Інформаційно-бібліографічне забезпечення вітчизняної економіки

Работа из раздела: «Журналистика, издательское дело и СМИ»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гуманітарний інститут

Допустити до захисту

Завідувач кафедри

____________ М.В. Варенко

'___'__________2011 р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

Випускника освітньо-кваліфікаційного рівня 'БАКАЛАВР'

Тема: ІНФОРМАЦІЙНО-БІБЛІОГРАФІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ

Виконавець: студентка IV курсу 406 групи

Гуманітарного інституту

спеціальності 6.020105

'Документознавство та інформаційна діяльність'

Скрипник Наталія Василівна

Керівник: кандидат педагогічних наук, професор,

професор кафедри українознавства

Геращенко Михайло Васильович

Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Економіка як основа розвитку народного господарства країни

1.1 Історіографія та джерельна база вивчення означеної теми

1.2 Етапи розвитку інформаційної сфери економіки в Україні та їх характеристика

1.3 Фактори, які впливають на розвиток та стабілізацію вітчизняної економіки

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ІНФОРМАЦІЙНО-БІБЛІОГРАФІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1 Загальна характеристика інформаційно-бібліографічних ресурсів та їх користувачі

2.2 Питання економіки на сторінках 'Літописів' Книжкової палати України

2.3 Бібліографічне забезпечення економіки провідними бібліотеками країни

2.4 Бібліографічне оснащення публікацій з питань економіки на сторінках наукових видань

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

інформаційний економіка бібліографічний науковий видання

ВСТУП

Актуальність. Поняття інформаційного забезпечення будь-якого суб'єкта господарської діяльності в сучасних умовах набуває першорядного значення. Нова інформаційна інфраструктура, яка виникла завдяки застосуванню більш досконалих засобів і методів обробки даних, максимально наблизила користувача до різних джерел інформації, перетворивши багато рутинних процесів, пов'язаних з використанням традиційних інформаційних сховищ (бібліотеки, архіви і т.п.), у процес творчої взаємодії людини з різноманітними базами даних.

Бібліографічні джерела економічної інформації являють собою сукупність літературно оформлених робіт, випущених видавництвами або депонованих у закладах науково-технічної інформації. Депонуються, тобто здаються на зберігання і за запитами видаються користувачам у вигляді копій або мікрофільмів, звіти про виконані науково-дослідні роботи, статті, реферати та інші роботи, які становлять інтерес для вузького кола дослідників.

У свою чергу зміни, що відбулися за останні роки в системах організації управління господарством, упровадження як основоположних принципів економічного розвитку принципів ринкової економіки, значно впливають на розвиток і використання інформаційних технологій у нашій країні. Зміни в структурі економіки, структурі зовнішніх і внутрішніх господарських зв'язків визначають рух інформаційних потоків як на рівні підприємства, так і на макроекономічному рівні.

Інформаційно-бібліографічні ресурси є основою, на якій ґрунтується інформаційно-аналітична, зокрема і економічна, діяльність. Знання формування та використання інформаційних ресурсів, є основою для сучасного інформаційного забезпечення споживачів. Сучасне суспільство, в життя якого все більше впроваджуються новітні інформаційні технології, вже не може забезпечувати ефективне економічне зростання без використання інформації, перш за все в економічній діяльності.

Отримання теоретичних знань та набуття практичних навичок у процесах формування, зберігання та використання інформаційних ресурсів є необхідною умовою кваліфікаційної характеристики сучасного документознавця- інформаційного аналітика.

Наукові бібліотеки допомагають спеціалістам у цьому. Вони забезпечують вчених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху. В умовах швидкого розвитку електронних мереж та комп'ютеризації знань отримали розвиток електронні бібліотеки. Використання електронних мереж типу ІНТЕРНЕТ розширило доступ наукових працівників до джерел інформації та можливості комунікації вчених.

Якщо взяти до уваги, що в наш час щоденно виходять у світ тисячі різноманітних інформативних матеріалів, то можна дійти висновку, що успіх наукового дослідження в значній мірі залежить від того, чи вміє дослідник швидко і з найменшими затратами сил шукати, відбирати і опрацьовувати необхідну йому інформацію. Зрозуміло, що крім цього, він повинен мати уяву про існуючу в країні чи регіоні систему науково-технічної інформації.

Сьогодні в нашій країні ця система включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної інформації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ.

На сучасному етапі розробка концептуальних основ національної бібліографії не обмежується традиційними бібліографознавчими проблемами і базується на терені інформатизації суспільства. Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших ресурсів, що впливає на розвиток суспільства, національна бібліографія являє собою найперший необхідний інформаційний продукт і покликана служити пошуку інформації в потоках, каналах і механізмах інформаційного поля. Звідси прагнення до максимально повного, об'єктивного обліку всіх можливих джерел, що так чи інакше стосуються України, що буде служити базою для серйозного аналітичного осмислення історії, економічного, політичного, соціального аспектів життєдіяльності народу України.

Національна бібліографія як відбиток національної пам'яті пронизує та живить усе розмаїття сучасних інформаційно-бібліографічних систем, мереж, програм -- національних і міжнародних, універсальних і галузевих, державних і приватних, які функціонують у ручному та автоматизованому режимі. Історичний досвід створення національної бібліографії доводить надзвичайну складність цього процесу, що потребує розв'язання багатьох теоретичних, методичних та організаційних проблем. Основоположні розробки в сфері національної бібліографії, які завжди були в центрі уваги бібліографознавців, істориків, філологів, філософів, мали дискусійний характер. Це викликано складністю об'єкта і предмета дослідження, слабкістю наукових розробок понятійного апарату цілої галузі знання.

Нові реалії розвитку України та інформаційної діяльності викликали протиріччя у поняттях і термінах та визначеннях між змістом та обсягом старих і нових понять, які об'єктивно склалися під впливом нових умов. Для створення ефективної НБ на державному рівні необхідно розробити уніфіковану систему базових понять та дефініцій національної бібліографії. Поняття 'національна бібліографія України' (з огляду на особливості історичної долі українського народу) сприймається у комплексі національних та соціальних факторів, що не завжди можуть бути чітко простежені по одній або декількох ознаках: мові, території, національності тощо.

Сьогодні розробка концептуальних основ національної бібліографії не обмежується традиційними бібліографознавчими проблемами. Все базується на терені інформатизації суспільства. Розробка проблем національної бібліографії передбачає визначення самого поняття, головних напрямів організаційних, методичних основ бібліографії, проблем, спричинених створенням програми державної автоматизованої бібліографічної підсистеми, а також питань, зумовлених економічними засадами, авторським правом на бібліографію, кадровим забезпеченням, ефективною організацією науково-дослідної діяльності.

Дослідження проблем розвитку економіки активізувалися на різних етапах історичного розвитку. А спекти економічного виховання і розвитку розглядали відомі вчені, а саме: К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький, П.П. Блонський. Учені своєчасно вказували на необхідність економічної підготовки молодого покоління.

У 70-80-х рр. ХХ ст. питання економічного виховання було обґрунтовано а працях економістів, філософів, психологів (А.Ф. Аменд, В.Д. Попова, Ю.К. Васильєва, О.Т. Шпака ат ін.)

В умовах незалежної України постала гостра необхідність у забезпеченні навчального процесу новими навчальними програмами та навчальними посібниками. У розробці типових (нормативних) програм з курсів економічної історії та історії економічних учень, економічної історії України та історії економічної думки України приймали активну участь співробітники кафедри історії економічних учень та економічної історії Київського національного економічного університету -- проф. Л. Я. Корнійчук та доц. Н. О. Тимочко. Авторськими колективами, до яких також входили співробітники кафедри, підготовлені навчальний посібник та підручник 'Історія економічних учень' (1996, 1999), посібник 'Економічна історія: лекції' (2000) (доц. Н. О. Тимочко, доц. О. А. Пучко, ст. викл. Л. М. Рудомьоткіна, доц. А. О. Маслов); навчальний посібник 'Економічна історія України' (2005) (доц. Н. О. Тимочко), навчально-методичні посібники з цих курсів -- 'Економічна історія' (2001) та 'Історія економічних учень' (2002). Професор Л. Я. Корнійчук підготувала та видала посібник 'Історія економічної думки України' (2004).

Актуальність теми дослідження полягає в його комплексності. Ми розглядаємо і аналізуємо різні джерела, які допомагають зорієнтуватися спеціалістам в галузі економіки.

Об'єктом дослідження виступають інформаційно-бібліографічні ресурси з проблем вітчизняної економіки.

Предмет дослідження - особливості підготовки та використання означених ресурсів з питань економіки.

Мета роботи - дослідити сучасний стан інформаційного та бібліографічного забезпечення вітчизняної економіки, проаналізувати методичні та практичні матеріали, які об'єктивно висвітлюють це питання, звернувши особливу увагу на періодичні видання, які допомагають регулярно бути ознайомленими з найсвіжішими новинами зі світу економіки, тобто з періодичними виданнями.

Реалізація цієї мети зумовила постановку та вирішення таких взаємопов'язаних завдань:

1. розглянути історіографію та джерельну базу означуваної теми;

2. визначити та охарактеризувати етапи розвитку інформаційної сфери економіки в Україні;

3. з'ясувати та охарактеризувати фактори, які впливають на розвиток та стабілізацію вітчизняної економіки;

4. охарактеризувати інформаційно-бібліографічні ресурси країни;

5. з'ясувати роль провідних бібліотек країни в забезпеченні вітчизняної економіки бібліографією;

6. проаналізувати наукові видання, присвячені проблемам економіки.

Для досягнення поставленої мети використовувались такі методи дослідження:

1. Історичний - для дослідження проблем розвитку інформаційної сфери економіки в Україні.

2. Порівняння - для виявлення об'єктивної різниці між науковими виданнями з проблем економіки.

3. Аналіз - для визначення практичної цінності видань, які забезпечують вітчизняну економічну галузь.

4. Бібліографічний - для оформлення списку використаних джерел.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є збірники наукових праць, навчально-методичні посібники, періодичні видання, монографії, публікації з питань економіки країни.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані студентами та викладачами економічних спеціальностей вищих навчальних закладів України для вибору матеріалів, якими слід послуговуватися під час навчального процесу та поглиблення знань у економічній сфері.

Апробація результатів дипломної (бакалаврської) роботи відбулася під час ІХ Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів 'Політ. Сучасні проблеми науки' ( м. Київ, 06.04.2011 р.).

Структура роботи обумовлена її специфікою. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Список використаних джерел налічує 72 позиції. Загальний обсяг роботи - 76 ст.

РОЗДІЛ 1. Економіка, як основа розвитку народного господарства країни

1.1 Етапи розвитку інформаційної сфери економіки в Україні та їх характеристика

Історичний підхід до вивчення закономірностей розвитку будь-яких процесів чи явищ є надзвичайно поширеним, оскільки джерелом прогнозу можливого перебігу подій, розвитку процесу в майбутньому є знання минулого, його передісторії, знання закономірностей та законів розвитку тощо.

В історії розвитку інформаційної сфери економіки України як галузі народного господарства заведено виділяти декілька етапів, що різняться організаційними формами використання обчислювальної техніки (ОТ).

На першому етапі (1949--1962 рр.) ЕОМ використовувалися в основному в наукових дослідженнях для автоматизації розрахунків. Умови для використання ЕОМ в управлінні економікою і технологічними процесами ще не склалися. Тому на цьому етапі застосування ОТ централізовано ще не планувалося, не було системи управління такими роботами.

Другий етап (1962--1964 рр.) поклав початок централізованому плануванню впровадження ОТ у народне господарство та використанню її для автоматизованого управління економіко-організаційними процесами. Було створено низку спеціалізованих підприємств з виробництва ЕОМ та обчислювальних центрів (ОЦ):

1) Головний ОЦ Держплану СРСР;

2) ОЦ Центрального економічно-математичного інституту АН СРСР;

3) ОЦ деяких міністерств і відомств.

На третьому етапі (1964--1970 рр.) утворено органи, що керували створенням і використанням ОТ у народному господарстві:

1) відповідні відділи Держплану СРСР, Держкомітету з науки та технологій (ДКНТ);

2) головне управління обчислювальних робіт у союзних республіках;

3) міжвідомча рада при ДКНТ і Президії АН СРСР з упровадження математичних методів та ОТ у народному господарстві.

За цей період значно розширилася сфера використання ОТ для автоматизації процесів планування, обліку та управління, в наукових та інженерних розрахунках, автоматизації технологічних процесів у галузях народного господарства. У багатьох міністерствах і відомствах, на підприємствах, у науково-дослідних і науково-конструкторських організаціях були створені ОЦ і, відповідно, автоматизовані системи управління (АСУ) на їх основі.

Формуються науково-дослідні, проектно-конструкторські та технологічні організації, що спеціалізуються на роботах, пов'язаних зі створенням і впровадженням ОТ.

Разом із тим мали місце й суттєві вади:

1)недостатньо контролювалося виконання завдань народногосподарського плану з впровадження ОТ;

2) недостатньо були налагоджені планування і координація науково-дослідних, проектних і конструкторських робіт;

3) не було врегульовано фінансування їх.

Четвертий етап (1970--1976 рр.) характеризується формуванням державного підходу до використання ОТ. У 1970 р. було прийнято рішення про створення загальнодержавної системи збирання та оброблення інформації для потреб обліку, планування та управління народним господарством (ЗДАС) як сукупності взаємодіючих АСУ різного призначення.

Державну мережу обчислювальних центрів (ДМОЦ) і загальнодержавну систему передавання даних (ЗДСПД) визначено організаційно-технічною базою цієї системи.

З метою координації робіт зі створення ЗДАС і державної мережі обчислювальних центрів при Держкомітеті з питань науки і техніки створюється Всесоюзний науково-дослідний інститут з проблем організації управління (ВНДІПОУ) і вводиться п'ятирічне планування розвитку виробництва та використання ОТ на державному рівні.

За цей період створено значну кількість ОЦ та АСУ в різних галузях народного господарства. Однак їх ефективність була недостатньою.

На п'ятому етапі (1976--1980 рр.) намічено до виконання низку важливих заходів щодо подальшого вдосконалення організації створення та використання ОТ. Це, зокрема, забезпечення подальшого розвитку й підвищення ефективності АСУ та ОЦ, послідовне об'єднання їх в єдину загальнодержавну систему збирання та оброблення інформації для обліку, планування та управління народним господарством, створення ОЦ колективного користування (ОЦКК) і кастових обчислювальних центрів (КОЦ).

У цей період починає формуватися галузь з комплексного централізованого обслуговування засобів ОТ.

Було прийнято комплексну програму розвитку виробництва та використання ОТ в народному господарстві, в межах якої проводилися роботи зі створення як окремих кастових ОЦ та ОЦ колективного користування, так і експериментальної мережі взаємодіючих ОЦ. Останню створено в кінці 70-х -- на початку 80-х років на базі найбільш розвинених ОЦ організацій міст Москви, Риги, Києва, Томська, Новосибірська та Ташкента. Робота проводилася під керівництвом ВНДІПОУ (Всесоюзного науково-дослідного інституту проблем організаційного управління) Держкомітету з питань науки і техніки за участю провідних науково-дослідних інститутів АН СРСР, Держплану СРСР і союзних республік, інших міністерств і відомств.

Початок шостого етапу розвитку інформаційної сфери економіки (1981--1985 рр.) пов'язаний з революційними змінами в елементній базі засобів ОТ -- з виробництвом великих і над великих інтегральних схем і появою мікропроцесорів і мікро-ЕОМ. Могутній імпульс у своєму розвитку отримує галузь, пов'язана зі створенням і використанням комп'ютерів, значно розширюється сфера використання ОТ, зокрема:

-- автоматичних маніпуляторах (промислових роботах);

-- умонтованих системах автоматизації управління технологічним обладнанням, гнучких виробничих системах (ГВС);

-- гнучких автоматизованих виробництвах (ГАВ).

Використання мікро-ЕОМ, зокрема персональних ЕОМ, внесло суттєві зміни в організаційні форми використання ОТ.

Якщо раніше основною організаційною формою застосування ОТ був обчислювальний центр (інформаційно-обчислювальний, кустовий, колективного користування), то в період, що розглядається, сформувалася тенденція переходу до децентралізованої обробки інформації через створення локальних мереж ЕОМ, в яких ЕОМ наближуються безпосередньо до користувачів і встановлюються в місцях виникнення інформації, -- створюються автоматизовані робочі місця (АРМ).

На цьому етапі прийнято низку важливих постанов і рішень, які мали значний вплив на подальше становлення інформаційної діяльності як виду економічної діяльності (галузі). Найважливішими з них були:

1. рішення про організацію нового відділення інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації (березень 1983 р., сесія річних зборів Академії наук СРСР). Інформатика трактувалася як 'комплексна наукова та інженерна дисципліна, що вивчає всі аспекти розроблення, проектування, створення, оцінювання, функціонування заснованих на ЕОМ систем переробки інформації, застосування їх і вплив на різні сфери соціальної практики'. Термін 'інформатика' набуває нового дихання і використовується не тільки для відображення досягнень комп'ютерної техніки, а й пов'язується з процесами передавання та оброблення інформації;

2. рішення про введення з 1985/86 навчального року в усіх середніх навчальних закладах курсу 'Основи інформатики та обчислювальної техніки';

3. рішення про внесення в 1984 р. у Загальносоюзний класифікатор галузей народного господарства (ЗКГНГ) самостійної галузі -- інформаційно-обчислювальне обслуговування (ІОО). Основою нової галузі згідно з прийнятим рішенням стали госпрозрахункові ОЦ та інші організації міністерств і відомств, що мають самостійний баланс і надають інформаційно-обчислювальні послуги підприємствам та організаціям. Їх об'єднання в самостійну галузь відбулося без адміністративного підпорядкування єдиному органу управління. Підприємства нової галузі підпорядковувалися тим міністерствам і відомствам, господарські об'єкти яких вони обслуговували (наприклад, Головний інформаційно-обчислювальний центр Міністерства автомобільного транспорту України підпорядковувався цьому ж міністерству).

Разом із самостійними підприємствами інформаційно-обчислювального обслуговування -- ОЦ різних типів цим видом діяльності займалися й структурні утворення, такі як відділи АСУ підприємств, ОЦ, що знаходилися на балансі підприємств, науково-виробничих і виробничих об'єднань, науково-дослідних інститутів, конструкторських, проектних та інших організацій, лабораторії, кафедри, відділи тощо. Оскільки ці структурні утворення не мали статусу юридичної самостійності, вони не увійшли до галузі інформаційно-обчислювального обслуговування. Станом на момент виділення галузі їх кількість становила 92,1%, а питома вага на 1.01.1994 р. -- 86,2% від загальної кількості підприємств, зайнятих ІОО в Україні.

На цьому етапі проводиться значна робота з поліпшення господарського механізму діючих ОЦ. Багато з них отримали статус юридичної особи, були переведені на госпрозрахунок, а отже, увійшли до галузі ІОО. Як результат -- поліпшилася їх робота.

У цей же період починається організаційне оформлення нової специфічної галузі народного господарства, пов'язаної з використанням ОТ -- галузі виробництва програмних засобів. Спеціальною постановою Уряду на Міністерство приладобудування, засобів автоматизації та систем управління покладаються функції провідного міністерства з розроблення, виробництва та супроводу прикладних програмних засобів, створюється міжгалузевий фонд програмних засобів ('Центрпрограмсистем', м. Твер) і регіональна мережа організацій з розроблення, виробництва та супроводження загальносистемних і прикладних програмних засобів ОТ.

Так поступово сформувалася специфічна частина суспільного виробництва -- інфраструктурна сфера використання ОТ, інформаційних технологій, що її склали декілька типів спеціалізованих організацій, діяльність яких пов'язана із:

1) створенням автоматизованих систем управління різного призначення (за сучасною термінологією інформаційних систем);

2) упровадженням і технічним обслуговуванням ЕОМ і засобів ОТ;

3) виконанням робіт і наданням послуг зі збирання, зберігання, оброблення та видачі інформації користувачам;

виробництвом програмних засобів.

Сьомий етап (1986--1991 рр.) характеризується низкою організаційних рішень. У березні 1986 р. прийнято постанову Уряду про поліпшення координації робіт у галузі ОТ і підвищення ефективності її використання. Згідно з цією постановою було створено загальносоюзний Державний комітет з ОТ та інформатики (ДКОТІ), на який покладалася відповідальність за координацію всієї роботи зі створення, виробництва, використання та обслуговування засобів ОТ у народному господарстві.

З першого липня 1991 р. ДКОТІ було ліквідовано, а його функції передано Комітету з інформатизації Кабінету Міністрів СРСР. Після виходу України з СРСР ці функції покладено на Комітет з проблем науки і технологій Кабінету Міністрів України. Новий етап (з 1991 р. і по сьогодні) можна охарактеризувати як етап становлення інформаційного ринку [ 20 ].

Інформаційний ринок -- це система економічних, організаційних і правових відносин з купівлі-продажу інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг. В Україні відбувається структурна перебудова галузі ІОО -- створюються спільні підприємства, приватні, акціонерні компанії і фірми. Реорганізуються діючі ОЦ та інші структурні утворення. Створено Академію інформатики України і Національне агентство з питань інформатизації (НАІ) при Президентові України (1995 р.). У червні 1999 р, на основі НАІ, Держкомітету зв'язку та Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України створено Державний комітет зв'язку та інформатизації України. Спостерігається стабілізація, і навіть зниження, кількості інформаційних структур, оскільки більшість з них не витримали конкуренції або виявилися неспроможними працювати в нових ринкових (а радше -- кризових) умовах. Різкий спад попиту на інформаційні послуги в результаті погіршання фінансового стану державних підприємств та організацій і певна 'холодність' щодо інформаційних послуг з боку комерційних структур, які зрозуміли, що наявність інформації -- необхідна, але недостатня умова успішної діяльності, змусив шукати нові шляхи розвитку інформаційної діяльності. Один із таких шляхів -- розвиток організаційних форм інформаційного обслуговування на ринкових принципах господарювання. [ 27, c. 60-67 ]

Протягом 1992--1993 рр. в Україні було прийнято низку законів і постанов щодо інформації. Найважливішими з них є:

1. Закон України 'Про друковані засоби масової інформації (пресу в Україні)';

2. Закон України 'Про інформацію';

3. Постанова Кабінету Міністрів 'Про створення Науково-дослідного інституту інформаційних технологій Міністерства освіти України' від 23.11.1992 р. № 637;

4. Постанова Кабінету Міністрів 'Про заходи щодо створення єдиної національної системи зв'язку' від 04.02.1993 р. № 92;

5. Постанова Кабінету Міністрів 'Про вступ України в члени Міжнародного центру наукової та технічної інформації' від 18.06.1993 р. № 460 та ін. [ 22 ].

Прикладом підвищеної уваги Уряду України до проблем інформатизації є також постанова Верховної Ради України 'Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки' від 16.10.1992 № 2105-ХІ, де визначено перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв'язку. Основні напрями державної інформаційної політики визначено у Законі України 'Про інформацію'. Це:

1. забезпечення доступу громадян до інформації:

2. зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

3. забезпечення ефективного використання інформації;

4. сприяння постійному оновленню, збагаченню та збереженню національних інформаційних ресурсів;

5. створення загальної системи охорони інформації;

6. сприяння міжнародному співробітництву у галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України.

Ці документи почасти спіткала доля інших законодавчих актів, прийнятих Урядом України. Як неодноразово зазначалося, в Україні приймаються надзвичайно своєчасні й довершені державні документи, проте не затверджуються механізми втілення їх у життя. Показовою у цьому плані є доля Указу Президента України 'Про державну політику інформатизації України' від 31.05.1993 р. № 186. Згідно з цим Указом Кабінет Міністрів затвердив Концепцію державної політики інформатизації України та Основні напрями Національної програми інформатизації України. Відповідні установи розробляють проект Національної програми інформатизації України. Але виділених на розроблення цього проекту коштів явно бракує для залучення широкого кола фахівців [ 26 ].

Поступово в Україні починає формуватися інститут інтелектуальної власності в інформаційній сфері. 23 лютого 1994 р. набрав чинності Закон України про авторське право, який передбачає захист комп'ютерних програм і баз даних. Починає формуватись обліково-реєстраційний механізм, метою якого є додержання правових норм у галузі розроблення комп'ютерних програм і баз даних, захист авторських прав на таку продукцію (тобто ПП і БД), підвищення ефективності інвестицій в інформаційну індустрію України. Зокрема, засновано Український науковий центр державної реєстрації та сертифікаційних випробувань інформаційних технологій (УкрНЦ СОФТ-РЕЙТИНГ) у підпорядкуванні Державного комітету України з питань науки та технологій (ДКНТ). Функції УкрНЦ СОФТ-РЕЙТИНГ такі:

1. підготовка до державної реєстрації комп'ютерних програм і БД, а також підготовка та видача інформаційних матеріалів згідно із запитами органів державного управління, підприємств та організацій;

2. формування фондів депонованих матеріалів зареєстрованих комп'ютерних програм і БД;

3. видача сигнальної інформації [ 30 ].

Позитивним є той факт, що нові структури починають ставитися до інформації як до товару та організують свою діяльність на принципах купівлі-продажу інформаційних ресурсів, технологій, продуктів і послуг.

1.2 Історіографія та джерельна база вивчення означеної теми

Бібліографія -- це система різних видів діяльності (практичної, науково-дослідної, педагогічної, управлінської), яка забезпечує виробництво та функціонування бібліографічної інформації у суспільстві.

Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види:

1. праці відомих представників економічної думки;

2. статистичні матеріали;

3. науково-дослідна література;

4. навчальна література;

5. науково-популярна література;

6. практичні посібники;

7. довідкова література.

Статистичні матеріали - відомості про розвиток господарства країни, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Державним комітетом статистики України. Крім вітчизняних, розрізняють і статистичні видання інших країн.

Науково-дослідна література видається у вигляді монографій, збірників статей, збірників наукових праць, авторефератів дисертацій тощо.

Навчальна література - це видання з економічних дисциплін, призначені для підготовки спеціалістів в сфері економіки. За видами її поділяють на підручники, навчальні посібники, програмно-методичні матеріали.

Науково-популярна література - брошури і книги з економічних питань, призначені для реклами серед широкого кола читачів, насамперед зайнятих у матеріальному виробництві, пояснення економічної політики держави.

Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів народного господарства країни в їх повсякденній практичній діяльності. Це література з питань бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, фінансів, планування і організації виробництва.

Довідкова література призначена для різних фактографічних довідок. Вона поділяється на дві групи. До першої належить довідкова література, призначена для широкого кола спеціалістів, незалежно від виробничих функцій (енциклопедії, словники, календарі господарника, довідники, хроніки економічних подій). Другу групу складає література для певних категорій спеціалістів (довідники та різні нормативні документи, необхідні конкретним спеціалістам) [ 35 ].

Процес ознайомлення з літературними джерелами з обраної теми необхідно починати із ознайомлення з довідковою літературою.

Традиційними інформаційно-пошуковими системами є карткові каталоги і картотеки. Існує два типи читацьких каталогів, що носять довідково-рекомендаційний характер: алфавітний, в якому картки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи заголовків творів та систематичний, в якому картки розташовані за галузями знань і в алфавітному порядку в межах певної галузі.

Дослідження проблем розвитку економіки активізувалися на різних етапах історичного розвитку. Аспекти економічного розвитку й виховання розглядали відомі вчені, а саме: К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, С.Т. Шацький, П.П. Блонський. Учені XIX - поч. ХХ ст. своєчасно вказували на необхідність економічної підготовки соціально-економічного виховання молодого покоління.

У науковій літературі ряд авторів розглядає економічне виховання як процес засвоєння знань, умінь, навичок з метою формування соціально-психологічних якостей особистості з економічним мисленням; як важливий компонент загально професійно-технологічної культури працівників, що передбачає формування економічного мислення, економічно усвідомленого ставлення до праці, природи, матеріальних цінностей. Деякі дослідники уточнюють, які саме знання, уміння, навички повинна засвоїти молодь, знання економічних законів категорій, ролі праці в суспільстві, знання економічної політики держави, оволодіння вміннями й навичками економічних розрахунків, вироблення вмінь аналізувати економічні процеси явища, вміння організувати економічну діяльність (А.Ф. Аменд, В.А. Мясников, .А. Сасова)[ 36].

В найбільшому обсязі питаннями історіографії економіки займається кафедра історії економічних вчень та економічної історії Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана. Кафедра історії економічних учень та економічної історії забезпечує в КНЕУ вивчення студентами усіх форм навчання на всіх факультетах, окрім юридичного, чотирьох навчальних дисциплін: історія економіки та економічної думки, історія економіки та економічної думки України, інституціональна економіка, сучасні економічні теорії, які за змістом відносяться до фундаментальних економічних курсів, що формують, поряд з іншими дисциплінами, теоретичні засади успішного засвоєння спеціальних економічних знань. На лекціях, семінарських заняттях, консультаціях та в процесі самостійного вивчення дисциплін кафедри, студенти, на основі ретроспективного погляду на господарське життя, поглиблюють знання з економічної теорії, вчаться економічно мислити, аналізувати певні економічні ситуації, опановують сучасні економічні теорії, що є теоретичною основою економічної політики окремих держав.

Важливим фактором розвитку діяльності кафедри є співробітництво з: Інститутом світової економіки та міжнародних відносин НАН України; Київським національним університетом ім. Т. Г. Шевченка; Інститутом міжнародних відносин; Тернопільською Академією народного господарства; Європейським університетом фінансів, бізнесу і інформаційних технологій; Сучасним економічним інститутом (м. Кременчук); філіалом університету 'Україна' (м. Кіровоград); Інститутом економічного прогнозування НАН України.

Розпочинаючи з 2005--2006 навчального року кафедра буде забезпечує в КНЕУ вивчення студентами чотирьох навчальних дисциплін: інтегрований курс 'Історія економіки та економічної думки', 'Історія економіки та економічної думки України', 'Інституціональна економіка' та 'Сучасні економічні теорії'.

Протягом усіх років існування навчального закладу його викладачі провадили значну наукову та науково-методичну роботу, у тому числі й історико-економічні дослідження. Досить згадати, що ще у стінах Київського комерційного інституту були підготовлені та опубліковані праці М. В. Довнар-Запольського 'На заре крестьянской свободы' (1911), 'Русский вывоз и мировой рынок' (1914), 'История русского народного хозяйства (до ХV ст.)' (1911). Уже з 1919 р. в інституті почали видавати 'Наукові записки', в яких друкувалися праці на історико-економічну тематику.

Після Великої Вітчизняної війни, у 50-70-ті роки колективом викладачів було підготовлено та видано цілий ряд видань, серед яких 'Экономическая история зарубежных стран' (1959) під ред. В. П. Кривня та В. Т. Чунтулова, 'История народного хозяйства СССР' В. Т. Чунтулова (1964), 'Економічна історія Української РСР' (1970) В. О. Голобуцького.

В умовах незалежної України постала гостра необхідність у забезпеченні навчального процесу новими навчальними програмами та навчальними посібниками. У розробці типових (нормативних) програм з курсів економічної історії та історії економічних учень, економічної історії України та історії економічної думки України приймали активну участь співробітники кафедри історії економічних учень та економічної історії -- проф. Л. Я. Корнійчук та доц. Н. О. Тимочко. Авторськими колективами, до яких також входили співробітники кафедри, підготовлені навчальний посібник та підручник 'Історія економічних учень' (1996, 1999) (проф. Л. Я. Корнійчук), посібник 'Економічна історія: Лекції' (2000) (доц. Н. О. Тимочко, доц. О. А. Пучко, ст. викл. Л. М. Рудомьоткіна, доц. А. О. Маслов); навчальний посібник 'Економічна історія України' (2005) (доц. Н. О. Тимочко), навчально-методичні посібники з цих курсів -- 'Економічна історія' (2001) та 'Історія економічних учень' (2002). Професор Л. Я. Корнійчук підготувала та видала посібник 'Історія економічної думки України' (2004) [ 15 ].

Сьогодні колектив кафедри активно працює над підготовкою до переходу на умови організації навчального процесу відповідно до Болонської конвенції. Розробляються програми, що передбачають інтеграцію навчальних дисциплін кафедри: 'Історія економічних учень' та 'Економічна історія', а також 'Історія економічної думки України' та 'Економічна історія України'.

2002 року при кафедрі відкрито докторантуру, а 2003 року -- аспірантуру зі спеціальності 'Економічна історія та історія економічної думки'. Першим докторантом стала доцент кафедри Фещенко В. М., а аспірантами -- асистенти кафедри Ю. В. Тимченко, О. М. Волкова, випускник Київського національного університету Тараса Шевченка Е. А. Бахтарі [ 31 ].

Основні праці професорсько-викладацького складу:

Степаненко Сергій Васильович -- заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти, заслужений працівник КНЕУ, кандидат економічних наук, професор, проректор з навчальної роботи, завідувач кафедри історії економічних учень та економічної історії. Викладає дисципліни інституціональна економіка; історія економічних учень. Сфера наукових інтересів -- генезис та структура інститутів ринкової економічної системи, методологічні проблеми сучасної економічної теорії. Праці останніх років:

1. Цивілізаційні виміри інституціональної економіки. Стаття в кн. 'Інституційна архітектоніка та механізми економічного розвитку.

2. Становлення держави як економічної організації.

3. Економіка: Навчальний посібник для загальноосвітніх шкіл.

4. Роль влади і власності у становленні економічних систем. Вчені записки.

5. До нової парадигми економічної теорії. Вчені записки.

Антонюк Станіслав Никифорович --заступник завідувача кафедри історії економічних учень та економічної історії, кандидат економічних наук, доцент. Праці останніх років:

1. Київська психологічна школа в курсі 'Історія економічних учень'.

2. Тези доповіді на наук.-метод. конф. КНЕУ 'Навчальні інновації та їхній вплив на якість університетської освіти'

3. Нариси політико-економічної літератури як результат теоретико-економічних пошуків і узагальнень М. Х. Бунге -- науковця, професора і реформатора.

Вітер Ірина Ігорівна -- кандидат економічних наук, старший науковий співробітник. Основними науковими доробками є:

1. Глобальні економічні трансформації і міжнародна економічна безпека.

2. Проблеми та перспективи інтеграції України до Європейського Союзу.

3. Підвищення конкурентоспроможності національної економіки України як передумова її європейської інтеграції .

4. Наслідки та загрози глобалізації в контексті європейської інтеграції.

5. Європейська інтеграція: аналіз та прогнозування.

Волкова Олена Михайлівна -- асистент, аспірант. Основні праці:

1. Формування історико-економічних знань університетського рівня в процесі самостійної роботи.

2. Становлення держави як економічної організації.

Погорєлов Сергій Борисович -- старший викладач, заслужений працівник КНЕУ.

1. Економічна система: сутність, структурні елементи, критерії класифікації. Типи економічних систем та критерії їх класифікації.

2. Загальна характеристика розвитку економічної теорії у ХХ столітті. Історія економічних учень.

3. Формування інституціонального середовища в процесі трансформації відносин власності.

4. Інституціонально-правові засади трансформації відносин власності в перехідній економіці України.

5. Інституціональне забезпечення трансформації державної власності.

Тимочко Наталія Олександрівна -- кандидат економічних наук, доцент. Праці останніх років:

1. Погляди на предмет економічної історії в ретроспективі.

2. Економічна історія України: Навч. посібник.

Фещенко Валентина Михайлівна -- кандидат економічних наук, доцент. Основна наукова праця: Дослідження проблеми становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. [ 15 ]

1.3 Фактори, які впливають на розвиток та стабілізацію вітчизняної економіки

Сучасний стан економіки України - криза. З окремих проблем можна виділити:

1. надзвичайне обтяження економіки соціальними виплатами;

2. зростання тіньового сектора;

3. переважання сировини в експорті та готової продукції в імпорті;

4. інфляція;

5. низький рівень інвестицій в інновації [ 33 ].

Кризові явища спостерігаються не тільки в економіці, а й у багатьох інших сферах нашого життя, зокрема і в соціогуманітарній. І лишаючи поза увагою саме ці, соціогуманітарні, аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному та економічному реформуванні.

Для економіки минуле десятиліття радше втрачене. Кредит довіри до влади так і не погашено відповідними змінами в соціально-економічному житті.

Перспективи економіки залежать від методів управління нею. Галузі економіки завжди можна буде якщо не відновити, то хоча б побудувати заново. Все залежить від ефективності управління, і концентрації на інновації та перспективу, а не на соціалізм і покращення життя вже сьогодні, як би політично це не звучало.

Визначення місця й ролі держави в умовах ринкової економіки є не тільки однією із найважливіших, але й найскладніших та дискусійних проблем. З приводу цієї проблеми немає єдиної думки ні серед учених-економістів, ні серед урядів окремих країн, ні серед різних політичних партій і рухів усередині будь-якої країни. Останнє, зокрема, можна простежити, аналізуючи програми політичних . партій і рухів України напередодні виборів до Верховної Ради і Президента України, або із виступів депутатів -- представників цих партій на пленарних засіданнях сесій Верховної Ради України.

Уряд кожної країни, крім фінансування виробництва, здійснює також низку програм соціального страхування і соціального забезпечення, ставлячи собі за мету перерозподіл доходу між різними сферами суспільної діяльності. Чимало регулюючих заходів, призначених для захисту навколишнього середовища, охорони здоров'я і праці робітників, захисту споживачів від шкідливих продуктів, забезпечення рівного доступу до вакантних робочих місць і контролю за практикою ціноутворення у певних галузях, залучають уряд практично до всіх сфер економічної діяльності.

Економічні функції уряду надзвичайно різноманітні. Вони настільки широкомасштабні, що навіть важко скласти вичерпний їхній перелік. Деякі із цих функцій спрямовані на підтримку і полегшення функціонування ринкової економіки. До них, зокрема, відносять такі важливі види діяльності уряду, як забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які б сприяли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов для конкуренції [ 53, c. 46-49].

Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє правова база, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу підприємцям, визначає права фізичних та юридичних осіб і гарантує дотримання контрактів.

Держава встановлює також закони, які регулюють стосунки між підприємствами, що виступають у ролі постачальників ресурсів та їхніх споживачів. На основі законодавства уряд може виконувати функції арбітра в галузі економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати владу для вжиття відповідних санкцій.

До компетенції уряду належить застосування правоохоронних сил для підтримання громадського порядку, введення стандартів мір ваги та якості продуктів, створення грошової системи з метою обміну товарів та послуг. Усе це має виняткове значення для молодої української держави.

Закони та інші законодавчі акти про захист прав споживачів визначають загальні правові, економічні і соціальні основи захисту прав громадян -- споживачів продукції. Уряд вводить правила поведінки, якими повинні керуватися виробники у своїх відносинах із споживачами. Аналогічне законодавство стосується відносин між самими фірмами [ 56 ].

Подібна діяльність уряду сприяє поліпшенню розподілу ресурсів. Створення грошової системи обігу, гарантування якості продуктів, визначення всіх форм власності та видів господарювання, а також відповідальність за дотримання умов контрактів -- усі ці заходи забезпечують сприятливий ґрунт для функціонування ефективної економіки. Вони стимулюють розширення ринку та поглиблення спеціалізації у використанні як матеріальних, так і людських ресурсів, що сприяє ефективнішому їх розподілу [ 71 ].

Виняткове значення для України має створення правової бази під процес переходу від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки. Тут особливу роль відіграють закони про власність; приватизацію державних підприємств; приватизацію невеликих державних підприємств; приватизацію житла; приватизаційні папери; банки; фінансову та кредитно-грошову систему; впровадження та забезпечення стабільності національної валюти; податки; підприємницьку діяльність тощо.

Аналіз правової бази економіки України показує, що тут е ціла низка недоліків. По-перше, правове поле ще далеко не покриває всієї сукупності сучасних соціально-економічних відносин. Наприклад, в Україні до цього часу не прийнятий такий важливий законодавчий акт, як Податковий кодекс. Це створює можливість для зловживань в економічній діяльності, для здійснення дій, що відповідають не стільки загальнодержавним, скільки особистим інтересам окремих посадових осіб.

По-друге, не всі законодавчі документи адекватні сучасній соціально-економічній ситуації України. Чимало законодавчих актів запозичені з інших країн, де зовсім інша економічна ситуація. Суперечливим, наприклад, є питання щодо відповідності перехідній економіці України Закону 'Про податок на додану вартість'.

По-третє, прийняття не всіх законодавчих документів супроводжується належним економіко-статистичним обґрунтуванням. Це передусім стосується законодавства щодо межі малозабезпеченості, життєвого мінімуму тощо.

По-четверте, нестабільність законодавчої бази. Доповнення, уточнення і зміни до окремих законодавчих документів вносяться протягом одного року десятки разів (закони на додану вартість, акцизний збір, мита тощо).

По-п'яте, слабка виконавча дисципліна. Порушення існуючого законодавства спостерігається на всіх рівнях управління соціально-економічними процесами, про що, зокрема, свідчить система неплатежів, заборгованості по заробітній платі, пенсіях та ін.

Основними причинами вказаних недоліків передусім називають недостатню підготовленість до законодавчої діяльності вітчизняних кадрів. Адже країна протягом століть, не маючи своєї державності, не створювала державного і господарського управління, а лише виконувала закони, що приймались за межами України. Але, крім цієї, безперечно, вагомої причини, на законодавчий процес великий вплив має так званий лобізм. Часто при прийнятті відповідних законодавчих документів беруть гору не загальнонаціональні інтереси, а інтереси певних соціальних груп [ 60 ].

Загальні основи соціально-економічного розвитку:

1. Поєднання факторів виробництва.

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин. У характері відбивається соціально-економічне, а у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва.

Поєднання факторів виробництва - це не стигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

- забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

- формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

- забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно та технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

- досягнення доцільних пропозицій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

- пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;

- створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

2. Результативність виробництва.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорію ефективності виробництва, яка може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного із них.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може тотальною. Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водночас слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з приватними, орендованими, акціонерними та змішаними видами використання засобів виробництва.

Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їх власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним або навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій.

3. Ефективність суспільної праці.

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці.

Для визначення застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці - як живої, так і уречевленої, що повніше відображає ступінь економічного процесу.

Крім економічного від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно враховувати і соціальний ефект. Він полягає у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, зростання вільного часу тощо.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок.

Відображення економічного та соціального ефекту може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності через певний проміжок часу.

На сьогодні гостро постає проблема вибору національної економічної політики України.

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно-економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід.

Соціально-економічні системи є типологічними, а економічні закони - універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно - економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально - економічної та культурно - історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації [ 58, c. 5-9].

Етнічність як фактор економічного розвитку.

У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієї національності.

Етнічний фактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом з тим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних інтересів - це далеко не єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделі з найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати всі національні традиції, які відповідають потребам соціально-економічного прогресу.

Релігійність як фактор економічного розвитку.

Проведення економічних реформ неможливе без урахування факторів розвитку економіки.

Релігійні фактори економічного розвитку - це рушійні сили, які сприяють розвитку економіки і пов'язані з впливом на економічне життя релігійних цінностей.

Релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думки про роль і місце людини в соціально-економічному житті.

Економічна політика української держави.

Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні, соціальні і політичні витрати.

Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи по стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню інфляції тощо.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, - бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це - лінія на створення національної конкурентноспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення [ 60 ].

Отже, економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення. Проте слушно і протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань, роки економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного підприємництва.

Поняття інформаційного забезпечення будь-якого суб'єкта господарської діяльності, в тому числі і економіки в сучасних умовах набуває першорядного значення. Адекватне відображення в рамках корпоративних і розподілених інформаційних систем складних технологічних, виробничих та інших процесів - найважливіший елемент управління сучасним підприємством або установою. Інформаційне забезпечення в даному контексті покликане об'єктивно відображати інформацію, що характеризує стан керованого об'єкта на будь-який заданий момент часу і з будь-яким ступенем деталізування.

РОЗДІЛ 2. ВІТЧИЗНЯНА Економіка та її інформаційно-бібліографічне забезпечення

2.1 Загальна характеристика інформаційно-бібліографічних ресурсів країни та їх користувачі

Завдання бібліографії полягає у реєстрації друкованих творів з певної галузі знань, окремої проблеми, теми. Подається вона у наукових дослідженнях у вигляді переліку книг, журналів і статей із посиланням на місце і рік опублікування, видавництво та ін.

1. праці відомих представників економічної думки;

2. статистичні матеріали;

3. науково-дослідна література;

4. навчальна література;

5. науково-популярна література;

6. практичні посібники;

7. довідкова література [ 32 ].

В процесі вивчення літератури досліднику доцільно скласти власну бібліографію. Вона формується на основі бібліотечних каталогів, що представляють собою набір карток, в яких містяться дані про книги, журнали, газети і т.д. При складанні власної бібліографії необхідно звертати увагу на списки літератури, що знаходяться в кінці книг, статей. Оформлення власної бібліографії може здійснюватись за допомогою картотеки, в якій є три розділи: 'Прочитати', 'Прочитано', 'Законспектовано'. Така картотека допомагає досліднику систематизувати роботу з літературними джерелами, виділити основний зміст в опрацьованих творах.

Масові бібліотеки в Україні мають універсальні фонди. Вони задовольняють широкі читацькі запити - від художньої літератури до навчальної, науково-популярної і навіть спеціальної з усіх основних галузей знань.

Наукові бібліотеки забезпечують вчених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, виконують роботи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху. В умовах швидкого розвитку електронних мереж та комп'ютеризації знань отримали розвиток електронні бібліотеки. Використання електронних мереж типу ІНТЕРНЕТ розширило доступ наукових працівників до джерел інформації та можливості комунікації вчених [ 41 ].

Наукове дослідження завжди передбачає пошук і відбір теоретико-інформаційних джерел інформації та їх опрацювання, а також оформлення результатів дослідження. Першим етапом, звичайно, є пошук інформації'. Проте, оскільки цей останній взаємозв'язаний з відбором, то прийнято говорити, що першим етапом є пошук і відбір інформації. Справа в тому, що дослідник шукає не будь-яку інформацію, не будь-які відомості, факти, ідеї, а тільки ті, які є найбільш цінними та актуальними в даний момент.

Інформацію, з якою працює дослідник, прийнято поділяти на первинну і вторинну. Первинна інформація включає в себе розтиражовані видання, тобто монографії, наукові збірники, матеріали наукових конференцій та семінарів, офіційні видання нормативного, статистичного і виробничого характеру тощо, а також нерозтиражовані джерела, зокрема такі як дисертації, депоновані рукописи, звітні документи про науково-технічну та виробничу діяльність, документи громадських організацій тощо. До вторинної інформації виноситься та, яка вже піддавалася аналітико-синтетичному і логічному осмисленню. Вона може бути розтиражована і нерозтиражована. Таким чином, вторинна інформація охоплює різноманітні інформаційні видання (наприклад, реферативні журнали, реферативні та аналітичні огляди), довідкову літературу - енциклопедії, словники, довідники, - каталоги і картотеки, бібліографічні видання.

Якщо взяти до уваги, що в наш час щоденно виходять у світ тисячі різноманітних інформативних матеріалів, то можна дійти висновку, що успіх наукового дослідження в значиш мірі залежить від того, чи вміє дослідник швидко і з найменшими затратами сил шукати, відбирати і опрацьовувати необхідну йому інформацію. Зрозуміло, що крім цього, він повинен мати уяву про існуючу в країні чи регіоні систему науково-технічної інформації.

Найбільш доступними для дослідників є, звичайно, наукові бібліотеки. В них дослідник має можливість користуватися фондами джерел первинної інформації - книги, журнали, газети, нормативні документи, аудіовізуальні матеріали, і фондами джерел вторинної інформації - бібліотечні каталоги, бібліографічні картки тощо. Слід мати на увазі, що для дослідника дуже важливо вміти користуватися джерелами вторинної інформації, оскільки вони є тією ланкою, яка зв'язує дослідника (читача) з книжковим фондом бібліотеки. Скажімо, алфавітний каталог як інформаційно-пошукова система дозволяє швидко дізнатися про те, які книги того чи іншого автора є в даній бібліотеці і чи є тут книга, автор і заголовок якої відомі.

Систематичний каталог як інформаційно-пошукова система дає можливість швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці книги з тієї галузі науки, яка цікавить дослідника. Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп'ютера.

Отримавши ті чи інші джерела інформації, дослідник починає з ними працювати. При цьому робота дослідника зводиться, як правило, до двох дій: ознайомлювального читання джерела і творчого дослідження його змісту. На першому етапі дослідник занотовує назву джерела, авторський склад, назву видавництва і рік видання, знайомиться з анотацією, змістом і передмовою автора (якщо така є в книзі). Варто звернути увагу й на те, чи є в книзі довідково-бібліографічний апарат тощо. Досвідченому досліднику інколи достатньо такого загального ознайомлення, щоб зробити висновок: варто читати книгу чи ні.

Якщо прийнято рішення читати, то робити це доцільно двічі. Перший раз прочитати задля того, щоб зрозуміти зміст, основні ідеї та систему аргументів, що наводяться з метою обґрунтування основних ідей. При першому читанні варто якимось чином відмічати ті найважливіші висловлювання, категорії, висновки, до яких дослідник має намір повернутися. Водночас тут доцільно фіксувати свої думки, які спонтанно виникли як реакція (контраргумент, антитеза) на прочитане. Все це можна робити на полях джерела інформації, якщо це останнє належить досліднику. Якщо джерело інформації чуже, то можна скористатися закладками з паперу і на них робити нотатки.

Дехто може подумати, що читати джерело інформації двічі - це марна трата дорогоцінного часу, адже можна відразу або погодитись з тією чи іншою тезою автора джерела інформації, або ж заперечити її. Проте, як свідчить досвід, той, хто діє подібним чином, як правило, не застрахований від поспішних оцінок прочитаного.

Інакше кажучи, досвід підтверджує, що варто читати двічі. Друге читання виступає основним, оскільки саме воно є процесом творчим, дослідницьким. Його мета зрозуміти логіку джерела інформації, виокремити всі найбільш важливі положення, встановити зв'язки і взаємозалежності між ними і цим самим збагатити знання дослідника про досліджуваний об'єкт (предмет). При другому читанні запис є обов'язковим. Щоправда, здійснюватися він може по-різному. В залежності від рівня фахової підготовки, досвіду, важливості джерела інформації, біологічних особливостей дослідника формами запису можуть бути: план, тези, резюме, конспект [ 37 ].

План - це фактично послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. Він розкриває логіку джерела і може бути простим та розширеним, тобто більш детальним. Складання плану вимагає від дослідника вміння стисло і послідовно викладати свої думки.

Тези - це форма відображення основних ідей висновків, узагальнень, що містяться в кількох опрацьованих джерелах інформації. Тези складають, як правило, досвідчені дослідники. Причому робиться це переважно з метою підготовки доповіді чи статті.

Резюме - становить собою коротку оцінку опрацьованого джерела інформації, зокрема характеристику мети, основного змісту, логіки, новизни та практичного значення висновків. Резюме як форма запису прочитаного використовується тоді, коли дослідник у своїй подальшій діяльності має намір давати лише загальну оцінку опрацьованого джерела інформації [ 34 ].

Найбільш повною, універсальною формою запису опрацьованого джерела інформації є конспект. Він містить в собі усі вище означені форми запису і становить собою короткий виклад найбільш важливих питань, що відображені у джерелі інформації. При конспектуванні дослідник має можливість (і навіть зобов'язаний) робити на полях або і в тексті свої власні судження та аргументи з приводу тих чи інших положень джерела інформації. Універсальний характер конспекту як форми запису опрацьованого джерела полягає не тільки в тому, що він охоплює всі інші форми - план, тези, резюме, айв тому, що виступає базою для всіх видів наукової творчості - підготовки курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт, написання дисертацій, монографій тощо.

Зрозуміло, що структура та обсяг кожної із означених робіт дещо різняться між собою, а тому й вимагають різного обсягу інформації про опрацьоване джерело інформації. Проте в кожній з них, на думку вчених, повинні бути такі основні елементи: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається дослідник, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячене означене дослідження; формулювання цілей дослідження, тобто постановка завдання; виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.

Щоб можна було забезпечити усі ці елементи, скажімо, в монографії чи дисертації, певна річ, потрібно мати не план або тези опрацьованого джерела інформації, а конспект. Сказане, зовсім не означає, що конспект як форма нагромадження матеріалу для дослідження обов'язково має бути великим за обсягом. Головне для нього - містити осмислення прочитаного джерела інформації і служити реалізації завдання, що поставив перед собою дослідник.

У процесі роботи над джерелами виникають власні висновки, оцінки, узагальнення, передбачення у використанні інформації, їх необхідно записувати і виділяти у тексті позначками на полі у квадратних дужках з написом (звернути увагу) або іншим кольором.

У економічних дослідженнях застосовують цифрові показники економічних явищ, приведених у опублікованих літературних джерелах (статистичні збірники, огляди, видані статистичними органами). Інформація, запозичена з цих публікацій, потребує особливої уваги до використання її. Щоб запобігти викривленню показників у виконуваному дослідженні, їх необхідно провадити за найближчою датою опублікування. Цифрові дані треба перевіряти за офіційними виданнями Держкомстату України. Вони використовуються у вигляді окремих посилань або способом групувань у таблицях; зображувані на графіках, схемах відповідно з методологією, прийнятою у економічній статистиці [ 49 ].

Отже, методика роботи над літературними джерелами включає бібліографічний пошук літератури з теми досліджень, її вивчення, фіксацію початкових даних та їх використання у процесі наукового дослідження для виробництва нових знань. Забезпечуючи збереження і активне використання знань, нагромаджених у процесі еволюції людства, бібліотеки стали інтелектуальними центрами науки, сприяють підвищенню інтелектуального і морального потенціалу суспільства, гуманізації всіх соціальних процесів, сприяють формуванню наукового світогляду і підвищенню культурного рівня кожної окремої людини.

2.2 Питання економіки на сторінках 'Літописів' Книжкової палати України

Книжкова палата України імені Івана Федорова -- державна наукова установа у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності.

Книжкова палата належить до найбільших установ України, що здійснюють бібліографічний опис та облік друкованої продукції. Палата формує інформаційний масив Національної бібліографії України, починаючи з 1917 р. Сьогодні її фонди нараховують більше 11 млн документів, виданих на території нашої країни.

За своїм статутом і головною функцією Книжкова палата є Державним архівом друку України. Палата проводить державну статистику друку. Ще одним напрямом діяльності установи є створення і розповсюдження бібліографічних покажчиків, баз даних.

Як організація, що здійснює бібліографічний опис та облік. Книжкова палата:

1. складає поточну бібліографію документів, що видаються на території України;

2. проводить статистичний облік і аналіз складу друкованої продукції України;

3. створює ретроспективні бібліографічні документи;

4. здійснює централізовану каталогізацію (у тому числі випуск каталожних карток на папері);

5. готує й поповнює реєстри постійних імен і назв;

6. виконує бібліографічні й інформаційно-пошукові замовлення (спеціальні, разові та постійні) інших організацій.

Протягом усього періоду свого існування Книжкова палата випускає інформаційні видання різноманітного складу, обсягу та періодичності.

Здійснюючи одну зі своїх головних соціальних функцій, а саме -- державну бібліографію на основі державної реєстрації видань, що виходять в Україні, Книжкова палата інформує про ці видання у формі державних бібліографічних покажчиків -- літописів. Державна бібліографічна інформація є основою для всіх інших видів науково-інформаційної та бібліографічної діяльності. Це авторитетне джерело інформації, що доводиться до органів державної влади, організацій, установ, вчених та спеціалістів з метою інформаційного забезпечення науки, культури, виробництва та інших сфер суспільного життя, інформація подається за видами видань у таких спеціальних бібліографічних покажчиках: 'Літопис книг' (1 раз на місяць); 'Літопис авторефератів' (1 раз на квартал); 'Літопис журнальних статей' (2 рази на місяць); 'Літопис газетних статей' (2 рази на місяць); 'Літопис нот' (1 раз на рік); 'Літопис образотворчих видань' (2 рази на рік); 'Літопис картографічних видань' (1 раз на рік); 'Літопис рецензій' (1 раз на рік): 'Нові видання України' (3 рази на місяць). Крім літописів, Книжкова палата України видає ряд бібліографічних покажчиків, довідників, каталогів, журналів. Серед них науково-практичний журнал 'Вісник Книжкової палати', зареєстрований ВАК України (технічні, історичні й педагогічні науки), реферативні журнали: 'Політика. Політичні науки', 'Економіка. Економічні науки' [ 11, c. 10-14].

У літописах газетних, журнальних статей та книг є окремі розділи, присвячені проблемам економіки. Ці розділи у кожному з бібліографічних покажчиків знаходиться під одним номером - 33 і має назву 'Економіка. Економічні науки'. Розділ у свою чергу ділить на тематичні розділи.

Літопис газетних статей - це державний бібліографічний покажчик України, який видається з 1996 року і виходить з періодичністю 2 рази на місяць для того, щоб оперативно інформувати читача про новинки у світі періодики. У літописах газетних статей розділ, присвячений економіці держави ділиться на такі підрозділи:

1. Праця. Економіка праці. Організація праці. Працевлаштування.

2. Регіональна економіка. Земельне питання. Житлове господарство.

3. Форми організації та співробітництва в економіці.

4. Фінанси. Банківська справа. Кредит.

5. Економічне становище. Економічна політика. Управління та планування в економіці. Виробництво. Послуги. Ціни.

6. Туризм. Економіка туризму.

7. Економічне становище зарубіжних країн.

8. Економічне становище України.

9. Торгівля. Міжнародні економічні відносини. Світова економіка.

10. Загальні питання торгівлі. Ринок.

11. Зовнішня торгівля. Міжнародна торгівля.

12. Міжнародні фінанси.

13. Зовнішньоекономічні зв'язки. Зовнішньоекономічна політика. Міжнародні економічні відносини. Світове господарство [ 39 ].

Літопис журнальних статей - це державний бібліографічний покажчик України, який видається з 1936 року і виходить з періодичністю 2 рази на місяць для того, щоб оперативно інформувати читача про новинки у світі періодики. У літописах газетних статей розділ, присвячений економіці держави ділиться на такі підрозділи:

1. Праця. Економіка праці. Організація праці.

2. Профспілки.

3. Фінанси. Банківська справа. Гроші та грошовий обіг. Кредит.

4. Економічне становище. Економічна політика. Виробництво.

5. Економічне становище України.

6. Торгівля. Міжнародні економічні відносини.

7. Загальні питання торгівлі.

8. Зовнішня торгівля.

9. Міжнародна торгівля [ 42 ].

Літопис книг - це державний бібліографічний покажчик України, який інформує читача про новинки у світі книг з різних галузей знань. Видається з 1924 року, виходить раз на місяць. У літописах книг розділ 'Економіка. Економічні науки', присвячений питанням економіки ділиться на такі підрозділи:

1. Економічні науки. Політична економіка.

2. Праця. Економіка праці. Організація праці.

3. Регіональна економіка. Земля та грунти. Нерухомість.

4. Форми організації та співробітництва в економіці.

5. Економічне становище. Економічна політика. Виробництво.

6. Економічне становище України.

7. Торгівля. Міжнародні економічні відносини. Світове господарство.

8. Загальні питання торгівлі.

9. Внутрішня торгівля [44 ].

Отже, для спеціалістів у сфері економіки літописи є незамінним інформатором про найсвіжіші економічні новини, що відбуваються в державі, адже відкривши літопис, можна відстежити всю літературу з даної теми та обрати для себе найоптимальніші варіанти.

2.3 Бібліографічне забезпечення економіки провідними бібліотеками країни

В сучасних умовах виникає нове, інформаційне суспільство. Інформаційне суспільство можна розглядати як продовження еволюції індустріального та постіндустріального суспільства, при цьому спостерігаються найбільш швидкі темпи зростання секторів створення та споживання інформації. Кардинальним чином змінюється роль і місце інформації й знань в діяльності людини, вони перетворюються в один з найважливіших ресурсів, поряд з енергією та корисними копалинами. За ступенем споживання цього ресурсу оцінюється ступінь розвинутості країни, її економічний та політичний потенціал. Відбувається перехід від поліграфічного етапу до електронного, в процесі якого створення і використання інформації дедалі більше здійснюється у машинопрочитуваній формі. Основними ознаками інформаційного суспільства є:

1. формування спільного світового інформаційного простору та поглиблення процесів інформаційної й економічної інтеграції країн та народів;

2. домінування в економіці нових технологічних укладів, які базуються на масовому використанні мережевих інформаційних технологій, перспективних засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій;

3. створення ринку інформації та знань як факторів, перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку;

4. необхідність забезпечення всезростаючих потреб суспільства в інформаційних ресурсах та послугах;

5. підвищення значення забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства та держави і створення ефективної системи забезпечення прав громадян та соціальних інститутів на вільне отримання, розповсюдження та використання інформації [ 41 ].

В основу концепції національної бібліографії, що розробляє Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського (НБУВ), покладено положення Резолюції першої конференції наукових бібліотек УРСР 1925 p., науково-методичні розробки Комісії бібліотекознавства та бібліографії Всенародної бібліотеки України окремих бібліографів; М.І. Сагарди, Ф.П. Максименка, Ю.О. Меженка, С.І. Маслова, М.І. Ясинського. Сучасна концепція НБУВ НАН України також передбачає широкий національно-культурологічний підхід до створення національної бібліографії. Але в сучасних умовах потребують розв'язання деякі принципові питання, котрі відіграють вирішальну роль у створенні національної бібліографії [ 57, c. 6-7].

Поняття українська книга є ключовим у контексті розгляду окресленої проблеми. Питання про визначення змісту цього поняття досить широко обговорювалося як під час дискусії про УБР, так і після неї. Воно активно вживається і тепер, часом досить довільно, різними дослідниками й спеціалістами-бібліографами згідно з їх власним розумінням. Перші книгознавці, котрі ґрунтовно вивчали українську книгу, встановлюючи межі національної приналежності книги, брали за основу мовну ознаку. Цю ж ознаку визнає провідною і більшість сучасних дослідників.

Мова дійсно є найважливішим критерієм. Вона репрезентує національне не за своєю формальною сутністю, а насамперед багатовіковим духовним досвідом народу, бо є найважливішим чинником його життя. Проте мовний критерій не можна абсолютизувати.

Виходячи з потреб національної бібліографії, зрозумілим є акцент на необхідності творчого пошуку логічних, конструктивних пропозицій, спрямованих на найоб'єктивніше, реалістичне визначення поняття національна книга з огляду на всі особливості історичного розвитку українського народу. Інакше неможливо уявити в усій повноті дійсного змісту української культури. Отже, в контексті масштабного національно-культурологічного підходу до створення моделі НБ поняття українська книга має всеохоплююче значення і вбирає в себе рукописні твори та твори друку, припускаючи, зокрема, кілька рівнів: щодо рукописних творів, відповідно до визначення проекту 'Рукописна україніка', щодо друкованих творів: видані українською мовою незалежно від місця видання; всіма мовами, видані на території сучасної України; про Україну та її народ, видані в усьому світі всіма мовами; авторами яких є українці, українські установи, заклади, організації та об'єднання, видані в усьому світі всіма мовами, незалежно від їх змісту.

Виходячи з реалій створення національної бібліографії, як джерела, що найповніше відображає інформаційні ресурси, поняття книга розглядається як засіб фіксування та передачі соціальної інформації у широкому розумінні бібліографічного документа будь-якої форми, включаючи всі види друку, найрізноманітніші види документів, а не лише поліграфічні видання (електронні видання, кіно- , фотодокументи тощо).

На сучасному етапі розробка концептуальних основ національної бібліографії не обмежується традиційними бібліографознавчими проблемами і базується на терені інформатизації суспільства. Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших ресурсів, що впливає на розвиток суспільства, національна бібліографія являє собою найперший необхідний інформаційний продукт і покликана служити пошуку інформації в потоках, каналах і механізмах інформаційного поля. Звідси прагнення до максимально повного, об'єктивного обліку всіх можливих джерел, що так чи інакше стосуються України з X до XX століття, що буде служити базою для серйозного аналітичного осмислення історії, економічного, політичного, соціального аспектів життєдіяльності народу України.

Національна бібліографія як відбиток національної пам'яті пронизує та живить усе розмаїття сучасних інформаційно-бібліографічних систем, мереж, програм -- національних і міжнародних, універсальних і галузевих, державних і приватних, які функціонують у ручному та автоматизованому режимі. Історичний досвід створення НБ доводить надзвичайну складність цього процесу, що потребує розв'язання багатьох теоретичних, методичних та організаційних проблем. Основоположні розробки в сфері НБ, які завжди були в центрі уваги бібліографознавців, істориків, філологів, філософів, мали дискусійний характер. Це викликано складністю об'єкта і предмета дослідження, слабкістю наукових розробок понятійного апарату цілої галузі знання.

Сьогодні розробка концептуальних основ НБ не обмежується традиційними бібліографознавчими проблемами. Боки базуються на терені інформатизації суспільства. Розробка проблем НБ передбачає визначення самого поняття, головних напрямів організаційних, методичних основ бібліографії, проблем, спричинених створенням програми державної автоматизованої бібліографічної підсистеми, а також питань, зумовлених економічними засадами НБ, авторським правом на бібліографію, кадровим забезпеченням, ефективною організацією науково-дослідної діяльності [ 57, c. 7-13 ].

Національна парламентська бібліотека України (НПБУ) є однією з провідних установ зі створення посібників національної бібліографії, методичним центром з надання допомоги бібліотекам усіх систем і відомств в організації їх діяльності. Визначальні політичні, соціально-економічні особливості розвитку нашої держави поставили перед національною бібліографією ряд нових, важливих завдань. Найважливіше з них -- це створення повного українського бібліографічного репертуару, що стане гарантом загальнодоступності вітчизняної документальної інформації.

На порозі третього тисячоліття, у новій спільно-політичній ситуації НПБУ вступає в новий світовий інформаційний простір та будує нові принципи діяльності в умовах незалежної України, орієнтуючись на формування національного інформаційного ресурсу та організації його всебічного використання, з колосальним за своїм науковим і культурним потенціалом, універсальним фондом, міцним фаховим колективом.

Національна парламентська бібліотека України видає науково-допоміжний бібліографічний покажчик 'Україна сьогодні: політика, економіка, культура'.

До покажчика включено літературу, присвячену актуальним проблемам громадсько-політичного життя України, розвитку економіки, науки, культури, мистецтва, питанням захисту прав людини, релігійного життя тощо. Видання вміщує літературу, яка надійшла до Національної парламентської бібліотеки України.

Видання адресується історикам, політологам, культурологам, викладачам, бібліотечним працівникам [ 52, c. 3-7].

Один з розділів покажчика, а саме другий, який має назву 'Соціально-економічний розвиток', інформує читача про літературу з проблем економіки.

Розділ ділиться на такі підрозділи:

1. Основні проблеми розвитку економіки, економічна політика держави;

2. Становлення фінансової системи. Банківська справа. Податкова система;

3. Приватизація і реформування державного сектору економіки;

4. Розвиток підприємництва і бізнесу;

5. Інвестиційні процеси;

6. Господарський комплекс:

а. Промисловість;

б. Сільське господарство;

в. Охорона здоров'я, демографічна ситуація;

г. Природоохоронна діяльність;

7. Матеріальне становище трудящих. Ринок праці. Соціальний захист;

8. Інтеграція в світову економіку.

Публікації присвячені найрізноманітнішим питанням з проблем економіки, зокрема конкурентоспроможності української економіки, моделям державного регулювання в ринковій праці, концепціям науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Велика кількість публікацій присвячено проблемам виходу з економічної кризи, проблемам економіки України на сучасному етапі, регулюванню соціально-економічного розвитку, проблемам теорії та практики управління в сучасній економіці.

Література в бібліографічному покажчику згрупована в алфавітному порядку.

Отже, в галузі бібліографії України на сьогодні працює багато організацій і установ; система покажчиків охоплює різноманітні за змістом, призначенням, складом відображених матеріалів ланки. Але і в організації цієї роботи, і в системі посібників є ще істотні недоліки. Це, як уже зазначалося, відсутність координації роботи, єдиного методичного центру й єдиного плану. Поточне оповіщення про БП має бути повнішим і оперативнішим. Тираж БП - таким, щоб задовольняти потреби всіх бібліотек та інших користувачів. Ретроспективний облік БП бажано зробити планомірнішим (універсальні покажчики - по п'яти- або десятиріччях, галузеві - з усіх галузей знань без винятку). Необхідно приділити увагу створенню посібників типу 'путівник по БП', добре відомого фахівцям, але майже відсутнього в сучасній українській бібліографії бібліографії. Заслуговує на розвиток і перспективна бібліографія бібліографії, а також, як окремий напрям, - інформування про опубліковані й неопубліковані електронні бібліографічні БД.

Подолання виявлених недоліків і подальший розвиток бібліографії бібліографії в державі сприятимуть покращенню інформування споживачів інформації, зокрема з економічних питань, про бібліографічні ресурси України.

2.4 Бібліографічне оснащення з питань економіки на сторінках наукових видань

Проблемам економіки України присвячено значну кількість збірників наукових праць. Розглянемо деякі з них.

Перш за все звернемо увагу на збірник наукових праць 'Економіка. Менеджмент. Підприємництво', який засновано у 2000 році Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля. Збірник виходить періодичністю 1 раз на рік. В збірник входять статті аспірантів, здобувачів та викладачів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та інших вищих навчальних закладів України з тематики 'Економіка', 'Менеджмент', 'Підприємництво'. Статті рецензуються членами редакційної колегії. Збірник готується кафедрою менеджменту Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Матеріали номера друкуються мовою оригіналу.

У збірнику досліджується важливість формування стратегії інноваційного розвитку для економіки країни, розглядаються пріоритетні напрями її формування. Аналізується досвід регулювання та формування стратегії інноваційного розвитку американського уряду. Запропоновано удосконалену схему державного управління сферою науки та технологій України. Подано шляхи стимулювання розвитку національної інноваційної системи, враховуючи особливості української економіки та досвід розвинених країн світу.

В умовах сучасних глобалізаційних процесів, розвиток держави можливий лише за умови виходу на ринок високотехнологічних товарів та послуг, який сприяє покращенню рівня конкурентоспроможності та підвищенню рівня життя населення. Технологічний прогрес є слідством формування ефективної стратегії інноваційного розвитку, лише завдяки якій можливо розвивати технологічний потенціал, покращувати рівень життя населення. Зараз уряд країни не може дозволити собі помилок у побудові стратегії інноваційного розвитку, оскільки деякі показники України погіршились за останній рік у рейтингу глобальної конкурентоздатності. Тому, визначення факторів, що впливають на формування стратегії інноваційного розвитку, дослідження причин, що гальмують досягнення поставлених в стратегії завдань та розробка можливих шляхів вирішення існуючих недоліків системи є вкрай важливим завданням як уряду, так і науковців.

Останнім часом у літературі багато уваги приділяється дослідженню інноваційних процесів, що відбуваються в країні, впливу глобальної економічної кризи на інноваційний розвиток, розробляються моделі покращення ситуації та будуються подальші прогнози розвитку економіки. Так, за загальною редакцією В.І. Полохало розроблено Стратегію інноваційного розвитку на 2010-2020 роки. Л.І. Федулова, О.І. Волков, С.В. Онишко та багато інших науковців всебічно досліджують інноваційні процеси, що відбуваються в країні. У Проекті Стратегії інноваційного розвитку, автори аналізують діяльність органів виконавчої влади України і приходять до висновку, що існує певна неузгодженість дій. Саме тому пропозиції щодо побудови дієвої системи державного управління науково-технологічним та інноваційним розвитком є вкрай важливим завданням для науковців. Досвід розвинених країн світу щодо формування стратегії інноваційного розвитку розгорнуто представлено на офіційному сайті, що є інформаційною платформою Європейського Союзу щодо науково-дослідної діяльності.

Отже, формування стратегії інноваційного розвитку є дуже важливим макроекономічним завданням, оскільки в ній передбачаються пріоритетні напрями розвитку країни на найближчі роки, ставляться урядові завдання, направлені на досягнення добробуту населення та покращення рівня конкурентоспроможності країни [ 16 ].

Далі розглянемо збірник наукових праць 'Економіка природокористування і охорони довкілля'.

У збірнику висвітлюють питання теорії та методології економіки природокористування і сталого розвитку продуктивних сил; еколого-економічних проблем використання природних ресурсів; регіональних і прикладних проблем природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Наукові праці щорічника висвітлюють результати теоретичних та методологічних еколого-економічних досліджень, особливу увагу приділено рентним відносинам, управлінню та організації раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища, еколого-економічним проблемам регіонального розвитку та секторальному забезпеченню екологічної безпеки. В збірнику зокрема розглянуто наукові підходи до еколого-економічного дослідження надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження, сучасні підходи до формування та реалізації екологічної політики, проблеми та особливості інституалізації еколого-орієнтованого природокористування, методичні підходи до економічної оцінки природних ресурсів, податкові важелі раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки тощо. Практичні аспекти пропонованих досліджень пов'язані з регіональним аналізом ефективності ресурсокористування, секторальним дослідження структурно-динамічних зрушень в сучасних умовах, моделюванню впливу вертикально інтегрованих об'єднань на еколого-економічний стан території.

Наступний збірник наукових праць - 'Економіка та підприємництво', який видає Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана. Збірник заснований у 1997 році.

Проблематика: висвітлення питань економічної теорії; міжнародної економіки; економіки та управління; фінансів, грошового обігу та кредиту; бухгалтерського обліку, статистики, економіки агропромислового комплексу, економіко-математичного моделювання.

До збірника входять статті молодих учених, в яких висвітлюється сучасний стан і нові погляди на проблеми економічної теорії, економіки та управління, фінансів, грошового обігу і кредиту, бухгалтерського обліку, статистики, економіки агропромислового комплексу, економіко-математичного моделювання відповідно до передових напрямів та потреб розвитку науки в України. Розрахований збірник на науковців, спеціалістів народного господарства, викладачів і студентів [ 17].

Далі розглянемо збірник 'Економіка та управління АПК'. Проблематика: висвітлення новітніх досягнень у галузі економіки та управління АПК.

Збірник наукових праць 'Економіка та управління АПК' друкується за рішенням вченої ради університету відповідно до вимог ВАК України щодо тематичної спрямованості фахових видань з певної галузі науки. Періодичність: 2 рази на рік. Зареєстрований у Міністерстві юстиції України і є виданням, що продовжується замість випуску Вісника Білоцерківського державного аграрного університету з економічних наук.

У цьому збірнику наукових праць висвітлено результати наукових досліджень, проведених ученими навчальних закладів та наукових установ, провідними економістами, фахівцями агробізнесу з актуальних економічних питань розвитку держави.

Проблема забезпечення сталого розвитку суспільства, і аграрного сектору зокрема, в останні роки стала досить актуальною на багатьох наукових зібраннях нашої країни та за її межами. Так, 16-17 червня 2009 р. вона була предметом обговорення на Першій Міжнародній науково-практичній конференції 'Напрями забезпечення сталого розвитку аграрного сектору' в Білоцерківському національному аграрному університеті. Надаючи великого значення актуальності даної проблематики, слід відзначити складність сучасного періоду в ході розробки конкретних пропозицій щодо сталого розвитку народного господарства.

Складність полягає в тому, що це відбувається у період величезної світової фінансової кризи. Крім того, для України складність зумовлена ще й тим, що це проходить у період незавершеного реформування агропромислового комплексу країни.

На основі проведених досліджень встановлено, що надзвичайно важливим питанням залишається вибір показників, за якими оцінюється стабільність розвитку. На моє переконання, серед всього різнобарв'я існуючих показників узагальнюючим є приріст тривалості життя населення певної країни, регіону тощо. Для України це дуже важливо, де середній вік чоловіка - 64 роки, жінки - 68 років. У показнику приросту тривалості життя людини акумулюються всі проблеми - економічні, екологічні, політичні, соціальні, медичні, наукові, освітні, проблеми харчування та всі інші. І лише в разі позитивного вирішення їх можна досягти відповідної тривалості людського життя - найдорожчого, що є в людини, яка прийшла у цей світ.

Виходячи з того, на якому рівні нині знаходиться тривалість життя населення країни і коли, відповідно, вона може досягти певного рівня, й повинна розроблятися стратегія стабільного розвитку країни через розв'язання системи цілої низки питань, які забезпечили б цю тривалість життя людини.

Щодо поняття стабільності (сталості), то в медицині існує поняття 'стан здоров'я хворого критичний, але стабільний'. Тобто, стабільність - це вже позитивне явище, досягати якого намагається будь-яка біологічна чи економічна система особливо в екстремальних умовах, і є передумовою подальшого позитивного руху в бік прогресу.

Тепер зупинимося на конкретних факторах, які дестабілізують розвиток окремих галузей АПК України, на причинах їх виникнення та пропозиціях щодо їх усунення.

В Україні з метою забезпечення стабілізації розвитку основних ринків сільськогосподарської продукції для оптимального забезпечення населення країни вітчизняними продуктами харчування використовується цілий арсенал економічних важелів. До останніх, які використовувалися з 1991 р., належать: мінімальні ціни; еквівалентні ціни; заставні операції; інтервенційні операції; квотування; митні тарифи на ввіз і вивіз продукції; державні дотації на одиницю продукції; державні дотації на одиницю площі; державні дотації за якість продукції; державні дотації на голову тварин; пільгове кредитування; пільгове оподаткування; узгоджувальні комісії цін та доходів в інтеграційних формуваннях тощо.

Слід відзначити, що цей арсенал економічних механізмів існує в передових країнах світу з ринковою економікою, і в Україні для досягнення аналогічних цілей використовували їх досвід. Тоді виникає закономірне питання, чому ми уже тривалий час не отримали і не отримуємо очікуваної економічної віддачі на рівні тих же передових країн світу? На мій погляд, тут є низка причин, але три з них основні:

Перша - у процесі введення відповідних ринкових механізмів у багатьох випадках була відсутня системність їх здійснення в часі, відсутнє належне фінансове забезпечення, а то й партнерська порядність між державою та товаровиробниками в ході виконання певних умов. Держава у багатьох випадках, декларуючи певні умови, виконувала їх частково або несвоєчасно.

Це породило другу причину - недовіру у товаровиробників, особливо на фоні частої зміни урядових структур. Недовіра - це хоч і не економічна категорія, але вона відіграє надзвичайно негативну роль у дієвості ринкових механізмів.

Третя причина неефективного використання наших ринкових механізмів управління на ринку сільськогосподарської продукції - це практична відсутність агротехнологічних важелів стабілізації виробництва, викликана недопустимо малою кількістю внесених добрив, технічних засобів, системи зрошення, засобів захисту рослин, тварин тощо. Це чітко простежується на прикладі найважливішого вітчизняного товару АПК України - зерна.

Нині дуже поширена позиція, що Україна стає і повинна бути однією з найбільших експортерів зерна на світовому ринку. Ця позиція підтверджується фактичними даними. Експорт зерна в 2008 р. (з урахуванням імпортованих операцій) проти 1990 р. збільшився в 27 разів і становив 16,5 млн тонн .

Отже, таке явище можна було б оцінювати повністю позитивно, якби воно не супроводжувалося значними негараздами [ 18 ].

Наступний збірник наукових праць, який ми розглянемо - 'Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики'. Рік заснування - 2007. Проблематика: розвиток економіки та управління промисловими підприємствами аерокосмічної галузі, економічна теорія, фінансово-кредитні відносини, математичне моделювання та інформаційні технології в економіці. Періодичність: 4 рази на рік.

У збірнику розглянуті різноманітні трактування трансакційних витрат підприємства та оцінки методів їх вимірювання. Виявлена необхідність використання не тільки аналізу трансакційних витрат, а й низки інших заходів, які знижують їх розмір в межах організації внутрішньо фірмового управління. Встановлено, що для ефективного вимірювання величини трансакційних витрат необхідна відмова від традиційних систем обліку і калькулювання витрат. Для виявлення можливості зниження трансакційних витрат представлені модифікація бізнес-моделей підприємства і реструктуризація бізнесу. У статтях вирішене завдання обробки результатів експертного упорядкування альтернатив у процесі прийняття колективного рішення індустріальним споживачем. Це реалізовано за допомогою підрахунку кількості співпадаючих упорядкувань альтернатив і обробки різними методами у тому числі методом Борда (введення балів, які відповідають зайнятому місцю тієї чи іншої альтернативи). Даний підхід є основою інструментарію, що може бути застосованим у високотехнологічних галузях і дозволяє виявити найбільш доцільну альтернативу в короткі терміни і незалежно від територіальної віддаленості експертів за допомогою інформаційної технології.

Розглядаються процеси надходження, обміну та розподілу інтелектуальних активів холдингових компаній. Досліджені особливості використання інтелектуальних активів холдинговими компаніями. Проаналізовано і систематизовано методи оцінки інтелектуальних активів корпоративних підприємств холдингових компаній. Надано характеристику ефектів від використання найбільш поширених видів інтелектуальних активів. Запропоновано рекомендації щодо визначення ефекту від використання інтелектуальних активів холдинговими компаніями.

Представлені результати дослідження границь області застосування показника наукомісткості по напрямках: циклічна концепції розвитку інновацій; формування вартісних характеристик об'єкта дослідження й зв'язок з типом (масштабом) проведення; коректності можливості використання макроекономічних показників державного рівня, таких як ВВП, ВНП і ін.; структура собівартості товару як сукупності взаємозалежних показників, що привносять у товар свою частку доданої вартості; вплив фактору часу на застосовність до того або іншого товару поняття наукомісткості; коректність застосування поняття наукомісткості стосовно етапів життєвого циклу товару й виявлення можливих обмежень; основні види стратегій інноваційних організацій на предмет співвідношення з показником наукомісткості [19].

Далі розглянемо збірник наукових праць 'Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг'. Рік заснування - 2005. Проблематика: бухгалтерський облік, аналіз та аудит, економіка підприємств харчування та торгівлі, економічна теорія, міжнародна економіка та зовнішньоекономічна діяльність, менеджмент та маркетинг, наукові основи гуманітарної підготовки студентів. Збірник виходить періодичністю 2 рази на рік. Засновник: Харківський державний університет харчування та торгівлі.

Нові тенденції у світогосподарській системі, пов'язані з її глобалізацією, поглибленням нерівності між розвинутими країнами і рештою світу, переструктуризацією світової економіки, яка визначатиметься зміцненням нових центрів сили і зміною інститутів світового економічного порядку, зростанням дефіциту енергоресурсів і, відповідно, їхньої вартості, підвищенням ролі інфраструктурних факторів у соціально-економічному розвитку, дедалі більш жорсткими умовами міжнаціональної конкуренції, яка охоплює не тільки товарні ринки, але й ринки капіталів, технологій і робочої сили, формують досить несприятливе середовище з огляду на економічні перспективи України. У таких умовах енергоємність вітчизняної економіки, нестабільність світової кон'юнктури щодо українських товарів експортної групи, відсутність чіткої стратегії просування національних інтересів після приєднання до СОТ можуть стати фактором втрати конкурентних переваг, істотного уповільнення темпів росту ВВП при одночасному зростанні внутрішніх цін в Україні.

Тому економічні стратегії національних урядів у подальшому мають акцентуватися на вирішенні, передусім, таких проблем:

1. підтримування передових позицій у наукових дослідженнях і технологіях з ряду пріоритетних напрямів (нанотехнології, ядерна енергетика, авіа-, ракето- і суднобудування, новітнє матеріалознавство і т.д.) шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами Євросоюзу, країн СНД та Азійско-Тихоокеанського регіону. Адже сьогодні високою є вірогідність нових технологічних проривів, які ґрунтуватимуться на відкриттях 1991-2000-х рр. в біології, медицині, інформатиці, космічних дослідженнях, створенні нових матеріалів і джерел енергії;

2. входження або утримання/посилення позицій в глобальному обороті високотехнологічної продукції та технологій;

3. спеціалізація з надання інтелектуальних послуг в галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень і професійної освіти.

Київський національний торгово-економічний університет видає науковий журнал в галузі економічних, технічних і політичних наук - 'Вісник КНТЕУ', який заснований у 1998 році. Журнал зареєстровано ВАК України як фахове видання з економічних, технічних і політичних наук. Журнал виходить 6 разів на рік. У журналі публікуються результати досліджень:

1. з проблем макроекономічної теорії та реформування економіки України;

2. підвищення ефективності підприємницької діяльності в різних галузях;

3. менеджменту й маркетингу в торгівлі, готельному господарстві й туризмі;

4. обліку, фінансового аналізу та контролю;

5. розвитку фондового, страхового та банківського ринків;

6. формування асортименту товарів і підвищення їхньої якості;

7. розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

8. опанування спадщини філософських та історичних наук тощо.

Національний технічний університет України також видає збірник наукових праць 'Економічний вісник НТУУ 'КПІ'. Збірник видається з 2004 року періодичністю один раз на рік.

Основною тематикою збірника є:

1. державне управління;

2. економічна теорія;

3. економіка галузей промисловості;

4. економіка підприємства та управління виробництвом;

5. маркетинг;

6. менеджмент організацій;

7. міжнародна економіка;

8. економіко-математичне моделювання бізнесових процесів;

9. технології як фактор економічного зростання;

10. інноваційно-інвестиційні процеси.

Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка видає науковий вісник 'Економіка і регіон', у якому висвітлює сучасні питання соціально-економічного розвитку національної та регіональної економіки. Вісник виходить з періодичністю 4 рази на рік.

Тернопільським національним технічним університетом імені Івана Пулюя, Академією соціального управління публікується електронне наукове фахове видання 'Соціально-економічні проблеми і держава'. Приймаються до публікації у електронному вигляді наукові праці з питань управління, економіки та соціального розвитку. Виходить періодичністю 2 номери щорічно та включений до переліку наукових спеціалізованих видавництв України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт для досягнення вченої ступені доктора чи кандидата наук.

Постановою № 2-05/1 президії ВАК України від 26 січня 2011 року журнал внесено до Переліку електронних наукових фахових видань.

До публікації приймаються статті з результатами власних оригінальних досліджень, що мають наукову і практичну значущість і не публікувалися досі. До друку не приймаються суто оглядові статті. Стаття повинна бути оформлена згідно вимог ВАК України до фахових видань.

Редакція журналу приймає до публікування статті лише за умови дотримання вимог, визначених постановою Президії Вищої атестаційної комісії України 'Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України' від 15 січня 2003 р. № 7-05/1, що передбачає такі обов'язкові структурні елементи:

1. постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними задачами;

2. аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких існує початок розв'язку існуючої проблеми і на котрі спирається автор;

3. невирішені раніше частини загальної проблеми виділення нерозв'язаних раніше частин загальної проблеми, котрим присвячена стаття;

4. постановка завдання формулювання мети статті;

5. виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

6. висновки та перспективи подальших досліджень в даному напрямку.

До збірника наукових праць 'Соціально-економічні проблеми і держава' приймаються рукописи наукових праць, що ніколи раніше не публікувалися і не призначені для одночасної публікації в інших виданнях. Обсяг рукопису - 5-8 сторінок (12-25 тис. знаків, як виняток, не більше 40 тис. знаків, разом з таблицями та рисунками). Кількість авторів - не більше трьох. Для публікації в науковому журналі необхідно подати матеріали на українській, російській чи англійській мовах.

Вищий навчальний заклад 'Національна академія управління' видає з 2000 року періодичний науковий економічний журнал 'Актуальні проблеми економіки'. Журнал визнаний ВАК України фаховим з економічних наук. З моменту свого заснування журнал став сполучною ланкою між науковцями і практиками, які працюють у науково-дослідних закладах, вищій школі, економіці, державних установах України і зарубіжжя, між усіма тими, хто переймається проблемами розвитку економіки в ринкових умовах.

Активна участь в наукових публікаціях на шпальтах журналу сприяє розвитку фундаментальних та прикладних досліджень з усіх напрямків економічних наук, посиленню впливу економіки на вирішення правових, політичних, соціальних, екологічних та інших проблем розвитку суспільства, входженню України в міжнародні економічні союзи. У кожному номері журналу друкуються фотографії авторів і їхні наукові інтереси. Журнал є дуже цікавим для науковців, аспірантів, студентів, фахівців національного господарства, державних службовців.

Рубрики журналу:

1. економічна теорія та історія економічної думки;

2. світове господарство та міжнародні економічні відносини;

3. економіка та управління національним господарством;

4. економіка та управління національним підприємствами;

5. розвиток продуктивних сил і регіональна економіка;

6. економіка природокористування та охорони навколишнього середовища; 7. демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика;

8. гроші, фінанси та кредит;

9. бухгалтерський облік, аналіз та аудит;

10. статистика;

Періодичність видання - 12 раз на рік. Журнал видається українською, російською мовами, анотації - українською, російською і англійською мовами. Матеріали, що надходять для публікації в журналі, проходять рецензування з боку членів редакційної колегії, розглядаються та рекомендуються Вченою радою ВНЗ 'Національна академія управління' до друку [ 2 ].

Отже, розглянувши обрані для дослідження видання, можна зробити висновок, що у наукових працях висвітлюють питання теорії та методології економіки природокористування і сталого розвитку продуктивних сил; еколого-економічних проблем використання природних ресурсів; регіональних і прикладних проблем природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Наукові праці висвітлюють результати теоретичних та методологічних економічних досліджень, особливу увагу приділено рентним відносинам, управлінню та організації раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища, еколого-економічним проблемам регіонального розвитку та секторальному забезпеченню екологічної безпеки. В збірнику зокрема розглянуто наукові підходи до еколого-економічного дослідження надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження, сучасні підходи до формування та реалізації екологічної політики, проблеми та особливості інституалізації еколого-орієнтованого природокористування, методичні підходи до економічної оцінки природних ресурсів, податкові важелі раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки тощо. Практичні аспекти пропонованих досліджень пов'язані з регіональним аналізом ефективності ресурсокористування, секторальним дослідження структурно-динамічних зрушень в сучасних умовах, моделюванню впливу вертикально інтегрованих об'єднань на еколого-економічний стан території.

ВИСНОВКИ

Отже, у процесі наукового дослідження, визначено, що в історії розвитку інформаційної сфери економіки України як галузі народного господарства заведено виділяти декілька етапів, що різняться організаційними формами використання обчислювальної техніки. Починається організаційне оформлення нової специфічної галузі народного господарства, пов'язаної з використанням обчислювальної техніки -- галузі виробництва програмних засобів. Позитивним є той факт, що нові структури починають ставитися до інформації як до товару та організують свою діяльність на принципах купівлі-продажу інформаційних ресурсів, технологій, продуктів і послуг.

Встановлено, що бібліографічні джерела економічної інформації являють собою сукупність літературно оформлених робіт, випущених видавництвами або депонованих у закладах науково-технічної інформації. Депонуються, тобто здаються на зберігання і за запитами видаються користувачам у вигляді копій або мікрофільмів, звіти про виконані науково-дослідні роботи, статті, реферати та інші роботи, які становлять інтерес для вузького кола дослідників. Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види: праці відомих представників економічної думки; статистичні матеріали; науково-дослідна література; навчальна література; науково-популярна література;практичні посібники; довідкова література. Процес ознайомлення з літературними джерелами з обраної теми необхідно починати із ознайомлення з довідковою літературою.

Визначено фактори, які впливають на розвиток та стабілізацію вітчизняної економіки. Це, зокрема, етнічність, релігійність, економічна політика української держави.

Сучасний стан економіки України - криза. З окремих проблем можна виділити: надзвичайне обтяження економіки соціальними виплатами; зростання тіньового сектора; переважання сировини в експорті та готової продукції в імпорті; інфляція; низький рівень інвестицій в інновації.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, - бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це - лінія на створення національної конкурентоспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.

Отже, економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Визначено, що бібліографічні джерела економічної інформації являють собою сукупність літературно оформлених робіт, випущених видавництвами або депонованих у закладах науково-технічної інформації. Депонуються, тобто здаються на зберігання і за запитами видаються користувачам у вигляді копій або мікрофільмів, звіти про виконані науково-дослідні роботи, статті, реферати та інші роботи, які становлять інтерес для вузького кола дослідників.

Встановлено, що залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види: праці відомих представників економічної думки; статистичні матеріали; науково-дослідна література; навчальна література; науково-популярна література; практичні посібники; довідкова література.

Визначено, що наукові бібліотеки забезпечують вчених і спеціалістів літературою з відповідних галузей знань, зокрема економічних, виконують роботи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів науково-дослідного фаху.

З'ясовано, що державні бібліографічні покажчики допомагають спеціалістам відбирати необхідні для опрацювання джерела. Це, зокрема, науково-допоміжний покажчик 'Україна сьогодні: політика, економіка, культура', 'Літописи' журнальних, газетних статей, книг.

До покажчика 'Україна сьогодні: політика, економіка, культура' включено літературу, присвячену актуальним проблемам громадсько-політичного життя України, розвитку економіки, науки, культури, мистецтва, питанням захисту прав людини, релігійного життя тощо. Видання вміщує літературу, яка надійшла до Національної парламентської бібліотеки України. Видання адресується історикам, політологам, культурологам, викладачам, бібліотечним працівникам.

Визначено, що у економічних дослідженнях застосовують цифрові показники економічних явищ, приведених у опублікованих літературних джерелах (статистичні збірники, огляди, видані статистичними органами). Інформація, запозичена з цих публікацій, потребує особливої уваги до використання її. Щоб запобігти викривленню показників у виконуваному дослідженні, їх необхідно провадити за найближчою датою опублікування. Цифрові дані треба перевіряти за офіційними виданнями Держкомстату України. Вони використовуються у вигляді окремих посилань або способом групувань у таблицях; зображувані на графіках, схемах відповідно з методологією, прийнятою у економічній статистиці.

З'ясовано, що в наукових працях висвітлюють питання теорії та методології економіки природокористування і сталого розвитку продуктивних сил; еколого-економічних проблем використання природних ресурсів; регіональних і прикладних проблем природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Отже, проаналізувавши значну кількість покажчиків, наукових видань, літописів, можна зробити висновок, що в галузі бібліографічного забезпечення України на сьогодні працює багато організацій і установ; система покажчиків охоплює різноманітні за змістом, призначенням, складом відображених матеріалів ланки. Але і в організації цієї роботи, і в системі посібників є ще істотні недоліки. Це, як уже зазначалося, відсутність координації роботи, єдиного методичного центру й єдиного плану.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми виробничих та інформаційних технологій, економіки та фундаментальних наук: збірник наукових праць / Вінницький держ. педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського. Інститут перспективних технологій, економіки і фундаментальних наук. -- Вінниця, 2007-- 89 с.

2. Актуальні проблеми економіки: науковий економічний журнал / ВНЗ 'Національна академія управління': . -- К., 2001. -- С.7-14

3. Актуальні проблеми розвитку економіки: Науковий збірник / Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Прикарпатський науково-аналітичний центр. -- Івано-Франківськ, 2006. -- С. 63-71

4. Актуальні регіональні проблеми економіки, права, управління і соціальної сфери: Вісник наукових досліджень / Вінницький фінансово-економічний університет. -- Вінниця, 2004. -- С.18-20

5. Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: науковий збірник / Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Прикарпатський науково-аналітичний центр. -- Івано-Франківськ, 2006. -- 117 с.

6. Актуальні проблеми економіки перехідного періоду: наук. збірник / К, 1999. -- 309 с.

7. Баженова Ю. В. Макроекономічне регулювання в державі / Ю. В. Баженова // Формування ринкових відносин в Україні. -- 2009. -- № 2. -- С. 65-67.

8. Беседін В. Ф. Роль держави в ринковій економіці / В. Ф. Беседін, О. Г. Пенькова // Формування ринкових відносин в Україні. -- 2009. -- № 2. -- С. 3-6.

9. Бібліотекознавство і бібліографія України : бібліогр. покажч./ М-во культури і мистецтв України. НПБ України. -- К, 1999. -- Вип.57. --1999. -- 84 с. інформаційний економіка бібліографічний науковий видання

10. Брауде Л. Р. Основы библиотечно-библиографических знаний /Л.Р. Брауде. -- М. : Высш. шк., 1987. -- 93 с.

11. Васильєв О. Г. Інформаційні продукти та бази даних Книжкової палати України // Вісник Книжкової палати. -- 1997. -- № 10. -- C. 10-14

12. Гуцол Г. В. Новітні розробки у галузі інформатизації Книжкової палати України// Вісник Книжкової палати. -- 2006. -- № 4. -- C. 29 - 34.

13. Диомидова Г. Н. Библиографоведение: учебник для сред. профес. учебных заведений/ Г.Н. Диомидова. -- СПб. : Профессия, 2002. -- 284 с.

14. Доленко Л.Х. Індустріальна економіка як нова течія світової економічної думки/ Л.Х. Доленко // Вісник Теорнопільської академії народного господарства. -- Тернопіль, 2000. -- Спецвипуск №5. -- С.12-14

15. Дослідження проблеми становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. -- К. : КНЕУ, 2003. -- 241 с.

16. Економіка. Менеджмент. Підприємництво: зб. наук. праць / Східноукраїнський держ. університет. -- Луганськ, 2000. -- № 3. -- 74 с.

17. Економіка та підприємництво: зб. наук. праць. -- Київ. : КНЕУ, 2007. -- № 18. -- С. 186-193

18. Економіка та управління АПК: зб. наук. праць. -- Біла Церква, 2009. - Вип. 1. -- 126 с.

19. Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. -- Х. : Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського, 2007. -- № 4. -- 189 с.

20. Економічна історія: лекції. Тимочко Н. О., Пучко О. А., Рудомьоткіна Л. М., Маслов А. О., Толстов Р. Д. -- К. : КНЕУ, 2000. -- 268 с.

21. Економічна історія України: навч. посібник. -- К. : КНЕУ, 2005. -- 328 с.

22. Економічна історія: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. Тимочко Н. О., Пучко О. А., Рудомьоткіна Л. М., Маслов А. О., Толстов Р. Д. -- К. : КНЕУ, 2001. -- 216 с.

23. Економічна система: сутність, структурні елементи, критерії класифікації. Типи економічних систем та критерії їх класифікації. Політична економія: навч. посіб. -- К. : КНЕУ, 2001. -- 315 с.

24. Жук В. Г. Бібліографічне відображення розвитку бібліотекознавства в Україні //Вісник Книжкової палати. -- К. -- 2005. -- № 6. -- C. 12-13

25. З історії книги та бібліографії : зб. наук. праць. -- К. : Наук. думка, 1990. --128 с.

26. Загальна характеристика розвитку економічної теорії у ХХ столітті. Історія економічних учень: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Л. Я. Корнійчук, Г. Ю. Кирилова, Н. О. Татаренко, С. Б. Погорєлов. -- К. : КНЕУ, 2002. -- 385 с.

27. Заєць О. П. Інноваційно-інвестиційний розвиток вітчизняних підприємств - шлях до подолання економічної кризи / О. Заєць // Вісник Національного банку України. -- 2009. -- № 1. -- С. 60-63

28. Зворський С. Л. Актуальні питання історіографії бібліотечної справи і бібліографії в Україні //Бібліотечний вісник. -- 2004. -- № 1. -- C. 32-36

29. Стратегія економічного розвитку України: наук. зб. -- К. : КНЕУ, 2004. -- № 15. -- 214 с.

30. Історія економічних учень: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Л. Я. Корнійчук, Г. Ю. Кирилова, Н. О. Татаренко, С. Б. Погорєлов. -- К. : КНЕУ, 2002. -- 269 с.

31. Історія економічних учень: підручник / В. Д. Базилевич, П. М. Леоненко, Н. І. Гражевська. К. : Знання, 2004. -- 1300 с.

32. Книжкові джерела української біографістики у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського: матеріали до бібліографії (сер. ХІХ-ХХ ст.). -- К., 2004. -- 365с.

33. Корж М. В. Особливості і проблеми розвитку національної економіки в умовах глобалізації / М. В. Корж // Формування ринкових відносин в Україні. -- 2009. -- № 2. -- С. 70-75.

34. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики. -- К. : Кн. палата України, 1999. -- 115 с.

35. Куриленко Т. В. Книжкові джерела української біографістики у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського: матеріали до бібліографії. -- К., 2004. -- 365с.

36. Лавриненко В. М. Економічна історія: опорний конспект лекцій. -- К. : АПСВ, 2003. -- 137 с.

37. Лиханова І. М. Національна бібліографія України на сучасному етапі //Київська старовина. -- 2003. -- № 3. -- C. 84-99

38. Лиханова І. М. Становлення національної бібліографії України //Київська старовина. -- К. -- 2002. -- № 6. -- C. 80-92

39. Літопис газетних статей: Державний бібліографічний покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2004. -- № 21. -- 68 с.

40. Літопис газетних статей: Державний бібліографічний покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2007. -- № 9. -- 75 с.

41. Літопис газетних статей: Державний бібліографічний покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2008. -- № 6. -- 79 с.

42. Літопис журнальних статей: Державний бібліографічний покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 1997. -- № 20. -- 68 с.

43. Літопис журнальних статей: Державний бібліографічний покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2000. -- № 14. - 68 с.

44. Літопис журнальних статей: Державний бібліографічний покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2002. -- № 8. - 82 с.

45. Літопис книг: Держ. бібліогр. покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 1998. -- № 1. - 152 с.

46. Літопис книг: Держ. бібліогр. покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2000. -- № 7. - 167 с.

47. Літопис книг: Держ. бібліогр. покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2002. -- № 3. - 145 с.

48. Літопис книг: Держ. бібліогр. покажчик України. -- К. : Книжкова палата України, 2003. -- № 8. - 163 с.

49. Маслов А. О. Еволюція економічних поглядів М. Х. Бунге/ А.О. Маслов. -- К. : Знання, 2005. -- 697 с.

50. Огляд науково-дослідної роботи наукових бібліотек та вищих навчальних закладів культури України у галузі бібліотекознавства, бібліографознавства і основ книгознавства за 1996-2000 рр. -- К. : М-во культури і мист. України, НПБ України. -- 2003. -- Ч.2. --2004. -- 115 с.

51. Онищенко Н. В. Теоретико-методичні аспекти формування інноваційно - інвестиційної політики на підприємствах України / Н. В. Онищенко, Н. Й. Радіонова // Формування ринкових відносин в Україні. -- 2009. -- № 1. -- С. 103-108

52. Організаційно-економічні аспекти інноваційного оновлення національного господарства : наук. моногр. / М. М. Єрмошенко, С. А. Єрохін, В. М. Шандра та ін. -- К. : Нац. акад. упр., 2008. -- 216 с.

53. Патока В. Г. Діяльність НПБУ в галузі національної бібліографії за період 1991-2000 роки //Вісник книжкової палати. -- 2001. -- № 5. -- C. 3-7

54. Підвищення конкурентоспроможності національної економіки України як передумова її європейської інтеграції // Экономика промышленности. -- Донецк, 2005. -- С.46-49

55. Погляди на предмет економічної історії в ретроспективі // Історія народного господарства та економічної думки України. -- 2003. -- Вип. 35. -- С. 12-16

56. Проблеми та перспективи інтеграції України до Європейського Союзу // Наукові записки КІТЕП. -- К. : КІТЕП, 2002. -- Вип. 2. -- С. 57-59

57. Радіонова І. К. Економічне зростання з участю людського капіталу / І. К. Радіонова // Економіка України. -- 2009. -- № 1. -- С. 19-30.

58. Слободяник М. С. Бібліотечна наука в Україні: до підсумків десятирічного розвитку //Бібліотечна планета. -- 2002. -- № 1. -- С.6-13

59. Соціально-економічне становище України // Бюлетень Національного банку України. -- 2009. -- № 1. -- С. 5-14

60. Становлення держави як економічної організації: збірник наук.-метод. конференції. -- К. -- 2004. -- С. 53-55

61. Сучасні проблеми розвитку національної економіки і шляхи їх розв'язання : наук. моногр. -- К. : Нац. акад. упр., 2008. -- 451 с.

62. Тези доповіді на наук.-метод. конф. КНЕУ 'Навчальні інновації та їхній вплив на якість університетської освіти' (29 січня 2003 р.). -- К. : КНЕУ, 2003. -- 167 с.

63. Тимочко Н. О. Економічна історія України: навч. посібник/ Н.О. Тимочко. -- К. : КНЕУ, 2005. -- 395 с.

64. Типи економічних систем та критерії їх класифікації. Політична економія: навч. посіб. -- К. : КНЕУ, 2001. -- 277 с.

65. Україна сьогодні: політика, економіка, культура: науково-допоміжний бібліографічний покажчик. -- К., 1999. -- вип. 5. -- 32 с.

66. Україна сьогодні: політика, економіка, культура: науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Міністерство культури і мистецтв України. Національна парламентська бібліотека України. -- К., 2000. -- вип. 6. - 37 с.

67. Україна сьогодні: політика, економіка, культура: науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Міністерство культури і мистецтв України. Національна парламентська бібліотека України. -- К., 2001. -- вип. 11. -- 44 с.

68. Управління інноваційною діяльністю в економіці України: наук. моногр. -- К. : Нац. акад. упр., 2008. -- 112 с.

69. Формування історико-економічних знань університетського рівня в процесі самостійної роботи : збірник матеріалів наук.-метод. конференції. -- К. -- 2003р. -- 245 с.

70. Формування інституціонального середовища в процесі трансформації відносин власності// Економіка розвитку. -- Харків: Вид-во Харківського держ. екон. ун-ту, 2003. -- № 5. -- 68 с.

71. Шаблиста Л.М. Податки як засіб структурної перебудови економіки/ Л. М. Шаблиста. -- К. : Ін-т економіки НАН України, 2000. -- 219 с.

72. Шаманська О. І. Загальна система формування економічного потенціалу / О. І. Шаманська // Актуальні проблеми економіки. К. -- 2009. -- № 2. -- С. 109-114.

Додаток А

Зображення збірника наукових праць 'Економіка. Менеджмент. Підприємництво'

Додаток Б

Зображення Державного бібліографічного покажчика 'Літопис журнальних статей'

Додаток В

Зображення Державного бібліографічного покажчика 'Літопис газетних статей'

Додаток Г

Зображення Державного бібліографічного покажчика 'Літопис книг'

Додаток Д

Зображення науково-допоміжного бібліографічного покажчика

'Україна сьогодні: політика, економіка, культура'