/
Дипломна кваліфікаційна робота
зі спеціальності 7.010104 Географія
Еколого-географічний аналіз пустель і процесів опустелення
Зміст
ВСТУП
Розділ 1. ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОШИРЕННЯ ПУСТЕЛЬ ТА НАПІВПУСТЕЛЬ
1.1 Чинники, що впливають на формування пустель і напівпустель. Класифікація пустель та напівпустель
1.2 Коротка характеристика пустель і напівпустель окремих материків
Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОГЕОЦЕОНОЗІВ КЛІМАТИЧНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ
2.1 Абсолютні пустелі
2.2 Пустелі туманів (гаруа)
2.3 Тропічні й субтропічні пустелі з літнім максимом опадів, перехідні
до саван
2.4 Помірні з літнім максимумом, холодною зимою, жарким літом
2.5 Тропічні й субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і
жарким літом
2.6 Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим
літом
Розділ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОГЕОЦЕНОЗІВ ЕДАФІЧНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ
3.1 Піщані пустелі
3.2 Глинисті пустелі
3.3 Кам'янисті, щебенисті і галечникові пустелі
3.4 Солончакові пустелі
3.5 Лесові пустелі
3.6 Скельні пустелі
Розділ 4. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПУСТЕЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
4.1 Загальна характеристика та причини опустелення
4.2 Наслідки опустелення
4.3 Освоєння пустель
4.4 Майбутнє пустель
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Якесь не приємне, і навіть страшне слово «пустеля». Вона не залишає ніякої надії, рішуче заявляє, що тут нічого немає і не може бути. Так дійсно, якщо проаналізувати всі відомості про пустелю, то перед нами з'явиться не весела картина. Води немає, за рік випадає декілька десятків міліметрів дощу або снігу, в той час як у інших районах випадає за рік в середньому багатоміліметровий шар вологи. Влітку дуже жарко, сорок, а то й більше градусів, причому в тіні, а на сонці, навіть вимовити страшно - пісок нагрівається до восьмидесяти. І в основному погані ґрунти - піски, глина, вапняк, гіпс, солончаки.
Та для людей, які виросли в пустелі чи поруч з нею, земля ця й справді велична та прекрасна це земля по якій вони ходять, де живуть і на якій працюють. Навіть якщо відкинути суб'єктивні думки, можна з впевненістю сказати, що не така вона й пустельна. Там де ящірка чи комаха помирає, через декілька хвилин, на гарячому піску живуть багато десятків видів комах і тварин. Без сумнівів всі вони адаптовані до такого життя, та це й допомагає
Опустемлювання -- це зниження природно-ресурсного потенціалу території нижче умовного (допустимого) рівня, який проявляється в деградації рослинного покриву, погіршенні біологічної продуктивності земель, може призвести до виникнення умов, які аналогічні пустельнимбіоті в таких суворих пустельних умовах. [9, с.28]
Отже, актуальність теми полягає в тому, що один із найзагрозливіших, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності -- розширення площі пустель, падіння, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що приводить до умов, аналогічних умовам природної пустелі.
Природні пустелі і напівпустелі займають більш 1/3 земної поверхні. На цих землях проживає близько 15% населення світу. Пустелі -- це території з посушливим континентальним кліматом, що звичайно одержують у середньому всього 150--175 мм опадів за рік. Пустелі -- природні утворення, що відіграють визначену роль у загальній екологічній збалансованості ландшафтів планети.
У результаті діяльності людини до останньої чверті XX в. з'явилося ще понад 9 млн. км2 пустель, і усього вони охопили вже 43% загальної площі Землі.
Для написання дипломної роботи використовувалися підручники, монографії та періодичні видання, але література часто є застарілою, тому вона на даний момент часу може не відповідати дійсності, адже час йде і в природі відбуваються зміни, які не відображені в літературі. Отже потрібно використовувати достатню кількість INTERNET-ресурсів. Оскільки ставилась мета надати регіону комплексну характеристику то була використана інформація різного характеру. Були використані географічні, екологічні, геологічні, економічні джерела та інші.
Об'єкт дослідження - пустельні та напівпустельні регіони світу.
Предмет дослідження - біогеоценози пустель і напівпустель, умови їх формування й поширення (за літературними джерелами).
Мета дослідження - виявити закономірності формування пустельних територій, розробити їх типологію, порівняти їх біогеоценози (за літературою), охарактеризувати біогеоценози едафічних типів пустель, послідкувати екологічні проблеми аридних територій та шляхи їх подолання.
Завдання дослідження :
1.вивчити чинники, що впливають на формування пустель і напівпустель;
2. обґрунтувати виділення типів пустель за різними критеріями;
3. дати оцінку особливостям біогеоценозів (тваринного і рослинного світу) в пустелях різних кліматичних типів;
4. охарактеризувати пустелі Світу в залежності від ґрунтового живлення;
5. прослідкувати особливості біогеоценозів (тваринного і рослинного світу) пустель різних едафічних типів;
6. проаналізувати екологічні проблеми та причини їх виникнення.
Методи дослідження: описовий - за допомогою цього методу можна легко описувати аридні та субаридні території Землі, це легкий та простий у застосуванні метод збору інформації, тому цей метод широко поширений в географічній науці;
порівняльний - дозволяє порівнювати між собою різні явища, предмети та території. Так, завдяки цьому методові можна порівнювати між собою різні едафічні чи кліматичні типи пустель;
метод наукового пояснення - за його допомогою пояснювалися всі відомі й раніше обґрунтовані природні явища;
метод прогнозування - завдяки методу можна логічно прогнозувати певні природні явища, що можуть відбутися на території аридних районів
Практичне значення: знання про пустелі світу потрібні вчителям, бо ця тема передбачена для вивчення за шкільною програмою з географії у школі, тему часто застосовують для виступів на семінарах, особливо часто використовують тему «Пустелі світу» на турнірах школярів з географ, також можна застосовувати практичні вміння при складанні екологічної карти «Опустелення».
Структура дипломної роботи. Дипломна робота має назву «Еколого-географічний аналіз пустель і процесів опустелення». Робота складається з чотирьох розділів, які в свою чергу поділені на ряд підрозділів, це зроблено за для того, щоб детальніше описати дану тему.
Перший розділ має назву «Географічний аналіз поширення пустель та напівпустель ». В розділі описуються чинники, що впливають на формування пустель. Далі подається класифікація пустель за кліматичним та едафічних типами, також коротко описуються пустелі окремих материків за допомогою таблиці.
Другий розділ називається «Характеристика біогеоценозів кліматичних типів пустель». Розділ поділений ще на сім підрозділів. Кожен підрозділ відповідає певному типові кліматичних пустель. Це вузькоспеціалізовані розділи, в яких детально описуються біогеоценози кліматичних типів пустель.
Третій розділ має назву «Характерика біогеоценозів едафічних типів пустель». В розділі конкретно описуються пити пустель в залежності від ґрунтового живлення, також описані характерні види біогеоценозів для кожного едафічного типу пустель.
Четвертий розділ називається «Екологічні проблеми пустельних територій та шляхи їх вирішення». В розділі описуються екологіні проблеми, які характерні для пустель, а також основні шляхи вирішення цих проблем, описується пустеля майбутнього.
РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОШИРЕННЯ ПУСТЕЛЬ ТА НАПІВПУСТЕЛЬ
пустеля екологічний біогеоценоз опустелення
1.1 Чинники, що впливають на формування пустель та напівпустель. Класифікація пустель та напівпустель
Пустелі й напівпустелі - це дуже посушливі (екстрааридні) й посушливі (аридні) ландшафти, які займають біля 1/3 площі суходолу. [7, с.25]
«Механізм» формування і розвитку пустель підпорядкований нерівномірності в розподілі на Землі тепла і вологи, зональності географічної оболонки. Зональний розподіл температур і атмосферного тиску визначає специфіку вітрів, загальну циркуляцію атмосфери. Над екватором, де найбільше нагрівається суходіл і водна поверхня, панують висхідні рухи повітря. Тут утворюється область штилю і слабких змінних вітрів. Тепле повітря, що піднялося над екватором, охолоджуючись, втрачає велику кількість вологи, що випадає у вигляді тропічних злив. Потім у верхніх шарах атмосфери повітря стікає на північ і південь, у бік тропіків. Ці повітряні потоки називають антипасатами. Під дією обертання Землі в північній півкулі антипасати відхиляються вправо, в південній - вліво. Приблизно над 30-40 широтами кут їх відхилення складає біля 90, і вони починають переміщатися вже по паралелях. На цих широтах повітряні маси опускаються до нагрітої поверхні, де ще більше нагріваються і віддаляються від критичної точки насичення. У зв'язку з тим, що в тропіках круглий рік високий атмосферний тиск, а на екваторі, навпаки, виникає постійний рух повітряних мас (пасати) від субтропіків до екватора. Під впливом того ж відхиляючого впливу Землі в північній півкулі пасати рухаються з північного сходу на південний захід, в південній - з південного сходу на північний захід. Пасати захоплюють тільки нижню товщу тропосфери - 1,5-2,5 км. Пануючі в екваторіально-тропічних широтах пасати визначають стійку стратифікацію атмосфери, перешкоджають вертикальним рухам і пов'язаному з ними утворенням хмар, випаданням опадів. Тому хмарність в цих широтах незначна, а притоки сонячної радіації є найбільшими. Внаслідок цього тут спостерігається крайня сухість повітря (відносна вологість в літні місяці складає в середньому близько 30%) і панують виключно високі літні температури. Середня температура повітря на материках в тропічному поясі влітку перевищує 30-35С. Середня річна амплітуда температури повітря - біля 20°С, а добова може доходити до 50°С, на поверхні ґрунту - деколи перевищує 80°С. Опади випадають дуже рідко, у вигляді злив. У субтропічних широтах (між 30 і 45° північних і південних широт) величина сумарної радіації зменшується, а циклонічна діяльність сприяє зволоженню і випаданню опадів, приурочених до холодного періоду року. Проте на материках розвиваються малорухливі депресії термічного походження, що викликають різку посушливість. Тут середня температура літніх місяців 30°С і більше, максимальна ж може досягти 50°С. У субтропічних широтах найбільшою сухістю відрізняються міжгірські западини, де річна кількість опадів не перевищує 100-200 мм. [20, с.14]
У помірному поясі умови для формування пустель виникають у внутрішньоконтинентальних районах, таких як Центральна Азія, де опадів випадає не більше 200 мм. У зв'язку з тим, що Центральна Азія, немов відгороджена від циклонів і мусонів гірськими хребтами, тут влітку утворюється барична депресія. Повітря відрізняється великою сухістю, високою температурою (до 40С і більш) і великою запиленістю, сюди рідко проникають з циклонами повітряні маси з океанів, а з Арктики вони швидко прогріваються й висушуються.
Таким чином, характер загальної циркуляції атмосфери, обумовлений планетарними особливостями, і тому місцеві географічні умови створюють своєрідну кліматичну обстановку, що формує на північ і південь від екватора, між 15 і 45С широти, зону пустель. До цього додається вплив холодних течій тропічних широт (Перуанська, Бенгальська, Західно-Австралійска, Канарська і Каліфорнійська). Створюючи температурну інверсію, прохолодні, насичені вологою морські повітряні маси, східних постійних вітрів баричних максимумів призводять до утворення прибережних прохолодних і туманних пустель з ще меншим випаданням опадів у вигляді дощу.
За ступнем аридності (посушливості) територій є неоднаковими. Це дало підставу ділити аридні землі на екстрааридні, аридні і напіваридні, або надзвичайно посушливі, посушливі і напівпосушливі. При цьому до екстрааридних відносять області, де вірогідність постійних засух - 75-100%, до аридних - 50-75% і напіваридних - 20-40%. До останніх відносять савани, пампи, пушти, прерії, де органічне життя протікає в природній обстановці, при якій, окрім окремих років, засуха не є визначальною умовою розвитку. Рідкісні засухи з вірогідністю 10-15% властиві і степовій зоні. Отже, до аридної зони відносяться не всі області суші, де бувають засухи, а лише ті, де органічне життя в значній мірі знаходиться під їх впливом тривалий час.
Для пустель характерні високі літні температурами, мала кількість річних опадів - частіше від 100 до 200 мм, відсутність поверхневого стоку, переважання піщаного субстрату, засоленість підземних вод і міграція водорозчинних солей в ґрунті, нерівномірний розподіл кількості опадів, що визначає структуру, врожайність і кормову ємкість рослин пустелі. Одна з особливостей розповсюдження пустель - острівний, локальний характер їх географічного розташування. Ні на одному материку пустелі не утворюють суцільної смуги, подібно до арктичної, тундрової, тайгової або тропічної зон. Це пов'язано з наявністю в межах пустельної зони крупних гірських споруд з їх найвищими вершинами і значних водних просторів. В цьому відношенні пустелі не повністю підкоряються закону зональності.
За Мейглом, загальна площа аридних територій складає 48810 тис. кв. км. (додаток А, таблиця 1А), тобто вони займають 33,6% земного суходолу: на екстрааридні припадає 4% території, аридні - 15% і напіваридні - 14,6%. Згідно таблиці 1, площа типових пустель, за винятком напівпустель, складає близько 28 млн. кв. км., тобто близько 19% території земної суші. [16, с.14]
Класифікація пустель
На аридних територіях, не дивлячись на те, вони здаються одноманітними, немає навіть 10-20 кв. км. площі, в межах яких природні умови були б абсолютно однаковими. Якщо навіть рельєф єдиний, то ґрунти різні; якщо однотипний ґрунт, то неоднаковий водний режим; якщо єдиний водний режим, то різна рослинність, і т. д.
У зв'язку з тим, що природні умови обширних пустельних територій залежать від цілого комплексу взаємозв'язаних чинників, класифікація типів пустель і районування їх - справа складна. Поки що не існує уніфікованої і задовільної зі всіх точок зору класифікації пустельних територій, складеної з урахуванням всього їх географічного різноманіття.
У радянській і зарубіжній літературі немало робіт, присвячених класифікації типів пустель. На жаль, майже у всіх немає єдиного підходу до рішення цього питання. Одні з них в основу класифікації ставлять кліматичні показники, інші - ґрунтові, треті - флористичний склад, четверті - едафічні умови (тобто характер ґрунтів і умов зростання на них рослинності). Рідко хто з дослідників в своїй класифікації виходить з комплексу ознак природи пустель. Тим часом на основі узагальнення компонентів природи можна правильно виявити екологічні особливості регіону і цілком обґрунтовано оцінити його специфічні природні умови і природні ресурси з економічної точки зору.
Поверхневі відклади пустель своєрідні. Цим вони зобов'язані геологічній будові території і природним процесам. За даними М. П. Петрова поверхневі відкладення пустель усюди однотипні. Це «каменистый и щебнистый элювий на третичных и меловых конгломератах, песчаниках и мергелях, которые составляют структурные равнины; галечные, песчаные или глинистые для суглинка пролювиальные наносы подгорных равнин; песчаные толщи древних дельт и озерных депрессий и, наконец, эоловые пески» [ 15, с.22 ]. М.П. Петров в своїй книзі «Пустуни земного шара» (1973) пропонує для пустель світу на багатоступінчатій класифікації виділяти такі едафічні типи пустель:
піщані на рихлих відкладах давньоалювіальних рівнин;
піщано-галечні на гіпсованих третинних структурних плато і підгірних рівнинах;
3. щебенисті, гіпсовані на третинних плато;
4. щебенисті на підгірних рівнинах;
5. кам'янисті на низькогір'ях ;
6. суглинкові на слабокарбованих покривних суглинках;
7. лесові на підгірних рівнинах;
8. глинисті на низькогір'ях, складених соленосними мергелями і глинами різного віку;
Для кожного екологічного типу пустель характерней свій екологічний режим. Найбільш жорсткі умови для організмів існують у скельних й щебенистих пустелях гірських районів і плоскогірь. Рослини тут зростають у тріщинах.
Едафічні типи пустель (додаток Б, таблиця 2Б) характеризуються різними типами ґрунтів, а значить і різною рослинністю. У піщаних пустелях субстрат занадто проникливий для води, яка потрапляє з короткочасними дощами. Але, як правило, на певній глибині під пісками є горизонти підземних вод, у зони випаровування чи підняття яких проникають корені рослин. Тому в піщаних пустелях поширені рослини з глибокою кореневою системою. Як пристосування проти видування піску вони мають додаткові “повітряні“ корені.
Глини є субстратами, потенційно багатшими на мінеральні речовини. Але, разом з тим, ці гірські породи дуже слабо проникливі для води й повітря; при висиханні після дощів витрати вологи в них найбільші. На днищах знижень глинистих пустель.
Кліматичні види пустель (додаток В, таблиця 3В) виділяються за кліматичними особливостями. Вони виділяються на основі сухих періодів та максимумів опадів.
1.2 Коротка характеристика пустель і напівпустель окремих материків ( у вигляді таблиці )
Назва пустелі |
Географічне положення.Умови утворення |
Кліматичний тип |
Едафічний тип |
|
1.Велика Піщана |
Австралія. Пустеля площа 360 тис. кв. км. розташована в північно-західній частині континенту, і витягнута широкою смугою (понад 1300 км.) від узбережжя Індійського океану до хребтів Макдоннелл. Поверхня пустелі знаходиться на висоті 500-700 м. Кількість опадів в пустелі змінюється від 250 мм на півдні до 400 мм на півночі. Постійні водотоки відсутні, хоча по периферії пустелі і зустрічається багато інших сухих русел. |
Тропічні, субтропічні з літнім максимумом опадів, перехідні до саван |
Піщана пустеля |
|
2.Пустеля Гібсона |
Австралія. Розташована в центрі штату Західна Австралія, між Великою Піщаною і Великою пустелею Вікторія. Площа близько 155 000 кмІ. Розташована між 20 і 30 паралеллю у тропічному поясі, де формується зона пустель, впливає орографічна ситуація, та акваторія Тихого океану. |
Тропічні, субтропічні з літнім максимумом опадів, перехідні до саван |
Піщана пустеля |
|
3.Велика пустеля Вікторія. |
Австралія. Пустеля площею 350 тис. кв. км. розташована на південь від хребтів Масгрейв і Юрбертон, які обмежують її від Великої Піщаної пустелі. Впливають сухі північно-східні пасати, навколишні орогени й акваторія Тихого океану. Розташована на крайньому півдні. материка між Австралійською затокою та Великою пустелею Вікторія. Висота над рівнем моря 100м. Утворена вапняками, де проходять карстові процеси й тому опади швидко просочуються вглиб материка. |
Тропічні, субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом |
Піщана пустеля |
|
4. Південно- Австралійська |
Австралія. Пустеля розташована на крайньому півдні материка, між Австралійською затокою й Великою пустелею Вікторія. Над рівнем моря піднімається на 100м. Впливає орографія та акваторія океану. |
Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів (дощів немає; волога надходить у вигляді туманів від холодних течій) |
Кам'яниста, вапнякова пустеля |
|
5.Сімпсона |
Австралія. Пустелю називають Арунта. Займає крайню східну підгірну частину гір Макдоннелл і Масгрейв в Центральній Австралії. Площа 300 тис. кв. км, вона відрізняється украй вираженою посушливістю, в південно-східній частині пустелі розташовано ряд солоних озер, підземними водами. |
Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів (дощів немає; волога надходить у вигляді туманів від холодних течій) |
Піщана пустеля |
|
6.Атакама |
Південна Америка. Вона є нагір'ям, що поступово піднімається від 300 м на побережжі Тихого океану до 9500 м біля підніжжя Анд. На побережжі середня температура січня до 20, липня - до 15, в Атакамі відповідно декілька вище + 22 і нижче + 11. Опади випадають далеко не щорічно, і їх загальна кількість коливається від 10 до 50 мм в рік. Вузька смуга прибережної пустелі отримує деяку вологу за рахунок густого туману. На схилах прибережних хребтів люди збирають воду з туману. |
Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів (дощів немає; волога надходить у вигляді туманів від холодних течій) |
Солончакова пустеля |
|
7.Сечура |
Південна Америка. Розташована на західному побережжі Перу у 6 пд. ш, западині, екстрааридність пустель, відсутні опади, тут, на сх. околиці субтропічного антициклону перешкоджає перенесенню вологи вгору, що є причиною дуже малої кількості опадів (20-50 мм в рік). Дощі випадають раз в декілька років. Холодні прибережні води і стійкі південно-західні вітри знижують температуру повітря на узбережжі. Взимку - з червня по жовтень - в цій області утворюються негусті ), що захищає землю від надмірного |
Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів (дощів немає; волога надходить у вигляді туманів від холодних течій) |
Піщано - кам'яниста пустеля |
|
8. Патагонія |
Південна Америка. Пустеля тягнеться уздовж Атлантичного океану до 1600 км., від 39 до 53 північної широти, займана плато Патагонця на висоті 600-800 м на площі 400 000 кв. км. Це єдина пустеля побережжя у високих широтах. Континентальні умови клімату Патагонії обумовлюють інтенсивність фізичного вивітрювання. |
Помірні з прохолодною зимою і зимовим максимумом опадів, теплим літом, в умовах різкоконтиненталь-ного клімату |
Кам'яниста пустеля |
|
9. Монте |
Південна Америка. Розташована на пд. Аргентини, на пд. її обмежує Патагонське плато. Впливає на формування пустелі орографія Анд, які на сх. Схилах затримують опади. Тут холодну Фолклендську океанічну течію підсилює ефект сухості західних штормів, які зазвичай превалюють в цих широтах. |
Тропічні, субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом |
Кам'яниста пустеля |
|
10. Мохаве |
Північна Америка. Площа пустелі рівна 30 тис. кв. км. займає південну частину штату Невада, південно-східну частину Каліфорнії і захід Арізони. Мохаве - це пустельна рівнина, лежача на абсолютних висотах 600-1000 м з чергуванням окремих невисоких гірських хребтів. Опади приурочені основною масою до зимового періоду. Річна кількість їх складає менше 100 мм. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморсь-ких лісів і чагарників) |
Кам'янисто-щебениста пустеля |
|
11 Долина Смерті |
Північна Америка. Пустелю називають земним пеклом, займає 8 тис. кв. км. і знаходиться в Каліфорнії і частково в Неваді. У Долині Смерті все літо, з травня по жовтень, жара 52С - звичайне явище. Опадів мало: 48мм-нижче рівня моря до380мм-в горах |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморсь-ких лісів і чагарників |
Кам'яниста пустеля |
|
12. Сонора |
Північна Америка. Розташована в районі американо-мексиканського кордону на території американських штатів Аризона і Каліфорнія та мексиканського штату Сонора, на північ від Каліфорнійської затоки Каліфорнійської затоки. Площа 311 000 км. кв. Пустеля оточена горами, які піднімаються полого або різко вгору, 25% її поверхні зайнята невеликими підняттями, Опади протягом року випадають нерівномірно: два дощові періоди: зимовий - з грудня по березень і літній - з липневими дощами з липня по вересень. Кількість опадів коливається від 100-250 мм. |
Тропічні і субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом |
Піщано-кам'яниста пустеля |
|
13. Чіуауа |
Північна Америка. Розташована на території американських штатів Нью-Мексико, Техас і Аризона та мексиканських штатів Чіуауа, Коауїла, Дуранго,Сакатекас і Нуево-Леон. Пустеля займає площу 509 тис. кмІ. Висота змінюється від 1100 до 1675 метрів, відносно великі висоти пом'якшують кліматичні умови улітку (звичайні денні температури в червні знаходяться в діапазоні 35-40 °C). Взимку погода залежить від сили північних вітрів. |
Тропічні і субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом |
Піщано- кам' яниста пустеля |
|
14. Великий Басейн, Колорадська |
Північна Америка. Це міжгірна западина в американських штатах Каліфорнія і Невада, найнижча западина в Північній Америці (86 м нижче рівня моря у точці з координатами 36°14? пн. ш. 116°46? зх. д.). Долина Смерті розташована на південний схід від гірського ланцюга Сьєрра-Невада, у Великому Басейні на території пустелі Мохаве. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморсь-ких лісів і чагарників |
Піщано- кам' яниста пустеля |
|
15. Бетпак-Дала (Північний Голодний степ) |
Євразія, пустеля в Центральній Азії (Казахстан). Розташована між низинами річок Сарису, Чу і озером Балхаш;на півночі біля 46°30 пн. ш. межує з напівпустелею Казахського дрібносопковика. Площа близько 75 000 кмІ, характер велика тривалість сонячного сяйва, посушливість і континентальність. Це пояснюється її географічним положенням у північної межі субтропіків, далеко від океанів і усередині Євразійського материка, атмосферної циркуляції, утворюється безхмарна погода |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Глиниста пустеля |
|
16. Мойинкум |
Євразія. Розташована в Центральній Азії (Казахстан) Розташований в Балхаш-Алакольській улоговині, на півдні обмежений хребтом Малайсари, на пн. переходить в пустелю Сари-Ішикотрау. Пустеля знаходиться в континентальній частині материка, далеко від моря, атмосферної циркуляції, тому мало опадів. Є сухий (травень-вересень), та вологий період (решта часу), в цей час діє сибірський антициклон, у сухий період дмуть вітри з Атлантики, тому й мало опадів. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Піщана пустеля |
|
17. Сариєсик-Атирау |
Євразія, в Центральній Азії (Казахстан). Розташована в Балхаш-Алакольській улоговині, на півдні. від озера Балхаш, між ріками Ілі та Каратал. Оточена піщаними масивами Бестас, Жаманкум, Мойинкум, Акдала. Знаходиться в далині від моря, атмосферної циркуляції. Є сухий та вологий періоди. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Піщана пустеля |
|
18. Кизилкуми |
Євразія. Знаходиться в межиріччі Амудар'ї та Сирдар'ї, в Узбекистані, Казахстані, Туркменістані. Обмежена на північному-заході Аральським морем, на північному-сході Сирдар'єю, на сході. відрогами Тянь-Шаню, на південно-заході Амудар'єю. Площа близько 300 тис. кмІ. Розташована пустеля вдалині від атмосферної циркуляції, то водотоків, тому так виражені пустельні умови та рослинність. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморських лісів і чагарників) |
Піщана пустеля |
|
19. Каракуми |
Євразія, розташована в Середній Азії в межах Туркменістану. Площа 350 тис. км2. Пустеля розташована в середні Євразійського континенту, а це значить, що і від моря та атмосферної циркуляції, тому тут посушливий клімат та велика континентальність. Багато на території пустелі акумулятивних та дефляційних форм рельєфу. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморсь-ких лісів і чагарників |
Піщана пустеля |
|
20. Устюр |
Євразія. Плато в Центральній Азії (Казахстан, Узбекистан) розташоване між Мангишлаком і затокою Кара-Богаз-Гол на заході, Аральським морем і дельтою Амудар'ї на сх. Площа близько 200 000 кмІ. Сухий клімат, властивий аридним областям, формуються тут у великому видаленні, нерідко в ізоляції від атлантичних і тихоокеанських повітряних мас. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморсь-ких лісів і чагарників |
Глинисто- гіпсова пустеля |
|
21. Такла-Макан |
Євразія. Розташована на зх. Китаю в Синьцзян-Уйгурському автономному районі. Довжина із заході на сході. понад 1000 км., ширина до 400 км., площа пісків понад 300 тисяч км. Формувалася в умовах тривалої акумуляції опадів в межах Таримської западини. У пустелі панують північно-західні і північно-східні вітри, що формують і змінюють рельєф пісків. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Піщана пустеля |
|
22. Алашань |
Євразія. Розташована на півночі Китаю, між хребтами Алашань (Хеланьшань) і рікою Хуанхе на сході, річкою Жошуй (Едзин-Гол) на заході і гобійською тектонічною депресією біля кордону Китаю з Монголією на півночі. Площа близько 1 млн. кмІ. Висота від 820 м до 1 660 м.. Сухий клімат, властивий аридним областям, формуються тут у великому видаленні, нерідко в ізоляції від атлантичних і тихоокеанських повітряних мас. Часто зустрічаються сухі русла, або сайри, приурочені до улоговин. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Щебениста пустеля |
|
23. Бейшань |
Євразія, розташована в Центральній Азії, на території Китаю. На пн. межує з пустелею Гобі; на південному-сході з пустелею Алашань; на сході з Такла-Макан. Пустеля розташована в гірській місцевості, в середині Азіатського континенту, тому вона знаходиться вдалині від моря та атмосферної циркуляції, а це в свою чергу робить клімат більш континентальним та сухішим. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Кам`янисто-щебениста пустеля |
|
24. Ордос |
Євразія, розташована пустеля в Центральній Азії ,оточена великим північним вигином Хуанхе (Жовта Річка) на зх., пн., та на сх. Гірські масиви відокремлюють Ордос на пн. від пустелі Гобі та на сх. від Хуанхе. Пустеля розташована в гірській місцевості, всередині материка, тому знаходиться далеко від атмосферної циркуляції, тому тут мало опадів та велика континентальність клімату. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Піщана пустеля |
|
25. Цайдам |
Євразія. Це тектонічна западина біля північно-східної околиці Тибетського нагір'я в Китаї. Довжина біля 700 км., ширина до 300. Дно рівнинне, лежить на висоті 2600-3100 м. над рівнем моря. Рівнина оточена горами -- з пн. та пн-сх. Нань-Гаань, з пд. Кунь-Лунь, із зх. Алтинтаг. Пустеля утворилася на місці тектонічної западини, тому тут мікроклімат дуже сухий та континентальний, та майже немає атмосферної циркуляції. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Піщано-глиниста, солончакова пустеля |
|
26. Гобі |
Євразія. Координати: 43°45? пн. ш. 111°50? сх. д . регіон у Центральній Азії (Монголія, Китай). Гобі простягається від гір Алтаю і Тянь-Шаню на сх. до Північнокитайського плато на заході; на півночі. Гобі переходить у степи Монголії, на пд. обмежений горами Нань- Шань і Алтинтаг і річкою Хуанхе. Складається з географічних регіонів: Заалтайська Гобі Монгольська Гобі, Алашанська Гобі, Гашунська Гобі і Джунгарська Гобі. Знаходиться в середині континенту, далеко від моря та атмосферних потоків. |
Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
Піщана пустеля |
|
27. Деште-Кевір |
Євразія. Знаходиться на Близькому Сході, в пн. частині Іранського нагір'я в центрі Ірану. Довжина 800 км., ширина до 350 км., площа 55 000 кмІ. Пустеля тягнеться від південного. схилу Ельбурса та солончаку Дерьячейє-Нємєк до пустелі Деште-Лут . Складається з ряду западин (висота 600--800 м), зайнятих глинистими такирами, кірковими солончаками, а на периферії -- пересихаючими солоними болотами («кевірами»), озерами та масивами пісків. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморських лісів і чагарників) |
Солончакова пустеля |
|
28.Деште-Лут |
Євразія. Пустеля розташована на Близькому Сході, в центральній частині Іранського нагір'я на сході Ірану. Довжина близько 550 км., ширина від 100 до 200 км. Мала кількість опадів, велика континентальність, сухість повітря, а на додачу ще й потужне фізичне вивітрювання , яке створило численні форм рельєфу: «стовпи», «гриби» тощо |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморсь-ких лісів і чагарників) |
Піщано-солончакова пустеля |
|
29. Тар (Велика індійська пустеля |
Євразія. Розташована на північному-заході Індії та південному-сході Пакистану. Частина пустелі знаходиться в індійському штаті Раджастан, південну частину штатів Хар'яна та Пенджаб і півночі. Гуджарату. У Пакистані тягнеться на сх. частину провінції Сінд і пд-сх. частину пакистанського Пенджабу. Клімат сухий, континентальний, найбільше опадів у період з липня по вересень, їх кількість зменшується зі сходу на захід. . Якщо літній мусон достатньо могутній, щоб проникнути на велику частину пустелі, випадають невеликі дощі як наслідок конвективних струмів вологого висхідного повітря. І в зимовий час випадає іноді декілька десятків мм опадів в результаті руху циклонів. |
Тропічні і субтропічні з літнім максимумом опадів, перехідні до саван |
Піщана пустеля |
|
30. Тхал |
Євразія. Пустеля розташована між річками Джелум та Інд в околиці плато Потохар. Його довжина з пн. на пд. 305 км., і максимальна ширина складає 112 км., тоді як мінімальна ширина 32 км. Ця область розділена на райони Бхаккар, Хушаб, Міанвалі, Джхан, Лайя, і Музафаргар. Клімат пустелі сухий і континентальний, під час зимового мусону випадає декілька десятків міліметрів опадів; а зимовий мусон не проникає в середину пустелі й тому випадає мало опадів. |
Тропічні і субтропічні з літнім максимумом опадів, перехідні до саван |
Піщана пустеля |
|
31. Руб-Ель-Халі (Червона пустеля) |
Євразія. Пустеля на Близькому Сході, займає південну третину Аравійського півострова. Площа 650 000 кмІ. Розташована між 44°30 і 56°30 сх. д., 16°30 і 23°00 з. ш. на території держав Саудівська Аравія, Оман, ОАЕ та Ємен. Займає тектонічну депресію на півдні півострова між середньоаравійським плато і поясом крайових гір на півдні Аравії. Її висота - близько 500 м. над рівнем моря, з поступовим зниженням на схід до 100 м. і переходом в приморські солончаки. Південно-західний регіон - це абсолютно млявий простір, де серед океану, жовтуватих піщаних хвиль зустрічаються хиткі білі піски. |
Абсолютні пустелі (майже повна відсутність опадів; континентальні райони тропічного поясу з високими температурами повітря); Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморських лісів і чагарників) |
Піщана, глиниста пустеля |
|
32. Великий Нефуд |
Євразія. Розташована на Близькому Сході (Саудівська Аравія), на пн. Аравійського півострову. Площа 70 000 кмІ. На пн. переходить в Сирійську пустелю, на південному-сході -- в пустелю Дехна. Це море піску з широким розповсюдженням скупчень барханних пісків, що розвиваються, заввишки до 100 метрів, і займають міжгірні зниження, де крейдяні пісковики інтенсивно піддавалися вивітрюванню. Основна маса пісків утворилася в результаті цього процесу. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморських лісів і чагарників) |
Піщана пустеля |
|
33. Сирійська |
Євразія. Пустеля розташована на території Аравійського півострова (Сирії). На півдні переходить у пустелю Великий Нефуд. Пустеля знаходиться на високому Аравійському плато, в субтропічному кліматі, опади приурочені до весняно-зимового періоду. Взимку панує холодний вітер темаль (північний) що супроводжується шквалами, іноді короткими зливами. Навесні південний спекотний вітер самум, який переносить великі маси піску. |
Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморських лісів і чагарників) |
Щебенисто-гравієва пустеля |
|
34. Наміб |
Африка. Пустеля має площу 310 000 кмІ і тягнеться на 1900 км вздовж узбережжя Атлантичного океану від міста Намібе в Анголі, через Намібію до гирла річки Уліфантс в Капській провінції Південно-Африканської Республіки. Вона простягається вглиб континенту на відстань від 50 до 160 км до підніжжя внутрішньоконтинентального плато; на пд. з'єднується з Калахарі. Континент перетинають східні вітри втрачають вологу над високим плато Африки, і в Наміб волога не доходить; холодна антарктична Бенгальська течія, що виникає біля мису Доброї Надії і йде на пн., охолоджує океанські води у західних берегів Африки, і замість дощу утворюються тумани. |
Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів (дощів немає; волога надходить у вигляді туманів від холодних течій) |
Піщана , кам'янста, глиниста пустеля |
|
35. Калахарі |
Африка. Знаходиться в межах держав Ботсвана, ПАР і Намібія. Площа 600 тис. км2. Клімат аридний з літнім максимумом опадів і м'якою зимою, аридність збільшується до пд-сх. Опади (до 500 мм) приурочені до літнього періоду (листопад -- квітень), але їх величина коливається як в часі, так і за площею. |
Тропічні і субтропічні з літнім максимумом опадів, перехідні до саван |
Піщано-кам'яниста пустеля |
|
36. Карру |
Африка. Пустеля знаходиться на території ПАР, Ботсвани та Намібії. Займає синеклізу на Африканській платформі, яка заповнена континентальними відкладами. Клімат аридний, причому аридність збільшується до південного сходу. Опади приурочені до літнього періоду (листопад-квітень). |
А) Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літомБ) Тропічні і субтропічні з нерегулярним зволоженням, |
Піщана пустеля |
|
37. Сомалійська |
Африка. Пустеля розташована на території Сомалі та невеликої частини Ефіопії. Має нерегулярне зволоження і високі температури повітря упродовж року. |
Тропічні і субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом - |
Піщана пустеля |
|
38. Сахара |
Африка. Займає 9,000,000 кв. км у Північній Африці від Атлантичного океану до Нілу, на її території знаходиться зх. частина Єгипту, зх. частина Судану, Мавританія, Малі, Нігер і Чад; пд. частина Марокко, Алжиру, Тунісу і Лівії. Невеликі райони Алжиру і Тунісу знаходяться нижче рівня моря, але велика частина - плато з гірською системою в центрі, включаючи гори Ахаггар в Алжирі, масив Лепеха в Нігері, масив Тібетці в Чаді, найвищий пік якого Емі Коуссі 3415 м. Площа Сахари збільшилася на 650 тис. кмІ. Клімат змінювався від вологого до посушливого за останні декілька сотень тисяч років. Під час льодового періоду Сахара була більша. Кінець льодового періоду привів до покращення клімату у Сахарі, у період з 8000 до Р.Х. по 6000 до Р.Х., завдяки області низького тиску над танучим льодовиковим щитом, з півночі. Як тільки льодовик розтанув, північна частина Сахари зазнала посухи. Через нетривалий час після закінчення льодовикового періоду, мусон, який зараз приносить дощ до Сахелю доходив далі на північ і нейтралізував посушливу тенденцію в південній Сахарі. Мусон в Африці дме завдяки літньому нагріванню. |
А) Абсолютні пустелі - Центральна частина пустелі;Б) Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів - Південна частина;В) Тропічні і субтропічні з літнім максимумом опадів, перехідні до саван - північна частина;Г) Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом - крайня Західна частина пустелі |
Піщана, глиниста пустеля |
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОГЕОЦЕНОЗІВ КЛІМАТИЧНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ
2.1 Абсолютні пустелі
Абсолютними пустелями називаються ті пустелі, в яких майже повністю відсутні опади. Такі райони знаходяться в континентальних регіонах тропічного поясу з високими температурами повітря. Звичайно ж в таких важких для життя умовах можуть існувати лише певні види як рослин, так і тварин, які виробили за довгу історію свого існування в таких умовах своєрідні пристосування.
На даний момент часу абсолютною пустелями в світі є тільки Сахара та Руб-Ель-Халі, та й то не повністю, найважчі умови для існування біогеоценозів склалися в їх континентальних частинах. Центральна Сахара знаходиться в середині Африканського континенту, порівняно далеко від акваторій та атмосферних потоків, тому тут дуже велика континентальність, сухість повітря та майже повністю немає опадів додаткова умова - це гірський бар'єр на півночі - Атласові гори, які не пропускають вологі тропічні повітряні маси, та велика випаровуваність.
У найбільш посушливих, екстрааридних районах Центральної Сахари, де на протязі багатьох років можуть зовсім не випадати опадів, флора особлива бідна. Так, на південному заході Лівії виростає лише близько дев'яти видів аборигенних рослин. А на півдні Лівійської пустелі, можна їхати сотні кілометрів, не виявивши ні єдиної рослини. Проте в Центральній Сахарі є регіони, що відрізняються порівняльним флористичним багатством. Це пустельні нагір'я Тібесті і Ахаггар. На нагір'ї Тібесті, у водних джерел виростають фікус верболистий і навіть папороть Венерине волосся. В цілому ж рослинність Сахари порівняно бідна і по видовому складу, і за різноманітністю життєвих форм рослин.
У цих пустелях переважають ефемери, що з'являються на короткий час після рідкісних дощів, це звичайні багаторічні ксерофіти. Найбільші за площею злаково-чагарникові пустельні рослинні формації (різні види злаки Арістіди).
Через важкі умови проживання та малий видовий рослинний світ в абсолютних пустелях майже зовсім немає тварин. В таких пустелях налічується декілька десятків видів ссавців, близько 80 видів мурашок, є й прямокрилі . Видовий ендемізм в деяких групах комах досягає 70%, у ссавців він складає близько 40%. З ссавців найбільш численні гризуни. Тут мешкають представники сімейства ховрахових, мишиних, також багато гризунів - піщанок, наприклад, звичайна червонохвоста піщанка. Великих копитних в абсолютній пустелі немає, а причиною цьому є не стільки суворі умови пустелі, скільки їх давнє переслідування людиною. Та все ж навіть в «безнадійних» для життя абсолютних пустелях живуть дрібні антилопи, які схожі на наших джейранів. На плато Тібесті, Ахаггар, а також в горах на правобережжі Нілу, живе гривастий баран. Особливої уваги заслуговує одногорбий верблюд, зовнішність якого символізує пустелю Сахару. Серед хижаків зустрічаються: мініатюрна лисичка, смугастий шакал, єгипетський мангуст, барханний кіт. Птахи не численні - це рябчики, пустельний горобець. Найбільше в таких важких умовах проживає плазунів, адже їхнє тіло пристосоване до пекучого сонця та гарячих пісків. Серед ящірок найчастіше зустрічаються агами, варан та звичайні ящірки. До життя в пісках чудово пристосовані деякі змії - піщана эфа, рогата гадюка.
Отже, навіть у таких суворих для життя умовах абсолютних пустеля , як не дивно, але також існує своє життя. Та для того, щоб жити в таких умовах флора і фауна в продовж багатьох тисяч років виробили свої пристосування, серед адоптацій в абсолютних пустелях найчастіше поширені такі:
а) Розріджений рослинний покрив, густота якого залежить від кількості атмосферних опадів; а якщо брати до уваги абсолютні пустелі, то в них майже повністю відсутні опади, тому дуже рідкий рослинний покрив;
б) крайня ксерофітність, тобто листя відсутнє або має дрібні розміри світлий колір, часто покрите товстою кутикулою або опущене; пори глибоко розташовані, інколи відкриті лише вночі чи в прохолодний період року у спекотний період опадають листя й молоді гілочки тощо;
в) коренева системи дуже розвинена: вглиб -- у рослин-фреатофітів на піщаних і щебенистих субстратах.
Для тваринного світу абсолютних пустель притаманні також свої пристосування - це і бідність видового складу, і міграції, і накопичення жиру як резерву вологи (верблюди) та ін.
2.2 Пустелі туманів (гаруа)
Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів характеризуються тим, що волога надходить надходить на ці території у вигляді туманів. Це прибережні пустелі, адже вони тягнуться вузькою смугою уздовж берега Африки, Австралії та Південної Америки. Поблизу пустель зосереджені холодні океанічні течії, які сильно охолоджують океанічні води, що знаходяться поблизу узбережжя материка і замість дощу утворюються тумани, також на утворення туманів впливає бар'єрне розташування гір. Всі пустелі гаруа розташовані на заходу материків, поблизу яких протікають холодні течії. Це такі пустелі як: Атаками, Сечура, Наміб та південна частина пустелі Сахара, Південно-Австралійської пустеля й пустеля Сімпсона. Звичайно ж порівнюючи абсолютні пустелі з пустелями туманів можна сказати, що в пустелях туманів більший різновид як флори, так і фауни.
Розподіл рослинних угрупувань по висоті і мірі видалення від узбережжя визначається умовами вологості, залежними не від опадів у вигляді дощу, а від інтенсивності і повторюваності туманів. Від узбережжя морів і до висот 200 м над рівнем моря туман утворюється тільки вночі і рано вранці, і в цій прибережній зоні умови для зростання рослин особливо екстремальна за дефіцитом вологи. На просторах узбережжя, як на піщаних, так і на щебнистих ґрунтах, рослинність практично відсутня. У тих місцях, де є улоговини поблизу моря і їх схили 'уловлюють' принесений з моря туман, на піщаних ґрунтах з'являються куртини тилландсій з сімейства бромелієвих. У різних районах пустельного узбережжя виростають різні види тилландсій, найчастіше можна побачити три види - тилландсію широколистянуеннуюиних районах пустивернені ливає барєрне розташування гір, тилландсію пурпурну і тилландсію солом'яну. По мірі підйому в гори частота і інтенсивність туманів поступово збільшується, а на висотах 100 м і більш з'являються спочатку сині і синьо-зелені водорості, а потім чагарники , а на каменях - кіркові лишайники. З висот 200 м починається пояс ефемерів і ефемероїдів. Нарешті, на висотах 500-700 м тумани досягають максимуму: у зимовий період волога ковдра туману лежить на схилі майже цілодобово. Тут виростають представники сімейства пасльонових, гвоздичних, ірисових, мальв. Деревно-чагарниковий ярус сильно розріджений, представлений акаціями. Вище 800 м, де тумани стають рідкісними і прозорими, рослинність рідіє і змінюється розрідженими куртинами тилландсій. Найбільш виражений рослинний покрив в руслах сухих річищ. Характерною ознакою пустель туманів є те, що тут багато видів сімейств молочайних, товстянкових та ендемічних видів алое з сімейства лілійних. Найбільш своєрідною, справді вражаючою рослиною пустелі Наміб є вельвічія дивовижна, яка відноситься до голонасінних (додаток Л) Та все ж не можна забувати що це пустеля і простори піщаних дюн і щебенистих плато часом зовсім позбавлені рослинності.
Тваринний світ пустель туманів зосереджений головним чином в області сухих водотоків, де зустрічаються гризуни з сімейства ховрахових. У фауні ендемізм виражений слабо, особливо він виражений серед мешканців піщаних дюн - це піщаний ящір, перетинковий гекон. Копитних і хижаків побачити важко, бо вони дуже рідкісні, зустрічаються тут олені, антилопи, скунс, пампасова кішка, сурікати, гієни.
Птахи не численні, в основному це рябки. На узбережжі океану формуються величезні колонії пеліканів, бакланів; поряд з ними кубляться крячки і чайки, а в солоних приморських лагунах - малі фламінго. Різноманітні рептилії: піщаний ящур, гекони та різні змії. Серед комах особливо численні мурахи, терміти, багато в пустелях і павукоподібних.
2.3 Тропічні й субтропічні пустелі з літнім максимумом опадів, перехідні до саван
Тропічні й субтропічні пустелі, які є перехідними до саван мають аридний клімат з літнім максимумом опадів і м'якою зимою, причому аридність в таких пустелях збільшується з північного заходу до південного сходу, тому й опади приурочені до літнього періоду (листопад-квітень). В таких районах є порівняно великі запаси підземних вод, але вони знаходяться на великих глибинах до 300 метрів. Тому звичайно в таких умовах існує певний флористичний та фауністичний світ.
Ґрунти піщані, червоно-бурі і оранжево-бурі, безструктурні, такі, що складаються з крупного і дрібного піску. Флора таких пустель представлена деревними породами, в основному різними видами акацій. На розвіяних і напівзакріплених дюнах розкидані окремі екземпляри джузгуна, в пониззях між дюнами росте саксаул. Окрім цього, наприклад, в пустелі Тар зустрічається крупна ефедра, тамарикс. Дерева в цій пустелі виростають поодинці, вони не перевищують у висоту 4 м. З трав'янистих рослин найчисленнішими є злаки. Цікавим є те, що в таких суворих пустельних умовах, наприклад, в пустелі Калахарі на піщаних ґрунтах виростають дикі кавуни тсамма, що стеляться, тому ця пустеля є батьківщиною наших домашніх кавунів. По мірі просування на південь і південний захід рослинність все більше набуває пустельного вигляду, тут вже немає такого різноманітного флористичного царства, тому й переважає розріджений покрив із злаків - аристиди, ерагростиса. У зниженнях ростуть окремі ксерофітні чагарники, з'являються сукуленти з молочайних, товстяникових.
Тропічні і субтропічні пустелі, що є перехідними до саван (особливо пустелі Австралії: Велика Піщана та пустеля Гібсона) виділяються своїми ендемічним складом рослин. Видовий ендемізм в деяких регіонах досягає 90%: має 85 ендемічних родів, з них 20 - в сімействі складноцвітих, або айстрових, 15 - маревних і 12 - хрестоцвітих. Серед ендемічних родів пустель Австралії є і фонові пустельні злаки - трава Мітчелла і тріодія. Багато видів сімейства бобів, миртів, і складноцвітих. Значну видову різноманітність демонструють евкаліпт, акація, хакея. У пустелях живуть навіть деякі види орхідей - ефемерів, що ростуть і цвітуть лише в короткий період після дощів. Верхня частина схилів і гребені барханних гряд майже повністю позбавлені рослинності. У міжбарханних зниженнях і на плоских піщаних рівнинах формується розріджений деревний ярус із окремих видів евкаліпта, акації. Після дощів міжгрядові зниження і нижні частини схилів покриваються барвистими ефемерами і ефемероїдами. Уподовж русел тимчасових вод утворюють галерейні ліси з декількох видів крупних евкаліпта.
Аридні території таких пустельних регіонів майже не заселені, але рослинність використовується місцевими жителями для випасу худоби.
Звичайно серед тварин найбільше пустелях перехідних до саван поширені гризуни - карликова піщанка, смугаста миша, звичайні щури, земляні білки.
З копитних переважає капський орикс і антилопи, численні стада блакитних антилоп гну. Серед хижаків найчастіше зустрічаються: плямиста і бура гієни, земляний вовк, медоїд і ін. З птахів поширені: карликовий сокіл, рябки. В пустелі Калахарі на південному заході, в найбільш пустинних ландшафтах, кублиться африканський бігунок. Як і в кожній пустелі тут багато різних видів плазунів, як ящірок, так і різних видів змій.
В Австралії видовий ендемізм складає 90%, причому і решта видів є субендеміками, тобто виходять в своєму розповсюдженні за межі пустель, але не за межі материка в цілому. З ендемічних груп зустрічаються: сумчасті кроти, австралійські кам'янки. В Австралії немає представників роду хижаків, копитних, зайцеподібних та комах; рід гризунів представлений лише видами мишиних; з птахів відсутні рябчики, сімейство фазанових, в'юркових і ряд інших. Фауна рептилій також збідніла: сюди не проникли види сімейств ящірок лацертид, вужоподібних, гадючих. Серед аспидових змій виникли види, морфологічно і екологічно схожі з гадючиними, ящірки сімейства сциннових успішно замістили відсутніх тут лацертид, але особливо багато конвергентних форм спостерігається у сумчастих. Вони екологічно заміщають комахоїдних (сумчасті землерийки), тушканчиків (сумчасті тушканчики), великих гризунів (бомбати або сумчасті байбаки), дрібних хижаків (сумчасті куниці) і навіть значною мірою копитних (валлабі і кенгуру). Підземний спосіб життя ведуть сумчасті кроти, які заселили піщані рівнини. Найкрупніший аборигенний хижак в пустелях Австралії - сумчаста куниця. Разом з людиною сюди потрапив і собака - постійний супутник первісного мисливця. Згодом здичавілі собаки широко розповсюдилися в пустелях материка, утворивши стійку форму, названу собакою Дінго. Поява такого великого хижака завдала першого істотного збитку аборигенній фауні, особливо різним сумчастим. Проте найбільша втрата місцевій фауні була нанесена після того, як в Австралії з'явилися європейці.
Біля тимчасових водопоїв в жаркий час дня в пустелі збирається багато птахів (папужки, в'юрки зеброві, в'юрки-емблеми, рожеві какаду, діамантові горлиці, страуси Ему).
Отже, тропічні й субтропічні пустелі з літнім максимумом опадів, перехідні до саван відрізняються від інших пустельних регіонів великою кількістю ендемічних груп особливо фауни, тому дуже цікаво вивчати незвичайну флору та фауну пустель Австралії: Великої Піщаної та пустелі Гібсона, адже це своєрідний регіон на Землі і його аналогів немає ніде у світі.
2.4 Помірні пустелі з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом
Помірні пустелі розташовані виключно на Євразійському континенті, в Центральній Азії. Це область рівнин, які оточені високими хребтами. Сухий клімат, властивий аридним областям, формуються тут у великому віддаленні, нерідко в ізоляції від атлантичних і тихоокеанських повітряних мас. Загальним для пустель Азії є переважання піщаного типу пустель і те, що вони маються в своєму розпорядженні відособленими масивами. Всі пустелі Центральної Азії відносяться до аридних областей з холодною зимою, жарким літом і максимум опадів влітку. Часто у пустелях Мойинкум, Гобі, Цайдам, Ордос та ін. рівнинність рельєфу чергується з увалами і сухими долинами. Випадає 200 мм опадів. Підземні води залягають неглибоко, живлячи озера і джерела. У ландшафті переважають пустелі і напівпустелі, але там, де опадів випадає більше, утворюються степи.
Флора помірних пустель представлена трав'янистими рослинами, які представлені різними злаками та чагарниками. На околицях пустель зростає верблюжа колючка. Фауна Центральної Азії нечисленна за видовим складом; ендемізм на видовому рівні значний, є ендемічні види навіть серед гризунів. Тільки у цьому регіоні мешкає єдиний сучасний представник сімейства верблюжих в Старому світі - двогорбий верблюд. Серед гризунів найчисленнішу групу складають тушканчики; на щільних ґрунтах - звичайні земляні зайці, тушканчик стрибун, монгольський тушканчик. Крім тушканчиків в пустелях Центральної Азії широко розповсюджені сірий і джунгарський хом'як. Поширені два види піщанок - полуденна і пазуриста, які живуть в піщаних пустелях. Копитні не численні, але є багато джейранів, великі стада якого ще зустрічаються в цих пустелях. Заходить в пустелі і джейран - типовий мешканець монгольських районів. У пустелі Гобі збереглися табуни монгольського кулана - джигетая. Кінь Пржевальського за останнє десятиліття повністю зник, який в минулому проживав в Західному Гобі і Джунгарії. Хижаки в пустелях Центральної Азії також нечисленні: тхір - перев'язка, степовий кіт, зрідка можна побачити сліди лисиці і вовка. Найбільш помітні птахи - жайворонки (сірий і більший монгольський). Часто можна побачити зграю саджей, що летять на водопій. У барханних пісках, порослих чагарником, мешкає монгольська пустель сойка, що відрізняється від саксаулової сойки за чорною шапочкою. У чагарниках саксаулу кубляться саксауловий горобець, пустельна славка. Найбільший пернатий хижак - беркут. Багато в цих пустелях і ящірок, у чагарникових піщаних пустелях полює на ящірок стріла-змія. Серед комах найбільше мурах, жуків-дроворубів, на берегах пустельних водойм мешкає сарани.
Отже, помірні пустелі розташовані виключно на Євразійському континенті, в Центральній Азії. В цих пустелях багато ендемічних груп тварин, а у рослин виробилися свої пристосування - це і розріджений покрив; і те, що коренева система рослин цих пустель розташована в глиб, щоб краще добиратися до води; і те, що майже вся флора зосереджена поблизу водотоків. Також важливою є проблема для цих територій антропогенного впливу, адже поруч з дикою природою живе людина, яка підлаштовує під свої потреби раніше не відомий дикий світ. Людина полює, будує житлові приміщення, дороги та газопроводи, і цим самим знищує дику природу.
2.5 Тропічні і субтропічні пустелі з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом
Тропічні й субтропічні пустелі з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом характеризуються тим, що опади протягом року випадають нерівномірно, сильно коливаючись з року в рік. Але все ж в цих пустелях можна відмітити два дощові періоди: зимовий - з грудня по березень і літній - з липня по вересень. Кількість опадів в пустелях коливається від 100-250 мм. Температура круглий рік позитивна. Максимальна температура 38С, навіть у лютому температура піднімається до 32С. Ґрунти тропічні пустельні, в багатьох районах - засолені.
Флора пустель дуже різноманітна. Серед рослин найбільше представлені види сімейства складноцвітих, злаків, бобів, гречаних, кактусових, молочайних. Серед життєвих форм найбільшим числом видів представлені ксерофіти: ефемери і інші однорічники (додаток К). Серед чагарників і дерев в пустелях, наприклад, Сонора і Чіуауа, можна звернути увагу на залізне дерево, слонове дерево. Серед сукулентів важливе значення мають кактуси. (додаток М)
Звичайно ж на різних материках фауна пустель з нерегулярним зволоженням дуже різниться між собою, але є однакові сімейства тварин, наприклад, плазуни. Для цих пустель характерні різні види гримучих змій, вужоподібних, удавів різних видів, майже всі змії є отруйними. Багато в пустелях і земноводних і ящірок: різні види жаб, геконів. Серед комах вдень можна побачити пустельних мурах, саранчу, жуків-златок, а з настанням темряви стають активними жуки - чернотелки, нічні жужелиці, метелики совки. Вночі вибираються зі своїх нір хижі павукоподібні - тарантули, скорпіони.
Серед ссавців розповсюджені звичайні гризуни (кенгурові щури), земляні білки, оленячі миші. Ці гризуни стають їжею для хижаків - змій, лисиць, кішок, борсуків, соколів.
В межах Аравійських пустель Руб-Ель-Халі та Великий Нефуд основу фауни складають власне аравійські і сахаро-аравійські види, а в північній і східній околицях Аравії простежується значна участь видів ірано-туранського комплексу. Ендемізм виражений мало. Ендеміками аравійських пустель є декілька видів піщанок: чорнохвоста, королівська, аравійський орикс, аравійський тар. Основу ссавців складають різноманітні піщанки. На півдні-заході півострова зустрічається - трав'яна миша. Ці гризуни заселяють схили гір і русла річок з відносно багатим трав'янистим покривом. Тільки у нічний час активні тушканчики, що широко поширені в пустелях Аравійського півострова, - від Сирії і Іраку до південного узбережжя Аравії. Зустрічається гризун - чорнохвоста соня.
У гірських районах Аравії поширені копитні: звичайна газель, джейран, нубійський козел. У пустелі Аравії мешкають: піщана лисиця, вовк (всюди), тхір перев'язка (північна частина Аравії).
В пустелях Південної Америки та Африки: Сонора, Чіуауа, Карру можна зустріти своєрідну фауну, серед якої дуже поширений антилоповий заєць, антилоповий ховрах. Копитні в даний час рідкісні (олень-мул, пекарі). У пустелях мешкають різні хижаки з сімейства собачих, котячих, куниць і єнотоподібних. Птахи завжди добре помітні. Наземний спосіб життя веде земляна зозуля, лусковий перепел. В американських пустелях багато горобцеподібних, дятлів, деревних ластівок. Рептилії в пустелі Сонора особливо різноманітні: по числу видів вони перевершують інші групи наземних хребетних: пустинна черепаха гофер, леопардовий ящір, гребнепала ящірка.
Отже, пустелі з нерегулярним зволоженням відрізняються від інших типів пустель тим, що в таких пустелях багато рослин-ефемерів. Такі рослини переживають засуху у стані спокою, адже верхня наземна частина рослин відмирає, а в землі залишається цибулька, підземне кореневище, які з приходом опадів можуть заново розвиватися. У флорі з'являються в незначній кількості сукуленти, які в своїх стеблах, або в м'ясистому тілі здатні накопичувати вологу, а коли немає опадів можуть користуватися нею. Ссавці теж пристосовуються до збереження вологи: гризуни не п'ють, отримуючи 'ендогенну' воду з кормами; копитні мають надефективні нирки для рециклювання води; великі вуха, довші кінцівки і менші, відносно споріднених видів, розміри тіла.
2.6 Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом
Переважно субтропічні пустелі з зимово-весняним максимумом опадів та сухим літом поширені майже на всіх материках. Клімат цих аридних регіонів поділяють на два періоди: з середини травня до середини жовтня - теплий і сухий, решта частини року - вологий і холодний. Останній охоплює кінець осені, зиму і весну. У цей період відчувається вплив антициклону, наприклад у пустелях Середньої Азії: Кизилкуми, Каракуми, Устюрт відчувається вплив сибірського антициклону, а у теплий вологий період переважають вітри з Атлантики. Протягом року опади в переважно субтропічних пустелях випадають вкрай нерівномірно. Навесні випадає до 70% річних опадів, а в літом вологи майже немає. У зв'язку з жарким і сухим кліматом, сухими вітрами в пустелях велика випаровуваність, вважається, що випаровування в переважно субтропічних пустелях в 20-25 разів перевищує суму опадів, що випадають, проте величина самого випаровування не перевищує кількості випадних опадів, наприклад, у Долині Смерті з червня по жовтень земля в дійсно горить. Тут так пече, що після 1 липня мухи не літають, а повзають, боячись обпалити крильця, ящірки перевертаються на спину, щоб охолодити обпалені лапки. Чоловік втрачає 1 л води за годину, і, якщо немає її поповнення, кров згущується і на 15-20% збезводнюється і це все може привести до смерті, але є парадоксальним те, що зима тут холодна, навіть з мінусовими температурами. М'які і навіть теплі зими сприяють вторинній вегетації рослин, яка припиняється не більше ніж на декаду. Це дозволяє вирощувати культурні рослини, такі, як бавовник, зокрема тонковолокнистий, обробляти теплолюбиві культури субтропіків. З негативних особливостей клімату пустель відзначимо нестійку погоду навесні і зимою, малу кількість опадів, надмірно високі літні температури, при яких землеробство можливе тільки при штучному зрошуванні.
На територіях субтропічних пустель зростають рослини, які пристосувалися до надмірного вмісту солей та хлоридів натрію і магнію, наприклад, анабазис, саксаули. Більшість рослин пустель відносяться до ксерофітів, сукулентів, галофітів і відрізняються великою пристосовністю до місцевих умов завдяки своїм морфологічним і фізіологічним особливостям. Пустельні рослини знаходяться без води; знаходять достатню кількість вологи і захищаються від надмірного нагрівання і висушування; випаровування вологи зведене у них до мінімуму. Це досягається наявністю глибокої кореневої системи (у саксаулу до 14 м.) або розвитком горизонтального коріння, що харчується ґрунтовими водами з верхніх горизонтів ґрунту. Одні рослини відрізняються малою площею листя або зовсім безлисті; вони здійснюють асиміляцію за допомогою зелених стеблових потоків (білий і чорний саксаул). Інші володіють листям з опушуванням, з восковим нальотом або блискучою поверхнею (піщана акація). Наприклад, селини утворюють на корінні 'чохли' з піщинок, зцементованих кореневими виділеннями. При сильному видуванні пісків, коли коренева система у інших рослин може оголіти і засохнути селин захищений від сухості повітря і жари. Тому він не боїться переміщувати свою кореневу систему близько від поверхні; при цьому він перехоплює воду атмосферних опадів. Піщана акація при запиленні її піском дає бічне додаткове коріння від стовбура і проростає крізь пісок. Вона не боїться бути засипана піском. Пристосовані до суворих умов пустелі і насіння рослин. На кулястих плодах кандимів розвинені густі щетинки. Ці плоди перекочуються, внаслідок чого відбувається розподіл насіння. Після першого дощу вони проростають.
За типами рослинності розрізняються пустельно-деревні чагарники (саксаул білий і чорний у поєднанні з черкесом, кандимами, піщаною акацією); псаммофітно-чагарникові (тамариск) і рослинність з великим вмістом солей (солонець). На заплавах річок окрім фонових рослин представлені трав'янисті - багаторічні і однорічні. Переважно субтропічні пустелі представлені наявністю багатоярусністі рослин. Найбільш різноманітні однорічники: лобода, полин.
Фауна цих пустель вельми своєрідна. Вона відрізняється великою пристосованістю тварин до умов пустель, протекційного забарвлення тварини, порівняно біднішим видовим складом, переважанням нічної активності тварин. При формуванні структури тваринного світу важливе те, що гори і рівнини знаходяться тут в безпосередньому сусідстві і тварини вільно переходять з однієї природної зони в іншу. У пустелях водяться шакал, гієна, пустельний жайворонок, крупна ящірка варан, отруйна змія ефа, піщаний удав, кобра, стріла-змія, є багато перелітних птахів. Також в пустелях є пустельний ворон, саксаулова сойка, пустельна славка, пустельний сорокопуд багато гризунів (піщанки, жовтий і тонкопалий ховрахи, гребнепалий тушканчик), вухатий їжак, багато ящірок, степові черепахи, вночі літають метелики - совки, жуки, москіти, залишають на піску свої сліди скорпіони, павуки-тарантули, змії. Через антропогенну діяльність в цих пустелях майже не залишилося вовків. Під час весняних і осінніх перельотів в зоні пустель з'являються зграї качок, гусаків, журавлів.
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА БІОГЕОЦЕНОЗІВ ЕДАФІЧНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ
3.1 Піщані пустелі
Піщані пустелі розвинені на могутніх рихлих піщаних відкладах переважно річкового і морського походження. Їх місцеві назви - кум (тюрк.), бархан (тюрк.), ерг (араб.), тамахак (араб.), едейен (бербер.), шамо (кит.), елисуп (монг.) [ 12 с. 43].
Ці пустелі займають значні площі. Відповідно до генезису їх можна розділити на чотири підтипи: піски стародавніх алювіальних рівнин, піски приморських низовинних рівнин, піски підгірних рівнин і піски стародавніх структурних рівнин, складених третинними і крейдовими пісковиками.
Майже всі крупні піщані пустелі світу розташовані в області накопичення і є за генезисом давньоалювіальними. Піски ж, що утворилися в результаті розвіювання стародавніх корінних порід (третинних і крейдяних пісковиків), займають менші площі.
До пустель стародавніх алювіальних рівнин відносяться Каракуми, Муйинкуми і Приаральські Каракуми в Середній Азії; пустеля Тар -- в Індії і Пакистані; піщані пустелі Великий і Малий Нефуд і Руб-Ель-Халі на Аравійському півострові; Ерг-Ігиді, Великий Західний і Великий Східний ерги, Ерг-Шеш та інші піщані масиви в Сахарі; Велика Піщана пустеля і Велика Пустеля Вікторія в Австралії.
Піщані пустелі приморських низовин займають менші площі. До цього типу можуть бути віднесені піски Північного Прикаспію в Середній Азії, приморські піщані пустелі Західної Сахари.
Піщані пустелі підгірних рівнин зустрічаються зазвичай невеликими масивами. Вони утворюються на піщаних і піщано-галечних пролювіальних відкладах. Такі пустелі зустрічаються в підгірних районах Копетдагу на Аравійському півострові, рідше в Сахарі. Найкрупніші піщані пустелі цього типу зустрічаються в аридних областях Північної і Південної Америки (Атакама).
Піщані пустелі на структурних рівнинах утворюються в тих випадках, коли поверхневі товщі їх складені пісковиками. У таких випадках дефляція цих товщ призводить до утворення значних масивів - еолових пісків. Піски такого типу мають досить широке розповсюдження в Ордосі й Алашані (Центральна Азія), де піддаються дефляції третинно-крейдові пісковики. В Аравії й Лівії вони утворюються в районах дефляцій нубійських пісковиків. У Середній Азія значні товщі таких пісків є на Заунгузському неогеновому плато і в Кизилкумах.
Рельєф піщаних пустель різний, але може бути зведений в дві основні групи: 1) закріплені чагарниковою рослинністю, грядкові, горбисті піски і їх комплекси; 2) рухомі голі барханні і барханно-горбисті піски, майже позбавлені рослинності [ 12 с. 56 ].
У піщаних пустелях субстрат занадто проникливий для води, яка потрапляє з короткочасними дощами. Але, як правило, на певній глибині під пісками є горизонти підземних вод, у зони випаровування чи підняття яких проникають корені рослин. Тому в піщаних пустелях поширені рослини з глибокою кореневою системою. Як пристосування проти видування піску вони мають додаткові «повітряні» корені [ 3 ].
Рослинність піщаних пустель в тих областях, де за рік опадів випадає близько 100 мм і більше, багатша, ніж в інших літо-едафічних типах. Це обумовлено сприятливішими властивостями пісків, які легко поглинають атмосферні опади і гальмують їх пряме випаровування. Тому для піщаних пустель характерна порівняно висока біологічна продуктивність. Поширена така рослинність: злаки - аристида, бородач, дантонія, осоки. Чагарники - кандим, джузгун, ефедра, карагени. Дерева - саксаули, акації. В помірному поясі панують деревно-чагарникові і напівчагарникові угрупування псамофітів, таких як види рослин: саксаул, солянка, ефедра, полинь.
У тропічних і субтропічних областях Азії і Африки для піщаних пустель характерні чагарникові псамофіти з різних родів полині, акації, ефедри і ін. У пустелях Північної Америки панують ендемічні види чагарників сукулентів: опунція, кактус, юка, агава. Для австралійських піщаних пустель чагарникова рослинність мало типова.
Різновидом піщаних пустель є піщано-галечні пустелі. Вони поширені на третинних неогенових і крейдових плато, на підгірних рівнинах і по міжгірних западинах, поверхневі товщі яких складені піщаними конгломератами і галечниками. Місцеві назви їх -- рег, серір, азрир (араб.), гобі (монг.), рег (іранск.).
Слід зазначити, що у визначенні поняття «рег» у географів немає єдиної думки. Іноді «регом» називають глинисті або щебенисто-кам'янисті пустелі. О. Бернар (1949) вважає, що рег -- це рівнина пустелі, подібно до того як хамада -- плато пустелі. М. Лелюбр (Lelubre, 1952) указує, що реги -- це ті ж хамади. У словнику Р. Капо-Рея (Сароt-Rey et al., 1963), «регом» називається піщано-гравієва пустеля. Синонімами цього терміну Р. Капо-Рей вважає «серір», «азрир», «езеюль» [ 12 с. 76].
Піщано-галечні пустелі мають широке розповсюдження в Центральній Азії -- в Ордосі, Алашані, Західному Цайдамі, Монгольському Гобі, Джунгарії. Цей ланшафт типовий також для Сахари, Аравійського півострова і Австралії (пустеля Сімпсона). У Середній Азії серед пустель цей тип займає частину рівнин Каракумів і Кизилкумів.
Рельєф піщано-галечних пустель загалом рівнинний, лише місцями можна зустріти невеликі горби закріплених або рухомих пісків. Для них характерна розріджена низькоросла чагарничкова рослинність псамофітного і гіпсофітного характеру. Трав'яниста рослинність розвинена дуже слабо або відсутня.
Тваринний світ піщаних пустель різноманітний. Найхарактернішими для таких пустель є - гекони, піщана й вухата круглоголовки, сітчаста ящірка, піщаний удавчик. Із птахів водяться саксаульна сойка, пустельний ворон, сорокопут і кам'янка.
3.2 Глинисті пустелі
Глинисті, переважно засолені пустелі пов'язані з підгірними рівнинами, а також із стародавніми дельтами річок Амудар'ї, Сирдар'ї, Мургаба, Теджепа, Кашкадар'ї та інших в Середній Азії; Кончедар'ї, Таріма, Яркенда, Сулехе -- в Центральній Азії. На значно менших площах вони зустрічаються в пустелях Північної Африки і Австралії.
Такири (глинисті пустелі) найчастіше облямовують піщані пустелі, або розвиваються на дні пересохлих озер і в руслах пересохлих рік
Такири утворюються на ущільнених глинистих і суглинних пролювіальних і давньоалювіальних відкладах. Рельєф їх надзвичайно рівний з характерною тріщинуватістю. Типові такири в Центральній Азії зустрічаються дуже рідко [ 18 ].
На щільних типових такирах панують асоціації з синьо-зелених водоростей і лишайників з рідкісною участю однорічних солянок. На менш ущільнених такирах і примітивних такироподібних ґрунтах -- деревно-чагарникова (чорний саксаул, тамарикси) або напівчагарникова рослинність.
Глини - це субстрати, які є багатими на мінеральні речовини. Але, разом з тим, ці гірські породи дуже слабо проникливі для води й повітря; при висиханні після дощів витрати вологи в них найбільші. На днищах знижень глинистих пустель часто утворюються такири й солончаки, або гіпсова кірка [ 3 ].
Для глинистих пустель типові чорносаксаульники й зарості тамариксів. По долинам рік - тугайна рослинність з деревних (тополі, верби, лоха), чагарникових (тамарикси, дереза) і трав'янистих (еріантус, куничники, верблюжа колючка, солодка, інколи дика цукрова тростина) формацій.
Пустельні рівнини характеризуються великою кількістю плазунів. в глинистій пустелях живуть степова агама, варан, черепаха, на півдні - ефа, багато гризунів: тушканчик, полуденна й велика піщанки, тонкопалий ховрашок. У пустелях з твердими ґрунтами - червонохвоста піщанка, тушканчики (малий та Сіверцова), бухарська полівка, жовтий ховрашок; із ссавців - пластинчатозубий щур (крім басейну Сирдар'ї), очеретяний кіт, шакал, кабан. В оазах переважають птахи (мала горлиця, горобці, ластівки, чорні стрижі). Із птахів передгір'я - жайворонки і польові коники, в середньогір'ї - вівсянка, польовий жайворонок, у високогір'ї - рогатий жайворонок та гірський коник. Із ссавців характерні реліктовий ховрашок і бабаки (довгохвостий і Мензбіра). .
Бедлендові глинисті пустелі (bad lands), приурочені до областей розповсюдження глинистих і мергелистих соленосних відкладів мезокайнозойского віку. У Азії вони займають низькі передгір'я західного Конетдага і Паміро-Алая, Іранського нагір'я, Цандама і інших районів, а також низкогір'я центрального Мангишлака і південної частини Казахського дрібносопковика. Такі види пустельних районів характерні й для інших пустель світу -- Сахари, пустель Австралії і Північної Америки.
Ґрунти примітивні, слабо розвинені. Материнські породи соленосні. Рослинність дуже мізерна.
Бедлендові пустелі характеризуються дуже розчленованим рельєфом у водонепроникних і сильно засолених породах -- глинах і мергелях. На ущільнених і засолених ґрунтах рослинність дуже мізерна; зустрічаються лише одиночні трав'янисті солянки. Із всіх типів цей ландшафт найбільш суворий і пустельний.
3.3 Кам'янисті, щебенисті і галечникові пустелі
Кам'янисті пустелі, приурочені до низькогірь, дрібносопковиків й зрідка до верхнього поясу підгірних рівнин. Вони поширені в Середній Азії -- на Казахстанському дрібносопковику і острівних горах Туранської низовини. У Центральній Азії кам'янисті пустелі мають широке розповсюдження, займаючи простори в Бейшані, Алтинтагі, Східному Тянь-шані (хр. Куруктаг), Гобійськом Тянь-Шані і Гобійськом Алтаї, на всіх гірських хребтах, що знаходяться навколо Цайдамської і Тарімської западини. Вони також характерні для численних острівних хребтів Монгольського Гобі, пустелі Алашань (Баїн-Ула, Хара-Ула, Хан-Ула, Ябарай, Ібулашань), Тарімськой западини (Мазартаг, Маралбашийські гори). На Ірапському нагір'ї, в Сахарі, Аравії і Австралії вони зустрічаються в периферичних частинах острівних гір і кряжів.
Рослинність кам'янистих пустель мізерна -- переважають дрібні чагарники і напівчагарники ксерофітного типу. Ґрунти розвинені слабо.
Під терміном «кам'янисті» і «щебенисті» пустелі різні автори розуміють іноді різні їх типи. Деякі пишуть про гіпсові пустелі (Вікторів, 1949), інші -- про кам'янистих (Коровін, 1934), говорячи про один і той же тип пустельного ландшафту Устюрту.
«Мне кажется целесообразным каменистыми пустынями в аридных областях называть ландшафты с россыпями камней, образовавшихся на склонах гор и у подножии их, а также на низкогорьях и мелкосопочниках. Это отложения делювиального типа, обычно тесно связанные с областями выветривания в результате слабого сноса продуктов разрушения гор. Толща делювия маломощная, до 0.5--1 м. Она лежит на коронных скалистых осадочных или метаморфических породах мелкосопочников и низкогорий. В нижних горизонтах продукты выветривания грубообломочные, верхние со слабо обработанной щебенкой» [ 10 с.54 ].
Щебенисті й галечні пустелі зазвичай мають кам'янистий панцир, тому що вітер виносить з поверхневого горизонту частинки пилу і дрібний пісок. У результаті цього галька або щебінь поступово накопичуються на дефляційній поверхні. В залежності від характеру розвіяної поверхні, залишкові продукти в таких умовах представлені розсипами щебня або гальки .
Слід розрізняти декілька типів піщано-галечних пустель в залежності від їх генезису і літології поверхневих відкладів. Зокрема, в пустелях Азії можна виділити наступні типи.
1.Галечні гобі третинно-крейдових структурних рівнин,
складені на поверхні піщаними конгломератами (Алашань,
Джунгарія, Цайдам).
Потужність третинних відкладів досягає декількох сотень метрів. Вони представлені слабо нахиленими, горизонтальними шарами конгломератів, пісковиків, мергелів і кристалічного гіпсу.
2. Галечно-піщані гобі на третинно-крейдових сірих і червоно-бурих щільних пісковиках з рідкісними включеннями гальки, що мають потужність в сотні метрів. Кора вивітрювання малопотужна, не більше 1 м. Вона представлена елювієм з розсипом гальки на поверхні.
3. Галечні гобі стародавніх підгірних рівнин хребтів гірського обрамлення пустельних рівнин -- Бейшаня.
4. Галечні гобі молодих підгірних рівнин. Розріз поверхневої двометрової товщі складений слабозцементованими відкладами гальки різного розміру, зрідка з валунами. Загальна потужність наносів пролювія іноді досягає декількох десятків метрів.
5.Щебенисто-галечні гобі високих ділянок молодих підгірних рівнин з крутими схилами, а також низькогір'я Бейшаня, Алашани, Цайдама і Казахського дрібносопковика. Товща елювію малопотужна, до 0.5-1 м [ 12 с. 98].
Рослинний покрив таких пустель дуже розріджений і представлений солевитривалими гіпсофітними чагарничками і напівчагарничками. У деяких районах рослини абсолютно втрачаються на тлі ґрунту.
В таких несприятливих умовах серед рослин зростають сукуленти: кактуси, товстянкові; рослини, які є колючими і мають подушкоподібні форми; також рослини - вбирачі вологи туманів. З рослинних угруповувань чильне місце належть юкі широколистяній. Серед сукулентів найбільш характерні опунція, найбільш різноманітні однорічники, лобода, полин. Є в таких пустелях й акація, сальвія та інші. Фауна не багата, серед хребетних налічується лише декілька видів. З них можна назвати декілька видів гризунів: кактусову мишу, земляну білку, деревного щура. Серед птахів зустрічаються: лусковий перепел і білокрила горлиця, земляна зозуля, кактусовий кропив'яник, пересмішники. З птахів домінують гороб'ячі (вівсянки, мексиканська чечевиця), дятли. Багато ящірок, змій, безхребетних (саранові, жуки - нічні метелики).
3.4 Солончакові пустелі
Солончакові пустелі пов'язані із засоленими депресіями, де ґрунтові води лежать близько до поверхні. Місцеві їх назви -- сор, шор (тюрк.), себха, себкра, шотт (араб.), кевір, кебір (іранск.) [ 12 с. 86 ].
Ці пустелі можуть бути розділені на два типи -- приморські і внутрішньоконтинентальні солончакові.
Перші розташовані на узбережжі Каспійського і Аральського морів (Келькор, Мертвий Култук, Кайдак), Середземного моря (Шотт-Мельгір, Шотт-Джерід), Атлантичного океану (Себкра-Арідаль). Другі розкидані по всій території Азії, займають днища озерних улоговин і западин. У Середній Азії вони поширені в Сарикамишській, Балхашській, Зайсанській, Денгизкульській, Алакольській і інших озерних депресіях, на Устюрті (Барсакельмес), в Кизилкумах (Мінбулак). На Іранському нагір'ї до солончакових пустель цього типу відноситься пустеля Деште-Кевір, в Сахарі -- Сербкра Умм-ед-Друс-Геблі, Себкра-Мекер-Хан.
Шори, або солончакові пустелі, вкриті тонкою, щільною кіркою солі, яка утворюється внаслідок підняття на поверхню по порах і капілярах та випаровування підземних вод, насичених галоїдними сполуками.
Узагальнюючи літературні дані, М. А. Монахов (1970) виділяє для аридних територій колишнього СРСР сім типів солончаків морського узбережжя і внутрішньоматерикових безстічних западин.
Мокрі кіркові або броньовані соляним пластом солончаки, позбавлені рослинності.
Мокрі солончаки з солонцем. Засолення хлоридне, частіше всього натрієво-хлоридне.
Горбисті солончаки з сарсазаном -- горбисті сарсазанники. Засолення хлоридне (але при значній кількості сульфатів), переважно натрієво-хлоридне (при значному змісті кальцію).
Чукалакові солончаки (солончаки з крупними буграми-чукалаками, утвореними біля кущів тамариксів, селітрянки, лиціума). Засолення при майже паритетній участі хлоридів і сульфатів.
Солончакові луги. Засолення переважно сульфатне.
Комплексні солончаки з мозаїчним поєднанням плям горбистих солончаків, мокрих солончаків, солончакових лугів на солонцюватих плато. Тип засолення натрієво-хлоридний і кальцієво-сульфатний.
Солончаково-піщаний комплекс, в якому піски можуть перекривати будь-який тип солончака.
У Центральній Азії солончакові пустелі займають величезні території в Цайдамській западині (солончак Давсан-Нур), в Лобнорській і Ганшун-Нурській озерних улоговинах, в Тарімській западині і в численних дрібних замкнутих депресіях Монгольського Гобі, Алашаньської пустелі. У Сахарі вони зустрічаються у внутрішньоматерикових западинах -- Каттара, в оазисі Туат. Особливі багато таких солончаків в пустелях Австралії, де вони приурочені до озерних западин Уелс, Карнеги, Рейзон, Макдональд, Хопкинс, Амадеус, Вудс, Ейр.
Солончаками є низовинні, переважно піщані рівнини з дуже близькими ґрунтовими водами. Рослинність їх дуже мізерна і представлена типовими солевитривалими чагарниками: сарсазан, шортак, зейдлиція, селітрянка і трав'янисті солянки.
Фауна солончакових пустель малочислена за видовим складом; ендемізм на видовому рівні значний, особливо багато ендеміків серед гризунів (земляні зайці, тушканчик-стрибун, довговухий тушканчик). Копитні малочисленні: джейран, дзерен. Серед хижаків. Як і у всіх інших едафічних типах пустель є багато земноводних і плазунів: різні види ящірок і змій.
3.5 Лесові пустелі
Пустелі цього типу поширені переважно на підгірних лесових, лесово-глинистих і глинистих рівнинах, займають також і низькі лесові передгір'я. На найбільш підведених ділянках підгірних рівнин і в передгір'ях спостерігається перехід пустельного ландшафту в напівпустелях. Лесові пустелі розміщені переважно у передгір'ях помірного й субтропічного поясів. Так званий “теплий” лес - наслідок відкладення вітрами пилу. На лесах плато Ордос, Голодного степу (в Узбекистані) формуються досить родючі ґрунти, на яких при поливі отримують значні врожаї.
«Для эфемеровых пустынь и полупустынь характерен своеобразный ритм жизни, связанный с крайне неравномерным распределением осадков по сезонам года. При наступлении теплых весенних дней, на которые приходится максимум осадков (март -- апрель), пустыня быстро покрывается зеленым ковром из мелких сочных трав с участием гигантских зонтичных. Богатство и пышность развивающейся весной мезофильной, имеющей характер луговой растительности дали повод некоторым исследователям говорить не о пустынном типе растительности, а о жаропокоящихся, или эфемероидов, лугах, которые в отличие от обычных наших лугов (холодопокоящихся), жизненные функции коих прекращаются с наступлением холодного зимнего времени, находятся в покое в наиболее жаркое и сухое время года» [ 11 с. 43 ].
Таке уявлення з географічної точки зору є неприйнятним, адже: по-перше, для лугових ландшафтів характерний особливий тип ґрунтів, у ефемерових пустелях поширені зональні сіроземні ґрунти; по-друге, уявлення про «жаропокоящихся» луги порушує картину широтної зональності ландшафтів, дуже чітко виражену на рівнинах Західного Сибіру і Середньої Азії; по-третє, ефемерова рослинність досить пишно розвивається і в масивах південних піщаних пустель Середньої Азії, наприклад в Каракумах.
Ґрунти лесової ефемерової пустелі і передгірної напівпустелі відносяться до типових сіроземів. Ще на початку нинішнього сторіччя ці ґрунти бралися за лес і називалися лесовими, еолово-лесовими. Дослідженнями С. С. Неуструєва було доведене, що сірозем не осад пилу, а зональний ґрунт.
Колір сіроземів світлий, сіруватий відтінок гумусового горизонту маскується темним відтінком материнської породи -- лесу. У них багато карбонатів, гумусу мало. Зазвичай типові сіроземи розвинені на лесах і мало відрізняються від них за хімічним і механічним складом. У верхніх горизонтах лесу накопичується трохи перегною, а карбонати під час весняного промочування ґрунту частково вимиваються в горизонти, що пролягають нижче. Тому максимум карбонатів знаходиться на деякій глибині; цим типові сіроземи відрізняються від північніших сіро-бурих пустельних ґрунтів, де максимум карбонатів знаходиться в поверхневому горизонті ґрунту.
У ефемеровій пустелі поширено два різновиди типових сіроземів: сіроземи типові звичайні і сіроземи типові світлі. Втім, перші характерні головним чином для полинно-ефемерових напівпустель, що розвиваються на вищих гіпсометричних рівнях і по сусідству з тими, що підсилюють випадання опадів гірськими схилами.
Лесові пустелі розташовані переважно у передгір'ях помірного й субтропічного поясів. На лесах плато Ордос, Голодного степу формуються досить родючі ґрунти, на яких при поливі отримують значні врожаї.
Рослинність лесових пустелі утворює густий килим з дрібних трав, які своїм корінням густо пронизують верхній шар ґрунту. Панує осока, що досягають 20 см висоти. Осока розмножується за допомогою кореневищ. У мятлика замість насіння розвиваються цибулини, тут же і проростають; потім вони падають і укоріняються в ґрунті. Цибулини відрізняються дивовижною схожістю і не втрачають здібності до проростання протягом декількох років. До осоки і мятлику домішуються жовтець Сіверцова і різні цибулинні рослини, цибулини яких служать їжею і джерелом води для тварин. Також характерними є гігантські зонтичні, наприклад ферули і дореми. Вони мають дуже товсте стебло, кулясте або пірамідальне суцвіття і крупну прикореневу розетку листя.
У складі ефемеровой рослинності багато однорічників: види пирію, костриці, астрагала, крупка, вероника, мак. Маки іноді квітнуть настільки шалено, що, наприклад, біля підніжжя Копетдага пустеля в кінці весни місцями буває абсолютно червоного кольору. У передгір'ях до ефемерової рослинності домішуються ксерофітні багаторічники, особливо полин, і чагарники.
Простори пустелі використовуються переважно як весняні пасовища. У окремі роки трав'янистий покрив розвивається настільки, що буває придатний для сінокосіння. У роки з сухими веснами ефемерова рослинність розвивається слабо. Тому продуктивність лесових пустель, навіть як пасовищ, непостійна. Характерні тварини лесової пустелі -- жовтий ховрах, степова черепаха; мешкають тут також піщанка Еверсмана, різні ящірки і змії.
Отже, для лесової пустелі характерні: своєрідний сезонний ритм життя, пов'язаний з кліматичними особливостями зони субтропічних пустель; своєрідна ефемерова рослинність; особлива фауна; специфічні ґрунти -- типові сіроземи. Таким чином, це абсолютно особливий комплекс взаємозв'язаних і взаємообумовлених природних компонентів, своєрідний підтип географічних ландшафтів, що істотно відрізняється від інших підтипів, які можна виділити в пустельному субтропічному типі ландшафтів.
3.6 Скельні пустелі
Пустелі як тип ландшафту формуються не тільки на жарких сухих рівнинах, але і в гірських районах з азидним кліматом. На відмінну від рівнинних скельні пустелі мають висотно-поясне переривчасте розповсюдження, часто займають лише порівняно невеликі частини на гірських схилах або на дні високогірських долин і озерних улоговинах. Скельні пустелі відрізняються великою різноманітністю ландшафтів, ґрунтів і рослин, що пов'язане з швидкою зміною природного середовища з висотою.
Зволоження в гірській місцевості з висотою в цілому зростає рівномірно, без інверсії опадів. Коефіцієнт зволоження (відношення суми опадів до випаровуваності) в гірських пустелях вищий, ніж на рівнинних. Наприклад, на Памірі він варіює від 0,11 до 0,41, тоді як на прилеглих аридних рівнинах коефіцієнт зволоження зазвичай буває нижчим 0,1. Отже, для розвитку пустельних і напівпустельних ландшафтів відповідні кліматичні умови є в нижніх поясах гір.
В результаті жорсткого відбору у флорі абсолютно переважають ксерофіти. Окрім них представлені галофіти (рослини -- мешканці засолених ґрунтів), склерофіти (рослини з жорсткими тканинами) і кріофіт (мешканці сухих холодних місць).
Переважають серед рослин мохи й лишайники різних видів, у тріщинах, де є тінь і може накопичуватися волога ростуть низькорослі чагарники та однорічні трави.
РОЗДІЛ 4. ОПУСТЕЛЕННЯ ЯК ГЛОБАЛЬНА СВІТОВА ПРОБЛЕМА
4.1 Загальна характеристика та причини опустелення
Один із найзагрозливіших, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності є розширення опустелювання, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що призводе до умов, аналогічних умовам природної пустелі.
Пустелі і напівпустелі займають більш 1/3 земної поверхні. На цих землях проживає близько 15% населення світу. Пустелі -- це території з вкрай посушливим континентальним кліматом, які одержують у середньому всього 150--175 мм опадів за рік. Пустелі -- природні утворення, що відіграють визначену роль у загальній екологічній збалансованості ландшафтів планети.
Посушливі землі характеризуються малою кількістю опадів і високим рівнем випаровування вологи. Вони займають 41 % земної поверхні й служать місцем проживання для більш ніж 2 млрд. чоловік. Майже половина людей, що мешкають на посушливих територіях, живуть в умовах убогості. Задоволення основних потреб цих людей залежить від навколишнього середовища.
У країнах, що розвиваються, коефіцієнт дитячої смертності в посушливих районах в середньому складає 54 дитини на 1000 новонароджених, в два рази перевищуючи показник для решти районів і в 10 разів -- загальний коефіцієнт дитячої смертності в розвинених країнах.
В результаті діяльності людини до останньої чверті XX в. з'явилося ще понад 9 млн. кв.км пустель, і усього вони охопили вже 43% загальної площі суші.
У 90-х рр. опустелювання стало загрожувати 3,6 млн. га посушливих земель. Це складає 70% потенційно продуктивних посушливих земель, чи 1/4 загальної площі поверхні суші, причому ці дані не включають площі природних пустель. Близько 1/6 населення світу страждає від цього процесу.
Як вважають експерти ООН, сучасні втрати продуктивних земель призведуть до того, що в майбутньому світ може позбавитися майже 1/3 своїх орних земель. Така втрата в період безпрецедентного росту населення і збільшення потреби в продовольстві може стати справді згубною.
По Б.Г. Розанову, опустелюваняя - це необоротний процес зміни грунту і рослинності й зниження біологічної продуктивності, який в екстремальних випадках може призвести до повного руйнування біосферного потенціалу і перетворенню території на пустелю. (13 с. 23)
Всього в світі схильні до опустелення більше 1 млрд. га. Практично на всіх континентах є пустельні регіони (рис.1). Причини і основні чинники опустелення різні (табл.1). Як правило, до опустелення приводить поєднання декількох чинників, сумісна дія яких різко погіршує екологічну ситуацію.
Аридні регіони належать до «уразливих екосистем». Опустелення включає деградацію земель в посушливих, напівпосушливих і сухих субгумідних районах, що відбувається в результаті дії різних чинників, зокрема через зміну клімату і діяльність людини. Наслідки процесу опустелювання відчуває на собі одна шоста частина світового населення; до нього схильні 70 % всіх посушливих земель, і одна четверта частина всього земельного масиву на земній кулі. Опустелення приводить до зубожіння широких верств населення, а також до деградації мільярдів гектарів пасовищних угідь і орних земель.
Загальна площа аридних територій складає 48810 тис. кв. км., тобто вони займають 33,6% земній суші, з яких на екстрааридні припадає 4%, аридні - 15 % і напіваридні - 14,6%. Площа типових пустель, за винятком напівпустель, складає близько 28 млн. кв. км., тобто близько 19% території земної суші. (10 с.11)
Термін «кліматичне опустелювання» був запропонований в 1940-х роках французьким дослідником Обервілем. Поняття «земля» в даному випадку означає біопродуктивну систему, що складається з грунту, води, рослинності, іншої біомаси, а також екологічні і гідрологічні процеси всередині системи. Деградація земель - зниження або втрата біологічної і економічної продуктивності орних земель чи пасовищ в результаті землекористування. Опустелювання відноситься до складнонокомпенсуючих наслідків кліматичних змін, так як на відновлення одного умовного сантиметра родючого грунтового покриву йде у аридної зоні в середньому від 70 до 150 років.
На території, яка є схильна до опустелення, погіршується фізичні
властивості грунтів, гине рослинність, засолюються грунтові води, різко падає біологічна продуктивність, а отже, зменшується здатність екосистем відновлюється. «І якщо ерозію можна викликати недугою ландшафту, те опустелення - це його смерть» (6 c.30).
Опустелення є одночасно соціально-економічним і природним процесом, воно загрожує приблизно 3,2 млрд. га земель, на яких проживають більше 700 млн. чоловік.
Опустелення - процес, що призводе до втрати природною екосистемою суцільного рослинного покриву з подальшою неможливістю його відновлення. Відбувається головним чином в аридних районах в результаті природних і антропогенних чинників (вирубка лісів, ненормована експлуатація пасовищ, нераціональне використання водних ресурсів при зрошуванні земель й ін.). Активна і часто безрозсудна господарська діяльність людини в аридних регіонах, що займають близько 30% площі суші, створила реальну загрозу порушення екологічної рівноваги, перетворюючи їх на непотрібні й небезпечні для сусідніх районів, на яких процес опустелювання ще не поширився.
Аридизація грунту - це складний і різноманітний комплекс процесів зменшення зволоженості на обширних територіях і викликаних цим скорочення біологічній продуктивності екологічних систем «грунт - рослини».
Прояви аридизації (від невеликих посух до повного опустелюванн на обширних територіях Африки, південно-східної і південної Азії, низки країн Америки) вкрай загострюють проблеми продовольства, кормів, води, палива, викликають глибокі зміни екосистеми. Угіддя, що знаходяться навколо пустелі, не витримують навантаження і самі перетворюються на такі ж пустельні регіни, що призводе до щорічної втрати тисяч гектарів придатних для сільського господарства земель.
Процес посилюють і примітивне землеробство, нераціональне використання пасовищ й інших сільськогосподарських угідь, хижацька експлуатація величезних територій, які обробляються без жодної сівозміни або огляду за грунтами.
Основними ознаками опустелення стали збільшення площі рухомих пісків, зниження продуктивності пасовищ, виснаження місцевих джерел водопостачання.
Більшість вчених вважають, що утворення пустель пов'язане з вирубкою лісів і безрозсудним використанням пасовищ. Посухи стали надто часто проявлятися на аридних територіях, а це призводить до загибелі рослинності, руйнування грунтів на значних територіях зв'язаних між собою.
За оцінкою ЮНЕП, в світі щорічні втрати тільки зрошуваних земель врезультаті процесу опустелювання складає 6 млн. га. В цілому від цього процесу постраждали 40 млн. га зрошуваних угідь. Території з найбільш високим ступенем опустелювання складають в Азії - близько 20%, в Африці -23%, в Австралії - 45% і в Південній Америці - близько 10% від загальної площі.
4.2 Наслідки опустелення
Наслідками опустелення і посухи є відсутність продовольчої безпеки, голод і убогість. Пов'язана з цим соціальна, економічна і політична напруженість може призводити до виникнення конфліктів, подальшого бідності й посилення деградації земель. Зростання масштабів опустелення у всьому світі загрожує на мільйони збільшити число людей, які вимушені шукати новий притулок і кошти для існування.
Від 10 до 20 % посушливих територій вже піддалися деградації. Найгостріше ця проблема стоїть в країнах, що розвиваються. Загальна площа землі, що постраждала від опустелення, по оцінках, складає від 6 млн. до
12 млн. кв. км. Для порівняння: площа таких країн, як Бразилія, Канада і Китай, складає від 8 млн. до 10 млн. кв. км.
На посушливі райони доводиться до 43 % оброблюваних земель в світі. Деградація земель призводе до втрат сільськогосподарської продукції на суму 42 млрд. дол. США в рік. Біля третини всіх оброблюваних земель в світі в останніх 40 років були покинуті унаслідок втрати своєї продуктивності в результаті ерозії грунту. Щорічно ще 20 млн. гектарів сільськогосподарської землі настільки деградують і перестають використовуватися для вирощування сільськогосподарської продукції або поглинаються містами унаслідок прискорення темпів урбанізації.
Наслідки опустелення включають:
· скорочення обсягів виробництва продовольства, зниження родючості грунту і природної здатності землі до відновлення;
· посилення паводків на річках, погіршення якості води, осадоутворення в річках і озерах, замулювання водоймищ і судноплавних каналів;
· погіршення здоров'я людей через принесеним вітром пилу, включаючи очні, респіраторні і алергічні захворювання і психологічний стрес;
· порушення звичного способу життя постраждалого населення, вимушеного мігрувати в інші райони.
Для посушливих територій як і раніше характерна убогість, оскільки:
· бідняки, що живуть в цих районах, і перш за все жінки, рідко беруть участь в політичному житті і часто не мають доступу до основних послуг, таким як охорона здоров'я, отримання сільськогосподарської інформації і освіти; при цьому жінки систематично піддаються дискримінації, що виявляється в позбавленні їх права на володіння землею;
· населення посушливих районів часто не має сільськогосподарських предметів першої необхідності, таких як знаряддя праці, добрива, вода, пестициди і насіння, воно позбавлене належного доступу до ринку, а вироблювану ним продукцію через низьку якість рідко вдається продати за розумною ціною;
· місцеві общини часто виявляються не в змозі отримати вигоду з місцевих ресурсів, таких як корисні копалини або дика природа і інші визначні пам'ятки, що привертають туристів;
· доступ до води і реалізація прав на користування цим ресурсом часто утруднені, а управління водними ресурсами, як правило, здійснюється неефективно, що приводить до їх надмірного використання і засолення;
· земля нерідко піддається надмірній обробці і перевипасанню, що призводить до зниження її продуктивності;
· общини, що проживають в посушливих районах, страждають від посухи; вони в основному займаються розведенням худоби і підсобним господарством і не мають резервів продовольства, грошей, страховки або інших форм соціального захисту, які допомогли б їм пережити неврожайні роки.
Боротьба з убогістю в посушливих районах вимагає одночасного вирішення всіх цих проблем.
Протягом останніх трьох десятиліть необхідність збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, для того, щоб прогодувати зростаючу кількість населення Землі, тому це все призвело до зменшення земельних і водних ресурсів. В порівнянні з 1970 роками в даний час прогодувати необхідно на 2,2 млрд. чоловік більше. До тепер темпи виробництва продовольства не відставали від темпів зростання чисельності населення, проте збільшення чисельності населення продовжується, а це означає, що на протязі наступних 30 років нам потрібно на 60 % більше продовольства. Ця зростаюча потреба в сільськогосподарських площах є причиною обездіснення 60-80 % земель на нашій планеті.
За оцінками, щорічно від 1,5 млн. до 2,5 млн. гектарів зрошуваних земель, від 3,5 млн. до 4 млн. гектарів сільськогосподарських угідь, що зволожуються природними опадами, і близько 35 млн. гектарів пасовищних угідь повністю або частково втрачають продуктивність унаслідок деградації земель.
Відновлення грунтів, втрачених в результаті ерозії, -- процес вкрай повільний. Для формування грунтового шару товщиною 2,5 см потрібно близько 500 років. У багатьох районах все більш серйозною проблемою стають пилові бурі, які як в епіцентрі, так і на значній відстані від нього впливають на здоров'ї людей і стан екосистеми. Сильні бурі, що спостерігаються в пустелі Гобі, завдають шкоду обширній території Китаю, Кореї і Японії і в посушливі сезони у багатьох людей викликають напади лихоманки, кашлю і почервоніння очей. Пил, який вітром переноситься з пустелі Сахари, викликає проблеми з диханням навіть у жителів Північної Америки і руйнує коралові рифи в Карибському басейні. Генеральна Асамблея ООН проголосила 2006 рік Міжнародним роком пустель і опустелення. 2006 рік також знаменує десяті роковини ухвалення Конвенції Організації Об'єднаних Націй по боротьбі з опустеленням в тих країнах, де бувають серйозні посухи, особливо в Африці. Дана Конвенція повністю підтримується 191 країною, тобто майже всіма державами -- членами Організації Об'єднаних Націй.
Отже, наслідки опустелення дуже згубно впливають на життя людей, рослин і тварин, тому потрібно об`єднуватися всім жителям Землі задля того щоб повністю вирішити проблему опустелювання.
4.3 Освоєння пустель
Пустелі та напівпустелі мають великий потенціал та багаті запаси природними ресурсами: паливно-енергетичними (нафта, газ, газоконденсат, кам'яне вугілля, енергія сонця й вітру), рудами чорних та кольорових металів (мідь, поліметалеві руди), хімічними сировинами (фосфорити, сірка, калійна сіль), будівельними матеріалами, агрокліматичними ресурсами (довгий вегетаційний та безморозний періоди, велика сума активних температур, що дозволяє вирощувати теплолюбиві культури), лікувальними, прісними й мінералізованими підземними водами, пасовищами, вигідними за кормовими і кліматичними умовами для вирощування тварин.
Великі запаси сонячної радіації - 160 ккал/кв. см. Та сума активних температур від 4000° до 5500° дозволяє вирощувати бавовник середньо- і довговолокнистий, кенаф, гранати, хурму, грецький горіх, пекан.
Отже, завдяки своєму «багатству» пустельні райони стали ласими шматками землі для людини. Антропогенний вплив на непорушні пустельні ділянки робить великий вплив - пустеля зростає в площі, в багатьох випадках винна в цьому саме людина.
В Пустельних районах до 95% води використовується на зрошення. Головні багатства вод аридних зон знаходяться під землею, в таких районах особливо багато прісних і слабосольоних вод. Підземні води в основному використовуються для пасовищ, щоб було чим кормити худобу.
Через складну тектонічну будову пустелі складені морськими і континентальними осадовими породами. Це відбилося на переважанні корисних копалин осадового походження: нафти, газу і газоконденсата, генетично пов'язаних з ними озокерита і нафтових вод , що утримують в собі йод і бром. Отже, такі суворі для проживання аридні райони не обділені родовищами корисних копалин. Людина почала використовувати у власних цілях і тим самим порушила гармонійність природи.
Розвиток промисловості в поливній зоні, як і всюди, зазвичай веде за собою зростання старих міст, народження нових, нерідко з селищ міського типу. Оазиси відрізняються високою концентрацією міського і сільського населення, багатофункціональним розвитком міст, особливо промислових, високою концентрацією міського населення в головному місті області, нерідко єдиному. Оазис притягає до себе промисловість, зайві робочі руки, готує кадрів для промисловості і сільського господарства, служить організаційно-господарським центром для великої території.
Транспорт в будь-якому ландшафті -- засіб зв'язку, перевезення вантажів і людей. В умовах пустелі це, крім того, і спосіб подолання простору рухомих пісків, безводних районів. Надійність і швидкість пересування, достатня незалежність від водопостачання, мінімум збитку, що заподіюється ландшафту, -- головні вимоги до транспорту, що працює в пустелі.
Найстародавніший спосіб пересування по пустелі -- гужовий транспорт у наш час втратив своє значення. Тепер верблюдом, ослом, конем чи ішаком якщо і користуються, то на коротку відстань.
Важливе значення в освоєнні пустелі належить залізницям. Будівництво першої з них на території СРСР Красноводськ-- Чарджоу-- Ташкент-- відноситься до кінця ХІХ ст. Дорога скоротила час, необхідний для досягнення середньоазіатських околиць, сприяла їх заселенню, розвитку товарних відносин. Вслід за цією залізничною дорогою були побудовані ще більші по майже всіх аридних районах світу.
На відміну від залізниць автотранспорт обслуговує головним чином внутрішні перевезення, роблячи безпосередній вплив на освоєння пустель.
До сучасних транспортних засобів треба віднести нафтопроводи і газопроводи. Їх споруджують з обов'язковим виконанням робіт по закріпленню пісків засобами фітомеліорації, хімічного і механічного захисту від видування труб і розвівання пісків.
Особливо потрібний авіатранспорт, його переваги в умовах пустель незаперечні, особливо при перевезеннях пасажирів. Людям не доводиться страждати ні від високих температур, ні від пилу, ні від зневоднення. Основна маса пасажирів і вантажів йде з оазисів, тому авіарейси понад усе здійснюються між містами, обласними і районними центрами.
Історично в пустелі склалися два основні типи зрошуваного землеробства -- дрібнооазисне і крупнооазисне. Як географічний тип дрібнооазисне землеробство розвивалося на підгірних рівнинах біля дрібних водних джерел (річок, струмків) і на контакті з пустелею -- в місцях розливів паводкових вод, вклинювання підземних вод, на тимчасовому стоці.
Крупнооазисне землеробство виникло в дельтах і долинах великих та середніх за стоку річок.
Отже, зусиллями учених і практиків виконана колосальна робота по вивченню і освоєнню пустелі. На підставі експериментальних досліджень доведена можливість сільськогосподарського освоєння пустель, оазисних пісків при їх зрошуванні, створення штучних водозбірних майданчиків, поверхневе і корінне поліпшення пасовищ, впровадження нових посухостійких культур, агромеліорація оголених пісків, оцінка і прогноз врожайності пасовищ, опріснення засолених вод, використання засолених вод для зрошування.
Створені різномасштабні карти -- ґрунтові, пасовищні, підземних вод, кліматичні, геологічні, такі, що відображають багаторічну працю великого числа фахівців. Для складання карт окрім традиційних методів використовуються аерофотознімання, дані штучних супутників Землі.
Освоєння пустель -- це не тільки ресурсокористування, але і вивчення законів розвитку аридного ландшафту, природних процесів, що відбуваються в нім, щоб нейтралізувати екстремальний прояв сил природи, штучно створювати необхідну рівновагу в екологічних системах. Нарешті, освоєння аридних зон - це, і соціально-економічна проблема, від вирішення якої залежить поліпшення життєвих умов багатонаціонального населення.
4.4 Майбутнє пустель
Прогрес науки і техніки за останні десятиліття корінним чином змінив можливості вивчення і освоєння природних багатств пустельного світу.
У багатьох пустелях ведуться великі роботи по їх сільськогосподарському і промисловому освоєнню, будуються крупні гідроелектростанції, іригаційні канали, залізничні й шосейні дороги, виникають нові промислові підприємства по видобутку і переробці корисних копалини. Біля них виникають нові населенні пункти, через пустелі на тисячі кілометрів пролягли залізні і автомобільні дороги, лінії нафто -, газо- і водопроводів.
Тепер уже ні у кого не викликає сумніву величезному економічному потенціалі пустель.
Найближчим часом величезні простори пустель будуть всесторонньо обстежені вченими. У надрах всіх пустель виявлять багаті запаси підземних прісних і солоних вод, здобич яких при високому рівні техніки, а у разі потреби і опріснення, вже не представить великих проблем. Майже повсюдно розроблятимуть багаті родовища нафти, газу, чорних, кольорових, рідкісних і благородних металів, а також нерудних корисних копалини -- мінеральних солей і кам'яного вугілля.
Багатства земних надр змусять людину створити в пустелі тисячі населених пунктів і промислових підприємств.
Висока ефективність заходів щодо освоєння природних ресурсів пустель буде обумовлена ще ширшим використанням всіх досягнень науки і техніки.
На допомогу дослідникам прийдуть технічно досконаліші методи вивчення мінеральних багатств; завдяки цьому детальніше будуть вивчені особливості геологічної будови пустель і розміщення корисних копалини в їх надрах.
Більш швидкому і ефективному вивченню і освоєнню пустель сприятиме вдосконалення аєрофотознімкових методів, і зокрема використання методів індикаційного аерофотознімання.
Такими методами можна буде з достатньою достовірністю визначити особливості геологічної будови пустель, їх рослинного і ґрунтового покриву. Це дозволить не тільки виявити наявність підземних вод або родовищ корисних копалини, але і визначити глибини їх залегання.
Використання спеціалізованих аерознімків з літаків і космічних супутників підвищить продуктивність польових і камеральних робіт, дозволить отримати об'єктивніші і точніші дані і виконувати роботи найекономічніше в сенсі витрат часу, праці і засобів.
Запаси сонячної енергії у всіх пустелях величезні, їх використання здійснюється завдяки створенню стаціонарних і пересувних сонячних пристроїв і установок -- термоелектричних, фотоелектричних генераторів. Ці пристрої матимуть перевагу перед тепловими електростанціями і машинами, значно громіздкішими. Сонячна енергія дасть можливість створити дешеві пристрої, щоб охолодити розпечене повітря пустелі, внесе до кожного будинку прохолоду.
Разом з цим будуть створені могутні електростанції іншого типу. Одні з них будуть побудовані на великих річках, що перетинають пустелі транзитом. Інші користуватимуться газовими і нафтовими свердловинами, що дають для вироблення енергії дешеве паливо, треті, найбільш незвичайні, працюватимуть на атомній анергії. Надлишок енергії дозволить корінним чином змінити умови життя людини в пустелях.
Основна увага учених буде направлена на подолання трьох чинників, що обмежують життя в пустелі -- безводдя, жару і як наслідок цього слабку біологічну продуктивність.
У акстрааридних пустелях, бідних підземними прісними водами основним джерелом води будуть солоні підземні води. Їх опріснення буде звичайною справою. Воно проводитиметься різними шляхами: дистиляційним, кристалізаційним, електродіалізом, хімічними методами. Будуть розроблені і широко введені в практику проекти стаціонарних і пересувних опріснювачів різної продуктивності. Через пустелі протягнуться на тисячі кілометрів канали і водопроводи від крупних річок і озер з прісною водою, розташованих зовні пустель.
В результаті цього в пустелях буде корінним чином перебудована сучасна мережа гідрографії. У них з'являться нові водні магістралі, будуть відновлені річки, що протікали через пустелі у далекому минулому, в четвертинний час.
Найбільш консервативним в пустелях залишиться лише тваринництво воно стане продуктивнішим і організованим за рахунок виведення нових порід худоби, краще пристосованих до умов жарких пустель і раціональнішого використання природних пасовищ.
Буде автоматизована робота по водопою худоби. Вода з колодязів викачуватиметься електронасосами і розподілятися системою водопроводів за водопійними пунктами. Завдяки цьому різко скоротяться перегони худоби на віддалені водопої.
Значні зміни відбудуться в техніці повітряного, залізничного і автомобільного транспорту.
Пустелі будуть пересічені залізними і шосейними дорогами у всіх напрямах. Зростуть швидкості руху і протяжність дорог. Найбільші труднощі будівельники доріг зазнаватимуть при прокладці автотрас через простори піщаних пустель з складнішим еоловим рельєфом.
Корінним чином повинні змінитися умови життя людини, що пов'язане з необхідністю боротьби з перегрівом і недостатньою забезпеченістю водою. Перша проблема легко може бути вирішена шляхом широкого використання кондиціонованого повітря. За наявності в пустелях достатньої кількості електроенергії це не зустріне особливих проблем.
Будинки майбутніх мешканців пустель стануть вельми комфортабельними. Це буде забезпечено високим рівнем розвитку техніки і багатими енергетичними ресурсами пустель.
Ідеальне житло в пустелі повинне мати наступне технічне устаткування: установки для кондиціонування повітря, побутові холодильні установки, електричні або сонячні опріснювачі солоної води, електричні або газові кухні і опалювання, радіо і телебачення.
Проблема водопостачання складніша, але цілком вирішувана. Вода здобуватиметься різними способами -- шляхом будівництва водопроводів від крупних річок і озер з прісною водою, пристрої артезіанських свердловин, опріснення солоних ґрунтових і морських вод.
Все це забезпечить для жителів пустелі комфорт. Люди прагнутимуть в пустелю, особливо взимку, коли в північних країнах наступають короткі і похмурі дні. Достаток сонця, сухе повітря, прохолода і надзвичайна своєрідність природи пустель приверне мільйони туристів. Сюди приїжджатимуть для відпочинку. У пустелі з'явитися тисячі курортів для лікування захворювань нирок, ревматизму.
Таким чином, прийде час, коли людство здійснить в пустелях ряд корінних перетворень: добуде достатню кількість води із земних надр, опріснить солоні морські і підземні води, перекине річкові води з вологіших районів в пустелі, вирощуватиме удосталь на знов освоєних землях сільськогосподарські продукти, перетворить усюди енергію сонця в електроенергію, створить комплексні міста з штучним кліматом. Тоді пустеля стане ще більш жилою і зможе віддати людині всі свої багатства
Додаток А.
Таблиця 1А. Площа аридних територій на континентах, млн. кв. км. (за Мейглом, 1955).
Континенти |
Екстрааридні |
Аридні |
Напіваридні |
Відношення пустель до площі Землі |
Всього |
|
1. Австралія |
-- |
3,86 |
2,52 |
83 |
6,38 |
|
2. Африка |
4,56 |
7,30 |
6,10 |
59 |
17,96 |
|
3.Азія |
1,05 |
7,91 |
7,51 |
38 |
16,74 |
|
4. Північна і Центральна Америка |
0,03 |
1,28 |
2,66 |
10 |
3,97 |
|
5. Південна Америка |
0,17 |
1,22 |
1,63 |
8 |
3,02 |
|
6. Європа |
-- |
0,17 |
0,84 |
1 |
1,01 |
Додаток Б
Таблиця 2Б. Едафічні типи пустель
Тип пустель |
Вплив на формування рослинності |
|
А. Глинисті переважно засолені |
Найбільш жорсткі умови у зв'язку зі слабою водопроникненістю субстрату. Поширені галофітні напівчагарники й чагарники (лободові, полині, кохії, біюргун, солянки тощо). |
|
Б. Кам'янисті (щебенисті,галечникові) |
Несприятливі умови (грубоскелетні, щільні, загіпсовані). Сукуленти (кактуси, товстянкові); колючі і подушкоподібні форми; рослини - вбирачі вологи туманів. |
|
В. Скельні |
Мохи, лишайники; по тріщинах - чагарники й трави. |
|
Г. Солончакові |
Надлишок солей; зниження рельєфу (сарсазан, солесос, солянки, поташник). |
|
Д. Піщані |
Рухливий і дуже водопроникний субстрат. Злаки - аристида, бородач, дантонія, осоки. Чагарники - кандим, джузгун, ефедра, карагани. Дерева - саксаули, акації. Ефемери. Дерева і чагарники мають придаткові (повітряні) корені. |
|
Е. Лесові |
У передгір'ях. Потенційно-родючий субстрат: ефемери; напівсавани з рідколіссями мигдалю і фісташки. |
Додаток В
Таблиця 3В. Кліматичні типи аРидних екосистем (пустель, напівпустель)
Тип (за режимом зволоження і температур) |
t °С зими |
максимум опадів |
Загальні риси рослинності |
Райони поширення |
|
А. Абсолютні пустелі (майже повна відсутність опадів; конти-нентальні райони тропічного поясу з високими температурами повітря) |
10. ..25 |
- |
На рівнинах відсутня, в ущеллях - розріджена |
Центральна і Східна Сахара |
|
Б. Прибережні пустелі тропічного і субтропічного поясів (дощів немає; волога надходить у вигляді туманів від холодних течій) |
14. ..20 |
- |
На рівнинах відсутня; на схилах рослини-конденсатори вологи туманів |
Атакама, Наміб |
|
В. Тропічні і субтропічні з літнім максимумом опадів, перехідні до саван |
18. ..20 |
літо |
Розріджені акацієві рідколісся, злаки |
Центральна Австралія (мульга-Скерб), Південна Сахара |
|
Г. Помірні з літнім максимумом і холодною зимою, жарким літом |
-5. ..-30 |
літо |
Напівчагарникові (полині, лободові), чагарникові; відсутні ефемери. Літня вегетація |
Центральна Азія, Казахстан (Гобі, Батпак-Дала, Мойинкум) |
|
Д. Помірні з прохолодною зимою і зимовим максимумом опадів, теплим літом, в умовах різкоконтинентального клімату |
1...5 |
зима |
Чагарники і напівчагарники, переважно вічнозелені подушкоподібні, низькі туссоки |
Напівпустелі Патагонії |
|
Е. Тропічні і субтропічні з нерегулярним зволоженням, теплою зимою і жарким літом |
14. ..20 |
не регу-лярно |
Деревно-чагарникові колючі угрупування (мескіт, креозотовий кущ), сукуленти |
Сонора, Карру, Сомалі, Пн.- Мексиканське нагір'я Сх. Австралія, Гран-Чако |
|
Є. Переважно субтропічні з зимово-весняним максимумом опадів, сухим літом (перехідний до середземноморських лісів і чагарників) |
3...12 |
зима - весна |
Аридні напівсавани, сукуленти; багато ефемерів і ефемероїдів |
Ірано-Туранські пустелі, Малий Карру, північна частина Сахари |
|
Ж. Високогірні холодні |
Колючі подушкоподібні кріофіти |
Тібет, Східний Памір, Пуна |
Додаток Г
Рис. Г 1 Карта природних пустельних ландшафтів земної кулі [15, с.15]
Додаток Д
Рис. Д.2. Піщана пустеля Рис. Д 3. Солончакова пустеля
Рис. Д.4. Скельна пустеля Рис. Д.5. Щебениста пустеля
Додаток Ж
Рис. Ж 2 Ареали тварин пустель світу [15, с.103]
Додаток З
Рис. З 2 Ареали рослин Пустель світу [15, с.104]
Додаток И
Таблиця 1Б Територія потенціольного опустелення на континентах (тис. кв. км)
Ступінь опустелення |
Африка |
Азія |
Австралія |
Північна Америка |
Південна Америка |
Єропа |
Вцілому світ |
Середня 3 840 5 177 2 904 2 931 1 674 678 17 204
Велика 5 032 6 849 3 120 1 328 1 315 218 17 862
Дуже 1 857 486 332 200 444 51 3 370
велика
Всього 10 729 12 512 6 356 4 459 3 433 947 38 436
*без обліку екстрааридних пустель - 8 967,5 тис. кв. км.
Додаток К
Марка СРСР. Збережи природу і світ!
ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІМАТУ РІЗНИХ ТИПІВ ПУСТЕЛЬ
Пустелі |
t °С літа |
t °С зими |
Опади |
Максимум опадів |
Ґрунти |
|
а) помірного поясу 4 тип |
20.. .34 |
-5. ..-ЗО |
0-200 |
літо |
Сіро-бурі |
|
5 тип |
10.. .20 |
1...5 |
200 |
зима |
Бурі пустельні |
|
7 тип |
24.. .31 |
1...-15 |
80.. .200 |
весна |
Сіро-бурі |
|
б) субтропічного поясу, 3 тип |
до 32. ..34 |
3...-12 |
200 |
літо |
Сіро-бурі, сірі |
|
6 тип |
до 32. ..34 |
3...-12 |
200 |
нерівн. |
||
7 тип |
до 32. ..34 |
3...-12 |
200 |
зима |
||
в) тропічного поясу, 1 тип |
35. ..37 |
10. ..25 |
0 |
Сіро-коричневі |
||
2 тип |
19. ..24 |
14. ..20 |
0...50 |
Різноманітні |
||
3 тип |
30. ..32 |
18. ..20 |
200 |
літо |
Різноманітні |
|
6 тип |
різна |
різна |
200 |
мерів. |
Різноманітні |