Конфіксальні іменники у складі термінологічної лексики сучасної української мови
Работа из раздела: «
Иностранные языки и языкознание»
/
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕРМІНИ ЯК ОСОБЛИВИЙ ЛЕКСИЧНИЙ ПРОШАРОК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
1.1 Поняття «термін» у лінгвістичній науці
1.2 Історія вивчення терміносистем
1.3 Джерела поповнення української термінології
РОЗДІЛ 2. КОНФІКСАЛЬНА ДЕРИВАЦІЯ. ЇЇ МІСЦЕ В СЛОВОТВІРНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
1.1 Конфікси в афіксальній системі сучасної української мови
1.2 Словотвірна семантика конфіксальних дериватів
1.3 Специфіка словотвірної мотивації конфіксальних іменників
РОЗДІЛ 3. КОНФІКСАЛЬНІ ІМЕННИКИ У СКЛАДІ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
3.1 Конфіксальні іменники у складі професійно-технічних термінів
3.2 Конфіксальні деривати на позначення зоологічних назв
3.3 Конфіксальні похідні - ботанічні назви
3.4 Конфіксальні іменники у складі медико-анатомічної термінології
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
В останні десятиріччя у лінгвістиці спостерігається пожвавлення інтересу мовознавців до дериваційних процесів. Зміна поглядів на префіксально-суфіксальний словотвір, який став визначатися дериватологами як конфіксація (творення слів за допомогою функціонально єдиної двоелементної морфеми, конфікса, який обрамляє твірну основу в похідному слові і має єдине словотвірне значення), привело до появи нових важливих теоретичних і практичних завдань в галузі конфіксації. Конфіксальні деривати привертають увагу науковців з ряду причин. Ці похідні мають досить складну й багато в чому ще не зовсім ясну історію. Різноманітні в семантичному плані, вони становлять інтерес з точки зору особливостей їх функціонування в різних словотвірно-семантичних полях, структури та лексико-словотвірного значення. Вітчизняні мовознавці багато зробили в цьому напрямку: сформовано принципи дериватологічного аналізу похідних різних частин мови та здійснено описи дериваційної системи сучасної української мови, часом з неоднакових позицій (О. Безпояско, З. Валюх, К. Городенська, В. Горпинич, В. Ґрещук, Є. Карпіловська, Н. Клименко, І. Ковалик, В. Німчук, та інші), опубліковано короткі нариси історії іменикових афіксальних дериваційних засобів (С. Бевзенко, С. Самійленко), здійснено описи динаміки низки афіксальних морфем чи групи морфем (П. Білоусенко, І. Іншакова, К. Качайло, О. Меркулова, І. Олійник, С. Семенюк, Г .Семеренко, Л. Стовбур, А. Тернова, В. Токар, В. Христенок), досліджено історію ряду фрагментів словотвірної системи на окремих синхронічних зрізах (О. Білих, Г. Волинець, С. Воропай, Л. Гумецька, Л. Полюга).
Останнім часом науковцями посилено досліджуються процеси термінотворення. Актуальності набуло вивчення дериваційних процесів у системі української термінології, оскільки увага до неї об'єктивно актуалізується. Термінологічна лексика досліджувалася в різних аспектах, зокрема, у площині лексикографічного опису (А. Бурячок, О. Лісна), походження, функціонування (Т. Михайленко, Л. Мурашко, Л. Яремко та інші), теоретико-практичних засад перекладу (Г. Онуфрієнко). Разом із тим проблема комплексного дослідження конфіксації в термінологічній системі на сьогодні мало досліджена, а, отже, є цілком на часі. Незважаючи на те, що дослідженню цієї проблеми присвячена низка мовознавчих праць, багато аспектів залишається поза увагою науковців. Одним із найпомітніших процесів, що відбуваються сьогодні в термінологічній системі є процес активного поповнення її лексики, зокрема завдяки появі нових і нових слів, що утворюються кофіксальним способом творення.
Актуальність дослідження зумовлена підвищеним інтересом мовознавців до вивчення конфіксальних іменників у складі термінологічної лексики сучасної української мови та відсутністю у вітчизняній лінгвістиці дослідження узагальнюючого характеру про будову та функціонування конфіксального словотворення іменників у системі термінотворення.
Мета роботи полягає у комплексному аналізі будови конфіксальної іменникової термінологічної лексики української мови, виявленні закономірностей її функціонування, тенденцій розвитку конфіксів, які поповнюють новотворами лексичний склад мови.
Поставлена мета вимагає виконання конкретних дослідницьких завдань, а саме:
1) з'ясувати статус термінів в лексичній системі сучасної української мови та визначити їх головні ознаки;
2) встановити особливості конфікса як морфеми в системі українського словотворення;
3) з'ясувати особливості словотвірного значення та словотвірної мотивації конфіксальних дериватів;
4) виявити склад та особливості функціонування конфіксальних іменників в українських терміносистемах;
5) окреслити тенденції розвитку сучасної конфіксальної іменникової терміносистеми.
Об'єктом дослідження є термінологічні системи сучасної української мови.
Предмет дослідження становлять конфіксальні іменники, зафіксовані у складі термінологічної лексики сучасної української мови.
Специфікою теми зумовлено комплексний підхід до вибору методів дослідження: основного - методу лінгвістичного опису із залученням елементів компонентного аналізу; зіставного та порівняльно - історичного методів; лінгвістичного спостереження над мовними явищами.
Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що в ній уперше в українській лінгвістиці здійснено спробу комплексного аналізу конфіксальних іменників у складі термінологічної лексики української мови, показано найактивніші способи їх творення, з'ясовано тенденції розвитку словотвірної системи.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в можливості її багатоаспектного використання у подальших дослідженнях у сфері словотворення, а також для написання узагальнюючої праці з конфіксального словотворення термінів сучасної української мови. Результати, основні положення, термінологічний апарат можуть бути використані у процесі розробки навчально-методичних матеріалів із філологічних дисциплін та при підготовці підручників і посібників з української мови.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та списку використаної літератури.
Обсяг дипломної роботи складає 80 сторінок.
РОЗДІЛ 1. ТЕРМІНИ ЯК ОСОБЛИВИЙ ЛЕКСИЧНИЙ ПРОШАРОК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
1.1 Поняття «термін» у лінгвістичній науці
Виникнення термінів у конкретній галузі науки чи культури здійснюється поступово і є своєрідним закріпленням результатів вивчення, пізнання окремих явищ і реалій об'єктивної дісності, встановлення закономірностей розвитку чи змін цих явищ та ін. Від інших лексем терміни відрізняються тим, що в межах свого термінного поля вони, як правило, є однозначними, а в межах різних полів однойменні терміни маніфестуються як омоніми. Оскільки терміни творяться свідомо, з використанням логіки мовних відношень і логічного поділу об'єкта дослідження, через те їх нерідко кваліфікують як штучно створений пласт лексики, кожна одиниця якого має певні обмеження щодо вживання та розвитку. Ономастична термінологія становить собою відповідну систему ономастичних понять, закріплену у вербальному вираженні. Наукова термінологія кожної мови є явищем національним за своїми витоками, але часто інтернаціональним за сферою вживання.
Як справедливо стверджує О. Ахманова, термінологія - це «не просто список термінів, а семасіологічне вираження конкретної системи понять, яка, в свою чергу, відображає відповідний науковий світогляд» того, хто творить термінологію конкретної науки, культури, мистецтва, військової справи та ін. [1, 114]. У свій час Н. Подольська та О. Суперанська писали, що термiнологія є «замкнутим словниковим контекстом, межі якого обумовлені певною соціальною організацією дійсності» [47, 23]. І хоча наведена думка авторитетних учених є цілком правильною, однак вона все ж таки вимагає певного уточнення, адже, якщо окрема наука динамічно розвивається, то і її термінологія постійно збагачується, вдосконалюється - з'являються окремі нові терміни для позначення раніше невідомих понять, нововстановлених відношень, крім цього існуючі раніше терміни нерідко вимагають певних уточнень. Не виключено, що під «замкнутістю контексту» вчені мали на увазі відмінність класу термінології від класу нетермінної лексики, відмінність системи термінів однієї науки від іншої і т.п.
«Однією з основних особливостей термінів у кожній галузі науки,- писав І. Ковалик,- є те, що вся сукупність термінів повинна являти собою певну системну цілісну єдність» [23, 38].
Наука й термінологія перебувають у нерозривному зв'язку. Про це ще в другій половині ХVІІ ст. говорив французький учений А. Лавуазьє. Він стверджував, що не можна відокремити ні науки від термінології, ні термінології від науки, оскільки кожна природна наука обов'язково складається з трьох моментів: з ряду фактів, які складають її зміст, з уявлень, які вони викликають, і з термінів, якими ці уявлення виражаються.
Від загальновживаної лексики наукова термінологія відрізняється насамперед тим, що вона є результатом свідомої номінації відповідних понять, явищ, зв'язків, свідомим конструюванням нових слів, яке здійснюють науковці, суспільно-політичні, культурні та інші діячі в процесі своєї професійної діяльності.
Сучасна наука оперує багатьма визначеннями терміна, які підкреслюють ту чи іншу ознаку даного поняття, але й досі не має одностайного тлумачення цього слова. Латинське слово «термін» («terminus») відоме ще з античних часів із значенням «межа», «кордон», «рубіж» (у давньоримській міфології позначало божество меж, кордонів) [18, 54 ]. В Україні слово «термін» поширилось у ХVIII ст. Так, у «Словнику лінгвістичних термінів» Д. Ганича та І. Олійника термін визначається як
«слово або словосполучення, яке виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо» [45, 12]. Одне з найостанніших визначень в українському мовознавстві наведене в «Стилістиці сучасної української мови» О. Пономаріва. Згідно з ним «термін ? це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполукою, служить для спілкування людей, пов'язаних єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови й підпорядковується її законам» [39, 32].
Відомий термінолог В. Лейчик сформулював визначення терміна як «лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне (конкретне або абстрактне) поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності» [33, 112]. У цьому визначенні підкреслюється, що термін - це виключно лексика для спеціальних потреб.
У деяких монографічних дослідженнях, присвячених цій темі, термін визначають як «номінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови та їх відображення у виробництві, суспільному житті чи їх окремих сферах; причому кожний термін в конкретній галузі має суспільно усвідомлене значення ...» [43, 143].
У своїй роботі ми послуговуємося таким визначенням терміна: «термін - це слово або словосполучення, яке зіставляється з чітко окресленим поняттям певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя і вступає у системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему - «термінологію». Вивченням термінів займається наука, яка дістала назву «термінознавство». На жаль, сучасні словники цього слова не фіксують, хоч воно утворилось у 30-х роках ХХ ст., натомість у цьому значенні часто вживають слово «термінологія».
Мовознавці виділяють такі ознаки терміна:
1) має чітке визначення, зафіксоване у словнику;
2) однозначний у межах певної термінологічної системи або тяжіє до однозначності;
3) точний і не залежить від контексту;
4) стилістично нейтральний;
5) системний (класифікаційна системність, словотвірна системність);
6) відсутність синонімів у межах однієї терміносистеми;
7) короткість (стислість) у плані вираження, (проте цей критерій бажаний, а не реальний, адже з метою диференціації понять науки і техніки використовують багатослівні терміни, що спроможні якнайточніше позначити певне поняття).
Окреслюючи ці риси, слід також пам'ятати, що терміни є не ізольованими одиницями загальнонаціональної мови, а частиною її словникового складу. Для правильного розуміння основних вимог до терміна впроваджено поняття «поля» [48, 34]. Поле для терміна - це те саме, що контекст для побутового слова чи конситуація для репліки. Поле - це певна термінологія, у межах якої термін точний і однозначний. Поза межами певного термінологічного поля він втрачає свою характеристику, набуває інших системних зв'язків. Отже, усі основні риси притаманні термінам лише у межах їх термінологічного поля. Вказівку на відповідне поле можна здійснити або екстралінгвальним шляхом (ознайомившись з ситуацією спілкування), або лінгвальним (у контексті) [48, 35].
У межах термінологічного поля існує системна єдність термінів, яка ґрунтується на специфічних кореляціях (відношеннях), характерних для мовної системи загалом. Це лексико-семантичні явища полісемії (багатозначності), синонімії, антонімії, омонімії, гіперо-гіпонімії (родо-видових відношень).
Терміни також неоднорідні за своєю структурою. Вивчаючи структуру термінів, лінгвісти виділяють такі типи:
1) прості: непохідні (терміни, які на синхронному зрізі не мають мотиваційних слів, напр.: дуга, жила, лад) і похідні (терміни, у яких можемо виділити мотиваційні основи і словотворчі афікси, напр.: запобіжник, противага, затакт);
2) складні (терміни, у яких можна виділити дві основи, напр.: паротворення, теплострум, тискомір);
3) складені (терміни-словосполучення, напр.: стала похибка, прискорення руху, рідкий стан тіла);
4) терміни-символи (d , +) і терміни-напівсимволи (?-промені, ?-проміння, ?-еманація).
Більшість однослівних термінів становлять іменники, оскільки номінація є носієм найважливіших змістів у пізнанні дійсності (атом, дифузія, струна). Та нерідко термінами виступають прикметники (переважно субстантивовані): зернові, парнокопитні, комічне, типове; дієслова: інструментувати, абсорбувати, дестилювати; прислівники: анданте, модерато, пристрасно.
Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. До її складу входять як питомо українські утворення: клітина, водень, добуток, присудок, так і слова іншомовного походження: префікс, синус, ліцензія, модернізм. Склад української термінології поповнюється також завдяки використанню вторинної номінації, синтетичної й аналітичної деривації.
Негативним явищем в українській термінології ХХ ст. є значний спад активності дериваційних процесів (словотворення), адже втрачається баланс між основними джерелами збагачення українських терміносистем - між термінотворенням та використанням запозичень [30, 174].
Терміни поділяють на загальнонаукові (аксіома, ідея, гіпотеза, формула) і вузькоспеціальні, вживані в якійсь одній галузі науки (доданок, множник, ділене, від'ємник).
Слід розмежовувати термінологію і професійну лексику. Одиницею професійної лексики є професіоналізми, які позначають спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці. Професіоналізми виникають тоді, коли певна галузь ще не має розвиненої термінології (рибальство, полювання, ремесла). Різниця полягає в тому, що термін - це цілком офіційна, узаконена назва певного наукового поняття, а професіоналізм - напівофіційне слово, сферою вживання якого є професійне мовлення (зубний лікар замість стоматолог, материнка замість материнська плата). Професіоналізми мають емоційно-експресивне забарвлення і є обмеженими у вживанні. Професійну лексику використовують люди певної професії в жаргоні (слензі).
У мовознавчій літературі знаходимо два погляди на місце термінології в структурі сучасної української мови: більшість учених розглядає термінологію як підсистему загальнолітературної мови, інші науковці вважають термінологію, як і діалектну лексику, жаргони, різновидом української мови, що належить до пасивної лексики, оскільки значна частина термінів не є загальним надбанням, а функціонує у вузьких спеціальних сферах [15, 62].
Сучасна українська термінологія - це відносно стабільна і закріплена традицією лексико-семантична система, що перебуває у стані безперервного руху і поступового вдосконалення. Розвиток термінології зумовлений факторами суспільно-політичного, фахового та мовного характеру.
1.2 Історія вивчення терміносистем
Історія формування українських терміносистем є окремою частиною історії розвитку всієї лексичної системи мови. В українському термінознавстві існує низка праць, у яких досліджується галузева термінологія - біологічна (Л. Симоненко), будівельна (В. Марченко), військова (Т. Михайленко, Л. Мурашко, Я. Яремко), геологічна (М. Годована), гідромеліоративна (Л. Малевич), граматична (Н. Москаленко), друкарська (Е. Огар), економічна (Т. Панько), математична (А. Крейтор), машинобудівна (О. Литвин), медична (Г. Дидик-Меуш), мінералогічна (Н. Овчаренко), музична (З. Булик, С. Булик-Верхола), образотворча (Б. Михайлишин), радіотехнічна (І. Кочан), ринкових відносин (О. Покровська), риторична (З. Куньч), соціально-політична (А. Бурячок), спортивна (М. Паночко), театральна (А. Костюк), фізична (В. Пілецький, І. Процик), філософська (Н. Жовтобрюх, Д. Кирик), хімічна (Г. Наконечна), церковна (С. Бібла), юридична (О. Сербенська) тощо.
Вивчення галузевих терміносистем зумовлене екстралінгвальними (культурними, соціально-історичними, психологічними) та інтралінгвальними (внутрішньомовними та міжмовними) чинниками. Після закріплення статусу української мови як державної актуальними завданнями мовознавства є створення й упорядкування терміносистем, міжнародне узгодження та уніфікація термінів, вивчення теорії та методики термінологічної роботи.
Однак стан терміносистем низки наук не відповідає ще всім нормативним вимогам. Основними недоліками термінології є багатозначність термінів у межах однієї терміносистеми, наявність омонімів, синонімів, невідповідність термінів поняттям, які вони виражають (неправильно орієнтовані терміни), відсутність чіткого визначення, громіздкість термінів, надмірне використання запозичених найменувань, відсутність уніфікації в правописі (ортопедія, але орфографія). Невпорядкованість різногалузевих терміносистем гальмує розвиток деяких наук і спричинюється до помилок у практичній діяльності.
Розглядаючи формування української термінології, маємо декілька періодів, які яскраво ілюструють зв'язок розвитку лексичної системи мови з історією матеріальної та духовної культури українського народу [30, 173].
1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (ІХ - перша половина ХІХ ст.) Своїм корінням українська термінологія сягає часів Київської Русі. «Ізборники» Святослава, літописи, «Поучення дітям» В. Мономаха, «Руська правда» (1282 р.), «Фізіолог», «Шестиднев» Й. Екзарха, «Християнська топографія» К. Індикоплова (1262 р.) фіксують сакральну, природничу, суспільно-політичну, астрономічну термінології.
Важливу роль у поширенні наукових знань та професіоналізму в Україні відіграли Острозький культурно-освітній центр (1580-1608 р.р.); братські школи, що виникали в ХVІ-ХVІІ ст. у Львові, Вільні, Бересті, Рогатині, Перемишлі, Луцьку, Кременці та інших містах; Київський культурно-освітній центр (Братська школа - з 1615 р., Києво-Могилянська колегія - з 1632 р., Києво-Могилянська академія - з 1701 р.). Уже в ХVІІ ст. вчений Києво-Могилянської академії Г. Кониський обґрунтував теорію терміна.
Українську науково-виробничу, природничу, мистецьку термінологію представлено в загальномовних словниках того часу: «Лексикон словенороський» П. Беринди (1627 р.), «Лексис» Л. Зизанія (1596 р.), «Лексикон латинський» Є. Славинецького (1650 р.) та «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (ХVІІ ст.), «Синоніма славеноросская» невідомого автора (ХVІІ ст.).
Гальмували розвиток української наукової мови до середини ХІХ ст. недержавний статус, заборони її як засобу спілкування і державна роз'єднаність української мовної території [30, 174].
2. Період другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Ренесансним етапом у новітній історії України є середина ХІХ ст. У часописі «Основа» (1861-1862 р.р.) П. Куліш чи не вперше пише про потребу інтелектуалізації української мови через вироблення наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань і культури, закликає повертатися обличчям до Європи, щоби вписати українську мову в світовий контекст.
В історії української науки та її мови важливе значення мав часопис «Громада» (1878-1882 р.р.), в якому друкували свої праці М. Драгоманов, С. Подолинський, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський. У працях М. Драгоманова бачимо намагання замінити іншомовні за походженням терміни українськими відповідниками. Термінологи НТШ (Наукового товариства імені Тараса Шевченка) мали різні погляди на розвиток української термінології, тому виокремились такі дві групи науковців: 1) прихильники термінотворення в дусі народної мови, на її основі й за її законами (В. Левицький, І. Пулюй, І. Верхратський, І. Кандяк, Р. Цегельський); 2) прихильники запровадження в українську мову інтернаціональної термінології (І. Горбачевський, С. Рудницький, М. Вікул, А. Семенцов).
Зусиллями українських учених НТШ було вироблено концептуальні положення термінологічної теорії, запропоновано одностайну термінологію і номенклатуру, незважаючи на те, що її творили на землях України, які належали до різних держав [30, 175].
3. Третій період, пов'язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні (1913 р. у Києві, 1918 р. у Луганську). Активно опрацьовувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. У цей час зацікавлення термінологією набуває масового характеру, над виробленням української термінології працювали Українське наукове товариство в Києві (голова М. Грушевський), Кам'янець-Подільський університет (ректор І. Огієнко), Українська академія наук (президент В. Вернадський), Інститут економічної кон'юнктури (директор М. Туган-Барановський), Технічно-термінологічна комісія при Департаменті професійної освіти. Лише впродовж 1918-1919 років у Східній Україні вийшло друком понад 20 словників. З метою координації термінотворчої діяльності в 1918 р. при Українському науковому товаристві створено Термінологічну комісію, а при Українській академії наук (УАН) засновано Правописно-термінологічну комісію. У 1921 р. названі комісії було об'єднано й створено Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ), з діяльністю якого пов'язаний четвертий період розвитку української термінології.
4. Період діяльності Інституту української наукової мови
Українське мовознавство, зокрема термінологія, за влучним висловом відомого українського термінолога А. Вовка (США), пережило «золоте десятиріччя» (1921-1931 р.р.), яке залишиться безпрецедентним у світовій практиці. ІУНМ структурно поділявся на шість відділів: природничий (ботанічна, географічна, геологічна, зоологічна, математична, медична, метеорологічна, фізична, хімічна секції), сільськогосподарський (ветеринарно-зоологічна, лісова, фітотехнічна секції), соціально-економічний (економічна, соціологічна, ділової мови, філологічна, філософська, педагогічно-психологічна секції), технічний (архітектурна, будівельна, гідротехнічна, гірнича, електротехнічна, механічна, сільськогосподарського машинознавства, шляхів і мостів, технологічна, доморобська, фотокінематографічна секції), мистецький (музична і театральна секції), правничий.
У 1928 р. було видано «Інструкцію для укладання словників в ІУНМ», «За яким принципом треба укладати українську природничу номенклатуру» О. Янати, «За якими правилами укладає тепер ІУНМ українську природознавчу номенклатуру» Я. Лепченка, у 1930 р. опубліковано статтю «Про принципи складання української технічної термінології» Т. Секунди. У цих працях сформульовано основні засади творення української термінології, серед яких: термінологія повинна бути народною; у разі відсутності готового терміна в народній мові треба створити його з власномовних морфем; лише у разі непридатності новоствореного терміна запозичувати наукову назву з мови-джерела; термін має бути зрозумілий; назва поняття має бути точна й однозначна; термін повинен бути придатний для творення похідних термінів; термін має бути доброзвучний та економний.
За цей період було опубліковано близько 50 різноманітних словників чи проектів словників із гуманітарних і природничих галузей знань, серед яких «Словник хемічної термінології» О. Курило (1923 р.), «Словник геологічної термінології» П. Тутковського (1923 р.), «Словник технічної термінології» І. Шелудька і Т. Садовського (1928), «Словник природничої термінології» Х. Полонського (1928 р.), «Словник фізичної термінології» В. Фаворського (1932 р.) та ін.
Проте з 1932 р. започатковано «новий курс» у національній політиці СРСР. Справжнім погромом української інтелігенції завершилась кампанія з «українізації». Уже в 1930 р. ІУНМ як складову частину ВУАН за сфабрикованою справою СВУ (Спілки визволення України) було ліквідовано, а провідних учених репресовано. Видання словників, навіть уже підготованих до друку, було припинено, а вже надруковані - вилучено з бібіліотек і книгарень [30, 176].
5. Період функціонування української термінології 1932 - 1990 років
Цей період характеризується зміною поглядів на існування самобутньої української термінології. Упродовж 1933 - 1935 років Інститут мовознавства видавав «Термінологічні бюлетні», у яких значну частину (14,5 тисячі) українських термінів замінено російськими відповідниками (бурштин - янтар, копальня - шахта, линва - трос), уніфіковано рід запозичених термінів на зразок цих запозичень у російській мові (бензина - бензин, синтеза - синтез, емаль (чол. роду) - емаль (жін. роду). А поштовхом до цього стала заборона української мови 1938 року постановою ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в школах республіки російської мови, припинення українізації та знищення більшості українських письменників. Після виходу цих бюлетенів, які фактично знівелювали багаторічну термінотворчу працю українських науковців, термінологічна діяльність припиняється на чверть століття.
Зацікавлення термінологіями різних галузей знань поновлюється лише у другій половині 50-х років XX ст. Президія АН УРСР у 1957 р. створює Словникову комісію АН УРСР, яку очолив академік І. Штокало. Комісія видала 16 російсько-українських словників з найважливіших галузей знань. Однак не все заплановане було реалізовано, та й головним принципом укладання словників було максимальне зближення української та російської термінологій [30, 177].
6. Сучасний період розвитку української термінології (90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.)
На сучасному етапі розвитку української лігвістичної науки простежуємо пожвавлене зацікавлення термінознавством. Помітним є намагання науковців - фахівців у різних ділянках знань і мовознавців - унормовувати галузеві термінології. Так, наприклад, у 1996 році вийшов «Російсько-український словник наукової термінології. Книга 2: Біологія. Хімія. Медицина», 1997 року «Судово-медичний російсько-український словник-довідник» О. Герасименка, 1998 року «Російсько-український словник наукової термінології. Книга 3: Математика. Фізика. Техніка. Науки про космос» В. Гейченка, 2008 року «Російсько-українсько-англійський словник з механіки» Я. Григоренка та багато ін.
Сучасні українські термінологи глибше, ніж їхні попередники, опрацьовують теорію термінології як підсистеми літературної мови, теорію терміна як мовного знака, формулюють вимоги, які слід ставити до окремого терміна та й до «ідеальної» (якщо така можлива) термінології. Для визначення основних принципів термінотворення дослідники спираються на досвід вітчизняних науковців, які плідно працювали на початку ХХ ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка й Інституті української наукової мови, і досягнення європейської науки (Ш. Баллі, Е. Вюстера, Д. Лотте, О. Реформатського та ін.). Сьогодні спостерігаємо надзвичайну термінографічну активність: у 1990 р. видано 5 термінологічних словників, у 1992 р. - 22, у 1993 р. - 62, у 1996 р. - 29. Це словники різних типів - перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні, частотні, словники-тезауруси, словники нових термінів.
Виробити та узгодити засади термінотворення допомагають численні наукові семінари, конференції. Традиційними стали міжнародні наукові конференції «Українська термінологія і сучасність» (Київ, Інститут української мови НАН України), «Проблеми української науково-технічної термінології» (Національний університет «Львівська політехніка»). Дуже потрібним напрямом термінознавства є стандартизація термінології, тобто вироблення термінів-еталонів, які б відповідали всім лінгвістичним і логічним вимогам до термінів. Тому у 1992 р. наказом Міносвіти та Держстандарту було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (на базі Львівського політехнічного інституту). Згодом до складу Комітету увійшли також Київський політехнічний інститут, Інститут української мови НАН України та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики [30, 178-180].
1.3 Джерела поповнення української термінології
Термінна номінація, тобто процес найменування спеціальних понять науки і техніки, є цілеспрямованим творчим процесом. Утворення термінів відбувається свідомо, з прагненням до чіткої системи, а тому вони виникають у професійному середовищі і вживаються лише у термінній функції. Для створення нового терміна можуть бути використані різні мовні засоби, а вибір оптимального способу номінації - складний процес: його визначають об'єктивні та суб'єктивні моменти, зовнішні та внутрішні чинники.
Терміни, як і інші пласти лексики, можуть виникати на базі наявних слів і коренів літературної та діалектної лексики. Але процес термінотворення має низку рис, що відрізняють його від творення слів загальновживаної лексики. Для виникнення терміна необхідна чітка дефініція, чого не потребує нова одиниця загальновживаної лексики. Термінотворення має у своєму активі різноманітні словотворчі засоби.
До складу власне української термінології зараховуємо не лише номінації, утворені від питомих твірних основ, а й слова, утворені за допомогою українських афіксів від запозичених твірних основ. Наприклад, терміни кредит (лат.), біржа (нім.), реклама (фр.) - запозичені з указаних мов, але похідні від них терміни: кредитування, біржовий, рекламувати та багато інших є власне українськими. Для позначення наукових понять застосовують і словосполучення: достроковий платіж, зовнішньоторговельний баланс, незбалансований інвестиційний портфель [29, 42].
Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Джерелами її поповнення є використання:
1) вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація);
2) іншомовних запозичень;
3) словосполучень (аналітичний спосіб);
4) наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи).
Застосування способу вторинної номінації - використання наявної в мові назви для позначення наукового поняття - поповнює термінологію кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами) та якісно (звужується або розширюється семантика й змінюється обсяг понять). Термінологізація відбувається:
а) на основі метафоричних процесів, що ґрунтуються на переосмисленні назв за подібністю форми, розміру, розташування частин (підставка «предмет, на який ставлять що-небудь або який підставляють під щось», «деталь струнних музичних інструментів, що має вигляд вертикальної дерев'яної пластинки, на яку спираються струни», «підстава для перенесення - зовнішня схожість і розташування); на функціональній подібності (міст «споруда для переходу або переїзду через річку, автомагістраль, яр і частина шасі автомашини, трактора», підстава для перенесення назви - функція з'єднання); на зовнішній та функціональній подібності (жила «судина, по якій тече кров» і «провід кабелю», підстава для перенесення - функція перенесення і зовнішня схожість);
б) на основі метонімічного перенесення назви з процесу на предмет (насадка «дія за значенням «насадити» і «знімна деталь основного вала, що перебуває в контакті з носієм запису або магнітною сигналограмою»); з процесу на результат (вимір «визначення будь-якої величини чогось і величина, що вимірюється»), з процесу на властивість (гучність «дзвінке звучання, далека чутність і відчуття, створене вухом, яке сприймає звукові хвилі»); з властивості на кількісний показник (різкість «властивість за значенням «різкий» і «ступінь розмитості зображень границь об'єктів»); з родового поняття на видове (веснянка «музичний жанр» і «музичний твір»)
[29, 45].
Унаслідок семантичного термінотворення виникають багатозначні слова та омоніми. Багатозначними є номінації, вживані в різногалузевих терміносистемах (елегія - вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру (муз.); ліричний вірш задумливого, сумного характеру (літ.); смуток, меланхолія (психол.)). Терміни, утворені шляхом термінологізації загальновживаних слів, стають омонімами (доля1 - частина чого-небудь, зокрема частина розміру музичного такту; доля2 - хід подій, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; майбутнє чогось).
Продуктивність цього способу в термінології пояснюється тим, що наукових понять значно більше ніж слів для їх називання. Унаслідок вторинної номінації відбувається звуження та розширення семантики, зміна обсягу поняття, перенесення назв за різноманітними асоціаціями.
Одним із найпродуктивніших шляхів поповнення терміносистем є аналітична деривація (приблизно 70 % термінів у різних терміносистемах це словосполучення). Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (нейтральність грошей), прикметник + іменник (національне багатство), порядковий числівник + іменник (перший прибуток), дієслово + іменник (страхувати майно); прикметник + прикметник + іменник (валовий національний продукт), іменник + прикметник + іменник (емісія цінних паперів), прикметник + іменник + іменник (маркетингове дослідження ринку). Кількість багатокомпонентних термінів обмежена (журнал обліку господарських операцій, закон тенденції норми прибутку до зниження). Аналітична деривація сприяє побудові структурної ієрархії: три- і багатокомпонентні терміни утворюють на основі двокомпонентного словосполучення (валовий продукт - валовий національний продукт) або на базі одного слова (податок - податок на додану вартість) [28, 16].
У розвитку української термінології спостерігаємо давню традицію входження іншомовних запозичень. Вони зафіксовані вже у пам'ятках ХІ ст. (арфа, ліра, дах, шиба). У радянський період запозичення в українській мові уподібнювали до відповідних термінів російської мови (йон - іон, капельмайстер - капельмейстер). Тому сьогодні необхідно переглянути й виправити неточності, правильно транслітерувати нові запозичення.
У галузевих терміносистемах української мови іншомовні запозичення становлять приблизно 40 % від однослівних термінів. Виділяємо велику групу інтернаціоналізмів - міжнародних термінів, уживаних не менш ніж у трьох неспоріднених мовах і запозичених переважно з грецької (біологія, парадигма, теорема) або латинської (варіація, мотор, трансляція) мов. До інтернаціональної скарбниці термінології належать терміни, запозичені також з інших мов: англійської (комп'ютер, футбол), італійської (балада, сонатина), німецької (бухгалтер, штаб), французької (ансамбль, парламент), іспанської (романс, сарабанда).
У разі впровадження іншомовних назв в українську терміносистему відбувається звуження значення слова-продуцента, тому що запозичуємо лише термінне значення (в італійській мові лексема volta має такі значення: повтор, раз і черга; в українській мові термін вольта вживається зі значенням повтору частини музичного твору з іншим закінченням); іншомовні терміни узгоджують з фонетичними та орфографічними нормами української мови (лат. concurrentia - укр. конкуренція); змінюється граматичне оформлення (лат. clavis - укр. клавіша і клавіш); запозичені терміни стають продуктивними в термінотворенні (від запозиченого з англійської мови терміна реклама в українській мові утворено лексеми рекламний, рекламувати) [29, 15].
Досить широковикористовуються для створення термінів наявні у мові способи творення: морфологічний і морфолого-синтаксичний.
Одним із значних джерел збагачення української термінології є морфологічний спосіб творення. Серед способів термінної деривації провідна роль належить суфіксації; менш характерними є такі способи творення: префіксальний, безафіксний, абревіаційний, основоскладання та словоскладання.
Найпоширеніше суфіксальне творення термінів. Продуктивними виявилися такі моделі творення іменників: для назв із предметним значенням - дієслівна твірна основа + -ник- (глушник), прикметникова твірна основа + -ик- (голосник), дієслівна твірна основа + -ач- (вимикач); для назв з абстрактним значенням - прикметникова твірна основа + -ість- (промисловість), віддієслівна твірна основа + -нн'- (оподаткування, отоварювання), дієслівна твірна основа + -ств- (лихварство).
Певну кількість термінів утворено префіксальним (незаконний, надвиробництво, надприбуток) та нульсуфіксальним (засклеп, заступ, нечисть) способами.
Терміни, утворені безафіксним способом, позначають процес дії, предмет як результат дії або одиничний акт дії, що інтенсивно відбувається. Ці терміни утворено від основи дієслова за допомогою нульової морфеми: викуп, виторг, вклад, дохід, запас, обіг.
Конфіксальним способом творяться переважно іменники (надстроковик, співучасник, прикордонник). Способом основоскладання утворено терміни - складні слова, серед яких можна виділити назви, що виникли на основі складання незалежних одне від одного слів (світлотехніка, склопаста, склоцемент) і номінації, утворені за допомогою сполучного голосного звука на основі складання залежних одна від одної основ (стрічкопритискач, товарообіг, шумоізоляція) [29, 73].
Терміни-складні слова, що пишуться через дефіс, утворено способом словоскладання (ампер-секунда, ват-секунда, диск-катод, мегават-година, жук-короїд, льон-довгунець). Такі терміни є результатом поєднанням двох самостійно вживаних іменників.
Окремою групою серед складних термінів є слова з міжнародними терміноелементами авто-, відео-, гідро-, кіно-, макро-, мікро-, радіо-, стерео- теле-, вживаними в препозиції (автонавантажувач, відеокамера, кінотеатр, макроекономіка, мікродинамік, радіоапаратура, стереосистема, телеканал), та постпозитивні терміноелементи -граф, -метр, -скоп, -фон (віброграф, гальванометр, принтоскоп, магнітофон), які виконують систематизаційну функцію [29, 75].
Морфологічний спосіб творення є одним із значних джерел збагачення української термінології. Його продуктивність пояснюється тим, що в морфологічній структурі термінів, утворених шляхом афіксації, закладені основи структурної систематизації, а це має надзвичайно важливе значення для термінології.
Морфолого-синтаксичний спосіб творення характерний тим, що в ньому шляхом спеціального граматико-лексичного переосмислення того чи іншого слова відбувається його перехід з одного розряду слів у інший, тобто перехід з розряду однієї частини мови в іншу.. Прикладів субстантивації прикметників в українській термінології дуже мало. Це, загалом, біологічні терміни безхребетні, земноводні, зернові, злакові [ 31, 178].
Отже, процес називання спеціальних наукових понять безпосередньо пов'язаний з мовною номінацією. Творення українських терміносистем виникло ще у ІХ столітті і підпорядковується загальним словотворчим законам мови. Збагачення термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та входження з чужих мов.
РОЗДІЛ 2. КОНФІКСАЛЬНА ДЕРИВАЦІЯ. ЇЇ МІСЦЕ В СЛОВОТВІРНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
2.1 Особливості конфікса як морфеми в афіксальній системі сучасної української мови
Вагомим складником афіксальної системи української мови є конфіксальна підсистема, яка має давню історію. Зароджена в надрах дописемного періоду, вона зазнала бурхливого розвитку в період формування української мови як окремішньої системи, через те в багатьох ланках вона має самобутні, національно-специфічні риси, які вирізняють її серед конфіксальних іменникових підсистем мов інших слов'янських народів. Конфіксальна деривація іменників є потужним засобом продукування нових слів із широким діапазоном словотвірних значень, а отже, вона має значний вплив на розвиток усієї афіксальної словотвірної системи іменника. Сучасні дослідники одностайні в тому, що все більше і більше терміносистем збагачуються за допомогою конфіксальних дериватів, що становлять цілісну і органічну систему, яка перебуває у стані динамічного розвитку і постійних змін. Конфіксальні деривати - надзвичайно розгалужена й активна ділянка української словотвірної системи, яка потребує детального вивчення.
Конфіксальна система української мови - продукт багатовікового попереднього розвитку. Історія кожної з груп конфіксів може бути предметом спеціального дослідження. Конфіксальні деривати привертають увагу науковців з ряду причин. Ці похідні мають досить складну і багато в чому ще не зовсім ясну історію. Різноманітні в семантичному плані, вони становлять інтерес з точки зору структурних особливостей, хоча викликають значні труднощі при обробці матеріалу. У визнанні конфіксів як самостійних морфем, можна умовно виділити три етапи:
1) до 60-х років ХХ ст., мова йшла виключно про суфіксально -префіксальне словотворення;
2) з кінця 60-х років, коли питання про конфікс з усією чіткістю було поставлено В. Марковим, але більшість вчених продовжувала залишатися на попередній точці зору (В. Лопатін, І. Улуханов та ін.);
3) з 70-х років, коли проблема конфіксації розв'язується багатьма дослідниками, а термін «конфікс» отримує свій статус у мовознавчих працях (Е. Казанська , А. Амінова та ін.) [46, 22].
У лінгвістичній літературі для позначення перерваних морфем існують різні назви: «циркумфікс», «біфікс», «конфікси». Однак навіть серед прихильників терміна «конфікс» немає одностайної думки щодо його тлумачення. Прихильники традиційної термінології вважають цілком зрозумілим те, що, по-перше, суфікс і префікс беруть участь у єдиному акті словотворення одночасно, а не послідовно. По-друге, постулюється думка, що «суфіксальна» і «префіксальна» частини, як правило, збігаються з відповідними префіксами і суфіксами. По-третє, підкреслюється, що перервані морфеми не властиві для структур східнослов'янських мов [23, 65]. Оскільки останнє твердження є декларативним і потребує обґрунтування, то докладніше зупинимося на перших двох.
Уживаючи термін «конфікс», мають на увазі те, що частини складної морфеми «існують у монолітній єдності і об'єднані спільною функцією», а значить правомірно кваліфікувати їх як «єдиний морфематичний комплекс» Таким чином, конфікс - це складна, але одна морфема, яка має одне словотвірне значення [23, 72]. З огляду на це терміни «біморфема», «багатокомпонентна морфема», «біном» є не зовсім коректними, оскільки по суті вони виступають синонімами до сполучення «префікс і суфікс». У ході опрацювання мовних фактів прихильники традиційної термінології нерідко згадані структури позначають як єдине ціле. Так, в описі словотвірних значень автори «Русской грамматики-80» прислівникові конфікси називають формантами. Термін «формант» тут можна було б розуміти як синонім до слова конфікс. Однак науковці, які працювали над граматикою, вважають, що формант може включати в себе кілька словотворчих афіксів, у тому числі префікс і суфікс. Отже, термін «формант» тут виступає синонімом до сполуки «префікс і суфікс». Елементи конфікса називають ще «напівконфіксами», «префіксальним та суфіксальним компонентами».
У навчальній літературі конфікси найчастіше визначаються як «твірний засіб, що складається з двох афіксів» [19, 53]. Ще конфікси визначають як морфему, двохафіксну морфему, двохелементний твірний засіб з єдиним словотвірним значенням [19, 55]. Останнє визначення відповідає принципу, згідно з яким у результаті одиничного акту морфологічного словотворення до твірної основи приєднується одна (і тільки одна) словотвірна морфема. На сьогодні цей термін є загальноприйнятим, а прихильники цього терміну дають переконливі аргументи на його користь.
Отже, у дипломній роботі ми схиляємось до визначення, за яким конфікси - це складна переривчаста двохелементна морфема, яка має єдине словотвірне значення, яке формують її складові частини.
Особливість структурної організації конфіксальних морфем зумовлює їх функціональне призначення. У процесі одиничного словотворчого акту конфікс виконує одночасно структурну і семантичну функції. Структурна функція конфіксальних морфем полягає в їх організуючій ролі. Створюючи нове слово, конфікс уводить його в певний лексико-словотвірний клас, зумовлює його належність до певної частини мови, а також формує нову мовну одиницю. В основі семантичної функції конфіксів лежить їх здатність передавати різні типи значень [17, 16].
Окремі автори співвідносять елементи конфікса не лише з префіксами й суфіксами, а й з постфіксами (у вузькому значенні) та флексіями. Препозитивним і постпозитивним елементам конфіксів (власне префіксів і суфіксів) притаманні відповідні функціональні ознаки. Ця схожість виявляється в подібності морфологічних явищ, що морфи, які репрезентують відповідно першу і другу частини конфіксів, мають такі ж правила їхнього вибору, які характерні для відповідних окремо взятих префікса й суфікса [ 20, 19]. Проте ця схожість не є повною: не всі самостійні префікси та суфікси вживаються в ролі компонентів конфікса, так само як і не всі морфеми, що використовуються при конфіксальному словотворенні можуть функціонувати як власне префікси. Однак немає жодного конфікса, де б друга частина зустрічалась тільки в складі конфікса й не могла виступати як самостійний суфікс. Як другий елемент конфікс використовується не більше ніж десята частина іменникових суфіксів [20, 22]. Афікси, що використовуються в ролі препозитивних частин конфіксів, майже всі питомо українські і відповідають наявним у мові прийменникам (ви-, роз, без-, на-, не-) і історично виводяться з прийменників. Таким чином, повної тотожності між префіксами і суфіксами, з одного боку, і першим та другим компонентами конфікса, з іншого - немає. Це споріднені, генетично пов'язані, але певною мірою самостійні системи дериваційних засобів мови [20, 24].
За ступенем узагальненості значень конфікси займають проміжне місце між префіксами й суфіксами. Однак вони мають свою внутрішню диференціацію за згаданим критерієм. Найвищий ступінь узагальненості у конфіксів на позначення абстрактних значень, менш узагальнені конфікси, що творять назви осіб та предметів. У свою чергу останні також диференціюються щодо ступеня узагальненості значень, бо конфікси - виразники локального значення менш абстрактні ніж конфікси - виразники кількісного та темпорального значень, а також менш абстрактні, ніж ті морфеми, що формують найменування осіб за певним типом стосунків або за віковими ознаками.
Формування конфіксального способу словотвору було викликане різними причинами: зміною словотвірних відношень у певних типах у зв'язку з розвитком дієслівно-іменних і субстантивно-ад'єктивних відношень в українській мові, переорієнтацією словотвірних одиниць, калькуванням іншомовних похідних утворень та становлення конфіксації як формування її на базі суфіксації й префіксації, але утворення дериваційних значень за допомогою комплексних словотворчих засобів має специфічний характер. На відміну від префіксів та суфіксів «комплексні мовні засоби здатні за один прийом реалізувати великі обсяги значень, що відповідає раціональному характеру системи мови [17, 14].
При конфіксації елемени тієї частини словотвірного значення, яку виражає афікс, розподіляються між елементами конфікса. Препозитивна частина конкретизує загальне відношення предмета до поняття, виражаючи різні значеннєві модифікації, тобто зумовлює належність деривата до певного загального словотвірного значення. Постпозитивний елемент виконує класифікуючу функцію, тобто виражає загальне відношення предмета до того, що позначає мотивуюче слово. Друга частина конфікса також формує лексико-словотвірну семантику слова або надає йому певного семантичного відтінку, зумовлює семантичну дистрибуцію форманта в словотвірно-семантичних полях, а також впливає на сферу поширення іменника та його стилістичну маркованість. Постпозитивний компонент конфікса виконує модифікаційну функцію - модифікує граматичне значення твірного слова. Таке розмежування компонентів словотвірного значення між елементами словотвірного засобу спостерігається тільки при конфіксації. При інших способах словотворення де афікс є комплексною морфемою, таке розмежування не завжди наявне.
Конфіксальні деривати творяться переважно від іменників або від субстантивованих прикметників. Проте у джерелах сучасної української мови фіксується декілька поодиноких відчислівникових, відзайменникових та відприкметникових утворень (засобок, поєдинок, задвійник, півтемність, півголоска). Віддієслівний словотвір представлений значно меншою кількістю дериватів. Досить велика кількість таких іменників утворена конфіксами з матеріально невираженим другим компонентом (гудіти - перегуд; молитися - немола; варити - невара, повар; стріляти - постріл; ходити - похід; черкати - розчерк). Серед віддієслівних похідних багато полімотивованих структур (плескати, оплескувати - оплес; платити, оплатити - оплать; садити, посадити - посадник; помагати, підпомагати - підпомагач; хибити, похибити - похибка).
У лінгвістичній літературі творення конфіксальних дериватів від дієслівних основ є предметом дисскусій. Так, В. Дерибас вважає, що в ролі мотивуючих основ у конфіксальних дериватах виступають тільки іменні основи (іменники, субстантивовані прикметники або займенники). Він заперечує мотивованість подібних похідних дієсловами чи прикметниками, розглядаючи такі деривати, як суфіксальні утворення від основ дієслів чи прикметників, ускладнених префіксами [14, 8]. Протилежної точки зору дотримуються Р. Вульфсон, В. Лопатін, І. Улуханов, які вважають, що при творенні іменників конфікс може приєднуватися не до іменникових основ, але дуже рідко.
На окрему увагу заслуговує питання про розвиток конфіксації на базі прийменниково-відмінкових форм. У іменників типу подорожник, пригірок, нашийник, запічок, піддашок перший елемент походить від прийменника, який входить у генетично базові для конфіксів прийменниково-іменникові сполучення: по дорозі, при горі, на шиї, за піччю, під дахом. Власне майже всі перші елементи іменникових конфіксів походять від прийменників. «Прийменник, який за своїм значенням і без того близький до афіксів, а значить і до перших елементів конфікса, абсолютно наближується до них, що передбачає подальше його перетворення у перший елемент конфікса. Так відбувається перебудова моделей конфіксального творення: елементи твірних баз стають елементами твірних засобів. Тут спостерігається саме перехід прийменників у перші елементи конфіксів, а не вираження значення прийменника відповідним префіксом, так як у цьому немає необхідності, прийменники дуже близькі до префіксів за характером свого значення, і всі префікси генетично виходять з прийменників, безпосередньо чи опосередковано» [13, 34]. На сучасному етапі розвитку мови деякі прийменниково-іменникові сполучення перестають сприйматися як базові для конфіксальних утворень, і конфіксальні деривати починають словотвірно співвідноситись з іменниками без прийменників (передгроззя - перед грозою - гроза, дообідок - до обіду - обід, надомник - на дому - дім, навірник - на віру - віра) [13, 38]. Ставши першими компонентами конфіксів, прийменники часто зміюють своє первинне значення і набувають нового, наприклад прийменник на має значення «зверху на чомусь», а як препозитивний конфіксальний елемент він може означати «призначення для чогось»: наголів'я «місце куди лягають головою»; намисник «місце, де кладуть миски».
Таким чином конфіксальна деривація іменника є природним продовженням давніх процесів творення нових слів: українська мова успадкувала основний масив конфіксальних словотворчих засобів праслов'янського та давньокиївського періодів, значно розвинула продуктивність панівної більшості з них, сформувала в межах наявних словотвірних типів нові лексико-словотвірні підтипи. На ґрунті власне українському виник ряд нових конфіксальних формантів, які разом із давніми словотворчими засобами такого типу склалися в цілісну, впорядковану підсистему -- вагомий складник афіксальної дериваційної системи українського іменника.
2.2 Особливості словотвірної семантики конфіксальних дериватів
Проблема семантики похідних займає центральне місце в сучасній дериватології. Учені намагаються визначити закономірності формування значень дериватів, розкрити сутність і природу словотвірної семантики, особливості її структури і взаємозв'язки з лексичною і граматичною семантикою, виявити специфіку засобів вираження словотвірних значень і способів їхнього існування.
Довгий час словотвірне значення ототожнювалося з лексичним чи граматичним. Уперше на необхідність визначення його як самостійного лінгвістичного явища (поряд з лексичним чи граматичним) на початку 60-х років указував І. Ковалик. Пізніше проблема словотвірного значення розглядалась у працях багатьох науковців і на сьогодні можна виділити декілька дефініцій цього поняття, а також принципів його дослідження.
Ідея виділення словотвірного значення як окремого рівня в семантичній структурі мови ґрунтується на твердженні Г. Винокура про те, що «значення слів із похідною основою завжди можна визначити через посилання на значення відповідної первісної основи, причому саме таке пояснення, а не прямий опис відповідного предмета дійсності, і становить завдання у визначенні значень слів» [8, 419].
Усі спроби дефініцій словотвірного значення базуються саме на такому семантичному співвідношенні між похідним і твірним словом. «Розходження стосується вибору різного ступеня узагальнення чи й різнотипних співвідносних компонентів смислової структури слів, феноменологічного тлумачення словотвірного значення, його онтологічної і гносеологічної сутності» [8, 421].
Більшість лінгвістів при визначенні словотвірного значення беруть за основу співвідношення лексичних значень похідного і твірного, проте самe співвідношення, як і те, щ? є носієм словотвірного значення і які компоненти його формують, трактується по-різному.
За визначенням Г. Винокура, «словотвірне значення міститься в похідній основі і може бути виявлене тільки при зіставленні похідної і твірної основ» [8, 424]. Погляд Г.Винокура на природу словотвірного значення поділяють у своїх працях І. Улуханов, О. Земська, В. Лопатін, Р.Манучарян, І. Ковалик, Г. Циганенко, А. Звєрев, В. Ґрещук.
У своїй роботі виходимо з розуміння словотвірного значення як узагальненого значення, спільного для певного лексико-семантичного розряду слів, вираженого за допомогою певної словотвірної форми.
Дослідження дериваційних значень ґрунтується на аналізі співвідношень мотивованого і мотивуючого слів. Основу таких співвідношень формують словотвірні процеси, серед яких дериватологи виділяють мутацію, транспозицію та модифікацію. Урахування цих процесів при визначенні словотвірної семантики похідних дає змогу не тільки зрозуміти, у який спосіб слово набуває дериваційного значення, а й головне, - для чого.
Відповідно до зазначених словотворчих процесів розрізняются мутаційні, транспозиційні та модифікаційні словотвірні значення.
Мутаційне словотвірне значення - це таке смислове співвідношення між членами словотвірної пари, при якому відбувається зміна лексико-номінаційного значення мотивуючого слова, при цьому категоріальний аспект ролі не відіграє. Наприклад: ліс - лісник, хліб - хлібниця, гітара - гітарист, дощ - дощовик.
Під транспозиційним словотвірним значенням розуміють смислове співвідношення між мотивованим і мотивуючим словом, при якому зберігається лексико-номінаційне значення твірного, але змінюється його частиномовна сема. Наприклад: прибирати - прибираня, молодий - молодець, строгий - строгість, читати - читання.
Модифікаційне словотвірне значення відображає смислове співвідношення між членами словотвірної пари, при якому категоріальна приналежність, а також лексико-номінаційне значення мотивуючого слова не змінюються, а до його значення додається певна модифікаційна ознака. У сфері іменника, наприклад, до модифікаційних відносять процеси появи в структурі значення сем зменшеності, збільшеності, суб'єктивної оцінки, збірності, одиничності, жіночості, недорослості. Наприклад: білий - білесенький; гілка - гілочка; кулак - кулачище; спати - спатоньки.
В. Горпинич та деякі інші лінгвісти, крім згаданих трьох типів словотвірних значень, виділяють ще синтагматичне словотвірне значення. Синтагматичне словотвірне значення - це таке значення похідного слова, яке відрізняється від твірного не лише номінативним компонентом, але й єднальним (сполучуваним) значенням. Єднальне значення виявляється в складних словах, словах-зрощеннях, складно-скорочених словах, суфіксально-складних словах, тобто в похідних із складною (комплексною) словотвірною базою [12, 103]. Наприклад: зірвиголова, пустодзвін, легковір, чортополох, полісемантика, китоподібні, правофланговий, екскурсовод.
На особливу увагу заслуговує питання про диференціацію словотвірних значень за ступенем узагальненості (рівнем абстракції). Одна з перших спроб розмежувати словотвірні значення за ступенем узагальненості належить В. Лопатіну та І. Улуханову. Вони виділяють три види значень слів:
загальні словотвірні значення типу;
часткові (лексико-словотвірні) значення;
лексичні значення, характерні для окремих слів.
Загальні словотвірні значення характеризуються високим ступенем узагальненості. Часткові словотвірні значення мають нижчий ступінь абстракції, вони більш конкретні і як підрядні (видові) підпорядковуються одному загальному словотвірному значенню й об'єднуються в ньому як надрядному (родовому) .
Часткові словотвірні значення інколи називають лексико-словотвірними значеннями через те, що вони «наближаються до індивідуальних, лексичних значень і займають проміжне положення між лексичними і словотвірними значеннями».
Будучи складовим елементом семантики похідного слова, словотвірне значення у свою чергу є складно організованою структурою, яка включає в себе:
1) незалежне класифікуюче значення афікса, яке відображає внутрішню системність слів у складі кожної частини мови;
лексичне співзначення властиве «лексичним» афіксам;
лексичні співзначення, викликані дією кореневих морфем на афікси;
загальнокатегоріальні співзначення похідної і твірної частин мови [51, 23].
Деякі лінгвісти відзначають наявність у мові нерегулярних похідних лексем, позбавлених словотвірних значень. Однак, зважаючи на те, що словотвірне значення виводиться із співвідношення мотивованого слова з мотивуючим, убачаємо за можливе стверджувати, що кожному похідному слову притаманна словотвірна семантика, а звідси припускаємо наявність словотвірних значень властивих конкретному похідному слову. Таке словотвірне значення дуже близьке до лексичого, на відміну від загального, яке є узагальнено-граматичним, здатним відтворюватися в словах з іншою лексичною семантикою.
2.3 Специфіка словотвірної мотивації конфіксальних іменників
Між членами словотвірної пари мають місце не тільки формальні відношення, а й семантичні, за рахунок яких встановлюється сeмантична структура похідного слова. Такі відношення пов'язані з поняттям «мотивація». Словотвірна мотивація ? це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких визначається за допомогою значення іншого: кричати ? крикун ? «той, хто кричить». Мотивоване похідне слово завжди містить у словотвірній структурі мотивуючу, твірну, основу (основи) і дериватор (дериватори). Твірна, або мотивуюча, основа ? це та частина мотивованого похідного слова, до якої додається дериватор
[34, 13]. Мотивована похідна основа - це основа похідного слова. У кожній похідній основі завжди закладена твірна основа. Між похідною мотивованою основою і твірною, мотивуючою, можуть бути такі формально-смислові відношення:
1. Похідна основа семантично мотивується твірною основою, вона звичайно складніша за змістом і формою, ніж твірна: пек-ти - пек-ар, біг - біг-ун.
2. Похідна основа за формою складніша від твірної основи, а за змістом їх складність тотожна, причому за належністю до частин мови вони відмінні.
3. Похідна і твірна основи однаково складні за формою, а за змістом похідна основа мотивується твірною і складніша, ніж остання: агіт-ува-ти - агіт-атор.
4. Похідна і твірна основи мають однакову складність і за формою, і за змістом. Такі основи виявляються у двох видах: коли основи відносяться до різних частин мови: писати - письмо; коли основи належать до однієї частини мови: комсомолець - комсомолка.
У словотвірних структурах трапляються випадки, коли похідна основа за формою співвідноситься з однією твірною основою, а за змістом - з іншою, семантично мотивуючою, основою. Так, українські конфіксальні прислівники з префіксом по- і суфіксом -ому формально співвідносяться з відповідними прикметниковими твірними основами, а семантично - з відповідними однокореневими основами. Конфіксальні прислівники по-весняному, по-селянському, по-курортному за формою утворені від прикметникових основ веснян-ий, селянськ-ий, курортн-ий, а семантично пов'язуються з основами вихідних іменників: весн-а - по-весняному, село - по-селянському, курорт - по-курортному. Подібні розходження відношень формальної і семантичної похідності спостерігаються й у інших частинах мови [46, 11].
З позицій мотивованих відношень твірне слово ще називається мотивуючим, а похідне - мотивованим: сусід ? сусід-ств-о, ліс возити - лісовоз, п'ять хат - п'ятихатна. Визначення, котрий із членів словотвірної пари є мотивуючим, а котрий - мотивованим, має свої правила. Відношення між мотивуючим і мотивованим словом розрізняються певними ознаками, на основі яких мовознавці виділяють такі види мотивації: а) безпосереді/опосередковані, б) вихідні/невихідні, в) одиничні/неодиничні, г) регулярні/нерегулярні.
Безпосередня мотивація відбувається тоді, коли слова у парі відрізняються одним словотворчим формантом, опосередкована -- коли слова у словотвірній парі відрізняються комплексом афіксів. При вихідній мотивації твірним словом похідного є синхронічна одиниця: синій - синяк, невихідна -- це формальні і семантичні відношення між твірним і похідним, що твірне, що є саме похідним: виносити - виношувати.
Поняття мотивованості ґрунтується на семантичному виведенні одного слова з іншого. Словотвірна мотивація - це «відношення, які виникають між двома (або, рідше, декількома) синхронно співіснуючими одиницями, з яких одна сприймається як первинна, мотивуюча, а друга - як вторинна, або мотивована. Відношення синхронічної похідності спостерігаються, таким чином, там і тоді, коли одне слово (основу) можна розглядати як базове для іншого (іншої)» [26, 4].
Однак деякі деривати можуть структурно й семантично співвідноситися з двома й більше мотивуючими основами. У дериватології таке явище кваліфікується як множинність словотвірної мотивації, а похідні дістали статус полімотивованих структур або структур з множинною мотивацією.
У лінгвістичній літературі немає єдиної точки зору на явище множинної мотивації. Явище множинної мотивації має під собою історичне підґрунтя. Нові похідні слова утворюються, як правило, на базі конкретних твірних слів. Однак з часом похідне може встановлювати відношення з різними словами. Унаслідок чого воно втрачає попередню мотивацію й закріплює нові структурно-семантичні зв'язки або ж, навпаки, може втратити нові відношення і зберегти первинні. Також можливе збереження обох мотивацій, що призводить до подвійної співвіднесеності похідних слів (неодиничної мотивації).
Синхронічний характер мотивації виявляється в суб'єктивному сприйманні мовцями словотвірних процесів. «...творення ряду слів уявляється носіями мови по-різному, множинні мотиваційні зв'язки - це не лише різне бачення різними індивідами словотвірних відношень. Невизначеність (багатоаспектність) у встановленні мотивованої основи притаманна часто і для однієї людини. Тобто множинність мотивацій - це явище, яке постійно супроводжує словотвірний процес» [21, 18].
З огляду на це доходимо висновку, що систему словотворення не можна уявляти тільки як упорядковану, визначену до кінця сукупність словотворчих моделей, типів, значень тощо, які вже існують у мові. Окремі словотвірні процеси, словотвірна структура слів, словотвірні відношення уявляються носіями мови не такими, якими вони є в реальності. Тому необхідно враховувати особливості усвідомлення носіями мови реальних мовних одиниць та способів їхнього творення. Для цього П.Білоусенко вважає за доцільне, крім основного питання словотвору «як зроблені слова», сформулювати й увести в науковий обіг його допоміжний варіант, а саме: «як уявляються зробленими слова» [4, 18].
«Словотвірні відношення виконують структурно-уніфікуючу і потенційно-процесуальну функцію. Остання функція на осі часу, в точці, яка формулюється поняттям «тепер», нереалізована, тому виявлення словотвірних відношень сучасного стану мови має опиратися на уявлення широкого кола носіїв мови, тобто на психолого-лінгвістичні дослідження, свідоме прийняття множинних мотивацій. Інакше реальні словотвірні відношення на догоду теоретичним концепціям будуть підмінятися несправжніми, які не мають словотвірної перспективи, адже те, що уявляється сьогодні носіями мови, завтра може бути реалізоване в творенні нових слів і стане фактом мови» [4, 18].
Отже, полімотивація - об'єктивно існуюче явище, що спостерігається при дериватологічному аналізі похідних слів, причина виникнення якого - різна спрямованість семантичних зв'язків похідного слова й асиметричний дуалізм лінгвістичного знака [4, 28].
Співвіднесеність полімотивованого слова з двома і більше мотивуючими, що належать до різних словотвірних типів, передбачає наявність у них декількох словотвірних значень. «У полімотивованому слові можуть поєднуватися загальне та часткове, лексикалізоване словотвірне значення. Якщо мотивуючі належать до однієї частини мови, похідні іменники мають тотожне значення» [4, 36].
Відомо, що процес формування конфіксальних формантів відбувся на основі зміни словотвірної співвіднесеності і пов'язаного з цією зміною перерозкладу в структурі дериватів [31,173], а це дає всі підстави говорити про можливість полімотивованості конфіксальних структур.
Вивчаючи явище полімотивації в рамках конфіксальних іменників, З. Каспришин доходить висновку, що «множинна мотивація властива в основному похідним, які мають у структурі префікси, що корелюють із прийменниками, рідко - власне іменні префікси. При цьому формально-семантична співвіднесеність з кількома мотивуючими визначає різноманітне структурне членування основи мотивованого слова» [19, 54]. Реалізація множинної мотивації відбувається в межах різних способів творення - префіксального, суфіксального, нульсуфіксального та конфіксального. Наприклад, іменник суміжник можна кваліфікувати як конфіксальний від межа (су-між-ник) або ж як суфіксальний від прикметника суміжний (суміж-ник); похідні забреха, перебреха мотивуються дієсловом брехати (за-брех-o(а), пере-брех-o(а), проте їх можна розглядати як нульсуфіксальні деривати від дієслів забрехатися, перебрехати (забрех-o(а), перебрех-o(а); іменник співмешканець вважаємо конфіксальним від мешкати (спів-мешк-(а)нець), хоча не виключено, що згаданий дериват утворений префіксацією від мешканець (спів-мешканець).
Серед конфіксальних дериватів велика кількість полімотивованих структур. Наприклад: піддашок (дах, під дахом), підзамча (замок, під замком), підворіття (ворота, під воротами), безлюддя (люди, без людей), безмір (міра, без міри), безчестя (честь, без честі), прихатня “прихожа, передпокій» (хата, при хаті, прихатній), прикордоння (кордон, прикордонний), пригрубок (груба, при грубі), міжвузля (вузол, між вузлами), міжклітинник (клітини, між клітинами, міжклітинний), середмістя (місто, серед міста), зарічок (річка, за річкою), залісок (ліс, за лісом), настільник (стіл, настільний, на столі), нарукавок (рукав, на рукаві), передгір'я (гора, перед горою), передрамення (рамено, перед раменом), передмостів'я (міст, перед мостом), надбережжя (берег, над берегом), надхвістя (хвіст, над хвостом) і под. Але слід зазначити, що поряд із полімотивованими дериватами функціонують похідні, які мотивуються одним словом і однозначно визначаються як конфіксальні. Це іменники типу вибалок, виярок, вибороздок, падворок, пагірок, парост, обліг, обличчя, відплесок, відринвок, роздолля, перебалок, перечолок, переміл, попасище, поребрина, потилиця, подення, поплав, суголовок, судолинок, сугір'я, узбіччя, узлісок, узбережжя, урвище, улоговина, досвіток, прошарок, полустанок, підсусідок, підкоморій, підбасок, недоліток, недоляшок та інші.
Множинність мотивацій похідних слів - результат історичного розвитку слова (групи слів), і вона може стати активним мовним фактором, оскільки є свого роду «інкубатором», у якому народжуються потенційні зразки новоутворень.
термін лінгвістичний іменник український мова
РОЗДІЛ 3. КОНФІКСАЛЬНІ ІМЕННИКИ У СКЛАДІ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
В сучасній українській мові відбувається значне розширення термінологічної лексики за рахунок конфіксальних структур. Цей процес спостерігаємо в професійно-технічній, ботанічній, зоологічній та медико-анатомічній терміносистемах.
3.1 Конфіксальні іменники у складі професійно-технічної термінології
До цієї категорії належать назви інструментів та їхніх деталей, назви машин та інших приладів, що використовуються в різних господарчих чи технічних галузях. Сюди ж відносимо найменування предметів, що стосуються різного роду професійної діяльності, наприклад: музичних інструментів, будівельних матеріалів, рибальського спорядження, механічних частин.
Деривати на позначення цієї галузі термінів охоплюють такі загальні словотвірні значення:
те, що знаходиться нижче, під чимось, позначеним мотивуючим словом;
те, що розташоване вище або спереду того, що позначає мотивуюче слово;
те, що у відношенні до предмета, названого мотивуючим словом, займає у просторі положення зверху (над ним);
те, що прилягає до позначеного мотивуючою основою;
те, що знаходиться позаду чогось, названого мотивуючим словом;
те, що має ознаки того, що позначає мотивуюче слово;
те, що не має того, що називає мотивуюча основа;
те, що не повністю виражає ознаки того, що позначає мотивуюче слово;
те, що має половину ознак чогось, позначеного мотивуючим словом;
те, що є частиною від позначеного мотивуючим словом;
те, що має певне відношення до того, що виражає мотивуюча основа.
1. Значення «те, що розташоване нижче, під чимось, названим мотивуючим словом» притаманне конфіксальним іменникам з формантами під-…-ник, під-…-ок, під-…-j(a), під-…-ень, під-…-аниц(я), під-…-ин(а), під-… -ниц(я).
Деривати з конфіксом під-…-ник реалізують такі лексико-словотвірні значення: а) подібність до названого мотивуючим словом за певними ознаками: підрамник (СУМ VІ 489) «рамка, на яку натягується полотно для малювання картини»; підшипник (526) «опорна деталь для обертових або хитних частин механізму» (<шип «кінцева частина вала, якою він опирається на підшипник»); підреберник (ВТ 69) «термін, який використовують у типографії»; б) призначення для того, що називає мотивуюче слово: підголівник (СУМ VІ 415) «пристрій для голови (звичайно на зуболікувальному, перукарському і т. ін. кріслах)»; підп'ятник (488) «пристрій для опори осі вертикального вала; пристрій для опори ніг веслувальника в човні»; підресорник (489) «планка, на яку кріпляться ресори»; підлокітник термін, який використовують у телеграфії»; підпрасник (70) «підставка під праску»; піднитник (69) «прут каретки мюль-машини»; в) частина від того, що позначає мотивуюча основа: підверстатник (СУМ VІ 401) «нижня частина верстака»; підпоясник (ВТ 68) «підбрюшник у котла»; г) предмет менший у порівнянні з тим, що називає мотивуюче слово: підфарник (521) «невеликий допоміжний ліхтар на автомашині під фарами або поряд з ними».
У межах загальної дериваційної семантики деривати з формантом
під-…-ок реалізують часткове словотвірне значення «предмет, який лише за деякими ознаками подібний до того, що позначає мотивуюча основа», наприклад: підкрилок (СУМ VІ 444) «поверхня покриття для захисту частини машини, агрегату і т. ін.; «пристосування на крилі літака для збільшення його підіймальної сили» (Трансп 112); «відвід на пароплаві»; підрамок (СУМ VІ 489) «те саме, що підрамник»; підпилок «стальний різальний інструмент у формі бруска з насічкою, що використовується для обточування металевих та деяких інших виробів»; підмашинок (СУМ VІ 543) «вітряний млин кращої конструкції»; «вітряний млин з елементами механізації»; підбурок (Моск 57) «залізний гак, багор з дерев'яною ручкою, підбурком розправляють у час рибальства сіті, коли вони заплутуються»; підбурок (УРС 1926 557) «багор довжиною 1? - 2 аршини для підтягування крупної риби з неводу»; «великий гачок на дерев'яній ручці»; підсуччя (ВТ 68) «буйок, який прив'язується одним кінцем за 1/3 якоря» (сучка «буйок»); підгрифок (СМТ 76) «деталь струнних інструментів, до якої прикріпляються нижні кінці струн».
Ідентичну до попередньої лексико-словотвірну семантику реалізують декілька дериватів з афіксами під-…j(а), під-…-ень: піддення «піддон акумулятора, патрона»; піддужжя (Трансп 132) «піддуга у зводі»; підлатень (ВТ 69) «підрешетина» (<лата «довга жердина, яку кладуть горизонтально поперек крокви»); підщоглень (Трансп 156).
2. Значення «те, що знаходиться зверху на чомусь, позначеному мотивуючим словом» притаманне дериватам з конфіксами на-…-ник, на-…-ок: набедреник (СУМ V 12) «парчевий прямокутник із зображенням хреста, який священики одержують як першу нагороду і носять з правого боку нижче пояса; частина металевої збруї середньовічного рицаря, яка накладалася на стегно»; навушник (43) «пристрій для слухання звукопередач, що прикладається до вух або надівається на них»; для підтримання і стягнення уражених грижею місць»; наколінник (52) «пов'язка, накладка, що носиться на коліні»; напульсник (165 ) «пов'язка на руці, яку накладають у тому місці, де прощупується пульс»; наручник (179) (частіше вживається множинна форма - наручники) «з'єднані ланцюжком металеві кільця, що їх надівають на руки заарештованим; наякірник (243) «поперечний дерев'яний або металевий стержень у верхній частині якоря»; назубок (93) «напилок, яким випилюють зубці, роблять насічку, зазублини і т. ін.»; напилок (142) «стальний різальний інструмент у формі бруска з насічкою, що вживається для обточування металевих та деяких інших виробів»; накрижник (УРС 1926 453) «льодоріз (біля моста)»; накісток(451) «пір'їна у поплавку»; напотиличник (51) «предмет, що використовується для захисту від вогню»; назлежник (Трансп 304) «нашпальник» (злежень «шпала»); наріжок (107) «оковка кутові»; наклюзник (66) «клюзсак»; натрубок (ГТ 1122) «кільце». Більшість розглянутих іменників називають предмети, які призначенні для того, що позначає мотивуюча основа.
Поодиноким прикладом у цій групі слів представлений афікс на-…-ень: наголовень (ВТ 51) «предмет, який використовують для скріплення частин крокви».
Формант на-…-j(а) виокремлюється в дериватах середнього роду: наголов'я, наголів'я (ВТ 56) «частина телефону».
За участю конфікса на-…-івниц(я), на-…-ниц(я) утворились іменники жіночого роду: накорчівниця (Трансп 63) «пристрій, яким відводять корчі біля мостів»; наріжниця (10) 2бракет у залізному судні»; налюзниця (47) «заглушина у судні» (можливо, від шлюз, спрощення шл-л); наушниця (Трансп 308) «телефонна раковина».
3. Значення «те, що по відношенню до предмета, названого мотивуючим словом, займає в просторі положення зверху (над ним)» реалізують деривати з синонімічними формантами над-…-ок, над-…-ник: надкрилок (ВТ 51); надвишок (51) «предмет для збільшення висоти чого-небудь»; наднитник (51) термін, що використовується в текстильній промисловості; надзлежник (Трансп 93) «над шпальник» (злежень «шпала»).
4. Значення «те, що прилягає до названого мотивуючим словом»притаманне дериватам з формантами при-…-ок, об-…-ок, уз-…-ник, ви-… -ник, по-…-ниц(я), при-…-ник, при-…-j(a), при-…-иц(я), по-…-ин(а), о-… -к(а).
За участю формантів при-…-ок, об-…-ок, уз-…-ник, ви-…-ник, по-… -ниц(я) утворилися різні термінологічні назви: прилавок (СУМ VІІ 653) «спеціальний стіл для торгівлі в крамниці, буфеті, на базарі і т. ін.»; облавок (V 517) «борт корабля» (<лава «вузький місток, колода, перекинута через воду для переходу»), застаріле слово; обрамок (562) «те, чим обрамляється що-небудь, рамка» (можлива мотивація дієсловом обрамляти, у такому разі це суфіксальний іменник). До цієї групи належить іменник жіночого роду, утворений формантом по-…-ниц(я), поземниця (ТТ 135) «рівень (прилад)». Уживання різних формантів для творення похідних з ідентичною словотвірною семантикою частково зумовлене термінологічними потребами в різних виробничих сферах.
Назви частин народних музичних інструментів творяться за допомогою афіксів при-…-ок, при-…-ник: приструнок (СУМ VII 47) «коротка струна в бандурі, кобзі і т. ін.»; притрубок (Ум-С 1030) «бокова частина труби (музичного інструмента)»; приструнник (Гр ІІІ 443) «дерев'яна дощечка на музичних інструментах, якою закріплюються нижні кінці струн, струнотримач».
Деривати з формантами при-…-j(а), при-…-иц(я), по-…-ин(а), о-…-к(а) мотивуються іменниками, що називають частини тіла людини або тварини. Конфікси при-…-j(а), при-…-иц(я) входять у структуру застарілих дериватів, що позначають назви частин рицарських обладунків, наприклад: причілля (Д 249) «забрало»; прилбиця (Осн ІІІ 6) «частина шолому, що захищає лоб». Афікси по-…-ин(а), о-…-к(а) виокремлюються в іменниках жіночого роду, що позначають предмети подібні до названого мотивуючим словом: победрина (Трансп 123) «перекладина, що горизонтально з'єднує ноги крана»; огузка (ТехЕл 208) «цоколь у лампі», метафоризоване значення.
5. Значення «те, що розташоване позаду того, що називає мотивуюче слово» реалізують деривати з конфіксами за-…-ник, за-…-ок, за-...-ець.
У межах згаданої словотвірної семантики іменники з формантами за-… -ник, за-…-ок мають лексико-словотвірне значення «частина від названого мотивуючим словом», наприклад: затильник (СУМ ІІІ 347) «задня частина ствольної коробки ручного кулемета»; законешник (БукГов ІІІ 22) «частина батога, наконечник»; зачолок (СУМ VІ 552) риб. «товста поперечна нитка на краю рибальської сітки»; закрайок (ВТ 56) «частина дошки»; зарукавник, зарукавець (О І 285) «нарукавник», деривати використовуються у кравецтві.
6. Подібність до названого мотивуючим словом виражають поодинокі іменники з афіксами за-…-ец (за-…-иц), за-…-ень: зазубец, зазубиц (БукГов ІІІ 19) «рибацький гачок» (зуб, зубець); зазубень (ВТ 30) «зубець, який входить». Сюди ж належить похідне жіночого роду з формантом за-...-к(а): загачка (ГТ 111) «гак».
7. Значення «те, що відсутнє в позначеному мотивуючою основою» мають конфіксальні похідні з формантами без-…-енк(а), без-…-ник, без-…-овин(а): безличковина (ВТ 5) «вид шкіри», термін використовується у чинбарів; безіменка (5) «дошка»; безконечник (Дубр 461) «спіраль». Останні два деривати можуть мотивуватися іменниками, прийменниково-відмінковими формами та прикметниками.
8. Значення «те, що не повністю виражає ознаки того, що названо мотивуючою основою» реалізується в похідних з конфіксом па-…-ок: патрубок (СУМ VІ 98) «коротка трубка, що служить відводом від основної труби, від резервуара, з'єднує частини трубопровода, приєднує його до чого-небудь»; (Трансп 319) «відросток труби»; пажердок (ГТ 124) «короткий натрубок на жердині»; паклинок (Верх 154) «клин, за допомогою якого кріпиться коса на кіссі»; паріжок, парожок (О ІІ 41) «коротка кроква, яку додають до звичайної для розширення даху»; пальісок (Верх 243) «пристрій для рибалки» (ліса «нитка або шнур на вудлищі, звитий із кінського волосся»).
8. Значення «те, що має половину ознак чогось, позначеного мотивуючим словом» притаманне дериватам з формантами полу-…-ок, пів-…-ник, пів-…-івк(а), полу-…-івк(а), наприклад: полутрямок (Трансп 121) «поперечна переводина» (трям «балка, перекладина»); полувісок (Трансп 138) «вісь»; полубочок (ВТ 3), термін, який використовують каменярі (можливо, від бік); півкутник (ВТ 110).
З формантами пів-…-івк(а), полу-…-івк(а) вживаються похідні жіночого роду з ідентичною словотвірною семантикою: півцалівка (Трансп 138) «на півдюймівка» (<цаль «дюйм - міра довжини», однак не виключена мотивація іменником цалівка «дошка на дюйм товщиною», у такому разі дериват півцалівка треба кваліфікувати як префіксальний); півверстівка, полуверстівка (ТТ 133) «карта». Останні два іменники - однокореневі словотвірні синоніми.
10. Значення «предмет, який є частиною від чогось, позначеного мотивуючим словом» притаманне дериватам з формантами від-(од-)…-ок, від-…-ник, роз-…-o: відринвок (Трансп 115; ВТ 60) буд. «частина ринви»; відгілок (ТехЕл 76) «те, що відводиться від основної лінії; відгалуження»; одлясок (Верх 66) «невеличка ляса біля кітця, яка затримує рибу і не дає їй змогу вийти з кітця» (<ляса «щит із міцних, очищених від листя очеретин», кітець «загорода із очеретяних ляс для вилову риби»).
З формантами від-…-ник, роз-…-o уживаються поодинокі деривати з ідентичною словотвірною семантикою: відшумник (ТехЕл 174); розтруб (СМТ 84) «широкий кінець трубки духових музичних інструментів».
11. Значення «те, що має певне відношення до того, що називає мотивуюче слово» притаманне конфіксальним похідним з формантами
по-…-ок, по-…-ець, по-…-ище, з-….-ень, при-…-ок, по-…-к(а),
з-…-иц(я), по-…-н(я), о-…-o(а).
За участю формантів по-…-ок, по-…-ець, по-…-ище, з-…-ень, при-… -ок утворились деривати з лексико-словотвірним значенням “предмет, який має властивості або ознаки того, що називає мотивуюча основа”, які є однокореневими словотвірними синонімами і різняться відтінками в лексичній семантиці, наприклад: поплавок (СУМ VІІІ 207) «поплавець», «надутий повітрям прогумований мішок, який використовують як опору при швидкому наведенні мостів, лаштуванні поромів»; поплавець (207) «прикріплений до ліски шматок якої-небудь речовини, легшої від води, що утримує гачок на належній глибині й сигналізує про клювання риби», «прикріплена до дна або до берега споруда чи предмет, що утримується на поверхні води», «пристрій у гідрометричних і сигнальних приладах для визначення або регулювання рівня рідини»; поплавище (207) «прикріплений до дна предмет, що утримується на воді і вказує на місцезнаходження рибальського знаряддя». Сюди ж тяжіє застарілий дериват з афіксом з-…-ень: злежень (УРС 1926 318) «шпала» та відсубстантивний іменник з формантом при-…-ок пригніток (УРС 1926 625) «прес, тяжість» (<гніт, гнітити), хоча, можливо, це суфіксальний віддієслівний дериват від пригнітати.
Деривати з конфіксами по-…-к(а), з-…-иц(я) позначають предмети, які є результатом дії, вираженої мотивуючим словом: поноска (СУМ VІІ 165) мисл. «предмет, який навчена собака приносить у зубах»; здубиця (ВТ 56) термін, який використовують у чинбарів (дубити - вичиняти шкіру).
Лексико-словотвірне значення «предмет, призначений для того, що позначає мотивуюча основа» реалізують віддієслівні похідні з формантами по-…-к(а), по-…-н(я), о-…-o(а), наприклад: поковка (СУМ VІІ 33) «заготовка, призначена для кування, або металевий виріб, одержаний в результаті кування»; похідня (Дз Подністр 50) риб. «довга міцна дошка, яка перекидається з одного човна на другий, коли виймають невід» (ходити); очепа (Трансп 317) «багор»(чепляти), цей іменник має значення спільного роду.
3.2 Конфіксальні деривати на позначення зоологічних назв
Зоологічна термінологія охоплює деривати з такими загальними словотвірними значеннями:
той, хто має відношення або ознаки того, що називає мотивуюче слово;
той, хто характеризується відсутністю чогось, позначеного мотивуючим словом;
той, хто не досяг повного виявлення своїх ознак і подібний до того, що позначає мотивуюча основа;
той, хто не повністю виражає ознаки того, що називає мотивуюче слово;
той, хто має половину ознак того, що назване мотивуючим словом;
той, хто знаходиться на чомусь, позначеному мотивуючою основою;
той, хто знаходиться поряд з позначеним мотивуючим словом;
той, хто знаходиться нижче, під чимось, названим мотивуючим словом.
1. Значення істоти, яка виражає відношення до того, що називає мотивуюче слово або має його ознаки, притаманне конфіксальним структурам з афіксами по-…-'ух(а), по-…-иц(я), по-…-'ак, роз-…-ач, о-…-ок, о-...-к(а), по-…-ух(а), при-…-ень, від-…-ень, на-…-к(а), по-…-ок, пере-…-o, пере-…-к(а), на-…-ок, по-…-к(а), по-…-'ак.
Назви істот за місцем перебування творяться за участю конфіксів по-…-(а), по-…-иц(я), по-…-'ак: посмітюха (СУМ VII 347) «чубатий жайворонок»; поверховиця (Гр ІІІ 210) «риба» (<верховий); поборозняк (205) «личинка хруща» (<борозна). В українсько-російському словнику А. Ніковського (1926) іменник посмітюха (УРС 1926 605) вживається також як лайливе слово в значенні «негідниця».
Лексико-словотвірне значення істоти, яка зовнішньо подібна до названого мотивуючою основою, мають похідні з конфіксами роз-…-ач, о-…-ок, о-…-к(а): розсохач (Ум-С 240) «жук-олень» (соха); орябок, орябка (Гр ІІІ 64) «рябчик».
Форманти по-…-ух(а), при-…-ень, від-…-ень, на-…-к(а), по-…-ок, пере-…-o творять деривати від дієслівних основ, наприклад: полетуха (СУМ VII 65) «схожа на білку тварина ряду гризунів, передні ноги якої з'єднані із задніми за допомогою широкої літальної перетинки»; погремуха (CУМ VII 45) «гримуча змія»; пригулень (Гр ІІІ 413) «домашній кінь, що відбився в табун диких коней» (<гуляти); відгулень (І 210) «те саме, що пригулень»; нарістка (ІІ 516) «телиця» (<рости); помісок (Ум-С 129) «цуценя від хорта і простої собаки» (<мішати); перестрига (Чаб ІІІ 100) «вівця, стрижена двічі за літо». Останні два деривати позначають істот, які є об'єктом дії, названої мотивуючим словом. Іменник перестрига вживається в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Конфіксальні структури пригулень, відгулень, полетуха, погремуха, нарістка називають тварин за процесуальною ознакою. Похідні пригулень, відгулень - абсолютні однокореневі синоніми.
Конфікси пере-…-к(а), пере-…-ок надають дериватам значення «істоти, які пережили той період часу, що позначає мотивуюча основа»: перелітка (Гр ІІІ 124) «корова, що телиться через рік»(літо, хоча, можливо, перелітувати); переярка (СУМ VI 323) «курка, гуска, качка після першого року несіння»; перельіток (Бат 283) «теля, що має одне літо» (можливо, це суфіксальний віддієслівний іменник від перелітувати).
Схоже словотвірне значення з відтінком темпоральності притаманне конфіксальним похідним з формантами на-…-ок, о-…-ок, по-…-к(а), наприклад: назимок (СУМ V 91) «однорічне теля», порівняйте діалектне озимок (654) «те саме, що назимок» та назимча (Верхр 238); поденка (СУМ VI 738) «метелик, який живе один день». Останній дериват різниться граматичним значенням жіночого роду.
Іменник потемряк (Гр ІІІ 377) «нічний метелик» (<темрява), у якому виокремлюється конфікс по-…-'ак, позначає істоту за часом функціонування, уживається у галицьких говорах.
2. Значення істоти, яка характеризується відсутністю чогось, позначеного мотивуючим словом формується за допомогою конфіксів без-…-ок, без-…-ень, без-...-к(о): безматок (СУМ І 134) «бджолиний рій, бджолина сім'я без матки»; безматень (134) «те саме»; безяйко (Яв 28) «безяйцевий, те саме, що нутряк», застаріле слово. Сюди ж належить дериват жіночого роду, утворене афіксом без-…-к(а), беззубка (СУМ І 130) «прісноводний молюск, у якого немає замкових зубів».
Ідентичне словотвірне значення притаманне групі дериватів, утворених за участю конфікса без-…-к(и), без-...-ник(и), які вживаються тільки у множині й позначають безхребетних тварин: безніжки (СЗН ІІІ 156); безхребетники (156); безшкорупники (156); бездишичники (156).
Схожу семантику має діалектне нелітка (Гр ІІ 550) корова, яка ще не мала теляти» (літо). Конфікс не-...-к(а) вносить сему заперечення у значення деривата.
3. Значення істоти, яка не досягла повного виявлення своїх ознак і подібна до тієї, що позначена мотивуючою основою, притаманне конфіксальним структурам з афіксами під-…-ок, під-…-ч(а), під-…-ик, під-…-івк(а): підпавок (Гр ІІІ 174) «перепел» (пава, павич); під'ярок (185) «піврічне ягня, з якого можна стригти шерсть»; підсвинок (496) «немолочне порося віком до року»; підсоколик (504) «невеликий, хижий птах родини соколиних; чеглик»; підорлик (477) «хижий птах родини орлиних»; підлящик (СЗН ІІ 107) «молодий лящ»; другий компонент конфікса під-…-ик має демінутивне значення. Деривати зі згаданим формантом можна розглядати як префіксальні структури від демінутивів соколик, орлик, лящик, в'язик чи суфіксальні, наприклад, від підлящ.
У мові функціонує поодинокий регіоналізм жіночого роду, утворений конфіксом під-…-івк(а), підлящівка (Берлізов 61) «молодий лящ», дериват поширений у говірках Нижнього Подністров'я.
4. Значення істоти, яка не повністю виражає ознаки названого мотивуючим словом, притаманне конфіксальним структурам, що позначають безхребетних тварин і утворені за участю афіксів недо-…-ник, недо-…-ик: недовершник (СЗН ІІІ 164); недочервик (164); недозорик (164). У множині вживається похідне з формантом недо-…-o(и): недохвости (СЗН ІІІ 164).
5. Значення істоти, яка має половину ознак того, що позначає мотивуюча основа, притаманне іменникам утвореним конфіксами полу-…-ок, полу-… -иц(я), полу-…-к(а): полурибок (СЗН ІІ 107); полурибиця (107); полуматерка (І 42); полукровка (РУС 468). Перші два деривати - іхтіологічні назви, іменник полуматерка позначає назву птаха. Похідні полурибок, полурибиця - однокореневі словотвірні синоніми, різняться граматичним значенням роду.
6. Значення істоти за місцем знаходження, яка побутує на чомусь, позначеному мотивуючою основою, мають іменники з афіксами на-…-ник, на-…-няк: набережник (СЗН І 40) «птах»; до класу безхребетних тварин відносяться накаменник (ІІІ 164); напрудник (164); надош(ч)ник (164); нашкірник (СУМ V 240) «вид коростяного кліща, що паразитує на шкірі тварин». Сюди ж належить діалектне надвірняк, семантика якого в різних говорах неоднакова, порівняйте: (Гр ІІ 480) «порося, посаджене в особливе приміщення для відгодівлі»; (СУМ V 546) «порося, яке ще не поставлене на відгодівлю». У множині вживається іменник наземники (СЗН ІІІ 164) з конфіксом на-...-ик(и).
7. Значення істоти, що знаходиться поряд з позначеним мотивуючим словом, реалізується в орнітологічних назвах, утворених за участю конфіксів при-…-ень, по-…-ник, при-…-ник, по-…-ок, коло-…-ник. Усі деривати називають птахів за місцем перебування: припутень (СУМ VII 719) «лісовий голуб великої породи» (<путь «шлях»); побережник (VI 610) «невеликий перелітний птах»; поморник (VII 134) «водоплавний хижий птах, який має темно-буре оперення і міцний дзьоб з гачком донизу на кінці»; подорожник (СУМ VI 445); покропивник (СЗН І 42); пояружник (42); поплітник (42); припутник; поплоток (42); коловодник (Гр ІІ 270), уживається переважно в галицьких діалектах.
8. Значення істоти, яка перебуває нижче, під чимось, названим мотивуючим словом, мають похідні з конфіксами під-…-ник, під-...-ок, під-…-ець, під-...-н(я), під-…-ниц(а), під-…-иц(а), під-…-к(а), під-...-j(а), під-…-івк(а), під-…-o, під-...-в(а).
Форманти під-…-ник, під-...-ок, під-…-ець, під-...-н(я) творять переважно орнітологічні найменування: підплитник (Гр ІІІ 176); підстрішник (СЗН І 42); підкропивник (41); підкоришник (41); підбережник (41); підбережок (41); підкаменець (Гр ІІІ 166); підбороздня (160) «луговий жайворонок» (<рос. борозда). Афікс під-…-ник виокремлюється також у застарілому під'яремник (Ум-С 697) «під'яремна тварина» (<ярмо, під ярмом, під'яремний, у випадку прикметникової мотивації - це суфіксальний іменник) та діалектному підстіжник (Поч 5) «миша польова».
Сюди ж відносимо назви птахів жіночого роду з конфіксами під-… -ниц(а), під-…-иц(а), під-…-к(а): підколосниця (СЗН І 41); підгорлиця (Гр ІІІ 163); підбережка (158) та середнього з формантом під-...-j(а): підкіп'я (Дейн 69) «літнє курча періоду жнив, яке народжується під копою» (порівняйте: підкіпки (Чаб ІІІ 116) «пташенята, що виводяться в жнива»).
Афікси під-…-івк(а), під-…-к(а), під-…-o, під-…-в(а) творять іхтіологічні назви: підустівка (Гр ІІІ 83); підуст (83); підуства (107) (устя (ріки)). Згадані деривати - однокореневі словотвірні синоніми, що різняться граматичним значенням роду. Іменники підустка, підустівка, підуства можна розглядати і як суфіксальні утворення жіночого роду від чоловічого підуст.
Конфікс під-…-анк(и) входить у структуру діалектного множинного підплужанки (О ІІ 70) «бики коло плуга».
9. Значення істоти, що знаходиться позаду того, що називає мотивуюча основа, має поодинокий діалектний іменник з конфіксом за-…-ок: залубок (О І 275) «шашіль» (луб «кора з липи та деяких інших дерев»).
3.3 Конфіксальні іменники у складі ботанічної термінології
Конфіксальні деривати на позначення ботанічних назв охоплюють такі загальні дериваційні значення:
1) те, що знаходиться нижче, під чимось, названим мотивуючим словом;
2) те, що знаходиться біля або прилягає до чогось, названого мотивуючою основою;
3) те, що розташовується зверху або прилягає до того, що позначає мотивуюче слово;
4) те, що знаходиться між тим, що позначає мотивуюча основа;
5) те, що розташоване позаду чогось, позначеного мотивуючим словом;
6) те, що виражає безпосереднє відношення до того, що називає мотивуюче слово або має його ознаки;
7) те, що не повністю виявляє ознаки і подібне до названого мотивуючою основою;
8) те, що характеризується відсутністю того, що називає мотивуюче слово;
9) те, що є частиною того, що називає мотивуюче слово;
10) те, що є половиною від позначеного мотивуючою основою;
11) те, що має певне відношення до дії, названої мотивуючим словом;
12) те, що не зазнало наслідку дії, названої мотивуючим словом.
1. Значення «те, що знаходиться нижче, під чимось, названим мотивуючим словом» мають деривати з конфіксами під-…-ник, під-..-ок, під-…-овик, під-…-ник, під-…-овник, під-…-ень, під-…-няк, під-…-к(а), під-…-ниц(я).
Найбільшою кількістю основ представлений конфікс під-…-ник, який творить переважно назви грибів чи квітів, які ростуть під тим, що називає мотивуюче слово, наприклад: підберезник (СУМ VІ 394) «один з кращих їстівних грибів з бурою шапинкою і білим м'якушем, що росте переважно в березових лісах»; піддубник (425) «їстівний гриб, схожий на боровик»; підосичник (477) «їстівний гриб з червоною або коричнево-червоною шапинкою; красноголовець»; підсливник (501) «підсливок»; підлісник (450) «багаторічна трав'яниста рослина»; підмаренник (454) «трав'яниста рослина родини маренових»; підсніжник (504) «білий пролісок»; під'ялинник (Бот 249); подлужник (131); подлісник (131); подлесник (131); подвичник (131); подвзорник (131); подбережник (131); підтинник (Гр ІІІ 181); підосишник (174); підсметанник (179); підлистник (170); подсонешник (131); підбережник (Ум-С 194); підолішник (157) «гриб»; підорішник (158) «гриб»; підхрінник (СБН 263); підгорішник (263); піддубравник (263); підсонічник (263); підбрусничник (Бот 263); підгайник (263); подмошник (265); подсонечник (Рогович 124); підболотник (Ж ІІ 638). Іменники з конфіксом під-…-ник часто мають синонімічні відповідники серед дериватів з формантами під-…-ок, під-…-(ов)ик, під-…-(ов)ник, під-…-ень, під-…-няк: піддубок (СУМ VІ 425) «піддубник»; піддубень (425) «піддубник»; підпеньок (480) «опеньок»; підсливок (501) «їстівний гриб, що росте переважно під фруктовими деревами»; підлісок (Гр ІІІ 170) «лісова фіалка»; підвишень (161) «рід грибів»; піддубовик (165); підберезовик (Бот 262); підберезняк (262) «підберезник»; підосиновик, підосиновник (263); підгруздень (263); підлистень (263); підграбок (263).
Конфікси під-…-к(а), під-…-ниц(я) виокремлюються у похідних жіночого роду, наприклад: піддимка (Гр ІІ 164) «дрібна цибуля, яку зберігають зимою в хаті в мішечку за сволоком, а весною висаджують; також назва цибулі, що виростає з цих саджанців» (можливо, назва походить від місця зберігання: під димарем); підкропивниця (ІІІ 169); підпенька (СУМ VІ 480) «підпеньок»; підсніжка (504) «підсніжник».
У межах згаданої словотвірної семантики існує лексико-словотвірна група дериватів з формантом під-…-ок, які позначають рослини, що не повністю досягли виявлення своїх ознак і подібні до тих, що називає мотивуюче слово: підлісок (СУМ VІ 450) «кущі та зовсім молоді дерева, що ростуть у нижньому ярусі нижньої частини лісу»; підтравок (516) «невисока трава, що росте серед вищої частини травостою, рідше серед злаків»; підгруздок (420) «їстівний гриб, схожий на груздь»; підгрибок «гриб моховик»; під'ясминок (Бот 243) «вид пахучої рослини, яка росте кущем і подібна до ясмина»; підлішок (Гр ІІІ 170) «однолітній росток посадженого горіхового зерна» (ліщина).
2. Словотвірне значення «те, що знаходиться біля або прилягає до чогось, названого мотивуючим словом» мають структури з формантами по-…-ник, при-…-ник, при-…-ень, о-…-ень, о-…-ок, о-…-ник, о-...-ин(а), при-…-ниц(я), по-…-к(а), при-…-ок.
З конфіксами по-…-ник, при-…-ник уживаються найменування рослин переважно за місцем побутування: подорожник (СУМ VI 754) «придорожній бур'ян звичайно з прикореневими листками та з безлистим стеблом і дрібними квітками, зібраними в колос; використовується в народній медицині»; подоріжник (Смик 131); попутник (134) «первоцвіт весняний»; помолочник (Рогович 115); побородник (Гр ІІІ 205); порічник (324); побережник (264); поручейник (268); потайник (268); посоняшник (268); посонячник (СУМ VII 343); посоняжник (192); поральник (267); подорожник (О ІІ 95) «мох»; прибережник (СУМ VII 552) «камка - морська трава»; прицвіточник (260); притрутник (269) «перестріч»; принасінник (445) «невеликі вирости на насінні деяких рослин»; приболотник (Смик 135); придорожник (136) «цикорій»; припутник (136).
Ідентичну словотвірну семантику мають конфіксальні структури з афіксами при-…-ень, о-…-ок, о-…-ень, о-…-ник: припутень (Гр ІІІ 435) «подорожник»; очашок (СПТ 213) «місце під чашою квітки»; опеньок (СУМ V 704) «їстівний гриб з жовтуватою шапинкою на тонкій високій ніжці, що звичайно росте купками на пеньках або біля коренів дерев»; оплодень (716) «частина плоду рослини, що оточує насіння»; омежник (СУМ VII 186); оперстник (Смик 119); оводник (Смик 253). Сюди ж відносимо назви жіночого роду з морфемами о-…-ин(а), при-…-ниц(я), по-…-к(а): оцвітина (СУМ V 827) «зовнішня частина квітки, що оточує тичинки й маточку»; прибережниця (VII 552) «рід багаторічних рослин родини злакових»; поземка (Смик 131) «суниці лісові».
Деривати з конфіксом при-…-ок реалізують значення «частина від того, що називає мотивуюча основа, менша у порівнянні з ним»: прилисток (СУМ VІІ 659) «листоподібний паросток, що міститься біля основи листка»; прицвіток (VIII 91) «маленький листочок, що міститься під квіткою; листок, з пазухи якого виходять квітки»; приквіток (Бот 106); прибруньок (Бот 169) «додаткова брунька, що знаходиться біля головної»; припупок (Павл 902) «маленький пупок на рослині біля великого».
3. Значення «те, що розташовується поверх або прилягає до того, що позначає мотивуюче слово» реалізують деривати з формантами на-…-ник, на-…-ок, на-…-ень, на-…-к(а), на-…-ниц(я), над-…-ник.
Основною формою вираження згаданої семантики є конфікс на-…-ник: напутник (Смик 113) «подорожник великий»; насмітник (250) (<сміття); наголоватник (250); насонешник (250); насонник (Гр ІІ 521) «соняшник»; насонішник (Смик 133); насердник (177); наперсник (СУМ V 141; Бот 232) «те саме, що наперстянка». Більшість іменників цієї групи - відсубстантивні деривати, проте трапляються і віддієслівні утворення: наворотник (СУМ І 429) (очевидно, від вертати); натошник (Смик 114) «м'ята перцева» (можливо, від тошнити, нудити); натресник (171) «конюшина шарудлива» (<тріщати).
Значно меншою кількістю основ представлені форманти на-…-ок, на-…-ень: навраток, навороток (Верх 253) «народна назва ранника, пижма звичайна»; намулок (103) «рослина, що росте біля річок, ставів, на болотах, рідше в степу»; накоренок (Гр ІІ 495) «відросток від кореня»; накорінок (Ум-С 483) «сучок або пагонець біля кореня»; наголоваток (Ум-С 371) «волошка»; наголоватень (Бот 250). Серед дериватів зі згаданими формантами чимало однокореневих словотвірних синонімів: наголоватник, наголоваток, наголоватень; наворотник, навороток.
З формантами на-…-к(а), на-…-ниц(я) вживаються назви жіночого роду, у яких реалізується часткова словотвірна семантика: а) схожість до названого мотивуючим словом: наперстянка (СУМ V 141) «трав'яниста лікарська рослина з квітками, схожими на наперсток»; б) найменування за місцем знаходження: наземка (Бот 284); насмітниця (250).
Поодинокі структури з конфіксом над-…-ник виражають значення «предмет, розташований над чимось», наприклад: надтинник (Гр ІІ 486) «паслін солодко-гіркий», «вовчі ягоди»; надбородник (Бот 232) «бородата трава»; наддашник (Ж І 473).
4. Значення «те, що знаходиться між тим, що позначає мотивуюче слово» реалізується в назвах рослин з афіксами про-...-ок, про-…-к(а), пере-…-к(а), які становлять групу однокореневих словотвірних синонімів, що різняться граматичним значенням роду: пролісок (СУМ VIII 217) «рід трав'яних рослин родини лілійних з блакитними, синіми, рідше фіолетовими або майже білими квітками на безлистому стеблі»; проліска (217) «пролісок»; переліска (VI 215) «лісова багаторічна трав'яна рослина з блакитними квітами». Сюди ж належать похідні з формантами про-…-ник, про-…-ень: промежник (Бот 269); пролистень (269).
Найменування рослини, якій притаманні ознаки названого мотивуючим словом, утворене конфіксом межи-…-ень: межиплодень (Бот 75).
5. Значення «те, що розташоване позаду чогось, позначеного мотивуючим словом» притаманне структурам з формантами за-…-ник, за-…-чник, за-…-ок, за-…-иц(я).
Домінантною формою вираження згаданої словотвірної семантики є конфікси за-…-ник, за-…-чник: заграничник (Смик 62) «галінсога дрібноцвіта»; заболоточник (62) «оман британський»; заполишник ( Бот 236) «великий білий гарбуз» (очевидно, від поле); завербник (Смик 62) «верба біла»; загнітник (62) «загнітник головчастий» (пов'язане з загнітиця «нігтьоїда, нарив на пальці під нігтем»); зашорник (63) «фіалка триколірна»; залучник (305) «рослина, яка росте коло хат, плотів, звичайний бур'ян»; задвійник (Ж І 242) «зозулині сльози яйце листі» (стебло має два яйцеподібні листки), відчислівникове утворення. Значно меншою кількістю утворень представлений формант за-…-ок: завербок (О І 161) «червона верба»; завойок (Ж 236) «лілія лісова»; закомелок (259) «рослина із виду камелій».
Сюди ж належить одиничний іменник жіночого роду загнітиця (Смик 62) «скребниця аптечна», конфікс за-…-иц(я).
6. Значення «те, що виражає якесь відношення до названого мотивуючим словом або має його ознаки» притаманне досить розгалуженій у плані форми вираження групі похідних з формантами о-…-ак, па-…-ок, по-…-инець, о-… -ок, з-…-ок, по-…-ник, па-…-ник, су-…-ник, су-…-o, су-…-ець, су-…-ок, су-…ник, су-…-j(а), о-…-ин(а), о-…-к(а), о-…-ок, по-…-ок, по-…-o.
Деривати, що виражають зовнішню подібність до названого мотивуючим словом, утворилися формантами о-…-'ак, па-…-ок, по-…-инець, о-…-ок, з-…-ок, по-…-ник, па-…-ник: оситняк (СУМ V 762) «багаторічна або однорічна рослина родини ситникових, схожа на очерет; ситник»; памолодок (VI 35) «молоді пагони»; поросинець (VII 282) «рід багаторічної трав'янистої рослини родини складноцвітих» (<роса); опупок (Гр ІІІ 61) «зав'язь (плода)»; окружок (СПТ 211) «зонтик (рослина)»; покоронник (Бот 266); помолочник (Смик 133) «рослина, сік якої нагадує молоко»; побородник (130); пабородник (122).
Схожість за зовнішніми ознаками також виражають деривати з конфіксами су-…-ник, су-…-o, су-…-ець, су-…-ок, наприклад: суягідник (Бот 292); суволось (291); суколінець (292); суріпок (Мельник 53) «рослина, яку плекають на насіння, із якого добувають олію».
Значення рослини за місцем побутування в природі реалізує дериват з конфіксом су-…-ник: сугайник (Бот 291).
Похідні з афіксом су-…-j(а) позначають назви, у яких присутня сема «однакове відношення до названого мотивуючим словом»: супліддя (СУМ ІХ 848) «кілька зрослих між собою плодів, кожний з яких утворився з окремої квітки щільного суцвіття»; суцвіття (871) «квітконосне стебло разом з пуп'янками і квітками, зібраними у вигляді китиці, зонтика, кошика, колоса і т. ін.».
Назви рослин, у значенні яких є сема «часове відношення», утворилися конфіксами о-…-ин(а), о-…-к(а), о-…-ок: озимина (СУМ V 654) «сходи або посіви озимих культур; озимий хліб»; озимка (654) «озима пшениця»; озимок (654) «сорт пізніх яблук, що добре зберігаються взимку». Аналізовані слова утворюють групу однокореневих словотвірних синонімів, що різняться граматичним значенням роду та сферою вживання - останні два іменники поширені в розмовному стилі. Схожу словотвірну семантику має дериват з морфемою по-…-ок: політок (ТТ 136) «річний шар деревини».
У межах згаданої словотвірної семантики існує група однокореневих словотвірних синонімів з конфіксами по-…-ник, по-…-ич, по-…-ниц(я), по-…-иц(я), при-…-иц(я), по-…-'ух(а). Специфікою згаданих формантів є їхня сполучуваність з дієслівними основами: повитник (Смик 130) (<витися); повитич (Бот 265); повитниця (Смик 130); повитиця (СУМ VI 662) «витка без коренів, паразитична однорічна трав'яниста рослина»; привитиця (Бот 299) «рослина, яка обвиває льон»; повитуха (265). Деривати різняться граматичним значенням роду. Цю групу похідних поповнюють структури з формантами по-…-ник, по-…-ок: покропивник (Гр ІІІ 279) «яблуня, плоди якої достигають у кінці вересня» (<кропити «накрапати (про дощ)»); пожаливник (О ІІ 97) «кропив'янка» (<жалити або жалива, назва рослини зумовлена її жалючістю); погремок (Бот 265), очевидно, «рослина, яка видає звуки під дією чогось, наприклад, вітру» (можливо, від гриміти). Також сюди належить похідне жіночого роду з афіксом по-…-'ух(а): повилюха ( Смик 265) (<виляти).
Дериват з конфіксом по-…-o реалізує значення «результат дії, названої мотивуючою основою»: поріст (Гр ІІІ 344) «росток».
7. Значення «те, що не повністю виявляє ознаки і подібне до названого мотивуючим словом» формується афіксом па-…-ок, наприклад: паріпок (Ж 602) «жовтушник дрібноцвітний, свиріпка» (<ріпа); пакленок (Бот 258) «клен польовий, вид рослин із родини кленів»; пахрінок (186); падубок (Мельник 142) «кущ або деревце до 4-х метрів височиною».
8. Значення «те, чому бракує чогось, названого мотивуючим словом» притаманне структурам з конфіксом без-…-ник: безсмертник (СУМ І 146) «народна назва рослин із сухими квітками»; безвершник (Смик 12) «талабан польовий»; безвременник (12) «пізньоцвіт осінній»; безлистник (12) «агалик - трава гірська»; безслинник (12) «паслін чорний»; без'язичник (12) «вужачка звичайна»; безщитник (Бот 211) «рід папоротей з родини багатоніжкових»; безколінник (175) (коліно).
Формантами без-…-ець, не-…-ник утворилися поодинокі структури: безрожець (Бот 175); нестидник (Гр ІІ 559).
Згадане словотвірне значення мають похідні жіночого роду з конфіксами без-…-к(а), без-…-н(а), без-…-ниц(а), безсмертка (СУМ І 146) «те саме, що безсмертник»; безкорінка (Смик 12) «сальвінія плаваюча»; безвидна (12) «аморфа кущова»; безстидниця (12) «суничник дрібноплодий»; безплідниця (Бот 175).
9. Значення «те, що є частиною, відгалуженням чогось, позначеного мотивуючою основою» притаманне похідним, утвореним формантами
від-…-ок, роз-…-ок: відземок (О І 120) «одросток»; «галузка з коренем»; відновок (Гр І 221) «новий росток, відросток»; розкорінок (СУМ I 288) «ніжка у кореня».
10. Значення «те, що є половиною від позначеного мотивуючим словом» реалізують деривати з афіксами полу-…-ок, полу-…-ник: полуцвіток (Смик 133); полуночник (133); полуношник (133); Сюди ж примикає іменник жіночого роду полуцвітка (Смик 133) з конфіксом полу-…-к(а).
11. Значення «те, що не зазнало наслідків дії, названої мотивуючим словом» мають іменники з конфіксом не-…-o: нелинь (СУМ V 331) «дуб, з якого не опадає листя»; нежерь (Гр ІІ 546) «позаторішня трава, яку не з'їли тварини і яка перезимувала на корені».
3.4 Конфіксальні іменники у складі медико-анатомічних назв
До медико-анатомічних найменувань входять назви частин тіла людини чи тварини, назви внутрішніх органів, найменування різних захворювань та хворобливих станів. Розглядувані іменники належать переважно до словотвірно-семантичного мікрополя локативних назв, які у свою чергу входять до словотвірного поля предметності. Частина конфіксальних медико-анатомічних термінів, а саме найменування деяких захворювань та хворобливих станів, належать до словотвірного поля абстрактних назв.
Більшість аналізованих конфіксальних структур утворена за участю формантів, препозитивні елементи яких походять від прийменників з просторовою семантикою, тому згадані конструкції мають загальне словотвірне значення «те, що у просторі розташовується певним чином у відношенні до названого мотивуючою основою».
У межах словотвірного поля предметності конфіксальні іменинники - медико-анатомічні назви мають такі лексико-словотвірні значення:
те, що знаходиться нижче від чогось, названого мотивуючим словом;
те, що знаходиться біля або прилягає до того, що називає мотивуюче слово;
те, що розташоване на чомусь, позначеному мотивуючою основою;
те, що у просторі розташоване вище або над тим, що називає мотивуюча основа;
те, що розташоване перед тим, що називає мотивуюче слово;
те, що знаходиться в середині того, що позначає мотивуюча основа;
те, що розташоване позаду того, що названо мотивуючим словом;
те, що розташоване між тим, що називає мотивуюча основа;
те, що має ознаки того, що позначає мотивуюча основа;
те, що не повністю виражає ознаки того, що називає мотивуюче слово;
те, що позначає половину від чогось, названого мотивуючою основою.
1. Лексико-словотвірне значення «те, що знаходиться нижче від чогось, названого мотивуючим словом» притаманне дериватам з конфіксами під-…-ок, під-…-j(а), під-…-енн'(а), під-…-івj(а), під-…-інн (а), під-…-ин(а), під-…-(н)иц'(а).
Найуживаніші форманти під-…-ок, під-…-j(а), наприклад: підколінок (СУМ VІ 437) «підколінна ямка»; підребер'я (489) «ділянка, порожнина між ребрами»; підборіддя (400) «виступ нижньої частини обличчя, утворюваний щелепою». До народних назв належать деривати: підбугір'я (302) «гіпоталамус»; підчерев'я (АН 17) «лобкова ділянка»; підп'яток (РУМед 75) «частина п'яти»; підшкір'я (24) «гіподерма», а також застарілі похідні: підзірря (АН 28) «зорове підгір'я»; підчілля (20) «перенісся»; підлоб'я (УРС 1926 562); підпуп'я (193); під?очча (31) «місце під очима»; підбедрє (АН 637).
Поодиноким прикладом представлений конфікс під-…-інн'(а): піднебіння (СУМ VI 461) «верхня стінка ротової порожнини у людей і хребетних тварин…».
Сюди ж належать архаїзми з афіксами під-…-енн'(а), під-…-івj(а) піднебення (АН 239); підстегення (315) «голінка»; підпахів'я (АН 193).
До цієї лексико-словотвірної групи входять рідковживані похідні жіночого роду з конфіксом під-…ин(а): підчеревина, підочеревина (СУМ ІV 525) «нижня внутрішня частина черева» та діалектне під'язичниця (О ІІ 72) «пухир під язиком» з формантом під-…-(н)иц'(а).
2. Лексико-словотвірне значення «те, що знаходиться біля названого мотивуючим словом або прилягає до нього» мають деривати з конфіксами при-…-ок, при-…-ник, при-…-j(a), при-…-(н)иц'(а), при-…-н'(а), о-…-ок, о-…-j(а), о-…-o(а), о-…-н'(а), о-…-ин(а), о-…-(н)иц'(а), по-…-ин(а), по-…-иц'(а), по-…-j(a), об-…-j(а), коло-…-ниц'(а).
Серед похідних з формантами при-…-ок, при-…-ник, о-…-ок, о-…-j(а) переважна більшість народні назви, наприклад: пригірок (РУМед 84) «точка хребта, що найбільше видається»; присінок (80) «передсердя»; осередок (70) «осередок хвороби»; ожилля (2); причолок (Лук 18) «сухожильний шолом»; прикісток (17) «частина кістки»; пришлунник (12); присечник (54) «статева залоза»; окрайок (22) «частина мозку».
Ідентичну словотвірну семантику мають іменники з конфіксами о-…-j(a), о-…-o(а), о-…-ин(а): ом'яззя (РУМед 49) «те, що оточує м'язи»; онерв'я (45) «те, що знаходиться навколо нерва»; окістня (27) «те саме, що окістя»; охрястя (53) «перихондрит»; очеревина, очерев'я (12) «брюшина»; осердя (СУМ V 759) «замкнене утворення навколо серця»; окістя (281) «зовнішня сполучнотканинна оболонка кістки».
До цієї лексико-словотвірної групи належать застарілі народні назви з афіксами о-…-н'(а), при-…-j(a), по-…-j(a), про-…-ин(а), по-…-ин(а): ом'язня (РУМед 49) «те, що оточує м'язи»; онервня (45) «те, саме, що онерв'я»; олегення (27) «плівра» (легені); очерепня (49); примуддя (48) (мyдо - ядро в чоловіка, самця); приураззя (48) «те, що оточує матку» (уразовий - матковий); помоззя (37) «задня частина мозку»; прогалина (22) «щілина між сухожиллям та кісткою» (галявина); похребтина (240) «хребет». Вживання дериватів ом'язня, онервня пропонується як нормативне в сучасній мові.
Групу слів зі згаданою словотвірною семантикою поповнюють похідні жіночого роду із синонімічними конфіксами о-…-(н)иц'(а), при-…-(н)иц' (а): оматиця (РУМед 59) (матка); окісниця (59) «надкістна пліва» (кістка); охрясниця (309) «надхрящева плівка» (хрящ); онирковиця (РУМед 73) «перинефрит» (нирковий); привушниця (34) «заушниця, «свинка»; припрутниця (РУМед 84) «простатит» (прутень - чоловічий статевий орган); прикутниця (71) «парапроктит». Деривати належать до пасивного лексичного складу, але деякі з них (онирковиця, привушниця, припрутниця, прикутниця) активізуються в сучасній мові.
Конфікси коло-…-ниц'(а), при-…-н'(а) виокремлюються в структурі регіоналізмів жіночого роду: коловушниця (РУМед 34) «свинка»; припрутня (84) «простата».
Поодинокими прикладами представлені форманти по-…-иц'(а), об-…-j(а): потилиця (СУМ VІІ 407) «задня частина голови над шиєю»; обличчя (V 525) «передня частина голови людини».
3. Лексико-словотвірне значення «те, що розташоване на чомусь, позначеному мотивуючою основою» мають конфіксальні похідні з афіксами на-…-ок, на-…-ець, на-…-j(a), на-…-ень, на-…-o, на-…-ник, на-…-н(а): наколінок (РУМед 53) «колінна чашка» (пор.: наколінник (СУМ V 107) «пов'язка, накладка, що носиться на коліні»); наколінець (53) «наколінна кісточка»; насердя (17) «верхня оболонка серця»; намуддя (17) «придаток чоловічої статевої залози»; нап'яток (30) «скакова кістка»; нагорлянник (17); наскірень (17) «верхній шар шкіри» (шкіра); наголосня (17); наболонь (17); нарамє, нарамя (РУМед 654) (рам'я «плече»); наручє (70); наконечник (168) «гонорея». Майже усі деривати зі згаданими формантами (крім наколінок, наколінець) вийшли з активного вжитку.
4. Лексико-словотвірне значення «те, що у просторі розташоване вище або над тим, що називає мотивуюча основа» мають деривати з конфіксами над-…-j(а), над-…-івj(а), над-…-ок, над-…-(н)ик, над-…-o (а), над-…-ень: надбрів'я (СУМ V 63); надлоб'я (72); надпліччя (76); надчерев'я (АН 17) «надчеревна ділянка»; надхрястя (РУМед 283) «перихондрій»; надбугір'я (210) «епіталаму»; надгортанник (211); надрам'я (РУМед 3); надколінок (53); надколінник (РУМед 53); наднирник (53) (нирка); надгорляник (53) «надгортанник»; надсердя (112); надшкурень (112) «епідерміс»; надчилля (220) «надлоб'я»; надшкурок (206) «надшкірниця». Значна частина аналізованих похідних - народні назви. Іменник надчилля належить до застарілих слів. Деривати надшкурень та надшкурок - однокорінні словотвірні синоніми, відрізняються ступенем архаїзації.
Формант над-…-иц'(а) виокремлюється у структурі поодинокого іменника жіночого роду над'яйковиця (РУМед 112) «епідидиміт», який вживається на регіональному рівні.
5. Лексико-словотвірне значення «те, що розташоване перед тим, що називає мотивуюче слово» притаманне дериватам з конфіксами перед-…-j(а), перед-…-еннj(а), перед-…-ок, перед-…-ник, перед-…-o, наприклад: передпліччя (СУМ VI 174) «частина руки людини від ліктьового суглоба до кисті»; рідше у цьому значенні вживаються деривати передрам'я (175) «те саме, що передпліччя» та передрамення (175) (рамено заст. «плече»); передсердя (177) «верхній відділ кожної з половин серця»; переддвер'я (РУМед 44) «початкові відділи ряду органів»; передруччя (РУМед 33) «зап'ястя»; передсечник (84) «простата»; передп'ястя (УРС ІІІ 266); передмоззя (54); передмурок (14) «передсердя». Останні два іменника - застарілі слова.
Конфікс перед-…-ниц'(а) модифікує граматичне значення твірної основи, порівняйте: передрам'я, передрамення та передраменниця (193) «променева кістка».
6. Лексико-словотвірне значення «те, що знаходиться в середині того, що називає мотивуюче слово» притаманне конфіксальним похідним з формантами серед-…-j(a), серед-…-н'(а), серед-…-o(а), наприклад: середгруддя (РУМед 23); середмоззя (37) (мозок); середмуддя (36); середболоння, середболонь (17) (болона - оболонка); середкістя (16); середсердя (17); середруччя (РуМед 85). Майже всі найменування (крім середруччя) належать до пасивного лексичного складу.
Подібну словотвірну семантику має застаріле всердя (17) «внутрішня оболонка серця», в якому виокремлюється конфікс в(у)-…-o(а).
7. Лексико-словотвірне значення «те, що знаходиться позаду того, що називає мотивуюча основа» мають іменники з конфіксами за-…-ок, , за-..-j(a), за-…-o(а), наприклад: зап'яток (СУМ ІІІ 286) «задня частина п'яти»; зап'ясток (285) «частина кисті руки, що прилягає до передпліччя»; зашийок (414) «задня частина шиї у людини і тварини»; запліччя (265) «частина спини біля плечей»; зап'ястя (285) «те саме, що зап'ясток»; закуток (Лук 20); затилок (45) «карк»; замоззя (57) (мозок). Похідні закуток, затилок, замоззя у сучасному мовленні не вживаються. Дериват зап'яток поширений у діалектах.
Конфікс за-…-ник виокремлюється в застарілому зашлунник (Лук 28) «вихідний відділ у шлунку».
Афікс за-…-(н)иц'(а) входить у структуру діалектизмів жіночого роду: заушниця (КвОсн І 527) «запалення вушних залоз»; загнітиця (КвОсн І 354) (ніготь).
8. Лексико-словотвірне значення «те, що має ознаки чогось, названого мотивуючою основою» мають деривати з конфіксами ви-…-ок, на-…-ень, по-…-ок. Наприклад: вибрудок (РУМед 20) «викидень» (бруд); нашибень (О І 481) «нарив або рана від удару» (шибати «ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися»); полапок (232) «щупальце» (лапати); помацьок (432) «щупальце» (мацати). Сфера активного функціонування похідних вибрудок, нашибень звужена рамками діалектного мовлення, іменники полапок, помацьок належать до архаїзмів.
Конфіксальні форманти на-…-ень, по-…-ок творять похідні від дієслівних основ. Іменник вибрудок також можна розглядати як суфіксальний від дієслова вибруднити(ся) «покрити(ся) брудом, забруднити(ся)».
9. Лексико-словотвірне значення «те, що розташовується між тим, що називає мотивуюча основа» мають структури з конфіксами між (межи)-…-j(а), межи-…-o(а), межи-…-ок, про-…-ин(а), пере-…-j(а), наприклад: міжбрів'я (СУМ IV 727) «місце між бровами»; перенісся (VI 236); межипластя (АН 8) «губчатка»; межистіння (РУМед 97) «серединостіння» (кардіологічний термін); межистінок (97) «те саме, що межистіння»; промежина (84); переміжжя (84); межимоззя (Лук 19); межырамъя (Лук 200) «міжпліччя». Деривати межимоззя, межырамъя належать до застарілих слів.
Серед розглянутих похідних є абсолютні словотвірні синоніми, наприклад: промежина - переміжжя, межистіння - межистінок.
10. Лексико-словотвірне значення «те, що не повністю виражає ознаки того, що називає мотивуюче слово» мають конфіксальні структури з афіксами су-…-иц'(а), су-…атиц'(а): сукровиця, сукроватиця (РУМед 98) «гній з кров'ю», порівняйте діалектне сукервиця (О ІІ 265). Схожу словотвірну семантику мають застарілі деривати з формантами ви-…-ок, на-…-j(a): видолинок (Лук 9) (зубний); викісток (Лук 16) «одна з частин кістки»; вижлобок (Лук 17) (жолоб); навусся (УРС 1926 441) «вуса, що ледве пробиваються».
11. Лексико-словотвірне значення «те, що позначає половину від названого мотивуючою основою» представлене застарілим іменником з конфіксом пів-…-к(а) півдупка (Ум-С 445) (дупа - сідниця), який вживався в діалектах.
У межах словотвірного поля абстрактних назв конфіксальні іменники - медико-анатомічні найменування охоплюють такі словотвірні значення:
те, що має ознаки чогось, названого мотивуючою основою;
те, якому бракує чогось, названого мотивуючим словом;
те, що не повністю виражає ознаки того, що називає мотивуюче слово.
1. Лексико-словотвірне значення «те, що має ознаки чогось, названого мотивуючою основою» притаманне архаїзмам з конфіксами по-…-ок, по-…-j(a), про-…-ія, пере-…-ок: помірок, помір'я (УРС 1926 594) «епідемія»; проморія (Лук 55) «повальна хвороба» («мір - смертність»); перепадокъ ( 3) «пароксизм» (падати).
До цієї лексико-словотвірної групи належить похідне пересоччя (РУМед 24) «гіперсекреція» з конфіксом пере-…-j(a), яке має словотвірне значення «те, що характеризується надмірним виявленням ознак того, що позначає мотивуюча основа».
2. Лексико-словотвірне значення «те, якому бракує чогось, названого мотивуючим словом» мають конфіксальні похідні з формантами без-…-j(a), без-…-ість, без-…-івj(a), без-…-иц(а). Найуживанішим є конфікс без-…-j(a), наприклад: безкрів'я (СУМ І 132) «стан, при якому втрачено багато крові»; (РУМед 38) «ішемія»; безбілля (4) «відсутність болю»; безплав'я (4) «відсутність місячних»; безмісяччя (4) «відсутність місячних»; бездишшя (6) «відсутність дихання»; безжовччя (7) «відсутність жовчі»; безсоччя (7) «безжовччя»; безголосся (7) «повна втрата або погіршення голосу»; безкришталля (7) «відсутність кришталика»; безмов'я (7) «афазія»; безсилля (9) «відсутність сили»; безмолоччя (1) «відсутність молока»; без'язиччя (1).
Конфікси без-…-j(a), без-…-ість синонімічні, різняться частотою використання, порівняйте: безсеччя (РУМед 5) «анурія» - безсечість (5) «анурія»; беззуб'я (РУМед 2) «відсутність зубів» - беззубість (2).
Синонімічні також афікси без-…-j(a), без-…-иц'(а), останній формант модифікує граматичне значення твірної основи, порівняйте: безсоння (СУМ І 147) «довге перебування без сну, неспання; хвороблива відсутність сну» - безсонниця (147) «те саме, що безсоння». Іменник безсонниця є калькою з російської мови. Вживання афікса без-…-івj(а) у похідному безшлунків'я (РУМед 1) зумовлене фонологічними причинами.
3. Лексико-словотвірне значення «те, що не повністю виражає ознаки чогось, названого мотивуючим словом» притаманне конфіксальним іменникам з афіксами недо-…-j(a), напів-…-j(a), напів-…-ість: недокрів'я (РУМед 5); напівсуглоб'я (23); напівсуглобість (23). Конфіксальні форманти з препозитивною частиною напів- надають похідним словотвірного значення «те, що має половину ознак того, що називає мотивуюча основа».
У сучасній українській мові іменники, що позначають медико-анатомічні найменування, творяться за участю великої кількості конфіксальних формантів. Використання кожного афікса зумовлене існуванням різних семантичних відтінків у межах певних типів лексико-словотвірних значень, а також певними стилістичними, фонологічними та граматичними причинами.
Серед аналізованих іменників велика кількість однокорінних словотвірних синонімів, наприклад: беззуб'я - беззубість; безсеччя - безсечість; промежина - переміжжя; приураззя - околоураззя; насердя - надсердя; передрам'я - передрамення; заушниця - приушниця; наколінок - наколінець; затилок - потилиця. Серед них є як абсолютні словотвірні синоніми, так і ті, що різняться словотвірною семантикою, ступенем архаїзації, сферою вживання тощо. Також в межах розглянутих конфіксальних структур є словотвірні омоніми: підп'яток 1. «частина ноги» (назва місця як частини тіла); 2. «підстилка у взутті, що оберігає п'яту від цвяхів, якими прибитий каблук» (найменування предмета побутового призначення); очіпок 1. «старовинний головний убір заміжньої жінки» (назва одягу); 2. «сухожильний шолом» (мед. термін); присінок 1. «прибудова перед входом до якого-небудь приміщення; невеликі сіни» (назва приміщення); 2. «передсердя» (кардіологічний термін).
Похідні з конфіксальними формантами на-…-ок, над-…-j(a) вступають у антонімічні відношення з дериватами, утвореними за участю афіксів під-…-ок, під-…-j(a): наколінок - підколінок; нап'яток - підп'яток; надчерев'я - підчерев'я.
Частина аналізованих структур - реаніматовані застарілі найменування. Більшість розглянутих дериватів - народні назви, які поряд з латинськими термінами використовуються в сучасній науковій літературі.
ВИСНОВКИ
1. Термінологія як наука виникла у 30-ті роки XX століття на стику лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук. Головною категорією у термінології є поняття «термін». У мовознавчій літературі знаходимо два погляди на місце термінології в структурі сучасної української мови: більшість учених розглядає термінологію як підсистему загальнолітературної мови, інші науковці вважають термінологію, як і діалектну лексику, жаргони, різновидом української мови, що належить до пасивної лексики, оскільки значна частина термінів не є загальним надбанням, а функціонує у вузьких спеціальних сферах.
Основою формування термінології є літературна мова. Будь-яка терміносистема - це частина словникового складу мови. Тому є підстави вважати термінологію підсистемою лексичної системи, у якій виявляються закономірності, що діють у літературній мові, а також специфічні риси.
Всі процеси, властиві українській лексиці, притаманні й термінології, яка як невід'ємна частина лексичної системи мови належить до найвідкритіших систем. Кількісні та якісні зміни в межах української термінології є результатом взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних чинників і закономірностей.
Від звичайної лексики термінологія відрізняється насамперед тим, що вона є результатом свідомої номінації відповідних понять, явищ, зв'язків, свідомим конструюванням нових слів, яке здійснюють науковці, суспільно-політичні, культурні діячі в процесі своєї професійної діяльності.
Всі терміни мають низку характерних ознак:
- системність терміна, звідси, поняття терміносистема (логічний зв'язок з іншими термінами певної предметної сфери;
- понятійність - закріплення кожного терміна за спеціальним поняттям;
- точність і тенденція до однозначності терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або галузі професійної діяльності.
2. Конфікс - це складна переривчаста двохелементна морфема, яка має єдине словотвірне значення, що формують її складові частини. Особливості конфікса полягають насамперед у тому, що у процесі одиничного словотворчого акту конфікс виконує одночасно структурну і семантичну функції. Структурна функція конфіксальних морфем - в їх організуючій ролі. Створюючи нове слово, конфікс уводить його в певний лексико-словотвірний клас, зумовлює його належність до певної частини мови, а також формує нову мовну одиницю. В основі семантичної функції конфіксів лежить їх здатність передавати різні типи словотвірних значень.
3. Словотвірне значення - це узагальнене значення, спільне для певного лексико-семантичного розряду слів, вираженого за допомогою певної словотвірної форми. Особливістю словотвірного значення конфіксальних дериватів є те, що компоненти тієї його частини, яку виражає афікс, розподіляються між елементами конфікса, другий елемент якого передає загальне відношення предмета до поняття, названого мотивуючим словом (класифікуюче значення), а перший конкретизує це загальне відношення, виражаючи різні значеннєві модифікації (лексичне співзначення). Таке розмежування компонентів словотвірного значення між елементами словотвірного засобу спостерігається тільки при конфіксації.
Словотвірна мотивація ґрунтується на семантичному виведенні одного слова з іншого на основі синхронно співіснуючих одиниць, з яких одна сприймається як первинна, мотивуюча, а друга - як вторинна, або мотивована. Відношення синхронічної похідності при конфіксації спостерігаються тоді, коли одне слово (основу) можна розглядати як базове для іншого. Мотиваційні відношення виконують структурно-уніфікуючу і потенційно-процесуальну функцію.
4. Конфіксальна деривація іменників є потужним засобом продукування нових слів із широким діапазоном словотвірних значень, а отже, вона має значний вплив на розвиток усієї афіксальної словотвірної системи іменника. За останні два століття конфіксальні деривати значно поповнили лексичний склад мови, зокрема професійно-технічну, зоологічну, ботанічну, та медико-анатомічну термінологічні системи, де їх утворюється найбільше. В усіх інших терміносистемах спостерігаємо лише поодинокі структури.
У сучасній українській мові найвищою активністю характеризуються конфікси під-...-ник, під-...-ок, при-...-ок, на-...-ник, на-...-ок, за-...-ник, за-...-ок, по-...-ник, по-...-ок, па-...-ок, без-...-j(a), о-...-ник, о-...-ок, пере-...-ок, пів-...-ок.
5. Творення українських терміносистем виникло ще у ІХ столітті і підпорядковується загальним словотворчим законам мови. Збагачення термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та входження з чужих мов. Творяться конфіксальні іменники переважно на ґрунті живої народної мови. Значна їх кількість потрапляє в літературну мову, інші похідні продовжують функціонувати на регіональних рівнях. Велика кількість структур походить з різних говірок, деякі іменники через діалекти потрапили в літературну мову. На сучасному етапі частина досліджуваних іменників, у зв'язку зі зникненням відповідних реалій, перейшла в розряд пасивних. Частина аналізованих структур - реаніматовані застарілі найменування.
Протягом останніх двох століть з'являється багато нових конфіксів, розширюється твірна база словотворення. Однак деякі форманти знижують свою активність, поступаючись іншим словотворчим засобам.
Реалізуючи за один мовний акт великі обсяги значень, конфікси не переобтяжують мову, а функціонально і точно формують мовну семантику.
ДЖЕРЕЛА
АН Нетлюх М. Українсько-латинський анатомічний словник. (Анатомічна номенклатура) / М. Нетлюх. - Львів: Львівський державний медичний інститут, 1995. - 216 с.
Бат Верхратський І. Говір Батюків / І. Верхратський // ЗНТШ. - 1912. - Т. ХV. - 308 с.
Берлізов Берлізов А. Лексика рибальства укр. говорів Нижнього Подністров'я / А. Берлізов. - Чернігів: Чернігівський держ. пед. ін-т, 1959. - 83 с.
Бот Словник ботанічної номенклатури. (Проект). - К.: Держ. вид-во України, 1928. - 313 с.
БТН Російсько-український словник ботанічної термінології і номенклатури / [Укладачі Д. Афанасьев, А. Барабарич, Д. Зеров та ін.]. - К.: Вид-во АН УРСР, 1962. - 340 с.
БукГов Матеріали до словника буковинських говірок. Вип. 1-6. - Чернівці: Чернівецький державний університет, 1971 - 1979.
Верх Верхратський І. Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів / І. Верхратський // ЗНТШ. - 1899. - Т. ХХХ. - 114 с.
Гр Словарь української мови: У 4 т. / Зібр. ред. журн. «Киев. Старина»/ [Упоряд. Б. Грінченко]. - К., 1907 - 1909.
ГТ Василенко П.Словни к гірничої термінології. (Проект) / П. Василенко, І. Шелудько. - Харків: Держ. вид-во України, 1931. - 142 с.
ВТ Практичний словник виробничої термінології / [Упоряд. І. Шелудько]. - Харків: Держ. вид-во України, 1931. - 110 с.
Дейн Дейниченко Н. Питання вивчення зоологічної лексики рідного краю в курсі «Українська діалектологія» (Метод. поради) / Н. Дейниченко. - Суми, 1984. - 120 с.
ДзПодністр Дзендзелівський Й. Словник специфічної лексики говірок Нижнього Подністров'я // Лексикологічний бюлетень. Випуск VІ / Й. Дзендзелівський. - К.: Вид-во АН УРСР, 1958. - С. 36 - 54.
Ж Желехівський Є. Малорусько-німецький словар: У 2 т. / Є. Желехівський, С. Недільський. - Львів: Друкарня. тов. ім.Шевченка, 1886. - 1117 с.
КвОсн Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка: В 3 т. / [відп. ред. М. Жовтобрюх]. - Харків: ХДУ, 1978 - 1979. - Т.І. - 664 с. Т.ІІ. - 680 с. Т.ІІІ. - 689 с.
Мельн Мельничук О. Словник специфічної лексики с. Писарівки (Кодимського р-ну Одеської обл.) // Лексикографічний бюлетень. Вип.ІІ / О. Мельничук. - К.: Вид-во АН УРСР, 1952. - С. 67 - 99.
Моск Москаленко А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області / А. Москаленко. - Одеса: ОДУ, 1958. - 78 с.
О Онишкевич М. Словник бойківських говірок: У 2 ч. / М. Онишкевич. - К.: Наукова думка, 1984. - Ч.І. - 495 с. Ч.ІІ. - 515 с.
Рогович Рогович А. Опыт словаря народных названий растений… / А. Рогович. ? К., 1874. - 59 c.
РУМед Російсько-український медичний словник. Вид. ІV / О. Мусій, С. Нечай (Нечаїв), О. Соколюк, С. Гаврилюк. - Умань, 1992. - 114 с.
РУС Російсько-український словник АН УРСР / [ за заг. ред. М. Калиновича]. - М.: Держ. вид-во іншомовних і національних словників, 1948. - 800 с.
СГТ Сабалдир Г. Словник сільсько-господарської термінології. (Проект) / Г. Сабалдир. - Харків - К.: Вид-во Українська радянська енциклопедія, 1933. - 392 с.
СЗН І Шарлемань М. Словник зоологічної номенклатури. - Част. І. Назви птахів. (Проект) / М. Шарлемань. - К.: Держ. вид-во України, 1927. - 64 с.
СЗН ІІ Шарлемань М. Словник зоологічної номенкла-тури. - Част.ІІ. Назви хребетних тварин. (Проект) / М. Шарлемань, К. Татарко. - К.: Держ. вид-во України, 1927. - 124 с.
СЗН ІІІ Щоголів І. Словник зоологічної номенклатури. -Част.ІІІ. Назви безхребетних тварин. (Проект) / І. Щоголів, С. Паночіні. - К.: Держ. вид-во України, 1928. - 186 с.
Смик Смик Г. Корисні та рідкісні рослини України. Словник-довідник народних назв / Г. Смик. - К.: Вид-во Українська радянська енциклопедія, 1991. - 416 с.
СМТ Юцевич Ю. Словник музичних термінів / Ю. Юцевич. - К.: Музична Україна, 1971. - 142 с.
СУМ Словник української мови: У 11 т. / І. Білодід, А. Бурячок, Г. Гнатюк та ін. / [Гол. ред. І. Білодід]. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980.
ТехЕл Шелудько І. Словник технічної термінології. Електроніка / І. Шелудько. - К.: Держ. вид-во України, 1928. - 248 с.
ТТ Трихвилів Ю. Словник технічної термінології. Мірництво. (Проект) / Ю. Трихвилів, І. Зубков. - К.: Держ. вид-во України, 1930. - 155 с.
Ум-С Уманець М.ьСловарь російсько-український: У 2 т. / М. Уманець, А. Спілка. - Львів: Друкарня тов. ім. Шевченка, 1893. - Т.І. - 270 с. Т.ІІ. - 286 с.
УРС 1926 Ніковський А. Українсько-російський словник / А. Ніковський. - К.: Вид-во «Горно», 1926. - 864 с.
Чаб Чабаненко В. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини: У 4 т. / В. Чабаненко. - Запоріжжя: ЗДУ, 1992.
Яв Яворницький Д. Словник української мови / Д. Яворницький. - Катеринослав: Слово, 1919. - Т. І. - 342 с.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов / О. Ахманова. - М.: Советская энциклопедия, 1969. - 608 с.
2. Барна М. Ботаніка: Терміни. Поняття. Персоналії: Словник / М. Барна. - Київ: Академія, 1997. - 272 с.
3. Бастун В. Російсько-українсько-англійський словник з механіки / В.Бастун, Я. Григоренко. - Київ: Наукова думка, 2008. - 512 с.
4. Білоусенко П. Нариси з історії українського словотворення (суфіксація): Монографія / Білоусенко П., Німчук В. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 205 с.
5. Бевзенко С. Із суфіксального словотвору іменника в пам'ятках українського полемічного письменства поч. XVII ст. (на матеріалі «Перестороги») / С. Бевзенко. - К., 1974. - С. 36-45.
6. Булик-Верхола С. Формування і розвиток української музичної термінології / С. Булик-Верхола // Українська термінологія і сучасність. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 41-45.
7. Вихованець І. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І. Вихованець. - К.: Наукова думка, 1988. - 255 с.
8. Винокур Г. Заметки по русскому словообразованию / Г. Винокур // Избранные работы по русскому языку. - М.: Учпедгиз, 1959. - С. 419 - 442.
9. Воропай С. Система конфіксального творення іменників в українській мові ХІХ - ХХ ст.: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01. «Українська мова»/ С. Воропай. - Запоріжжя, 2000. - 264 с.
10. Городенська К. Словотвірна структура слова: (відіменні деривати) / К. Городенська, М. Кравченко. - К.: Наукова думка, 1981. - 199 с.
11. Горпинич В. Будова слова і словотвір / В. Горпинич. - К.: Наукова думка, 1977. - 118 с.
12. Горпинич В. Українська словотвірна дериватологія / В. Горпинич. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський держ. ун-т, 1998. - 189 с.
13. Ґрещук В. Деякі теоретичні питання словотвірного значення / В. Ґ рещук // Мовознавство. - 1991. - № 3 . - С. 34-41.
14. Дерибас В. Приставочно-суффиксальное образование имен существительных в современном русском языке: автореф. дис. канд. филол. наук: спец. 10.660 / В. Дерибас. - М., 1967. - 26 с.
15. Д'яков А. Основи термінотворення: семантичні та соціолінґвістичні аспекти / А. Д'яков, Т. Кияк., З. Куделько. - К.: Вид. дім «КМ Academia», 2000. - 218 с.
16. Звєрєв А. Словотвірне значення в семантичній структурі похідних / А. Звєрєв // Мовознавство. - 1988. - № 1. - С. 21-27.
17. Іншакова І. Розвиток іменникової конфіксації в історії української мови (структури з компонентом -ник): автореф. дис. к. філол. наук: спец. 10.02.01 / І. Іншакова. - Дніпропетровськ, 1996. - 26 с.
18. Карпова В. Термін і художнє слово / В. Карпова. - К.: Наукова думка, 1967. - 130 с.
19. Каспришин З. Складні випадки словотвірного аналізу / З. Каспришин // Українська мова і література у школі. - 1989. - № 11. - С. 53-59.
20. Качайло К. Історія іменникової конфіксації української мови (структури з другим компонентом -ок): автореф. дис. к. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / К. Качайло. - Дніпропетровськ, 1997. - 23 с.
32. Кияк Т. До питання про «своє» та «чуже» в українській термінології / Т. Кияк // Мовознавство. - К., 1994. - № 1. - С. 22-25.
21. Клименко Н. Про вивчення семантики словотвірних одиниць // Словотвірна семантика східнослов'янських мов / Н. Клименко. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 86. - 102.
22. Клименко Н. Система афіксального словотворення сучасної української літературної мови / Н. Клименко. - К.: Наукова думка, 1973. - 161 с.
23. Ковалик І. Вчення про словотвір. (Словотворчі частини слова) / І. Ковалик . - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1958. - 78 с.
24. Ковалик І. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце у системі науки про мову/ І. Ковалик // Словотвір сучасної української мови. - К.: Наукова думка, 1979. - С. 5 - 56.
25. Ковалик І. Основні проблеми вчення про словотвір // Українська мова і література у школі. - 1970. - № 11. - С. 22-30.
26. Ковалик І. Питання іменникового словотвору в східнослов'янських мовах у порівнянні з іншими слов'янськими мовами / І. Ковалик. - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1958. - 194 с.
27. Ковалик І. Питання слов'янського іменникового словотвору / І. Ковалик. - Львів: Вид-во Львіського ун-ту, 1958. - 152 с.
28. Коломієць В. Суфіксальний словотвір в українських назвах сільськогосподарських професій / В. Коломієць // Питання словотвору і граматичної структури української мови. - Дніпропетровськ, 1976. - 218 с.
29. Кочан І. Теоретичні засади вироблення термінологічних стандартів в українській мові / І. Кочан // Мова і культура нації. - Львів, 1991. - С. 40-49.
30. Кочерга О. Українські термінологічні словники в бібліотеках Києва і Львова / О. Кочерга, В. Кулик . - Інститут теоретичної фізики АН України. - К., 1993.
31. Кочерга О. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології / О. Кочерга // Сучасність. - К., 1994. ? № 7-8. - С. 173-182.
32. Ліпич В. Динаміка складно-суфіксальної деривації в українській мові XI -XIII ст.: дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01«Українська мова» / В. Ліпич. - Запоріжжя, 2005. - 194 с.
33. Лейчик В. Терминоведение: предмет, методы, структура / В. Лейчик. ? М.: Изд-во ЛКИ, 2007.
34. Меркулова О. Динаміка конфіксальної деривації української мови XI -XIII ст.: дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова»/ О. Меркулова. - Запоріжжя, 2005. - 229 с.
35. Мукан Г. Префіксально-суфіксальний спосіб словотворення / Г. Мукан, Г. Передерій // Українська мова і література у школі. - 1980. - № 9. - С. 42- 47.
36. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення / Г. Наконечна. - Львів: Кальварія, 1999. - 110 с.
37. Подольська Н. Словник російської ономастичної термінології / Н. Подольська. ? М., 1988.
38. Полюга Л. Здобутки і втрати української термінології та термінографії за десять років Незалежності / Л. Полюга // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». - Львів, 2002. - С. 21-24.
39. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови : підруч. для студ. гуманіт. спец. вищих закл. освіти / О. Пономарів. ? Тернопіль: Навч. кн. ? Богдан, 2000. ? 246 с.
40. Російсько-український словник наукової термінології. Книга 2: Біологія. Хімія. Медицина [упоряд. С. Вассер]. - Київ: Наукова думка, 1996.
41. Російсько-український тлумачний словник з молекулярної біології [упоряд. М. Кучеренко]. - Київ: Либідь, 1995. - 440 с.
42. Саврук М. Українсько-англійський науково-технічний словник / М. Саврук. -Київ: «Наукова думка», 2008. - 912 с.
43. Сербенська О. Формування і розвиток української наукової термінології / О. Сербенська // Зб. наук. пр. і матеріалів першої наукової сесії НТШ (березень 1990). - Львів, 1992. - С. 141-147.
44. Словник афіксальних морфем української мови / Н. Клименко, Є. Карпіловська, Т. Недозим. ? Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАН України . - К., 1998. - 435 с.
45. Словник лінгвістичних термінів / [Уклад. Д. Ганич, І. Олійник]. ? Київ: Вища школа, 1985.
46. Стовбур Л. Еволюція конфіксальної деривації іменників (форманти з матеріально не вираженим другим компонентом): дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Л. Стовбур. - Запоріжжя, 2004. - 206 с.
47. Суперанская А. Общая терминология: Вопроси теории / А. Суперанская, Н. Подольская, Н. Васильєва; [Отв. ред. Т. Канделаки]. ? М.: Наука, 1989.
48. Термінологічна лексика в системі професійного мовлення: Методичні вказівки та завдання для самостійної роботи студентів з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» [Укл.: Г. Вознюк, С. Булик-Верхола, М. Гнатюк, Н. Голубінка, Н. Дрівко, З. Куньч, О. Литвин, І. Ментинська, Г. Наконечна, А. Середницька, Ю. Теглівець, І. Шмілик]. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2010. - 92 с.
49.Українсько-латинський-англійський медико-анатомічний тлумачний словник: близько 33000 термінів: у 2 томах. - Львів: Вид. Спілка «Словник» Львівського державного медичного університету, 1995. - 651 с., 786 с.
50. Улуханов И. Словообразовательная семантика в русском языке и принципы ее описания / И. Улуханов. - М: Наука, 1977. - 256 с.
51. Циганенко Г. Словотвірне значення як категорія дериватології / Г. Циганенко // Словотвірна семантика східнослов'янських мов [відп. ред. М. Жовтобрюх]. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 5 - 17.
