Топоніми Луганської області

Работа из раздела: «География и экономическая география»

/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи дослідження топонімів луганської області
• 1.1 Топонімія Луганщини: основні етапи формування, джерела, зв'язок із розвитком суспільства
• 1.2 Класифікація топонімів
• Висновки до 1 розділу
• Розділ 2. Вплив географічного середовища на виникнення топонімів луганщини
• 2.1 Гідроніми Луганської області
• 2.2 Ороніми Луганської області
• 2.3 Ойконімія Луганщини
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Для вивчення географічного середовища, історії народу, умов його життя, розвитку й специфіки його мови велике значення мають дослідження географічних назв - топонімів. Походження географічних назв цікавлять людей з давнини. Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження - означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо.

Законом України 'Про географічні назви' визначається, що 'встановлення назв географічних об'єктів, а також їх унормування, облік, реєстрація, використання та збереження має важливе значення для вирішення завдань національної безпеки, розвитку економіки, науки і освіти, державного будівництва, міжнародного співробітництва, а також у повсякденному житті громадян” [Закон України 'Про географічні назви' від 31 травня 2005 № 2604-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 27.].

Дослідження просторового розташування та відмінностей структури топонімів різних територіальних топонімічних угрупувань дає можливість виявлення взаємозв'язків між ними та іншими складовими суспільно-географічних комплексів, як то етнонаціональна структура населення, історико-етнографічні ознаки територій, провідні типи господарювання, культурні та релігійні відносини, політичний устрій. При цьому аналізу піддається не тільки сучасний стан суспільно-географічних комплексів. Через те, що кожний топонімічний пласт фіксує умови, що існували на час його появи, відокремлення його методами топостратиграфії та наступне вивчення дозволяє вченим реконструювати суспільно-географічні умови минулого. У цьому причина широкого застосування даних топоніміки в історико-географічних дослідженнях кінця ХХ - початку ХХІ століття.

топонім оронім гідронім ойконімія

Власні географічні назви є одним із важливих джерел ознайомлення іноземців із соціокультурним простором України, зокрема Луганської області, висвітлення окремих питань її історії, культури, національних традицій.

Аналіз останніх досліджень свідчить, що можливості вирішення складних топонімічних завдань, пов'язаних з розробкою теорії топоніміки, методів топонімічних досліджень розкривається в роботах О. Афанасьєва, В. Жекуліна, В. Жучкевича, Е. Мурзаєва, В. Ніконова, Н. Подольської, Є. Черняхівської; питання щодо висвітлення загальних та регіональних закономірностей топоніміки, результатів збору та інтерпретації власних географічних назв розглядається у працях Л. Василюк, В. Кихтюк (Волинська обл.), К. Галас, Н. Кидибиць (Закарпаття), Ю. Карпенко (Чернівецької обл.), О. Нищої (Харьківська обл.), О. Ніколаєвої, В. Шевцова (Луганська обл.), Н. Таранової (Тернопільська обл.), Є. Черняхівської (Львівська обл.) та ін.; питання методики збирання, зберігання та обробки топонімічної інформації, рекомендації щодо вивчення топоніміки своєї місцевості розкривається у роботах Л. Зеленської, О. Стрижака, М. Янко.

Чекає свого поглиблення та ґрунтовного вивчення питання про походження топонімів Луганської області. Його наукова розробка дає змогу привернути увагу до сучасних проблем виникнення або зміни назв географічних об'єктів Луганщини на основі історичного досвіду соціуму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Магістерське дослідження виконувалося відповідно до теми

Об'єкт дослідження - топоніми Луганської області.

Предмет дослідження - закономірності виникнення, розвитку, функціонування топонімів Луганської області.

Мета магістерської роботи - комплексне дослідження історії виникнення, функціонування та зміни топонімів Луганської області, що зумовлені сукупністю природно-географічних, історичних і соціально-культурних процесів.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі завдання дослідження:

1. Визначити основні етапи формування, джерела топонімів Луганщини, проаналізувати їх зв'язок із розвитком суспільства.

2. Розробити класифікацію топонімів Луганської області.

3. З'ясувати вплив географічного середовища на виникнення назв гідрологічних і орографічних об'єктів Луганщини.

4. Дослідити походження та розвиток назв населених пунктів Луганщини.

Методи дослідження. При написанні магістерської роботи використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний (для порівняльної характеристики топонімів окремих регіонів, що сформувалися за історичний час у вигляді вербального відображення природного і соціального середовища життя людей), системного підходу (розгляд топонімів як специфічної суспільно-географічної системи, що утворюють певну цілісність, спільність за особливостями утворення, зв'язками, структурою та функціями), статистичний (для формування вибірки топонімів, узагальнення та аналізу кількісного поширення топонімічних явищ і характеристик), історичний (для з'ясування походження окремих топонімів), класифікації (для систематизації топонімічної інформації, кількісної класифікації топонімів Луганської області), геоінформаційний (для укладання електронних топонімічних карт).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використанні в навчально-виховному процесі загальноосвітніх закладів Луганщини на уроках природознавства, географії, історії, регіонального курсу 'Луганщина - мій рідний край” та в позаурочній краєзнавчій роботі. Основні положення магістерської роботи доповнять зміст географічних та методичних дисциплін, що викладаються на кафедрі географії ЛНУ імені Тараса Шевченка. Результати дослідження можуть бути використані студентами-географами в ході підготовки курсових робіт та виконання індивідуальних дослідних завдань краєзнавчої тематики, у процесі розробки навчально-методичних матеріалів на педагогічній виробничій практиці.

Проаналізований фактичний матеріал становить певну цінність і для подальшого розв'язання актуальних ономастичних проблем, а також для порівняльно-історичного вивчення топонімії України. Дослідження географічних назв Луганщини може розглядатися як один із фрагментів цілісного опису топонімії України, проведення її топонімічного районування та створення зведених топонімічних мап.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, двох розділів (чотирьох підрозділів), висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг - с. _____

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження топонімів луганської області

1.1 Топонімія Луганщини: основні етапи формування, джерела, зв'язок із розвитком суспільства

Кожний народ дає свої назви містам, селам, водоймам, лісам, горам, долинам, полям і лугам. У них відображено історію матеріальної і духовної культури народу, його побут, історію природно-географічного середовища. Ще 1896 року І. Філевич зазначив, що 'назви не можуть бути комплексами звуків без значення, а є в загальному або характеристикою природи місця, або - діяльності людини, або, нарешті, простою відміткою про зв'язок людини з місцем” [Галас К.Й. Українська топонімія Закарпаття в лінгвістичному аспекті. / К.Й. Галас. - Ужгород, 1979. - 119 с.13 с.]. Саме найменування населених пунктів є одним із цінних джерел висвітлення багатьох питань географії, історії, етнографії та інших країнознавчих дисциплін.

Топоніміка (від грец. topos - місце і onoma - ім'я, назва) - наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику трьох наук і використовує дані з трьох областей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики [Мурзаев Э.М. Очерки топонимики / Э.М. Мурзаев. - М.: Мысль, 1974. - 25 с.].

Топоніміка, як стародавня наука, своїм походженням зобов'язана географії, і не випадково А.М. Маракуєв пише:'. Під топонімікою ми розуміємо ту частину географії, яка займається питаннями виникнення та еволюції географічних назв (топонімів), яка вивчає їх форму, семантику, смислову сторону і синонімію, виробляє правила їх орфографії, правопису та орфоепії (правильного вимовляння), а також прийоми їх зображення на карті існуючими системами письма і картографічними шрифтами” [Маракуев А.М. Краткий очерк топонимики как географической дисциплины / А.М. Маракуев // Учен. записки Казах. ун-та: Сер. 'Геология и география”. - Алма-Ата, 1954. - Т.18, Вып.2. - С.29-72.].

Термін 'топоніміка” з'явився у вітчизняній літературі в 1920-і рр., пізніше її конкуруючим терміном, на думку Н.В. Подольської, стала топономастіка, створюючи непотрібну дублетність [Подольская Н.В. О развитии отечественной топонимической терминологии / Н.В. Подольская // Развитие методов топоним. исследований: сборник / отв. ред.Е.М. Поспелов. - М., 1970. - С.46-53. c.47]. У роботі 'Словник російської ономастичної термінології” дано поняття 'ономастика (топономастіка) - розділ мовознавства, будь-які власні імена' [Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологии / Н.В. Подольская. - М.: Наука, 1978. - 199 с. c.97]. Ми не згодні з таким визначенням як 'розділ мовознавства”, а от з приводу другого заперечити не можем.

Базовим поняттям топоніміки виступає топонімія - сукупність назв (топонімів) на певній території. Основне значення і головне призначення географічної назви - фіксація місця на поверхні Землі.

Топонім - продукт географічної оболонки, який, у свою чергу, є географічним середовищем, тобто тією частиною, яка піддана господарському освоєнню. В результаті освоєння останньої, щоб відрізнити один об'єкт від іншого, людина дає йому ім'я (найменування). Якщо основа топоніміки - географія, то її тимчасова обумовленість - історія, а лінгвістика виступає як лексичне вираз першої та другої.

'Топоніми - це, - як пише Г. Рилюк, - вираз світовідчуття людей, культури, побуту, звичаїв, повсякденного їх оточення, психологічного стану і спілкування' [Рылюк Г.Я. Истоки географических названий Беларуси с основами общей топонимики / Г.Я. Рылюк. - Минск: Веды, 1999. - 247 с. c.7-8]. Топоніми є продуктами соціального пізнання. Вони виникають у процесі освоєння об'єктивно явищ в географічному середовищі і етномовному складі населення. Це пов'язано з потенційними можливостями, які вони несуть у вивчення соціосфери, міграційних процесів, класової структури суспільства, етнічного складу населення, навколишнього фізико-географічного середовища, питань історії мови, лексикології та лексикографії.

Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, спостерігається тісний зв'язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою - наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією - наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження - означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо. Ця особливість топонімів використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин чи тварин. Але щоб одержати таку поглиблену інформацію, потрібно досліджувати їх сукупність, сформовану під впливом характерних географічних або історичних умов.

На численних прикладах дослідження територій переконуємося, наскільки географічні назви пов'язані з особливостями місцевості, відображають її характер, при тому не лише у фізичному, а й економіко-географічному плані. Цю закономірність В. Никонов сформував так: топоніміка відображає не лише географічне середовище, а й ставлення суспільства до нього [Костинюк Л.В. Місцеві назви - усне джерело пам'яті народу: методичні рекомендації проведення топонімічних досліджень на регіональному рівні / Л.В. Костинюк. - Сторожинець, 2010. - 61 с.12 с.]. Людина відзначає в середовищі насамперед ті аспекти, які на цей час найважливіші для неї, для її діяльності та існування. Таким чином, топонім - це соціальне явище, яке не просто відображає властивості об'єкта, а подає їх крізь призму людського уявлення про даний об'єкт, розкриваючи реалії колишньої матеріальної і духовної культури населення.

Топонімія являє собою систему понять, які формувалися протягом певного історичного часу. У мовознавстві географічні назви нерідко служать єдиним свідченням давно зниклих мов, а в інших випадках, складаючи частину мовного багатства народу, дозволяють виявити важливі факти історичної фонетики, граматики, словотворення. Сучасні топонімічні дослідження обов'язково базуються на даних археології, історії, географії, палеонтології, без яких топоніміка не мала б необхідного наукового підґрунтя.

Географічні назви виконують адресну функцію щодо конкретних географічних об'єктів, а закладена в них інформація містить відомості про форму, величину, властивості цих об'єктів та їх значення в житті людини. Цим топоніміка дуже важлива для історичної географії та інших географічних дисциплін, з точки зору яких вона давно вже є джерелом наукової інформації та допоміжною географічною дисципліною.

Зважаючи на вищесказане, топоніміка, хоча і спирається на закони мови, але тісно пов'язана з природою, населенням і господарством території, тому широкому розумінні є розділом географічної науки [Таранова Н. Основні етапи розвитку топонімії як науки / Н. Таранова // Наукові записки Тернопільського НПУ імені В. Гнатюка. Серія: Географія. - 2006. - № 2. - с.8-12].

Перша й основна функція географічної назви - іменувати об'єкт, виділити його з ряду оточуючих однорідних об'єктів. Використання топонімів забезпечує спілкування між людьми, дозволяє утримувати події. Ці функції використовуються географією для просторової локалізації географічного об'єкта через географічну номенклатуру. Так, на основі якогось топоніма виникає нова назва як результат використання вже діючої назви: Петрівка - Плахо - Петрівка, Дуванка - Нижня Дуванка, Верхня Дуванка, Бурчак, Михайлівка - Бурчак - Михайлівка, Кам'янка - Закам'янка, Вільхове - Верхня Вільхова, Айдар - Заайдарівка та ін.

Основне, за чим географи звертаються до топоніміки - це їх семантика (сенс, значення топоніма): дослідники за семантикою топоніма віднаходять корисні копалини, але це в тому випадку, коли географічний об'єкт зберіг свою первинну назву. Вочевидь, до таких можна віднести назви Піски, Піщане, Рудівка, Рудове, Солоне, Солонці, Солонцеве, Цвітні Піски.

Топоніми є невичерпним сховищем географічної термінології, яка конче необхідна ландшафтознавцям при картографуванні територіальних одиниць, наприклад: Донецький Кряж, Калинова Балка, Ізвовий Яр, Степний Яр, Красне Поле, Польове, Стрілецький Степ, Крута Гора, Красний Кут, Курган, Малий Суходіл, Мирна Долина, Степне, Степове [Шевцова В.О. Топонімія Луганщини: посіб. для студента й учителя словесності / В.О. Шевцова. - Луганськ: Знання, 2000. - 116 с.10-11 с.].

Історія становлення географічних назв відображає розвиток людського пізнання і еволюцію ставлення людини до зовнішнього світу, природного, створеному природними умовами, і соціальному, освіченій у результаті взаємодії різних суспільних інститутів.

Дослідженню топонімів присвячено багато географічних праць, тому що 'нерозшифровані” географічні назви гірше запам'ятовуються й ними важко користуватись, а, крім того, назви інколи проливають світло на такі процеси та явища, про які не збереглось інших свідчень. На думку Е. Мурзаєва, 'будь-яке народження топоніма викликається історичними умовами, географічним середовищем і здійснюється засобами мови. Через топоніміку можна виявити колишні фізико-географічні особливості території, характер розселення, специфіку формування населених пунктів тощо” [Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов / Мурзаев Э.М. - М.: Мысль, 1984. - 653 с.].

Окремі питання топоніміки розглядаються у працях географів, істориків та мовознавців від часу виникнення цих наук. Творцем топоніміки був звичайно народ, географи-мандрівники, першовідкривачі, які давали назви континентам, островам, гірським вершинам тощо. Вони здійснювали збір географічних назв, їх первинну систематизацію, картографування і т.д. Тому цілком зрозумілий величезний внесок у топоніміку географів, починаючи від невідомих мандрівників і до таких вчених як О. Степанів, О. Гумбольдт, В. Семенов-Тянь-Шаньський, Л. Берг, П. Тутковський тощо. Проте для з'ясування семантики і лінгвістичних особливостей топонімів у ті часи не вистачало наукового підґрунтя. При вирішенні тих чи інших проблем, пов'язаних з географічними назвами, постала наука топоніміка, яка, проводячи лінгвістичне дослідження топоніма, обов'язково спирається на дані інших наук - історії, географії, археології.

Питання топоніміки розглядалися у працях з історії, географії, мовознавства від глибокої давнини і до наших днів, хоча сам термін 'топоніміка” з'явився близько ста років тому. Топоніміка фактом свого відокремлення як окремої галузі науки зобов'язана практичним потребам географії.

Розвиток східнослов'янської топоніміки припадає на другу половину ХІХ - початок ХХ ст. Стихійне вивчення топонімії без відповідних управлінських постанов поступово набуває більш науково обґрунтованого й системного характеру. У 1904 році була створена Картографічна Комісія при Російському географічному товаристві, яка здійснила переклад іншомовних назв російською мовою, розробила словник географічних термінів та ін.

Першим дослідником народної ландшафтної термінології в Україні був П. Тутковський. Він створив словник геологічної термінології, до якого увійшло 5000 українських наукових термінів. Народну мову він вважав 'живим організмом” і зазначав: 'Природнича термінологія існує в народній мові, у ній є дуже гарні і яскраві вирази, необхідно лише не полінуватися - ознайомитися з цими скарбами і по-науковому критично вивчити їх” [Василюк Л.Л. Топоніміка як метод географічних досліджень. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/nvvnu/ped/2010_23/R1/Vasyl. pdf]. Тутковський вказував на необхідність створення українських наукової термінології в галузях інших наук: ботаніки, зоології тощо. Для дослідників-топонімістів кожна з праць ученого містить важливу інформацію щодо місцевих географічних назв [Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології / Вовк Хв. - К.: Мистецтво, 1995. - 336 с.].

Значну роботу у дослідженні топонімії західних областей України провели польські мовознавці С. Грабец, З. Штібер та український мовознавець Я. Рудницький. Їх праці виявилися на сторінках журналів, а також виходили спеціальними виданнями протягом 1930 - 1960 років.

Велике значення мають топонімічні дослідження для картографії і сьогодні. Мова карт повинна бути максимально наближеною до народної і разом з цим відповідати загальноприйнятим нормам. Особливо це стосується перекладу іншомовних назв, які дуже часто є спотвореними. У зв'язку з тим, що один і той самий об'єкт у різних країнах називається по-різному, сьогодні стоїть проблема стандартизації географічних назв, тобто прийняття єдиної норми вимови.

Загалом розвиток топонімії в Україні у ХХ ст. можна поділити на три етапи:

1) до середини ХХ ст. - переважали регіональні роботи, питання загальної теорії розроблялися слабко;

2) 50 - 70-і роки ХХ ст. - роботи з топонімії А. Дульзона, Е. Мурзаєва, В. Никонова, А. Попова. З цього часу зростає інтерес до проблем топоніміки;

3) кінець ХХ ст. - поч. ХХІ ст. - відрізняється найбільш результативними дослідженнями, формуються наукові топонімічні школи, видаються перші топонімічні посібники.

Найбільше пожвавлення в галузі топонімічних досліджень спостерігалося на другому етапі. Свідченням чого було проведення топонімічних конференцій, що відбулися в 1959 та 1962 рр. у Києві та у 1962 р. у Москві.

Щораз бурхливіше розвивалася антропоніміка, топоніміка та гідроніміка. З'явилися праці, у яких розглядається топоніміка різних держав: Латвії, Вірменії, Казахстану тощо. Велике значення у питаннях встановлення методології та принципів дослідження топонімії мали роботи В. Никонова, Е. Мурзаєва, К. Цілуйка, Л. Гумецької, Ю. Карпенка.

Під час подальшого розвитку топоніміки розроблялась і вдосконалювалась методика збирання і дослідження слов'янських географічних назв. Було складено програми, анкети для збирання матеріалів (М. Кордуба, О. Лазаревський, Б. Плащанський), зроблено спроби систематизувати й опублікувати виявлений матеріал, але єдиного, чіткого методу дослідження відповідної системи все ж таки не було досягнуто.

Дослідження топоніміки України до недавнього часу здійснювалося в основному за певними територіями, найчастіше - окремими адміністративними одиницями - областями.

Дослідженню топонімії України присвятив свою кандидатську дисертацію - О. Афанасьєв ('Географічне дослідження топонімічної системи України”, 2006), Т. Купач ('Методика географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів)', 2007).М. Янко склав 'Топонімічний словник України' (1998). Дослідженню топонімії України присвятив свої праці К. Цілуйко ('Програма збирання матеріалів для вивчення топоніміки України”, 1962; 'Про складання національних ономастичних атласів”, 1967, 'Словник гідронімів України”, 1979). Назви населених пунктів Закарпаття стали предметом кандидатської дисертації К. Галаса ('Топоніміка Закарпатської області”, 1960), Львівщини - Є. Черняхівської ('Топонімія Львівщини”, 1966), Волині - В. Кихтюк (Історична топоніміка Волині: формування, джерела, зв'язок із розвитком суспільства”, 2010), а дослідженню топонімії Буковини (Чернівецької області) присвятив свою докторську дисертацію Ю. Карпенко ('Топонімія Буковини”, 1967). Топонімічна робота проводиться і в інших містах України: Дніпропетровську (І. Сухомлин 'Про походження назви Мишуриного Рога на Дніпропетрівщині”, 1973), Полтаві (О. Стрижак ' Назви річок Полтавщини”, 1963), Донецьку (В. Чубенко 'Географические названия на территории Донецкого кряжа”, 1939; Є. Отін 'Каталог рек Северного Приазовья”, 1975; 'Гідроніми Східної України”, 1977; 'Словник гідронімів України”, 1994;), у Тернополі (Д. Бучко 'Ойконімія Покуття”, 1992); у Чернівцях (Я. Редьква 'Гідронімія Західного Поділля”, 1998); у Луцьку (Л. Василюк 'Фізико-географічна зумовленість топонімії Волинської області”, 2000), в Ужгороді (В. Німчук 'З історії топономії Закарпаття”, 1976; О. Брацьо 'Топонімка як важлива складова краєзнавства на Закарпатті, 2009), у Хмельницькому (К. Баценко 'Місцеві апелятиви з топонімії Хмельниччини”, 1976), в Одесі (Л. Горожанкіна 'Топонімія Роздільнянського району Одеської обл. ”, 1976; О. Мельничук ”Топоніміка Колимського р-ну Одеської обл. ”, 1957), у Кіровограді (В. Лучик 'Основи тюркського походження в гідронімах Кіровоградщини”, 1994), у Чернігові (Ю. Виноградський 'Назви міст, сіл та річок Чернігівщини”, 1957) та ін.

Серед провідних топонімістів можна виділити київських вчених - А. Белецького, Р. Кравчука, В. Німчука. У Львові Б. Думін опублікував цікаві спостереження про перейменовані географічні назви. Типологічними класифікаціями ойконімів займалися Д. Бучко, О. Купчинський, В. Никонов, О. Стрижак, О. Суперанська, В. Жучкевич, О. Черняхівська, К. Цілуйко, Л. Гумецька, Ю. Карпенко та інші.

Топонімію Луганщини в цілому і лімнонімію Луганщини досліджувала В. Шевцова. Досить вагомою працею є 'Исторические аспекты топонимов Луганщини' В. Висоцького. Гідроніми Луганщини стали темою статті Н. Лєснової. Прикладні аспекти топоніміки (на прикладі Слов'яносербського району Луганської області) досліджували О. Ніколаєва й Т. Панкратьєва.В. Смоляр присвятив статтю топонімії м. Ровеньки та прилеглих селищ.

В основу нашого дослідження були покладені зібрані нами дані з фізико-географічних, економіко-географічних описів, з історії заселення Луганської області, картографічні, літературні, архівні джерела. Аналіз джерельної бази свідчить, що географічні назви служать орієнтирами в часі і просторі, створюючи історико-культурний вигляд регіону. Топоніміка Луганської області тісно пов'язана з історією краю, передусім із його заселенням. Це типове явище для новозаселених регіонів, до яких належить і наш край.

Вивчення топонімів ведеться з точки зору закономірності їх становлення і розвитку, залежності їх смислового змісту від географічних, історичних і соціально-економічних умов досліджуваної місцевості. У Луганській області чимало назв, так чи інакше відобразивших історію заселення цього регіону України різними етнічними групами. Ґрунтуючись на цих твердженнях можна виділити основні етапи та напрями формування топонімії Луганської області, в описі яких досить чітко відображено міграційні процеси, які відбувалися на території нашого краю протягом сотень років і тривають досі та обумовлювали появу назв географічних об'єктів. На основі комплексного аналізу літературних джерел ми визначаємо наступні етапи:

1 етап - доісторична доба. Заселення території області розпочалося приблизно 100 тис. років тому. У районі хутора Колесникова (Станично-Луганський район), сел. Червоний Яр (риса м. Луганська), була виявлена стоянка людини раннього палеоліту. У районі с. Петрівка, Станично-Луганського району, досліджені стоянки пізнього палеоліту, вік яких близько 14 тис. років. Найбільш заселеною територія області стала з III - I тис. до н. е. Тут мешкали іраномовні скотарсько-землеробські племена - скіфи й сармати, потім - алано-болгарські племена (праболгари).

Ще від часів скіфів збереглися назви річок Дон і Донець, бо їх міняли алани та іраномовні племена сарматського походження (іраномовне дон - вода), а це були близькі одне одного народи.

2 етап - середні віки (IX - XVII ст.). У IX - XIII ст. басейн Сіверського Дінця заселяли кочові племена тюркського походження: печеніги, торки, половці. Як пам'ять про ті часи, збереглися назви рік тюркського походження: Айдар, Євсуг, Ковсуг, Деркул, Міус. Після татаро-монгольської навали довгий час територія була малозаселена. З середини ХV століття в результаті розпаду Золотої Орди донецькі степи опинилися у центрі запеклої боротьби між Великою Ордою і Кримським ханством. Постійні війни призвели до того, що ці землі стали називати 'Дике поле” [Сорокина, с.10]. Терени майбутнього Луганського, як і всього Середнього Подінців'я, знаходилися під контролем кримських та ногайських татар. Сіверський Донець ділив Подінців'я на лівобережне - ногайське та правобережне - кримське. Так само через Дике Поле пролягали сакми - військові дороги кримців. У середній течії Сіверського Дінця були численні татарські перевози і перелази, якими татари доправлялися на Русь.

3 етап - початок колонізації Дикого поля запорізькими і донськими козаками (XVII - початок XVIII ст.). На XVII ст. припадає початок утворення поселенської мережі на території сучасної Луганської області. Заради укріплення південного кордону ще у середині XVII ст. з'явилося кілька невеличких поселень, найбільшими з яких були Осиновий Острог, заснування якого відноситься до 1637 р., Новопсков (1638 р.) та Білолуцьк на Айдарі (1643 р.), які є найдавнішими поселеннями на території Луганщини [Пірко, с.15]. У 1649 р. на місці трьох хат збіглих селян було збудовано містечко Трьохізбенськ (село Трьохізбенка), що мало захищати від нападу кримських татар. У середині XVII сторіччя з'являються козацькі запорізькі поселення Кам'яний Брід та Вергунка. Козацтво залишило такі ойконіми: Зимівник, Козаківка, Байдівка. Чимало поселень зберігають імена або прізвища козаків.

Головним чинником, який відігравав провідну роль на перших трьох етапах формування топонімії, були природні умови, що визначали місця виникнення поселень. Формування поселенської мережі розпочалося з орієнтації на гідрографічну мережу регіону: річки Сіверський Донець та його ліві притоки Айдар, Красна, Тепла, Біла.

4 етап - колонізаційний (початок XVIII - кінець XVIII ст.).

На початку XVIII ст. кримців було остаточно витіснено з території Середнього Подінців'я. На лівобережжі Сіверського Донця вже існувало більше 10 поселень, чисельність населення яких не перевищувала 150 осіб. До найбільших належали Луганське (зараз - Станично-Луганське) із населенням 149 осіб, Боровське - 120 осіб та Красноянське - 115 осіб [Подов, с.116]. Інші поселення - Староайдарське, Теплинське, Трьохізбенське, Сухорєвське, Ново-Краснянський Юрт, Ново-Айдарське, Біленське, Закотинське - мали людність менше 100 осіб.

Сенатським указом від 29 травня 1753 р. в цьому районі було дозволено селитися південним слов'янам - сербам і хорватам, а також молдаванам, румунам і полякам, об'єднаним в гусарські полки і роти (з центром у місті Бахмуті), в обов'язок яких входила охорона південних кордонів Росії. Ця територія стала іменуватися Слов'яносербія (в старій орфографії - Слава-Сербія). Назва селища етнонімного походження, двослівна, утворена від найменування національності - серб, і назви групи народів, об'єднаних мовою та культурою - слов'ян. Серби-гранічари заснували нові села - Підгірне (з 1784 р. - Донецьке, з 1817 р. - Слов'яносербськ) і Хороше 1 (колишня Дванадцята Рота). Сербські поселення, шанці, були влаштовані на місці старих поселень, чим і пояснюються їх російські назви: на Дінці - Серебрянка, Червоний Яр, Верхнє, Вергунка, Привільне, Кримське, Нижнє Підгірне (Слов'яносербськ), Жовте, Кам'яний Брід; на Лугані: Черкаське, Гарне, Калинівське, Троїцьке, Луганське. Усі військові поселенці розділилися на полки, полки - на роти і шанці.

Це викликало появу цілого ряду ойконімов зі словом рота, що мали при собі порядкове прикметник. Ці нові назви вживалися паралельно зі старими, наприклад: Перша Рота - Серебрянка, Друга Рота - Луганське, Третя Рота - Верхнє, Четверта Рота - Калинівське, Дев'ята Рота - Государевий Байрак та ін.

Оскільки пізніше виникає інша група номерних назв із словом рота, безпосередньо не пов'язаних з сербсько-гранічарской колонізацією краю, слово рота з часом починає позначати всяке військове поселення. Тому пізніше до нього стали приєднуватися нові порядкові прикметники - в залежності від номерів розквартированих в цих селищах кадрових рот гусарських полків. В останній чверті XIX ст. найменування колишніх рот зберегли тільки села Серебрянка, Верхнє, Привільне та Государевий Байрак, тоді як інші селища в своїх паралельних назвах змінили свій нумеративний компонент: с. Луганське (б. Друга Рота) отримало назву П'ятнадцята Рота, с. Калинівське (б. Четверта Рота) - Тринадцята Рота, с. Троїцьке стало називатися Чотирнадцятої Ротою.

Перебування сербського етносу на даній території отримало відображення і в ряді інших топонімів:

1. Депрерадовка - назва села Перевальського р-ну Луганської обл. Від прізвища одного з ватажків сербів - генерала Райка Депрерадовіча (Р. де Прерадовича, Прерадовича), командира першого гусарського полку - Слов'янського.

2. Сентянівка - залізнична станція (раніше - село) в Слов'яносербському р-ні Луганської обл. Від прізвища серба П. Сентяніна, офіцера Бахмутського полку (пор. селище Сентовка в колишній Нової Сербії).

3. Штерівка - селище в Луганській обл. Селище засноване в кінці ХVIII в. полковником - сербом Штерічем. Порівняємо поселення Штерічевка в колишній Нової Сербії, створеної в 50-х роках XVIII ст. в північній частині нинішньої Кіровоградської області. Південна частина села Білого на заході Луганської області в середині минулого століття теж зберігала слід цього сербського антропоніма - Штерічі і Штеревка / Штерівка (польовий запис 1967 р.)

4. Іллірія - село в Лутугинському р-ні Луганської обл. (Північно-західна частина села, один з його 'кінців” називається Панграцевка).

У Бахмутському повіті був розквартирований 'ілліріческій” гусарський полк зі штаб-квартирою в слободі Залізної. Іллірією в кінці ХVIII - початку XIX ст. називали землі, заселені південними слов'янами, яких вважали нащадками стародавнього племені на північному заході Балканського півострова - іллірійців.

5. Перічево (Перічева) - колишня назва села Сокільники, Слов'яносербського р-ну.

6. Башта - назва виїзду з Штерівка в сторону села Іванівки.

Їх формування у цьому регіоні відбувалося під впливом двох чинників: природних умов та військово-політичного.

5 етап - початок індустріалізації (кінець XVIII - кінець XIX ст.). Розпочався у 1795 р., коли за вказівкою російської імператриці Катерини ІІ було створено Луганський ливарний завод. Наприкінці XVIII ст. почався новий етап формування поселенської мережі. У першій половині XIX ст. землі області входили до різних губерній: Старобільський повіт - до Харківської, Слов'яносербський та Бахмутський повіти - до Катеринославської; до складу війська Донського входили землі Станично-Луганського, Свердловського, Антрацитівського районів. Головними чинниками розвитку поселенської мережі на цьому етапі були: економічний (створення промислових підприємств) та адміністративний (адміністративний розподіл та перерозподіл повноважень між містами).

6 етап - динамічне зростання міст пов'язане з промисловим розвитком регіону (кінець XIX - XX ст.).1869 р. - урочисте відкриття Донецької кам'яновугільної залізниці. Це була перша залізниця на сході України. Будівництво залізниці на Луганщини призвело до появи поселень, що виконували спочатку лише транспортні функції (Родакове, Алмазна, Попасна). У цей час ще виникають такі поселення, як Алчевськ, Перевальськ, Боково-Антрацит, Криндачівка (Красний Луч), Шмидтівка (Лутугине), Гірськ. Таким чином, протягом шостого етапу провідну роль у регіону починають відігравати промислові та транспортні центри (Луганськ, Алчевськ, Попасна, Лисичанськ), поряд с аграрно-торговельними центрами лівобережжя Сіверського Донця (Старобільськ, Біловодськ, Білокуракине, Білолуцьк, Марківка, Мостки, Ново-Красне, Муратове, Осинове).

Відкриття значної кількості шахт та перетворення багатьох сіл на шахтарські селища заклали основи для подальшої урбанізації регіону (особливо його південної частини). Прикладом можуть слугувати такі поселення, як Краснодон, Енгельсове, Ізварине, Гірне, Суходольськ [5, с.253]. Відбудова промисловості області та створення нових міст (наприклад, Сєвєродонецьк) і підприємств призвели до подальшого розвитку великих міст. Одним із наймолодших міст Луганщини вважається Молодогвардійськ, заснований у 1954 р. Переважно протягом XX ст. було здійснено заполітизоване свавілля в українській топосистемі, що призвело до руйнування властивих їй номінаційних процесів, спотворення природного стану онімного простору, який формувався в дусі народних традицій протягом століть. За підрахунками фахівців, у колишньому Радянському Союзі було перейменовано приблизно кожен четвертий населений пункт (у Криму в 1944 р. поспіхом було замінено переважну більшість історичних ойконімів), внаслідок чого на місці старих природних назв з'явилися штучні меморіальні (Леніно, Сталіно, Готвальд, Дзержинський тощо), а в містах близько 70 % центральних вулиць отримало однакові назви на зразок Леніна, Карла Маркса, Радянська, Жовтнева, Червоноармійська. Ця стихія набула такої сили, що навіть позначилася на українській антропонімній (пор. імена Вілен, Кім, Нінель, Сталіна та ін.) та гідронімній системах, яким невластиві меморіальні назви.

Шкідливість процесу перейменування географічних об'єктів (переважно поселень, вулиць, площ, установ, підприємств тощо) полягає не лише в появі заідеологізованих назв, що суперечать споконвічному прагненню українського народу до вільного вибору власної долі (хоч це надзвичайно важливо), а й у руйнації традицій та невиправданості втручання в природний розвиток мови і національної культури. Топоніми є своєрідними пам'ятками історії та культури, що потребують захисту й глибокого вивчення, як і будь-які інші пам'ятки матеріальної чи духовної культури.

1.2 Класифікація топонімів

Проблема класифікації топонімічних одиниць є однією з найбільш актуальних проблем різнопланових наукових досліджень. Про це незаперечно свідчить цілий ряд робіт, що з'явилися за останні два десятиліття, як у нашій країні, так і за її межами. Про складність проблеми класифікації топонімів свідчить відсутність до теперішнього моменту однакового підходу до її вирішення. На думку А. Суперанської, 'опис і аналіз власних імен неможливі без певної класифікації, яка або незримо присутня в ономастичній роботі як своєрідна платформа автора, або спеціально їм вводиться для більш чіткого розмежування явищ” [Суперанская, с.64].

Питання, пов'язані з виявленням системних зв'язків і закономірностей, які організовують топонімію, не перестають привертати увагу сучасних дослідників. За зауваженням В. Ніконова, у центр уваги топоніміки ставляться масово повторювані явища [Никонов, с.18]. Однак, на думку ряду дослідників, створення єдиної універсальної класифікації багатопланового топонімічного матеріалу представляється малоймовірним або неможливим.

Про складнощі проблеми класифікації топонімів свідчить відсутність до теперішнього часу однакового підходу до її вирішення.

Перші спроби наукової топонімічної класифікації відносяться до XIX в., коли була показана їх приналежність до різних морфологічним групам і семантичним типам.

У 1924 р. вчений-географ В. Семенов-Тянь-Шанський класифікував назви на 7 категорій: від особистих імен і прізвиськ; від церковних свят; від історичних імен; від язичницького культу; від древніх племен; присвоєні на честь різних подій та осіб; від предметів, що становлять типовий географічний краєвид даній місцевості.

А. Селищев (1939) розділив російські назви на 7 категорій: відбуваються від імен людей і їх прізвиськ; від назв людей за родом діяльності; по соціально-майновою ознакою; пов'язані з адміністрацією; відображають етнічний характер населення; відображають особливості ландшафту та особливості забудови населених місць; з абстрактним значенням.

Ономастична класифікація, розроблена польським вченим В. Ташицьким у середині XX в., диференціювала топоніми на топографічні, культурні, присвійні і зменшувальні.

Відома так звана 'мовна' класифікація по співвіднесенню топонімів до того чи іншого мови: назви корінні для даної мови, зміст яких абсолютно ясне; назви, що походять з мови даного народу, але змінені і навіть переосмислення; назви; успадковані з інших мов і перетворені згідно з сучасним панівним мовою; назви іншомовні для даної території. Очевидно, що віднесення топоніма до того чи іншого типу з даної класифікації досить складно.

Деякими авторами здійснювалися спроби поділу топонімів за морфологічними ознаками на прості топоніми і складні топоніми. Останні в свою чергу ділять на 6 підтипів: іменник + іменник; прикметник + іменник; числівник + іменник; словосполучення; скорочення; інші утворення.

Цікава етимологічна класифікація топонімів: топоніми зовсім ясного смислового значення (етимологічно очевидні); топоніми, зміст яких розкривається в результаті етимологічного аналізу (етимологічно прозорі); топоніми, сенс яких неможливо розшифрувати (етимологічно непрозорі). Проте з плином часу топоніми можуть переходити з однієї групи в іншу. Історична (стратиграфічна) класифікація заснована на тимчасовій прив'язці географічних назв і розподілі їх на топонімічні пласти за віком.

Американський топоніміст Дж.Р. Стюарт в 70-х рр. XX в. запропонував наступну класифікацію географічних назв: описові; асоціативні; пов'язані з подіями; присвійні; меморіальні; народно-етимологічні; штучні; рекомендаційні; помилкові; перенесені.

На думку професора В.А. Жучкевіча, в ідеальній формі єдина класифікація повинна відповідати на три ключових питання: що називається, які об'єкти; яким чином називається, на якій мові і якими засобами мови; чому називається, в чому сенс назв. Це відображає інтегральність топоніміки як науки - відповідь на перше питання належить географії, на другий - лінгвістиці, на третій - топоніміці як такої. Однак доводиться констатувати, що створення вченими єдиної універсальної класифікаційної схеми - справа майбутнього. [Басик С.Н. Общая топонимика / С.Н. Басик. - Минск, 2006. - 197 с.]

Безсумнівний інтерес представляє підхід Н. Подільської до вирішення даної проблеми. Говорячи про характер аналізу й класифікації топонімічного матеріалу, Н. Подільська пропонує 2 види класифікацій. До лінгвістичного аналізу матеріалу в основу класифікації має бути покладено ознака самого об'єкта, до якого відноситься назва. При цій первинній класифікації виділяються дві основні групи: назви, які відносяться до природних утворень, і назви, що відносяться до населених пунктів. Подальший аналіз матеріалу та його класифікація, на думку Н. Подільської, повинні бути здійснені власне лінгвістичними засобами, це, в першу чергу, граматичний аналіз структури топоніма [Подольская, с.43 - 45].

У сучасній топоніміці велика увага приділяється також і розробці семантичних класифікацій географічних назв. 'Саме тут топоніми найбільш прозоро відображають історію народу”, - підкреслює Ю. Карпенко, чия ретельно розроблена угруповання топонімів Буковини за джерелами їх походження заслуговує найпильнішої уваги [Карпенко, с.7]. Автор виділяє 4 основні класи топонімів:

1) топоніми, джерелом яких служили прозивні географічні назви або ознаки відповідних об'єктів, а також власні географічні назви;

2) топоніми, що відбулися від антропонімів, етнічних назв та інших прозивних назв людей;

3) топоніми, утворені від назв предметів і явищ культури;

4) топонімічні назви, неясні за своїм походженням.

Приваблює своєю оригінальністю угруповання назв по співвіднесеності з званими об'єктами і за ступенем номінації, запропонована А. Суперанською. Автор виділяє безпосередні топоніми, що відображають сутнісні риси, властиві об'єктам, і опосередковані, тобто що не дають ніякої географічної характеристики об'єктів. За ступенем номінації А. Суперанська ділить топоніми на первинні, що відбуваються безпосередньо від імен прозивних, та не первинні, вихідні до інших власних імен. Поєднуючи ці дві характеристики, автор отримує 4 типи назв, кожен з яких володіє своїми відмітними особливостями і дається певним категоріям об'єктів.А. Суперанська відзначає, що підхід до матеріалу й методи його вивчення, та глибина охоплення будуть різними залежно від приналежності назв до певних мов, територій, хронологічних відрізків тощо. Запропоновані автором принцип класифікації ономастического матеріалу представляються нам найбільш вичерпними. Він дозволяє здійснити кілька типів классификации:

1. Класифікація топонімів у зв'язку з іменованим об'єктом.

2. Класифікація з метою розмежування природних і штучно створених імен.

3. Класифікація по лінії 'мікро' і 'макро”.

4. Структурна класифікація імен.

5. Хронологічна класифікація.

6. Класифікація у зв'язку з мотивуванням імен та прилегла до неї етимологічна класифікація.

7. Класифікація у зв'язку з обсягом закріплених в іменах понять.

8. Класифікація у зв'язку з дихотомією мова - мова.

9. Стилістична та естетична класифікації [Суперанська, с.65 - 67].

Усі ці аспекти властиві будь-якому імені і можуть служити його характеристиками.

Важливо звернути увагу, керуючись класифікацією О. Суперанської, на питання розмежування термінів 'топонім' та 'ойконім”. Вітчизняна наука широко застосовує термін 'ойконіми”, який вживається в славістиці, для позначення лише назв населених пунктів. Надаючи перевагу західній думці, навіть й вітчизняні автори дотримуються терміну 'топоніми” саме для позначення назв населених пунктів, тобто ойконімів (наприклад, В. Беленькая). У зарубіжній літературі з даного питання ойконіми розглядаються в межах топоніміки і не мають окремого терміну для свого позначення. Проте, на наш погляд, в семантиці назви населених пунктів можна виділити ряд сем, які не притаманні семантичній структурі інших класів топонімів. Це такі семи, як 'організоване мешкання”, 'спільна життєдіяльність' та 'соціальна діяльність”. З нашої точки зору, це є достатнім підґрунтям для того, щоб назви населених пунктів були позначені окремим терміном - ойконім, враховуючи лінгвістичну традицію використовувати грецькі терміни. Крім того, на відміну від інших географічних назв саме назви населених пунктів найбільш тісно пов'язані з історією та мовною культурою народу, адже саме тут позамовна природа даного типу топоніму проявляється більш очевидно.

Аналіз зібраного нами топонімічного матеріалу дозволяє відзначити, що сукупність всіх топонімів певної визначеної території є не випадковою, а обумовленою наступними чинниками:

1. Фізико-географічними особливостями території. Людям властиво відображати у географічних назвах найбільш примітні та значимі характеристики території, такі як рельєф, рослинний покрив, тваринний світ, ґрунти, водозабезпеченість, літологічний склад порід, родовища корисних копалин тощо. Ці ознаки були особливо важливими на етапах первісного суспільства, де орієнтування в просторі було невід'ємною частиною повсякденного життя;

2. Типом господарської діяльності. Із розвитком господарських відносин назви характеристики природних умов втратили своє попереднє значення як фактора орієнтування, головну роль у появі нових топонімів починають відігравати господарські відносини, зокрема майнові (тип землеволодіння, родинні стосунки), виробничі (галузі промисловості та промислові об'єкти, характер сільського господарства), управлінські (тип управління, адміністративно-територіальний устрій);

3. Сукупністю етносів, які мешкають (мешкали) на даній території та причетний до появи топонімів. Відповідно до цього топоніми мають ряд ознак, характерних для певної мови, способів словотвору, а також відображають ряд специфічних культурних, релігійних, ментальних ознак етносу у той чи інший час.

Необхідно розуміти, що протягом історичного часу перелічені чинники не лишалися незмінними. Змінювалися природні умови та етнічна структура населення, постійно розвивались господарські відносини. Ті ознаки, які були актуальні на одних етапах опанування географічного середовища на одному історичному зрізі, стають другорядними на іншому. Тому наявна на сучасний момент топонімія формувалася на протязі різних історичних періодів і комплексно відображає властивості кожного з них. У цьому перевага топонімічних досліджень, але водночас і складність.

У зв'язку з великим різноманіттям ономастичного простору, існує декілька параметрів за якими може проводитись класифікація топонімів. Проте поки що широко вивчені та проаналізовані були переважно назви географічних об'єктів, і як наслідок, маємо декілька класифікацій топонімів.

За принципом співвіднесеності з об'єктами, яким надається назва, пропонується наступна, доволі розгалужена класифікація. Топонім може бути представлений: оронімом (назвою елементу рельєфу), хоронімом (назвою області), урбанонімом (назвою міського об'єкту), дрімонімом (назвою лісу чи гаю), ойконімом (назвою населеного пункту), гідронімом (назвою водного об'єкту), агронімом (назвою земельного угіддя або поля) і дромонімом (назвою шляху сполучення).

У своєму дослідженні мі більш детально розглянемо гідроніми, ороніми й ойконіми Луганщини.

Крім того, топоніми поділяються за ступенем номінації. Виділяються первинні, або ж ті, що походять від загальних назв, та не первинні, апелятивом яких є інші елементи ономастикону.

У той же час слід відзначити, що створення універсальної класифікації є завданням на даний час дискусійним, адже кожен дослідник ставить перед собою різні завдання та шляхи дослідження.

Семантична класифікація виглядає наступним чином: назви, що відображають природні умови і процеси (оронімічні; гідронімічні; фітотопонімічні; погодно-кліматичні топоніми; зоотопоніми); антропотопоніми; виробничі топоніми; торгово-транспортні; типів поселень; етнотопоніми; меморіальні топоніми; релігійно-культові топоніми; топоніми-мігранти; інші топоніми (не піддаються поясненню або співвіднесення до якої-небудь групи). В даний час семантична класифікація найбільш часто використовується фахівцями.

Загальним недоліком усіх поданих вище класифікацій є, за словами Е. Мурзаєва, 'неможливість укласти в прокрустове ложе тієї чи іншої класифікації все розмаїття мільйонів географічних назв. вона неповторна й виявляє риси подібності, так як основні відправні положення номінації географічних об'єктів виявляються одними й тими ж або дуже близькими в усьому світі' [Мурзаев Э.М. География в названиях / Э.М. Мурзаев. - М.: Наука, 1982. - 177 с.115 с.].

У процесі надання нових і відновлення історичних назв географічних об'єктів необхідно керуватися низкою природничих, суспільно-політичних, історичних, культурних, етико-естетичних і лінгвістичних критеріїв.

Природничі критерії - врахування стосунку назв до природних умов існування географічних об'єктів [Лучик В.В. Відновлення історичних топонімів як чинник українського державотворення / В.В. Лучик // Маґістеріум: мовознавчі студії. - 2011. - №43. - С.49-53 с.51]. Основними з-поміж них є:

- фізико-географічний - стосунок топонімів до місцевих географічних об'єктів, їх властивостей, форми, розташування тощо (м. Ровеньки, м. Мілове, м. Кремінна);

- рослинний - стосунок географічних назв до місцевого рослинного світу (смт. Борівське, смт. Калинове, смт. Фащівка);

- тваринний - стосунок топонімів до місцевого тваринного світу (м. Лисичанськ, м. Попасна, смт. Вовчоярівка).

Ці критерії традиційно були провідними в топонімії України, оскільки пов'язані з багатовіковим досвідом називання географічних об'єктів (у т. ч. внутрішньоміських) за їхніми природними ознаками. І лише з приходом радянської влади пріоритети почали віддавати суспільно-політичним критеріям, точніше, ідеологічній доцільності. Наприклад, у Кіровограді на початку ХХ ст. понад 90 % урбанонімів було утворено від географічних термінів, назв рослин, напрямків руху чи виїзду з міста, інших топонімів, а після встановлення радянської влади їх істотно потіснили відповідні меморіальні назви, які на 1991 р. становили понад 50 % від усіх мікро-топонімів міста. Відновлення 'повноважень' природничих критеріїв - найоптимальніший шлях відродження автентичної топонімної системи України з мінімальним ризиком загострення суспільних відносин.

Суспільно-політичні критерії ґрунтуються на врахуванні споконвічного прагнення українського народу жити в суспільстві з таким устроєм, при якому він би був господарем на власній землі, не зазнавав би утисків з боку чужинців і діяв би за притаманними йому християнськими законами. До таких критеріїв належать:

- державність - врахування стосунку топонімів до постійного бажання українців жити у власній правовій і демократичній країні;

- патріотизм - врахування стосунку топонімів до рідної землі, суспільно-політичних, ідеологічних і духовних пріоритетів української нації;

- демократизм - врахування суспільних традицій і думки найширшого загалу громадян, можливості відображення в назві духовних цінностей і поглядів різних етносів України, крім антидержавних і деструктивних.

Спірність і суперечливість багатьох структурних складових вищенаведених класифікацій досить очевидна. Кожна з них має свої плюси і мінуси. Питання створення будь-якої наукової класифікації виключно складне. Кожна схема залежить від цілей і завдань дослідження.

Ми у своєму дослідженні більшу увагу приділимо семантичній класифікації, опустивши поділ топонімів за морфологічними ознаками (за типом словотворення).

Висновки до 1 розділу

Підводячи підсумки першого розділу слід зазначити, що топоніми - це факти мови, які закріплені територіально і є джерелом вивчення історії народу, його мови. Вони зберігають невживані у живому мовленні слова, форми і навіть звуки, вивчення яких дає можливість зрозуміти розвиток мови.

Головна функція топонімів - виявити серед географічних об'єктів одиниці одного класу без вказівки на їхні ознаки. Отже, номінативна функція переважає над комунікативною. Особливостями топонімії є те, що ця підгрупа лексики має граматичні особливості, а у семантичному аспекті топоніми меншою мірою залежать від свідомості носіїв мови. Певні особливості вираження парадигматичних зв'язків у топонімії роблять географічні назви досить незалежними мовними одиницями.

Розділ 2. Вплив географічного середовища на виникнення топонімів луганщини

2.1 Гідроніми Луганської області

Власну назву будь-якого водного об'єкта, природного або створеного людиною, прийнято називати гідронімом, що в перекладі з грецької мови означає - 'гідро' - вода, 'онім” - ім'я. Розрізняють океаноніми (назви океанів) пелагоніми (назви морів), лімноніми (назви озер, ставків), потамоніми (назви річок), гелоніми (власні імена боліт, заболочених місць). У своїй роботі ми значну увагу приділимо саме дослідженню потамонімів і лімнонімів.

Луганщина вважається найменш забезпеченим водними ресурсами регіоном України. Основну частину запасів поверхневих вод складають річки. По території області протікає близько 120 річок загальною протяжністю 4556 км, у тому числі 6 річок довжиною понад 100 км [Фисуненко, с.88]. Всі річки області - типово рівнинні. По характеру водного режиму належать до східно-європейського типу. Більшість річок належать до басейну Северського Донця, який є головною водною артерією області [Інформаційний портрет Луганського регіону. Природні ресурси. Водні ресурси. http://www.irp. lg.ua/ukr/content. php? type=90878164_0200&filename=2008_06_05_14_50_15.html&name=%C2%EE%E4%ED%B3+%F0%E5%F1%F3%F0%F1%E8]. Озер в області мало (близько 60) і за своїм походженням, як правило, являють собою залишки старих русел ('стариці”) в заплавах великих річок. Найбільш великі природні озера Луганської області розташовані в долинах річок Сіверський Донець (Біляївське, Боброве, Ведмеже, Вовче) і Айдар (Глибоке, Закотнянське, Плавневе) [Фисуненко, с.91]. Водоймищ і ставків - більше 320.

Гідроніми Луганської області можуть поділятися за такими способами:

а) за характерними властивостями (ознаками) водоймищ;

б) за назвою колишнього власника землі (території) або першопоселення;

в) за назвою населеного пункту.

До першого типу належать такі назви річок: Біла Криниця, Бурчак, Гнила Плотва, Гнила Гола Долина, Гримуча Криниця, Кам'янка, Краснянка, Крива Сага, Повна, Ревуха, Рудникова, Скела-вода, Студенок; озер, ставів, боліт: Безоднє, Велике Глибоке, Довгеньке, Кругле, Малий, Мертвеньке, Піщане, Ржаве, Солоне.

До другого типу належать назви озер, ставів, боліт: Барабашівське, Бугайлове, Рейсове, Колмикове, Костеве, Листопадове, Половинчин, Федорове.

До третього типу належать такі назви річок: Брусівська, Васюківка, Герасимівна, Верхньо-Ольхова, Іванівна, Іллінська, Кременна, Мєловська, Чернуханська; озер, ставів, боліт: Горлівське водоймище, Риб'янське, Йогівське, Станичне, Чернуханський ставок та ін.

Коли ж говорити про ступінь уживаності тієї чи іншої із зазначених лексико-семантичних груп гідронімів, то варто відзначити активність назв третього типу, що поступово витісняють зараз уже не такий активний тип назв за власником землі (чи першопоселенцем) і успішно конкурують із назвами першого типу. Це стосується передусім дрібних річок, ручаїв, а також більшості новостворюваних штучних водоймищ. Відбувається ніби зворотний процес у називанні: якщо раніше більшість населених пунктів одержувала свої назви за тими водоймищами, на яких чи близько яких вони стояли, то тепер, навпаки, окремі дрібні водоймища перейменовуються, а новостворювані дістають свої назви від ближніх населених пунктів.

Крім зазначених типів гідронімів, зустрічаються й інші лексико-семантичні групи:

а) назви, пов'язані з місцевою флорою: річки, ручаї - Борова, Вільхівка, Ольхівка, Комишна, Лозова, Лозовенька; озера - Очеретяне, Залозне, Лопушне, Борове, Лісне; болота - Вільшане; ставки - Лозовий;

б) назви, пов'язані з місцевою фауною: річки, ручаї - Жеребець, Кобилка, Бичок, Козик, Селезень; озера - Щуче, Окуневе, Боброве, Бугайове, Ведмеже, Вовчкове; ставки - Утяша, Вутячий;

в) назви, пов'язані з особливостями ґрунтів: Біла, Біла Лугань, Біленька, Кам'янка, Велика Кам'янка, Мілова, Красна;

г) назви, пов'язані з місцем розташування водного об'єкта, зберігають оронімнічні терміни: Айдар, Деркул, Євсуг, Ковсуг, Міус, Лугань, Луганка, Дуванка, Козинка;

ґ) назви, пов'язані з індивідуальними ознаками, узятими за мотив називання (колір води, її температура, міцність криги, замученість русла, пересихання в літній період, швидкість течії і т. ін.): Бишкінь, Глуха, Довжик, Ковсуг, Кріпка, Кріпенька, Тепла, Суха; ставки - Холодний, Великий, Малий, Плоский; озера - Зелене, Довге, Кругле, Голубе, Чисте.

д) назви, пов'язані з діяльністю людини: річки, ручаї - Вишневецька, Лізна, Горілий пень, Плетена Криниця та ін.; озера - Козаче.

Із зазначених вище груп найбільш цікавим є назви, пов'язані з різними подіями суспільного життя. Це своєрідне відбиття реальної дійсності, опосередковане в географічних назвах. Деякі з них сягають віддалених часів, наприклад: Чумакова балка, Проїжджанський - від чумацьких шляхів. Процес обміління річок також знайшов своє відбиття в гідронімії. Саме йому ми зобов'язані появою численних річкових назв на - к (а) з виразним значенням здрібнілості, зменшеності: Луганка, Краснянка, Ольхівка та інші [Лєснова Н.М. Гідроніми Луганщини / Н.М. Лєснова // Регіональна ономастика. - 2004. - С.60-63.].

Гідроніміка Луганської області тісно пов'язана з історією краю, передусім із його заселенням.

Кожен етнос, проживаючи сотні років у певній місцевості, давав своїм селищам, річкам, озерам, урочищам тощо притаманні лише цьому етносу топоніми. Племена і народності не послуговувалися чужими топонімами, адже вони були їм далекі й незрозумілі. Кожна назва річки чи місцевості мала питомо племінне поняття й зміст. Цілком природно, що нові народи, які приходили на місце колишніх, не могли послуговуватися незрозумілими і незвичними їм назвами і завжди міняли їх на свої, рідні.

Але, якщо народи були близькі або мирно співіснували певний час, чиє витіснення відбувалося поступово, то прибульці встигали звикнути до існуючих уже до них топонімів.

Гідроніми Луганщини підтверджують це. Назви річок, де ми зустрічаємо корінь слова 'дон' (don - від іранського 'вода”) збереглися ще від часів скіфів, бо їх міняли алани та іраномовні племена сарматського походження, а це були близькі одне одного народи.

Гідроніми північного заходу - Оскол, Жеребець, Кобилка, Красна мають українсько-польське походження, як вплив Великого князівства Литовського і, можливо, сусіднього князівства Ієремії Вишневецього, землі якого були на території сучасної Полтавщини.

На південь від Сіверського Дінця всі річки мають російські назви (крім тих, що впадають в Азовське море), бо перехід Росії через Дінець відбувся досить швидко. А от на північному сході збереглися тюркські назви - Айдар, Євсуг, Ковсуг, Деркул, як згадки про ногайських татар. Адже між Боровою і Айдаром проходила Кальміуська сакма - одна з трьох основних, і саме нею переважно користувалися ногаї.

Назви лишилися, значить можна припустити, що росіяни з ногаями жили певний час поруч. Так у певні періоди вони були навіть союзниками росіян у протистоянні з турками. Але у 1783 році генералісімус Суворов, використовуючи мирне, ласкаве поводження привів ногаїв у російське підданство, і одразу за наказом імператриці Катерини ІІ взявся їх переселяти в уральські степи. Це призвело до повстань і спротиву. Багато ногаїв було вирізано. А решта втекли за Кубань.

На Луганщині на згадку про ногаїв лишилися лише назви річок. [http://shusek. livejournal.com/29422.html] Більш детальна характеристика гідронімів подана у додатках.

Гідроніміка Луганської області тісно пов'язана з історією краю, передусім із його заселенням. Це типове явище для новозаселених регіонів, до яких належить і наш край, тут давньослов'янські назви лише поодинокі, а переважаючим елементом є українська й російська лексика, яка виражає найменування природно-географічних умов краю, а також імена першопоселенців. Для діалектологічних досліджень важливо те, що історія краю і його топоніміка дозволяють пояснити джерела заселення Луганщини та характер заселення людей по території.

2.2 Ороніми Луганської області

Оронім (від грец. 'орос” - гора + грец. 'онім” (ім'я)) - вид топоніма: власна назва будь-якого об'єкта рельєфу земної поверхні - як позитивного (гора, гірський хребет, горб, долина, яр, впадина, ущелина), так і негативного (долина, котлован).

Мотивацією для назви ороніма може бути низка ознак. Переважно це розмір, форма, колір об'єкта, наявність рослинності тощо. [Шульгач В.П. Оронім // Українська мова: Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія, 2000. - С.407.]

Поверхня області представляє собою хвильову рівнину, що підвищується з долини Сіверського Донця на північ і на південь, де розташований Донецький кряж. Найвища точка - Могила Мечетна - 367 м. Найбільш характерною рисою кряжа являється чергування пагорбкуватих водораздільних площин з глибокими крутобережними річковими долинами і сухими балками. В долині рік Міуса і Нагольної висота Донецького кряжа знижується, і східні схили переходять в Приазовську берегову рівнину.

У територіальному відношенні Луганська область навантажена назвами форм рельєфу зовсім нерівномірно. Найвища щільність оронімів притаманна для півдня (Нікопольський і Солонянський райони - по 30 оронімів, Апостолівський - 28) та північного сходу області (Павлоградський район - 29). А в геоморфологічному районуванні найвищу насиченість оронімами має Донецький Кряж (149 назв елементів рельєфу).

Щільність оронімів на певній території залежить від геоморфології цієї території, а саме - вертикального розчленування, тому що максимальні показники кількості і щільності топонімів досліджуваної категорії приурочені до височин, а мінімальні - до низовин [Степанова В. Є. УКЛАДАННЯ БАЗИ ДАНИХ ТА КАРТОГРАФУВАННЯ СИСТЕМИ ОРОНІМІВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. Режим доступу: http://www.ggf-dnu.org.ua/publ/sbornik_konferencii_2006/ukladannja_bazi_danikh_ta_kartografuvannja_sistemi_oronimiv_dnipropetrovskoji_oblasti/11-1-0-835].

За семантичним принципом переважають ороніми, назви яких характеризують особливості самого номінованого об'єкту (його розміри, вік, особливі ознаки тощо) - 97 топонімів, а найменша за кількістю семантична категорія - теоніми (назви релігійного та культурного характеру) - 1 об'єкт.

Останній етап роботи полягав у створені серії тематичних топонімічних карт 'Ороніми Дніпропетровської області' масштабу 1: 600 000, одна з яких представлена на рис.1. Дана карта надає уявлення про кількісно-категорійне співвідношення оронімів території області: способом кількісного фону відображена відносна частка географічних назв форм рельєфу області, що припадають на територію адміністративного району, а способом секторних картодіаграм відбита інформація щодо абсолютної чисельності топонімів (діаметр діаграми) та співвідношення семантичних категорій оронімів (зафарбування секторів діаграм).

Балкою називають яр з пологими схилами. Місцеві жителі балкою називають інколи і яр з крутими схилами (Крута балка), але такі випадки є поодинокими. Причини їх називання різні:

1) Причетність особи до топооб'єкта: Алексанівна, Чекунова, Турова, Уголькова, Напрасникова, Рибалкина (Антрацитівський район), Лиханова (с. Городище), Стьопкіна (Краснодонський район): найкрасивіша й найбільша балка в с. Пархоменко; Степан збудував у балці широкі загони для тварин; висока трава, що росла тут, була для них кормом. Матвієва (Слов'яносербський район): заможний селянин на ім'я Матвій побудував загони в балці, де росла трава, що була кормом для тварин. Любимова (Антрацитівський район): балка, у якій любив відпочивати колишній Рафаїл. Катеринин Байрак (Слов'яносербський район): монахиня Катерина зробила в балці хату-землянку й жила в ній до останнього дня життя; після її смерті балку назвали Катерининою. Бабенкова балка, Гурина балка (Міловський район): засаджували ці землі заможні люди на прізвище Бабенко та Гурин. Лаптєва (с. Петрівка): прізвище одного з кріпаків, який першим оселився на цій землі.

2) Окремий випадок, що стався на місці топооб'єкта або поблизу нього: Гримуча (Антрацитівський район): у роки Великої Вітчизняної війни в ній розташовувались партизани, ворог намагався знищити їх, у балку скидали бомби, які розривалися й створювали ревіння й гриміння. Гримуча (Перевальський район): у балці водилися гримучі змії. Горіла (Антрацитівський район): у балці часто відбували пожежі. Їжакова Велика, Їжакова Мала (Ровеньківський район): у балках водились у багатій кількості їжаки. Ягнеча (Антрацитівський район): у балці випасали ягнят. Орловська (Білокуракинський район): тут гніздилися орли. Першого Травня (Свердловський район): балка розташована в мальовничій місцевості, у ній 1 Травня збирається багато людей.

3) Особливість ґрунтів: Грузька (Ровеньківський район): після дощів розмивало ґрунт, пройти по ній дуже важко. Глинище (Краснодонський район): жителі села Пархоменка займались гончарством і хліборобством; знайти гарну глину було дуже складно, та один з них, Кузьма, знайшов таку глину й сповістив про знахідку майстрів-самоучок, які довгі роки брали там глину; місцевість і стала балкою. Солона (Краснодонський район): у балці було колись джерельце з дуже солоною водою. Суха (Сватівський район): у балці ніколи не буває води.

4) Особливість рослинності: Оріхова (Білокуракинський район): у балці росте багато ліщини; жителі збирають горіхи. Макітерки (Краснодонський район): існує дві версії щодо мотиву називання; перша: давним-давно в балці росли квіти, листочки яких нагадували макітри; друга: у балці була глина, з якої виробляли макітри. Дібровка (с. Городище): місцеві жителі називають її Дубровкою; мотивуючим є іменник дібровка зменшене до діброва: листяний ліс, в якому переважає дуб; Дібровка - балка, у якій густо ростуть дерева. Калинова (Слов'яносербський район): росте багато кущів калини. Дубова (Свердловський район): у балці росте багато дубів.

5) Розташування топооб'єкта щодо іншого топооб'єкта або ойконіма: Калаурне (Краснодонський район): балка знаходиться майже на кордоні з Росією, на місці колишнього козацького пікету; місцеві жителі замість слова караули вимовляли кал аури. Щуча (Кремінський район): балка розташувалась біля лісу Щучого. Журавка (Марківський район): балка мотивується однойменним гідронімом. Язиката (Слов'яносербський район): у балці, до половини її довжини, пролягає невисокий пагорб (язик), який повністю вкритий травою. Пристен (Перевальський район): балка починається там, де закінчувалися колись городи, обкладені камінням. Березівська (Свердловський район): біля балки є ставок, що називається Березівський.

6) Розмір або форма топооб'єкта: Довга (Білокуракинський район): розташована вздовж траси. Розлога (Слов'яносербський район): балка розлога й довга, укрита чагарниками. Глибока (Слов'яносербський район): балка стала глибокою після того, як з неї багато років брали глину для домашнього вжитку; з часом вона поросла травою, кущами й деревами. Виделка або Штани (Антрацитівський район): нагадує форму виделки або штанів.

7) Напрямок розташування топооб'єкта: Західна (Антрацитівський район): розташована в напрямі заходу сонця.

Яром називається глибока довга западина з крутими або прямовисними схилами, що утворилися внаслідок розливу пустих осадових порід тимчасовими потоками. Місцеві жителі ярами називають і такі, що утворилися штучним способом: внаслідок вибирання крейди, піску, глини тощо. Малі за розміром яри називаються ярками або єрками.

Урочищем називається ділянка, яка виділяється серед навколишньої місцевості природними ознаками (ліс серед поля, луг, болото серед лісу).

Долина - рівна плоска місцевість, розташована між горбами чи горами. На Луганщині долини в більшості випадків розташовані між горбами.

Мотиви називання ярів, урочищ, долин мають свою специфіку, яка міститься не в назві мотиву, а в його суті, причині номінації омоніма.

1) Причетність особи до топооб'єкта: Коробкин: недалеко жив чоловік зі своєю родиною на прізвище Коробкин. Таку ж мотивацію мають яри: Решетників, Чекунов, Кузьмичов, Тарасят. Усі ці яри знаходяться в Антрацитівському районі. Сергієнків, Голубенків, Вердиків: наділи належали Сергієнку, Голубенку, Вердику. Мамаєвий: біля яру жив чоловік на прізвище Мамай (Слов'яносербський район). Маринин: байрак носить ім'я монахині: після того, як монастир згорів, вона знайшла собі пристанище в байраці, жила там до смерті (Краснодонський район). Порохнина: Порохнина - багатий одоселець: мав корову й пару волів (Старобільський район). Покотилове: урочище, насадження в якому робив покотило (Кремінський район). Юницького: К.І. Юницький - керівник докучаєвської експедиції, яка працювала на Старобільщині, ним же заснований і дендрарій (Старобільський район).

2) Окремий випадок, що стався на місці топооб'єкта або поблизу нього: Дурний: величезний яр, дуже глибокий, схили круті, тягнувся майже понад дорогою, за поворотом його можна було й не помітити, якщо їхали волами пізно, часто переверталися; у ньому нічого не росте, а на його схилах подекуди росте ковила (Білокуракинський район). Карманів: яр розташований на землях Бараниківки. Колись давно жителі села ходили на базар у станицю, на шляху їх переймали грабіжники, забирали гроші, товар, все, що люди мали, інакше кажучи 'витрушували кармани' й ховалися в яру. Пограбовані тікали, боялися, що їх можуть позбавити й життя, та, оговтавшись, починали голосити за пограбованим; було це вже біля яру, який зветься тепер Ревухою (Біловодський район). Вовчий: у яр приходили вовки (Біловодський район). Мирна: у долині відбувалися переговори про перемир'я, а в Чарочному яру піднімали чарки за мир і спокій (с. Куземівка). Січина: у цій долині, розташованій на правому березі Айдару, між селами Ікове-Хворостяне-Писарівка, відбувався запеклий бій між була винцями й царськими військами, які жорстоко сікли один одного. Дослідник Золотарьов В. висловив ще одну думку. Він пише, що 'січчю могло називатися і якесь укріплення з дерева” і 'могла це бути й просто лісова засіка - повалений смугою ліс… Якщо додати, що Січина лежала на Новокальміуській сакмі, то цілком вірогідно, що така засіка була влаштована й тут, від чого долина й отримала назву Січина”.

3) Особливість ґрунтів: Крейдяний: у яру є крейда, яку використовують жителі для господарських потреб (Біловодський район). Крейдяний: кар'єр, у якому жителі Лісної Поляни беруть крейду (Марківський район). Піщаний: кар'єр, у якому піщані ґрунти (Марківський район). Водяне: урочище часто стоїть затоплене водою (Кремінський район).

4) Розташування топооб'єкта відносно іншого топооб'єкта або ойконіма: Кальнівочка: у селі Максимівці вулиця носила однойменну назву. Їй ім'я дала родина на прізвище Кальні, яка жила на цій вулиці, а її вже немає, є лише яр, що навесні буяє різнотрав'ям (Троїцький район). Вразівське: долини розташовані під Уразовим (Троїцький район). Маяк: долина, на території якої колись стояв маяк (Троїцький район). Шахово: долина розташована поблизу села шахового (Троїцький район). Байдівське: урочище належить Байдівці (Старобільський район). Шульгінське: урочище належить Шульгінці (Старобільський район). Жолобки: урочище, де б'є вода з жолобків (Краснодонський район). Ведмежий: яр простягався біля лісу Ведмеже (Краснодонський район). Гетьманський: тягнеться по полю між Заайдарівкою понад Новорозсошем і Донцівкою, тобто понад частиною Гетманського шляху (Новопсковський район).

5) Особливість рослинності: Рідколуб: долина засаджувалася дубами, які не всі приймалися, їх ставало все менше й менше (Сватівський район). Рідколуб: урочище, в якому рідко посаджені дуби (Краснодонський район).

6) Розмір або форма топооб'єкта, його рельєф: Куций: яр невеликий, але глибокий (Марківський район). Довгий: яр тягнеться через увесь степ і виходить у Бондарівці (Марківський район). Широке: урочище широке (Краснодонський район).

Активним мотивом називання таких оронімів є 'Окремий випадок, що стався на цьому місці або близько нього”; усі інші маловживані.

Горою називається значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень. Невелике округле підвищення на площині називається горбом, бугром, пагорком.

Кручею називається високий круглий берег, а також крута або прямовиста гора.

Висла: жителі цих місць вважають, що слово 'висла' вживається в них зі значенням 'висока”. Існує також інша думка стосовно цього омоніма, згідно з я кою, така ознака, як нависли вість, звиклість гори, розмір гори створює її саме такою (Біловодський район). Велика Могила, Менша Могила, Низька Могила: височини, що мають форму могили або горба (Марківський район). Шпиль: гостроверхий пагорб (Антрацитівський район). Горби: є стінками неширокої але глибокої чаші, на дні якої розташовується Новопсков. Гостра Могила: підвищення на горі Безщасній, колись там стояла козацька варта, козаки тримали споруду, що звалася фігурою, яка служила способом передачі інформації про наближення ворога: фігуру підпалювали - уночі було видно стовп полум'я, а вдень - диму; полум'я і дим сповіщали про наближення ворога (Новопськовський район). Пристін: високий пагорб на правому березі Айдару зветься горою, що проходить через Осинове; мотивується назва апелятивом при стін зі значенням 'крутий берег річки' (Новопськовський район). Крута: гора має майже прямовисну форму підвищення (Старобільський район). Вишка: так називається топографічний знак, бо стоїть на горі (Новопськовський район).

1) Неактивними є такі, як окремий випадок: Безщасна Гора: пагорб з крутими схилами й неродючими ґрунтами; на ньому давали селянам наділи, які ніколи не були врожайними, а тому й не приносили очікуваного щастя (Білолуцьк).

Дев'яте травня: ділянка горбів, на якій ворог під час Великої Вітчизняної вйни знущався над полоненими: це були юнаки та юнки. День Перемоги й дав назву горбам (Новопськовський район). Біла: ґрунт гори (Міловський район). Лиса: на горі нічого не росте (Міловський, Біловодський райони). Крейдяна: гора складається з крейдяних порід (Біловодський район). Руча Круча: ґрунтова скеля глибиною 4-5 метрів з рудою глею (Марківський район). Глиняна: гора забезпечує глиною завод, на якому виробляють цеглу (Старобільський район).

Цей вид оронімів має два активних мотивів:

· Причетність особи до топооб'єкта, або рід її занять: Рудова Гора: пагорб, біля якого жила родина Рудів (Міловський район). Ващенківська Гора: пагорб, землі якого були наділом родини Ващенків (Краснодонський район). Лихнова Гора: пагорб, землі якого були наділом родини Лихна (Краснодонський район). Олійникова: колись на горі була масло бойня, де виробляли соняшникову олію; людина, що виробляла олію, була власником масло бойні; його за родом занять називали Олійником, а гору - Олійниковою (Краснодонський район). Минчанський: на горбу розташовувалось помістя пана Минченка (Сватівський район). Линчена Гора: пагорб, землі якого були наділом родини Линки (Краснодонський район). Шовкунова гора; Кочанкова Гора: пагорби, що мотивуються також прізвищами відповідно Шовкун і Кочанков (Краснодонський район). Бабаєва: на кручі завжди косив сіно Бабай (Троїцький район). Крупкини Могили: розташовані біля села Кам'янки горби утворилися від землі, насипаної над землянками, у яких жив розбійник Крупка (Новопськовський район). Мартинова: дослідник В. Каплунов висловлює дві версії щодо причин називання; перша: можливо, Мартином звали найавторитетнішоо козака; друга: можливо, тут зупинявся сподвижник Б. Хмельницького Мартин Пушкар, який їздив з посланням Богдана до донських козаків. Мартинову гору видно від Заайдарівки до Трембачевого (Новопськовський район).

2) Розмір, форма або інша ознака топооб'єкта, його уявна схожість з іншими топооб'єктами: Карпати: жителі, які жили біля Карпат або бачили їх, хотіли залишити згадку про них (Краснодонський район). Макітра: гора крейдяна; улоговина, в якій розташована Бондарівка, має форму макітри; звідси й назва гори (Марківський район). Зимова: гора біла, як сніг, від каменю, що використовували для будівництва хат (Слов'яносербський район). Дурна: гора має круті схили (Ровеньківський район). Гострий: бугор має гострий шпиль (Ровеньківський район).

3) Розташування топооб'єкта щодо іншого топооб'єкта або території, де живуть люди: Кружилівська: дорога, що кружила по горі, вела до села Кружилівки (Краснодонський район). Горби: новопсковці називають горби горами, певно за їх висоту до 100 м. Західна частина горба зветься Іковою Горою, бо розташована біля Ікова (Новопсковський район). Мельниця: горб розташований за Можняківкою, там був млин і декілька будинків; млин зруйнували, а горю так і звуть Мельницею (Новопсковський район). Московська: переселенці невеличкого хуторця, понад яким проходив шлях, були з Москви; вони й назвали цей шлях Московським, а гору - Московською (Новопсковський район). Форпостна: на горі розташувався форпост: слово означає 'передня варта, сторожа”. Біля гори розкинулось село Закотне (Новопсковський район).

2.3 Ойконімія Луганщини

Ойконім - (від грец. 'ойкос' (дім) + грец. 'онім” (ім'я)) - вид топоніма, власна назва - назва будь-якого населеного пункту, від міста до окремого будинку [Краткий понятийно-терминологический справочник по этимологии и исторической лексикологии. // Ж.Ж. Варбот, А.Ф. Журавлев. - Российская академия наук, Институт русского языка им.В. В. Виноградова РАН, Этимология и история слов русского языка, 1998], використовується для іменування населених пунктів - міст, селищ, сіл тощо. Ойконіми міського типу називаються 'астіонімами' (від грец. 'асті” - 'міський”) або 'полісонімами” (від грец. 'поліс' - місто); сільського типу - 'комонімами”.

Назви поселень тісно пов'язані з номенклатурою таких галузей знань, як історія, географія, геологія, зокрема, з географічними апелятивами.

До складу топонімів будь-якої території можуть входити топонімійні апелятиви, які Е.М. Мурзаєв називає ще місцевими географічними термінами, хоч у топонімічній літературі їх визначають по-різному: індикатори, номенклатурні, загальні, народні географічні назви [2, с.16]. Географічні умови, природне середовище, специфіка матеріальної культури, напрям господарства породжують географічну термінологію. Місце проживання людини від найдавніших часів і до наших днів було однією з основних її характеристик. На різних територіях існували відмінні географічні умови, що так чи інакше впливали на час освоєння цих земель, а відтак і на характер місцевих топонімів. Багато географічних назв, власне, виникли внаслідок онімізації (перехід загальної назви у власну назву) апелятивів. Топонімійні апелятиви утворюють більш чи менш компактну групу слів, які класифікують за семантикою. Вони становлять одну з категорій слів, які легко онімізуються. У таких випадках топонімійні апелятиви втрачають своє основне лексичне значення і стають онімічними основами, які вирівнюються усередині топонімів з їх основами інших типів. Онімізація апелятива - це найдавніший спосіб творення власних назв. 'Залишаючи клас апелятивів, такі назви у подальшому підлягали онімічним перебудовам (деривації) ” [Суперанская А.В., Сталтмане В.Э. Теория ономастических исследований // Суперанская А.В., Сталтмане В.Э., Подольская Н.В., Султанов А.Х. Теория и методика ономастических исследований.М., 1986. С.7 - 180 с.41 - 42].

Безліч назв населених пунктів утворено від антропонімів - імен, прізвищ людин. У назвах населених пунктів відобразилися імена сподвижника Петра Великого, князя Б.А. Куракіна, гофмейстеріни імператриці Єлизавети Тетяни Воронцової, принцеси Мюрат, князів Юсупових, отаманів Війська Донського М.П. Платова, В.П. Орлова-Денисова, Іловайського; запорізьких козаків: Макара Безрідного, Гузя, Довгаля; діячів радянського періоду: А.Я. Пархоменко, Я.І. Свердлова, М.І. Калініна, Ф.Е. Дзержинського [Высоцкий В.И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. - Луганск, 2003. - 196с].

Формування ойконімії Луганщини почаркується кінцем XVII - початком XVIII ст., наприклад:

· Привілля в Лисичанському районі: засноване в 1695 р., давні назви - Асесорське, П'ята Рота.

· Коломийчиха (Сватівський район): засноване переселенцями з Харківщини й Сумщини в кінці XVII ст.

· Куземівка (Сватівський район): виникло як воєнне поселення Ізюмського слобідського полку в 1688 р.

· Зимогір'я (Слов'яносербський район): першими поселеннями були запорозькі козаки в 1640-1647 р., називалося поселення Черкаським Бродом.

· Жовте: засноване в 1700

Список використаних джерел

1. Закон України 'Про географічні назви' від 31 травня 2005 № 2604-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 27.

2. Басик С.Н. Общая топонимика / С.Н. Басик. - Минск, 2006. - 197 с.

3. Василюк Л.Л. Топоніміка як метод географічних досліджень / Л.Л. Василюк // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - 2010. - Режим доступу:

4. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/nvvnu/ped/2010_23/R1/Vasyl. pdf

5. Галас К.Й. Українська топонімія Закарпаття в лінгвістичному аспекті. / К.Й. Галас. - Ужгород, 1979. - 13 с.

6. Жучкевич В.А. Общие и региональные географические закономерности топонимики: автореф. дисс. на соиск. уч. ст. канд. геогр. наук. / В.А. Жучкевич. - Минск, 1970. - 12 с.

7. Інформаційний портрет Луганського регіону. Природні ресурси. Водні ресурси.

8. Режим доступу: http://www.irp. lg.ua/ukr/content. php? type=90878164_0200&filename=2008_06_05_14_50_15.html&name=%C2%EE%E4%ED%B3+%F0%E5%F1%F3%F0%F1%E8

9. Каленюк С. Топоніми Придінцевого Порубіжжя.

10. Режим доступу: http://shusek. livejournal.com/29422.html

11. Карпенко Ю.О. Топонімія Буковини / Ю.О. Карпенко. - К.: Наукова думка, 1973. - 239 с.

12. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України / А.П. Коваль. - К.: Либідь, 2001. - 304 с.

13. Костинюк Л.В. Місцеві назви - усне джерело пам'яті народу: методичні рекомендації проведення топонімічних досліджень на регіональному рівні / Л.В. Костинюк. - Сторожинець, 2010. - 61 с.

14. Лєснова Н.М. Гідроніми Луганщини / Н.М. Лєснова // Регіональна ономастика. - Луганськ, 2004. - С.60-63.

15. Лучик В.В. Відновлення історичних топонімів як чинник українського державотворення / В.В. Лучик // Маґістеріум: мовознавчі студії. - 2011. - №43. - С.49-53

16. Маракуев А.М. Краткий очерк топонимики как географической дисциплины / А.М. Маракуев // Учен. записки Казах. ун-та: Сер. 'Геология и география”. - Алма-Ата, 1954. - Т.18, Вып.2. - С.29-72.

17. Мурзаев Э.М. География в названиях / Э.М. Мурзаев. - М.: Наука, 1982. - 177 с.

18. Мурзаев Э.М. Очерки топонимики / Э.М. Мурзаев. - М.: Мысль, 1974. - 382 с.

19. Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов / Э.М. Мурзаев - М.: Мысль, 1984. - 653 с.

20. Нища О.С. Топонімічні дослідження в Лозівському районі Харківської області / О.С. Нища // Регіон-2009: суспільно-географічні аспекти: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Харків, 23-24 квітня 2009 р.). - Харків: Харківський національний університет ім.В.Н. Каразіна, 2009. - с.130.

21. Ніколаєва О. Прикладні аспекти топоніміки (на прикладі Слов'яносербського району Луганської області) / О. Ніколаєва, Т.М. Панкратьєва // Регіональна ономастика. - 2004. - С.79-83.

22. Никонов В. Введение в топонимику / В. Никонов. - М.: Наука, 1965. - 180 с.

23. Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVII - XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / В.О. Пірко // Український культурологічний центр. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. - 180 с.

24. Подов В.И. История Донбасса в 3-х т. / В.И. Подов, В.С. Курило. - Луганск: Альма-Матер, 2004. - 384 с.5. Історія міст і сіл Української РСР. Луганськая область. - К.: Головна редакція Радянської енциклопедії АН УРСР, 1968. - 939 с.

25. Подольская Н.В. Общая терминология: Вопросы теории / Н.В. Подольская, А.В. Суперанская, Н.В. Васильева. - М.: ЛИБРОКОМ, 2012. - 248 с.

26. Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологии / Н.В. Подольская. - М.: Наука, 1978. - 199 с.

27. Рылюк Г.Я. Истоки географических названий Беларуси с основами общей топонимики / Г.Я. Рылюк. - Минск: Веды, 1999. - 247 с.

28. Сорокина Г.А. Мой родной край - Луганщина / Г.А. Сорокина, Е.Н. Трегубенко. - Луганск: СПД Резников, 2008. - 164 с.

29. Суперанская А.В. Теория и методика ономастических исследований / А.В. Суперанская, Н.В. Подольская, В.Э. Сталтмане, А Х. Султанов. - М.: Наука, 1986. - 256 с.

30. Таранова Н. Основні етапи розвитку топонімії як науки / Н. Таранова // Наукові записки Тернопільського НПУ імені В. Гнатюка. Серія: географія. - 2006. - № 2. - Режим доступу:

http://geografica.net.ua/publ/sattti/chasopis_quotnaukovi_zapiski_tnpu_serija_geografijaquot/serija_geografija_2_2006/12-1-0-766

31. Фисуненко О.П., Жадан В.И. Природа Луганской области / О.П. Фисуненко, В.И. Жадан. - Луганск, 1994. - 233 с.

32. Шевцова В.О. Топонімія Луганщини: посіб. для студента й учителя словесності / В.О. Шевцова. - Луганськ: Знання, 2000. - 116 с.

33. Шульгач В.П. Оронім // Українська мова: Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія, 2000. - С.407.

34. Янко М. Методичні поради щодо вивчення топоніміки своєї області / М. Янко // Географія та основи економіки в школі. - 2000. - № 2. - С.23-26.

35. Янко М.П. Топонімічний словник України: Словник-довідник / М.П. Янко. - К.: Знання, 1998.

36. Афанасьев О.Е. Картография и топонимика: методология регионального подхода к изучению // Псковский регионологический журнал. - № 4. - 2007. - С.99-110.

37. Ханмагомедов Х.Л. Гебекова А.Н. Учение о географических названиях (топонимика) и пути его развития. - Махачкала, 2011. - с.24-35.

Додатки

Додаток А

Гідроніми Луганської області

· Річки та їх притоки

- Назви, пов'язані з особливостями рослинного світу:

Борова

Вільхівка, Ольхівка

Комишуваха

Лозова, Лозовенька

- Назви, зв'язані з особливостями ґрунтів:

Біла, Біла Лугань

Біленька, Біла

Кам'янка

Велика Кам'янка

Мілова

Красна

- Назви, зв'язані з місцем розташування водного об'єкта, зберігають оронімічні терміни:

Айдар

Деркул

Євсуг, Євсюг

Міус

Лугань, Луганка

Дуванка

Козинка

- Назви, зв'язані з іншими гідрографічними об'єктами, вибирають об'єкт, отже і його назву, за свояцтвом - є притокою гідрооб'єкта, назву якого обрали, або за близьким сусідством з гідрооб'єктом, уявною схожістю чи подібністю з ним:

Боровик

Міусик

Нагольчик

Луганчик

Донець

Мечетна

Уразова

- Індивідуальні ознаки, узяті за мотив називання:

Бишкінь

Глуха

Довжик

Ковсуг

Кріпка

Кріпенька

Тепла

Суха

- Певна причетність особи до гідронімів:

Вишневецька

Лізна

- Окремий випадок:

Шарапка

Жеребець

Кобилка

Таблиця А.1.

Розподіл топонімів за видами (на прикладі Луганської області)

Ороніми	Гідроніми	Ойконіми	Антропоніми
Балки Приклади: Алексаніна Чекунова Щуча Довга Крута	Річки та їх притоки Борова Айдар Біла Кам'янка	м. Луганськ смт. Мілове м. Кремінна м. Брянка смт. Борівське	смт. Іванівка м. Свердловськ м. Лутугине смт. Родакове смт. Бірюкове м. Стаханов
Яри, урочища, долини Решетників Мамаєвий Юницького Крейдяний Карманів	Назви ставів Загочка Хрестовий Утяша Вутячий
Гори, кручі, горби, бугри, пагорби, могили Велика Могила Рудова Гора Мартинова Гора	Озера Зелене Довге Кругле Вовче Щуче

Таблиця А.2.

Топоніми за походженням (на прикладі Луганської області)

Топоніми пов'язані з
водами	рельєфом	рослинами	тваринами	найменуванням племен і народів, що колись жили чи кочували	професією, посадою, місцем у суспільстві, фахом	іменами, прізвищами
м. Луганськ смт. Мілове смт. Нижня Дуванка м. Старобільськ смт. Білолуцьк м. Кремінна смт. Біловодськ смт. Новойдар	м. Ровеньки смт. Великий Лог смт. Залізна Балка смт. Нижнє	смт. Борівське м. Брянка смт. Дубівський смт. Ясенівський смт. Калинове смт. Лозівський смт. Фащівка	смт. Вовчоярівка м. Лисичанськ м. Попасна	смт. Слов'яносербськ смт. Іллірія смт. Калмиківка	смт. Комисарівка м. Сватове смт. Гірник м. Рубіжне смт. Єсаулівка м. Троїцьке смт. Петрівка смт. Успенка м. Олександрівськ	смт. Іванівка м. Свердловськ м. Лутугине смт. Родакове смт. Бірюкове м. Стаханов смт. Штерівка смт. Кіровськ смт. Бірюкове