Лексичні трансформації при перекладі (на прикладі перекладу тексту художнього жанру Дж.Р.Р. Толкіна "Володар перснів: повернення короля")
Работа из раздела: «
Иностранные языки и языкознание»
/
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Ю. Бугая
Факультет лінгвістики і права
Кафедра перекладу
Курсова робота на тему:
Лексичні трансформації при перекладі (на прикладі перекладу тексту художнього жанру Дж.Р.Р. Толкіна 'Володар перснів: повернення короля')
Студентки групи Ф-81
факультету лінгвістики та права
Резнікової Я.О.
Науковий керівник:
ст. викладач кафедри філології Пожидаєва І.В.
КИЇВ-2012
План
- Вступ
- Розділ І. Теоретичні основи вивчення лексичних перекладацьких трансформацій
- 1.1 Дослідження сутності перекладу
- 1.2 Дослідження поняття перекладацької трансформації
- 1.3 Види перекладацьких трансформацій та їх причини
- Розділ II. Дослідження використання лексичних трансформацій в текстах художнього жанру
- 2.1 Функції і стилістика перекладу текстів художнього жанру
- 2.2 Дослідження особливостей використання лексичних трансформацій при перекладі
- Резюме
- Список використаних джерел
- Додаток
Вступ
Незважаючи на відносно молодий вік теорії перекладу або перекладознавства як науки, нині існує безліч робіт, присвячених перекладацьким трансформаціям. Цей аспект є одним з центральних, і знання його теоретичних основ надзвичайно важливе в роботі перекладача. Питанням перекладацьких трансформацій займались такі фахівці як Фітерман А.М., Левицька Т.Р., Швейцер А.Д., Рецкер Я.І., Комісаров В.Н., Бархударов Л.С., Латишев Л.К., Шевнін А.Б., Сєров Н.Б. та інші.
Проте слід зазначити, що фахівці в області теорії перекладу так досі і не прийшли до загальної думки відносно самої суті поняття трансформації.
Невідповідності в структурі різних мов призводять до труднощів, пов'язаних зі збереженням і передачею значень слів при їх перекладі іншою мовою. Слово, як лексична одиниця, є частиною лексичної системи мови. Смислова, або семантична структура слова унікальна для кожної конкретної мови, а тому може не співпадати в лексичних системах іноземної мови та мови перекладу. Тут на перший план виходять так звані лексичні трансформації, які можна визначити як 'відхилення від словникових відповідностей' [12, c.57].
Вибір теми: у сучасній лінгвістиці поняття трансформації використовується як важливий засіб досягнення адекватності перекладу. Трансформації допомагають подолати ті чи інші існуючі лексичні труднощі у перекладі. Трансформація полягає у зміні формальних або семантичних компонентів при збереженні інформації.
Активність вивчення обумовлюється як високою частотністю застосування лексичних трансформацій, так і їх недостатньою вивченістю.
Велика кількість досліджень присвячена проблемам перекладацьких трансформацій у теорії та практиці перекладу.
Актуальність теми: Дослідження лексичних трансформацій є актуальним та потребує спеціального розгляду. Актуальність даної роботи полягає у необхідності дати цілісну інтерпретацію поняття трансформацій, виокремити основні види, розглянути причини, що викликають трансформації і в практичній частині проаналізувати випадки застосування перекладацьких трансформацій, дослідити, яким чином вони реалізуються у художніх текстів. Наведені факти визначили тему дослідження ' Лексичні трансформації при перекладі художніх текстів'.
Об'єкт дослідження: Таким чином, об`єктом дослідження в даній роботі виступають перекладацькі трансформації при перекладі Предметом дослідження є використання лексичних трансформацій при перекладі художніх текстів з англійської мови.
Мета: враховуючи актуальність проблеми, метою роботи є дослідження, вивчення функціонування трансформацій при перекладі та аналіз специфічних засобів їх вираження.
Завдання:
· Дослідити перекладацькі трансформації, визначити їх місце у процесі досягнення адекватності перекладу;
· Визначити лексичні трансформації, виявити їх місце в системі перекладацьких трансформацій;
· Проаналізувати досліджувані тексти на використання лексичних трансформацій у процесі перекладу.
Методи дослідження: методом дослідження перекладу в лінгвістиці є порівняльний аналіз текстів перекладу (the text in the target language) шляхом порівняння з формою і змістом оригіналу (the text in the source language).
У даній роботі ми використовували такі лінгвістичні методи дослідження:
Системний підхід, який ґрунтується на використанні загальнологічних методів, до яких зараховують аналіз і синтез.
Аналіз - метод наукового дослідження дійсності, який полягає у розчленуванні цілого на частини.
володар перстень толкін переклад
Синтез - це метод наукового дослідження явищ дійсності в їх єдності та цілісності, що передбачає з'єднання частин у ціле.
Індукція - прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ.
Дедукція - прийом дослідження, за якого на підставі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.
Практична значущість: дана курсова робота відображає значущість лексичних трансформацій, які застосовуються в перекладі для його адекватності. В ній висвітлені основні прийоми лексичних трансформацій, які застосовуються в перекладі згідно з опрацьованою літературою.
Розділ І. Теоретичні основи вивчення лексичних перекладацьких трансформацій
1.1 Дослідження сутності перекладу
'Переклад - діяльність, що полягає в передачі змісту тексту на одній мові засобами іншої мови, а також результат такої діяльності. Її теоретичним осмисленням і оптимізацією займається дисципліна, що називається наукою про переклад і що включає декілька напрямів, серед яких виділяються теорія перекладу, аналіз перекладу, методика навчання перекладу. Особливе місце займає машинний переклад наукова і одночасно технологічна дисципліна, пов'язана і з наукою про переклад, і з комп'ютерною лінгвістикою. Як і багато інших розділів прикладної лінгвістики, переклад по суті міждисциплінарний - він пов'язаний не лише з наукою про мову, але і з літературознавством, когнітивними науками, культурною антропологією тощо' [16].
'В процесі перекладу початковими є одиниці тексту оригіналу, а кінцевими - одиниці тексту перекладу. Таким чином, ми маємо справу як з текстами на початковій мові і на мові перекладу, так і з процесом перетворення тексту оригіналу в текст перекладу. Але і такий підхід виявився недостатнім. 'Перекладацька діяльність по визначенню носить посередницький характер, оскільки її мета полягає в тому, щоб зробити доступним для читачів перекладу повідомлення, зроблене автором оригіналу на іншій мові' [10, с.40].
'Загальна теорія перекладу досліджує універсальні закономірності збереження інформації, яка виражена засобами однієї мови при її інтерпретації засобами іншої мови. Загальна теорія перекладу, спираючись на поняття структурної лінгвістики та теорії інформації, розглядає переклад як міжмовну комунікацію, а сам процес перекладу як такий, що складається з двох основних етапів - аналізу (розуміння повідомлення) і синтезу (творення повідомлення).
Положення загальної теорії перекладу конкретизується на матеріалі двох мов, які вступають між собою в контакт у процесі перекладу. Окремі теорії перекладу аналізують лексичні, морфологічні, синтаксичні особливості двох мов і дають рекомендації щодо найбільш ефективних способів перекладу текстів. З окремими теоріями перекладу взаємодіють стильові теорії перекладу, які узагальнюють практику перекладу текстів, що належать до певного функціонального стилю. Таким чином, маємо теорії перекладу наукових та технічних текстів, офіційно-ділових текстів, газетно-інформаційних повідомлень, публіцистики.
Різниця граматичного ладу англійської та української мов, з точки зору перекладу, виражається в двох категоріях перекладацьких проблем: проблеми перекладу в умовах схожості граматичних властивостей мовних одиниць та проблеми перекладу в умовах розходження граматичних властивостей мовних одиниць у вихідній мові та мові перекладу. Крім того, специфічні ускладнення пов'язані з перетворенням окремих граматичних одиниць (морфологічні перетворення на основі словоформ) і складових граматичних одиниць (синтаксичні перетворення на основі словосполучень, речень і надфразових єдностей)' [11, с.46].
'Спільність між граматичними властивостями української та англійської мов задається їхньою спільною належністю до індоєвропейської сім'ї і виявляється в наявності спільних граматичних значень, категорій і функцій, наприклад: категорій числа в іменниках, категорій ступенів порівняння у прикметників, категорії часу у дієслова, функціональної значущості порядку слів і т.п.' [10, с.150].
Оскільки художній переклад є витвором мистецтва слова, то його аналіз має бути підпорядкованим естетичним критеріям і кожна його деталь повинна осмислюватися у плані виявлення ідейно-художніх настанов автора оригіналу. Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з суспільним життям тієї країни й тієї епохи, які його породили і які в ньому відбилися. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора та яку роль він відіграв у розвитку літератури.
Знання всього цього створює необхідний фон, на якому сприйматиметься першотвір, створює належні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад. Лише після цього можна переходити до розгляду оригіналу як певної ідейно-художньої цінності, естетична своєрідність якої полягає в способі втілення задуму автора за допомогою стилістичних засобів мови. Для того, щоб встановити цю своєрідність, треба дослідити діалектичний зв'язок елементів змісту й форми художнього твору на всіх рівнях його структури - лексико-семантичному, морфологічному, синтаксичному, ритміко - інтонаційному, фонетичному. Зіставлення одержаних в результаті такого дослідження наслідків, усвідомлення ролі окремої деталі в художньому цілому творі, виділення провідного й другорядного в ньому веде до вироблення естетичної концепції оригіналу. Після цього перед дослідником розкриваються два шляхи. Можна аналогічним способом проаналізувати переклад і потім зіставити одержані наслідки з даними аналізу оригіналу. А можна порівнювати переклад з першотвором, рівень за рівнем, щоразу встановлюючи моменти тотожності чи розбіжності перекладу від оригіналу.
Головна мета перекладу - досягнення адекватності. Адекватний, або як його ще називають, еквівалентний переклад - це такий переклад, який здійснюється на рівні необхідному і достатньому для передачі незмінного плану змісту при дотриманні відповідного плану вираження, тобто норм мови перекладу. За визначенням А.Б. Федорова, адекватність - це 'вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально-стилістична відповідність йому' [19, c.79].
'Невідповідності в структурі різних мов призводять до труднощів, пов'язаних зі збереженням і передачею значень слів при їх перекладі іншою мовою. Слово, як лексична одиниця, є частиною лексичної системи мови. Смислова, або семантична структура слова унікальна для кожної конкретної мови, а тому може не співпадати в лексичних системах іноземної мови та мови перекладу. Тут на перший план виходять так звані лексичні трансформації, які можна визначити як 'відхилення від словникових відповідностей' [12, с.45].
'Основним завданням перекладача при досягненні адекватності є вміле застосування різноманітних перекладацьких трансформацій для того, щоб текст перекладу якомога точніше передавав всю інформацію, що міститься в тексті оригіналу, за умови дотримання відповідних норм мови перекладу.
Трансформація - основа більшості прийомів перекладу і вона полягає в зміні формальних (лексичні чи граматичні трансформації) чи семантичних (семантичні трансформації) компонентів вихідного тексту за збереження інформації, настановленим передачі' [8, c.98]. Я.И. Рецкер визначає трансформації як 'прийоми логічного мислення, з допомогою що їх розкриваємо значення іншомовного слова у тих і знаходимо йому російське відповідність, не збігалася зі словниковим' [17, с.38]. Лексичний елемент, як відомо, перекладається не окремо, сам по собі, в ізоляції від речення та тексту, де він вживається, а в сукупності його контекстуальних зв'язків та функціональних характеристик. Знання словникових відповідників є необхідною, але недостатньою умовою адекватного перекладу лексики. Крім цього, важливим є вміння підібрати контекстуальні відповідники, що не завжди фіксуються у перекладних словниках. Важливим способом вибору контекстуального відповідника слова є перекладацька лексична трансформація конкретизації значення, що зумовлена розбіжностями у функціональних характеристиках словникових відповідників лексичних елементів оригіналу та традиціях мовлення.
1.2 Дослідження поняття перекладацької трансформації
'Переклад має давню історію, і своїми коріннями він сягає тих давніх часів, коли прамова почала розпадатися на окремі мови, і коли з'явилась необхідність в тлумачах - людях, які знали декілька мов і були здатні виступати в ролі посередників під час спілкування представників різних мовних середовищ.
Зараз переклад представляє собою окрему самостійну науку, яка постійно розвивається, має свою теоретичну базу, концепції, методи дослідження та власну систему термінів.
Перекласти - це виразити вірно і повно засобами однієї мови те, що вже існує на мові оригіналу, тобто якомога ближче познайомити читача з текстом на мові оригіналу. В задачу перекладу, таким чином, входить не тільки точний виклад змісту думок, повідомлених мовою оригіналу, але і відтворення засобами мови перекладу всіх особливостей стилю і форми повідомлення. Саме це - відтворення єдності змісту і форми - відрізняє переклад від інших способів передачі повідомлення на іншій мові: переказу, реферування і т.п.' [6, c.56].
По визначенню В.Н. Комісарова, 'художнім перекладом іменується вид перекладацької діяльності, задача якого полягає в народжені на вихідну мову мовного повідомлення і який здатен робити художньо-естетичний вплив на ту мову, на яку ми перекладаємо' [10, c.73].
Перетворення, за допомогою яких здійснюється перехід від одиниць оригіналу до одиниць перекладу, називаються перекладацькими трансформаціями, які мають особливе значення у художньому перекладі.
Розбіжності в структурі двох мов незмінно викликають необхідність граматичних трансформацій. Ці розбіжності бувають або повними (в тих випадках, коли в мові, на яку здійснюють переклад, відсутня граматична форма, яка є в мові оригіналу), або частковими (граматична категорія існує в обох мовах, але збігається не в усіх формах).
Порівнюючи англійську та українську мови, помічаємо, насамперед те, що вони різняться своєю граматичною будовою, тому граматичні трансформації є першорядними в художньому перекладі. Однак проблема перекладу починається з вибору слова, тому здійснюються комплексні лексико-граматичні трансформації з переходом від лексичних одиниць до граматичних і навпаки.
1.3 Види перекладацьких трансформацій та їх причини
'Існують такі види перекладацьких трансформацій (далі ПТ) запропонованих різними авторами. Розглянемо окремі. Л.К. Латишев дає класифікацію ПТ характером відхилення від міжмовних відповідностей, коли всі ПТ поділяються на:
1) Морфологічні - заміна однієї категоріальної форми на другий або кількома;
2) Синтаксичні - зміна синтаксичної функції слів і словосполучень;
3) Стилістичні - зміна стилістичній забарвлення відрізка тексту;
4) Семантичні - зміна як форми висловлювання змісту, а й змісту, саме, тих ознак, з допомогою яких описана ситуація;
5) Змішані - лексико-семантичні і синтаксико-морфологічні' [12, с.131-137].
'У класифікації К. С Бархударова ПТ різняться за формальними ознаками: перестановки, додавання, заміни, опущення. При цьому К.С. Бархударов підкреслює, що таке розподіл в значною мірою приблизними і умовним. Перестановками називаються зміни розташування (порядку прямування) мовних елементів з тексту перекладу проти текстом оригіналу. Під замінами маю на увазі як зміни під час перекладу слів, частин промови, членів пропозиції, типів синтаксичної зв'язку, і лексичні заміни (конкретизація, генералізація, антонімічний переклад, компенсація).
Додавання припускає використання у перекладі додаткових слів, які мають відповідностей в оригіналі. Під опущенням мають на увазі опущення розв'язання тих чи інших слів під час перекладу:
· диференціація значень;
· конкретизація значень;
· генералізація значень;
· розвиток значень;
· антонімічний переклад;
· цілісне перетворення' [4, с. 190-231].
'Латишев Л.К. виділяє наступні лінгвістичні трансформації:
· Лексико-семантичні заміни - конкретизація, генералізація, смисловий розвиток або модуляція;
· Антонімічний переклад;
· Цілісне перетворення' [13, с.31-32].
'Конкретизацією називається заміна слова або словосполучення вихідної мови (далі ВМ) з ширшим предметно-логічним значеним словом і словосполученням мови перекладу (далі МП) з вужчим значенням. В результаті застосування цієї трансформації створювана відповідність і початкова лексична одиниця опиняються в логічних стосунках включення: одиниця ВМ виражає родове поняття, а одиниця МП - видове поняття, що входить в неї.
У ряді випадків застосування конкретизації пов'язане з тим, що у МП відсутнє слово з таким широким значенням. Іноді родова назва на мові перекладу не може бути використана із-за розбіжності конотативних компонентів значення.
Генералізацією називається заміна одиниці ВМ, що має вужче значення, одиницею МП з ширшим значенням, тобто перетворення, зворотне конкретизації. Створювана відповідність виражає родове поняття, що включає початкове видове. Використання слова із загальнішим значенням позбавляє перекладача від необхідності уточнювати, що саме суботу або неділю має на увазі автор, кажучи про 'уікенд'. Іноді конкретне найменування якого-небудь предмета нічого не говорить рецептору перекладу або нерелевантно в умовах цього контексту.
Загальніше позначення може бути переважним і із стилістичних причин.
Модуляцією (компенсація у І.Я. Рецкера) або смисловим розвитком називається заміна слова або словосполучення ВМ одиницею МП, значення якої логічно виводиться зі значення початкової одиниці. Найчастіше значення співвіднесених слів в оригіналі і перекладі опиняються при цьому пов'язаними причинно-наслідковими стосунками. При використанні методу смислового розвитку причинно-наслідкові стосунки часто мають ширший характер, але логічний зв'язок між двома найменуваннями завжди зберігається.
Антонімічний переклад - це лексична трансформація, при якій створюється заміна ствердної форми в оригіналі на негативну форму в перекладі або, навпаки, негативної на ствердну супроводжується заміною лексичної одиниці ВМ на одиницю МП з протилежним значенням. У англо-українських перекладах ця трансформація застосовується особливо часто, коли в оригіналі негативна форма спожита із словом, що має негативний префікс. У рамках антонімічного перекладу одиниця ВМ може замінюватися не лише прямо протилежною одиницею МП, але й іншими словами та поєднаннями, що виражають протилежну думку. Латишев Л.К. зазначає, що застосування антонімічного перекладу нерідко поєднується з використанням інших трансформацій (лексичних або граматичних)' [13, с.32].
'Цілісне перетворення - коли при перекладі словосполучення, смислової групи або речення не представляється можливим відштовхнутися від словникових відповідностей або контекстуальних значенні окремих слів, але необхідно зрозуміти смислове значення усього цілого, що перекладається, та 'перефразувати' його українськими словами, іноді дуже далекими від слів оригіналу, ми прибігаємо до прийому цілісного переосмислення. На думку Латишева Л.К. це один з найважчих прийомів трансформаційного перекладу. Найширше застосування цей прийом знаходить при перекладі фразеології, яка відбиває специфіку англійської живої розмовної мови.
Отже ми виявили, що до основних лексичних трансформацій відносяться: прийом конкретизації та генералізації, прийом модуляції або смислового розвитку, антонімічний переклад та прийом цілісного перетворення' [14, c.55].
Розділ II. Дослідження використання лексичних трансформацій в текстах художнього жанру
2.1 Функції і стилістика перекладу текстів художнього жанру
'Художній переклад - це переклад творів художньої літератури і художніх текстів. Цей переклад є інструментом культурного освоєння світу, розширення колективної пам'яті людства, чинником самої культури. Теоретичною базою такого перекладу є літературознавча теорія перекладу, спрямована на вирішення історико-літературних завдань.
У художньому перекладі важливе збереження форми, змісту, структури і естетичного впливу оригіналу тексту. Переклад художніх текстів здійснюється фахівцями-філологами з урахуванням усіх мовних особливостей.
Переклад художніх текстів може містити в собі:
художній переклад книг, оповідань, статей, нарисів та ін.
художній переклад рекламних та ін. матеріалів, які потребують не дослівного перекладу, а творчого, креативного підходу.
багато чого іншого, що можна віднести до категорії художнього перекладу.
Цей вид перекладу передає думки оригіналу, викладені за допомогою правильної літературної мови.
Серед філологів поширена так звана 'теорія неможливості перекладу'. За цією теорією повноцінний переклад з однієї мови на іншу взагалі неможливий внаслідок значної розбіжності виразних засобів різних мов; переклад нібито є лише слабким і недосконалим віддзеркаленням оригіналу, що дає про нього вельми окреме уявлення.
Інша точка зору, що лягла в основу діяльності багатьох професійних перекладачів, полягає в тому, що будь-яка розвинена національна мова є цілком достатнім засобом спілкування для повноцінної передачі думок, висловлених на іншій мові.
Практика перекладачів доводить, що будь-який твір може бути повноцінно (адекватно) перекладено на іншу мову зі збереженням усіх стилістичних та інших особливостей, властивих даному авторові. Але в інтересах точності передачі змісту часто буває необхідно вдатися до зміни структури речення, що перекладається, відповідно до норм мови, тобто переставити або навіть замінити окремі слова і вирази.
Основні вимоги до перекладу художньої літератури, яким має слідувати перекладач:
1) Точність. Перекладач зобов'язаний донести до читача повністю всі думки, висловлені автором.
При цьому повинні бути збережені не тільки основні положення, але також нюанси і відтінки вислову.
Піклуючись про повноту передачі вислову, перекладач разом з тим не повинен нічого додавати від себе, не повинен доповнювати і пояснювати автора. Це також було б спотворенням тексту оригіналу.
2) Стислість. Перекладач не повинен бути багатослівним, думки повинні бути
викладені в максимально стислій і лаконічній формі.
3) Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу, однак, ніде не повинні йти на шкоду ясності викладу думки, легкості її розуміння. Слід уникати складних і двозначних оборотів, що ускладнюють сприйняття. Думка має бути викладена простою і зрозумілою мовою.
4) Літературність. Як уже зазначалося, переклад повинен повністю відповідати загальноприйнятим нормам літературної мови. Кожна фраза повинна звучати жваво і природно, не зберігаючи ніяких слідів чужих синтаксичних конструкцій оригінального тексту' [22].
'Художній стиль - найбільш повно описаний з функціональних стилів. Разом з тим, навряд чи з цього можна зробити висновок про те, що він найбільш вивчений. Це пояснюється тим, що художній стиль - самий рухливий, творчо розвивається з усіх стилів. Художній стиль не знає ніяких перепон на шляху свого руху до нового, раніше невідомого. Більш того, новизна і незвичність вираження стає умовою успішної комунікації в рамках цього функціонального стилю.
'Незважаючи на обмежене коло тем, порушених у художніх текстах (життя людини, його внутрішній світ), кошти, які використовуються для розкриття їх, необмежено різноманітні. При цьому кожен справжній художник слова прагне не до того, щоб злитися зі своїми колегами по перу, а навпаки, виділитися, сказати щось по-новому, привернути увагу до читацької аудиторії. Мабуть, найяскравішою відмітною рисою саме художнього тексту є надзвичайно активне використання тропів і фігур мови. Це властивість текстів художнього функціонального стилю було помічено ще в давнину. До цих пір ми використовуємо термінологію естетиків Античності, коли називаємо ті чи інші з цих художніх прийомів' [3, c.86].
'Говорячи про репрезентативності перекладу художнього тексту, треба зауважити, що кількість її критеріїв тут помітно зростає. Перекладач повинен задовольнити більшій кількості вимог, щоб створити текст, максимально повно представляє оригінал в іншомовній культурі. Серед таких критеріїв, звичайно, слід назвати збереження по можливості великої кількості стежок і фігур мови як важливу складову художньої стилістики того чи іншого твору. Переклад повинен сигналізувати про епоху створення оригіналу.
Є випадки, коли перекладачеві потрібні не тільки знання, але й особливу майстерність. Письменник часто грає словами, і цю гру буває непросто відтворити. Особливо важко передати мовної образ персонажів. Добре, коли говорить старомодний джентльмен або навіжена дівчина - легко уявити, як вони говорили б по-російськи. Набагато складніше передати мова ірландського селянина по-російськи або одеський жаргон по-англійськи. Тут втрати неминучі, і яскраву мовну забарвлення мимоволі доводиться приглушати.
Недарма фольклорні, діалектні та жаргонні елементи мови багато визнають абсолютно неперекладними. Особливі труднощі виникають, коли мови оригіналу і перекладу належать до різних культур. Також розрізняються літературні традиції: європейцеві порівняння красивої жінки з верблюдиця здається безглуздим, а в арабській поезії воно досить поширене. Різні культури створюють чи не найбільше складнощів, ніж різні мови' [9, c.67].
'Лінгвістичний принцип перекладу, перш за все, припускає відтворення формальної структури оригіналу. Однак проголошення лінгвістичного принципу основним може призвести до надмірного курсу у перекладі тексту оригіналу - до дослівному, в мовному відношенні точному, але в художньому відношенні слабкому перекладу, що стало б саме по собі одним з різновидів формалізму, коли точно переводяться чужі мовні форми, відбувається стилізація за законами іноземної мови. У тих випадках, коли синтаксична структура може бути і в перекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої літературної обробки.
Проте, збіг синтаксичних засобів у двох мовах зустрічається порівняно рідко, частіше за все при дослівному перекладі виникає те чи інше порушення синтаксичних норм російської мови. У таких випадках ми стикаємося з відомим розривом між змістом і формою: думка автора ясна, але форма її вираження чужа російській мові. Дослівно точний переклад не завжди відтворює емоційний ефект першотвору, отже, дослівна точність і художність виявляються в постійному протиріччі одне з одним. Безперечно, що переведення спирається на мовний матеріал, що поза перекладу слів і словосполучень художній переклад не може існувати, і сам процес перекладу теж повинен спиратися на знання законів обох мов і на розумінні закономірностей їх співвідношення. Дотримання мовних законів обов'язково як для оригіналу, так і для переказу. Але художній переклад аж ніяк не вишукування тільки лише мовних співвідношень' [1, с.76-80]
2.2 Дослідження особливостей використання лексичних трансформацій при перекладі
'При перекладі текстів, у перекладача, часто виникають труднощі, через те, що тексти часто поєднують у собі різні функціональні стилі та жанри, велику кількість неологізмів та термінів. Тому дуже часто доводиться звертатися до засобів перекладу, за яких зміст оригіналу залишається незмінним, а змінюються лише лексичні форми його вираження' [20, c.95].
'Перекладацькі лексичні трансформації - це різного роду зміни лексичних елементів мови оригіналу під час перекладу з метою адекватної передачі їх семантичних, стилістичних і прагматичних характеристик із врахуванням норм мови перекладу. Лексичні трансформації застосовуються тоді, коли словникові відповідники того чи іншого слова мови оригіналу не можуть бути використані у перекладі з причин невідповідності з точки зору значення і контексту' [9, c.45].
'Актуальність теми зумовлена зростанням уваги до художніх текстів. Люди все більше цікавляться культурою та традиціями інших народів, а художні твори - це певне відображення реалій інших країн. І саме правильний переклад дає можливість читачу правильно сприймати те, що хотів передати автор певного твору. Метою роботи є дослідження особливостей перекладу художнього тексту, зокрема лексичні трансформації використані при перекладі з англійської мови на українську.
Лексичний елемент, як відомо, перекладається не окремо, сам по собі, в ізоляції від речення та тексту, де він вживається, а в сукупності його контекстуальних зв'язків та функціональних характеристик.
Одним зі способів вибору контекстуального відповідника слова є перекладацька лексична трансформація конкретизації значення. Конкретизація - це лексична трансформація, внаслідок якої слово (термін) ширшої семантики в оригіналі замінюється словом (терміном) вужчої семантики' [20, c.44].
Лексичні трансформації застосовуються при перекладі в тому випадку, якщо у вихідному тексті зустрічається нестандартна мовна одиниця на рівні слова, наприклад, яке-небудь власне ім'я, властивій вихідній язиковій культурі й відсутнє в мові, що перекладає; термін у тієї або іншій професійній області; слова, що позначають предмети, явища й поняття, характерні для вихідної культури або для традиційного іменування елементів третьої культури, алі відсутні або що мають іншу структурно-функціональну впорядкованість у культурі, що перекладає.
Говорячи про лексичні трансформації, необхідно відзначити, що словниковий склад мови представляє не просто сукупність слів, а систему, що допускає нескінченно різноманітні, але не будь-якого сполучення слів у контексті: окремі елементи словника зв'язані один з одним певними значеннєвими й стилістичними відносинами. Ця обставина дається взнаки при перекладі.
При передачі значення слова в перекладі лексичним трансформаціям звичайно доводиться зробити вибір між декількома можливостями, що представляють, перекладу.
Тут варто виділити три найбільш характерні випадки:
1. У мові немає словникової відповідності тому або іншому слову оригіналу;
2. Відповідність є неповним, тобто лише частково покриває значення іноземного слова;
3. Різним значенням багатозначного слова оригіналу відповідають різні слова в мові перекладу, у тім або іншому ступені передавальні їх.
Лексичні трансформації готують текст до знакового способу перекладу. Тут є через не лаконічність позначень, а пошук лексичних одиниць.
Лексичні трансформації не обов'язково перетворюють слово в словосполучення, вони можуть приводити до зворотних результатів, а також залишати кількість сторінок незмінним.
Суть перекладу лексичних трансформацій залишається при перекладі незмінної: перекладач шукає не іншомовне позначення до денотата, а нові номінації до того ж денотату вихідною мовою, для того, щоб перейти до мови перекладу на формально - знаковому рівні.
Такі слова займають дуже важливе місце в процесі перекладу, тому що, будучи порівняно незалежними від контексту, смороду, проте надають перекладному тексту різну спрямованість, залежно від вибору перекладача.
До лексичних прийомів перекладу прийнято відносити наступні:
транскрипція й транслітерація,
калькування,
лексико-семантичні заміни,
конкретизація, генералізація,
модуляція або значеннєвий розвиток;
образність
Кожний з цих прийомів лексичного перекладу мі розглянемо нижче.
Говорячи про трансформації загалом, необхідно відзначити, що більшість слів усякої мови більш-менш багатозначна. У зв'язку із цим коштує й множинність словникових відповідностей і трансформацій.
Фактично переклад ніколи не обмежується вибором із числа тих елементів, які зафіксовані в словниках.
У практиці перекладацької роботи зустрічається багато випадків, коли використаються слова, безпосередньо не передбачені словником, тому що він не має сил передбачити всі конкретні сполучення й трансформації.
Ми вже зазначали вище, що до основних лексичних трансформацій відносяться: прийом конкретизації та генералізації, прийом модуляції або смислового розвитку, антонімічний переклад
Розгляньмо більш детально ці прийоми, використані при перекладі тексту художнього жанру. Маємо наступні приклади:
Конкретизація:
1. The Dark Tower had been rebuilt, it was said.
Чорний Замок відбудовано - так казали подорожні.
2. `But this one was as big as an elm tree, and walking - walking seven yards to a stride, if it was an inch. '
Він був величезний, мов дуб, і посувався величезними кроками - ярдів сім, ні на п'ядь менше!
Генералізація:
1. And there were murmured hints of creatures more terrible than all these, but they had no name.
А ще подорожні пошепки переповідали туманні натяки на якихось чудовиськ, страшніших, ніж усі інші вкупі; але як звуть їх, не говорили.
2. Sam Gamgee was sitting in one corner near the fire, and opposite him was Ted Sandyman, the miller's son; and there were various other rustic hobbits listening to their talk.
Сем Гемджи сидів у куточку біля вогнища, а проти нього вмостився Тед Піскун, син мірошника; інші сільські мешканці, попиваючи пиво, прислуховувались до їх бесіди.
3. They do say that one bigger than a tree was seen up away beyond the North Moors not long back. '
Одного такого - заввишки з дуба! - бачили нещодавно за Північними Драгвами.
Антонімічний переклад:
1. Frodo himself, after the first shock, found that being his own master and the Mr. Baggins of Bag End was rather pleasant.
Щодо самого Фродо, то він пережив біль розлуки і переконався, що належати самому собі та бути єдиним паном Торбинсом з Торби-на-Кручі не так уже й погано.
2. Little of all this, of course, reached the ears of ordinary hobbits.
Зрозуміло, що до пересічних гобітів ці звістки майже не доходили.
3. It was over nine years since Frodo had seen or heard of him, and he had begun to think that the wizard would never return and had given up all interest in hobbits.
Уже десь років із дев'ять, як Фродо не бачив його і не чув нічого.
Компенсація:
1. That name the hobbits only knew in legends of the dark past, like a shadow in the background of their memories; but it was ominous and disquieting.
Це ім'я гобітам було відоме лише з переказів про давнину; його тінь зберігалась у закутках їхньої пам'яті, бентежила й дихала чимось зловісним.
2. `No doubt you can,' retorted Sam, `and I daresay there's more truth in some of them than you reckon. Who invented the stories anyway? Take dragons now. ' Воно, звісно, так, але ж у казках, їй-бо, більше правди, ніж ти вважаєш. Казки - то не дурні вигадки. От узяти, наприклад, драконів.
3. They looked hard at one another.
Чарівник пильно поглянув на нього.
Висновки
Дане дослідження було спрямоване на проведення аналітичної роботи перекладу текстів художнього жанру, а саме на використання перекладацьких трансформації у процесі досягнення адекватності перекладу текстів художнього жанру.
Отже, у першому розділі нашого дослідження ми дізнались, що переклад - діяльність, що полягає в передачі змісту тексту на одній мові засобами іншої мови, а також результат такої діяльності. Головна мета перекладу - досягнення адекватності. Адекватний, або як його ще називають, еквівалентний переклад - це такий переклад, який здійснюється на рівні, необхідному і достатньому для передачі незмінного плану змісту при дотриманні відповідного плану вираження, тобто норм мови перекладу. В процесі перекладу початковими є одиниці тексту оригіналу, а кінцевими - одиниці тексту перекладу. Для створення повноцінного перекладу перекладач повинен брати до уваги характерні особливості автора повідомлення (джерела інформації) і тих одержувачів (рецепторів) інформації, для яких призначалось це повідомлення, їх знання і досвід, відбивану в повідомленні реальність, характер і особливості сприйняття людей, яким адресується переклад, і усі інші аспекти міжмовної комунікації, що впливають на хід і результат перекладацького процесу. Саме для цього при перекладі використовуються перекладацькі трансформації.
Трансформація - основа більшості прийомів перекладу. Полягає в зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних (семантичні трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі. Л.С. Бархударов, Л.К. Латишев, Т.Р. Левицька, А.М. Фітерман, В.Н. Комісаров, Я.І. Рецкер підрозділяють перекладацькі трансформації на лексичні, граматичні, стилістичні. Трансформації можуть поєднуватися одна з однією, приймаючи характер складних комплексних трансформацій.
Суть лексичних трансформацій полягає в заміні окремих лексичних одиниць (слів і стійких словосполучень) вихідної мови лексичними одиницями мови перекладу, які не є їх словниковими еквівалентам тобто, які мають інше значення, ніж передаванні ними в перекладі одиниці вихідної мови. До основних лексичних трансформацій відносяться: прийом конкретизації та генералізації, прийом модуляції або смислового розвитку, антонімічний переклад та прийом цілісного перетворення.
У другому розділі ми надали переклад досліджуваного матеріалу - тексту художнього жанру, а саме тексту Толкін Дж.Р.Р. Володар Перснів: Хранителі Персня.
В останньому розділі ми зробили аналіз перекладу тексту художнього жанру на наявність лексичних трансформацій і виявили, що при перекладі текстів художнього жанру досить часто використовуються лексичні трансформації. Переважно це прийоми конкретизації, генералізації, модуляції та компенсації. Серед цих прийомів очевидно домінує прийом компенсації.
На прикладі виконаного перекладу тексту художнього жанру ми розглянули етапи створення перекладачем еквівалентного перекладу. В процесі вибору кінцевого варіанту перекладу широко використовувалися перекладацькі трансформації. Під час прийняття перекладацьких рішень зберігалася комунікативна функція тексту перекладу, відповідність його нормам української мови. Результати порівняльного аналізу тексту оригіналу та кінцевого варіанту тексту перекладу дозволяють зробити висновок, що для досягнення змістової близькості перекладу до тексту оригіналу, потрібно знаходити відповідності безеквівалентним лексичним одиницям англійської мови за допомогою перекладацьких трансформацій.
Резюме
In this study we did analytical work of translation text in artistic genre and showed translation of transformation in achieving adequate translation of artistic genre.
An obligatory condition of an adequate translation of a artistic text is the ability to analyze the lexical structure of foreign sentences to ascertain translation difficulties and construct sentences while translating according to the norms of a language and the genre of translation.
Thus, the general competence of translator envisages a good knowledge of the grammatical specific characteristics of the languages from which and into which the translation is done, the principles of the theory of translation in general and the translation of a artistic text, in particular, as well as translation adequacies in the field of grammar and vocabulary, translation transformations, ways of rendering various linguistic and speech phenomena.
Of special importance for a translator of a scientific text is the knowledge of the subject of translation, i. e. the ability of orientation oneself in that subject branch to which a text intended for translation belongs.
Thus, in the first chapter of our study we found that the translation transfers the contents of text in one language by means of another language, and the results of such activities.
While translating a comprehension of the content of the sentences and semantic relations between sentences, as well as the meanings of metatexual elements, participating in the organization of a text, are necessary. The largest complex of grammatic problems of translation is naturally connected with understanding the syntactical structure and the morphological composition of sentences as linguistic elements and direct carriers of subject information.
In the last chapter we analyzed the translation of artistic genre and found that in the translation of the artistic genre lexical transformation are used very often.
On the example of the translation of artistic text we discussed the steps how to create an equivalent translation. In the process of selecting the final version of the translation is widely used translation transformation.
Lexical difficulties of translating are inherent to those lexical phenomena of the language of the text of the original that have different functional characteristics from the corresponding lexical phenomena of the language of the translation.
In order to avoid an inadequate, word-for-word translation it is necessary to apply translating lexical transformations. As a result a literal translation is adapted to the standards of the language of translation and becomes adequate. Under lexical transformation one envisages a change of the grammatical characteristics of a word, word combination or a sentence in a translation.
Список використаних джерел
1. Алексеев А.Я. Художественный образ и перевод - Вісник. СумДУ. - 2006. - Том 1, №11 (95). - С.126-130.
2. Антрушина Г.Б. Лексикология английского языка / Г.Б. Антрушина, О.В. Афанасьева, Н.Н. Морозова. - М.: Дрофа, 2000. - 288c.
3. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка: Учеб. для институтов и факультетов иностранных языков / Ирина Владимировна Арнольд. - М.: Высшая школа, 1986. - 304c.
4. Бархударов Л.С. Мова і переклад. - М.: Міжнародні відносини, 1975. - 235 с.
5. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы). - Москва, 2001.
6. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. М.: Издательство литературы на иностранных языках, 1958. - 528 с.
7. Електронний перекладач “ABBYY Lingvo 11” http://www.lingvo.ua/uk
8. Казакова Т.А. Практичні основи перекладу. English (Russia. - Серия: Вивчаємо іноземні мови. - СПб.: ' Видавництво Союз', - 2000, - 320с.
9. Карабан В.І., Мейс Дж. Переклад з української мови на англійську мову. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2003 - 608 с.
10. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. - М.: Высш. шк., 1990. - 253 с.
11. Комиссаров В.Н. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике: Сб. ст. / Отв. Ред. - Москва, 1978. - 233с.
12. Латишев Л.К. Курс перекладу: Еквівалентність перекладу і знаходять способи її досягнення. - М.: Міжнародні відносини, 1981 - 248с.
13. Латышев Л.К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания. - М.: Высшая школа, 1988. - 357 с.
14. Максимов С. Є, Радченко Т.О. Перекладацький аналіз тексту (англійська та українська мови): Навч. посібник. - К.: Видав. центр КНЛУ, 2001. - 105 с.
15. Мирам Г., Дайнеко В., Тарануха Л., Грищенко М. Основы перевода. Курс лекций по теории и практике перевода для фак. та инст. междунар. отношений. - К.: Эльга, Ника-Центр, 2002. - 248 с.
16. Онлайн Энциклопедия Кругосвет. 2001-2009 Онлайн Энциклопедия 'Кругосвет' URL http://www.krugosvet.ru/
17. РецкерЯ.І. Чи варто передавати алітерацію в публіцистичному перекладі?' Зошити перекладача', № 3, М., 1966, с.73
18. Толкін Дж.Р. Р. Володар Перснів: Хранителі Персня. Х.: Фоліо, 2003.432с.
19. Федоров А.В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы): Учеб. пособие. - М.: Высшая школа, 1983. - 303с.
20. Федоров А.В. Основи теорії перекладу / Федоров А.В. - М., 2002. - 218с.
21. Tolkien J. R. R. The Lord of the Rings: The Fellowship of the Ring, 1953.
22. Переклади художньої літератури http://antario. kiev.ua/ua/1_3
Додаток
Додаток 1
Розділ 2. ТІНЬ МИНУЛОГО (уривок)
Пересуди не вщухли ані за дев'ять днів, ані за дев'яносто дев'ять. Друге зникнення Більбо Торбинса обговорювали у Гобітоні, та й по всьому Краю, і рік, і другий, а пам'ятали ще довше. Воно перетворилося на вечірню казку для малих гобітенят; з роду у рід, сидячи біля каміна, слухали вони про Очманілого Торбинса, котрий щезав з громом та блискавками, а потім знов з'являвся з повнісіньким лантухом золота й самоцвітів; він залишався улюбленим героєм легенд ще довго після того, як справжні події вже призабулися.
Але в той час усі сусіди згодилися, що Більбо й узагалі був трошки недоумкуватий, а згодом зовсім з глузду з'їхав і чкурнув світ за очі, а там уже, мабуть; звалився у який-небудь ставок чи річку, де й знайшов свій, хоч і сумний, але цілком вчасний кінець. Винуватцем вважали Гандаль - _ фа. 'Дав би клятий чаклун спокій хоч молодшому Торбин-сові, - базікали сусіди, - може, ще дійде до розуму та споважніє?' І чарівник, здавалося, дійсно більш не чіпав Фродо, і той помалу таки 'поважнів, хоч у галузі гобітанської розсудливості не дуже відзначався. Славу дивака він дістав у спадщину від Більбо. Він відмовився носити жалобу за дядьком і наступного року відсвяткував його 112-у річницю, хоча й досить скромно: запрошених було лише двадцятеро, зате до столу було подано гори наїдків та розливні озера напоїв, згідно з улюбленим прислів'ям гобітів.
Дехто обурився, але Фродо вперто святкував дні народження Більбо рік у рік, поки всі до цього звикли. Він стверджував, що Більбо живий, але коли питали, де ж він, Фродо лише знизував плечима.
Він жив самітником, як раніше Більбо, але мав багато друзів, особливо серед молоді (здебільшого туківського роду), що дітьми любили Більбо й часто навідувались до Торби: Фолько Мудрінс, Фредегар Бульбер, а ще найближчі - Перегрій Тук (зазвичай званий Піном) та Меррі Брендібок (повне ім'я в нього було Меріадок, але про це майже не згадували). Фродо брав їх з собою на далекі прогулянки по Краю, але частіше ходив сам. Як же дивувалися розсудливі особи, почувши, що його кілька разів зустрічали далеко від домівки, коли він гуляв по горбах і долах у. світлі [51] нічних зірок. Меррі та Пін підозрювали, що він зустрічається з ельфами, як колись Більбо.
Минали роки, і народ помітив, що Фродо теж 'непогано зберігся'. Він не втратив вигляду міцного і бадьорого гобіта, яким був десь у двадцять літ. 'Дехто має вдачу більшу за свій зріст', - поговорювали навкруги; але тільки після того, як Фродо досяг 'тверезого віку', за сорок літ, це почало здаватися дивним.
Щодо самого Фродо, то він пережив біль розлуки і переконався, що належати самому собі та бути єдиним паном Торбинсом з Торби-на-Кручі не так уже й погано. Багато років він був цілком щасливий і майже не турбувався про майбуття. Втім, ледь помітно для нього самого у душі його поступово зростав жаль, що він не пішов разом з Більбо. Часом, особливо восени, його діймала солодка жага мандрів, і далекі краї, і гори, яких він ніколи не бачив, з'являлись йому уві сні. Іноді він промовляв до себе: 'Мабуть, я теж колись перейду Річку.', на що друга половина його душі відкликалась: 'Коли-небудь. пізніш. Не тепер.'. Ото так усе й текло собі потроху, поки не злічив Фродо свій четвертий десяток та не наблизився до п'ятдесятого дня народження; цифра '50' здавалась йому небезпечною: адже саме у такому віці Більбо несподівано зажадав пригод. Фродо засумував, знайомі стежки стали здаватись йому занадто стоптаними. Він полюбив розглядати карти і гадати про те, що не вмістилося у їхніх межах: на картах, складених у Краї, за кордоном показували здебільшого білі плями. Гуляючи, він відходив на все більшу відстань від дому і все частіше нікого не брав із собою; Меррі й інші друзі спостерігали за всім цим занепокоєно. Часто бачили,, як він розмовляє з подорожніми іноземцями, яких у той час стало багато у Гобітанії.
По Краю ходили чутки про дивні події у далеких краях; а Гандальф уже кілька років не приїжджав і не слав листів, отож Фродо мусив сам збирати новини, де тільки міг. Ельфи, що досі рідко відвідували Гобітанію, тепер раз у раз з'являлися у лісах вечорами; вони йшли на захід, ішли й не повертались. Вони залишали Середзем'я навік, турботи та небезпеки цього світу вже їх мало торкалися. Щоправда, на дорогах можна було зустріти також гномів - їхня кількість теж зросла в порівнянні з минулими часами, старовинний Західний Тракт вів повз Край до Срібної Гавані, [52] а гноми завжди ходили ним до своїх копалень у Блакитних горах. Саме від них у першу чергу гобіти могли довідатися, якщо бажали, що діється в світі; але гноми були скупі на балачки, а гобіти не дуже й наполягали. Однак тепер Фродо все частіше бачив незнайомих гномів з віддалених селищ, і дехто з них пошепки розповідав про страшного Ворога з Мордорських земель.
Це ім'я гобітам було відоме лише з переказів про давнину; його тінь зберігалась у закутках їхньої пам'яті, бентежила й дихала чимось зловісним. Рада Мудрих вигнала злу силу з Чорнолісся, але, як виявилося, вона лише зміцніла та повстала у прадавніх твердинях Мордору. Чорний Замок відбудовано - так казали подорожні. Звідти пітьма повзла у широкий світ, на землях сходу й далекого півдня вже запанувала ненависть, гриміли війни. Орки знову множилися у горах, тролі стали покидати печери - не ті, що досі, тупоголові потвори, а хитрющі і з жахливою зброєю. А ще подорожні пошепки переповідали туманні натяки на якихось чудовиськ, страшніших, ніж усі інші вкупі; але як звуть їх, не говорили.
Зрозуміло, що до пересічних гобітів ці звістки майже не доходили. Але навіть ті, що над усе люблять сидіти вдома та до всього байдужі, дещо чули, а хто мав у справах бувати на кордонах, на власні очі бачив неймовірні речі. Якось увечері, весною того року, коли Фродо мало виповнитися 50, у 'Зеленім Драконі', в Поріччі, зав'язалася розмова, яка свідчила, що навіть сюди, у затишне серце Краю, долинули тривожні чутки, хоча більшість гобітів усе ще посміювалась над ними.
Сем Гемджи сидів у куточку біля вогнища, а проти нього вмостився Тед Піскун, син мірошника; інші сільські мешканці, попиваючи пиво, прислуховувались до їх бесіди.
Дивні речі нині можна почути, еге ж? - сказав Сем.
Це якщо прислухатися, - відізвався Тед. - Мені вистачить дитячих казочок, що вдома оповідають.
Воно, звісно, так, але ж у казках, їй-бо, більше правди, ніж ти вважаєш. Казки - то не дурні вигадки. От узяти, наприклад, драконів.
Ще чого, красненько дякую, - пирхнув Тед. - Я їх не візьму. Як був малий, слухав про них, та навіщо ж мені тепер в них вірити? У нас у Поріччі, не заперечую, є один дракон, але ж він зелений! - додав він під схвальний сміх товариства. [53]
Авжеж, - сказав Сем, посміявшись разом з усіма, - ну, а що скажеш про деревних велетнів, про дерева, що вміють ходити? Одного такого - заввишки з дуба! - бачили нещодавно за Північними Драгвами.
Хто бачив?
Та ж Хол, мій двоюрідний. Він працює у Мудрінса у Верхових Горбах і ходить до Північної чверті на полювання. Ось там він сам одного такого побачив.
Бачив, не бачив, звідкіля ж мені знати? Твоєму Холові неодмінно щось мариться, він таке побачить, чого одвіку не бувало.
Він був величезний, мов дуб, і посувався величезними кроками - ярдів сім, ні на п'ядь менше!
А я й на п'ядь не повірю. Помітив здаля великий дуб, ото й тільки.
Кажу тобі, він посувався! До того ж, на Північних Драгвах дуби не ростуть.
Тоді то був, мабуть, не дуб, - заперечив Тед. Слухачі розсміялися й заплескали в долоні: на їхню думку, Тед влучно зрівняв рахунок.
А все ж таки не тільки наш Холфаст бачив дивних мандрівників, їх багато, а скількох ще від кордону шерифи завертають! Давно вже у варти нашої не було стільки клопоту. Ще я чув, нібито ельфи йдуть на захід. Кажуть, що йдуть вони до своїх гаваней там, за Білими Баштами, - Сем невпевнено махнув рукою: ні він, ні його співрозмовники не знали, чи далеко до Моря, і не заходили за стародавні башти на західній межі Краю. Але здавна було відомо, що десь за ними лежала Срібна Гавань, від якої часом відпливали кораблі ельфів, щоб більше не повернутися.
Пливуть вони, пливуть на захід, піднявши вітрила, а нас покидають, - співучо промовив Сем, сумовито й урочисто киваючи головою. Але Тед знов засміявся:
Якщо вірити старим казкам, то в цьому нічого надзвичайного нема. Чи є якесь діло до них тобі або мені? Хай собі пливуть! Закладаюсь - ти їх сам не бачив, та й ніхто інший у нашім Краї!
Хто зна, - задумливо протягнув Сем. Він був майже певний, що одного разу бачив ельфа у лісі, й сподівався ще колись побачити, зблизька. З усіх переказів, які він чув парубком, його найсильніше хвилювали ті уривчасті, напівзабуті історії про ельфів, які ходили поміж гобітів. [54]
Навіть серед тутешніх мешканців дехто підтримує знайомство з Пречудним Народом та одержує новини від них. Скажімо, пан Торбинс, на якого я працюю. То він казав, що ельфи відпливають, а кому краще знати, як не йому. А старий пан Більбо й того більше знав; чимало всякого мені порозповідав, коли я ще хлоп'ям був.
Та вони обоє навіжені, - відмахнувся Тед. - Принаймі старий зовсім божевільний, а Фродо теж невдовзі з глузду з'їде. Коли ти від них новини дістаєш, значить, цілу купу нісенітниць зібрав. Добре, хлоп'ята, мені час додому. Ваше здоров'ячко!
Він видудлив свій кухоль і почвалав до дверей. Сем замовк і вже не втручався до розмови. Він мав досить про що міркувати. По-перше, у садку Торби-на-Кручі багато роботи, і вранці на нього чекала клопітлива днина, якщо розпогодиться: трава швидко підростала. Однак не самі садові справи цікавили Сема. Посидівши ще хвилинку, він зітхнув і вийшов з трактиру.
Квітень був напочатку, і небо виядрювалося з-під хмар після сильного дощу. Сонце вже закотилося, прохолодний блідий вечір тихо танув у сутінках. Сем ішов додому під першими зорями, повз Гобітон, вгору по Кручі, щось насвистуючи неголосно й задумливо.
Саме тоді знову з'явився Гандальф. Після славетного Бенкету він десь пропадав три роки, потім на кілька годин завітав до Фродо, уважно придивився до нього і знову зник. Наступні два роки чарівник з'являвся часто: приходив несподівано після заходу і відходив без попередження до світу. Свої справи та мандри він замовчував, а сам розпитував переважно про звичайні речі: як здоров'я Фродо, чим він займається.
Потім його відвідини чогось припинились. Уже десь років із дев'ять, як Фродо не бачив його і не чув нічого. Він був уже вирішив, що чарівникові набридли гобіти й він більше не повернеться. Але того ж самого вечора, коли Сем у сутінках крокував додому, Фродо почув знайомий стук у вікно кабінету. Здивований та зраділий, Фродо побіг відкривати. Чарівник пильно поглянув на нього.
Усе гаразд? - поспитав він. - Ти, здається, не змінився, Фродо!
Та р ти також, - відказав Фродо, але подумав, що Гандальф зістарівся та згорбився. Він поквапився почати [55] розмову про те, що діється в світі, отож невдовзі вони поринули у бесіду й просиділи так до пізньої ночі.
Вранці, після пізнього сніданку, Фродо з чарівником сиділи біля відкритого вікна кабінету. Яскраве полум'я палало у каміні, але сонечко вже пригрівало, і вітер віяв південний. Всюди - на ланах та на гілках дерев - виблискувала свіжа зелень, умита дощем.
Гандальфові прийшла до пам'яті та весна, коли, майже 80 років тому, Більбо покинув Торбу-на-Кручі навіть без носовичка. Волосся чарівника з тієї пори ще дужче побілішало, борода видовжилася, а на обличчі турботи і знання викарбували нові зморшки, але очі його блищали як колись, і він з тою ж майстерністю та охотою попихкував люлькою, пускаючи кільця диму.
Він мовчав та курив, а Фродо сидів не рухаючись, у глибокій задумі. Звістки, що приніс Гандальф, поплямували тінню навіть цей ясний ранок. Нарешті він порушив мовчання.
Ти вчора казав, Гандальфе, що маєш нові відомості про мій перстень, а потім відклав розповідь до ранку. Може, тепер скажеш? Ти мовив, що перстень небезпечний, набагато небезпечніший, ніж я гадаю. Як це так?
Та як не крути, з усіх боків, - відповів чарівник. - Небезпечніший дужче, ніж я насмілювався думати спочатку. Він настільки потужний, що врешті-решт цілковито підкоряє собі будь-яку смертну істоту - власник перетвориться на невільника. У прадавні часи, в Ерегіоні, ельфійські майетри-золотоковці викували декілька перснів, які ти, мабуть, назвав би чарівними. Вони мали різну силу. Слабіші робилися на пробу, заради вправи, але я вважаю, що смертним істотам навіть рони почасти небезпечні. Але Старші Персні, Персні Влади - ті просто загрожують загибеллю. Ні, Фродо, якщо смертний одержить один із Старших Перснів, він не вмирає - але й не росте; життя йому не додається, а тільки роки тягнуться й тягнуться, доки кожна хвиля стає нестерпною. А хто часто надіває перстень, щоб стати невидимкою, починає ТАНУТИ - а наприкінці залишається невидимим назавжди; темрява поглинає його, а там за ним стежить темна сила, що править Перснями. Так, це трапиться неодмінно, раніш чи пізніш - пізніш, якщо власник персня відданий добрій справі та має досить власної сили; але ні сила, ні добрі наміри не врятують: темрява забере його. [56]
Який жах! - зіщулився Фродо. У кімнаті знов надовго запанувала тиша. Тільки з саду чутно було клацання ножиць - то Сем Гемджи підстригав траву на газоні.
Чи давно ти про це знаєш? - спитав нарешті Фродо. - А Більбо теж знав?
Більбо, мабуть, знав не більше, ніж відкрив тобі. Коли б він вважав перстень небезпечним, то побоявся б віддавати його, хоч я й обіцяв доглядати за тобою. Він думав: красива дрібничка, та ще й доволі корисна, а коли щось негаразд - . так це з ним самим. Він казав, що 'перстень не давав йому спокою', він постійно думав про нього, адже й не підозрював, що саме перстень у тому винний. Втім, він спостеріг, що перстеник треба доглядати: інколи він ставав важким, ніби ширшим, а часом зісковзував з пальця, хоч досі міцно сидів.
Так, про це він попередив мене у листі,. - сказав Фродо, тому я завжди його тримаю на ланцюжку.
Вельми розумно, - схвалив Гандальф. - Та ось довголіття своє Більбо ніколи з перснем не зв'язував. Він мав то за власне досягнення і дуже з цього пишався. Втім, його знемагали туга та занепокоєння. 'Я став немов тонкий, розтягнутий', - скаржився він, а це значить, що Перстень вже заволодівав ним.
Ну, а ти? Чи давно це знаєш? - знову спитав Фродо.
Взагалі я знаю багато з того' що відкрито лише мудрим, але про ЦЕЙ перстень і досі не все вивідав. Ще треба зробити останнє випробування. Але я майже впевнений, що здогадався слушно. Коли ж це я почав здогадуватися? - міркував чарівник. - Так, Більбо знайшов перстень того року, коли Біла Рада вигнала лиху силу з Чорнолісся щойно перед Битвою П'яти Військ. Я мав тоді дивне передчуття, хоча сам не розумів, чого страшуся. От не міг я збагнути, як такий перстень - без сумніву, один зі Старших, - потрапив до Горлума! Потім я почув від Більбо дивну баєчку про те, як він його 'виграв', і не повірив. Коли ж нарешті я витяг з нього усю правду, відразу зрозумів, що у такий спосіб він спробував довести своє право володіти перснем. Точнісінько як Горлум з його 'подаруночком на день народження'. Обоє брехали на схожий лад! Я занепокоївся ще сильніше. Перстень дійсно мав недобру силу, і вона швидко починала пригнічувати того, хто його підібрав. Це стало для мене першою ознакою того, що справи наші кепські. Я часто казав Більбо, що таких [57] перснів краще не торкатися, але він сперечався та сердився. Нічого більше не можна було вдіяти. Не можна було силоміць відібрати перстень, не завдавши ще більшої шкоди, та й не мав я на те права. Я міг тільки очікувати та спостерігати. Можливо, варто було порадитися з Саруманом Білим, але я чогось вагався.
Хто він такий? - спитав Фродо. - Я про нього ніколи досі не чув.
Нічого дивного. Гобіти не дуже цікавили його раніш - от як тепер, не знаю. Але він - один з Наймудріших серед нас, голова Братства Чарівників та Білої Ради. Знання його глибокі, але настільки ж глибока й пиха, він не любить, щоб йому заважали. Він присвятив свій час вивченню ельфійських перснів, молодших і старших, протягом довгих років шукав їхні втрачені секрети; але коли про Персні зайшла мова у Раді, все, що він зволив відкрити нам, мене заспокоїло. Отже, я приділив увагу іншим справам, але й спостереження продовжив.
Тим часом у Більбо все йшлося добре. Роки минали і, здавалося, зовсім не відбивались на ньому. Він не старів. Сумніви знов прокинулися в моєму серці. Але я казав собі: 'Адже в нього всі кревні з материного боку довголітні. Час ще є. Почекаємо'.
Отож я й чекав, до тієї самої ночі, коли він пішов із дому. Він казав і робив таке, що ніякі промови Саруманові вже не заспокоїли б мене. Я більше не мав сумніву, що тут діє якась зловісна, темна сила. Всі наступні роки я витратив на те, щоб віднайти істину.
Але ж перстень досі якоїсь там великої шкоди не наробив? - схвильовано спитав Фродо. - Більбо з часом прийде до тями, правда ж? Він зможе відпочити?
Йому відразу покращало, - сказав Гандальф. - Але єдиний володар у світі знає все про Персні та їхні властивості; а гобітів не пізнав до кінця ніхто у світі. Я - єдиний з Мудрих, хто вивчає їх: це галузь мало досліджена та повна найдавніших відкриттів. То гобіти м'які, як масло, то тверді, мов корчі. Припускаю, що дехто з вас міг би чинити опір Персню набагато довше, ніж вважають Мудрі. Тобі, мабуть, нема чого турбуватися про Більбо. Зрозуміло, він володів Перснем багато років та користався ним, отже чари розвіються не в одну мить, але не скоро ще зможе він без остраху глянути на Перстень. Але вже зараз він може прожити щасливо ще чимало років, залишаючись таким, як [58] був, коли віддав перстень. Бо він віддав його з власної волі, а це дуже важливо. А коли вже він залишив цю річ тут, можна більше не турбуватися про доброго старого Більбо. Тепер я мушу оберігати ТЕБЕ.
Після того, як Більбо пішов, я багато думав про тебе та про всіх вас - милих, нетямущих, безпорадних гобітів. Велика буде втрата для світу, коли Тьма поглине Гобітанію, і всі ті добрі, веселі Бульбери, Мудрінси, Люлькаси та Роз-поясси, не кажучи вже про диваків Торбинсів, стануть чиїмись невільниками.
Фродо пересмикнуло:
Навіщо це нам ставати невільниками? Та й кому потрібні такі невільники?
Відверто кажучи, я думаю, що досі - запам'ятай, досі Чорний Володар про гобітів і чутки не мав. Вам дуже пощастило, але безтурботні часи минули. Ви йому взагалі не потрібні, є в нього набагато корисніші слуги, але він про вас тепер не забуде. До того ж гобіти як жалюгідні невільники сподобаються йому більше, ніж гобіти щасливі та вільні. Адже існують на світі ще злість і мстивість!
Та кому він хоче помститися? За що? - здивувався Фродо. - Все ще не розумію, яким чином це стосується Більбо, мене та нашого перстеника.
Навіть дуже близько стосується, - сказав Гандальф. - Ти ще не зрозумів усієї небезпеки, але мусиш зрозуміти. Коли ми востаннє бачились, я сам ще не повністю був упевнений, але тепер маю все з'ясувати. Дай-но мені перстеника на хвилинку!
Перстень, прикріплений ланцюжком до пояса, лежав у Фродо в кишені його невеликих, новеньких штанців. Він поволі розчепив ланцюжок і подав персня чарівникові. Він одразу поважчав, немов відчув нехіть Фродо віддавати його (чи й сам не хотів попасти до рук Гандальфа?)
Чарівник покрутив перстень у пальцях. Той був із щирого, повновагого золота і весь гладенький.
Чи бачиш ти якісь знаки? - спитав Гандальф.
Ні, їх там немає. Він дуже простий, і на ньому ніколи не бувало ані подряпини.
Гаразд, тоді дивись! - чарівник несподівано кинув перстень у вогонь каміна. Фродо скрикнув і схопив щипці, але Гандальф утримав його.
Зачекай! - звелів він, кинувши з-під кошлатих брів гострий погляд на Фродо. [59]
Ніяких помітних змін з перснем не відбулося. Почекавши кілька хвилин, Гандальф підійшов до вікна і запнув фіранки. У кімнаті стало темно й тихо, тільки ледь чутно було, як Сем клацає ножицями у саду, тепер уже десь близько. Чарівник постояв ще мить, дивлячись у вогонь; потім схилився, підчепив перстень щипцями й відразу взяв рукою. Фродо зойкнув.
Додаток 2
Chapter 2 The Shadow of the Past (fragment)
The talk did not die down in nine or even ninety-nine days. The second disappearance of Mr. Bilbo Baggins was discussed in Hobbiton, and indeed all over the Shire, for a year and a day, and was remembered much longer than that. It became a fireside-story for young hobbits; and eventually Mad Baggins, who used to vanish with a bang and a flash and reappear with bags of jewels and gold, became a favourite character of legend and lived on long after all the true events were forgotten.
But in the meantime, the general opinion in the neighbourhood was that Bilbo, who had always been rather cracked, had at last gone quite mad, and had run off into the Blue. There he had undoubtedly fallen into a pool or a river and come to a tragic, but hardly an untimely, end. The blame was mostly laid on Gandalf.
`If only that dratted wizard will leave young Frodo alone, perhaps he'll settle down and grow some hobbit-sense,' they said. And to all appearance the wizard did leave Frodo alone, and he did settle down, but the growth of hobbit-sense was not very noticeable. Indeed, he at once began to carry on Bilbo's reputation for oddity. He refused to go into mourning; and the next year he gave a party in honour of Bilbo's hundred-and-twelfth birthday, which he called Hundred-weight Feast. But that was short of the mark, for twenty guests were invited and there were several meals at which it snowed food and rained drink, as hobbits say.
Some people were rather shocked; but Frodo kept up the custom of giving Bilbo's Birthday Party year after year until they got used to it. He said that he did not think Bilbo was dead. When they asked: `Where is he then? ' he shrugged his shoulders.
He lived alone, as Bilbo had done; but he had a good many friends, especially among the younger hobbits (mostly descendants of the Old Took) who had as children been fond of Bilbo and often in and out of Bag End. Folco Boffin and Fredegar Bolger were two of these; but his closest friends were Peregrin Took (usually called Pippin), and Merry Brandybuck (his real name was Meriadoc, but that was seldom remembered). Frodo went tramping all over the Shire with them; but more often he wandered by himself, and to the amazement of sensible folk he was sometimes seen far from home walking in the hills and woods under the starlight. Merry and Pippin suspected that he visited the Elves at times, as Bilbo had done.
As time went on, people began to notice that Frodo also showed signs of good `preservation': outwardly he retained the appearance of a robust and energetic hobbit just out of his tweens. `Some folk have all the luck,' they said; but it was not until Frodo approached the usually more sober age of fifty that they began to think it queer.
Frodo himself, after the first shock, found that being his own master and the Mr. Baggins of Bag End was rather pleasant. For some years he was quite happy and did not worry much about the future. But half unknown to himself the regret that he had not gone with Bilbo was steadily growing. He found himself wondering at times, especially in the autumn, about the wild lands, and strange visions of mountains that he had never seen came into his dreams. He began to say to himself: `Perhaps I shall cross the River myself one day. ' To which the other half of his mind always replied: `Not yet. '
So it went on, until his forties were running out, and his fiftieth birthday was drawing near: fifty was a number that he felt was somehow significant (or ominous); it was at any rate at that age that adventure had suddenly befallen Bilbo. Frodo began to feel restless, and the old paths seemed too well-trodden. He looked at maps, and wondered what lay beyond their edges: maps made in the Shire showed mostly white spaces beyond its borders. He took to wandering further afield and more often by himself; and Merry and his other friends watched him anxiously. Often he was seen walking and talking with the strange wayfarers that began at this time to appear in the Shire.
There were rumours of strange things happening in the world outside; and as Gandalf had not at that time appeared or sent any message for several years, Frodo gathered all the news he could. Elves, who seldom walked in the Shire, could now be seen passing westward through the woods in the evening, passing and not returning; but they were leaving Middle-earth and were no longer concerned with its troubles. There were, however, dwarves on the road in unusual numbers. The ancient East-West Road ran through the Shire to its end at the Grey Havens, and dwarves had always used it on their way to their mines in the Blue Mountains. They were the hobbits' chief source of news from distant parts - if they wanted any: as a rule dwarves said little and hobbits asked no more. But now Frodo often met strange dwarves of far countries, seeking refuge in the West. They were troubled, and some spoke in whispers of the Enemy and of the Land of Mordor.
That name the hobbits only knew in legends of the dark past, like a shadow in the background of their memories; but it was ominous and disquieting. It seemed that the evil power in Mirkwood had been driven out by the White Council only to reappear in greater strength in the old strongholds of Mordor. The Dark Tower had been rebuilt, it was said. From there the power was spreading far and wide, and away far east and south there were wars and growing fear. Orcs were multiplying again in the mountains. Trolls were abroad, no longer dull-witted, but cunning and armed with dreadful weapons. And there were murmured hints of creatures more terrible than all these, but they had no name.
Little of all this, of course, reached the ears of ordinary hobbits. But even the deafest and most stay-at-home began to hear queer tales; and those whose business took them to the borders saw strange things. The conversation in The Green Dragon at Bywater, one evening in the spring of Frodo's fiftieth year, showed that even in the comfortable heart of the Shire rumours had been heard, though most hobbits still laughed at them.
Sam Gamgee was sitting in one corner near the fire, and opposite him was Ted Sandyman, the miller's son; and there were various other rustic hobbits listening to their talk.
`Queer things you do hear these days, to be sure,' said Sam.
`Ah,' said Ted, `you do, if you listen. But I can hear fireside-tales and children's stories at home, if I want to. '
`No doubt you can,' retorted Sam, `and I daresay there's more truth in some of them than you reckon. Who invented the stories anyway? Take dragons now. '
`No thank 'ee,' said Ted, `I won't. I heard tell of them when I was a youngster, but there's no call to believe in them now. There's only one Dragon in Bywater, and that's Green,' he said, getting a general laugh.
`All right,' said Sam, laughing with the rest. `But what about these Tree-men, these giants, as you might call them? They do say that one bigger than a tree was seen up away beyond the North Moors not long back. '
`Who's they? '
`My cousin Hal for one. He works for Mr. Boffin at Overhill and goes up to the Northfarthing for the hunting. He saw one. '
`Says he did, perhaps. Your Hal's always saying he's seen things; and maybe he sees things that ain't there. '
`But this one was as big as an elm tree, and walking - walking seven yards to a stride, if it was an inch. '
`Then I bet it wasn't an inch. What he saw was an elm tree, as like as not. '
`But this one was walking, I tell you; and there ain't no elm tree on the North Moors. '
`Then Hal can't have seen one,' said Ted. There was some laughing and clapping: the audience seemed to think that Ted had scored a point.
`All the same,' said Sam, `you can't deny that others besides our Halfast have seen queer folk crossing the Shire - crossing it, mind you: there are more that are turned back at the borders. The Bounders have never been so busy before.
`And I've heard tell that Elves are moving west. They do say they are going to the harbours, out away beyond the White Towers. ' Sam waved his arm vaguely: neither he nor any of them knew how far it was to the Sea, past the old towers beyond the western borders of the Shire. But it was an old tradition that away over there stood the Grey Havens, from which at times elven-ships set sail, never to return.
`They are sailing, sailing, sailing over the Sea, they are going into the West and leaving us,' said Sam, half chanting the words, shaking his head sadly and solemnly. But Ted laughed.
`Well, that isn't anything new, if you believe the old tales. And I don't see what it matters to me or you. Let them sail! But I warrant you haven't seen them doing it; nor any one else in the Shire. '
`Well I don't know,' said Sam thoughtfully. He believed he had once seen an Elf in the woods, and still hoped to see more one day. Of all the legends that he had heard in his early years such fragments of tales and half-remembered stories about the Elves as the hobbits knew, had always moved him most deeply. `There are some, even in these parts, as know the Fair Folk and get news of them,' he said. `There's Mr. Baggins now, that I work for. He told me that they were sailing and he knows a bit about Elves. And old Mr. Bilbo knew more: many's the talk I had with him when I was a little lad. '
`Oh, they're both cracked,' said Ted. `Leastways old Bilbo was cracked, and Frodo's cracking. If that's where you get your news from, you'll never want for moonshine. Well, friends, I'm off home. Your good health! ' He drained his mug and went out noisily.
Sam sat silent and said no more. He had a good deal to think about. For one thing, there was a lot to do up in the Bag End garden, and he would have a busy day tomorrow, if the weather cleared. The grass was growing fast. But Sam had more on his mind than gardening. After a while he sighed, and got up and went out.
It was early April and the sky was now clearing after heavy rain. The sun was down, and a cool pale evening was quietly fading into night. He walked home under the early stars through Hobbiton and up the Hill, whistling softly and thoughtfully.
It was just at this time that Gandalf reappeared after his long absence. For three years after the Party he had been away. Then he paid Frodo a brief visit, and after taking a good look at him he went off again. During the next year or two he had turned up fairly often, coming unexpectedly after dusk, and going off without warning before sunrise. He would not discuss his own business and journeys, and seemed chiefly interested in small news about Frodo's health and doings.
Then suddenly his visits had ceased. It was over nine years since Frodo had seen or heard of him, and he had begun to think that the wizard would never return and had given up all interest in hobbits. But that evening, as Sam was walking home and twilight was fading, there came the once familiar tap on the study window.
Frodo welcomed his old friend with surprise and great delight. They looked hard at one another.
`Ah well eh? ' said Gandalf. `You look the same as ever, Frodo! '
`So do you,' Frodo replied; but secretly he thought that Gandalf looked older and more careworn. He pressed him for news of himself and of the wide world, and soon they were deep in talk, and they stayed up far into the night.
Next morning after a late breakfast, the wizard was sitting with Frodo by the open window of the study. A bright fire was on the hearth, but the sun was warm, and the wind was in the South. Everything looked fresh, and the new green of Spring was shimmering in the fields and on the tips of the trees' fingers.
Gandalf was thinking of a spring, nearly eighty years before, when Bilbo had run out of Bag End without a handkerchief. His hair was perhaps whiter than it had been then, and his beard and eyebrows were perhaps longer, and his face more lined with care and wisdom; but his eyes were as bright as ever, and he smoked and blew smoke-rings with the same vigour and delight.
He was smoking now in silence, for Frodo was sitting still, deep in thought. Even in the light of morning he felt the dark shadow of the tidings that Gandalf had brought. At last he broke the silence.
`Last night you began to tell me strange things about my ring, Gandalf,' he said. `And then you stopped, because you said that such matters were best left until daylight. Don't you think you had better finish now? You say the ring is dangerous, far more dangerous than I guess. In what way? '
`In many ways,' answered the wizard. It is far more powerful than I ever dared to think at first, so powerful that in the end it would utterly overcome anyone of mortal race who possessed it. It would possess him.
`In Eregion long ago many Elven-rings were made, magic rings as you call them, and they were, of course, of various kinds: some more potent and some less. The lesser rings were only essays in the craft before it was full-grown, and to the Elven-smiths they were but trifles - yet still to my mind dangerous for mortals. But the Great Rings, the Rings of Power, they were perilous.
`A mortal, Frodo, who keeps one of the Great Rings, does not die, but he does not grow or obtain more life, he merely continues, until at last every minute is a weariness. And if he often uses the Ring to make himself invisible, he fades: he becomes in the end invisible permanently, and walks in the twilight under the eye of the dark power that rules the Rings. Yes, sooner or later - later, if he is strong or well-meaning to begin with, but neither strength nor good purpose will last - sooner or later the dark power will devour him. '
`How terrifying! ' said Frodo. There was another long silence. The sound of Sam Gamgee cutting the lawn came in from the garden.
`How long have you known this? ' asked Frodo at length. `And how much did Bilbo know? '
`Bilbo knew no more than he told you, I am sure,' said Gandalf. `He would certainly never have passed on to you anything that he thought would be a danger, even though I promised to look after you. He thought the ring was very beautiful, and very useful at need; and if anything was wrong or queer, it was himself. He said that it was “growing on his mind”, and he was always worrying about it; but he did not suspect that the ring itself was to blame. Though he had found out that the thing needed looking after; it did not seem always of the same size or weight; it shrank or expanded in an odd way, and might suddenly slip off a finger where it had been tight. '
`Yes, he warned me of that in his last letter,' said Frodo, `so I have always kept it on its chain. '
`Very wise,' said Gandalf. `But as for his long life, Bilbo never connected it with the ring at all. He took all the credit for that to himself, and he was very proud of it. Though he was getting restless and uneasy. Thin and stretched he said. A sign that the ring was getting control. '
`How long have you known all this? ' asked Frodo again.
`Known? ' said Gandalf. `I have known much that only the Wise know, Frodo. But if you mean “known about this ring”, well, I still do not know, one might say. There is a last test to make. But I no longer doubt my guess.
`When did I first begin to guess? ' he mused, searching back in memory. `Let me see - it was in the year that the White Council drove the dark power from Mirkwood, just before the Battle of Five Armies, that Bilbo found his ring. A shadow fell on my heart then, though I did not know yet what I feared. I wondered often how Gollum came by a Great Ring, as plainly it was - that at least was clear from the first. Then I heard Bilbo's strange story of how he had “won” it, and I could not believe it. When I at last got the truth out of him, I saw at once that he had been trying to put his claim to the ring beyond doubt. Much like Gollum with his “birthday present”. The lies were too much alike for my comfort. Clearly the ring had an unwholesome power that set to work on its keeper at once. That was the first real warning I had that all was not well. I told Bilbo often that such rings were better left unused; but he resented it, and soon got angry. There was little else that I could do. I could not take it from him without doing greater harm; and I had no right to do so anyway. I could only watch and wait. I might perhaps have consulted Saruman the White, but something always held me back. '
`Who is he? ' asked Frodo. I have never heard of him before. '
`Maybe not,' answered Gandalf. `Hobbits are, or were, no concern of his. Yet he is great among the Wise. He is the chief of my order and the head of the Council. His knowledge is deep, but his pride has grown with it, and he takes ill any meddling. The lore of the Elven-rings, great and small, is his province. He has long studied it, seeking the lost secrets of their making; but when the Rings were debated in the Council, all that he would reveal to us of his ring-lore told against my fears. So my doubt slept - but uneasily. Still I watched and I waited.
`And all seemed well with Bilbo. And the years passed. Yes, they passed, and they seemed not to touch him. He showed no signs of age. The shadow fell on me again. But I said to myself: “After all he comes of a long-lived family on his mother's side. There is time yet. Wait! ”
`And I waited. Until that night when he left this house. He said and did things then that filled me with a fear that no words of Saruman could allay. I knew at last that something dark and deadly was at work. And I have spent most of the years since then in finding out the truth of it. '
`There wasn't any permanent harm done, was there? ' asked Frodo anxiously. `He would get all right in time, wouldn't he? Be able to rest in peace, I mean? '
`He felt better at once,' said Gandalf. `But there is only one Power in this world that knows all about the Rings and their effects; and as far as I know there is no Power in the world that knows all about hobbits. Among the Wise I am the only one that goes in for hobbit-lore: an obscure branch of knowledge, but full of surprises. Soft as butter they can be, and yet sometimes as tough as old tree-roots. I think it likely that some would resist the Rings far longer than most of the Wise would believe. I don't think you need worry about Bilbo.
`Of course, he possessed the ring for many years, and used it, so it might take a long while for the influence to wear off - before it was safe for him to see it again, for instance. Otherwise, he might live on for years, quite happily: just stop as he was when he parted with it. For he gave it up in the end of his own accord: an important point. No, I was not troubled about dear Bilbo any more, once he had let the thing go. It is for you that I feel responsible.
`Ever since Bilbo left I have been deeply concerned about you, and about all these charming, absurd, helpless hobbits. It would be a grievous blow to the world, if the Dark Power overcame the Shire; if all your kind, jolly, stupid Bolgers, Hornblowers, Boffins, Bracegirdles, and the rest, not to mention the ridiculous Bagginses, became enslaved. '
Frodo shuddered. `But why should we be? ' he asked. `And why should he want such slaves? '
`To tell you the truth,' replied Gandalf, `I believe that hitherto - hitherto, mark you - he has entirely overlooked the existence of hobbits. You should be thankful. But your safety has passed. He does not need you - he has many more useful servants - but he won't forget you again. And hobbits as miserable slaves would please him far more than hobbits happy and free. There is such a thing as malice and revenge. '
`Revenge? ' said Frodo. `Revenge for what? I still don't understand what all this has to do with Bilbo and myself, and our ring. '
`It has everything to do with it,' said Gandalf. `You do not know the real peril yet; but you shall. I was not sure of it myself when I was last here; but the time has come to speak. Give me the ring for a moment. '
Frodo took it from his breeches-pocket, where it was clasped to a chain that hung from his belt. He unfastened it and handed it slowly to the wizard. It felt suddenly very heavy, as if either it or Frodo himself was in some way reluctant for Gandalf to touch it.
Gandalf held it up. It looked to be made of pure and solid gold. `Can you see any markings on it? ' he asked.
`No,' said Frodo. `There are none. It is quite plain, and it never shows a scratch or sign of wear. '
`Well then, look! ' To Frodo's astonishment and distress the wizard threw it suddenly into the middle of a glowing corner of the fire. Frodo gave a cry and groped for the tongs; but Gandalf held him back.
`Wait! ' he said in a commanding voice, giving Frodo a quick look from under his bristling brows.
No apparent change came over the ring. After a while Gandalf got up, closed the shutters outside the window, and drew the curtains. The room became dark and silent, though the clack of Sam's shears, now nearer to the windows, could still be heard faintly from the garden. For a moment the wizard stood looking at the fire; then he stooped and removed the ring to the hearth with the tongs, and at once picked it up. Frodo gasped.
`It is quite cool,' said Gandalf. `Take it! ' Frodo received it on his shrinking palm: it seemed to have become thicker and heavier than ever.
`Hold it up! ' said Gandalf. `And look closely! '
As Frodo did so, he now saw fine lines, finer than the finest pen-strokes, running along the ring, outside and inside: lines of fire that seemed to form the letters of a flowing script. They shone piercingly bright, and yet remote, as if out of a great depth.
