Пустелі Африки

/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Пустелі Північної півкулі Африканського континенту

1.1 Пустеля Сахара

1.2 Аравійська пустеля

1.3 Нубійська пустеля

1.4 Лівійська пустеля

1.5 Пустелі Талак і Тенера - ландшафти в межах пустелі Сахари

Розділ 2. Пустелі Південної півкулі Африканського континенту

2.1 Характеристика пустелі Наміб

2.2 Чалбі - глинисто-солончакова пустеля

2.3 Напівпустельна область Калахарі

Розділ 3. ЕкологіЧні проблеми пустельних зон Африки

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Африка - другий за величиною материк після Євразії. Його площа становить 30300000 км? ( з островами ). Населення - 840 млн. осіб ( 2005 ). Африка перетинається майже посередині екватором, окраїнами заходить у субтропічні широти. Крайній північний мис Ель-Аб'яд лежить на 37?20' пн.ш., крайній південний мис Голковий - на 34?52' пд..ш. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина на півночі - 7500 км ( мис Альмади - мис Хафун ), на півдні - близько 3100 км. Африка омивається Середземним і Червоним морями, Індійським і Атлантичним океанами. Вузький ( 120 км ) Суецький перешийок, прорізаний однойменним каналом, з'єднує її з Азією. Від Європи Африка відділена Гібралтарською протокою ( найменша ширина 13 км ). Береги Африки порізані слабо, часто гористі. Довжина берегової лінії 32000 км, понад 15 площі віддалена від океанів і морів на 1000-1500 км. Великі затоки - Гвінейська і Сидру. Зручних бухт мало. Найбільший півострів Сомалі.

До Африки відносяться острови : на сході - Мадагаскар, Коморські, Маскаренські, Амірантські,Сейшельські, Пемба, Мафія, Занзібар, Сокотра ; на заході - Мадейра, Канарські, Зеленого Мису, Аннобон, Сан-Томе, Принсіпі, По і віддалені Вознесіння, Святої Єлени, Трінстан -да-Кунья.

На території африканського континенту можуть вільно поміститися Північна Америка і Європа. В Африці знаходиться 53 країни - це більше, ніж у будь-якій іншій частині світу.

В Африці переважають високі рівнини - плоскогір'я і плато. Цей континент витягнутий з півночі на південь, по його середині проходить екватор і це сприяє тому, що і північ і південь отримує майже однакову кількість сонячної радіації. Це найжаркіший континент світу. І розміщення природних зон Африки перебуває у прямій залежності від кліматичних умов, тобто чітко простежується широтна зональність.

Африка розміщена у чотирьох кліматичних поясах, які і визначають її природні зони :

Екваторіальний пояс - вологі екваторіальні ліси ;

Двох субекваторіальних - савани і рідколісся ;

Двох тропічних - пустелі і напівпустелі ;

Двох субтропічних - твердо листі вічнозелені ліси й чагарники [13].

Виражена широтна зональність у розміщенні природних зон на території Африки зумовлена переважанням рівнинного рельєфу і нерівномірним розподілом опадів.

На північ і південь від екватора вологі ліси розріджуються, склад їх біднішає, серед суцільного лісового покриву з'являються ділянки саван. Савани переходять у напівпустелі, які змінюються пустелями.

Пустелі - це тип ландшафту, що характеризується рівнинною поверхнею, розрідженістю або відсутністю флори, а з фауни присутні лише специфічні види. Нині пустелі займають 18 частину суші світу. більша їх частина, майже 75 % розташована на африканському континенті. Це - Данакіль, Калахарі, Наміб, Н'їрі, Ріхтерсвельд, Сахара ( Аравійська, Баюда, Великий Західний Ерг, Великий Східний Ерг, Гамада-ель-Хамра, Ель-Джуф, Ерх-Ігіді, Ідехан, Ідехан-Мурзук, Ес-Сахра Ель-Бейда ), Лівійська ( Піски Каланшо, Велика піщана ), Нубійська ( Серір-Тібесьті, Танезруфт, Тенере, Шеш ), Феріо, Чалбі. Такі ландшафти займають понад 39 % площі Африки.

Африка - один із багатших мінерально-сировинними ресурсами регіон світу. ЇЇ надра містять понад 30 % світових запасів корисних копалин. Але цей материк, в геологічному відношенні ще до сьогодні не вивчений. Серед інших регіонів світу Африка займає І місце за запасами бокситів, золота, алмазів, фосфоритів, марганцю і хрому ; ІІ - за запасами міді, урану, берилію і графіту ; ІІІ - за запасами нафти, газу, ртуті та залізної руди.

І разом з тим - це один з найбільш відсталих у господарському відношенні регіон світу. Однією з причин цього є складні природні пустельні умови життя африканців на великій території материка, що і є причиною появи багатьох проблем населення : екологічних, продовольчих, економічних, соціальних і, навіть, політичних.

І актуальність теми курсової роботи саме у з'ясуванні взаємозв'язку цих проблем з наявністю в Африці великих пустельних територій.

Мета роботи. Розкрити вплив природних умов та ресурсів пустель Африки на низький економічний розвиток окремих африканських країн.

Завдання :

1. На основі аналізу використаних літературних джерел, інтернет-джерел, дати характеристику фізико-географічного положення, природних умов і ресурсів пустель Африки

2. Опрацювати додатковий матеріал до теми курсової роботи ( карти, слайди ).

Об'єкт дослідження. Пустелі

Предмет дослідження. Континент Африка.

Інформаційна база : основою роботи є літературні джерела бібліотек і ЗМІ, інтернет, статистичні дані, текстові та картографічні матеріали.

При виконанні роботи я використовувала такі методи досліджень : аналітичний, порівняльно-описовий, історичний, узагальнення, статистичний, картографічний.

РОЗДІЛ 1. Пустелі Північної півкулі Африканського континенту

1.1 Пустеля Сахара

Особливо великий простір займають пустелі в Північній півкулі. Тут від Атлантичного океану до Червоного моря на 5149 км широкою смугою з заходу на схід ( з півночі на південь - 1200 км ), простяглася пустиня Сахара «Додаток А». Це найбільша за площею пустеля світу. Вона займає третю частину африканського континенту, її площа приблизно дорівнює 9269594 км?, що не набагато менше таких країн як Китай або США.

В зону пустині Сахара входять держави : Морокко, Алжир, Туніс, Лівія, Египет, Судан, Чад, Нігер, Малі, Мавританія, Західна Сахара. Великі горні масиви : Аххагар, Тібетсі, Аїр. Річки : Ніл, Нігер, декілька пересихаючих річок ( ваді ) - Дра в Марокко, Шеліфф в Алжирі та інші.

Про існування найбільшої пустелі світу-- Сахари -- в давнину практично нічого не було відомо. Сучасній людині, звиклій до такого обширного і звичайно забарвленого в жовтий колір простору в північній половині Африканського континенту, може здаватися дивним, що за часів Геродота і декількома століттями пізніше європейці і, навіть, єгиптяни мали найсмутніше, невизначене уявлення про цю територію, як її тоді називали, - Лівію. У Геродота було повідомлення про те, що група мандрівників перетнула Лівійську пустелю і досягла річки, яка текла із заходу на схід. Судячи з усього, йдеться про Нігер, хоча Геродот припустив, що це був західний витік Нілу. Судячи з усього, перехід через Сахару в ті часи в даному районі не представляв особливих труднощів.

Не дивлячись на те що на північній околиці Африки існував Карфаген -- один з культурних центрів античності, походи звідти на південь, вглиб континенту, здійснювалися рідко, на порівняно невеликі відстані і без особливих успіхів. Правда, в епоху могутності Римської імперії здійснювалися походи по території Лівійської пустелі. Тоді римські когорти, очолювані легатом Корнелієм Бальбою, просунулися далеко на південь від побережжя Середземного моря. Дотепер не з'ясовано, чи вдалося їм перетнути Сахару.

Один з найбільших мандрівників всіх країн і народів Ібн-Баттута в XIV столітті за тридцять років мандрів пройшов шлях по суші і по морю протяжністю в 120 тисяч кілометрів. Біля 1350 року він відправився з посольством султана міста Феса в великий торговий центр Західної Африки Тімбукту, по дорозі назад він з караваном перетнув Центральну Сахару. Молодий німецький лікар Фредерік Конрад Хорнеман під виглядом мусульманського купця вчинив подорож з Каїру на захід через Сахару до міста Мурзук в квітні 1800 року. Подальша його доля невідома.

Центральна частина найбільшої пустелі світу залишалася недослідженою. В 1822 році з міста Тріполя на південь відправилися троє англійців: Діксон Денхем, Уолтер Аудні, Х'ю Клаппертон. Вони перетнули Сахару, рухаючись з караваном арабських купців від оазису до оазису. Дорогу серед піщаних і кам'янистих розсипів було нелегко б знайти, якби надійними вказівниками не служили скелети тварин і людей, полеглих на цьому шляху. За свідченням мандрівників, особливо багато скелетів знаходилося навкруги колодязів. Мандрівники перетнули Сахару, вже з півдня на північ, і повернулися до Англії. З середини XIX століття почалися активні дослідження Сахари англійцями і німцями.

Потужну британську експедицію очолив Джемс Річардсон. Проте він помер незабаром після початку робіт. Недовго прожив Адольф Офервег, який згодом очолив експедицію. Закінчувалася робота експедиції під керівництвом німецького філолога Генріха Барта, що перебував на британській службі. Він пройшов по Сахарі близько 20 тисяч кілометрів, а згодом став професором географії Берлінського університету. Після нього -- вже на початку XX століття -- найбільшим дослідником Сахари був французький офіцер Жан Тільо.

У 2008 році міжнародна група вчених з Німеччини, Канади і США на чолі з Стефаном Кремпліним з Інституту доісторичної геології Університету Кельна в результаті досліджень з'ясували, що Сахара перетворилася в пустелю близько 2700 років тому в результаті дуже повільної еволюції клімату. Такі висновки вченим вдалося зробити на основі вивчення геологічних відкладень, піднятих з глибин озера Йоа, що знаходиться на півночі Чаду.

В пустині Сахара є чимало пам'яток історії та культури. Це « Столиця пустині » - місто Агадес в Нігерії, Ксар-ес-Сук ( укріплення поселення ) на півдні Марокко, оазис на озері Оніага ( Чад ), наскальний живопис на плато Тассілін - Аджер ( Алжир ), гірський масив Ахаггар, пустиня Тенере де росло « саме одиноке дерево у світі ».

Одним з найбільш архітектурних споруд в Сахарі є мечеть в місті Агадес в Нігерії. В пустині, недалеко від Каїра, височать знамениті Єгипетські піраміди. Піраміда Хеопса - єдина з древніх семи чудес світу, яка збереглася до наших днів. Сфінкс, долина царів, де знаходиться гробниця Тутанхамона, древні міста Мемфіс і Фіви, храми - історичні цінності Єгипту в царстві Бога Сонця. Слово 'Сахара' народжує образи нескінченних, дихаючих жаром піщаних барханів, дуже рідко перерваних дорогоцінними смарагдово-зеленими оазисами. Але на безкрайніх просторах Сахари можна зустріти практично будь-який вид пустельного ландшафту; тут є і безплідні скелясті плато, усипані камінням, і дивовижні геологічні утворення і зарослі колючих чагарників.

Серед ландшафтів пустелі Сахари в марокканській частині виділяється піщаний Ерг Шебі. Ерг має довжину 28 км з півночі на південь і ширину 5 км. Його дюни сягають максимальної висоти у 150 м. Ерг Шебі розташований приблизно в 40 км на південний захід від міста Ерфуд. Біля ергу розташоване туристичне поселення Мерзуга. Серед місцевих жителів існує повір'я, що ці дюни були створені як покарання за відмову надати притулок втомленому путівнику з пустелі.

Найбільш відомі області Сахари - піщані бархани, де точилися бої за Північну Африку під час Другої світової війни. Ці величезні площі піщаних хвиль, площею до 100 кв.км., відомі як ерги. Місцями бархани надзвичайно мобільні та швидкість їх пересування під дією вітру сягають до 11 м. на рік. Оазис Фаджа живе під невідступною загрозою постійно насуваючих хвиль піску. Однак в інших областях здається, що бархани стоять, не ворухнувшись тисячоліттями, і западини між ними перетворилися на постійні караванні шляхи. Назва «Сахара» згадується з I століття н. е.. Походить від арабського слова, яке в перекладі означає «пустеля». Крім того, є зв'язок з арабською прикметниковою формою слова, яка має значення «пустельний» з конотацією червонуватого кольору позбавлених рослинності рівнин. Назви деяких районів Сахари, такі як Танесруфт (південний захід Алжиру) або Тенере (центр Нігера), часто мають берберське походження.

Сахара омивається Атлантичним океаном на заході, Червоним морем на сході, Середземним морем і горами Атлас на півночі, Сахелем на півдні.

Сахара поділяє Африканський континент на Північну Африку й Африку на південь від Сахари. Південною межею Сахари слугує смуга напіваридних саван -- Сахель, південніше яких розташований Судан й басейн річки Конго.

Ландшафт Сахари дуже різноманітний. Велику частину її території (до 70%) займають рівнинні глинисті серіри, галькові регі і кам'янисті плато (Хамада) висотою нижче 500 м, що опускаються до 200 м у прибережних районах. Гірські виступи найбільш високі в Центральній Сахарі -- нагір'я Тібесті (вулкан Емі-Кусі, 3415 м) і Ахаггар (гора Тахат, 3003 м). Ці райони несуть сліди активного вулканізму часів неогену і антропогену і розчленовані глибокими долинами (ширина до 30 км, довжина до 400 км) з сухими руслами стародавніх річок. Навколо нагір'я простягаються куестові гряди висотою до 1000 м і ступінчасті плато Іфорас (до 728 м), Аїр (до 1900 м), Еннеді (до 1310 м), Тадемаїт та інші. Помітною особливістю рівнинних районів є пустельний засмага -- ферромарганцева чорна плівка, що покриває гірські породи. Сахарські плато в основному складаються з вивітрених порід, як, наприклад алжирське плато Тадемаїт [14].

Крім рівнин, плато і гір на території Сахари виділяють численні неглибокі солончакові безстічні басейни (себхи, шотт і дайі) і великі западини, в яких зустрічаються оазиси. Найбільш низько розташовані області -- Каттара (-133 м, найнижча точка Сахари), Ель-Файюм, Шотт-Мельгир (-26 м) і Боделе. Приурочені до депресій і великим уедам, піщані пустелі (ерги) і дюни займають близько 25% поверхні пустелі або близько 2,2 млн км?. Найбільші скупчення пісків -- Ерг-Ігіди, Ерг-Шеш, Великий Західний Ерг, Великий Східний Ерг, Ерг-Шеббі та ін Гряди переважно скріплені слабкою ксерофітною рослинністю, також зустрічаються круглі, зіркоподібні, поперечні дюни і серповидні бархани; пірамідальні дюни досягають висоти 150 м, зустрічаються гряди висотою до 200--300 м. На півдні північної і північно-східної частин (Едей-убар, Едей-Мурзук, Тенере, Лівійська пустеля) зустрічаються рухливі піски. У деяких місцях спостерігається феномен співаючих пісків. Географічні границі Сахари досить чіткі. Тільки на півдні, де природні умови змінюються більш-менш поступово від напівпустель до саван, виразної фізико-географічної границі немає. Велика частина Сахари являє собою плато, складене кристалічними і вулканічними породами і перекрите товщами горизонтальних осадових відкладів. Місцями на поверхню виступає древній складчастий фундамент, утворюючи високі нагір'я, чи виходи древніх інфузій у вигляді куполоподібних височин.

Багато ділянок Сахари мають моноклінальну структуру й утворюють добре виражені куестові уступи. Такий тип рельєфу характерний для плато Тассілін-Адджер, що на північний схід нагір'я Ахаггар, для розташованого північніше плато Тадемайт й ін. В утворенні куестового рельєфу Сахари велику роль відіграла тектоніка і процеси суффозії, що виявлялися в післяльодовикову, більш вологу епоху [ 6].

Поверхня пустельних плато Сахари пересічена мережею рукавів, що носять арабську назву «уедд». Тільки після рідких дощів вони наповняються водою, що висихає через кілька днів, а іноді і через кілька годин. Велика частина уеддів розходиться радіально зі схилів центральносахарских масивів, що служили вододілами під час алювіального періоду, коли була мережа ерозійних балок у Сахарі. Днища їх у даний час занесені алювіальним піщаним матеріалом чи являють собою тверду глинисту поверхню.

При великій інтенсивності процесів вивітрювання і відсутності виносу в Сахарі у величезних кількостях нагромадився уламковий матеріал. Для деякої частини пустелі, особливо для знижень між куестовими плато і для великих замкнутих улоговин, характерні величезні нагромадження дюнних пісків, так звані ерги. Поряд з ділянками нерухомих, «мертвих» пісків є великі площі піщаних дюн, що постійно переміщаються в напрямку пануючих вітрів. Особливо великі нагромадження пісків у Лівійській пустелі. Відносна висота дюн досягає там 300 м.

Для Сахари характерні також великі рівні ділянки із шаром галечникового матеріалу, іноді прикритого з поверхні піском. Великі простори в Сахарі захаращені щебенем, що утворився від руйнування кристалічних порід. Такі кам'янисті пустелі називають «хамада». Серед щебнистих нагромаджень хамад виступають ізольовані плато з крутими скелястими схилами -- тара.

Клімат Сахари змінювався декілька разів від вологого до посушливого за останні декілька сотень тисяч років. Під час льодовикового періоду Сахара займала більшу площу, ніж сьогодні. Кінець льодовикового періоду привів до покращення клімату у Сахарі.

Як тільки льодовик розтанув, північна частина Сахари зазнала посухи. Проте, через нетривалий час після закінчення льодовикового періоду, мусон, який і сьогодні приносить дощ до Сахелю, доходив далі на північ і нейтралізовував посушливі тенденції в південній Сахарі. Мусон в Африці (і будь-де у іншому місці) дме завдяки літньому нагріванню повітряних мас. Повітря над землею стає теплим і підіймається вгору, втягуючи прохолодне вологе повітря з океану, що призводить до випадіння дощів. Як це не парадоксально, Сахара була вологіша, коли отримувала більше сонячної інсоляції влітку [6].

Близько 3400 року до н. е., мусон відступив на південь, приблизно на ту лінію, де дме сьогодні, що призвело до опустелювання

Сучасний аридний клімат триває близько 10 тис. років. Очевидно що, антропогенний чинник вніс свій внесок, збільшивши відбивну здатність поверхні і знизивши сумарне випаровування. Утримання великої рогатої худоби протягом 7 тис. років на території пустелі і її кордонах закріпив дані умови, і клімат Сахари за останні 2 тис. років майже не змінився. Значне відхилення умов від нормальних спостерігали з XVI по XVII століття, коли в Європі тривав так званий Малий льодовиковий період. У цей час значно збільшилися опади вздовж тропічного кордону, в самій пустелі і, можливо, в її північних районах. З XIX століття кліматичні умови пустелі Сахари майже не змінилися.

Відомо, що Сахара має чи не найпосушливіший клімат на планеті. Переважно північно-східний пасат може призводити до виникнення самумів. Опади майже не випадають. Половина Сахари отримує менш ніж 20 мм дощу на рік, з інтервалом до 100 мм на рік. Опади випадають дуже рідко іноді з інтервалом у декілька років, а коли і випадають то у вигляді злив. У 1979 році 18 лютого в Сахарі раптово випав сніг.

Оскільки хмари тут рідкість, вдень в пустелі панує безжальна спека. Після заходу сонця гаряче повітря піднімається у верхні шари атмосфери, так що вночі температура може опускатися нижче нуля. Кебілі, де температура піднімається до 55 ° С, - одне з найбільш спекотних місць в пустелі не тільки за палючого сонця, але й тому, що лежить на шляху сіроко, вітру, що зароджується в пекучому серці пустелі і жене на північ гаряче, немов з печі, повітря.

На клімат більшої частини Сахари протягом усього року має вплив північно-східний пасат. Відносна вологість складає 30-50%, величезний дефіцит вологості і висока випаровуваність (потенційне випаровування 2500-6000 мм) типові для всієї території пустелі, за винятком вузьких прибережних смуг. Виділяються два основних кліматичних режиму: сухий субтропічний на півночі і сухий тропічний на півдні. Північні райони характеризуються незвичайно великими річними і добовими коливаннями температури з прохолодними і навіть холодними зимами і жарким літом. Кількість опадів має два річних максимуми. У південних областях літо спекотне, а зими м'які і сухі. Після спекотного і сухого сезону йдуть літні дощі. Більш прохолодний клімат вузької прибережної смуги на заході пояснюється впливом холодної Канарської течії.

Температура знижується тут через близькість океану, відносна вологість повітря досягає 75-80 %, на узбережжя дмуть бризи і дощів тут випадає дещо більше ніж у внутрішніх районах Сахари. Сухий субтропічний клімат північної Сахари обумовлюється стабільними осередками високого тиску, що розташовується над Північними тропіками. Річна різниця середньодобових температур складає приблизно 20 ° C. Зими відносно холодні на півночі і прохолодні в центральних районах. Середньомісячна зимова температура в північній частині пустелі становить -13 ° C, середня місячна температура повітря в липні досягає +37,2 ° C (Адрар) Добові коливання температури значні і взимку, і влітку. Взимку вночі ґрунт промерзає, а в центральних гірських масивах зареєстровані нічні температури до 18 ° C. Літо спекотне, максимальна зафіксована температура 57,8 °C (Ель-Азізія, Лівія); поверхня землі може прогріватися до 70-80 °C.

Кількість опадів різна в середньому за рік становить 76 мм. В основному дощі спостерігаються з грудня по березень, а з травня по червень опадів мало. Другий максимум припадає на серпень і супроводжується грозами, які викликають сильні короткочасні паводки. Внутрішні райони можуть не отримувати опадів кілька років поспіль; на північних плато (Ахаггар і Тібесті) майже щорічно короткочасно випадає сніг. На більшій частині пустелі характерне випадіння рясної роси вранці, яка сприяє утворенню поверхневих пилуватих кірок.

Сухі субтропіки також характеризуються гарячими південними вітрами, які виносять пил з внутрішніх районів, викликаючи багатоденні пилові бурі (швидкість вітру іноді сягає більше 50 м/сек). Як правило, вони спостерігаються навесні, але можливі і в інші пори року. У Єгипті ці вітри відомі як «хамсин» і «самум», в Лівії -- як «гібблі», в Тунісі -- як «чилі». Суданський вітер хабуб має меншу тривалість, спостерігається влітку, і, як правило, супроводжує сильні дощі.

Але основна територія пустелі розташована в глибині суші, і пануючі вітри встигають поглинути вологу, перш ніж вона проникне в серце пустелі. Гірські хребти, що відокремлюють пустелю від моря, також змушують хмари пролити дощ,не пропускаючи їх далі в глиб.

На сухий тропічний клімат півдня пустелі, крім тих же осередків високого тиску, також регулярно впливає сезонна взаємодія стабільних субтропічних континентальних і нестабільних морських повітряних мас, що знаходяться південніше. Річна різниця середньодобових температур сухих тропічних областей Сахари становить близько 17,5°C. Середні температури найхолодніших місяців приблизно такі ж, як і в північній частині пустелі, але добові коливання менші. У висотних районах температура іноді падає нижче нуля -- абсолютний мінімум, зафіксований в горах Тібесті, становить ?15 ° C. Кінець весни і початок літа спекотні, повітря нерідко прогрівається до 50 °C.

Опади у гірських районах сухих тропіків невеликі. А дощі в низовинних областях йдуть переважно влітку. Як і на півночі, дощі супроводжуються грозами. Середньорічна норма опадів становить близько 13 см, на центральних гірських масивах зрідка випадає сніг. Температура західного кордону пустелі пом'якшується прохолодною Канарською течією, через що кількість конвекційних опадів зменшується, зате підвищується вологість і іноді спостерігаються тумани. Зима в південній Сахарі -- це період харматан, сухого північно-східного вітру, який несе пил і пісок [13].

Ґрунти Сахари здебільшого характерні для тропічних пустель і напівпустель (щебнисті, галькові, піщані). Мають низький вміст органічних речовин, ґрунтові шари виділені слабо. У деяких областях є азотфіксуючі бактерії, проте в основному ґрунти біологічно неактивні. По краях пустелі ґрунти містять великі концентрації органіки, по западинах ґрунти часто засолені. Наявність незв'язаного карбонату вказує на низький ступінь вилуговування.

Переважно в північно-західній частині пустелі поширені щільні вапняно-гіпсові шари (кори) потужністю від декількох см до 1-2 м, які асоційовані з вапняними корінними підстилаючими породами. Розподіл дрібнодисперсних, в тому числі діатомових компонентів обмежено безстічними зниженнями і западинами [15].

У результаті зневажливого ставлення до рослинності і оранки легких піщаних ґрунтів рухливі піски наступають на оази. У 1974 році в Алжирі розпочато проект «зеленої стіни», в ході якого вздовж лінії на 1500 км були посаджені загороджувальні лінії евкаліптів та інших дерев.

Пустельний рельєф Сахари головним чином еолового походження (утворюється вітром). Більшість площі Сахари займають скелясті гамади, ерги (великі піщані дюни) займають лише незначну площу. Також зустрічаються гравійні рівнини (реги), сухі долини (ваді), такири (шатти). Незвичайний рельєф має структура Ришат в Мавританії.

Кілька річок, зароджуючись за межами Сахари, поповнюють поверхневі і підземні води пустелі. Річка Ніл «Додаток Є» є єдиною річкою з постійним транзитивним водотоком. Це найдовша ріка світу, її довжина становить 6 670 км. Це справжній символ стародавньої Африки. Саме на берегах Нілу виникла давньоєгипетська цивілізація. Витоки Ніла знаходяться в Південній півкулі, й таким чином річка перетинає кілька великих країн Африки. Ніл - єдина річка, яка перетинає найбільшу пустелю світу - Сахару - і впадає в Середземне море. Ніл є єдиним джерелом води для місцевого населення, тому понад 97% єгиптян проживають в Нільській долині. Ніл пересікає на своєму шляху з півдня на північ три кліматичні зони ( екваторіальну, тропічну і зону пустинь ), зрошуючи « чорну землю ». Це безцінний дар природи, який не дає Судану і Єгипту розділити долю інших країн, що знаходяться на території пустині Сахара - Чаду, Нігерії і Малі, які постійно страждають від страшної посухи.

Її основні притоки -- Блакитний і Білий Ніл -- зливаються на південному -сході Сахари і по східній околиці пустелі річка несе свої води до Середземного моря. На Нілі в 1964--1968 роках створено велике водосховище Насер, при розливі утворилось озеро Тошка, район яких уряд Єгипту планує перетворити на оазу. На півдні Сахари кілька річок впадають в озеро Чад, звідки значна кількість води продовжує текти на північний схід і поповнює місцеві водоносні шари. По південно-західній околиці Сахари протікає річка Нігер, у внутрішньої дельти якої знаходяться озера Фагібін, Гару, Ніангай та інше [13].

Підземні водоносні горизонти іноді досягають поверхні, утворюючи оази, в тому числі Бахарія, Гардае, Тімімун, Куфрах і Сивах.

У північні райони пустелі воду приносять струмки і ваді (сухі водотоки, що заповнюються водою після сильних дощів), що стікають з Антиатласу, Атлаських гір, гір Орес та інших прибережних підвищень Лівії, Тунісу, Алжиру і Марокко. Найбільші з таких рік -- Дра, Саура, Зіз. Багато менші за розміром ваді стікають у Шотт, як, наприклад, Джеді в Шотт-Мельгир.

У середині самої Сахари від Ахаггара, Тассилин-Аджер і Тібесті розходиться велика стародавня річкова мережа -- уеди Ігаргар, Тафасасет, Таманрассет та ін. Деякі з цих ваді сформувалися в далекому минулому, коли клімат регіону був вологим, інші є результатом впливу водних потоків від раптових проявів стихії, таких як повінь 1922 року, яке знищило алжирське місто Таманрассет. Піщані дюни Сахари зберігають значні запаси дощової води, яка просочується і виходить джерелами на пустельних схилах. Дощі також наповнюють Гельта, з яких деякі не пересихають (Гельта д'Арш, Гельта-Земмур та ін) На околицях Сахари, а також у центральних гірських масивах збереглися реліктові озера, частково заболочені і нерідко сильно мінералізовані, наприклад озеро Йоа з групи озер Уніанга-Серрір.

Під пісками Сахари розташовуються великі басейни підземних вод, включаючи артезіанські. Ці басейни в основному приурочені до континентальних нижньокрейдяних пісковиків і забезпечують водою оазиси. Завдяки більшому обсягу підземного стоку північна частина Сахари багата ґрунтовими водами; в південній частині води менш рясні, а водоносні горизонти лежать глибше. Підземні води також використовуються для іригації. Пошук води у пустелі важкий, але не безнадійний [16].

На близькість грунтових вод іноді вказує роїння мошок і комарів, що спостерігається після заходу сонця, яскраво-зелені плями рослинності серед великих просторів оголеного піску. У пошуках води нерідко допомагають деякі рослини. В африканських пустелях такою рослиною - покажчиком підземного вододжерела - служить фінікова пальма.

Крім природних вододжерел в пустелях зустрічаються штучні водойми - колодязі. Це вони підтримують сили людей і тварин під час багатоденних виснажливих переходів по піщаному океану. Колодязь розташовується, як правило, неподалік від караванної дороги, але він так ретельно укритий від сонця, що недосвідчена людина може пройти за два кроки, не підозрюючи про його існування.

Тим часом воду в пустелі можна отримувати прямо з піску, за допомогою так званих сонячних конденсаторів. Справа в тому, що пісок ніколи не буває абсолютно сухим. Його капілярні сили міцно утримують невелику кількість вологи, яка, як це не парадоксально, не випаровується в пропеченій, висушеній сонцем пустелі. Основою конструкції сонячного конденсатора служить тонка плівка з прозорого, водовідштовхувального пластика. За добу один конденсатор може дати до півтора літрів води.

Горизонти прісних вод в Сахарі розташовані на глибині від 3-5 до 20-30 м. Нерідко прісна вода утворює лінзу, плаваючу поверх сильно мінералізованої більш важкої води. У міру розбору води внаслідок процесів дифузії відбувається поступове її засолення.

Своєрідну систему водопостачання представляють фоггари Західної Сахари. Це ланцюжок колодязів, що починається біля водойми чи старого річкового русла, з'єднаних між собою тунелями.

Все життя в Сахарі зосереджене в оазисах. Вони формуються в місцях, де підземні води підходять близько до земної поверхні. Але які дуже малі ці острівці життя в безмежному океані пустелі ! З мільйонів квадратних кілометрів Сахари на частку оазисів дістається лише 350 км?. І хоча природні умови пустині майже непридатні для життя людини, в Сахарі живуть кочові племена туарегів і теда. Щільність населення на території Сахари ( включаючи Нільську долину ) всього 400 осіб на 1000 км?.

Багато вчених вважають Африку місцем появи людини. Археологи провівши розкопки в Східній Африці, у ІІ половині ХХ століття виявили останки « людини вмілої » вік якої приблизно 2,7 млн. років. Населення пустині досить однорідне. В минулому Північну Африку населяли бербери, у VІІІ столітті н.е. прийшли сюди араби, відбулося змішання народів. Бербери прийняли іслам і писемність арабів. Плато Тасіль -- один з найдавніших центрів проживання людини в Сахарі. Тропічна Африка - найменш урбанізований регіон земної кулі, переважна частина її населення належить до екваторіальної раси.

У рослинному покриві Сахари нараховують 1200 видів рослин. Переважна більшість їх -- це ксерофіти, ефемери. Тільки деякі ділянки, головним чином кам'янисті, здаються зовсім безжиттєвими. Але і на них зустрічаються рослини, що вражають своєю здатністю пристосовуватися до суворих умов пустелі. Наприклад, серед каменів на піску можна зустріти ієрихонську троянду - рослину з коротким стеблом і пелюстками, зігнутими, як пальці, у яких затиснуте насіння. При опадах пелюстки розтискаються, насіння падає на землю і дуже швидко проростає. Місцями на пісках і каменях ростуть колючі присадкуваті чи сланкі рослини з дрібними листками чи колючками. Іноді камені покриті товстою кіркою лишайників. Подекуди височіють деревоподібні молочаї. У рослинному покриві переважають сіро-зелені, сірі і жовті тони, що додає йому особливо сумний, безжиттєвий вид [4].

Біля південної границі Сахари з'являються зарості чагарників і деяких твердих злаків. На півночі, по межі з Атлаською гірською країною, зустрічаються дикі фісташки, олеандри.

Найпоширенішою рослиною оазисів є фінікова пальма, з якої африканці одержують близько 12 світового збору плодів ( 40 % ). В оазисах вирощують інжир, червоний перець, гранати, апельсини, лимони. Тут ростуть томати, салат, цибуля, перець. Але все це притрушене піском, який активно несе гарячий сірокко.

Ґрунтово-рослинний покрив Сахари дуже бідний, часто він зовсім відсутній. Незважаючи на те, що ґрунти слабо диференційовані на горизонти, малопотужні, вони містять багато поживних речовин і тому при зрошенні можуть бути досить родючі [4].

Останні мають короткий вегетаційний період (до одного місяця). Найбіднішу рослинність мають гамади. На піщаних пустелях поширені безлисті чагарники, напівчагарники та злаки - дрок сахарський, ефедра, дрін, акація сейяль - невисокий чагарник з шипами сріблястого кольору, іноді ієрихонська роза. На більш зволоженому атлантичному узбережжі росте лобода, а також низькорослі молочаї. Виходи корінних порід вкриті лишайниками. Нагір'я також зволожені краще, тому тут зустрічається досить густа рослинність. В нижньому поясі поширені пальма, акації, а в середньому - дуб, ялівець, олеандр, мирт, кипарис, оливкове дерево та ін. На вершинах зустрічаються ділянки ксерофіт них трав.

На крайньому півдні Сахари з'являються ділянки чагарників та жорстких трав, а на середземноморському узбережжі - дикі фісташки, олеандри тощо. У тіні фінікових пальм люди вирощують фруктові дерева, висівають хлібні злаки. У деяких оазисах немає постійного населення. Араби появляються там тільки у визначений час року для збору фініків [3].

Завдяки довгій кореневій системі витягує воду з підземних вод верблюжа колючка.

Фауна пустелі нараховує майже 4 тис. видів, більшість з них -безхребетні. Тварини пристосовані до суворих умов, витривалі, швидко пересуваються. Багато з них своїми ареалами мають райони з поверхневими та підземними водами. Ссавців близько 60 видів. Типовими для Сахари є антилопи аддакс і онікс, газелі, гірські козли муфлони,сурікати «Додаток Ж», геренуки «Додаток Ж», а з хижаків - шакали, гепарди «Додаток Ж», гієни, лисиці. Майже 50% видів орнітофауни - перелітні птахи. З рептилій багато ящірок. Є змії та черепахи, а поблизу реліктових водойм - крокодили.

У Сахарі виживають ті тварини, що здатні швидко перебігати від одного оазису до іншого (антилопи), накопичувати воду у своєму тілі (верблюди) або деякі хижаки, які майже не п'ють воду, одержуючи її з кров'ю своїх жертв (лисиця-фенек «Додаток Ж»). Краще всього пристосовані до життя в пустелі плазуни: змії, ящірки, черепахи. Вони мають суху лускату шкіру, яка випаровує мало води. Від сонця ці тварини ховаються у піску чи щілинах, а живляться комахами. Чимало тварин уже винищено людьми через м'ясо та шкіру, і деякі просто з них уже зникли. В грунті пустині існує мікробне життя. В пустелі зустрічаються найбільші ящірки - варан, довжина тіла, якої сягає 1,5 м ; зустрічається одна із самих отруйних змій - єфа ; скорпіони «Додаток Ж», павуки, терміти, мурахи, багатоніжки, жуки [9].

Оскільки Сахара - пустеля аридна, землі її ніколи не оброблялися, і по ній, як і раніше бродять кочові племена з невеликими стадами. В окремих оазисах розвивається багатогалузеве сільське господарство, але більша частина пустелі, з точки зору економічної, не продуктивна. Останнім часом серйозне занепокоєння викликає наступ пустелі на території, що прилягають до Сахари. Це явище спостерігається при неправильному виборі сільськогосподарських методів, що у поєднанні з природними факторами, такими як засуха і сильні вітри, і призводить до наступання пустелі. Знищення тваринами і людьми місцевої рослинності послаблює Груне, який потім висушується сонцем, вітер забирає його у вигляді пилу, і пустеля утворюється там, де колись вирощували сільськогосподарські культури.

Північ Сахари багатий корисними копалинами. В Алжирі, Лівії і Тунісі добувають нафту і газ, в Мавританії і Західній Сахарі розробляються родовища залізної руди і фосфатів. У деяких районах Сахари жителі здавна добувають і вивозять сіль, виплавляють залізо й інші метали. Але використання природних багатств у країнах Сахари тільки починається. На території пустині є великі запаси залізних, марганцевих, мідних та уранових руд [5].

Через пустелю проходять дві автомагістралі, які починаються з міста Алжир. Транссахарська «дорога єдності » йде через Айн-Салах і Таманрассет і закінчується в Лагосі, має два відгалуження : на Агадес ( Нігер ) і Гао ( Малі ). Друга автодорога проходить через оазис Туат. У містах Адрар, Таманрассет і ряді інших є аеропорти.

В даний час площі пустель у північній частині Африки збільшуються. Спостерігається процес насування пустелі на південь, убік саван. Цей процес проходить дуже швидко. Витоптування ґрунту худобою, випалювання і вирубання чагарникової і деревної рослинності по границі пустелі сприяють руйнуванню ґрунтового покриву, розвіванню пісків і висиханню водойм. За деякими даними, Сахара просувається на південь приблизно на 1 км у рік, захоплюючи щороку кілька квадратних кілометрів родючих земель. І звинувачувати в цьому слід тільки людину. В 1968 році світ вперше пізнав страшні наслідки засухи в зоні Сахеля. Світ здригнувся, побачивши шокуючі кадри помираючих від голоду дітей на півдні Сахари, де засуха привела до загибелі майже 200 тисяч людей. І тому, рятуючись сьогодні від голоду, в багатьох африканських країнах на території пустель, застосовують штучне зрошення, що дає можливість мертві території перетворити в родючі поля [8].

1.2 Аравійська пустеля

географічний пустеля сахара природний

Північно-східна частина Сахари - Аравійська пустеля «Додаток Б», що розташована між долиною Нілу і Червоним морем. Це Єгипетський район Об'єднаної Арабської Республіки. На півдні вона переходить в Нубійську пустелю. У зарубіжній географії під Аравійською пустелею часто розуміють комплекс пустельних регіонів Аравійського півострова.

Кристалічний фундамент пустель піднятий і місцями покритий товщами мезозойських пісковиків. У рельєфі переважають плато ( середня висота близько 500 м ), пересічене глибокими сухими ущелинами, що свідчать про сильне ерозійне розчленування в попередню більш вологу епоху.

Це плоскогір'я, що поступово піднімається на схід і крутими уступами обривається до Червоного моря. В його основі - стародавні кристалічні породи, перекриті вапняками і червоними нубійськими пісковиками.

Зі сходу Аравійська пустеля оточена гірським ланцюгом, найвищі точки якої : гора Шеіб-ель-Банат ( 2181 м ), гора Гаріб ( 1715 м ).

Великі простори Аравійської пустелі зайняті рухомими барханами, піщаними масивами, а в центральній її частині спостерігаються виходи корінних порід. Велика частина території абсолютно ненаселена через часті піщані і курні бурі, а також сильні вітри, малої кількості опадів, високих температур зі звичайними для пустель великими добовими амплітудами.

У квітні - травні з Аравійської пустелі дмуть гарячі та сухі вітри. араби називають їх « хамсин », що в дослівному перекладі значить « п'ятдесят », тому, що ці вітри віють п'ятдесят днів, але з перервами. Вітер приносить із собою курні хмари, крізь які ледь пробивається сонячне світло. Температура повітря підвищується до 40 ? С і вище, вологість поступово падає. Поля вкриваються шаром пилу. Рослини часто не витримують спеки та посухи і гинуть.

В Аравійській пустелі розробляються поклади нафти, олова, фосфатів [10].

1.3 Нубійская пустеля

Нубійская пустеля «Додаток В» - східна частина Сахари, розташована між Нілом і хребтом Етбай. ЇЇ площа - 50000 км?. Пустеля займає велику частину території Судану, меншу - на півдні Єгипту.

Найважливіша особливість пустелі - крайня бідність на опади. Щорічна їх кількість не більше 25 мм, а роками їх не буває зовсім. В ряді районів їх кількість наближається до нуля. Рідкісні дощі випадають у вигляді злив, що супроводжуються грозами.

Рослинний покрив розріджений переважають злаки, ксерофітні, акація, колючі чагарники і напівчагарники, пальми-дум. Тваринний світ представлений,насамперед, численними плазунами (гекони, отруйні змії, сцинки, пустельні варани та ящірки); вздовж Нілу зустрічаються крокодили, ібіси, шакали, гієни.

Найвища точка пустелі - гора Ода, 2259 м над рівнем моря.

Клімат в пустелі - сухий тропічний, жаркий, континентальний. Середня температура липня - +30? С градусів, січня +15? С. Максимальна досягає +53? С. Взимку бувають холодні ночі.

Всього населення, яке проживає в обох державах на території пустелі, приблизно 2-2,5 млн осіб. Основні народності: нубійці, араби, бербери, нілоти, копти. За релігією : мусульмани-суніти, християни-копти.

Родовища золота в Нубійській пустелі Єгипту є одними з перших, що їх розробили люди на землі [10].

1.4 Лівійська пустеля

Лівійська пустеля «Додаток Г» північно-східна частина Сахари. Назва пустелі походить від імені племені давніх лівійців, що мешкали тут, назву яким дали єгиптяни близько 2700-2200 рр.. до н. е..

Площа близько 1100000 км?. На заході пустеля обмежена лавовим масивом Ель-Харудж-ель-Асвад, на південному сході нагір'ям Тібесті і плато Еннеді, на сході долиною Нілу, займає територію Лівії (східна частина), Єгипту (весь захід країни) і Судану (північні області). Вона простягається на 1100 км зі сходу на захід і на 1000 км з півночі на південь. Пустеля складається, в основному, з піску і гамад [7].

Лівійська пустеля займає великий прогин в стародавній африканській платформі, заповненій потужною товщею морських і континентальних відкладень. Північ пустелі - низовинний, покритий дюнними пісками, що утворюють піщані гряди довжиною до 650 км і висотою до 300 м. У Лівійській пустелі найбільші у світі нагромадження пісків. На північному сході глибокі тектонічні западини ( Каттара - 133 м нижче рівня моря, Сива, Бахарія, Ель-Файюм). На півдні кам'янисті або піщані плато висотою 400-500 м. Територія пустелі слабо розчленована сухими або тимчасовими руслами ( ваді, уид). У місцях виходу грунтових вод - оазиси : Сива, Бахарія, Ель-Файюм, Дахла, Харга, Куфра, Фарафра та інші.

Клімат пустельний, тропічний, на півночі - субтропічний, напівпустельний. Середня температура січня 12? С - 18? C, липня 28? С - 35? C. Добові коливання температури досягають + 15? С - +16? C. Опадів менше 100 мм, місцями 25 мм, іноді їх не буває роками [7].

13 вересня 1922 в місті Ель-Азізія (район північного заходу Лівійської пустелі) була зафіксована найвища в світі температура повітря в тіні 57.7? C.

У ранні епохи тут була савана, а, можливо, навіть тропічні ліси. Зараз тваринний світ пустелі представлений, в основному, різними видами змій і ящірок, і відноситься до зоогеографічної Середземноморської підобласті з африканськими елементами. Рослинність зустрічається в захищених від вітру місцях, рідко ростуть злаки і чагарники ( ефедра, Дріна, сахарський дрік, пустельна акація, полин та ін)

Населення в пустелі - у більшості лівійці і берберські народності (мозабіти, туареги) - зосереджене в основному в оазисах, що займається в основному розведенням фінікової пальми, персикових та абрикосових дерев, вирощуванням зернових, тваринництвом розведенням кіз, овець, верблюдів. Поголів'я худоби в час посухи часто гине. Оазиси Ель-Файюм і Харга сполучені залізницею з долиною Ніла. Є тут великі запаси нафти. В оазисі Бахарія - родовище залізної руди. З давніх-давен через Лівійську пустелю йшов транзит товарів по караванних шляхах від узбережжя Середземного моря до центральних областей Африки [7].

З ранніх часів регіон Лівійської пустелі був тісно пов'язаний з Давнім Єгиптом. Його жителями були лівійські племена (згадуються адірмахіди, гілігамми, насамони, авгіли). В античний час тут знаходилася історична область Лівія, існувало державне утворення в оазисі Сива - Амоній. Північні райони Лівійської пустелі були сферою впливу багатьох завойовників Єгипту: персів, македонців, римлян, візантійців. У VII столітті тут прокотилася хвиля Арабських завоювань. Араби раніше від інших народів проникли до Лівійської пустелі, і, звиклі до таких кліматичних та природних умов, вони змогли швидко підкорити й освоїти цей регіон.

У міфології древніх Єгиптян і лівійців існувало божество - уособлення Лівійської пустелі - Ха, а також архаїчне божество-правитель Лівійської пустелі - Аш. Пізніше вони були замінені і витіснені іншим богом пустелі - Сетом.

1.5 Пустелі Талак і Тенере - ландшафти в межах пустелі Сахари

Талак - пустеля в західному Нігері, а також в Алжирі і Малі, складена піщаними фонами. ЇЇ територія - 100000 км?. Це теж частина Сахари. пустеля широко зрошується малими водотоками, що впадають в річку Нігер, що робить пустелю менш безплідною, ніж іншу частину Сахари. У східній частині пустелі Талак проходить транссахарське шосе, яке сполучає Алжир І Нігерію.

В межах пустині Сахара африканці виділяють ландшафт пустині Тенере, де росло « саме одиноке дерево у світі » [1].

РОЗДІЛ 2. Пустелі Південної півкулі Африканського континенту

2.1 Характеристика пустелі Наміб

Пустеля Наміб «Додаток Д» -- прибережна пустеля в південно-західній Африці, що має площу біля 310 000 км? і тягнеться на 1900 км вздовж узбережжя Атлантичного океану від міста Намібе в Анголі, через всю Намібію (яка отримала від пустелі свою назву) до гирла річки Уліфантс в Капській провінції Південно-Африканської Республіки. Вона простягається вглиб континенту на відстань від 50 до 160 км до підніжжя внутрішньоконтинентального плато; на півдні вона з'єднується з південно-західною частиною Калахарі.

Назва «Наміб» мовою народу нама означає «місце, де нічого немає». Пустеля Наміб надзвичайно суха (вона отримує лише 10-13 мм опадів на рік) і, за винятком кількох прибережних міст, практично ненаселена. Наміб вважається найстарішою пустелею у світі: пустельні чи напівпустельні умови панують тут безперервно вже протягом 80 млн. років, тобто пустеля існує ще з часів динозаврів. Внаслідок цього тут виникло декілька ендемічних видів рослин і тварин, що пристосовані до життя в місцевому надзвичайно ворожому кліматі і не зустрічаються більше ніде у світі [2].

В пустелі розвідані важливі поклади вольфрамових і уранових руд та алмазів. Довколишнє море надзвичайно продуктивне і приваблює численних тюленів, морських птахів і навіть пінгвінів, які, незважаючи на африканську спеку, гніздяться на пустельних берегах і прибережних островах. Пустеля розподіляється на три географічні зони, які тягнуться смугами вздовж узбережжя: дуже вузька прибережна смуга, де добре відчувається вплив океану, зовнішній Наміб, який займає решту західної половини пустелі, і внутрішній Наміб в східній, найбільш континентальній частині пустелі. Між цими зонами існують широкі перехідні області.

Місцевість повільно підіймається на схід від океанського берега до рівня близько 900 м біля підніжжя континентального плато. Подекуди над пустелею здіймаються скелясті гори з крутими схилами, крізь які на півночі декілька річок прорізують глибокі ущелини зі стрімчастими стінами.

На півдні більшу частину поверхні покриває пісок - жовто-сірий біля узбережжя, і цегляно-червоний у внутрішніх районах. Пісок походить від наносів річки Оранжевої та інших потоків, які деколи стікають з континентального плато і течуть на захід, але ніколи не досягають моря. Пасма піщаних дюн тягнуться паралельно узбережжю з півночі та північного заходу - на південь та південний схід; окремі дюни мають від 10 до 20 км завдовжки і від 60 до 240 м заввишки. Серед них -- так звана Дюна «Додаток Д» висотою 383 м, яка є найвищою піщаною дюною у світі. Впадини між цими пасмами перетинаються меншими поперечними дюнами. Поверхню крайнього півдня пустелі утворює посічена вітром скельна основа, по якій гуляють рідкі бархани -- невеликі дюни в формі півмісяця, вигнутого проти вітру, які досить швидко пересуваються за вітром з місця на місце.

Північна третина пустелі -- регіон Каоковелд -- складається переважно кам'янистими пустками і голими скельними полонинами з рідкими полями піщаних дюн і розсіяними по місцевості вивітреними горами.

Вода стікає в пустелю з внутріконтинентального плато. Пустелю перетинають лише дві цілорічні ріки: Кунене на кордоні Намібії з Анголою, і Оранжева на кордоні з ПАР. Решта русел виповнюється поверхневими водами лише на нетривалий час раз на декілька років після того, як на внутрішньому плато проходять особливо потужні зливи. В північній половині Намібу найбільші з цих потоків досягають океану, але на півдні між Кусейбом і Оранжевою всі вони губляться в солончакових чи грязьових впадинах ( влеї ), перед пасмами піщаних дюн чи в проміжках між ними.

Деякі з русел мають постійний підземній стік, коли вода просочується в пісок і повільно тече під піском поверх шару водонепроникної породи. Цей підземний стік використовують для водопостачання прибережних міст. Зокрема, підземним стоком річки Кусейб, який перехоплюється за 40 км від морського берега, живляться Уолфіш-Бей і Свакопмунд. Підземний стік річки Койхаб, що губиться в дюнах, водоводом довжиною 130 км, доставляється до порту Людериц в південній частині Намібії.

Велика частина поверхні Намібу повністю позбавлена ґрунту, являючи собою голу корінну породу; інші області покриті повзучими пісками. Ґрунти, що тут зустрічаються, як правило, дуже засолені, загіпсовані чи міцно зцементовані вапном; останні утворюють суцільну поверхневу кірку. Придатні для рільництва ґрунти існують лише в заплавах і на терасах вздовж головних річок і подеколи заливаються повінню [2].

В прибережній зоні дощі не випадають майже ніколи, але вологість повітря завжди дуже висока і знаходиться майже на рівні насичення. Холодна океанська течія Бенгела, що тече з півдня уздовж узбережжя, охолоджує повітря і створює туман. Берег біля Великого Піщаного моря часто оповитий туманом, викликаним зустріччю холодної Бенгальської повітряної течії, що йде на північ з Антарктиди, і більш теплих, вологих вітрів Атлантики. Щороку протягом приблизно 60 днів туман буває настільки густим, що його відносить в глиб суші на 80 км. На землі, де дощі лише зрідка мрячать, ці тумани є основним джерелом води для деяких мешканців пустелі. Деякі організми п'ють крапельки туману, що конденсуються на їхніх тілах Холодне повітря, яке несе морським бризом вглиб континенту, утворює температурну інверсію приблизно 300 м завтовшки, з туманом в нижньому шарі і гарячим та сухим повітрям вгорі.

Густі тумани та швидкі течії, характерні для цих місць, утруднюють судноплавство і призводять до численних корабельних аварій біля берегів пустелі. Особливо небезпечним виявляється ділянка узбережжя на південь від гирла Кунене, так званий Берег Скелетів. Це справжнє кладовище загиблих кораблів. Корпуси деяких з них лежать на відстані до 50 м від води -- пустельні вітри, які постійно несуть пісок в море, поступово зсувають берегову лінію на захід.

На узбережжі майже немає різниці між денними і нічними, чи зимовими і літніми температурами; температура повітря тут рідко виходить за межі від 10 до 16 °C. У внутрішніх областях пустелі літні температури сягають 31 °C; лише в місцях, куди не досягає прохолодний морський бриз -- з підвітряного боку дюн чи в глибоких каньйонах -- спостерігаються температури вище 38 °C, характерні для пустель низьких широт. Вночі у внутрішніх областях температура подеколи опускається до нуля. Щороку протягом декількох днів, як правило, навесні чи восени, зі сходу налітає гарячий сухий вітер (місцеві жителі називають його берг, тобто «гірський»). Він підвищує температуру повітря вище 38 °C над всією пустелею і приносить великі хмари пилу, які досягають океану і помітні навіть з космосу.

Рідкі дощі, як правило, випадають в виді коротких потужних злив. Щорічний рівень опадів на узбережжі дорівнює 13 мм, а з просуванням вглиб континенту поступово збільшується, досягаючи рівня 52 мм біля підніжжя внутріконтинентального плато на східній межі пустелі. Але буває роками, що дощі не випадають зовсім. Втім, внаслідок особливостей клімату, вранці тут спадає дуже рясна роса, і для деяких видів рослин і тварин, вона є більш важливим джерелом вологи, ніж опади. Крайнього півдня пустелі іноді досягають зимові шторми, які вирують над південною Африкою в районі мису Доброї Надії ; на високих південних горах подеколи випадає сніг.

До початку XX ст. по пустелі кочували рідкі групи народу сан (бушменів). Вони збирали все, що можна знайти їстівного на березі моря, і полювали у внутрішньому Намібу, під час своїх мандрівок часто маючи за джерело води тільки гіркий сік пустельних динь цама. Невелика кількість гереро по цей час займається традиційним скотарством в пустельній частині Каоковелду, переганяючи стада худоби та кіз між рідкими колодязями. Однак більша частина Намібу зараз зовсім ненаселена і незаймана будь-якою економічною активністю після того, як аборигенні народи переселилися до більш сприятливих місць і пристосувалися до інших способів життя [19].

Степові розлоги на крайньому півдні внутрішнього Намібу поділені між великими приватними фермами (ранчо), де працюють місцеві жителі під керівництвом європейських менеджерів. Ці ферми займаються вирощенням каракулевих овець; шкіри новонароджених ягнят овець цієї породи, покриті хвилястою м'якою вовною, експортуються до Європи, де з них шиють зимовий одяг.

Більшість території північного та центрального Намібу є заповідною та рекреаційною зоною. Національний парк «Пустеля Наміб» в центральній частині надає притулок стадам зебр, антилоп і страусів. Смуга 210 км завдовжки удовж узбережжя на північному заході від Свакопмунду, становить Національну туристську зону Західного узбережжя; в її межах знаходиться тюленевий заповідник Кейп-Кросс, створений для захисту традиційних місць розмноження тюленів. Далі на північ знаходиться Національний парк «Берег Скелетів», доступ до якого обмежується з міркувань збереження і захисту тендітної пустельної екосистеми.

На великій території між річками Кусейб і Оранжевою і на 130 км вглиб континенту знаходиться заборонена зона - Шпергебіт, доступ до якої суворо обмежений через наявність в ній родовищ алмазів. Алмази видобуваються промисловим способом з алювіальних наносів поблизу узбережжя, переважно біля гирла Оранжевої. Алмази становлять біля третини всього намібійського експорту.

На намібійському узбережжі Атлантичного океану існує лише чотири значні міські центри.

Свакопмунд -- літня столиця країни і популярний океанський курорт, який досі зберігає атмосферу колоніальних часів, коли Південно-Східною Африкою володіла Німеччина. З середини грудня до середини лютого більшість столичних і урядових функцій переміщується з Віндхуку до Свакопмунду, щоб уникнути літньої спеки, яка панує у внутрішніх областях країни. Розвитку Свакопмунду сприяла розробка родовищ уранових руд в 40 км на схід.

Портове місто Уолфіш-Бей розташоване на південь від Свакопмунду; раніше воно належало до Південної Африки і було приєднане до Намібії в 1994 році. Це сучасне місто зі змішаним населенням; тут живе багато переселенців нама з центру і півдня країни, але більшість місцевих африканців становлять трудові мігранти амбо з Анголи, які працюють в порту. Порт служить базою великому рибальському флоту, який постачає рибу, як до підприємств рибної промисловості у місті, так і до плавучих рибоконсервних заводів у відкритому морі.

Людериц, невеликий порт в мілководній скелястій бухті в південній Намібії, веде невелику торгівлю з Уолфіш-Беєм і Кейптауном і є центром лову та переробки омарів.

Ораньємунд в гирлі Оранжевої -- шахтарське місто і центр видобутку алмазів на південному узбережжі і на північному березі Оранжевої.

Пустелю Наміб перетинають залізничні лінії і асфальтовані автодороги, які виходять з Уолфіш-Бею--Свакопмунду і Людерицу і з'єднуються з внутріконтинентальною транспортною мережею Намібії і Південної Африки. Існують також прибережні автодороги: зі Свакопмунду на північ приблизно на 210 км уздовж туристичної зони, між Свакопмундом і Уолфіш-Беєм і між Людерицем і Ораньємундом; на решті території пустелі -- на півночі в Каоковелді і між Уолфіш-Беєм і Людерицем -- сучасних транспортних шляхів немає [17].

В пустелі можна виділити шість природних зон зі своїми характерними типами рослинності:

· прибережна зона, де рослинність складається з сукулентів, які більшість вологи отримують від туману і роси;

· зона зовнішнього Намібу, практично позбавлена будь-якої рослинності;

· степова зона внутрішнього Намібу, яка може бути голою роками, але після дощів покривається густим килимом невисоких трав, як однорічних, так і багаторічних, що переживають посуху під землею у вигляді цибулин та бульб;

· дюни внутрішнього Намібу, на яких може рости несподівано багате різномаїття чагарників і високих трав;

· долини найбільших річок, уздовж яких можуть рости великі дерева, зокрема акації ;

· південна зона зимових дощів, де ростуть чагарники, які здатні витримувати літню посуху.

Одна з найдивовижніших місцевих рослин -- тумбоа «Додаток Д», чи вельвічія, росте в північній частині пустелі. Вельвічія відрощує лише два гігантських стрічкоподібних листки, що повільно ростуть все її життя, яке може сягати 100 років і більше, але рідко перевищують 3 м завдовжки, тому, що постійно стираються вітром, який роздирає листя на вузькі смуги і переплутує їх. Листя кріпляться до коренеплоду, який нагадує велетенську редиску конічної форми від 60 до 120 см в діаметрі, і стирчить з землі на 30 см. Коріння вельвічії входить в землю на значну глибину. Вельвічія відома своєю здатністю рости у надзвичайно сухих умовах, використовуючи росу і туман, як основне джерело вологи.. Сіро-зелене листя вельвічії, жорстке і шкірясте, стелиться по землі кошлатими пасмами. Воно не відрізняються красою, але дуже ефективно зберігає вологу. Тому вельвічія виживає в таких умовах, які не може витримати жодна інша рослина. До того часу, коли вельвічія досягає столітнього ювілею і готова до розмноження, два її листки стають схожими на купу сухого компосту, нанесену вітрами пустелі. Між тим столітні рослини лише підлітки. Ріст цих дерев припиняється тільки тоді, коли вони доживають до 2000 років. Вельвічія -- ендемічна рослина для північного Намібу -- зображена на державному гербі Намібії [4].

В трохи вологіших місцях пустелі зустрічається інша визначна рослина Намібу -- нара «Додаток Д», ще один місцевий ендемік, що росте на піщаних дюнах. Її плоди становлять харчову базу і джерело вологи для різних тварин, які зазвичай не спроможні вижити у пустелі -- від африканських слонів до антилоп і дикобразів. Нара -- кущ, гілки якого покриті парними колючками довжиною 2-3 см, а її плоди формою нагадують диню і також покриті колючками. Більша частина рослини знаходиться під піском, як і коріння, 30 см завтовшки і довжиною до 40 м, яким рослина дотягується до глибоких водоносних горизонтів. Плоди сягають розміру страусиного яйця і важать до 1 кг. Вони містять велику кількість води, а насіння багате на жири (біля 55%) і білки (30%). Як плоди, так і насіння нари їстівне і для людини. Нара використовується в Намібії, як лікарська рослина: проти шлункового болю, для прискорення загоювання ран, а також, як природний захисний засіб від сонячного проміння.

Ще одна характерна пустельна рослина -- кокербом, чи сагайдачне дерево «Додаток Д» -- сукулент висотою до 7 м. Дерево має щільну округлу крону і зовнішнім видом нагадує велетенський канделябр на сотні свічок. Синювато-зелене листя з невеликими колючками по краях, росте розетками на верхівках гілок. Сагайдачне дерево може сягати 9 м заввишки і має стовбур до 1 м завтовшки. Воно може накопичувати велику кількість води в губчатій серцевині стовбура і листі, і переживати тривалі періоди посухи. Незважаючи на своє походження з жарких пустельних регіонів, сагайдачне дерево здатне витримувати значні короткочасні заморозки [4].

Полонини та дюни внутрішнього Намібу надають притулок декільком різновидам антилоп, зокрема гемсбок (орікс) і шпрінгбок, а також страусам і подекуди зебрам. Слони, носороги, леви, гієни і шакали зустрічаються на півночі пустелі, особливо в долинах рік, які течуть з внутрішнього плато до Атлантики. Дюни зовнішнього Намібу служать домівкою деяким павукам, комахам (в основному жукам і мурашкам) і плазунам, зокрема геконам і зміям, але ссавці тут практично відсутні.

Прибережне море, внаслідок створюваного течією Бенгела апвелінгу, надзвичайно багате рибою. Воно приваблює сюди велику кількість тюленів, які в сезон розмноження виходять на пустельні береги сотнями тисяч, щоб вивести малят. Тюленячі лежбища знаходяться переважно в межах Шпергебіту та національного парку «Берег Скелетів», доступ куди суворо обмежений ; туристи відвідують лише лежбище на території заповідника Кейп-Кросс на півночі від Свакопмунду. Тюленями живляться групи хижаків шакалів, гієн, а також так звані берегові леви, які полюють на хворих та знесилених особин і малят і деякі гризуни. Прибережна зона з островами також щільно населена колоніями морських птахів -- фламінго, пеліканів, бакланів; на півдні, на островах бухти Людериц, існують значні колонії пінгвінів.

Пустеля Наміб існує вже близько 80 млн. років. Місцеві тварини, в процесі еволюційного розвитку пристосувалися до пустельної спеки і посуги. Наприклад, намібський гекон може бігати по піску, який розжарюється сонцем до 60 °C; коли йому доводиться зупинитися, він стоїть по черзі то на одній, то на другій парі ніг, врятовуючи їх від опіків. Коли температура підіймається ще вище, він просто закопується в пісок, який вглибині значно прохолодніший. Подібну стратегію виживання демонструють також місцеві гримучі змії і карликові гадюки, під час полудневої спеки. При тому кінчик хвоста вони залишають на поверхні і використовують його як наживку для приваблення дрібних тварин, що приймають хвіст за комаху. Інші тварини повністю перейшли на підземне життя, як, наприклад, золотисті кроти [18].

Джерела питної води в пустелі надзвичайно рідкі, і місцеві рослини і тварини винайшли дивовижні способи її здобуття. Вночі і рано вранці південно-західний вітер несе вглиб країни хмари густого туману, який досягає відстані до 80 км від узбережжя, і багато місцевих рослин та тварин мають шкіру, пащу, чи листя, спеціально пристосовані для збирання ранкової роси. Найвищий ступінь пристосування до цього демонструють місцеві жуки. Вранці вони підіймаються на гребні високих дюн і здіймають черевце догори; на черевці конденсується волога, яка стікає по ньому до рота.

Великі тварини також пристосовуються до пустельних умов; наприклад, носороги -- шляхом збільшення своєї харчової території. Один носоріг в пустелі харчується з площі близько 2000 км?, в декілька разів більше, ніж носороги в інших африканських місцевостях. Вони також мають ширші ноги, які менше провалюються в пісок. Пустельні слони демонструють надзвичайний хист до пошуків та розкопування джерел ґрунтових вод; вони роблять це настільки успішно, що появляється загроза вичерпання запасів підземних вод в деяких місцевостях. Але з усіх великих ссавців найбільш пристосовані до пустелі антилопи орікс. Вони можуть обходитися взагалі без води -- всю вологу, потрібну їм для життя, вони отримують з їжі; до того ж, вони здатні без шкоди для себе витримувати підвищення температури тіла до 40 °C.

Дослідження берегів пустелі почалося в XV ст. португальськими експедиціями, які шукали морського шляху на Схід довкола Африки. Просуваючись на південь уздовж африканського узбережжя, португальці встановлювали по березі кам'яні хрести з написами, які свідчили про приєднання цих земель до володінь португальської корони. Один з таких хрестів зберігся до теперішнього часу на березі пустелі Наміб на мисі Кейп-Кросс, на північ від Свакопмунду.

На початку XIX ст. бухта Уолфіш-Бей служила базою китобійному флоту з Нової Англії, також існували декілька караванних шляхів через пустелю, якими торговці й місіонери діставалися до районів внутрішнього плато. Зрештою про пустелю майже нічого не було відомо до кінця XIX ст. Лише коли в південно-західній Африці була заснована німецька колонія, почалося планомірне вивчення і картографування цієї місцевості [1].

2.2 Чалбі - глинисто-солончакова пустеля

Чалбі - глинисто- солончакова пустеля в Африці, розташована в північній частині Кенії, на схід від озера Туркана. Назва пустелі мовою габбра означає « голий і солоний ». Це найпосушливий і найжаркіший район Кенії. Вона утворилася на місці стародавнього озера [9].

2.3 Напівпустельна область Калахарі

Калахарі «Додаток Е» -- природна, переважно напівпустельна область в центральній частині Південної Африки, на території Анголи, Ботсвани, Замбії, Зімбабве, Намібії і ПАР.

Калахарі -- обширна впадина (довжина з півночі на південь біля 2 000 км, ширина понад 1 200 км, площа близько 630 тисяч км? ), окантована на сході і заході ступінчатими плато і глибовими хребтами; на півночі її кордоном служить водорозділ Конго--Замбезі, на півдні -- долина річки Оранжева. Переважають висоти 900--1 000 метрів. На рівнинній поверхності -- червоні і білі піски, що утворюють пологі дюни (висота до 100 м на півдні і південному заході); на заході - солончаки.

Клімат переважно тропічний, на захід від річки Замбезі субекваторіальний. Опадів тут випадає від 150 мм на рік на півдні і до 1 000 мм - на півночі. Калахарі -- один з найспекотніших районів Південної Африки. Середньомаксимальна температура + 29°C, а середньомінімальна + 12 °C, випаровуваність 3 000 мм.

Пустеля Калахарі займає площу 260 000 км? і є частиною Південно-Африканського плоскогір'я. У посушливий період тутешня рослинність висихає, але швидко оживає в періоди дощів, стаючи поживою для багатьох тварин. Південно-східний пасат, що дме з Індійського океану, несе хоча й тропічне, але зволожене над океаном повітря. Тому Калахарі зволожується значно більше, ніж Сахара, і є не пустелею, а напівпустелею.

Калахарі називають пустелею, хоча вона більше схожа на напівпустелю, оскільки середньорічна кількість опадів у ній значно перевищує кількість опадів, що зазвичай випадають у справжній пустелі. Це є плоскогір'я з майже однорідним рельєфом. Деякі місця, завдяки спорудам таких гуртосімейних комах, як терміти, піддаються меншій ерозії, аніж пухкий грунт і пісок. Це сприяє утворенню островів у дельті Окванаго. Соляні озера розкидані в різних місцях, особливо багато їх у засушливій південній частині пустелі Калахарі [6].

На відміну від Сахари, літо в Калахарі досить вологе, і тому тут мешкає багато різних звірів. Період дощів триває з жовтня по березень місяць - на південній півкулі це якраз відповідає літній порі. Опади випадають місцями й досить таки нерегулярно. Найбільше опадів, до 450 мм, випадає на півночі і сході Калахарі, тоді як у південно-західній частині пустелі їх випадає рівно наполовину менше. На початку літнього періоду, у вересні місяці, в усіх річках дуже мало води, а часом вони повністю пересихають. У квітні, навіть у самих дощових районах, рівень опадів скорочується до 25 мм, і тоді наступає час посухи. Температура на півдні пустелі може досягати 47°С. Вночі, як і в усіх пустелях, температура повітря тут різко падає, і нерідко трапляються нічні заморозки. Від клімату залежать шанси на виживання тут тварин, оскільки їжа у великих кількостях є доступною лише у період дощів. Саме в цей час у більшості травоїдних тварин з'являється потомство.

Пересохлі соляні лагуни і озера можна зустріти у багатьох куточках території Калахарі. Вони займають найбільш плоскі ділянки суходолу. Соляні озера - це продукт клімату і належать до характерних форм засушливих і напівзасушливих земель. Такі озера можна зустріти у місцях, де кількість вологи, що випаровується, перевищує кількість опадів, що випадають. Вони утворюються протягом тривалих років і є результатом навперемінної дії опадів, які затоплюють великі площі, й випаровувань, які їх осушують. Більшість річок та інших водоймищ Калахарі є тимчасового характеру - це означає, що вони існують тільки у період дощів. Під час посухи вони зникають. Вода містить у собі мінерали та солі, то ж, чим інтенсивніше випаровується вода, тим більшою стає у ній концентрація солей та мінералів. Після цілковитого випаровування води на землі залишається тверда кірка, що складається переважно з солей та мінералів.

На півночі Калахарі - рідколісся, паркові савани з акаціями, молочайними і баобабами ; на південь від 20° південної широти -- опустеленні дерево-чагарникові савани; на південь і південний захід -- ландшафти напівпустель і пустель, на значних просторах позбавлені рослинного покриву. Територія Калахарі з північної сторони обмежена саванними лісами, а з півдня - острівцями рослин, що пристосувалися до життя в посушливих місцях. У північній частині пустелі ростуть великі дерева: фігові, ебенові й баобаби, а земля, здебільшого, вкрита травою. Проте, чим далі, тим місцевість стає все більш посушливішою і пустельною, у ній зустрічається все менше дерев. Трава не покриває землю цілком, але місцями все таки зустрічається. Більшу частину пустелі вкриває чагарник. У найбільш посушливих куточках ростуть лише рослини з товстим стовбуром і розвиненим корінням. Пальмові гаї зростають у місцях, де звірі залишили свої екскременти. У період дощів можна милуватися казковим цвітінням рослин [11].

У пустелі Калахарі можна зустріти таких представників фауни: слон, гіпопотам, зебра, лев, сарнобик, антилопа-стрибун, павіан, кама, гієна, піщанка, сумчастий щур, довгоніг, летючі собаки. Птахи: чоботар (шилодзьобка), сипухи, голоногі сірі сови, крикливий орлан, фламінго, єгипетський гусак, червоногруда мала гуска, якани, малий строкатий зимородок, зелений голуб, журавель вінценосний, страус. Рептилії: крокодил, різні види жаб, ящірки, пітон, африканська яєчна змія, карликова гадюка. Комахи: мурахи, жужелиці, одноденки, терміти. Інші безхребетні: скорпіони, креветки. Риби: сом, щука, форель [12].

РОЗДІЛ 3. Екологічні проблеми пустельних зон Африки

Пустелі - це загадкові і дивні місця. Вони лякають, наводять жах. Їх важче підкорити, ніж навіть найвищі гірські вершини. Вони займають величезні простори, особливо в Африці. Господар пустель - вітер. Як говорить арабське прислів'я, « В Сахарі вітер встає і лягає разом з сонцем ». Пустельні вітри африканці назвали по-різному : сироко - в Сахарі, хамсин - в Лівійській пустелі. Всі вони гарячі, сухі, пилові.

У звичайній уяві людей пустеля - це безмежний океан піску. Але є і різновиди пустельного рельєфу - піщані рівнини, покриті дрібним щебенем, або рівні безкраї поверхні із зруйнованих гірських порід.

На Африканському континенті дуже небезпечними для людини є різноманітні явища природи, зокрема тривалі пилові бурі. Залежно від районів формування й напрямку переміщення пилові бурі в Африці називають самумом і сірокко. Пилові бурі здебільшого поширюються в Сахарі. Ці сильні вітри піднімають із земної поверхні велику кількість пилу та піску і видувають верхній шар ґрунту, що незакріплений рослинністю, значно погіршуючи видимість. Пилові бурі можуть охоплювати значні простори розміром від 600 км-2500км.

Підраховано, що кожного літа із Сахари тільки в Атлантичний океан виноситься від 60 до 2000 млн тонн пилу і піску. Ось чому вважають, що Сахара є найпотужнішим джерелом пилу на Землі. Пісок і пил засипають в пустелях колодязі, караванні шляхи, рослинність оазисів.

Опустелення земель на Африканському континенті набуло нині катастрофічних темпів і перетворилося на стихійне лихо. Сахара неухильно наступає на савани, розширює свої межі.

В Африці до стихійних явищ природи належать насамперед постійні посухи. Це тривала й значна нестача опадів, зазвичай при високій температурі та низькій вологості повітря. Особливо часто посухи трапляються у зоні саван Північної і Східної Африки. Посухи супроводжуються суховієм - вітром, який переносить на тисячі кілометрів жарке й сухе повітря. З собою він несе безліч дрібних порошинок піску та пилу. Посухи та суховії призводять до втрат врожаю сільськогосподарських культур, загибелі пасовищ і як наслідок -- голоду людей у багатьох країнах Африки. Піщані бурі в пустелях засипають піском колодязі, караванні шляхи. Великої шкоди завдають нашестя сарани. Як правило, ці комахи ведуть одиночний та осілий спосіб життя. Але іноді з незрозумілих поки причин їх личинки розвиваються у стадну форму. Тоді сарана збирається у величезні зграї й перелітає на тисячі кілометрів, по дорозі знищуючи врожай на великих територіях. “Килимом диявола” охрестили африканці перельоти пустельної сарани, яка приносить голод мільйонам людей. Однією з великих екологічних проблем Африки є поступове збільшення території пустель. Наприклад, пустеля Сахара щороку просувається на південь смугою завширшки 5-7 км. Причиною цього є діяльність людини, що вирубує ліси, знищує трав'яний покрив під час надмірного випасання пасовищ. Опустелення відбувається досить швидко. Заходи (створення спеціальних загород, насадження дерев в пустелях тощо), що нині вживає людина, не є поки що ефективними. Щоб зупинити наступ Сахари на савану, уряди прилеглих держав домовились про створення так званого зеленого поясу. Висаджуються фінікова пальма, акація, вічнозелений австралійський евкаліпт. Пояс має ширину 20-30 км. У зоні пустель основні екологічні проблеми пов'язані зі зрошенням земель. Штучне перезволоження на величезних просторах призводить до засолення ґрунтів.

Засухи, ще у 80-х роках ХХ ст. спричинили продовольчу проблему. В 1968 році внаслідок засухи в зоні Сахеля, від голоду померло майже 200 тис. людей. А у 1982 - 1984 роках від голоду постраждали 150 млн. людей у 20 африканських країнах. Склалося так, що сьогодні вирішити проблему голоду раз і назавжди практично неможливо : пустиня росте, приносячи все нові засухи ; засухи ведуть до бідності, а бідні країни не можуть зупинити наступ пустині. Африці потрібні родючі землі і для цього там вирубують останні ліси. Із зникненням лісів змінюється клімат - дощів випадає мало, і на осушеній землі виживають тільки рідкі рослини, а величезні стада тварин пожирають і їх, залишаючи за собою голу пустиню. Крім того, ліси та кущі зникають швидкими темпами ще і тому, що 80 % потреб в теплі Африка задовольняє за рахунок згоряння дров [13].

За умов тропічного пустельного клімату, коли температура вночі становить менше + 10? С, а вдень перевищує + 50? С у тіні, гірські породи швидко руйнуються, перетворюючись на каміння та пісок. Внаслідок вивітрювання формуються різні типи пустель, які все ж зберегли унікальні екологічні системи. Але, людська діяльність поблизу пустель ( вирубка лісу, перекриття річок ) привела до розширення їх територій.

Запустелення - один з найгостріших глобальних і швидкоплинних процесів сучасності. В тропічних районах Африки пустелі швидко розвиваються.

Нестача води на території пустель Африки викликає справжній « водяний голод », від якого страждають сотні мільйонів африканців. Засухи можуть тривати по кілька років. Від нестерпної спеки пересихають джерела і колодязі не поповнюються водою. Люди впадають у відчай. У пошуках води вони годинами блукають по розпеченій землі, риють землю на місці сухих річищ [6].

Головна причина екологічних проблем Африки також пов'язана з економічною відсталістю багатьох країн. Так, погіршання природних умов (наступ пустелі на савану, скорочення площ лісів тощо) зумовлене нераціональним їх використанням, бо рівень економічного розвитку не дозволяє впроваджувати сучасні ресурсозберігаючі технології. Отже, розв'язання проблем африканського континенту полягає у підвищенні рівня економічного розвитку країн, застосуванні досягнень науково-технічного прогресу.

Висновок

Пустеля - це такий регіон, де можливе існування тільки особливих форм життя. У всіх пустелях відчувається нестача вологи, а це значить, що існуючі форми життя повинні пристосовуватися до того, щоб обходитися без води.

Розміри опадів визначають об'єми і види рослинного життя в регіоні. Ліси ростуть там, де досить опадів. Трав'яний покрив поширений, де опадів менше. Там, де опадів зовсім мало, можуть виростати тільки окремі види рослин, характерні для пустель.

В Африці пустелям належить майже вся північна частина материка, від 12-15? пн. ш. до берегів Середземного моря.

Клімат пустель характеризується високими температурами повітря. Середня температура в тіні в літній час перевищує 25 ° С, нерідко досягаючи 50°С. Максимальна температура (+58 °) була зареєстрована в Лівії. Надзвичайно велика інтенсивність прямої сонячної радіації, що пов'язано з великою прозорістю повітря та малою хмарністю. Річна сумарна радіація в Північній Африці становить 200-220 ккал/кв. см. Під сонячними променями грунт нагрівається до 70-80 ° С. Металеві предмети настільки розжарюється, що дотик до них може викликати опік.

У пустелях тропічного поясу (Сахара) немає чітко вираженої зміни пір року, але все ж зимовий період більш сприятливий для існування людини. У жовтні - березні середня температура не піднімається вище 10-12? С. Мінімальна нічна температура рідко опускається до 0° С, проте в грудні-лютому на підвищених місцях трапляються заморозки з пониженням температури до - 14? С. Вдень, зі сходом сонця, температура швидко підвищується, досягаючи 25-30 ? С.

Найважливіша особливість пустелі - мала кількість опадів. Протягом року їх випадає не більше 100-200мм. У ряді районів Лівійській, Нубійську пустель їх кількість наближається до нуля. Дощі в пустелі - велика рідкість. Але часом ці рідкісні дощі випадають у вигляді бурхливих злив, що супроводжуються грозою.

Повітря пустель вкрай сухе, і це один з найважливіших їх особливостей. Відносна вологість повітря в денний час коливається в межах від 5 - 20%, вночі підвищуються до 20 - 60%. Більш сприятливі кліматичні умови пустель, розташованих в прибережній зоні Атлантичного океану, Перської затоки, де клімат пом'якшується їх впливом. Тут спостерігається більш висока вологість повітря (до 80 - 90%), періодично випадають роси, тумани. Вітер, африканці називають великим господарем пустелі. Він нерідко переходить у курну бурю. Іноді піщані наноси вітрів лише злегка піднімаються над поверхнею, наче морські брижі, а іноді підіймаються на висоту десятків і навіть сотень метрів.

Однак більшість пустель ніяк не можна назвати царством піску, так як чисті піски часто займають не більше 10-15% їх поверхні. 'Піщане море' Сахари становить лише 10% її поверхні, а більше 70 - це безкраї кам'янисті плоскогір'я 'Хамад', розділені неглибокими долинами - западинами. Поверхня їх всіяна кремнієвим щебенем, прожареним сонцем. Часом її покриває чорна блискуча кірка - 'лак пустелі'. Це осад солей заліза і марганцю, що випав з ґрунтових вод, які піднялися на поверхню. І серед цих уламків пробиваються запорошені, хирляві стебла полину і мятлика. Центральні райони Сахари - невисокі, позбавлені рослинності гори. Час від часу мертву тишу гірських ущелин пронизують різкі, наче постріли, звуки. Це тріскаються під дією перепаду температури гірські породи, засипаючи схили уламками скель.

Влітку в пустелях дуже спекотно. Вдень температура повітря в тіні піднімається до +40?С і вище, а в тропічних пустелях аж до +58?С. Вночі спека спадає нерідко до 0?С. Взимку у пустелях настають холоди, навіть у Сахарі в цю пору року бувають морози. Дощів і снігів у пустелях не буває, або вони там випадають нечасто. У багатьох пустелях дощів не буває протягом кількох років поспіль, потім проходить коротка злива, і все починається спочатку. Найвідоміше явище пустелі-бархани. Вони-невід'ємна частина пустельного пейзажу. Бархани, „піщані хвилі”, сягають заввишки 12м. Форма їх нагадує напівмісяць або серп. Нерідко бархани з'єднуються своїми кінцями й утворюють цілі барханні пасма. Під дією вітру вони пересуваються зі швидкістю від декількох десятків сантиметрів до сотень метрів на рік з одного місця на інше. У суворих умовах пустелі існує життя. Деякі рослини і тварини дуже добре пристосувалися до сухого клімату і високих температур. Через велику спеку майже усі тварини ведуть нічний спосіб життя. А вдень намагаються сховатися в нори, закопатися в пісок, причаїтися у гніздах. У пустелях багато змій, ящірок, черепах. І ще є одна дуже цікава особливість тварин пустелі. У сплячку вони занурюються не взимку, а влітку, щоб перенести спекотну пору року і пережити відсутність вологи.

Багато пустельних тварин - прекрасні бігуни. Дикі осли-кулани можуть розвивати швидкість до 70 км на годину. А гепарди «Додаток Ж», дикі кішки бігають ще швидше. І, звичайно, усім відомий представник пустель-верблюд. Він може довго витримувати голод-бо має горби, у яких він накопичує запас жиру. Він мало п'є і може пити солону воду. А на тілі і ногах у нього є мозолі, завдяки чому він може під час відпочинку лягати на розпечений пісок.

В пустелях Африки - екстремальні кліматичні умови. В них не існує сезону стійких опадів. Річна сума опадів не перевищує 100-200 мм; інколи роками не буває дощів. Характерні надзвичайна сухість повітря, дуже високі денні й порівняно низькі нічні температури, пилові й піщані бурі. На особливості клімату Африки має вплив, насамперед, розташування цього континенту по обидва боки від екватора, тропічні широти.

Ґрунти пустель примітивні, „скелетні”. Вони формуються при активному фізичному вивітрюванні, яке супроводжується розтріскуванням й руйнуванням гірських порід. На території Сахари змінюються піщані „моря” - ерги, кам'янисті пустелі - гамади; глинисті пустелі на місці колишніх озер чи морських заток; солончаки на місці висохших солоних озер.

Рослинність африканських пустель дуже розріджена й представлена переважно ксерофітами в Сахарі й сукулентами в Південній Африці. В Сахарі в складі злаків представлені аристида й дике просо, з чагарників - акації, ефедра. Для Калахарі характерні сукуленти: алое, молочаї. В пустелі Наміб поширені своєрідна рослина - вельвічія. В пустелях південної півкулі рослинність близька до рослинності напівпустель [12].

Тваринний світ африканських пустель і напівпустель пристосувався до життя в аридних умовах. Вони можуть в пошуках їжі проходити значні відстані (наприклад, дрібні антилопи) чи довго обходитись без води (плазуни, верблюди). В жарку пору доби багато жителів пустель зариваються глибоко в пісок чи нори, а активне життя ведуть вночі [12].

Основна господарська діяльність в пустелях зосереджена в оазисах. Окремі народи й племена (бербери в Північній Африці, бушмени й готтентоти в Калахарі) ведуть кочове життя, займаючись тваринництвом, землеробством й полюванням.

Сахара створює труднощі для розвитку і роботи транспорту у 12 країнах. Багаторічні засухи супроводжуються масовим голодом, призводять до опустелення, яке згідно з даними ООН, вже охопило близько 80 % незрошуваних орних земель. Ґрунти в пустелях не дуже сприятливі для використання в сільському господарстві, їх природна родючість невелика, а питома вага зрошування земель зовсім не значна - 6 -7 %.

Найменша площа оброблюваних земель - в Північній Африці, де при порівняно великій загальній території в таких країнах як Алжир, Лівія і Єгипет, обробляється незначна частка земель ( відповідно 3,2 ; 1,2 і 2,6). Основну площу займають пустелі [17].

В пустелях Сахара і Калахарі найменша густота населення.

Економіка більшості країн Африки, розміщених на території пустелі, має яскраво виражений аграрно-сировинний характер. І серед багатьох внутрішніх і зовнішніх несприятливих чинників, які гальмують процеси індустріалізації країн континенту, слід виділити складність природних умов і ресурсів величезних пустельних просторів, які займають більшу частину території Мавританії, Ботсвани, Малі, Намібії, Нігер, Сенегал, Сомалі, Судану, Чад, Єгипту і Кенії.

Список використаних джерел

1.Бабаєв А.Г. та інші. Пустелі./А.Г.Бабаєв. - Москва.1986.

2.Белозоров С.Т. Африка /С.Т. Белозоров. - К.:Радянська школа,1957.

3.Браун Л. Африка /Л.Браун. - Москва,1976.

4.Иванов А.Цвета дикой природы /А.Иванов.-Санкт-Петербург : АСТ, 2008г. ст.152.

5.Кузик С.П. Економічна і соціальна географія світу : Навч.посібник /С.П.Кузик. -Вид. 2-ге - Львів :Світ, 2005 ст.507.

6.Петров М.П. Пустелі земної кулі /М.П. Петров.- Москва.1973.

7.Прохоров А.М.Лівійська пустеля. Велика радянська енциклопедія. 3 видання -Москва, 1973.-Т-14.ст.624.

8.Романцова С.А. Страны мира. Книжный клуб. Харьков.2006.ст.193.

9.Рябчикова А.М.Физическая география материков и океанов. -Москва : Высшая школа,1988.

10.Филатова С.В. Северная Африка. - Москва, Мир книги, 2010 г. - ст. 240.

11.Филатова С.В.Тропическая Африка.- Санкт-Петербург, Мир книги, 2010г.-ст. 240.

12.Енциклопндія про все на світі.- К.: « Махаон-Україна », 2001.

13.Юрківський В. М. Країни світу: Довід. - К.: Либідь, 1999.

14. Африка. В 2 томах. Том 1. А-К: -- Москва, Энциклопедия, Инфра-М, 2010 г.- ст.960.

15. Африка. В 2 томах. Том 2. К-Я: -- Москва, Инфра-М, Энциклопедия, 2010 г.- ст.1040.

16. Африка: -- Санкт-Петербург, Издательство В. П. Царева, 2005 г.- ст.568.

17.Атлас. Целый мир в твоих руках.№2,2010 ст.4,5 ; №4,2010 ст.9,10.

18.Атлас світу. За ред. Т.О.Ремізовської. - К.,1999.

19.Весь світ в цифрах і фактах.Довідник. - К., 2001.