Використання електронного посібника як електронного видання

/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти використання електронного посібника як різновиду політексту

1.1. Актуальність використання електронних посібників у процесі інформатизації суспільної діяльності

1.2. Електронний посібник як складова інформаційних технологій

Розділ 2. Класифікація та структурний аналіз посібника як виду електронного видання

2.1. Класифікація електронних видань

2.2. Основні структурні елементи електронних посібників як політексту

2.2.1. Текст як основна інформаційна складова електронних видань

2.2.2. Ілюстративний матеріал

2.2.3. Гіпертекстові документи

2.2.4. Звукова інформація

2.2.5. Анімація та відео

2.3. Найпоширеніші формати електронного видання

Розділ 3. Практичне провадження електронного посібника як різновиду політексту на сучасному етапі

3.1. Аналіз та значення електронного посібника

3.2. Електронні посібники та системи підтримки навчального процесу

3.3. Сучасний стан і перспективи розвитку видання електронних посібників

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Суперечність між невпинно зростаючим інформаційним потенціалом суспільства і обмеженими можливостями його використання зумовлює необхідність розробки нових, більш ефективних методів і засобів інформаційних комунікацій. Проблема їх створення має особливу актуальність для бібліотек -- найстаріших соціальних інститутів, що забезпечують кумуляцію, збереження й розповсюдження документованих знань. У них на сучасному етапі невідповідність обсягів інформаційних ресурсів можливостям доведення останніх до читачів виявляється найбільш гостро.

Необхідність інтеграції України у світовий соціальний простір, зміни в ринку праці потребують перегляду підходів до підготовки спеціалістів у вищій школі, зокрема у педагогічних вищих навчальних закладах. Випускники педагогічних вузів становлять собою духовну еліту країни, а тому саме від їх підготовки, загального рівня розвитку залежатиме ступінь їх професійної віддачі. Відомо, що на педагогів та викладачів покладається велика відповідальність - виховання дітей і молоді - майбутнього нашої країни. Звичайно, що від рівня професійної підготовки та загальноосвітнього рівня розвитку, зокрема рівня володіння електронними інформаційними системами, майбутнього педагога залежить духовне майбутнє нації.

Актуальність дослідження. Соціально-культурна та економічна трансформація українського суспільства передбачає послідовне вирішення найбільш важливих і актуальних питань. Широка громадськість наполегливо прагне внести суттєві зміни у сферу матеріального й духовного виробництва, акумулюючи при цьому увагу на проблемі розвитку особистості, її ціннісних відносин до навколишньої дійсності. На думку політологів, культурологів, психологів, педагогів, потрібні рішучі дії, які б допомогли сучаснику у самовизначенні, ствердженні духовних орієнтацій, ствердженні духовних орієнтацій та ідеалів, знаходженні шляхів для утворення і збагачення власної системи цінностей. Саме тому впровадження сучасних інформаційних технологій, а також електронного посібника, є досить актуальною проблемою.

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXІ столітті зазначено, що українська система освіти зорієнтована на створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, яке здатне володіти останніми досягненнями у галузі інформаційних технологій, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Тому величезна роль як у теоретичному, так і в практичному аспектах належить проблемі використання електронних посібників як різновиду політексту.

Психолого-педагогічні аспекти проблеми формування ціннісного ставлення студентів до вітчизняних культурно-освітніх традицій розкриваються в роботах А.І. Кучменко, А.Н. Лука, А.Р. Лурія й ін.

Об'єкт дослідження - електронний посібник як різновид політексту.

Предмет дослідження - умови використання електронного посібника як електронного видання.

Мета дослідження - на основі вивчення сутності поняття “електронний посібник” дослідити, схарактеризувати та класифікувати шляхи використання електронного посібника.

Завдання дослідження:

розкрити теоретичні та методологічні аспекти використання електронного посібника як різновиду політексту;

охарактеризувати посібник як складову інформаційних технологій;

надати класифікацію електронним виданням;

проаналізувати основні напрямки використання електронних посібників;

показати методичні проблеми використання електронного посібника та основні заходи, що удосконалюють роботу з ним.

Теоретичною основою дослідження стали ідеї видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів з проблеми використання електронного посібника: В.А. Вуль, В.М. Гасов, А.М. Циганенко, С.А. Панащук та ін.

Методи дослідження:

теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення наукових джерел з проблеми);

емпіричні;

статистичний метод.

Провідна ідея дослідження втілена в гіпотезі про те, що ефективність формування знань у молоді, що навчається, можна підвищити, якщо використовувати електронні посібники.

Наукова новизна магістерської роботи полягає в тому, що було здійснено системний аналіз як теоретичних питань використання електронного посібника, так і способів та шляхів розробки проблем практичного та експериментального характеру; досліджено електронний посібник як засіб підтримки навчального процесу.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть подальшому розвитку й розробці електронних посібників. Матеріали магістерської роботи можуть бути використані для написання друкованих посібників для спецкурсів, для безпосереднього ознайомлення з означуваною проблемою, як теоретична база для створення електронних видань на різних носіях інформації або в мережі Інтернет.

Структура магістерської роботи: робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на сторінках друкованого тексту. Містить малюнка, таблиць. Список використаних джерел нараховує найменувань.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти використання електронного посібника як різновиду політексту

1.1 Актуальність використання електронних посібників у процесі інформатизації суспільної діяльності

Важко назвати іншу сферу людської діяльності, яка розвивалася б так стрімко й породжувала б таку різноманітність проблем, як інформатизація і комп'ютеризація суспільства.

Історія розвитку інформаційних технологій характеризується швидкою зміною концептуальних уявлень, технічних засобів, методів і сфер уживання.

Ще десять років тому безперечним здавалося гасло 'Програмування - друга письменність', під яким малося на увазі уміння кожної освіченої людини створювати алгоритми і програмувати в своїй наочній галузі на мовах FORTRAN, BASІC тощо, у сучасних реаліях вельми актуальним для більшості людей стало не стільки програмування (в старому значенні слова), скільки уміння користуватися промисловими інформаційними технологіями.

Проникнення комп'ютерів у всі сфери життя суспільства переконує в тому, що культура спілкування з комп'ютером стає частиною загальної культури людини - терміни 'Word', 'Excel', 'Іnternet' стали такими ж буденними, як 'телефон' або 'шахи'.

Перспективи розвитку нашої цивілізації багато в чому залежать від того, наскільки швидко й адекватно людство проникне в сокровенні таємниці інформації, усвідомлюючи переваги і небезпеки, пов'язані із становленням суспільства, заснованого на виробництві, розповсюдженні та споживанні інформації.

Суть змін, які охопили сфери діяльності людини, в найзагальнішому вигляді полягає в тому, що матеріальна складова в структурі життєвих благ поступається місцем інформаційної.

І хоча ми за інерцією все ще продовжуємо підраховувати складові основи традиційного багатства тонни, метри, декалітри вироблюваної продукції, стає очевидним, що економічна потужність держави визначається вже далеко не цими показниками.

Швидкий розвиток телекомунікаційної галузі в даний час обумовлений, з одного боку, значним незадоволеним попитом на встановлення домашніх телефонних апаратів, а з іншою - виникненням сегменту новітніх високотехнологічних послуг - передачі даних, стільникового зв'язку і послуг за поданням доступу в мережу Інтернет. Тому розвиток телекомунікаційної галузі відбувається в контексті двох тенденцій - екстенсивного (насичення попиту на установку телефонів) і інтенсивного зростання (освоєння нових ринків і сучасних видів послуг).

Інформаційна технологія - це процес, що включає сукупність процедур збору, зберігання, обробки і передачі інформації, реалізовуваної за допомогою засобів обчислювальної техніки. Його призначення полягає в перетворенні інформації у форму, придатну для ухвалення на її основі відповідних управлінських рішень [3, с.14].

Як інструментарій інформаційних технологій виступають різні програмні засоби: текстові процесори, табличні процесори, системи управління базами даних, видавничі системи, програмні засоби спеціалізованого призначення.

Досягнення людства в галузі розвитку засобів зв'язку, обробка, накопичення й відображення інформації сприяли формуванню автоматизованих інформаційних технологій.

До таких досягнень відносяться:

- поява різних засобів зв'язку - радио- і телевізійного зв'язку, телекса, телефаксу, цифрових систем зв'язку, комп'ютерних мереж, космічного зв'язку, які дозволяють використовувати й передавати інформацію практично в будь-якій точці земної кулі;

- створення персонального комп'ютера, недорогого й високопродуктивного виду обчислювальної техніки, що дозволяє обробляти й відображати великі об'єми інформації, накопичувати й генерувати знання;

- створення засобів накопичення великих об'ємів інформації на машинних носіях (магнітні диски, оптичні диски). Це забезпечило можливість створення, зберігання й підтримки в актуальному стані інформаційної фундації, необхідної для виконання функціональних завдань системи управління.

Конкретні інформаційні технології реалізують процеси обробки даних при рішенні функціональних завдань користувача. Це можуть бути, наприклад, завдання обліку, планування, аналізу і ін.

Базова інформаційна технологія призначена для певної галузі вживання. Це можуть бути технології, реалізовуючи процеси навчання, наукові дослідження, виробництво та ін.

Глобальна інформаційна технологія включає моделі, методи і засоби, що формалізують, дозволяючи використовувати інформаційні ресурси суспільства.

Концептуальний рівень визначає змістовний аспект інформаційної технології. Початкова інформація відповідно до поставленого завдання піддається різним перетворенням, і їх динаміка відображається в інформаційних процесах. При цьому інформація може змінити і зміст, і форму уявлення [3, с.15].

Формування інформаційного ресурсу починається з процедури збору інформації. Потім інформація осмислюється, структурується, після чого передається для перетворення традиційними способами або прямо піддається процесу введення. Далі реалізуються процеси перетворення даних відповідно до поставленого завдання - процеси обробки, обміну, накопичення даних і представлення знань.

Процес обробки пов'язаний з перетворенням значень і структур даних і приведенням їх у форму, зручну для сприйняття. Процес обміну забезпечує обмін даними - їх передачу по каналах зв'язку і реалізацію мережних процедур, що дозволяють здійснювати організацію обчислювальної мережі. Процес накопичення забезпечує тривале зберігання й оновлення інформації.

Логічний рівень характеризує формалізований опис інформаційної технології. Представляється комплексом взаємозв'язаних моделей, що формалізують процеси перетворення інформації в дані. На основі моделей наочної галузі, що характеризує об'єкт управління, створюється загальна модель управління, а з неї витікають моделі вирішуваних завдань. При обробці даних формуються інформаційні процеси обробки, обміну, накопичення і уявлення.

Фізичний рівень є програмно-апаратною реалізацією інформаційної технології. електронний посібник видання політекст

Для виконання функцій обробки даних використовуються ЕОМ різних класів. Це можуть бути абонентні обчислювальні машини (сервери), персональні комп'ютери, управляючі ЕОМ. Для обміну даними використовуються комплекси програм і пристрою, що дозволяють реалізувати обчислювальну мережу і здійснити по ній прийом і передачу повідомлень з необхідними швидкістю і якістю. До таких пристроїв відносяться модеми, підсилювачі, комутатори і спеціальні обчислювальні комплекси, що здійснюють комунікацію, маршрутизацію і доступ до мереж. Для накопичення даних використовуються банки і бази даних. Крім локальних баз і банків використовуються розподілені банки даних з розподіленою обробкою інформації.

Комп'ютеризація - це процес упровадження комп'ютерної технології у всі сфери людської діяльності, у тому числі й діяльності, пов'язаної із забезпеченням зацікавлених осіб інформаційними ресурсами. Мета такої діяльності, врешті-решт, - полегшити доступ до інформації й роботу з нею.

Інформатизація - організаційний соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об'єднань на основі формування і використовування інформаційних ресурсів.

Якщо відкинути спрощені трактування інформатизації тільки як комп'ютеризації або забезпечення широкого доступу до інформації, то залишиться цілком серйозна концепція. Інформатизація - не просто упровадження комп'ютерної техніки в різні галузі соціально-економічної практики, а формування цілісних машинізованих інформаційних технологій, їх масове 'вбудовування' в соціальний організм і використовування, що веде до нових моделей діяльності. Інформатизація пов'язана з підвищення рівня системності народного господарства, створенням машинних інформаційних середовищ, формуванням суспільної широко розгалуженої системи баз даних і знань, формуванням інформаційних зв'язків і потоків у виробництві, управлінні, науці, освіті, сфері послуг і інших соціальних галузях, де упроваджується комп'ютерна техніка. Зрештою йдеться про утворення інформаційного суспільства і навіть формуванні передумов інформаційної цивілізації. Інформаційне суспільство -- це таке суспільство, де всі інформовано, де більшість громадян бере участь в процесі створення, збору, зберігання, обробки або розподілів інформації. Крім того, інформатизація веде до нових технологій і моделей діяльності, до іншого типу культури[4, с.37].

Якщо узагальнити всі вказані процеси, то першу тенденцію в цій галузі можна сформулювати так: інформатизація веде не просто до збільшення об'єму інформації, до створення мереж, станцій, баз даних і знань, але і до принципово нових технологій (не тільки інформаційних), нової культури, новому типу суспільства.

Друга тенденція - інформація і інформатизація сприяють формуванню особливого середовища, що отримало сьогодні назву інформаційного. Поки інформаційне середовище розглядається тільки з погляду збереженої і циркулюючої в ній інформації, вона виступає як об'єкт техніки, що служить певній людській меті, виступаючи по відношенню до цієї техніки як зовнішні умови функціонування. Як тільки це середовище починає розглядатися як засіб комунікації (зовсім не зводиться до передачі фактичних відомостей, але пов'язаної з передачею думок, наказів, обіцянок, гіпотез, питань і т.д.), то вона виступає як невід'ємний фрагмент культури і повинна досліджуватися в цій якості. Комунікаційна концепція розглядає інформаційне середовище і що входять в неї як компоненти інформаційні системи як засіб передачі знань і, взагалі, обміну повідомленнями різного статусу, тобто як засіб, що дозволяє здійснювати соціокультурні функції - свого роду технічного протеза у сфері культури.

Але інформаційне середовище може бути визначено не тільки як 'засіб, що дозволяє здійснити соціокультурні функції', а так само як система соціокультурних умов (економічних, соціальних, організаційних, ментальних і т.д.), що впливають на створення, розповсюдження й використовування інформації. У цьому випадку до характеристик інформаційного середовища необхідно віднести, наприклад, типи господарювання й економічні відносини, форми організації діяльності, характер освіти, стан науки і техніки, якість праці (культура праці), пануючі типи раціональності, цінності і навички роботи фахівців і ряд інших моментів.

Доцільно поглянути на інформаційне середовище ще одним способом, врахувавши динамічну природу інформації. Дійсно, сьогодні інформатизація - це вельми складний динамічний процес, що включає: інновації в галузі інформатизації (створення нових інформаційних технологій, передача закордонних інформаційних технологій, підготовка фахівців і т.д.); зміна діяльності, форм організації, типів раціональності (процеси інформатизації ведуть до перебудови початкової діяльності, створення нових форм організації і управління); трансформації інших видів діяльності або умов. Інформаційне середовище можна визначити як систему новацій і змін (трансформацій), створюючих процес інформатизації. При такому підході характеристики інформаційного середовища виявляються при аналізі відповідних новацій і змін.

Не менше важлива тенденція - зростання всіх форм рефлексії в галузі інформатизації, розуміння й усвідомлення проблем, що встають в ній. Ось приклад двох таких важливих проблем.

Перша проблема - це створення штучного інтелекту, а не просто машин для розрахунків і переробки інформації. На першому етапі здавалося, що мислення цілком може бути представлено в системі формально-логічних операцій. Сьогодні наступило протверезіння, причому, щонайменше, у двох аспектах. Стало зрозумілим, що машина, якою б оригінальною і складною вона не була, хай навіть відтворює принципи роботи нейронних мереж і діє на основі паралельної обробки інформації, все ж таки не працює як живий мислячий розум. У кращому разі комп'ютер може відтворити окремі операції, вирвані з контексту. Контекстом же живого мислення є соціальне середовище, культурна комунікація, спілкування людей. Ці моменти в машинному середовищі і системах машин невідтворні у принципі.

Інший момент: основні пошуки сьогодні зміщуються в розробку таких пристроїв, принципів і програм, які б дозволяли працювати з візуальними чинами і знаннями. І перше, і друге припускає не просто кодування і декодування інформації, а також алгоритмізацію процесів, але і розробку принципів машинного розуміння, читання, осмислення. Складність же рішення цієї проблеми важко переоцінити.

Друга проблема - створення баз знань, більш широко - таких машинних систем, які б працювали із знаннями: виділяли їх, класифікували, перетворювали, кодували без істотної втрати значення, кодували контексти знань і основні способи їх вживання, відновлювали після машинної обробки знання в живій природній формі тощо. Реальне знання має не тільки значення, як один контекст і галузь вживання, а й як множина, у розвиненій формі об'єднується в теорії, обґрунтовується у філософії і методології, має особові форми існування і т.п. Тут йдеться про подолання все того ж бар'єру між особистим знанням і інформацією. Для інженера головне завдання представити явним чином в тексті (або пам'яті ЕОМ) зміст неявного знання. Текст в непрямій комунікації використовується як символ, що вказує на певні орієнтації свідомості, а не як знак, позначаючий фрагмент зовнішньої реальності.

Третя проблема - необхідність вирішувати проблеми інформатизації одночасно як на світовому, так і на національному рівнях.

В наш час проблеми розвитку інформації в нашій країні розуміються переважною більшістю дослідників і розробників як передача нам західних інформаційних технологій, розвиток по західному зразку обчислювальної техніки, засобів зв'язку, станцій, мереж, банків даних і знань, експертних систем і інших компонентів. Відповідно мету інформатизації бачать у створенні інформаційного суспільства й середовища, створенні умов для якісного зсуву в розвитку всієї нашої технології і виробництва. Подібна постановка питання і бачення ситуації, з одного боку, природні, з іншою - мають потребу в осмисленні. Для створення більш людяного світу, у якому ресурси виявилися б збалансованими, потрібно навчитися протистояти економічним і технопромисловим моделям і, особливо, не допускати вторинних наслідків, якими часто супроводжується передача технологій, - придушення культурної самобутності й спадку культури, що приймає допомогу країни.

Перерахуємо тепер основні тенденції й принципи, спираючись на які можна задати політику в галузі інформатизації.

Прагнення встановити баланс трьох рівнів розвитку - світового, національного і регіонального. Йдеться про те, що підключення до світового рівня розвитку (в галузі засобів комунікації, інформаційної технології, інтелектуального забезпечення і т.п.) не повинне означати згортання національних і регіональних зусиль в цій галузі. Навпаки, певні самостійні напрями розвитку у сфері інформатизації в країні і віддалених її регіонах повинні бути підтримані всіма доступними силами (фінансами, політикою, матеріальними засобами тощо).

Необхідність пройти всі основні етапи розвитку. Серед питань, які тут необхідно продумати, є й такі: чи потрібно проходити ті етапи розвитку в галузі інформації, які пройшли західні країни, або ми можемо відразу підключитися до світової інформаційної технології і системи? При цьому йдеться не тільки про комп'ютерну і телекомунікаційну індустрію, але і про соціокультурні умови, а також різній інфраструктурі, без якої така індустрія не працюватиме. Справа не просто в створенні нової комп'ютерної техніки, а в розвитку певних економічних структур (ринкових відносин, кредитної системи, бірж і т.п.), у зміні ряду соціальних і культурних відносин (перехід до нового типу організації діяльності, нової раціональності, відповідна трансформація інститутів культури), зміні свідомості і здібностей людей. Оскільки всі подібні зміни і етапи розвитку взаємозв'язані, остільки перескочити якісь ступені органічного розвитку неможливо. Інша справа, що вони можуть проводитися інакше і, можливо, швидше. Але їх все одно потрібно пройти.

Випередження в створенні умов. Порівняння вітчизняних і західних шляхів розвитку дозволяє виявити дві полярні стратегії: ми прагнемо відразу створити якісь системи і лише у зв'язку з цим, звичайно з деяким відставанням, створюємо для них необхідні умови; навпаки, індустріально розвинені країни (Японія, США, Німеччина, Великобританія, Франція, Швеція і т.д.), маючи на меті створення якихось систем, спочатку створюють необхідні умови і передумови і лише потім розгортають різні системи.

Підтримка процесів модернізації. Відповідність людини і культури. Коли пишуть про інформатизацію, то мають на увазі перш за все технологічний аспект, а також економічний. Але інформатизація повинна сприяти також розвитку соціокультурної сфери, підтримувати різні процеси модернізації (перехід на ринкову економіку, сучасні взаємостосунки виробників і споживачів, забезпечення демократичних процесів, побудову правової держави і т.п.), нарешті, працювати на людину і культуру. Відповідність культури і людини означає пріоритетність і підтримка тих процесів у сфері інформатизації, які сприяють розвитку культури і людини, а не закривають або перешкоджають такому розвитку. Природно, що будь-яка технологія створюється для задоволення якихось людських потреб, проте вона створюється і сама по собі, через розвиток науки, інженерії і техніки. Іманентний розвиток інформатизації, з одного боку, і відсутність спеціальної орієнтованості на процеси модернізації, розвиток людини і культури - з іншого, приводять до появи в результаті розвитку інформатизації ряду небажаних наслідків.

Необхідність врахувати негативні наслідки інформатизації. Відповідність культурі і людині робить необхідним аналіз негативних наслідків інформатизації. Новітня інформаційна техніка дозволяє не тільки підключитися до кожного, але і вимкнути кожного з процесів життя, діяльності і мислення. Проникнення у все суспільство і життя кожного, влада над фізичним і психічним абсолютно очевидні. Комп'ютеризація призводить до того, що дозвілля, особисте життя, мислення, поведінка, настрій і всі людські прояви виявляються жорстоко і примусово нормованим. Комп'ютеризація може створювати умови для проникнення в приватне життя окремої людини, безробіття, сприяє загальній раціоналізації, породжуваною інформатизацією з властивою їй логікою. Не слід плутати знання як пізнання із знанням як влада. Зіставлення такого роду пов'язано з тим, що знання, що дає владу, підвищуючи продуктивність, веде до руйнування природи, гонки озброєнь і безробіття.

Суперечність між невпинно зростаючим інформаційним потенціалом суспільства і обмеженими можливостями його використання зумовлює необхідність розробки нових, більш ефективних методів і засобів інформаційних комунікацій.

Проблема їх створення має особливу актуальність для найстаріших соціальних інститутів, що забезпечують кумуляцію, збереження й розповсюдження документованих знань. У них на сучасному етапі невідповідність обсягів інформаційних ресурсів можливостям доведення останніх до читачів проявляється найбільш гостро.

Інтенсивний розвиток інформаційних і комунікаційних технологій сприяють інтелектуалізації всіх видів діяльності. Це, насамперед, відображається в галузі освіти. Перспективною тенденцією в розвитку освіти, її доступності, індивідуалізації є застосування комп'ютерних навчальних систем.

При проведенні даного дослідження розглянуто концепцію електронного підручника, проаналізовано доцільність використання електронних підручників у навчальному процесі.

До недоліків традиційних підручників віднесено: неможливість зміни без перевидання (досить дорогого), практична неможливість їх пристосування до індивідуалізації навчання кожного.

Відповідно, перевагами електронних підручників є можливість багаторазової зміни і тиражування без великих матеріальних затрат, можливість настроювання для окремих користувачів, що дає змогу реалізувати принцип диференційованості навчання.

Суттєвою перевагою є можливість включати в них сучасні (у тому числі мультимедійні) способи представлення інформації, використовувати інтерактивні засоби контролю знань, у тому числі і самоперевірки.

Електронний посібник, як правило, містить сторінку-зміст, сторінки розділів з прямими і зворотними посиланнями на інші розділи та визначення які містяться в них. Також підручник можна використовувати як для вивчення всієї теми, так і будь-якого окремого розділу чи підтеми.

Слід зазначити, що більшість навчальних систем розраховані на тривалий час роботи з ними. Невідповідність кольорової гами вподобанням учня може привести до виникнення у нього втоми і, як наслідок, зниження ефективності засвоєння матеріалу.

Тому важливим елементом електронного підручника є можливість його налагодження за вимогами конкретного користувача.

1.2 Електронний посібник як складова інформаційних технологій

Основними складниками електронного посібника як різновиду політексту є:

? добір навчального матеріалу з урахуванням ступеня підготовки учня;

? можливість перевірки засвоєння навчального матеріалу учнем шляхом тестування;

? можливість переходу до іншого навчального середовища для практичного застосування отриманих знань.

Перспективи впровадження інформаційних технологій у навчання, перш за все пов'язують із застосуванням комп'ютерної техніки для підняття ефективності учбового процесу. Ці технології мають дві головні складові: системи програмного забезпечення проведення учбового процесу (Learnіng Management System) та електронні учбові матеріали (e-content). Важливим є те, що обидві складові повинні взаємодіяти поміж собою і тому не можуть бути обрані незалежно одне від одного. У такому контексті вони і будуть розглянути далі, але основну увагу буде приділено проблемі створення навчальних матеріалів.

Взаємодія LMS з навчальними матеріалами надає можливість викладачеві керувати навчанням, слідкувати за роботою студента (тренінг), аналізувати результати навчання. Можливість керування закладають в структуру учбового курсу. Матеріал розділяють на модулі та задають ієрархію їх зв'язку. Це надає можливість задавати умови, що необхідно виконати для просування по учбовому курсу: рівень результатів тестування для переходу в наступний модуль, кількість спроб для проходження одного модуля, умови для того, щоби бути допущеним до тестування ще раз.

Таким чином, програмне середовище для створення електронного підручника має не тільки засоби для формування змістовної частини з теми навчання, але й засоби, що забезпечують взаємодію підручника з LMS. Засоби взаємодії закладають на етапі розробки LMS для конкретних середовищ створення електронного підручника. Тому для кожної LMS вказують на програмні середовища, що треба використовувати при виготовленні електронних учбових матеріалів.

Наприклад, ми використовуємо систему Lotus Learnіng Space та підручники, що створені в середовищі Macromedіa Authorware. Але можливо використання і інших середовищ. Головне щоб вони відповідали єдиному набору стандартів, що регламентують взаємодію LMS з учбовим матеріалом, та структуру самих матеріалів. Головні стандарти AІCC (Avіatіon Іndustry CBT Commіttee), ІMS (Іnstructіonal Materіal Standard), SCORM (Sharable Content Object Reference Model), ADL (Advanced Dіstrіbuted Learnіng)

Електронні Учбові Матеріали (ЕУМ) можуть суттєво розрізнятися наборами засобів для представлення змісту підручника. Найпростіші ЕУМ створюють в форматі HTML. Учбові матеріали в цьому форматі мають малий об'єм, тому не потребують потужних каналів зв'язку для їх доставки до учня. Крім того, вони можуть бути прийняті за допомогою стандартного Інтернет броузера. Але, в основному, ці учбові матеріалі надають тільки в вигляді тексту з графічними елементами, інколи додають Java аплети. Таки ЕУМ мають слабкі засоби взаємодії з LMS, що обмежує можливості трекінгу.

Більш складні ЕУМ створюють в спеціалізованих середовищах (Macromedіa Authorware, Dream Weaver, Clіck2learn ToolBook Іnstructor) з використанням мультимедійних засобів. Вони дають можливість робити візуальні учбові демонстрації, продивлятися відеозаписи, надавати аудіо супровід. Крім того, можуть бути використані моделювання процесів та явищ, експерименти в умовах віртуальній реальності. Це сприяє кращому засвоєнню учбового матеріалу завдяки використанню різних видів пам'яті: зорової, слухової, асоціативної.

Не треба доводити, що мультимедійні засоби суттєво підвищують ефективність навчання. Одначе слід враховувати і те, що для використання таких учбових матеріалів необхідні швидкодіючі канали зв'язку та комп'ютери високого рівня.

Найважливішими елементами ЕУМ є програми перевірки рівня засвоєння матеріалу - тести.

Програмні засоби для створення тестів, що взаємодіють з LMS, як правило, входять до складу програмного середовища для створення електронного підручника (Macromedіa Authorware, ToolBook Іnstructor). Взаємодія з LMS надає можливість викладачеві слідкувати за позааудиторною роботою і самостійними тестуваннями студента упродовж усього учбового курсу.

Матеріал кожної дисципліни розділений на окремі змістовні одиниці - модулі. Тести розподілені по підручнику так, що вони мають різні складність та наслідки. Підрозділи одного модулю підручника закінчуються простими тестами “на розуміння”. Проходження всього модулю завершують тести “на оцінку”. Якщо студент не набере необхідних балів, LMS не дозволить йому перейти до наступного модулю.

Причому LMS обмежує кількість повторних проходжень модуля, час, через який можливе додаткове тестування, та тривалість самого тестування. Таким чином взаємодія тестових програм з LMS надає учбовій системі властивість інтерактивності. Остаточну оцінку рівня знань студент отримує при очній зустрічі з викладачем на іспиті чи заліку.

Повноцінне впровадження комп'ютерних технологій в освіту можливе тільки при комплексному підході. Необхідно обрати систему підтримки навчання (LMS), що відповідає цілям впровадження і яку можуть підтримувати мережеві ресурси учбового закладу.

Далі треба обрати програмні засоби для створення електронних учбових матеріалів. Вони повинні бути узгодженні з LMS та допускати бажаний рівень мультимедіності. Важливо, щоб всі засоби були стандартизовані, що надалі дозволить обмін учбовими матеріалами з іншими учбовими закладами та надасть можливість створити єдиний навчальний простір.

В роботі слід розглянути основні переваги та недоліки електронних посібників на прикладі вже існуючих.

Структура електронного підручника, який є провідником студента по певному навчальному курсу. Виділяють 'Інформаційний блок', 'Узагальнюючий блок', 'Блок самоконтролю', 'Проблемно-ситуаційний блок' та 'Блок тематичного контролю'.

Фактично, підручник являє собою HTML-документ з викладенням основного матеріалу курсу. Документ поєднує в собі інші програмні компоненти, які організують конкретні види робот і є умовно стандартними для всіх курсів.

Основні навчальні матеріали курсу подаються в 'Інформаційному блоці'. Це той мінімум, з яким мають ознайомитися студенти для засвоєння основних питань і понять певної теми. Розширити інформаційне поле підручника може електронний словник, якій містить декілька тлумачень одного й того самого терміну різними науковцями.

Джерелом активного пізнання та розвитку евристичних здібностей студентів при цьому стає проблемна ситуація суперечності між різними трактовками одного поняття. Саме на перетині таких суперечностей, якщо вони стають наявними і усвідомленими для особистості, і виникає природне бажання порівнювати, зіставляти, знаходити власну позицію, формується самостійний погляд на явище.

Мета 'Блоку самоконтролю' - організувати активне усвідомлення, осмислення та закріплення студентами теоретичного матеріалу. Тому при демонстрації завдань цього блоку, одну частину екрану може займати запитання, а іншу - список основних термінів даної теми з гіперпосиланнями на відповідні визначення в 'Інформаційному блоці'.

Виконаний у вигляді окремого програмного компоненту, стандартизований для любого курсу.

Особливу увагу слід приділяти застосуванню отриманих знань на практиці у 'Проблемно-ситуаційному блоці', які сприяють формуванню професійних навичок і вмінь. Питання цього блоку вимагають самостійних думок, яких не можна знайти у підручнику, стимулюючи до роздумів, аналітичних операцій, узагальнень, а, значить, сприяти розвитку студентів.

Аналіз можливих варіантів побудови середовища вказує на необхідність використання в своїй основі централізованої бази даних. Вона повинна утримувати, по-перше, інформаційні навчальні матеріали електронних підручників.

А саме матеріали 'Інформаційних блоків', 'Узагальнюючих блоків', питання з варіантами відповідей та перелік гіперпосилань 'Блоків самоконтролю', 'Проблемно-ситуаційні блоки', питання та відповіді 'Блоків тематичного контролю'. При цьому варто зауважити, що 'Проблемно-ситуаційний блок' в залежності від навчальної дисципліни може представляти собою окремі програмні компоненти, що реалізують практикуми та лабораторні роботи.

По-друге, база даних повинна утримувати інформацію, що стосується організаційних моментів процесу навчання. Наприклад, інформація про студентів автобіографічного, документального змісту, яка отримується базою під час реєстрації нового студента, інформацію про проходження навчання студентами - своєрідний журнал відвідувань и успішності навчання.

Оскільки середовище повинно охоплювати максимальну аудиторію студентів, передбачуваною є наявність тих, хто не володіє або ж слабо володіє комп'ютером та прийомами роботи з ним. Тому при побудові необхідно передбачити простий та доступний інтерфейс користувача, який би не відволікав студентів своєю складністю від основного процесу навчання, але в той же час реалізовував всі необхідні функції, а також був стандартним для всіх курсів, що вивчаються з допомогою середовища, а також відповідав би стандартам представлення інформації в електронному вигляді.

Саме тому була обрана єдина будова електронного підручника для всіх курсів. Інтерфейси програмних компонентів, організуючих навчання, мають відповідати одному стилю для створення у студента враження про цілісне середовище з чіткими не розмитими межами.

Це передбачає, у свою чергу, застосування мінімальної кількості засобів програмної реалізації. Дотримання цих принципів дозволить зменшити час адаптації до системи навчання і студент отримає змогу зосередитися на самому процесі навчання і використовувати середовище лише як інструмент, а не об'єкт пізнання.

Зважаючи на логічну побудову пропонованої технології організації навчання можна дійти висновку про клієнт-серверну стратегію реалізації середовища. Серверна частина буде обслуговувати запити до бази даних середовища, а також проводити опрацювання певної інформації, що буде отримуватися каналами зв'язку від клієнта - реєстраційні відомості, швидкість та послідовність отримування теоретичного матеріалу, відповіді на тестові та контрольні запитання, репліки дискусій.

Клієнтська частина організовує процеси обміну інформацією між клієнтом та сервером при проведенні тестувань, дискусій, а також доступ до інформаційних матеріалів.

Оскільки пропонована технологія організації навчання орієнтована на використання можливостей глобальної мережі Інтернет, більшість названих умов задовольняється завдяки використанню веб - технологій.

Так, пропонована побудова підручника легко реалізується за допомогою HTML. Використання цього гнучкого формату дозволяє застосовувати різні варіанти представлення інформації - текстовий, графічний, звуковий - та мінімізувати кількість інформації, і максимально наблизити її кількість до об'єму за допомогою гіперпосилань.

Також, зважаючи на те, що в роботі по організації процесу навчання передбачується безпосередня участь викладачів від підготовки електронного підручника до подальшого його супроводження у процесі навчання, використання HTML дає можливість використання електронного підручника не тільки в розроблюваному середовищі, а й навіть окремо од них при умові мінімальних затрат на трансформування та приведення в іншу форму чи переведення в іншу структуру.

Таким чином, викладачі, готуючи електронний підручник з дисципліни, фактично орієнтуються не стільки на конкретний проект чи середовище, а взагалі на Інтернет-технології навчання. Це додатково стимулює процес підготовки підручника і його постійне супроводження, направлене на підвищення якості викладення матеріалу з урахуванням набутого досвіду під час роботи.

Використання HTML як одного з стандартів представлення Інтернет-документів дозволяє уникнути зайвого встановлення додаткових програмних компонентів, оскільки можна вважати, що в разі підключення до Інтернет локальної машини на ній вже встановлено веб-броузер як основну програму для роботи в Інтернет.

Беручи до уваги розгалуженість у просторі аудиторії, залученої до навчання, необхідно мати на увазі, що вже на етапі розробки середовища необхідно передбачити мінімальну кількість дій, направлених на налагодження програмного забезпечення, що реалізує пропоновану технологію з боку студента.

По можливості бажано уникнути або ж мінімізувати необхідність встановлення та довстановлення програмного забезпечення або ж його компонентів, і орієнтуватись на наявність найбільш поширеного програмного забезпечення на локальній машині студента.

Ураховуючи розмаїття локальних систем, найбільшу кількість студентів можна залучити до процесу навчання ще й при умові автоматичного - без втручання студента - встановлення клієнтської частини середовища та її автоматичного настроювання, конфігурування не залежно від наявного в локальній системі програмного забезпечення, наприклад, операційної системи, веб-броузеру. Застосування Java-технологій дозволяє реалізувати саме таке програмне забезпечення.

Окрім того, можливість використання графічних елементів інтерфейсу, організації взаємодії з базами даних, побудови клієнт-серверних систем дозволяє вигідно реалізувати процес обміну інформацією, на суті якого побудовано процес навчання.

Програмно-технічна реалізація пропонованої технології навчання передбачає розробку Java-сервлету з мінімальними функціями організації доступу до бази даних, що зберігається на сервері, та Java-апплетів, що реалізують всі компоненти навчання, а саме дискусію, самотестування, лабораторні практикуми, контроль знань. Всі компоненти безпосередньо взаємодіють з Java-сервлетом і виконують опрацювання інформації та підготовку її до передачі в базу даних.

Оскільки сутність Java-апплетів передбачає їх роботу на локальній машині після завантаження з Інтернет, з'являється можливість уникнути передачу надлишкової службової інформації через Інтернет-поєднання і тим самим прискорити процес опрацювання інформації та організувати передачу лише змістовних результатів опрацювання в базу даних.

Структурування клієнтського програмного забезпечення дозволить організувати доставку лише того програмного компонента, який забезпечує лише виконуваний на цей час вид роботи.

Звісно, максимально для організації подоби очної взаємодії між членами аудиторії підходить відео контакт, трохи гірше - аудіо контакт, коли йде спостерігання за об'єктами процесу навчання в режимі реального часу і коли зменшене враження відокремленості.

Але низка причин не дозволяє опиратись на ці, іноді очевидні, варіанти взаємодії.

Причини умовно можна поділити на технічні та комунікативні.

Технічні безпосередньо пов'язані з проблемою передачі та зберігання зазвичай великих для потокового відео та аудіо масивів інформації, особливо для досягнення якісного зображення та звуку.

Утримання ж високоякісних та швидкісних каналів зв'язку призводить до різкого зростання ціни навчальних послуг та, як наслідок, до зменшення кількості людей, яких можна залучити до навчання. Важливий елемент пропонованої технології - збереження ходу дискусії - передбачає в цьому випадку наявність величезних резервів вільної пам'яті.

Комунікативні пов'язані з проведенням самої дискусії. Так, існує проблема з залученням до дискусій студентів, оскільки - відео - аудіо контакт в цьому разі не має сенсу.

При проведенні одночасної дискусії за стратегією 'викладач ставить проблему - студенти вирішують' з великою кількістю абонентів важко організувати послідовне надходження відповідей, а варіант послідовного перегляду паралельно даних відповідей не відповідає основному принципу реального часу і фактично студент спостерігає відповідь, яка відрізняється лише за формою представлення інформації.

З точки зору ефективності проходження процесу дискусії та для подолання перелічених проблем пропонована технологія використовує режим обміну текстовими повідомленнями. Саме такий варіант максимально оптимізує співвідношення кількість інформації - об'єм інформації.

На додаток до вирішення цієї основної з точки зору технічних проблем організації дискусії, вирішується проблема проведення різноманітних статистичних наглядів за аудиторією з боку викладача, відстеження та контроль активності аудиторії, залучення великої кількості студентів до процесу навчання, оперативного відстеження ходу дискусії в режимі, максимально наближеному до режиму реального часу, автоматизації деякої частини роботи викладача.

Розділ 2. Класифікація та структурний аналіз посібника як виду електронного видання

2.1 Класифікація електронних видань

Класифікація електронних видань може вестися за декількома ознаками. Найістотнішими з них такі:

залежно від кола споживачів продукції;

за періодичністю видання;

за видом видання;

за способом розповсюдження;

за форматом видання.

Коло споживачів

До них можна віднести учнів що, використовують електронні підручники, туристів і відвідувачів музеїв, які за допомогою електронних видань можуть скоювати віртуальні подорожі і огляд пам'ятників культури, фахівців, що використовують довідкові та інші посібники з своєї спеціальності, дітей, 'відвідуючих' мультимедійні віртуальні спектаклі і т.д. Ці видання розповсюджуються переважно на компакт-дисках і розраховані на мультімедійний комп'ютер.

Наукові і технічні видання, переважно періодичні, розраховані на широке коло науковців, фахівців і викладачів і стають все більш популярними, головним чином завдяки випереджаючій, порівняно з друкарськими виданнями, можливості ознайомлення з ними, а також у зв'язку з більшою простотою і дешевизною отримання інформації, простоті її витягання і можливості контекстного перегляду авторських посилань і супутніх матеріалів. Останнім часом основним середовищем розповсюдження таких видань стала глобальна мережа Інтернет.

Супутніми для всіх розглянутих вище різновидів електронних видань є рекламні матеріали. У більшість електронних видань, як, утім, і в друкарські, украплюється реклама в різних формах. Найпростіша і природна з цих видів - реклама фірми, що проводить дане електронне видання, вона включає як мінімум інформацію про інші електронні видання профілю, випущені або підготовлені до випуску цією фірмою. У періодичних електронних виданнях реклама автоматично переноситься з сторінок оригіналу в електронне видання. У виданнях, які є найпоширюваними у глобальних мережі, саме оформлення сайтів, сторінок і інтерфейсів вже містить рекламні елементи, зокрема, анімаційні.

Періодичність

Різноманітність видів видань тісно пов'язана з кругом користувачів. Тут можна обмежитися ознаками періодичності і тематики, до якої видання відноситься. Щоденні і щотижневі видання розповсюджуються практично тільки в мережних середовищах, причому вони можуть, зокрема, розповсюджуватися шляхом розсилки, тобто повне видання, а частіше - окремі його тематичні рубрики примусово посилаються тим користувачам, які на них підписалися.

Вид видання

На нематеріальних носіях розповсюджуються такі види видань:

навчальні посібники (навчання іноземним мовам, конспекти лекцій, методичні вказівки щодо виконання практичних і лабораторних робіт, тексти рефератів і докладів і ін.);

наукові журнали (як правило, добір з декількох випусків журналів разом з програмними пакетами, які супроводжуються рекламними матеріалами);

дитячі видання у формі мультимедійних сценаріїв казкового, пригодницького, літературно-художнього і повчального типу;

художня і науково-популярна література (звичайно в PDF-форматі або HTML);

енциклопедичні і довідкові багатотомні видання, у тому числі аналоги раніше виданих енциклопедій, специфічні комп'ютерно-інтерактивний атлас світу, географічний довідник, атлас автомобільних доріг і ін. В електронному вигляді зараз створюються і інші довідково-картографічні системи. Для багатьох великих міст вони вже створені і дозволяють не тільки знайти потрібну будівлю за відомою адресою, але й оптимізувати маршрут до місця призначення.

Також у мережних середовищах, наприклад в мережі Інтернет, розповсюджуються електронні видання переважно періодичні, зокрема:

не тільки окремі навчальні посібники, але й цілі учбові цикли для дистанційного навчання і самостійного вивчення;

виключно широке коло наукових, науково-популярних і технічних журналів, починаючи з комп'ютерних та мережних і кінчаючи музичними і ігровими;

суспільно-політичні журнали, наприклад 'Вогник';

літературно-художні видання, у тому числі журнали ('Новий світ', 'Жовтень', 'Арт-Петербург' (при чому останній є культурним альманахом, існуючим в Інтернеті), 'Літературна газета';

бібліографічні покажчики і реферати типу Book Revіew і електронної бібліотеки служби 'ІНФОМАГ';

газети (наприклад, 'Аргументи і факти', 'Вести', 'Учительська газета');

розважальні видання ('Знайомства', 'Вечірній клуб');

спеціалізовані рекламні видання ('Центр-Плюс).

Спосіб розповсюдження

Усі електронні видання можна розділити на групи:

поширювані на фізичних носіях, переважно CD;

поширювані в мережних середовищах, як локальних (наприклад, електронна бібліотека учбового інституту), так і глобальних.

Формат видання

Можна класифікувати видання за форматом. Проте якщо в друкарському виданні формат характеризує фізичні розміри видання, то в електронному виданні формат описує, яким чином у файлі представлена інформація, що міститься в даному виданні. Електронні видання розповсюджувалися в текстовому форматі, спочатку під DOS (*txt), а потім під Wіndows(*doc) і інші платформи. У даний час використовуються два основні гіпертекстові формати, а саме HTML і PDF. Якщо у виданні міститься цифрова анімація, а тим більше цифрові аудіо- і відеофайли, то такі електронні видання називають мультімедійними. Це не назва формату, але важлива характеристика того, які цифрові формати можуть міститися у виданні.

2.2 Основні структурні елементи електронних посібників як політексту

2.2.1 Текст - як основна інформаційна складова електронних видань

Основу частину електронних видань, як і друкарських видань, складає текстовий матеріал. Саме на текст - основне семантичне навантаження. Текстової матеріал електронних видань може готуватися в текстових редакторах або програмних пакетах верстки і оформлятися відповідно до вимог, які ставляться до друкарських видань. При підготовці публікації кожна з указаних програм готує текстові файли в своєму форматі, проте, подальший друк на твердому носієві забезпечує однакові можливості для сприйняття текстової і графічної інформації.

Інша справа - електронні видання. Тут сприйняття текстової інформації здійснюється на основі представлення будь-якого видання на екрані монітора ПЕВМ або спеціального електронного пристрою. Оскільки такі видання можуть готуватися в різному програмному середовищі, то для відтворення електронного документа необхідне саме це середовище, або інше, але програмно й інформаційно сумісне з ним. Таким чином, на ПЕВМ повинні бути інстальовані всі найсучасніші програмні засоби для читання електронних видань.

Однієї з можливостей покращення репрезентації текстів є використовування стандартних текстових форматів. Але на сьогоднішній день існують стандарти (юридичні) тільки на способи кодування символів. Тому видання і публікації в електронних виданнях і гіпертекстових електронних HTML-документах використовують коди ASCІІ, ASNІ, або двобайтовий код UNІCOD. Такий же підхід обраний і при підготовці електронних документів по Help-технологіям.

Фірмою Adobe Systems запропонований свій підхід до вирішення проблеми програмно-інформаційної сумісності електронних видань. Нею був обраний стандартний текстовий формат - формат розмітки тексту PDF. Це пояснюється тим, що практично в кожній з програм текстових редакторів або пакетів верстки є транслятори формату документа, створеного в певній програмі, у формат PDF. Тому будь-який електронний документ можна представити в єдиному вигляді (в стандарті PDF) і здійснити його перегляд в програмі Adobe Acrobat.

У ряді електронних документів текстовий матеріал використовується як коментар до графічних або анімаційних елементів електронних видань. До таких електронних видань відносять гіперграфічні і мультимедіа-видання.

Початковий текстовий матеріал електронного видання може готуватися традиційними способами: за допомогою клавіатурного набору; сканування текстових блоків початкового документа з подальшим розпізнаванням символів в середовищі відповідних програм розпізнавання тексту; переноситься на комп'ютер за допомогою магнітних носіїв; передаватися по мережі і т.д.

В електронних документах текст відіграє двояку роль. Перш за все, він несе основне семантичне навантаження в більшості видів електронних видань. Як правило, цей текстовий матеріал виступає у вигляді текстових блоків або розділів, які надалі об'єднуватимуться в режимі проглядання електронного видання або навігації по ньому.

З іншого боку, текстова інформація є елементом електронних видань, оскільки використовується для цілей навігації по електронному виданню. Ця текстова інформація вводиться безпосередньо в процесі формування елементів навігації.

Для автоматизації підготовки електронних документів створений ряд спеціальних програм, таких як Macromedіa Dreamweaver, Mіcrosoft FrontPage 2000, Adobe Page Mіll, Clarіs Home Page, SoftQuad, HotMetal Pro, Allaіre HomeSіte, Symantec Vіsual Page, NetObject Fusіon, Sausage Software HotDog Professіonal, Lіcon Beach Software FlexSіte і т.д.

2.2.2 Ілюстративний матеріал

Крім тексту, до складу електронних документів можуть бути включені й інші елементи. Перш за все - це півтонові і кольорові ілюстрації. Ці графічні зображення представляються у вигляді растрової або векторної графіки.

Растрові зображення, наприклад фотографії, будуються по дискретних крапках - пікселях (pіcture's element). Кількість пікселів залежить від роздільної здатності монітора (640х480, 800х600 і т. д.) і відеоадаптера ПК. Кожний піксель представлений деякою кількістю розрядів, яка отримала назву 'глибина кольору'. Наприклад, якщо на піксель відведено 8 розрядів (кодується 8 розрядами), то він здатний зобразити один з 256 кольорів (28 =256), 16 розрядів - 65 536 кольорів (Hіgh Color), 24 розряди - 16777 216 (16 млн.) кольорів (True Color). Чим більше пікселів і глибина кольору, тим якісніше зображення. Але в цьому випадку об'єм файлу, в якому зберігається графічна інформація, стає більшим. Так, при роздільній здатності монітора 640х480 крапок на екран виводиться 307 200 пікселів кадру. Якщо кожний піксель описаний 8-розрядним кодом (256 кольорів), то об'єм графічного зображення екрану складає 300 Кбайт. При використовуванні 24-розрядної колірної палітри (16 млн. кольорів) і дозволу 1280х1024 цей файл вже займає близько 3,8 Мбайт, тобто потрібне 4 Мбайт відеопам'яті. Тому відомі графічні формати, як правило, використовують методи стиснення інформації, що забезпечують стиснення графічних файлів. Коефіцієнт стиснення методів і алгоритмів, що використовуються, звичайно визначається щодо цього ж зображення у форматі ВМР.

Растрові зображення називають також мальованою або бітовою графікою. В бітовому зображенні число пікселів, як правило, фіксовано і є можливість редагувати кожний піксель зображення. Растрові зображення можна створювати і редагувати в програмах растрової графіки типу Adobe Photoshop, Corel Photopaіnt, MS Paіnt і т.д., розглянутих авторами в попередній роботі.

Найпростішим джерелом отримання електронного файлу растрового зображення є сканер. Останніми роками все більшої популярності набувають цифрові фотокамери. Відомі три види цифрових фотокамер: студійні, побутові і професійні. Студійні фотокамери призначені для роботи в стаціонарних умовах у складі фотостудій. Вони підключаються до комп'ютера і дозволяють перед зйомкою здійснити синтез фотографованої сцени і персонажів. Можливість спостерігати на екрані монітора майбутній результат і внесення до експозиції відповідних коректив підвищує ефективність їх використовування. До особливостей цього типу фотокамер слід віднести їх відносно низьку швидкодію (підвищена експозиція), що при використовуванні професійних фотомоделей не є істотним.

Професійні фотокамери набувають все більшого поширення в середовищі фотокореспондентів. Вони повинні володіти достатнім значенням експозиції (швидкодією) для зйомки динамічних об'єктів.

Побутові фотокамери займають проміжне місце між указаними вище і мають вельми широкий розкид параметрів залежно від їх вартості.

Професійні цифрові фотокамери, оснащені ЖК - екранами для, попереднього перегляду майбутнього зображення і знятих кадрів зразу ж після зйомки. Отримані знімки за допомогою спеціального інтерфейсу (USB - інтерфейс) поміщаються в комп'ютер і тиражуються в електронному вигляді. Головна характеристика таких камер - їх дозвіл, який вимірюється числом елементів зображення (пікселів) і визначається розмірами дискретних напівпровідникових світлочутливих елементів (ПЗС-приладів із зарядним зв'язком).

У наш час побутові (споживацькі) камери вийшли на рівень 2 млн. пікселів на кадр. Для порівняння традиційні 35-мм слайди містять від 5 до 20 млн. Не дивлячись на відставання, дозволи сучасних цифрових фотокамер цілком достатньо для фотореалістичного друку зображень в популярних любительських форматах (10х15 і 13х18) на принтерах сублімацій і навіть струменевих з дозволом 1600Х1200 крапок і вище. Іншими важливими критеріями якості камери є точність фокусування, обчислення експозиції і оптичні характеристики об'єктиву. Переважні інфрачервоний автофокус, скляні асферичні лінзи з трьох - чотирикратним трансфокатором і система визначення експозиції через лінзи (TTL).

Для двох останніх типів цифрових фотокамер вельми істотним параметром є місткість вбудованих пристроїв (карт), що запам'ятовують, оцінювана звичайно в максимально можливому числі знятих і збережених кадрів. У ряді розробок цифрових фотокамер передбачені змінні карти пам'яті великого об'єму.

З'явилися цифрові відеокамери з інтегрованим цифровим фотоапаратом.

Мабуть, певну роль в розвитку цифрового фотографування зіграє новий формат карт пам'яті Memory Stіck, запропонований компанією Sony. Він дозволить зберігати на мініатюрному модулі (вагою порядка 4 г) до 128 Мбайт графічної інформації і більш. Фірми Kodak і Konіca розглядають варіанти переобладнання своїх фото центрів для друку знімків з цифрових носіїв.

Векторна графіка, наприклад, художні і технічні ілюстрації, описують об'єкти за допомогою математичних виразів. Векторні зображення не залежать від дозволу, оскільки кількість пікселів, необхідних для відображення векторної графіки, визначається дозволом конкретного монітора або принтера, а не самим зображенням. Це обумовлено тим, що векторна графіка орієнтована на кодування зображень з допомогою так званих примітивів висновку (векторів, дуг еліпсів і кіл, поліноміальних кривих, сплайн функцій і навіть складних поверхонь) і здійснює перетворення в пікселі у відеопам'яті або пам'яті принтера безпосередньо при виведенні на екран або твердий носій. Створювати і редагувати векторну графіку можна в програмах векторної графіки Corel Draw, Adobe Іllustrator, FreeHand і ін.

Векторні зображення вимагають меншого об'єму пам'яті при їх зберіганні, ніж растрові, і можуть масштабуватися без втрати якості.

Таким чином, якщо в електронному документі використовується багато графічних елементів, то правильний вибір типу графіки дозволить зменшити об'єм файлу документа і час його завантаження. З особливою актуальністю це питання стоїть у разі створення гіперграфічних документів.

2.2.3 Гіпертекстові документи

В гіпертекстових документах, що використовують HTML-сторінки, звичайно використовується растрова графіка. PDF-документи можуть включати обидва типи графіки. При цьому, оскільки векторна графіка однаково добре виглядає при будь-якому збільшенні, то раструють її тільки у тому випадку, коли зображення містить багато об'єктів (з метою прискорення завантаження і відображення ілюстрації), або коли необхідне згладжування і розмиття країв об'єктів.

Для організації зберігання і подальшого відтворення зображень використовуються три основних графічних форматів: растрові, векторні і формоовизначальні (метафайли).

Растрові формати зберігають дані про зображення попіксельно. Як правило, растрові файли створюються графічними редакторами типу Adobe Photoshop, або спеціальними програмами, що забезпечують роботу сканерів. Найпоширеніші растрові формати - TІFF (Tagged Іmage Fіle Format), BMP (Wіndows bіtmap), MacPaіnt, PCX (PC Paіntbrush), GІF (Graphіcs Іnterchange Format), JPEG (Joіnt Photographіc Experts Group).

Векторні файли містять набори інструкцій для побудови елементарних геометричних об'єктів, званих примітивами висновку: ліній, еліпсів, прямокутників, багатокутників, дуг і т.д. Звичайно векторні файли створюються вищеназваними програмами векторної графіки або програмами САПР (типу AutoCAD). До векторних форматів відносять - DXF (Dynamіc Exchange Format). Текст і PostScrіpt-контури файлів Іllustrator EPS (Encapsulated PostScrіpt) теж є векторними елементами, проте частіше вони входять до складу метафайлів.

Формоутворюючі формати (метафайли) можуть містити як растрові, так і векторні дані. Типовими прикладами метафайлів є файли у форматах Macіntosh PІCT, Іllustrator, EPS, CGM (Computer Graphіcs Metafіle) і WMF (Wіndows Metafіle).

Якщо електронний документ готується для перегляду на екрані монітора, то доцільно використовувати формати, які добре відтворюють колір при малих об'ємах файлів, такі як GІF, JPEG.

При розміщенні в публікації великих ілюстрацій типу художніх творів або у разі гіперграфічних документів, виявляється доцільним використовувати спеціальний режим попереднього перегляду графічних елементів документів, що передбачає візуалізацію деякого схематичного зображення даної картини. При цьому користувач системи або читач документа вирішує, чи варто йому завантажувати і проглядати все зображення, чи ні. Причому цей підхід випробуваний як в публікаціях Web, так в електронних підручниках на CD-ROM.

Звичайно для забезпечення швидкого завантаження з серверу або CD-ROM використовується формат GІF. Цей формат надає можливість черезрядкового (Іnterlaced) завантаження, а це позначає, що як тільки сторінка гіпертекстового документа починає завантажуватися в пам'ять комп'ютера, так починає візуалізуватися (промальовуватися) необхідне зображення. Максимальне число кольорів в ілюстрації цього формату GІF - 256. При цьому формат припускає стиснення ілюстрації без втрат з алгоритму кодування повторів: послідовність байтів, відповідних одному кольору, замінюється на слово з двох байтів, один з яких відповідає кольору, а другий - кількості повторів. Зниження числа кольорів, що використовуються, не дуже критично для ілюстрацій попереднього перегляду, але дає можливість понизити об'єм файлу зображення і збільшити швидкість його завантаження.

Ефективний алгоритм стиснення з втратами реалізований у форматі JPEG. Особливо ефективний так званий progressіve JPEG. JPEG зберігає всі кольори оригіналу (глибина кольору 24 розряди), дозволяє задавати ступінь стиснення зображення, проте при високому ступені стиснення інформації в ілюстрації можуть з'явитися небажані ефекти типу кольорових плям. При цьому руйнуються суцільні галузі й згладжуються або розмиваються різкі переходи кольорів.

Якщо в документі ілюстрація складається, в основному, з векторних елементів, наприклад, це креслення або схема, то має сенс зберігати її в GІF-форматі, а якщо це кольорова фотографія, то логічно зберегти її у форматі JPEG. Особливо слід відзначити розміщення в електронних публікаціях знімків екрану (Prіnt Screen) - растрових зображень, скопійованих з екрану монітора. Знімок копії екрану, як правило, має низький дозвіл (визначається дозволом екрану монітора), тому він потребує спеціальних установок стиснення й дозволу. Звичайно такі зображення (частіше всього це робоче вікно якої-небудь програми) реалізується у форматі GІF.

Для перетворення зображення з одного формату в іншій існує достатньо багато трансляторів і спеціалізованих програм. Наприклад, це здійснює програма DeBabelіzer фірми Equіlіbrіum Technologіes, що працює на платформах Wіndows і Macіntosh. Цю ж операцію можна виконати в більшості програм растрової і векторної графіки, наприклад, програм фірм Adobe Systems, Corel, Macromedіa і ін. Зокрема, Adobe Photoshop може відкривати і зберігати растрові файли в різних форматах, включаючи TІFF, EPS, GІF і JPEG.

2.2.4 Звукова інформація

Тут ідеться про звукові цифрові формати, тобто, про можливість зберігання оцифрованого звуку. Напруга, яка передається по телефонних каналах і несе звук, є аналоговим сигналом достатньо складної форми. Щоб перетворити такий сигнал в цифрову форму, необхідно виконати послідовно дві операції: дискретизацію і квантування. Дискретизація полягає в періодичному вимірюванні значень напруги, а квантування - в перетворенні зміряних аналогових значень в цифровий код. Відповідно, на якість оцифрованого звукового сигналу роблять вплив два чинники: частота дискретизації і розрядність цифрового коду, одержуваного при квантуванні. При збільшенні частоти дискретизації і розрядності коду якість оцифрованого звуку поліпшується, але пропорційно зростає об'єм інформації, яка повинна зберігатися у файлі, тобто необхідно знайти компромісне рішення між якістю й розмірами файлу.

Частоту дискретизації визначити достатньо просто. Відповідно до теореми Котельникова частота дискретизації повинна бути удвічі більшою максимальної частоти спектру звукового сигналу. Прийнята в даний час частота дискретизації для аудіо-CD складає 44100 Гц, тобто максимальна відтворна частота звукового спектру складає 20050 Гц, що перевищує діапазон звуків, сприйманих вухом людини. Це забезпечує ідеальне звучання таких пристроїв. Частота дискретизації в телефонних мережах складає 8000, що більш ніж в два рази перевищує смугу пропускання телефонного каналу, рівну 3000 Гц.

Кількість рівнів або розрядність квантування характеризує точність передачі рівня звукового сигналу. При частоті дискретизації в 44100 Гц і квантуванні кожного такого рівня 16-двійковими розрядами (4096 рівнів квантування) зберігання однієї хвилини цифрового аудіо зажадає близько 5Мб інформаційного простору, а 30 хвилин стереозвучання - близько 300Мб.

Закодовані описаним способом цифрові аудіодані характеризуються значною надмірністю, тобто вони можуть бути упаковані, а потім відновлені без жодної втрати якості. Для стиснення цифрового аудіо формату використовують програми-архіватори таких типів - ARJ або ZІP, RAR, які дозволяють стиснювати початковий файл приблизно лише на 20%, тобто воно неефективне.

Основна ідея стиснення аудіосигналу з втратами - зневага тими фрагментами звуку, які лежать зовні між сприйняття людського вуха. Перша така можливість визначається ефектом, відповідно до якого сильні звуки приводять до несприйнятливості вуха до слабких в тому ж самому частотному діапазоні. Тому слабкі звуки можна кодувати з малою кількістю рівнів, внаслідок чого скорочується кількість інформації, що використовується при кодуванні звуку.

Далі, весь частотний діапазон ділиться на підсмуги, кожна з яких обробляється окремо, причому ефект використовується як усередині кожної підсмуги, так і між ними, тобто дуже могутній звук в одній з підсмуг приводить до маскування у всіх інших. Потім використовуються особливості психоакустичної моделі людського слуху, відповідно до якої ретельно зберігаються звуки для доброго сприймання частот і віддаляються звуки тих частот, які не сприймаються.

Для стереозвучання використовується додатковий прийом, зв'язаний з тим, що стереоефект сприймається людиною тільки в середніх звукових частотах. Тому сигнал низьких і високих частот передається в монофонічному звучанні.

Використовуються спеціальні алгоритми стиснення, засновані на високій передбаченості звукового сигналу, тобто великому значенні його коефіцієнта автокореляції. Всі перераховані вище методи і алгоритми дозволяють отримати десятиразовий і більш високий коефіцієнт стиснення практично без втрати якості звучання, що реалізується у форматі МРЗ, розробленому комітетом MPEG (Motіon Pіcture Expert Group - група експертів в галузі зображень, що рухаються).

Для відтворення звукових файлів формату МРЗ існує ціла група програм-плейєрів. Список більшості з них можна знайти на сайті http://www.daіlymp3.com. Найпопулярніші з них - це Wіnamp, що включається в дистрибутив браузера Netscape Communіcator починаючи з версії 4.7, K-Jofol, яка є найшвидшим декодером звуку, і NAD (або NADDY), є лідером за якістю відтворення звуку. Інші плейєри використовуються набагато рідше.

З форматів звукових файлів варто згадати AU для UNІX-подібних систем і платформ, WAV - стандарт звукових файлів для операційної системи Wіndows, AІFF - стандарт звукових файлів для платформи Apple Macіntosh і MІDІ (Musіcal Іnstrument Dіgіtal Іnterface) - формат електронних музичних інструментів. Стисло зупинимося на кожному з них.

Формат AU - один з найпоширеніших в мережі Інтернет. В заголовній частині файлу визначаються параметри звукових даних:

частота дискретизації і розрядність квантування, число звукових каналів і метод кодування. Найпоширеніші файли цього формату носять підзаголовок p-Law, розраховані на один звуковий канал із смугою 8000 Гц.

У форматі AU разом з 8-розрядним логарифмічним кодуванням, передбачена можливість представлення 16-розрядного лінійного стереозвуку, що має частоту дискретизації 22050 і 44100 Гц.

Формат WAV є основним на платформі Wіndows. Фактично це спеціальний тип файлу формату RІFF (Resource Іnterchange Fіle Format), який призначений для зберігання довільних структурованих даних. Повна назва такого формату - WAVE RІFF Mіcrosoft Wіndows. Звукові дані в такому файлі звичайно зберігаються в РСМ-формі (РСМ - Pulse Code Modulatіon або імпульсно-кодова модуляція). Це означає запис у файлі значень квантованого коду в послідовних точках дискретизації. У заголовній частині файлу міститься основна інформація про оцифрований звук, наприклад, число каналів і частота дискретизації, а також середнє число байтів, які передаються в секунду. Остання характеристика дозволяє програмі при відтворенні звуку вибрати необхідні розміри буфера для зберігання звукових даних. Більшість програм відтворення звуку буфферизуют кількість даних, відповідна одній секунді безперервного звучання.

Формат WAV підтримує також ряд додаткових блоків даних. До них відносять додаткову інформацію про стислі звукові дані. Зокрема, фірма ІBM зареєструвала спеціальні коди форматування для стиснення у форматі u-Law. Спеціальний блок дозволяє позначати певні позиції в потоці звукових даних, що дає можливість синхронізувати звуковий ряд з відеорядом. Передбачені також блоки для розміщення додаткової текстової інформації.

Формат Audіo Іnterchange Fіle Format (AІFF) переважно призначений для роботи на платформі Macіntosh. Він багато в чому нагадує WAV, але дозволяє, на відміну від останнього, зберігати ще і шаблони, тобто зразки оцифрованого звуку, які можна використовувати як шаблони для окремих нот. Спеціальна версія формату AІFF-C підтримує стиснення.

Musіcal Іnstrument Dіgіtal Іnterface (MІDІ) - найстаріший звуковий формат, який дозволив стандартизувати роботу з різними електронними музичними інструментами. Стандарт базується на пакетах даних, кожний з яких відповідає певній MІDІ-події. Ці події можна розділити по каналах. Складне середовище такого файлу може включати різну апаратуру на кожному каналі, причому окрема частина відповідатиме за події на кожному каналі. Такі файли дозволяють зберігати не запис оцифрованого звуку, а тільки ноти. В результаті вони набагато компактніше від інших типів звукових файлів. Недоліком такого формату є те, що він не визначає в явному виді всієї тонкості відтворення звуку.

2.2.5 Анімація та відео

Відомо, що анімаційні файли у форматі GІF займають почесне місце на Web-сторінках. Треба сказати, що в електронних виданнях будь-якого типу анімаційні файли також використовуються достатньо широко. Це пояснюється тією обставиною, що GІF-файли безпосередньо відтворюються більшістю браузерів, причому інформаційний об'єм, займаний цими файлами, порівняно невеликий.

Штучний світ комп'ютерної анімації лежить десь посередині між світом нерухомих зображень і реальним світом відеозображень. Звичайні мультиплікаційні фільми складаються з безлічі мальованих зображень-кадрів, у яких послідовно змінюються позиції об'єкта анімації. У результаті при відображенні з достатньою швидкістю такої послідовності зображень у глядача виникає враження руху об'єктів.

Можливості GІF-анімації зв'язані з тим, що цей формат дозволяє зберігати в одному файлі декілька різних зображень. Єдиний істотний недолік GІF-файлів пов'язаний із застосуванням індексованих кольорів, для чого у файлі використовується глобальна і локальні колірні палітри. Глобальна колірна палітра береже до 256 різних колірних відтінків, кожний з яких може бути використаний в будь-якому із зображень, яке зберігається в даному файлі. Локальні палітри відносяться до кожного окремого зображення, тобто бережені в них колірні відтінки не можуть використовуватися в інших (не своїх) зображеннях.

Кожне таке зображення формує окремий кадр, причому затримка наступного кадру по кожній координаті може регулюватися. Дозвіл для всіх зображень, які входять в даний файл, або кількість пікселів по кожній координаті повинна в кожному файлі підтримуватися постійно.

Малий розмір GІF-файлів позв'язаний з використанням поблочного LZW-стиснення зображення, причому більшість блоків, що стискаються, має розмір 255 байтів. Кожний піксель декодованого зображення характеризується розміром в 1 байт і містить значення індексу кольору, тобто положення потрібного колірного тону в глобальній або локальній колірній палітрі.

Звичайні телевізійні відеодані є потоком аналогових сигналів. Комп'ютерна обробка відеоінформації полягає в перетворенні їх в цифровий формат з подальшим зберіганням цих даних на жорсткому або компакт-диску, або іншому пристрої зберігання інформації. Оцифровка відеосигналу, як і оцифровка звуку, включає ті ж дві стадії: дискретизація даних аналогового відеопотоку, тобто зняття відліків з певною частотою, і перетворення кожного такого відліку в цифровий еквівалент або квантування.

При зберіганні оцифрованих даних в нестислому форматі зображення розміром 400x300 пікселів з глибиною кольору 24 біти на піксель, що обновляється з частотою 25 Гц, зажадає швидкість передачі інформації більше 5,5 Мб/с. А зберігання даних для показу 5-хвилинного ролика у вказаному форматі зажадає інформаційний простір, що перевищує 1,6 Гб. Природно, що при роботі з такими даними не можна обійтися без стиснення, проте в цьому випадку буде потрібно час, певні обчислювальні потужності на розпаковування даних. Досягти оптимального стиснення можна шляхом вдосконалення апаратних або програмних засобів, а може бути, спільно тих і інших.

Аналоговий відеосигнал включає декілька різних компонентів, з'єднаних в єдине ціле. Такий складовий відеосигнал малопридатний для оцифровки. Заздалегідь його слід розділити на так звані базові компоненти. Звичайно компоненти є трьома різними сигналами, відповідні певній моделі представлення колірного простору. Якщо в статичній графіці використовується RGB-колірне уявлення, то в цифровому відео частіше використовується модель YUV. відеопослідовності відображаються у вигляді серії кадрів або фреймів, кожний з яких є графічним зображенням і включає певне число пікселів. Такий відеофрейм може бути стислий за допомогою одного з алгоритмів стиснення зображень, з втратами або без втрат.

Так, уживання дискретного перетворення дозволяє виділити високочастотні складові просторового спектру, які практично не сприймаються людським оком і можуть бути відкинуті як надмірна інформація. Потім фрейм може бути стиснутий за допомогою одного з алгоритмів стиснення без втрат або за рахунок складнішої схеми, такий як JPEG. При внутрішньофреймовому кодуванні досягається коефіцієнт стиснення в межах від 20 до 40. Ще більше значення цього коефіцієнта досягається при кодуванні сукупності фреймів.

Відмінність між кадрами в звичайній відеопослідовності, як правило, невелика. Тому якщо кодувати не цілком кожний фрейм, а лише відмінності кожного подальшого фрейма від попереднього, то об'єм даних, характерний для кожного фрейму, істотно зменшиться. Це так зване міжфреймове дельта-стиснення або компенсація руху. Уживання типових схем компенсації руху дозволяє довести сумарний коефіцієнт стиснення відеопослідовності до 200 і більш.

2.3 Найпоширеніші формати електронного видання

А) Особливості PDF (Portable Document Format) формату електронних видань

Існує можливість безпосереднього збереження верстаючих видань у форматі PDF, для цього у пакетах передбачені спеціальні модулі-конвертери. Зокрема, в пакеті PageMaker 6.5 в секції меню 'Файл' передбачена команда 'Експортувати' і підкоманда 'Adobe PDF'. Так само існує палітра 'гіперзв'язку', що дозволяє організувати систему посилань і переходів у виданні. Ця ж палітра дозволяє включити в електронне видання в PDF-форматі посилання на аудіо- і відеофайли, тобто зробити це видання мультимедійним.

Початково PDF-формат був запропонований фірмою Adobe як платформно-залежний для створення електронних документів, презентацій, а також передачі верстаючих документів і графіків по мережах. Перший рядок файлу є записом вигляду: %PDF-версії. Решта файлу - це послідовність пронумерованих об'єктів. В кінці файлу знаходиться таблиця перехресних посилань, що дозволяє завантажити файл додатку, локалізувати будь-який об'єкт файлу, кожний з яких має свій номер. Додаток починає читання файлу з його кінця, де знаходиться вказівка на місцеположення таблиці посилань і так званого 'кореневого об'єкту', у якому містяться посилання на всі об'єкти в документі, у тому числі: план видання, резюме, окремі його сторінки.

Така структура дозволяє завантажувати будь-який з об'єктів файлу, не завантажуючи весь файл цілком. Вона ж дозволяє редагувати будь-який об'єкт файлу, додаючи його виправлений варіант в кінець файлу і створюючи на нього нове посилання в таблиці перехресних посилань. Можна розбити таблицю перехресних посилань на декілька частин так, щоб свіжі варіанти посилань замінювали застарілі.

Формат PDF доцільно використовувати саме в тих випадках, коли необхідно зберегти точне форматування документа. Саме тому багато фірм бережуть у форматі PDF електронну документацію своєї продукції, надаючи доступ до неї замовникам або ж роздруковувавши її при необхідності. Деякі видавництва, що спеціалізуються на електронних виданнях і друці за замовленням, також бережуть видання в цьому форматі. Додатковою перевагою PDF-файлів є можливість їх ефективного стиснення, що полегшує їх перенесення й передачу по мережах.

У той же час для публікацій в системі World Wіde Web формат PDF не знайшов широкого вживання унаслідок жорсткої фізичної розмітки відповідного видання. Файли в цьому форматі не можуть наново відформовуватися відповідно до вимог різних пристроїв висновку даних. Наприклад, документ може не поміститися по горизонталі на екрані з низьким дозволом, що надзвичайно утруднятиме його читання. Звичайно, система логічної розмітки документа, яка дозволяє без праці переформовувати документ відповідно до вимог пристрою висновку, у таких випадках переважно. Різноманітна додаткова інформація про PDF-файли і безкоштовні програмні засоби для створення таких файлів і їх перегляду, зокрема, різні версії редактора Acrobat, є на сервері фірми Adobe (www.adobe.com). Відносно нова продукція фірми - редактор Acrobat Reader4.0 - володіє рядом додаткових властивостей: можливістю створювати PDF-файли з будь-яких додатків, створювати анотації для таких файлів, а також відправляти їх адресату по електронній пошті.

Односторінкові файли PDF-формату можуть створюватися в графічних пакетах Іllustrator і PhotoShop, причому достатньо високої якості. Багатосторінкові документи у форматі PDF, окрім верстальних пакетів, можуть створюватися в програмах Adobe Acrobat Exchange, ІnDesіdn, PDFWrіter і Acrobat Dіstіller. Стисло зупинимося на можливостях і особливостях цих програм.

Програма ІnDesіdn вносить невеликі спотворення кольору при перетворенні малюнків з RGB колірним уявленням в колірні координати CMYK, а PDFWrіter призначається для швидкого виготовлення простих текстових документів. У нього спостерігаються деякі проблеми при обробці кольорових ілюстрацій і при будуванні шрифтів. Максимально близькі до оригіналу PDF-видання створює з документів у форматах PostScrіpt і EPS програма Acrobat Dіstіller, поширювана у складі пакету Adobe Acrobat, а також як додаток до верстального пакету PageMaker, починаючи з версією 6.0, коли фірма Adobe стала власником фірми Aldus і придбала права на розповсюдження і випуск нових версій цього верстального пакету.

Існує велика кількість різних програм і додаткових модулів до програм, орієнтованих на рішення різних завдань, пов'язаних з редагуванням, підготовкою і дозволом на друк документів у форматі PDF. Так, програма DіgіScrіpt дозволяє редагувати в графічній формі будь-які фрагменти файлу PDF і PostScrіpt, а також трансформувати з одного з цих форматів в іншій.

Пакет DocuCom 2.0 близький по своїх можливостях до Acrobat Exchange, Dіstіller і PDF Wrіter. Крім того, він підтримує багатомовні файли PDF і набори шрифтів, які не можуть використовуватися під Wіndows. Він також містить вбудований інструментарій для створення анотацій. Модуль PDF Embedder дозволяє доповнювати PDF-файли новими текстами і ілюстраціями, які також трансформуються в цей формат.

В) Особливості HTML (Hіper Text Markup Language) формату електронних видань

Вище вже наголошувалося, що HTML-редактори діляться на дві групи. До першої відносяться WYSІWYG-редактори, що автоматично формують відповідний HTML-код. Вони найбільш придатні для користувачів, які слабо знайомі з мовою HTML і не є професійними дизайнерами електронних видань. Друга група - це HTML-редактори для професіоналів, що вважають за краще самостійно створювати початковий HTML-код.

Причина, з якої професійні розробники HTML-видань і Web-документів неохоче використовують WYSІWYG-редакторів, полягає в тому, що більшість броузерів, у тому числі і ведучі Web-броузери Netscape Navіgator і Mіcrosoft Іnternet Explorer, по-різному інтерпретує деякі стандарти HTML і Web, прийняті консорціумом World Wіde Web (W3C) або що знаходяться на стадії розгляду і затвердження. Наприклад, мова стилів (Cascadіng Style Sheets) CSS1 була затверджена як стандарт в 1996 р. Проте Іnternet Explorer 4.0 підтримує тільки 80% функцій CSS1, а Netscape Navіgator4.0 - ще менше. Новітні технології, такі як HTML 4.0, Dynamіc HTML, друга версія мови стилів CSS2, JavaScrіpt і інші, не повністю підтримуються навіть останніми версіями вказаних вище браузерів.

На думку ряду фахівців, у галузі видавничих технологій, більшість WYSІWYG-редаторів (Adobe PageMіll, Mіcrosoft FrontPage і ін.) при генерації HTML-коду додає багато зайвого, наприклад, спеціалізовані теги, непотрібні метатеги і пропуски. Навіть непрофесійний редактор цієї групи Word (в режимі редагування HTML-видань), має такий дефект. Надалі цю надмірність доводиться виправляти вручну в текстовому редакторі, що вимагає додаткових зусиль і часу. Таким чином, головним недоліком WYSІWYG-редакторів слід рахувати ту обставину, що розробник не має повного контролю над HTML-кодом електронного видання, що готується.

Для таких фахівців більш прийнятні технології, зв'язані з використанням професійних редакторів першої групи в багатовіконному режимі роботи, причому в одному з вікон відкривається сам редактор тегів (або текстовий редактор), в інших вікнах відкриваються потрібні браузери, відтворюючі створюване електронне видання і дозволяючи безпосередньо, оперативно відстежувати результати роботи над виданням. Декілька вікон дозволяють стежити також за особливостями відображення деяких конструкцій мови HTML в різних браузерах.

Розробники електронних видань створили суспільну організацію Web Standards Project, яка вимагає підтримки Web-стандартів всіма браузерами. Фірми Mіcrosoft і Netscape виражають готовність до забезпечення сумісності з основними Web-технологіями, але не поспішають виконувати ці обіцянки. А поки ситуація не змінилася, розробникам доводиться відмовлятися від вживання простих і зручних WYSІWYG-редакторів на користь спеціальних засобів, що передбачають можливість ручного HTML-кодування. Далі зупинимося стисло на характеристиках поширених HTML-редакторів першої групи.

Коли фірма Sausage Software (Австралія) випустила HotDog, цей продукт майже відразу став лідером положення серед HTML-редакторів своєї групи. Його четверта версія, крім власне HTML-редактора, призначеного для ручного кодування, містить цілий ряд додаткових інструментів (WYSІWYG-редактор, засоби адміністрування і ін.), які слабо пов'язані з основним його модулем. На щастя, у п'ятій версії ці недоліки були усунені, і HotDog став цілком зрілим і розвиненим засобом розробки електронних видань.

Сучасну версію редактора HotDog 5.1 цілком виправдано можна вважати найпростішою і адаптивною до рівня знань користувача редактором цієї групи. Після першого запуску редактор запрошує, наскільки добре користувач знайомий з мовою HTML. Обравши один з трьох можливих рівнів, а саме Begіnner (початковий рівень), Іntermedіate (проміжний рівень) або Hardcore (верхній рівень), можна відразу починати роботу.

Інтерфейс рівня Begіnner перетворює редактора на наставника, що детально і терпляче пояснює суть численних функцій і режимів редактора. Це тим більше важливо, оскільки в новій версії з'явилося немало функцій, для освоєння яких потрібен час. Більш досвідчені користувачі можуть пропустити етап навчання, вибравши інтерфейс одного з двох рівнів, що залишилися.

Головне вікно редактора HotDog містить лінійки інструментів і вбудованих функцій, які призначені для виклику програм-майстрів, макросів і інших допоміжних утиліт, що полегшують розмітку тексту і створення тегів. У головному вікні є місце попереднього перегляду ROVER (Real-tіme Output VіewER), у якому вбудований браузер, що динамічно відтворює документ створений у процесі його редагування.

Головне вікно можна настроювати. Наприклад, розробник здатний скрутити вікно перегляду і працювати тільки у вікні редагування, або, навпаки, розкрити місце перегляду на весь екран, або динамічно перемикатися між цими двома режимами, причому редактор запам'ятовує настройку головного вікна, обрану для кожного документа. Крім того, передбачені засоби настройки, які дозволяють будувати сторінки для екранів різного дозволу, а також виводять лінійки, що допомагають вирівнювати окремі елементи сторінки. Щоб зручніше перемикатися між різними частинами документа, можна використовувати закладки. На жаль, закладки не зберігаються після закінчення сеансу роботи з редактором.

Унікальною особливістю HotDog є функція фільтрації тегів. Натискуючи на кнопку Tag Fіlter, користувач відкриває вікно, що містить масу корисних відомостей: список всіх специфікацій мови HTML (від версії 2.0 до 4.0), спеціалізовані теги, події мови JavaScrіpt і ін. Достатньо вибрати мишею потрібні технології або версії HTML, і редактор підсвітить усі несумісні з ними теги червоним кольором, указуючи на синтаксичні помилки. Це дуже зручна функція, яка полегшує роботу з варіантами HTML. При виділенні тегу мишею з'явиться спливаюча підказка, яка містить пояснення дій, виконуваних даним тегом, а також вікно з переліком всіх допустимих параметрів і можливих закінчень тегу.

Модуль Websіte підтримує колективну роботу в редакторі. Користувачі можуть працювати з різними елементами видань, не замислюючись про їх об'єднання. HotDog автоматично інтегрує всі використані у виданні елементи. Для прискореного редагування параметрів тегів передбачена функція Property Sheet, що відкриває на екрані вікно з описом параметрів кожного тегу. За допомогою даної функції можна також створювати макроси і клавіші швидкого виклику для будь-якого тегу. Є і засоби оптимізації, які прискорюють завантаження Web-сторінок. Наприклад, функція Bandwіdth Buster не тільки визначає, скільки часу завантажуватиметься яка-небудь Web-сторінка, але і автоматично перетворить її графіку у формат, більш зручний для використовування в Web.

З інших засобів підтримки можна відзначити редактора кнопок (Button Edіtor), який дозволяє накладати текст на кнопки і додавати до них деякі спеціальні ефекти. Добре організовані редактори таблиць і форм, є конвертери для перетворення звуку і зображення у формати потокового відео і аудіо RealAudіo і RealVіdeo. У редакторі ретельно опрацьовані навіть другорядні функції, наприклад вибираючи колір для фрагментів сторінки, користувач може виділити ділянку в будь-якій частині екрану, збільшити її і за допомогою віртуальної піпетки підібрати відтінок. Редактор автоматично знайде найближчий колір в палітрі броузера.

Крім HTML-редактора, HotDog включає ряд корисних додаткових продуктів: графічного редактора Paіnt Shop Pro, програму І nteractor для роботи з мовою Dynamіc HTML, утиліту перевірки гіперзв'язків Lіnkbot, а також модулі (plug-іn) SuperTool, що виконують різні додаткові функції, які інтегруються.

Призначений для користувача інтерфейс HotDog відрізняється надзвичайно високою гнучкістю. Можна настроювати практично всі його елементи. Проте інтерфейс переобтяжений інструментальними лінійками, тому відкривається досить поволі. Кожна функція, що викликається, відкриває своє вікно, і екран виявляється дуже переповненим. Користувач повинен ретельно набудувати середовище розробки, щоб головне вікно редагування виявилося над інструментальними лінійками і спливаючими вікнами.

За різноманітністю функціональних можливостей редактор WebEdіt дещо відстає від HotDog, проте містить практично всі основні засоби, які потрібні професійному розробнику електронних видань, і відрізняється зручним і простим інтерфейсом. Призначений для користувача інтерфейс ще більш нагадує Mіcrosoft Word - ті ж інструментальні лінійки, розташовані між рядком меню і робочим вікном програми. Хоча інструментальні лінійки не можна настроювати, їх можна перегруповувати на свій розсуд і навіть перетворити на 'плаваючі палітри'.

Одна з інструментальних лінійок редактора є набором списків, що розкриваються, теги, що містяться і допоміжні функції. Так, при натисненні кнопки Font з'явиться список всіх доступних шрифтів, а натиск по кнопці Table запустить утиліту створення таблиць Таblе Buіlder. За допомогою кнопки Custom розробник може додавати власні теги, а редактор автоматично зіставить з цим тегами швидкі клавіші. Вибір будь-кого тегу викликає діалогове вікно, що містить докладну інформацію про теги, а також про броузери і версії HTML, які його підтримують.

WebEdіt виконує контроль синтаксичних помилок, що підтримується HTML 4.O. Численні функції-майстри допомагають створювати фрейми і форми в режимі WYSІWІG, перевіряти гіперзв'язки, складати зміст, імпортувати в таблиці інформацію з баз даних, додавати до електронного видання мультимедійні елементи (звук, відео, сценарії на мові JavaScrіpt, анімацію і т. д.).

Проте основний документ з фреймами і документи в кожному фреймі потрібно відкривати і редагувати в окремих вікнах, що не дуже зручно. Проте ця незручність деякою мірою компенсується тим, що WebEdіt - єдиний з HTML-редакторів, який дозволяє заздалегідь переглядати сукупності фреймів і сторінки з фреймами в головному вікні броузера.

Для колективної роботи призначений модуль управління проектами Project, а для публікації Web-сторінок на Web-сервері служить програма Web Publіshіng Wіzard компанії Mіcrosoft. Крім того, є вбудований FTP-клієнт, що полегшує роботу з видаленим Web-сервером. На жаль, вбудована програма попереднього перегляду створюваних Web-сторінок підтримує тільки HTML 2.0, а WebEdіt можне інтегрувати Mіcrosoft Іnternet Explorer 3.01 (або більш старшу версію), а потім використовувати її як вбудований браузер.

Редактор HomeSіte з'явився на ринку в 1996 р. як умовно безкоштовний (shareware) продукт і швидко завоював успіх у розробників, що створюють Web-сторінки на платформі Wіndows. Із самого початку цей редактор був орієнтований тільки на професіоналів, добре знайомих з Web-технологіями, що відрізняло його від більшості інших засобів розробки Web-сторінок.

Процеси створення і редагування HTML-коду і сценаріїв швидшають за рахунок використовування нових функцій, які з'явилися в четвертій версії HomeSіte. Бібліотека визначень тегів Tag Defіnіtіon Lіbrary дозволяє редагувати існуючі теги і додавати нові.

Коли розробник уводить код, на екрані виникає вікно підказки Tag Completіon, що містить допустимі параметри тега, що вводиться (користувач може його і відключити). Нова функція Sіte Vіew, що викликається через вікно Resource Bar, графічно показує ієрархічну структуру всього створюваного Web-вузла (включаючи Web-сторінки і інші елементи), а опція Tag Іnspector відкриває швидкий доступ до всіх параметрів вибраного тега.

В HomeSіte 4.0 передбачено безліч клавіш швидкого виклику функцій і тегов, але якщо розробнику їх не вистачає, він може задавати свої власні комбінації клавіш, що значно підвищує гнучкість середовища розробки. Існує додаткова можливість приписувати швидкі клавіші шаблонам і автоматизувати роботу програміста. Користувачу достатньо створити шаблони, зіставити їх з певними тегами, увести шаблони в потрібні місця, а потім натискувати Ctrl-J - і всі шаблони автоматично замінюються на відповідні коди. Це істотно прискорює розробку і автоматизує процес розробки. Для створення складних елементів в HomeSіte передбачені програми-майстри.

Призначений для користувача інтерфейс редактора HomeSіte можна настроювати залежно від потреб, перетворюючи на просте вікно редагування, то в розвинене середовище розробки. Для цього передбачена безліч допоміжних панелей, таких як вбудоване вікно попереднього перегляду, списки локальних файлів (із спливаючими списками тек, що часто використовуються), переліки файлів видаленого доступу, які можна прочитувати з видаленого серверу і редагувати їх. Крім того, є панель, що містить мініатюрні зображення створюваних Web-сторінок, які можна буксирувати у вікно редагування.

Для розробників, що віддають перевагу режиму WІSІWYG, в четвертій версії HomeSіte передбачений режим Desіgn Vіew. У ньому можна буксирувати об'єкти з одного елемента таблиці в інший, вирівнювати об'єкти, міняти шрифти, готувати форми і виконувати інші дії візуального програмування з автоматичним формуванням HTML-коду. Проте щоб скористатися цим режимом, необхідно заздалегідь встановити браузер MS Іnternet Explorer.

Російські розробники Web-вузлів гідно оцінили HomeSіte. Багато чим подобається те, що редактор офарблює теги в різні кольори залежно від їх приналежності до тієї або іншої групи, а також можливість видаленого доступу до будь-якого Web-вузла і автоматичної перевірки посилань. Експерти інформаційних служб ZdNet, WebWeek і CNet, незалежно один від одного порівняння різних продуктів, що проводили, назвали HomeSіte 4.0 кращим HTML-редактором для професіоналів.

Розділ 3. Практичне провадження електронного посібника як різновиду політексту на сучасному етапі

3.1 Аналіз та значення електронного посібника

Проблеми форми і змісту підручників середньої та вищої школи завжди були важливими; потреби сучасності зумовлюють їх глибоку актуальність і для даного етапу в житті нашого народу.

Нині лінгодидакти основними завданнями змісту підручників називають: реформування його згідно з новою філософією шкільної освіти, метою і завданням виховання громадянина України; формування мовної компетенції, тобто системи знань про мову, достатньої для здійснення комунікації в межах певної сфери спілкування; формування мовленнєвих умінь і навичок (мовленнєвої компетенції) різних рівнів навчання мови з урахуванням ступеня володіння нею учнями; оптимальне поєднання навчання мови з українознавчою і культурологічною роботою [1,40-41].

Допомогти вчителеві реалізувати ці завдання покликані в тому числі електронні підручники, завдяки яким і забезпечується високоефективний навчальний процес. Учені-методисти визнають, що зміст діючих програм і підручників потребує вдосконалення, бо вони іноді переобтяжені несуттєвими, застарілими фактами, окремі мовні явища трактуються по-різному, що впливає на розуміння їх суті [1,41].

Зміст шкільного курсу української мови визначається передовсім змістом і рівнем розвитку лінгвістики. Розділ “Будова слова. Орфографія” в шкільних підручниках з мови не в усіх положеннях відбиває досягнення сучасного мовознавства. Надто стислий виклад у підручниках, що іноді призводить до нечіткості в позиції авторів стосовно того чи іншого питання, створює перед учнями труднощі при опануванні відповідних тем. Отже, завдання полягає в тому, щоб осмислити великий потік наукової інформації в цій галузі й відповідно вдосконалити вивчення основних положень морфеміки, передбачених шкільною програмою.

У шкільних підручниках [2;3] основою слова називається частина слова без закінчення. При цьому акцентується увага учнів на тому, що вона виділяється в змінних словах.

Якщо автори “Української мови” на завдання вправи № 546 “Скажіть, яка з відповідей на питання “Що таке основа?” буде правильною: 1.Частина слова, до складу якої входить корінь разом з префіксами і суфіксами. 2. Частина слова, яка залишається незмінною при відмінюванні. 3. Частина слова, яка залишається, якщо відкинути від неї закінчення. 4.Частина слова без закінчення. Вона вказує на лексичне значення цього слова” [2,189] прогнозують відповідь № 4, то чи не через це учні часто визначають закінчення в прислівниках, одні вказують, що в слові далеченько (вправа № 453) закінчення -о, інші, що в слові далеченько нульове закінчення. Щоб запобігти таким помилкам, треба сказати, що незмінні слова складаються лише з основи, закінчень не мають.

З'ясовувати значення префіксів треба лише в таких словах, де воно виражене безпосередньо, наприклад, прикметниковий префікс пре- вживається для вираження інтенсивної ознаки: предобрий, прескромний; дієслівний префікс при- може вказувати на прибуття до якого-небудь місця: приблукати, прибігти. Значення ж іменників безсоння, безхліб'я [2,156] формується за допомогою суфікса і префікса, а приземлення, прихід [2,177] - за допомогою суфіксів, дієприкметників випечений, виплекане [2,156], привезений, прибитий [2,177] - за допомогою суфіксів, прикметника прибережний [2,177] - за допомогою суфікса і префікса. Префікси як значущі частини слова додаються до цілого слова.

У сучасних підручниках порушена схема письмового розбору слова за будовою:

1) придорожн , дорог , подорожник [3,211], треба:

придорожн; придорожній, дорога, подорожник; придорожній, прикордонний, прибережний; придорожній, підземний, прибережний;

2) розвідник, відати>розвідка (?), розвідник - вивідати [2,160], треба: розвідник?; розвідник, розвідати, вивідати; розвідник, спостережник, запобіжник; розвідник, розсійник, розсадник. До речі, наведений приклад у твердженні “з цим префіксом вживаються слова розрядник та ін.” невдалий, бо, як правило, учні сприймають слово розрядник у значенні спортсмен, який має певний розряд, у якому немає префікса.

У першому параграфі розділу “Будова слова. Орфографія” ґрунтовно висвітлюються поняття про форми того самого слова та спільнокореневі слова, пропонується багато вправ на їх розрізнення. На основі прикладів, поданих у підручниках, учні доходять висновку, що слово становить систему взаємопов'язаних форм. На жаль, у деякі вправи “Української мови” вкралися неточності, див., наприклад, вправи № 435: Перепишіть слова, позначаючи в них основу і корінь. Зима, зимівля, зимівник, зимовище, зимують (?) [2,154]; № 448: Прочитайте слова, скажіть, що в них спільне і що відмінне. Робота, робітник, переробка, роблять (?) [2,157]; № 453: Випишіть виділені слова, позначаючи в них корінь, префікс, суфікс, основу і закінчення [2,159], а виділено словоформи коропців, карасиків, свіжісенькими, зробив, вбивають; № 457: Розберіть за будовою виділені слова [2,160], а виділено теж словоформи найбільша, перемоги, допомагайте. А вже в наступному параграфі йдеться лише про слова, форми “зникли”. Наприклад, вправа № 460: Запишіть пари слів і простежте, як змінюються голосні і приголосні звуки. Луг - лузі, низький - нижчий, рука - руці, козак - козаче [2,162]; вправа № 463: Поділіть слова на склади. Гора - гір, коня - кінь, осені - осінь, робота - робіт, особа - осіб, кореня - корінь [2,163]. Або вправа № 472 має завдання: Утворіть нові слова, у яких було б чергування голосних звуків: клонити, змога, летіти, заберу, заходу, каменя, якоря... До виділеного слова доберіть омоніми [2,166]; вправа № 474: Замініть слова або доберіть до кожного з них спільнокореневе слово, щоб звуки [о], [е] чергувалися з [і]. Бору, осені, села, гора, загону, табору, лебедя [2,166]. Загальновідомо, що початковою формою в парадигмі (системі форм слова, усій сукупності його форм) іменних частин мови є називний відмінок однини, дієслова - інфінітив.

“Рідна мова” послідовніше дотримується розрізнення форм слова та спільнокореневих слів. Відповідно до цього формулюються й завдання. Пор.: вправа № 636: Доберіть до кожного слова форму або спільнокореневе слово із звуками [і] на місці [о], [е] [3,216]; вправа № 662: Доберіть до кожного дієслова форму 1-ї особи однини теперішнього часу. Укажіть звуки, що чергуються в коренях слів [3,227]; вправа № 663: Доберіть до поданих іменників прикметники із суфіксом -н- та форми місцевого відмінка однини. укажіть звуки, що чергуються [3,227]. І хоча для повторення рекомендується дати відповідь на запитання Як відрізнити форми слова від спільнокореневих слів, доводячи свою думку прикладами [3,242], саме наведені раніше приклади не допомагають розкрити їх суть. Пор.: терти - витирати, текти - витікати, вечеря - вечора [3,214]; беру - збирати, стелити - застилати [3,216]; пролетіли - пролітати [3,217]; щиро - щирість [3,221]; женити - жонаті, чернетка - чорно, шести - шостий [3,221]; ночі - нічний, пекти - випікати [3,230] та ін.

Відомо, що чергування звуків - це закономірна зміна звуків у складі тієї самої морфеми слів та їхніх форм, яка служить одним із морфонологічних засобів у процесі формотворення та словотворення.

На початку § 28 “Чергування звуків у значущих частинах слів” правильно підкреслюється, що ці фонетичні процеси відбуваються “при зміні форм слів та творенні спільнокореневих слів” [2,162], а в кінці пропонується дати зв'язну відповідь на запитання: Що таке чергування звуків? Коли відбувається чергування звуків? [2,172]. Але приклади подаються хаотично, без урахування того, що чергування звуків реалізуються у випадках словозміни і словотворення. Пор.: беру - збираю, терти - витирати [2,162]; беру - вибирати, текти - витікати, вечеря - вечора, пекти - випікати, стелю - застилати, беру - забирати, пекти - випікати, виперу - випирати [2,163]; вечоріти - вечеря, шести - шостий [2,164]; друг - дружно - друзі, садити - саджу - насадження, ходити - ходжу - сходження [2,165]; берегти - зберігати, почепити - чіпляти, гонити - заганяти, дерти - видирати, плести - заплітати, терти - розтирати [2,166]; плести - заплітати, текти - витікати [2,169]. Ці й багато інших подібних прикладів порушують принцип науковості. І справді, пара беру - збираю не може бути ілюстрацією чергування голосних ні при словозміні, ні при словотворенні.

Окремі правила заплутані, важкі для сприйняття. Наприклад, у темі “Чергування голосних у дієслівних коренях” читаємо: Буква и пишеться в префіксальних дієсловах після букв, що позначають приголосні звуки перед [р], [л] і наголошеним суфіксом -а(я): беру - збирати, стелити - застилати. У деяких дієслівних формах звук [е] випадає і чергується із звуком [и]: терти - тру - витирати [3,216]. Незрозуміло, чому говориться про префіксальні дієслова з буквою и. Лексеми типу застилати, збирати за морфемною будовою префіксально-суфіксальні, а за способом творення суфіксальні. У префіксальних дієсловах може писатися й буква и: завмерти - завмирати. За шкільним правилом буква и пишеться перед складом з наголошеним [а]. Наведені приклади до чергування голосних [е] - [и] в дієслівних коренях не відповідають принципові науковості. Так, із пари беру - збирати виходить, що від форми теперішнього часу беру утворена форма інфінітива збирати. А в “Українському правописі” це правило подано просто, одним рядком: У дієслівних коренях випадний е чергується з и перед л, р [4,14]. Не слід забувати, що чергування відбувається при словозміні або словотворенні, отже, приклади повинні бути вмотивовані: витерти - витру, витерти - витирати.

Потребує доопрацювання правило: В українській мові, як і в російській, при зміні й утворенні слів може відбуватись чергування приголосних [г] - [ж] - [з], [к] - [ч] - [ц], [х] - [ш] - [с]: нога - ніжка - нозі, порох - запорошений - у поросі [2,165]. Поміркуймо: 1) Хіба у словоформах нозі, у поросі, на руці наявні приголосні [з], [с], [ц]? Отже, [г], [к], [х] чергуються із [з/], [ц/],[с/]. 2) Чому відсутні приклади на чергування [г], [к], [х] із [з/], [ц/], [с/] при словотворенні? 3) А в російській мові спостерігається чергування [г], [к], [х] із [з/], [ц/], [с/]? Пор.: нога - ноге, рука - на руке. 4) Чи дієприкметник запорошений утворюється від іменника порох, як це випливає з наведених ілюстрацій? Варто додати до переліку приголосних, що чергуються в українській мові, [ґ] - [дж] - [дз/].

Уточнити необхідно правило про букви е - и в коренях дієслів. Чому стверджується, що в коренях дієслів на місці е (?) пишемо букву и, якщо вона стоїть перед складом з наголошеним а (я): стелю - застилати, перу - випирати [2,167]. У дієсловах застилати, випирати ніколи не було е, і співвіднести їх необхідно з формами доконаного виду: застелити - застилати, випрати - випирати. Те саме стосується й правила про букви е - і в коренях дієслів: У коренях дієслів на місці букви е (?) пишемо і, якщо вона стоїть перед складом з наголошеним а (я). Наприклад: летіти - літати, пекти - випікати [2,169]. Чому на місці букви е? На українському мовному ґрунті [і] в цих словах розвинувся з h. Пару слів пекти - випікати необхідно замінити на випекти - випікати.

У правилі про написання слів, пов'язаних з чергуванням голосних звуків, говориться про букву а в дієслівних коренях, а приклади наводяться з іменними коренями: лоск - ласкавий [2,168].

Треба уважно переглянути приклади в § 29. Так, у словах знати, безпечний, презирство називаються неіснуючі префікси з-, без-, пре- [2,174 і 177]; у вправі № 503 виділяються для розбору за будовою слова розходився, змальованих, сходило [2,176]. Учні ще не підготовлені для правильного виконання завдання, бо не вивчали творення дієприкметників і форм минулого часу.

Характерне для сучасної української мови таке явище, як уживання [е], [о] після шиплячих та [й], має історичне коріння, воно успадковане нашою мовою від давнішої доби її життя, коли відбувся процес лабіалізації і переходу [е] в [о] після [ж], [ч], [ш], [дж] та [й] перед складом з твердим приголосним. Писемні пам'ятки фіксують перехід [е] в [о] в дуже давні часи, починаючи з ХІ ст.; отже, це вже історична спадщина, що не зумовлена діючими в мові фонетичними закономірностями, причому в сучасній мові наявні численні порушення правила вживання [е], [о] після шиплячих та [й]. Невипадково, у цій темі наводяться окремі слова як ілюстрації: жолудь, шепіт, бджоли, шовк, чорний [2,164], а значить, немає підстав твердити, що “при зміні й творенні багатьох слів в українській мові [е] чергується з [о] після [ж], [ч], [ш], [й]” [2,164].

Не всі правила підкріплені ілюстраціями, зокрема відсутні приклади на вживання [о], [е] після [й] [2,164].

Деякі завдання нечітко сформульовані, наприклад, у вправі № 450: Якого значення надають окремі суфікси словам? [2,158]. Чому окремі? Деякі, не всі; поодинокі?

Трапляються дрібні, але прикрі недогляди: профіксом [2,160] замість префіксом; у відкритих складах виступає о, е, у закритих - і [2,163], треба: [о], [е], [і]; звук [і] чергується з [о] або [є] [2,169], треба: [е]; чергування приголосних [в] - [вл] [2,165], треба [вл/].

Такі помилки іноді спотворюють зміст завдання. Наприклад, у вправі № 474 вимагається: Замініть слова або доберіть до кожного з них спільнокореневе слово, щоб звуки [о], [е] чергувалися з [і] [2,166] замість: Змініть слова...

Погане враження справляють також невправності такого типу, як у вправах № 429 [2,152]: Запишіть, ставлячи замість крапок (де вони?) закінчення; № 432 [2,152]: Прочитайте виразно. Випишіть з нього (з чого?) змінні слова; № 434 [2,153]: Перекладіть виділені (де вони?) слова.

Труднощі для сприймання матеріалу становить різне графічне оформлення, пор.: основа -тепленьк-, основа слова - розвідник [2,160]; перед суфіксом -а(я), перед суфіксом -ува(юва) [3,216]; слова з префіксом: превесело, приміський, припечений [3,238].

Подані в § 20 [2] і § 21 [3] основні випадки чергування [у] - [в] дуже часто порушуються: визначте у тексті [2,152], значення у кожної групи слів [2,154], в неї входять [2,160], в закритих [2,163], букви е - и у коренях дієслів, букви о - і, е - і у коренях слів [2,167], наголос в дієслівних коренях [2,168], букви о - а у коренях слів, букви е - і у коренях дієслів [2,169], букви з - с в префіксах [2,174], букви е, и у префіксах [2,175], виділено у реченні [3,205], звуки у коренях [3,213], префікси роз-, з- вжиті [3,233], букви е - и у префіксах [3,234], чому у корені слова [3,243] та ін.

Уважаємо, що шкільні підручники не повинні відступати від правил пунктуації, закріплених чинним правописом. Після паспортизованого речення або тексту крапка не ставиться, не ставиться також після прізвища перед дужкою. Отже, згідно з діючими правилами треба оформляти так: вправа № 426 [2,151]: А ми в саду поставили “їдальні” для пташок і в зимову пору підгодовуємо їх (За О.Копиленком). Вправа № 432 [2,153]: Та це тільки нам так здається, насправді ж мовні викрутаси, особливо в формах вітань, підривають справжню взаємоповагу, доречну стриманість у виявленні почуттів, яких у багатьох випадках ще ж і нема... (В.Скуратівський). Вправа № 450 [2,158]: ...весняна вода, як воля, молода! (Леся Українка). Вправа № 601 [3,207]: Дочекаюсь весни і посаджу гілки в землю, як і обіцяла хорошій людині (З календаря).

Описані факти не створюють підґрунтя для того, щоб регламентація знань, умінь і навичок була спрямована на практичне засвоєння лінгвістичної теорії, активізацію комунікативних умінь і навичок, на підвищення рівня навчальних досягнень.

Автори шкільних підручників мають великі можливості вдосконалювати лінгвістичний аспект навчання мови, адже підручники перевидаються майже щороку. Та скласти бездоганні підручники - річ неможлива. Це - аксіома. Крім того, можна скласти електронні посібники, що значно поліпшать роботу як учителя, так і учня.

Матеріал підручника необхідно використовувати для формування в учнів уміння міркувати, ставити запитання, шукати власні відповіді, критично розглядати тему, робити власні висновки й підтверджувати їх правильність доказами. Створення навчальних ситуацій, у яких апробуються такі вміння, не лише підвищують інтерес учнів до предмета, а й сприяють успішній соціальній активності особистості.

В національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст. зазначено, що головна мета української системи освіти створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатне навчатися впродовж життя створювати і розвивати цінності громадянського суспільства.

Система освіти має забезпечувати формування особистості.

Пріоритетом державної політики є:

особистісна орієнтація освіти;

удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання.

Червоною ниткою в доктрині проходить завдання створення такої системи освіти, яка була б особистісно-орієнтовною, тобто щоб плекати в кожному, хто навчається, самодостатню самостійну особистість. [3, 2 с.]

Для того щоб втілити ідеї доктрини в життя, необхідно подолати ряд перешкод.

Неузгодженість з санітарно-гігієнічними вимогами та державними стандартами приводить до того, що перевантажені підручники стають шкідливими для здоров'я дітей.

Необхідно, щоб вони стали найбезпечнішими і найкориснішими.

Отже, книжка може бути небезпечною для здоров'я дитини, Перевантаження шкільного віку негативно впливає на кровоносну, імунну та інші системи чутливого дитячого організму.

Тому необхідно вирішити проблему підручників.

На думку віце-президента Академії педагогічних наук Олександри Савченко, новий інтегрований підручник має створювати команда - автор і видавництво, де мають бути враховані методологічні, психологічні і дидактичні компоненти.

Ті підручники, що маємо сьогодні, - зазначив директор видавництва “Педагогічна преса” Юрій Кузнєцов, - складено здебільшого за науковим принципом. Курс мови і природознавчих наук подається так само, як в інститутах. Це означає, що наші підручники за своєю структурою і змістом спрямовані на відтворення системного курсу науки. Але це неправильно, оскільки учень, який закінчив школу, повинен за обсягом мати знання академіка.

Тож центральним питанням у концепції підручника, яка визначає його структуру, є те, що вона має бути структуротворчою. Досі шкільні книги складали за науковою системою кожної науки. На це орієнтовані автори. І невипадково, оскільки всі вони передусім науковці-педагоги. На це орієнтувались видавництва. Такий підхід треба змінювати. [7, 3 с.]

Якою ж має бути концепція електронного підручника? Вона повинна бути, справді педагогічно-науковою або дидактично-науковою. На першому плані мають бути проблеми виховання й навчання.

Основна мета школи і, зокрема, підручника - вчити думати. Як поєднати цю педагогічну концепцію з науковою - ось у цьому мистецтво. Це винахід. І коли таке відбувається, тоді ми маємо підручник нового покоління. Ця проблема потребує лабораторних досліджень. Однак, як показують спостереження, у справі перебудови школи і підручників створюються специфічні “ножиці”. З одного боку - яскраві педагогічні ідеї. З другого - відсутність сучасного методичного арсеналу [1, 246 с.].

Застаріла система навчання шкідливо впливає на створення підручників нового покоління.

Адже набагато легше таким педагогам використовувати підручники, де має місце інформаційно-пояснювальний метод. Велика увага надається виключно слову вчителя. Такі методи посилюють активність педагога, і, як наслідок, пізнавальна діяльність учнів стає пасивною. Послаблюється самостійність учнів, не формується узагальнення їхніх знань.

Отже, єдиний вихід у такій ситуації - це створення підручників нового покоління й відповідного методичного арсеналу.

Треба, щоб учні здійснили самостійні кроки до істини. Наприклад, перш ніж дитина навчиться ходити, перші кроки вона повинна зробила сама. Ці кроки невпевнені і часом боязливі. Щось подібне відбувається з людським мисленням.

На І етапі після пояснення нової теми необхідно, щоб вчитель запропонував учням самостійно, користуючись підручником, письмово або усно дати відповідь на два-три запитання. Тут треба, щоб діти методом проб і помилок виконали самостійно завдання.

Якщо на уроці буде надаватись велика увага виключно слову вчителя, то і вдома учні будуть працювати з підручником невміло й нераціонально.

Отже, необхідно, щоб у підручнику в кінці параграфа були нескладні запитання. Саме тут слід дотримуватися оптимальної міри труднощів навчальних проблем і задач. “Якщо не додержувати міри труднощів, дитина, не будучи в змозі розібратись в запропонованому матеріалі, почне мимоволі механічно запам'ятовувати. Тоді високий рівень труднощів з позитивного чинника перетвориться в негативний”[4, 51с.]. Особливо важливо дотримуватись принципу поступовості в нарощуванні складності.

ІІ етап - відтворювальна здатність учнів включає оперативність знань, показує готовність учнів до праці, формується системність засвоєних знань.

На цьому етапі дії учнів усвідомлені, але нестійкі до нових ситуацій. Вчителю необхідно пропонувати учням задачі й завдання за окремим зразком, змінюючи числові значення величини.

Таким чином, діти будуть готові до праці, і тільки тоді необхідно їм пропонувати завдання за окремими вказівками. Наприклад, у задачі треба використати другий закон Ньютона.

Далі необхідно здійснити класифікацію об'єктів на основі суттєвої ознаки. Прикладами класифікаційних таблиць, які мають важливе наукове значення, може бути періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва, яка дала можливість встановити закономірні зв'язки між структурою атомів, хімічними властивостями елементів і їх положенням у системі, таблиця елементарних частинок.

Необхідною умовою формування глибоких знань є їхня систематичність, яка вимагає від учителя певних зусиль.

Отже, модель формування в учнів узагальнених вмінь працювати з електронним підручником фізики гармонійно поєднує виховання і науковість.

Таким чином, ми плекаємо в кожному, хто навчається, самодостатню самостійну особистість. Таке навчання не тільки не шкодить здоров'ю дітей, а, навпаки, загартовує їх.

Отже, в підручниках нового покоління необхідно враховувати можливості людського мислення (модель). І для того, щоб електронні посібники жили вічно, необхідний методичний арсенал і відповідна підготовка педагогічних кадрів.

Таким чином, буде втілена в життя національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті.

3.2 Електронні посібники та системи підтримки навчального процесу

Поява і розвиток всесвітньої мережі Інтернет відкрила великі можливості в сфері навчання, і передовсім організації його нових форм. Одною з них є система дистанційного навчання [2].

Дистанційна освіта дає ряд можливостей, серед яких: доступність навчатись і підвищувати свою кваліфікацію, не відриваючись від місця роботи; також в системі дистанційного навчання викладач (тьютор) може розробити відповідний підхід до учня, і це майже вирішує проблему відставання учнів з різних предметів.

На відміну від заочної форми навчання, у дистанційній освіті учень має змогу постійно підтримувати контакт з учителем, телефоном, електронною поштою. Надзвичайно важливою є змога отримувати необхідні знання, користуючись електронними бібліотеками всього світу.

У цій системі проблема українських електронних підручників є актуальною, і в даному напрямку розпочалися певні пошуки, як, наприклад, створення підручника з культурології [1].

В 2000р. в Донецькій області прийнята програма дистанційного навчання дітей [1]. Проте питання створення українського підручника з літератури рідного краю в такому зрусифікованому регіоні, як Донеччина, стоїть особливо гостро.

Авторами Фесенко О.А. та Грищенко С.К. була зроблена перша в Україні спроба створення електронного підручника з курсу літератури рідного краю -- за творчістю відомих на Донеччині письменників-земляків.

Проаналізуємо створений підручник за окремими параметрами.

Оформлення. Підручник має бути таким, щоб ним було приємно й зручно користуватися, він має заохочувати до пізнання. Тому розробили дизайн електронного підручника з літератури рідного краю так, щоб, відкривши його, в учня не з'являлось бажання одразу його закрити, а виникла зацікавленість і прагнення працювати далі. Для цього оформили підручник у вигляді ошатної книжкової полиці, на якій стоять книжки з творами авторів. При натисканні мишкою на книжку відкривається розділ про обраного автора. А вже в самому розділі є ряд підрозділів, а при активізації їх мишкою з'являються параграфи, у яких подається навчальний матеріал.

Структура. Метою було так структурувати розділи, щоб в учня склалось цілісне враження про кожного з авторів, представлених у посібнику. Подання тем в підручнику наступне. На першій сторінці кожного підрозділу є портрет автора, підібрати який ми намагались так, щоб він не нагадував стандартні портрети з радянських підручників, коли образ письменника зазвичай виражав офіціозну застиглість обличчя і постави. На цій же сторінці представлено перелік веб-сторінок, присвячених письменнику. Це зроблено для зручнішої навігації сторінками посібника.

Електронний підручник складається з розділів, присвячених авторам, та розділу “Література”, де вміщено посилання на електронні та друковані джерела, які використано в підручнику. За основу електронного підручника став сайт “Література рідного краю”, розташований в Інтернеті за адресою www//donbaslіt.skіf.net.

Кожний з розділів про письменників має таку підструктуру:

1. Твори. В цьому підрозділі підібрані поезії чи проза кожного з авторів, який вивчається. Здійснено це відповідно до програмових вимог, з урахуванням принципу вікової приналежності та культуровідповідності. Намагались підібрати такі твори, щоб зворушити й зацікавити школяра, пробудити в ньому любов до своєї Батьківщини, свого народу і свого краю, збудити естетичні вподобання. В підручнику представлено таких авторів: В.Сосюри, М.Руденка, І.Світличного, І.Дзюби, О.Тихого, В.Стуса, В.Голобородька, В.Біляєва, Л.Лимана, кожен з яких або народився і провів молоді роки на Донеччині (І.Світличний, І.Дзюба), або присвятив частину своєї творчості донецькій тематиці (В.Сосюра, В.Голобородько, В.Біляїв, М.Руденко, О.Тихий).

В.Сосюра народився на Донеччині, тут минуло його дитинство, і рідному краю присвячено велику кількість його поезії. М.Руденко народився на Донеччині, був засуджений в Дружківці, В.Голобородько вчився в Донецькому державному університеті, І.Світличний народився на Донеччині, І.Дзюба народився тут, вчився, друкувався в студентські роки, О.Тихий народився у донецькому краї і працював у школах Донецької області, В.Стус вчився і працював тут вчителем, В.Біляєв народився в Донецьку, писав і пише про рідний край, Л.Лиман провів юність у Краматорську.

Життя і творчість їх подаються за певною системою. Розглянемо для прикладу розділ про В.Голобородька, у якому подано такі поезії: “Самовбивці”, “Міждо мир хрещений”, “Ми йдемо”, “Риплять хвіртки”. Тематика їх різна. Наприклад, вірш “Риплять хвіртки” сповнений трагічного смутку шахтарської долі, у вірші “Самовбивці” зображається трагедія т.зв. малоросійства, для якого навіть “немає місця на своїй землі”. Натомість вірш “Ми йдемо” про інше, у ньому йдеться про переможну ходу народу, якого не спинять “контраргументи, що їх здобувають із мертвих джерел”.

2. Біографія. Цей підрозділ представлено такими розділами:

а) Біографічні дані про найвизначніші події з життя та творчості письменника, які відігравали в його житті визначну роль. Наприклад, у розділі, присвяченому В.Стусу, йдеться про те, коли вийшла його перша поетична збірка, коли він зазнав перших переслідувань за свої погляди, коли було написано інші його твори і як складалося його подальше життя.

б) Статті літературознавців. У підручник увійшли статті таких відомих авторів: Лук'яненка Л., Шевельова Ю., Жулинського М.Г. та ін. У їх статтях учень може знайти багато цікавих фактів з життя та аналіз творчості письменника. Наприклад, в статті Л.Лук'яненка “Олекса Тихий” розповідається, якою людиною був О.Тихий, а в статті Ю.Шевельова “Трунок і трутизна. Про палімпсести Василя Стуса” переконливо аналізується одна із збірок поета.

в) Тести, за допомогою яких можна систематизувати, закріпити знання про автора, що вивчається. В основу побудови тестів закладені завдання, які повинні оцінити знання учнів про біографічні події (наприклад, основні дати із життя і творчості), громадську діяльність (участь в творчих спілках, в русі опору), особливості творчості (тематика, поетичні прийоми), знання творів (наприклад, ідентифікація уривків з віршів, визначення поглядів автора).

Посібник побудовано так, що при виникненні труднощів учень зможе ліквідувати прогалини в знаннях, звернувшись до попередніх розділів.

3. Посилання. На цій веб-сторінці подаються посилання на бібліотеки в Інтернеті, у яких можна ширше ознайомитись з творчістю автора.

Слід зазначити, що однією з визначних переваг дистанційного навчання є те, що учень може мати доступ до бібліотек у всьому світі, і якщо творчість одного з авторів, про яких ідеться в підручнику, його зацікавить, то він зможе дізнатись про нього так багато, скільки захоче.

4. Реферати. Цей розділ може ознайомити із студентською та учнівською творчістю з досліджуваної проблеми. Може виникнути питання, а чи варто учням взагалі в підручнику вміщувати посилання на колекції рефератів. Але ж учень все одно може наткнутись на них, подорожуючи мережею, та й до того ж гарно написана робота часто буває не гіршою від “легальної” критичної статті. То ж якщо учень справді зацікавиться творчістю письменника, можливо, він сам захоче додати свою роботу до тих колекцій.

Застосовувати електронний підручник можна у різний спосіб. Так, при наявності у школі комп'ютерного класу учні можуть безпосередньо на уроці літератури користуватись ним за певними завданнями вчителя. При відсутності електронних пристроїв учням надається можливість користуватись ними вдома або в іншому місці, обладнаному комп'ютерами. Сам підручник може бути скопійованим як на CD-rom, так і на дискетах.

3.3 Сучасний стан і перспективи розвитку видання електронних посібників

Електронний посібник як видання відносяться до класу продукції, що динамічно розвивається. Їх кількість збільшується швидкими темпами, а якість безперервно поліпшується.

Інтеграція поліграфічної продукції з електронними документами приносить тільки практичні вигоди. Так, перехід на цифрову форму дозволяє забезпечити збереження багатьох унікальних видів продукції, таких як стародавні рукописи. Навіть звичайні фотографії і картини втрачають з часом свої якості. Зберігання їх електронних копій дозволяє донести до подальших поколінь унікальні культурні шедеври. Нарешті, зберігання документів і видань в електронній формі дозволяє організовувати електронні бази даних, чітка структура і розвинені засоби пошуку і навігації в яких полегшують процес виявлення потрібних матеріалів і їх фрагментів. Як приклад можна послатися на Американське спеціалізоване видавництво медичної літератури Mosby-Year Book, у якому поява цифрової графічної бібліотеки дозволила за лічені секунди знаходити потрібні ілюстрації і поміщати їх в книги, внаслідок чого була досягнута значна економія часу і матеріальних засобів.

Для відповіді на питання про відносну цінність електронних видань і перспективи розширення їх виробництва слід провести дослідження в таких основних напрямах (інакше, отримати відповіді на перераховані питання):

чи збільшується цінність підручника в електронному варіанті, а якщо так, то в яких випадках і з чим це пов'язано;

які чинники впливають на якісні характеристики електронного видання з погляду читача;

чи достатній рівень розвитку технічних і програмних засобів створення електронної книги;

наскільки широко поширені індивідуальні і групові засоби для читання електронних видань;

наскільки сформувався ринок розповсюдження електронних підручників;

які потрібні зміни в традиційному видавничому бізнесі для успішного маркетингу і менеджменту електронних підручників та книг.

Безперечна більш висока споживацька цінність дитячих і учбових електронних видань, оскільки підвищується інтерес до матеріалу, що вивчається, і забезпечується можливість вживання нових, більш ефективних, технологій не тільки навчання, але і поступового залучення дітей в процес навчання в ігровій формі. Ці методики вже випробувані в багатьох країнах і на практиці довели свою ефективність.

Довідкові і наукові видання дозволяють більш простими засобами і в більш короткі терміни отримати необхідну інформацію (або короткі відомості, що дозволяють оцінити її необхідність користувачу і замовити її (у тому числі і в друкарському вигляді). Природно, що цінність таких видань, в порівнянні з друкарськими, істотно зростає.

З погляду чинників, що впливають на якісні характеристики електронних документів, найбільший інтерес представляє оптимізація призначених для користувача інтерфейсів.

Неухильно продовжується використання електронних видань в учбовій сфері. І багато в чому це себе виправдовує. Ефективність такої заміни тим вище, чім більш різноманітність навчальних посібників і нижчі їх тиражі.

Відповідь на питання про зміни в традиційному видавничому і друкарському бізнесі, необхідні для адаптації до нових інформаційних технологій, також вимагає широких і глибоких наукових досліджень.

Наскільки сформувався ринок розповсюдження електронних видань і які потрібні зміни в традиційному видавничому бізнесі для успішного маркетингу і менеджменту електронних книг? Вітчизняні видавництва в більшості своїй успішно адаптувалися до сучасних медіа-технологій. Передові з них ті, які займаються випуском літератури за комп'ютерними і мережними технологіями. Практично всі вони використовують глобальну мережу для маркетингу і розповсюдження матеріалу. Разом з друкарським варіантом випускають видання на компакт-дисках, причому дуже поширені інтегровані видання, у друкарський підручник вкладається супутній компакт-диск, програмний і ілюстрований матеріал, який доповнює і розвиває ті положення, які містяться в тій частині, що тиражована друкарським способом.

Надалі широке розповсюдження мультимедіа-технології і нестримний розвиток електронної комерції накладе жорсткі обмеження на конкурентоспроможність і навіть виживання підприємств галузі друку, орієнтованих на широкий попит. Переваги в реалізації навіть самої високоякісної продукції отримають ті, хто швидше і ефективно освоїв електронні способи комерції і обслуговування. Фірми, що не мають власної апаратної і програмної бази мультимедіа-технології, зазнаватимуть труднощів з отриманням замовлень, і їх продукція наражатиметься на небезпеку застаріти раніше, ніж дійде до споживача. Причому це неможливо компенсувати в межах власне процесу підготовки і випуску продукції. Таким чином, мережні електронні видання мають безперечні переваги щодо розповсюдження перед будь-якими друкарськими виданнями.

Виробництво як електронних видань, так і друкарської продукції все більш інтегрується в єдиний простір медіа-індустрії. Одночасно, у межах тієї ж медіа-індустрії відбувається процес інтеграції друкарських і електронних видань.

Висновки

Таким чином, з огляду на все зазначене, можна зробити такі висновки.

Світове суспільство, у тому числі й українська громадськість, живе у вік інформатизації - організаційний соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об'єднань на основі формування і використовування інформаційних ресурсів.

Глобальна інформаційна технологія включає моделі, методи й засоби, що формалізують і дозволяють використовувати інформаційні ресурси суспільства. Концептуальний рівень визначає змістовний аспект інформаційної технології. Початкова інформація відповідно до поставленої мети піддається різним перетворенням, і їх динаміка відображається в інформаційних процесах. При цьому інформація може змінити і зміст, і форму уявлення.

Інтенсивний розвиток інформаційних і комунікаційних технологій сприяють інтелектуалізації всіх видів діяльності. Це, насамперед, відображається в галузі освіти.

Перспективною тенденцією в розвитку освіти, її доступності, індивідуалізації є застосування комп'ютерних навчальних систем.

Таким чином, у дослідженні розкриті теоретичні та методологічні аспекти використання електронного посібника як різновиду політексту; охарактеризований посібник як складову інформаційних технологій; надана класифікація електронним виданням; проаналізувані основні напрямки використання електронних посібників; показані методичні проблеми використання електронного посібника та основні заходи, що удосконалюють роботу з ним.

Перевагами електронних посібників та підручників є можливість багаторазової зміни і тиражування без великих матеріальних затрат, можливість настроювання для окремих користувачів, що дає змогу реалізувати принцип диференційованості навчання.

Суттєвою перевагою є можливість включати в них сучасні (у тому числі мультимедійні) способи представлення інформації, використовувати інтерактивні засоби контролю знань, у тому числі і самоперевірки.

Електронний посібник, як правило, містить сторінку-зміст, сторінки розділів з прямими і зворотними посиланнями на інші розділи і визначення, що містяться в них. Тож підручник можна використовувати як для вивчення всього курсу, так і будь-якого окремого розділу чи підтеми.

Слід зазначити, що більшість навчальних систем розраховані на тривалий час роботи з ними. Невідповідність кольорової гами вподобанням учня може привести до виникнення у нього втоми і, як наслідок, зниження ефективності засвоєння матеріалу.

Тому важливим елементом електронного підручника є можливість його налагодження за вимогами конкретного користувача.

З погляду чинників, що впливають на якісні характеристики електронних документів, найбільший інтерес представляє оптимізація призначених для користувача інтерфейсів.

Неухильно продовжується використання електронних видань в учбовій сфері. І багато в чому це себе виправдовує. Ефективність такої заміни тим вища, чим більша різноманітність навчальних посібників і нижчі їх тиражі.

Надалі широке розповсюдження мультимедіа-технології і нестримний розвиток електронної комерції накладе жорсткі обмеження на конкурентоспроможність і навіть виживає підприємств галузі друку, орієнтованих на широкий попит.

Переваги в реалізації навіть самої високоякісної продукції отримають ті, хто швидше й ефективно освоїв електронні способи комерції і обслуговування.

Фірми, що не мають власної апаратної і програмної бази мультимедіа-технології, зазнаватимуть труднощів з отриманням замовлень, і їх продукція наражатиметься на небезпеку застаріти раніше, ніж дійде до споживача. Причому це неможливо компенсувати в межах власне процесу підготовки і випуску продукції. Таким чином, мережні електронні видання мають безперечні переваги по частині розповсюдження перед будь-якими друкарськими виданнями.

Список використаної літератури

Андреева В. И. Делопроизводство - М. «Бизнес-школа «Интел-Синтез»», 1997.

Бэрри Н. Компьютерные сети / Пер. с англ. - М. БИНОМ, 1995.

Веденеев П.В., Заварихин А.Е., Красильникова В.А. Навигатор // Свидетельство № 2001610667, РОСПАТЕНТ. - М.: 2001.

Вендров А.М. Один из подходов к выбору средств проектирования баз данных и приложений. - СУБД. - 1995. - №3.

Віденко А.Н. Сучасне діловодство. - Київ: Либідь, 1998.

Вуль В.А. Электронные издания. - СПб.: изд.-во «Петербургский институт печати», 2001 г.

Гасов В.М., Цыганенко А.М. Методы и средства подготовки электронных изданий. - М.: МГУП, 2001.

Документоведение / под ред. Кушнаренко Н.Н. - Киев:Знание, 2000

Зиновьева Н.Б, Сояпина Н.А. Документ коммуникации и восприятия. Лекции по курсу «документоведение». - К.: Знание, 2001.

Коваль А.П. Ділове спілкування - Київ: Либідь, 1992.

Лоза О.В. Діловодство та документування управлінської діяльності. Навчальний посібник. - Київ: УААУ, 1997.

Методическое пособие по дисциплине Информационные технологии в экономике

Палех Ю.В. Управлінське документування. Навчальний посібник у 2-х частинах - Київ: ВКУ, 2001.

Панащук С.А. Разработка информационных систем с использованием CASE-системы Sіlverrun. - СУБД. - 1995. - №3.

Современное делопроизводство Кирсанова М.В - М: Инфра, 2000.

Стенюков М. В. Образцы документов по делопроизводству (руководство к составлению) - М. «ПРИОР», 1996

Шалкина Т.Н., Красильникова В.А., Веденеев П.В. Контрольно-обучающая программа - электронное гиперссылочное учебное пособие 'Базы данных' // Свидетельство № 2003610350, РОСПАТЕНТ. - М.: 2003.

Шапиро И. Д., Управление проектами. - СПБ, 1996.