Економіко-географічна характеристика хімічної промисловості України

/

Дипломна кваліфікаційна робота

зі спеціальності 6.040104- Географія промисловості

ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 2. ТЕРЕТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Гірськохімічна промисловість

2.2 Основна хімія

2.3 Хімія органічного синтезу

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПРЕСПЕКТИВНІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Промисловість - найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого у народному господарстві. Промисловість як провідна ланка господарства України визначає рівень її економічного розвитку, спеціалізацію економіки, масштаби участі в територіальному поділі праці й інтенсивності територіально-економічних зв'язків.

Хімічна промисловість - комплексна галузь промисловості, яка забезпечує всі галузі господарства хімічними технологічними матеріалами та виробляє товари масового споживання.

Хімічна промисловість має велике значення в народному господарстві України. Вона відіграє важливу роль у розширенні асортименту виробництва товарів народного споживання. У той же час, хімізація виробництва дозволяє постійно збільшувати випуск нових видів хімічних матеріалів для задоволення господарських потреб, забезпечує глибоку переробку природних ресурсів, підвищує ефективність сільського господарства тощо. Хімічний комплекс України є однією з важливих ланок її виробництва.

Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, побутового обслуговування і інше.

Хімічна промисловість - одина з ведучих в структурі сучасної економіки. Розвиток хімічної промисловості, створення нових матеріалів, виробів, використання як сировини відходів інших галузей промисловості, тобто вторинних ресурсів, виступає в ролі одного з найактивніших чинників науково-технічного прогресу.

Хімічна промисловість відрізняється від більшості інших галузей можливістю створювати нові матеріали з певними властивостями.

Розвиток хімічної промисловості в тому чи іншому районі зумовлюється природними, економічними і соціальними причинами.

Характер спеціалізації хімічної промисловості та розміщення її підприємств в Україні залежать від наявності сировини та необхідності найповнішої переробки відходів інших галузей господарства. Важливий чинник розміщення хімічних підприємств -- споживач.

Тому розгляд хімічної промисловості України і вивчення її структури, аналіз сучасних тенденцій її розвитку, дозволить вникнути в суть хімічного комплексу, глибоко розкрити її значення і необхідність нашій країни. А також виявити деякі негативні моменти і неминучі проблеми, пов'язані з розвитком і функціонуванням хімічного комплексу, а також шляхи їх вирішення.

Тому актуальність даної теми є беззаперечною, і економіко- географічна характеристика хімічної промисловості, дозволить не лише розібратися в проблемах даної галузі, а й дозволить краще зрозуміти проблеми сучасного українського господарства в умовах ринкової економіки.

Об'єкт дослідження :

Предмет дослідження :

Мета : розгляд хімічної промисловості України, вивчення її структури, аналіз сучасних тенденцій розвитку, проблем та шляхів їх вирішення.

Завдання:

1. Розглянути історико-географічні особливості розвитку хімічної промисловості України

2. Проаналізувати тереторіальні особливості розвитку та розміщення підприємств хімічної промисловості України

3. Виявити проблеми та преспективні шляхи розвитку хімічної промисловості України

Для вирішення поставлених у роботі завдань були використані загальнонаукові та прикладні методи досліджень, а саме :

- Історичний

- Стаціонарний

- Аналізу

- Порівняння

- Статистичний

Практичне значення : Зібрані та систематизовані матеріали, що висвітлюють економіко-географічні особливості хімічної промислвості України, виявленні проблеми даної галузі та запропоновані шляхи їх вирішення, розглянуті перспективні шляхи розвитку Хімічної промисловості України.

Може використовуватись вчителями, студентами, учнями при написанні наукових робіт.

Особистий внесок автора: Було проведенно узагальнення досліджень які проводили Доценко А. С. , Душина І.В., Краснопольский О. С. та інших.

Структура роботи : Робота складається з вступу,трьох розділів, висновку та списку літератури.

В першому розділі досліджуеться розглядаються історико-географічні особливості розвитку хімічної промисловості України. Висвітлюється зародження хімічної промисловості в Україні, основні віхи її розвитку в радянський період, та роль і значення, хімічної промисловості в сучасній економіці України

В другому розділі аналізуються тереторіальні особливості розвитку та розміщення підприємств хімічної промисловості України, розкривається роль галузей, основні показники та фактори розміщення.

В третьому розділі досліджується проблеми та преспективні шляхи розвитку хімічної промисловості України. Розкриваються основні проблеми, причини їх виникнення та шляхи подолання.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

хімічна промисловість географія

Хімічна промисловість - одна з авангардних галузей науково-технічної революції, разом з машинобудуванням, це найдинамічніша галузь сучасної індустрії. Комплекс хімічної індустрії складають підприємства, які, застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, проводять різноманітну хімічну продукцію, яка налічує на сьогоднішній день тисячі найменувань. Це замінники шкіри, металу, дерева, стекла і так далі.

Значну частину продукції хімічного комплексу використовують підприємства інших галузей як сировину або напівфабрикати. Хімічній промисловості властива широка різноманітність, взаємозамінюваність і комплексна переробка початкової сировини, розгалужені міжгалузеві і внутрішньогалузеві зв'язки, широко розвинені процеси комбінування і кооперації, єдність економічного призначення продукції, специфічні умови праці[Додаток А рис.1].

Приналежність хімічного комплексу до найбільш складних міжгалузевих утворень обумовлено різноманітністю використовуваної на підприємствах сировини, а також особливостями технологічних процесів, високим діапазоном використання в народному господарстві, АПК і в побуті його готової продукції і напівфабрикатів. Хімічний комплекс України грає виключно важливу роль в розвитку продуктивних сил, забезпеченні життєвих потреб населення[Додаток А кар.1].

На хімічних і електрохімічних процесах заснована виплавка чавуну і сталі, виробництво більшості кольорових металів. Хімічні методи займають провідне місце в переробці сировини в целюлозно-паперовій і гідролізній промисловості. На хімічних процесах засновано виробництво фармацевтичної і парфюмерної продукції[11].

Використання хімічної продукції в промисловості дає можливість проводити велику кількість високоякісних товарів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка і так далі Продукція хімічної промисловості часто замінює природну сировину, яка дорого стоїть, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості товарів.

Великим споживачем хімічної продукції є галузь машинобудування. Сучасне машинобудування неможливо уявити собі без застосування полімерних матеріалів - пластичних мас і синтетичних смол, гумових технічних виробів, шин, лакофарбною і іншій продукції хімічної промисловості. Але найголовніше, хімічна промисловість грає нині найважливішу роль в забезпеченні щонайперших потреб людини - у виробництві продуктів харчування, одягу і взуття. Величезне застосування хімічної продукції відбувається в легкій промисловості (хімічні волокна і нитки, синтетичні фарбники, текстильно-допоміжні речовини)[15].

У сільському господарстві уживаються мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, плівки і труби з термопластов, шини і гумотехнічні вироби; у будівництві - лакофарбні і резиноазбестові вироби, полімерні покриття, полімерні композиції для виготовлення конструкційних, теплоізоляційних і декораційних матеріалів, хімічні добавки до бетону і так далі.

У побуті - синтетичні миючі засоби, фармацевтичні препарати, вироби з пластмас, кино- і фотоплівка, хімреактіви, що полірують, склеюють засоби. Взагалі, у наш час важко знайти галузь господарства, де б не використовувалася хімічна сировина, хімічні продукти або матеріали, хімічні методи [16].

Початки хімічної промисловості були покладені в Україні у XVIII ст., коли розвинулося виробництво стрільного пороху. Проте, 1764 р. Московський сенат, боячися повстання козаків, наказав розмонтували всі порохові заводи в Україні, але 1777 р. їх відновили, і вже в 1790 -- 95 pp. один лише завод у Шостці покривав половину попиту на порох всієї Російськоїімперії. Продукція пороху у невеликих кількостях була наладнана в інших місцевостях України, у тому чіслі й у Львові. Відома була в Україні також продукція салітри (амонієвої), але в XIX ст. вона зовсім занепала. До ранніх підприємств хімічної промисловостів Україні належить фабрика мідяного купоросу в Путивлі (1743р.).

Однією з старовинних галузей Xімічної промисловості в Україні є виробництво лаків і барвників. Фарби й емалі виготовляли в Україні ще за Київської Русі (XI -- XIIст.); спочатку виробництво базувалося на переробці сирих матеріалів та рослин, пізніше (з XIV ст.) почали вживати природні смоли і бітуми. Першими продуцентами фарб були в Україні гончарі, а також монастирі (Михайлівський у Києві), у XIV -- XVIIIст. кустарі. Першими великими фірмами лакофарбової промсти були завод в Одесі (з 1856), далі завод у Харкові (1857 р.), Києві (1860 р.), Полтаві (завод олов'яних білил, 1870 р.);в кінці 19 ст. збудовано лакофарбові заводи у Львові і Харкові. В 1910 -- 14 рр. лакофарбова промисловість була винятково добре розвиненою галуззю хімічної промисловостів Україні [7].

Як і в інших галузях народного господарства царської Росії, в розвитку хімічної промисловостів Україні велику роль відігравав закордонний капітал. Так, одним з перших промисловихпідприємствхімічної промисловостібув завод Шульце в с. Іванівка на Харківщині (з 1843), що почав виробляти сірчану кислоту. Менші заводи були в Києві й на Чернігівщині [36].

До дуже давніх галузей хімічної промисловості України належить соляна промисловість. Лише в 1913 -- 16 pp. почалася переробка калію в Калуші (Галичина). Цю переробку поширено після першої світової війни на Стебник, який у 1922 -- 32-х pp. постачав для сільського господарствамзахідних земель. Продукція соди почала вироблятися в Україні вкінціXIX ст. У 1870-х pp. розвинулася коксохімічна промисловість.

Центром виробництва сірників з 1850-х pp. був Львів, згодом і Чернігівщина.

На початку XX ст. почалося в Україні виробництво каучукових виробів; перший завод,на потреби війни збудовано в Києві. 1915 р. наладнано випуск деяких хімічних речовин на заводі «Коксобензоль» у Донбасі, а 1916 -- 17 рр. побудовано завод синтетичної азотової кислоти в Юзівці (тепер Донецьк) та на содовому заводі в Слов'янському.Хімічні фабрики побудовано також в Одесі (суперфосфатна, лакофарбова), Костянтинівці, Маріуполі (ультрамариновий завод). Тоді ж вступив у дію завод анілінових барвників у Рубіжній. Всі ці заводи, значно розбудовані, працюють донині, а деякі з них (Рубіжанський, Донецький) належать до найбільших хімічних заводів в Україні [11].

Вартість всієї хімічної промисловостіУкраїни на 1913 р. перевищувала 20 млн. крб. золотом, що становило 10 % вартости Xімічної промисловостіРосійської Імперії. За видами хімікатів продукція України 1913р становила (в млн т):

А. Первинні хімікати:

а) кам'яновугільна смола = 38,6

б) 25%-ова амоніячна вода = 16,1

Б. Вторинні продукти:

а) сірчанокислий амоній = 13,5

б) важкі мастила = 10,9

в) пек = 12,6

Воєнні дії першої світової війни та революція 1917 р.дуже пошкодили підприємства хімічної промисловостів Україні. 1921 -- 27 pp. були добою реорганізації. У листопаді 1921 р. створено в Україні трест «Хімвугілля», який перейменовано 1922 р.на «Південхімтрест» (кілька хімічних фабрик України увійшли до всесоюзного тресту «Фосфатотук»). У 1927 р. -- 28 р. Україна давала 15,4 % всієї продукції хімічної промисловостіСРСР, вартістю на 56,5 млн. золотих крб [34].

У 1928 р. створено Комітет хімізації при Раді народних комісарів УРСР; тогож року продукція хімічної промисловостідосягла рівня 1914. За першої п'ятирічки булозаплановано вкласти в хімічну промисловість УРСР 320 -- 340 млн. крб. Особливо велика увага приділяласьзбільшенню випуску мінеральних добрив для сільского господарства і виробництво продукції хімікатів воєнного значення. Для цього побудовано ряд нових заводів: суперфосфатний у Костянтинівці, кіно-фотоплівки в Шостці, завод «Харпластмас» у Харкові та завод пластиків у Прилуках.

З посиленням централізації і ліквідацією системи Вищої Ради Народного Господарства (1932) укр. хімічної промисловость. підпала під керівництво новоствореного всесоюзного Наркомату важкої промисловостісти в Москві.

До нових підприємств того часу належить Горлівський комбінат (синтетичний аміак з коксового газу), Дніпропетровський галалітовий завод, лако-барвникові фабрики в Дніпропетровському і Гуляй-Полі, фабрика етеру в Києві, суриковий завод у Кривому Розі (залізні піґменти) і перший в Україні завод штучного віскозного шовку -- «Київського» [36].

З проектів 3 п'ятирічки (1938 -- 42pp.) здійснено лише деякі новобудови: азотнотуковий завод у Дніпродзержинську, Слов'янський новосодовий завод та перші цехи Лисичанського хімкомбінату. 1940 хімічної промисловістьдавала (в тис. т): мінеральних добрив -- 1 012, сірчаної кислоти -- 407, кальцинованої соди -- 434, кавстичної соди -- 64, калійних добрив -- 82, лаків -- 45, фарб і барвників -- 8, синтетичного волокна -- 1,6; у продукції суперфосфатів УРСР здобула 1941 р. майже монопольне становище в СССР. 1939 р. з Всесоюзного Наркомату важкої промисловості виділено окремий наркомат Хімічної промисловості, і йому передано найважливіші українські підприємства первинної хімії. Швидке зростання хімічної промисловості, видно зі збільшення її основних фондів (у млн крб.): 1928 р. -- 154, 1932 р. -- 464, 1937 р. -- 1270 [29].

Війна 1941 -- 45 рр. знову зруйнувала хімічну промисловость і її відбудова тривала довше, ніж інших галузей промисловості, бо рівночасно з відбудовою доцільно було модернізувати технологію виробництва, зокрема у видобутку сірчаної кислоти, кавстичної соди та калійних добрив. Довоєнний рівень у цих галузях досягнено лише в 1952 -- 56-х pp [16].

Великий крок вперед зробила Хімічна промисловость України у 1955 -- 70-х pp., коли планувальні органи республіки мали змогу дещо більше керувати її розбудовою. За ці pp. побудовано нові хімічніпідприємства: хімічних реактивів у Шостці та Черкасах, бромовий завод в Красноперекопську на Криму, хімічний комбінат у Сумах, завод у Львові, сірчаний хімічно -гірничий комбінат у Роздолі, завод фарб у Донецьку, завод штучного волокна в Черкасах, Чернігові й Сокалі,шинний завод у Дніпропетровську, хімічно -металургійний комбінат у Калуші, калійний комбінат у Стебнику, сірковий комбінат у Яворові. В ціж роки на існуючих хімічних комбінатах Донбасу побудовано нові цехи, які опановували нові види продукції, передусім пластмас та композитів.

Разом з тим частка України в хімічної промисловості всього СРСР зросла з 10 % у 1913 р.,до 21 % в 1940 р. і 23 % у 1970 р.; у тому числі продукція мінеральних добрив до 29 % СССР, сірки -- 64 %, сірчаної кислоти -- до 18 %, синтетичних барвників -- до 32 %, соди кальциновинної -- до 25 %, соди кавстичної -- до 12 %, пластмас -- до 25 %, отрутохімікатів -- до 12 %, побутової хімії -- до 33 % [3].

Значення хімічної промисловості зросло ще більше в 1970 -- 80-х pp., коли побудовано нові заводи синтетичного волокна в Житомирі, тонкого органічного синтезу в Івано-Франківську, новий шинний комбінат у Білій Церкві, завод азотних добрив у Рівному, завод двоокису титану в Криму, фабрику капролактаму на Северодонецькому комбінаті й ін.

Випуск синтетичних волокон в Україні (в тис. т).

Випуск штучного волокна в УРСР становив у 1975 р. 19 % продукції СРСР, віскозних ниток -- 37 %. Виріб штапельного волокна і целофану розпочато в 1974 -- 80-х pp. Продукція пластмас, синтетичних смол та склопластиків було налагоджено в Україні відносно задовільно; тут працювало близько 30 великих фабрик, побудованих переважно після 1950 р. Випуск карбомідних смол становив у 1970 р. -- 47 000 т, алькідних смол -- 14 400 т. , кремнієвих органічних сполук -- 3 660 т [15].

У зв'язку зі збільшенням видобутку сірки в зах. обл. України змінилася структура вихідної сировини для виробу сірчаної кислоти (на 1975 р. у % до всієї сировини; в дужках -- 1960 р.): колчедан -- 48,9 (66,9), елементарна сірка -- 37,1 (16,8), похідні гази -- 14,0 (16,3). Також у структурі вихідної сировини для виробу азотових хімікатів відбулися великі зміни: збільшення природного газу коштом коксового: у 1965 р коксовий газ становив 50,7 % вихідної сировини, природний газ -- 49,3 %; відповідні числа на 1975: 23,9 % і 76,1 %.

Однією з найголовніших галузейхімічної промисловості в Україні є мінеральні добрива. Продукцію (в тис. т) видно з таблиці:

Налагоджено також випуск метилового спирту, ацетальдегіду, винної (оцтової) кислоти, вініль-ацетатів, нітрону та різних емульсій, потрібних для виробу субститутів для одягу (штучна шкіра, штучні хутра, покриття для сидінь в автомобілях тощо). У секторі лаків і фарб введено в дію цехи, які почали продукувати прозорі лаки для покриття дерев'яних меблів, цехи, що продукують похідні алкідних смол; збільшено виробництво мумій та залізного сурика, ультрамаринових сполук [19].

Близько половини продукції української лакофарбової продукції вивозилось за межі УРСР, у тому числі до багатьох іноземнихкраїн. У ділянці гербицидів українськахімічна промисловість перейшла в 1970-х pp. на випуск безпечніших з екологічного та гігієнічного погляду й ефективніших продуктів (етеросульфонат, дихоральмочовина, трихлорацетат натрію, кельтан та ін.). Але продукція препаратів ДДТ та ДНОК все ще становилазначну частину гербицидів.

Частка українськоїхімічної промисловості в продукції всього СРСР на 1965 р. становила-- 70 %: всі мінеральні добрива -- 21 %, сірчана кислота -- 18 %, сода кальцинована -- 64 %, отрутохімікати -- 12 %, вироби побутової хімії (пластмаси, волокна й ін.) -- 33 %. Зміна відбулася ще тому, що в 1960-х pp. переважала в українськійхімічній промисловості первинна (велика) хімія, а в 1970-х pp. різко підвищилася частка виробів вторинної хімії. Особливо гальмувало зростання хімічної промисловостів Україні потреба скорочувати випуск тих хімікатів і синтетичних матеріалів, що виробляються на базі переробки нафти, а також вугілля.

Xімічна промисловість належить до малотрудомістких ділянок важкої промисловості. Вона потребує коштовного устаткування, значної кількости джерел енергії, великої кількости хімічної первинної і допоміжної сировини, але порівняно невеликого числа робітників, але з високим відсотком фахівців високої кваліфікації [14].

На кінець 1973 р.на підприємствах хімічної промисловостіпрацювало 19170 спеціалістів з вищою та 36000 з середньою спеціальною освітою, тобто 6,4 % і 4,5 % всіх залучених у промисловості України. Питома вага хімічної промисловості. в продукції всієї промисловості УРСР становилау 1975 -- 80- pp. незмінно 6,3 % (за вартістю продукції в оптових цінах 1975); частка виробів хімічної промисловості в структурі предметів споживання -- 2,4 % всіх промислових товарів широкого вжитку.

Продукція хімічної промисловости України в радянський період

Потужний хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР. По обсягах виробництва підприємства республіки займали друге місце після РРФСР, виробляючи до 20% хімічної продукції.

Розпад Радянського Союзу на початку 90-х привів до кризи промисловості: у 1991-1999 роках випуск хімічної продукції в Україні скоротився майже на 60%. Про це свідчить таблиця виробництва хімічної продукції.

Але на початку XXI століття галузь стала показувати позитивні тенденції -- щорічний приріст виробництва перевищує 6%. Цьому сприяв повний або частковий перехід хімічних підприємств під контроль приватного капіталу [2].

Сьогодні основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив, на які доводиться понад 60% всієї виробленої в країні хімічної продукції.

Потужності по виробництву мінеральних добрив дозволяють виробляти 8 млн т продукції в рік і зосереджені на десяти хімічних підприємствах: азотних -- концерн 'Стирол', Одеський припортовий завод, 'Азот' (Черкаси), Північнодонецьке об'єднання 'Азот', 'Днепроазот' і 'Ровноазот'; фосфорних -- 'Кримський титан', 'Сумихімпром' і Константіновський державний хімзавод; калійних -- Дніпровський завод мінеральних добрив.

Фактичне відчуження державних підприємств хімічного комплексу України почалося в 1993-1995 роках, коли в обіг були введені компенсаційні і приватизаційні сертифікати. Це дало можливість громадянам країни обміняти ваучери на акції заводів.

Працівникам заводів тоді було надано право першочергового викупу акцій підприємств, на яких вони працювали. Таким чином мільйони українців стали акціонерами промислових об'єктів, але в більшості випадків вони не отримали вигоди у вигляді дивідендів із-за серйозних економічних і фінансових проблем пострадянського періоду.

Вузли хімічної промисловості особливо ефективно розвиваються в районах видобутку сировини і інколи складаються з багатьох територіально близько розташованих підприємств, що мають прямі виробничі зв'язки, а також загальні під'їзні шляхи, водні джерела і так далі [8].

Найбільший розвиток і територіальне зосередження для підприємств хімічної промисловості властиво в Донбасі, Придніпров'ї і Прикарпатті. Орієнтуючись в розміщенні на певну сировину, споживача і трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли [Додаток А кар.2].

Поступово хімічні заводи (особливо крупні гірничо-хімічні комбінати) доповнюються супутніми, допоміжними і іншими виробництвами. Під час комплексної переробки сировини в промислових вузлах, підприємства хімічної промисловості переробляють відходи різних галузей господарства, підвищуючи ефективність виробництва.

Крупні вузли хімічної промисловості сформувалися в Прикарпатті (Дрогобичсько-роздольський і Калушсько-долінський) і Донбасі (Слов'янсько-артемівський, Лісичансько-рубежанський, Горлівський і Маріупольський). У Прикарпатті вони об'єднують гірничодобувну, газову, нафтопереробну галузі, виробництво калійних добрив, завод технічного вуглецю та інші. На Донбасі вузли сформувалися на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, переробці природної хімічної сировини, виробництва лакокрасящих матеріалів і ін.

Хімічна галузь України налічує близько 200 підприємств і об'єднань, в яких зайнято понад 350 тис. чоловік. За даними Мінпромполітики, вони виробляють до 20 тис. найменувань продукції на суму 40-45 млрд грн. (близько $8-9 млрд). У 2007 році в структурі промислового виробництва хімічна галузь зайняла 6,4% (шосте місце), в структурі ВВП -- 2,7%. За даними Держкомстату, торік доля хімічної продукції в структурі експорту склала 8,2% [Додаток А табл.1].

Основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив. У 2008 р. підприємства України знизили виробництво добрив на 5,8% і склали 2673 тис. тонн (у перерахунку на 100% зміст азоту), в порівнянні з 2007 р. У 2009 р., за даними Міністерства аграрної політики, потреба аграрного сектора в мінеральних добривах склала 775 тис. т. (у плані постачань цей показник рівний 753,6 тис. т.). Динаміка розвитку хімічного комплексу наочно представлена на малюнку [2].

На 14,8% знизилося в 2008 р. виробництво синтетичних смол і пластмас і склало 435,5 тис. тонн. Провідні українські виробники синтетичних смол і пластмас - ВАТ «Концерн «Стирол» (Донецька обл.), ТОВ «Карпатнефтехим» (Івано-франківська обл.) в структурі «Лукойл-нефтехима», ВАТ «Лісичанськнефтеоргсинтез» (Луганська обл.). Коксохімічні підприємства України в січні-грудні 2008 р. зменшили виробництво на 5,4% (19,546 млн. т.).

У 2007 р. об'єм хімічного виробництва складав 31,02 млрд. грн., що вище на 23%, чим в 2006 р. Частка хімічного виробництва в хімічній промисловості в цілому склала 4,3%. Об'єми виробництва кальцинованої соди на українських підприємствах в січні склали 46,3 тис. т, знизившись на 39,4%. Випуск кальцинованої соди в 2008 р. збільшився на 4,3% (977,8 тис. т.). Понад 50% виробленої в країні соди (504,4 тис. т) було експортовано. Середня експортна ціна в 2008 р. складала 260,3 дол. за тонну. Основними покупцями української кальцинованої соди є Росія і Італія (понад 60% всього експорту).

Згідно малюнку 3.2, зростання експорту в 2007 р. було рівне порядка 19,5%, що на 6,1 пунктів вище, ніж в 2006 р [2].

На 1 лютого 2009 р. залишки на складах хімічних волокон і ниток знизилися з 1439 т. до 1153 т; кордової тканини з 1287 тис. кв.м. до 1106 тис. кв.м. В зовнішній торгівлі хімічними волокнами і нитками в 2008 р. імпорт у вартісному виразі в 8,8 разів перевищив експорт (виняток становить кордонна тканина - +26,2 млн. дол.). У 2008 р. імпортні постачання поліетилентерефталату до України зменшилися порівняно з 2007 р. в натуральних показниках на 19% і склали всього 201,2 тис. т. (302,2 млн. дол.).

При цьому спостережуваний в останні вісім років приріст виробництва і експорту хімічної продукції свідчить про те, що принаймні в найближчі декілька років хімічна галузь гратиме ключову роль в українській економіці.

Хімічна промисловість відрізняється від більшості інших галузей можливістю створювати нові матеріали з певними властивостями, що зажадалося в космічній техніці і будівництві, фармацевтичній, харчовій і легкій промисловості України [25].

Розвиток хімічної промисловості в окремому районі країни зумовлюється трьома основними чинниками - природним, економічним і соціальним. Характер спеціалізації хімічної промисловості і розміщення її підприємств в Україні залежать від наявності сировини, необхідності повної переробки відходів інших галузей господарства, відносно близького розташування споживача продукції хімічних підприємств і наявності кваліфікованої робочої сили.

Сировиною для хімічної промисловості є кам'яне і буре вугілля, нафта, кам'яна і калійна солі, фосфоріти, мів, вапняки, сірка і деякі інші. Крім того, в хімічній промисловості використовуються відходи чорної і кольорової металургії, харчової і лісопереробляючої промисловості.

Окремі види продукції хімічної промисловості України (азотні і калійні добрива, сірка, синтетичні фарбники, кальцинована сода, бром, титанові білила, окремі продукти органічного синтезу) експортуються в інші країни.

Експорт продукції збільшується лише в кількісному вираженні, але в загальному експорті доля продукції хімічної промисловості зменшується, що видно з таблиці:

Хімічна промисловість складається з декількох галузей: гірська хімія (видобуток сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) і хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів) [2].

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов'язане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

- сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту);

- енергетичний фактор (витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту);

- водний фактор (розміри водоспоживання і кількості стічних вод, які потребують очищення);

- трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції);

- споживчий фактор (наявність споживача готової продукції).

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м3 у виробництві хлору й соди - до 6000 м3 у виробництві синтетичних волокон [19].

Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору - до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія - пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії - на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили [19].

На форми розташування хімічної промисловості також впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Дуже важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Ефективність розміщення окремих підприємств у хімічній промисловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу.

Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її.

Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій.

Так. підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т - тільки на 7 % [19].

Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів - розвитку транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що грунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів.

Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25-31 %, а в промисловості хімічних волокон - зниження собівартості 1 т волокна на 4 %.

Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв'язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

За особливостями розміщення хімічнає однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.

Отже, рівень розвитку хімічної промисловості різних країн є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, хімічна промисловість є одній з провідних галузей її народно-господарського комплексу, галуззю її спеціалізації в міжнародному розподілі праці. Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості.

Важливе значення в цьому має радянська спадщина, оскільки могутній хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР, але її становлення вдбувалося ще за часів Російської імперії [31].

РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1 Гірничохімічна промисловість

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировині кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. З основних виді мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів) [13].

Відповідно, в основному вони розміщуються в районах видобутку корисних копалин, використовуваних як хімічна сировина.

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 50-х рр. розроблялось Роздільське родовище, з 60-х -- Подорожненське родовище, а з 70-х років -- Язівське та Немирівське родовища. На даний час відкрита розробка сірчаних родовищ кар'єрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.

Найбільш відомі це - Роздільське ДГХП “Сірка” та на Яворівській ДГХП «Сірка» .Родовища калійних солей розташовані на території Львівської та Івано-Франківської областей.

Найважливішими родовищами, що зараз експлуатуються, є Стебникське (ДГХП «Полімінерал») і Калуш-Голинське (ДГХП «Хлорвініл») родовища.

У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на виробництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.

Україна має великі та унікальні за якістю поклади сировини для кухонної солі. За хімічною чистотою їх можна вважати кращими в світі. Основні запаси знаходяться на території Донбасу, Придніпровської низовини, Прикарпаття та Закарпаття, а також у Криму [12].

Крім кам'яної солі є родовища, представлені ропою озер, а також пов'язані зі зосередженням підземних розсолів. Запаси кам'яної солі та природних розсолів в Україні досить значні і при сучасному рівні видобутку практично невичерпні (їх запаси становлять понад 9 млрд т по категорії А + В + С). Найбільші запаси кам'яної солі зосереджені на Донбасі, де у потужних пластах на незначних глибинах (Слов'янськ, Артемівськ) залягають ресурси дуже високої якості.

Загальна потужність шару солі в Донбасі коливається від 100 до 200 м. Тут видобувається найбільша кількість кам'яної солі в Європі. В обмежених обсягах кам'яну сіль видобувають у Дрогобичі, Калуші, Долині (Прикарпаття).

Родовища кам'яної солі виявлено також на Лівобережжі -- в межах Дніпровсько-донецької западини (біля Лубнів, на горі Золотусі біля Ромен).

Цінні продукти одержують із вод Сакського і Перекопського соляних озер. Значні запаси солі мають інші розташовані на півдні України озера і лимани.

Високоякісні кам'яні солі є важливою статтею експорту України.

Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорномор'я, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забезпечення України цим видом сировини для хімічної промисловості не є проблемою.

Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як сировину і промислові відходи. Вони створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергетиці, лісовій промисловості тощо). В цьому відношенні особливо слід відмітити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо.

Коксохімічне виробництво - одна з найбільш розвинених областей хімічної промисловості, що базується на потребах чорної металургії Донбасу і Придніпров'я.

Коксохімічна промисловість - область гірської хімії, що вимагає комплексного підходу і що успішно об'єднується з металургійним виробництвом. Наприклад, низькокалорійний доменний газ використовується для обігріву коксових печей, а що утворюється при коксуванні вугілля висококалорійний газ поступає в мартенівські печі для виплавки стали, використовується в прокатному виробництві і при виробленні азотних добрив[Додаток Б сх. 1].

Основною сировиною для коксохімічної промисловості служать вугілля.

Структура і будова вугілля можуть бути вивчені за допомогою мікроскопа. Грубаструктура вугілля, виявляється неозброєним оком, називаєтьсямакроструктурою. Звичайний мікроскоп дозволяє бачити тонку структуру вугілля,звану мікроструктурою.

У вугіллі можна розрізнити більш-менш однорідну блискучу масу (вітро), сірувату масу (Дюрен), що містить різні включення,волокнисту частина (фюзен), схожу на деревне вугілля, і мінеральнівключення. Витри, Дюрен і фюзен - основні компоненти вугілля, що представляютьйого петрографічні склад.

При використанні кам'яного вугілля для коксування необхідно знати також їхтехнічний склад, спекаемость, Коксівність, розподіл мінеральнихдомішок у класах вугілля за їх крупності і насипною вага вугільної шихти [25].

Під технічним складом палива зазвичай мають на увазі дані,характеризують технічну можливість застосування палива. Технічний склад вугіллявизначається вмістом вологи і мінеральних домішок, виходом леткихречовин, вмістом сірки і фосфору, вуглецю, водню та азоту, а такожтеплотою згоряння палива.

Вологість вугілля. При нагріванні вугілля до 100-105 ° С з нього випаровуєтьсявода. Кількість випаруваної води при цих умовах звичайно виражають увідсотках до ваги палива і називають вмістом вологи у вугіллі, або коротше --вологістю вугілля [35].

Зміст мінеральних домішок у вугіллі характеризується йогозольністю. Зольність палива визначається по виходу залишку після спалюваннявугілля при температурі 800 ° С. Зольність вугілля, як і вологість, виражається ввідсотках до його вазі. Чим менше зольність вихідної шихти, тим меншезольність одержуваного металургійного коксу.

Вихід летких речовин являє собою кількість утворилисягазоподібних продуктів в результаті різних хімічних реакцій в процесітермічного розкладання палива. Вихід летких речовин характеризуєхімічний вік (зрілість) вугілля. Чим менше вихід летких речовин звугілля, тим вище їх вік.

Спекаємостью вугілля називається здатність суміші вугільних зеренутворювати при нагріванні без доступу повітря спеченого або сплавленнянелетучих залишок. Спікання вугілля-результат процесів термічноїдеструкції, що викликає перехід їх у пластичне стан з наступнимосвітою напівкоксу - протікає головним чином у зоні температур

400-450 ° С [26].

Коксівність вугілля обумовлюється сукупністю всіх процесів,які протікають при нагріванні їх до більш високих температур (1000-1100 ° С)і включають крім процесів спікання зміцнення і усадку матеріалу напівкоксуі коксу, утворення тріщин і інші явища. Тому коксівністю називаютьздатність вугілля самостійно або в суміші з іншими вугіллям припевних умовах підготовки і нагрівання до високих температурутворювати кусковий пористий матеріал - кокс, що володіє певною? ает чотири коксових батареї і обладнується валковим і ситові віброінерціоннимі гуркотом, бункерами для коксу, конвеєрами і жолобами для переміщення коксу. Металургійний кокс відокремлюється від дрібних класів коксу на валкових гуркоту і надходить потім у бункери крупного коксу або надсилається транспортером безпосередньо в доменний цех. Розділяється дрібний кокс на ситові віброінерціонних гуркіт [19].

Найбільш поширеним є тип сортування коксу з передачею доменного коксу транспортером на металургійний завод

Заслуговують на увагу схеми сортування коксу з попередніми дробленням великого класу коксу, наприклад вище 80 або 100 мм . Зазвичай великі шматки коксу менш міцні. тому перетворення їх на більш міцні шматки доцільно при наявності достатньої кількості коксу для доменних печей.

Сортування коксу являє собою один з істотних методівполіпшення якості коксу.

Велике народногосподарське значення мають хімічні продукти,виходять при коксуванні вугілля. Незважаючи на швидкі темпи розвиткунафтохімічної промисловості, коксохімія залишається одним з основнихпостачальників сировини для виробництва пластичних мас, хімічних волокон,барвників та інших синтетичних матеріалів [25].

Це обумовлюється великими масштабами коксохімічного виробництва ішироким асортиментом продукції, що випускається. Частка коксохімічних продуктівв сировинній базі промисловості основного органічного синтезу складаєблизько 50%, а таких важливих продуктів, як бензол, досягає 80%, нафталін ікрезоли-100%. Кольорова металургія є споживачем малозольногопекового коксу і сполучного, одержуваних з кам'яновугільної смоли. Коксивикористовуються для приготування анодного маси, що застосовується при виплавціалюмінію. На 1 т одержуваного алюмінію витрачається приблизно 450 кг. малозольного коксу і близько 150 кг.пов'язує. Іншими словами, дляодержання 1 т алюмінію треба витратити 1 т пеку або скоксовати близько 70т. вугілля.

Коксохімічна промисловість постачає сільському господарству ціннедобриво - сульфат амонію. Крім того, на базі водню коксового газу іазоту кисневих станцій металургійних комбінатів виробляються самідешеві азотисті добрива. Водень є складовою частиною коксовогогазу, одержуваного в значній кількості при коксуванні вугілля[19]. Азот ікисень, складові частини повітря. Кисень потрібен для інтенсифікаціїметалургійних процесів. Азот кисневих станцій може раціональновикористовуватися у згаданому комплексі, що поєднує чорну металургію тахімічну промисловість.

Хімічні продукти коксування використовуються також для виробництвахімічних засобів захисту рослин і тварин. Більше 20 найменувань продуктів та препаратів для потреб сільського господарства постачає коксохімія.

Асортимент хімічних продуктів, що виділяються з кам'яновугільної смоли,сирого бензолу і коксового газу налічує 134 найменування і більше 240сортів.

Коксохімічне виробництво служить основою для розвитку великої кількості супутніх і допоміжних підприємств, що переробляють доменні і коксові гази, феноли, смоли і тому подібне З них виробляють сірчану кислоту, медичні препарати, пестициди і гербіциди, фарбники, пластмаси, мінеральні добрива.

У 2007 р. в Україні при виробництві 18,7 млн. т доменного коксу використано 28,1 млн. т вугільних концентратів, при цьому частка українського вугілля у шихті складала 66,5%, а 33,5% - імпортного вугілля (найбільше з Росії). Згідно з планами виробництва чавуну в Україні очікується збільшення потреби в коксі і збільшення його виробництва. Це обумовлює збільшення потреби у вугільних концентратах для коксування - з 28 млн. т у 2007 р. до 41 млн. т у 2015 р [2].

Найбільші підприємства на території України:

'Алчевськкокс'

Донецьккокс

'Запоріжкокс'

Макіївкокс

Авдіївській коксохімічний завод

Дніпродзержинський коксохімічний завод

Єнакіївський коксохімічний завод

Ясинівський коксохімічний завод

ВАТ«Алчевський коксохімічний завод» -- коксохімічне підприємство в Луганської області (місто Алчевськ) -- одне з найбільших в Донбасі, забезпечує потреби сусіднього Алчевського металургійного комбінату в коксі, контролюється корпорацією «Індустріальний союз Донбасу».

Обсяг продукції в 2005:

Кокс -- 2629900 тонн (3-тє місце в Україні -- 13,9%).

Інша продукція: кокс доменний, коксовий горішок , коксова дрібниця, смола кам'яновугільна, бензол сирий, кислота сірчана технічна, сульфат амонію, смола важка для дорожнього будівництва, газ коксовий очищений.

ВАТ «Донецьккокс» складався з трьох технологічно самостійних коксохімічних заводів: Рутченківського (4 батареї), Донецького (2 батареї) і Смолянинівського (1 батарея)[Додаток Б рис. 1].

Найбільший виробничий потенціал мала Рутченківський ділянка - чотири коксові батареї проектною потужністю 1219 тис. т валового коксу на рік. Дві батареї Донецької ділянки здатні виробляти до 492 тис. т коксу на рік. Смоляниновська ділянка спеціалізувалася на виробництві ливарного коксу для машинобудівників. Тут була розташована одна батарея з проектною потужністю 284 тис.т коксу на рік [31].

ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод» -- найбільше коксохімічне підприємство у Європі, розташоване в місті Авдіївці Донецької області.

На долю АКХЗ приходиться до 20 % виробництва доменного коксу в Україні. В 2007 році АКХЗ виробив більш ніж 3 млн. тонн коксу для металургії.

АКХЗ постачає продукцію на українські підприємства, а також експортує продукцію до Росії, Молдови, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Туреччини, Єгипту та інших країн.

На АКХЗ працюють 7 тис. осіб.

ВАТ«Ясинівський коксохімічний завод (ЯКХЗ )» (ПФТС: YASK) - коксохімічне підприємство в Донецькій області (місто Макіївка). Розташований на півночі міста (Кіровський район Макіївки).

Обсяг продукції в 2005 році:

Кокс - 1,3749 млн. тонн (6-е місце на Україні - 7,3%).

ЯКХЗ виробляє більше 1 млн. тонн на рік кам'яновугільних коксів різних сортів: кокс доменний, кокс низький вміст сірки, кокс ливарний, горішок коксовий, дрібниця коксова і велику гаму коксохімічних продуктів: смола кам'яновугільна, сульфат амонію, бензол сирий, бензол для синтезу, толуол, сольвент , ароматична добавка до моторних палив має низький вміст сірки та іншу продукція [36].

ВАТ «Макіївський коксохімічний завод» -- коксохімічне підприємство у Донецькій області (місто Макіївка), за радянських часів забезпечувало потреби сусіднього Макіївського металургійного комбінату імені Кірова у коксі.

ЗАТ«Макіївкокс» -- одне з найбільших підприємств України з виробництва шихти вугільної, коксу доменного та хімічної продукції на основі технології термічної переробки вугілля.Макіївський КХЗ спеціалізується на виробництві коксу, шихти, концентрату і інших видів коксохімічної продукції

Обсяг продукції у 2005 році:

Кокс -- 0,7591 млн. тонн (8-е місце на Україні -- 4,0%).

В цілому, не дивлячись на наявність могутньої сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залежність від імпортних постачань сировини (природного газу, апатитових концентратів, сірчаного колчедану і так далі) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози), що особливо згубно впливає на розвиток галузі останнім часом у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством з приводу їх регулювання.

2.2 Основна хімія

Основна хімія виготовля різні види реактивів, а саме кислоти, соду, мінеральні добрива. Виробництва цієї галузі концентруються в основному в районах видобутку гірничо-хімічної сировини, вугілля і металургійних баз, а також поблизу центрів виробництва електроенергії.

До ведучої області основної хімії належить виробництво мінеральних добрив: азотних, калійних, фосфорних і комбінованих гранульованих. Головними центрами виробництва азотних добрив (аміачна вода, аміачна селітра, сульфат амонія) є Придніпров'я (Дніпродзержинськ і Запоріжжя) і Донбас (Алчевськ, Горлівка, Лісичанськ і Сєверодонецьк), розташовані в районах коксохімічного виробництва. Друга група підприємств, що виробляють добрива (Черкаси, Рівно і Одеса), знаходяться ближчим до споживача і розміщуються в районах видобутку природного газу або поблизу трас газопроводів [Додаток Б сх. 2].

ЗАТ Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» (місто Сєвєродонецьк, Луганська область) є третім за розміром в Україні виробником аміаку і одним з найбільших в Європі підприємством хімічної промисловості з виробництва азотних добрив, метанолу, оцетової кислоти, вінілацетата і його похідних, ацетилену, формаліну, каталізаторів, товарів побутової хімії і іншої хімічної продукції[Додаток Б рис. 1].

Свою історію підприємство початок 16 лютого 1951 року. ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» організовано в процесі реструктуризації і санації СДВП «Об'єднання Азот» відповідно до рішення Засновницьких зборів від 24.12.2004 р.

Більше 70% товарів, що випускаються в об'єднанні, експортується.

ВАТ «Днепразот» входить в десятку провідних підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості України по приросту товарної продукції, об'ємам прибули і зростанню валового доходу. Продукція підприємства застосовується в металургії, сільському господарстві, гірничо-добувній, хімічній і перероній промисловості, в енергетиці і водопідготовці. Сьогодні на підприємстві випускають аміак і карбамід, соду каустичну і рідкий хлор, соляну кислоту і гіпохлорит натрію, КМЦ різних модифікацій і товари народного споживання[11].

Продукція ОАО «Днепразот» розділяється на три товарні групи:

Карбамідо-амміачний комплекс

Хлорорганічний комплекс

Продукти для водопідготовки

Товари народного споживання

У 2009 році ВАТ «Днепразот» проведене товарній продукції на суму 1238,9 млн гривень. Об'єми виробництва основних видів продукції підприємства зменшилися в порівнянні з 2007 роком і складають:

аміак -- 99,1 %;

карбамід -- 97,5 %;

сода каустична -- 90,1 %;

хлор рідкий -- 89,9 %;

кислота соляна -- 139 %

Черкаське вiдкрите акцiонерне товариство «Азот» -- одне з найбiльших пiдприємств в Українi з виробництва мiнеральних добрив, iонообмiнних смол, капролактаму та iншої хiмiчної продукцiї. Його будiвництво розпочалось у 1962 роцi, а 14 березня 1965 року колективом видано перший амiак [36].

У теперішній час ВАТ «Азот» -- це 43 виробничих структурних пiдроздiли, що розмiстилися на площi 500 га. У товариствi працює понад 6 тисяч осіб.

Виробничi потужностi при повному завантаженнi можуть давати у рiк близько 3 мiльйонiв тонн мiнеральних добрив. Частка українського ринку -- 25%. Якiсть продукцiї повнiстю задовольняє працiвникiв сiльського господарства України та СНД. Постiйна активнiсть ВАТ на свiтових ринках дозволяє йому також мати стабiльний збут добрив у країнах Європи, Азiї, Америки. Продукція черкаських хiмiкiв експортується до таких країн «далекого зарубіжжя»: Словаччини, Угорщини, Болгарiї, Францiї, Iрландiї, Нiмеччини, Китаю тощо

Україна має значну сировинну базу для виробництва калійних добрив, найбільшими підприємствами по виробництву яких є Калушське виробниче об'єднання (Івано-Франківська область) і Стебниковський калійний завод (Львівська область) [6].

Підприємства, що випускають фосфатні добрива, працюють переважно на імпортній сировині (апатіти Кольського півострова та інші) і, рідше, на місцевих фосфоритах. Найбільшими підприємствами цієї сфери є Вінницький і Костянтинівський хімзаводи, Одеський суперфосфатний завод.

Відкрите акціонерне суспільство «Олімп-Круг ( «Одеський Суперфосфатний Завод») » одне із старих підприємств в хімічній галузі. Завод заснований в грудні 1885 року для виробництва мінеральних солей і кислот. Вже в 1890 році продукція заводу вивозилася в 18 міст Росії, експортувалася за кордон [6].

В даний час основний продукт, вироблюваний заводом, -- мідний купорос. Виробництво мідного купоросу було освоєне в 1886. Мідний купорос використовується в сільському господарстві, промисловості і тваринництві.

ВАТ «Олімп-Круг» єдиний в Європейській частині СНД завод по виробництву мідного купоросу. Потужність цеху по виробництву мідного купоросу складає 12,4 тисяч тонн в рік.

На європейській виставці промислових товарів, що проходила в Мадриді в листопаді 1997 року, мідний купорос підприємства «Олімп-Круг» був нагороджений Призом за найкращу якість в Європі [7].

У 2003 р. підприємством була розроблена і введена в експлуатацію нова лінія по упаковці мідного купоросу в полипропіленові мішки коробчатого типу європейського зразка.

Сьогодні на підприємстві розробляється технологія виробництва дрібнокристалічного мідного купоросу.

На підприємстві існує Акредитована лабораторія, оснащена сучасним устаткуванням. Лабораторія надає послуги з виконання сертифікаційних випробувань миючих засобів, мінеральних солей, кормових добавок і нафтопродуктів [36].

У 2008 році заводом був отриманий сертифікат за впровадження системи якості згідно вимогам стандарту ISO 9001-2001.

Сьогодні територіально завод знаходиться в північній частині м. Одеси в Маліновськой районі. Площа складає 23 гектари. У розпорядженні заводу є наступні цехи і ділянки: цех по виробництву мідного купоросу, ремонтно-механічний цех, енергоцех, транспортний цех, ремонтно-будівельна ділянка, ділянка сторожової охорони, механічний цех, складські приміщення і бокси, призначені для розміщення автотранспортного господарства.

На заводі 9 під'їзних залізничних шляхів протяжністю 6 км., є власне залізничне депо і тепловози. Територія заводу безпосередньо примикає до залізничної станції «Одеса: Застава-1».

Завод має в своєму розпорядженні перевантажувальний комплекс, що діє, з складом площею 11 000 квадратних метрів, трьома мостовими кранами грейферів, підвищеним железнодорожным шляхом для розвантаження будь-яких вагонів з сипкими вантажами. Все це забезпечує високу пропускну спроможність вантажів. Близьке розташування перевантажувального комплексу від Одеського морського порту робить його ще привабливішим для партнерів і замовників заводу.

Сумське виробниче об'єднання 'Хімпром' і металургійний завод 'Азовсталь', де з доменних шлаків виготовляють фосфорні добрива (фосфатшлаки).

Публічне акціонерне товариство «Сумихімпром» - великий енергохімічний комплекс, промисловий майданчик якого займає 226 га. Підприємство розташоване на північному сході України. До складу підприємства входять: 11 основних цехів, 20 допоміжних цехів, 7 підрозділів непромислової групи (комбінат громадського харчування, санаторій-профілакторій та ін.).

ПАТ «Сумихімпром» має статус базового підприємства хімічної галузі промисловості України з виробництва фосфорних мінеральних добрив.

Основна діяльність ПАТ «Сумихімпром»:

виробництво фосфатних добрив й іншої продукції великотоннажної неорганічної хімії;

проектні, проектно-дослідницькі, дослідницькі роботи;

оптова й роздрібна торгівля;

посередницькі послуги із продажу товарів народного споживання;

загальбудівельні організації.

Асортимент продукції ПАТ «Сумихімпром»: «Суперагро, суперфосфат амонізований, амофос,діамонійфосфат, пігментний двоокис титану, жовтий і червоний залізоокисні пігменти, сірчана кислота, олеум, реактивна сірчана кислота, коагулянти для очищення питної та стічної вод (алюміній сірчанокислий, сульфатозалізовмісний коагулянт), лакофарбова продукція, вапно будівельне, активизатор цементу, товари народного споживання й інші.

Ще одним важливим напрямом основній хімії (ведучим в хімічній промисловості України) є виробництво сірчаної кислоти, що застосовується в багатьох галузях господарства (нафтопереробна, харчова, текстильна, виробництво мінеральних добрив і ін.). Виробництва сірчаної кислоти мають значну сировинну базу, що складається з самородної сірки передкарпатських родовищ, відходів коксохімічних і нафтопереробних заводів, сірчистих газів, що утворюються під час виплавки цинку, міді і нікелю[32].

Із-за високої хімічної активності сірчаної кислоти її досить складно і небезпечно перевозити на далекі відстані, завдяки чому основні виробництва (Костянтинівка, Суми, Рівно, Новий Роздол і Дніпродзержинськ) територіально тяжіють до споживача.

Виробництво соди зазвичай розміщуються поблизу родовищ кухонної солі і розсолу солоних озер, оскільки ця галузь хімічної промисловості орієнтована на велику кількість сировини. Для того, щоб виробити одну тонну соди, необхідно витратити по півтори тонни кухонної солі і вапняку, а також близько 1,7 тонни умовного палива.

Основними підприємствами содової промисловості України є виробниче об'єднання 'Хімпром' в Слов'янську (Донецька область), крупний содовий завод 'Донсода' в Лисичанське (Луганська область) і підприємство в Красноперекопське (АРКрим), що використовує розсоли озера Сиваш [14].

Кальцинована сода, зокрема, використовується в харчовій промисловості для виробництва скла.Важко назвати таку галузь промисловості, де б не використовувалася кальцинована сода. Особливо велике її значення у виробництві всіх видів скла.

Листове поліроване скло є однієї з головних тридцятимільйонних будівельно- архітектурного комплексу. Велика кількість скляних виробів застосовується в побуті, електронній промисловості. Коштовними властивостями володіє піноскло, що є прекрасним тепло - і звукоізоляційним матеріалом, що володіє високою механічною щільністю.

Застосовується сода також при варінні целюлози, у виробництві алюмінію, у процесі чищення нафтопродуктів, у виробництві каустичної соди, мила, що чистять і миють засобів, для одержання різних пігментів, у харчовій, шкіряній і іншій галузях промисловості.Виробництво кальцинованої соди здійснюється аміачним методом шляхом взаємодії насиченого водяного розчину хлористого натрію й вуглекислого газу в присутності аміаку з утворенням бікарбонату натрію й наступною його кальцинацією. Підприємство робить соду важку (марка А) і легку (марка Б).

Основна сировина для одержання технічної кальцинованої соди:

високоякісні вапняки з Балаклави й Донбасу;

ропа Сиваша;

вугілля - антрацит Донбасу;

аміачна вода, сірчисті сполуки з коксохімічних і хімічних заводів України.

Каустична сода, вироблювана в Калуші (Івано-Франківська область), знайшла своє вживання в текстильній промисловості, миловарінні, при виробництві штучних волокон, глинозему з бокситів і тому подібне [34].

Ринок каустичної соди є консолідованим. Виробничі потужності зосереджені на менш ніж 10 підприємста. Споживачам каустична сода постачається у вигляді розчину чи у твердому стані під назвою «Натр їдкий» декількох видів та марок, якість та принцип маркування яких визначаються способом виробництва.

На даний час основна маса NаОН виробляється електрохімічним методом -- розкладом (електролізом) концентрованого водного розчину кухонної солі NаСІ електрострумом -- та хімічним способом із кальцинованої содиємствах.

Виробництво продукції асортиментного ряду 'Гідроксид натрію (сода каустична)' в Україні в 2009 р. складало суму понад 141 млн. 600 тис.грн, та порівняно з попереднім роком збільшилося на 28 відсотків.

2.3 Хімія органічного синтезу

Хімія органічного синтезу - це збірна назва галузей, які працюють на основі переробки вуглеводнів і синтетичних препаратів, які отримують з вуглеводнів, природного газу, нафти, вугілля.

Орієнтується на вуглеводневу сировину, водні ресурси і енергетичну базу. Завершуюча стадія вимагає певного економіко-географічного положення, трудових ресурсів, споживача і екологічний чинник.

Основні галузі: виробництво синтетичних смол, пластмас, хімічних волокон.

Виробництво деяких видів продукції хімічної промисловості України, тис. тонн

Виробництво синтетичних смол і пластмас об'єднує підприємства, які на основі синтезу і інших видів хімічної обробки, природних або штучних матеріалів, проводять високомолекулярні з'єднання: різноманітні смоли, полімерні матеріали і вироби з них. В основному синтетичні смоли використовуються для виготовлення хімічних волокон. Пластмаси - це конструктивні матеріали, які широко використовуються в різних галузях господарства, в побуті.

Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджене там, де в достатній кількості є водні ресурси.

Лакофарбна промисловість - область хімії органічного синтезу, що випускає лаки, фарби, оліфу, емалі, розчинники, шпаклювальні і шліфувальні суміші і ін. Сировинна база лакофарбної промисловості дуже широка (налічує близько 350 найменувань), завдяки чому це виробництво має широкі виробничі зв'язки з різними галузями господарства України, зокрема нафтопереробною і нафтохімічною, кольоровою і чорною металургією, лісохімічною, масложировою і ін. У багатьох регіонах країни налічується близько трьох десятків досить крупних підприємств і окремих невеликих виробництв [26].

Найбільші лакофарбні заводи розташовані в Дніпропетровську, Одесі, Львові, Кривому Розі, Беріславе (Херсонська область), Чернівцях, Сімферополі, Красноперекопське і інших містах країни

Анілінокрасочна промисловість поставляє фарбники для поліграфічної, шкіряно-взуттєвої, текстильної, харчової і інших галузей господарства України. Найбільшим підприємством цього напряму є Рубежанський хімкомбінат, розташований в Луганської області.

До хімії органічного синтезу належать виробництва синтетичних смол, пластмас і хімічних волокон, сировинною базою яких є нафта, газ, кам'яне вугілля, а також кухонна сіль. Зазвичай ці хімічні підприємства розміщуються в районах видобутку необхідної сировини або в місцях вжитку готової продукції.

Хімічні волокна(хімволокно) дешевше натуральних, мають кращі якості і використовуються в легкій промисловості, виробництві шин і ін.

Продукція хімії органічного синтезу використовується в легкій, харчовій, резиноазбестовій і інших галузях господарства, а його найбільші підприємства розміщені в Донбасі і Придніпров'ї. У Запоріжжі виробляють кремній, органічні сполуки, синтетичні смоли і тому подібне, в Дніпродзержинську - полівініл і полістирол, в Сєверодонецьку - вироби з пластмаси і склопластика. Синтетичні смоли переробляють в плівкових, пластмасових і інші вироби в Калуше, Києві, Одесі і Фастові (Київська область) [33].

Виробництво хімічних волокон на початоку третього тисячоліття стало однією з найважливіших галузей світової промисловості. За останні роки визначилися нові важливі тенденції в створенні волокон і волокнистих матеріалів на їх основі. Цілеспрямовано модифікуються властивості традиційних видів хімічних волокон, з'являється принципово новий вигляд волокон і волокнистих матеріалів.

Виробництво хімічних ниток і волокон в Україні в 2000 р. залишилося одним з найбільш проблемних ринків, не дивлячись на зростання вартісних і фізичних об'ємів випуску продукції. Складність полягає в тому, що сучасна структура виробництва хімічних ниток і волокон в Україні не відповідає реальній структурі споживання даної продукції, яка склалася в легкій промисловості країни.

Розміщення виробництва хімічних волокон залежить від трьох чинників -- наявності паливно-енергетичних, водних і трудових ресурсів. Для виробництва однієї тонни хімволокна вирушає значна кількість пари, до 5 тис. кубометрів води і 5-20 тис. кВт/год електроенергії. Розрізняють штучні і синтетичні хімічні волокна. Штучні отримують з природних полімерів - переважно з целюлози (до них відносяться ацетатні, віскозні і мідно-аміачні волокна), а синтетичні волокна (анід, капрон, лавсан, нітрон) виробляють з синтетичних смол [9].

Найбільші підприємства хімічних волокон і ниток знаходяться в Києві, Черкасах, Чернігові, Житомирі і Сокале (Львівська область). Штучне волокно виробляють в Києві на Дарницькому шовковому комбінаті, в Черкасах і Сокале, а синтетичне - на Чернігівському об'єднанні 'Хімволокно' (капронова кордова нитка для виробництва шин).

ДП «Хімреактимв» -- державне підприємство хімічної промисловості, розташоване в місті Черкаси.

Від початку свого існування завод мав стратегічне значення і був частиною військово-промислового комплексу. З кінця 1990-х років підприємство знаходиться на межі закриття. Зараз воно набагато скоротило свої потужності. На сьогодні половина підприємства продана 15 дрібним підприємствам. Із 9 цехів на сьогодні (2010) працює лише 2. На одному виробляється аміачна вода та борна кислота. На іншому йде фасування привізної продукції (отрута від сільськогосподарських шкідників, ліки та ін.) та виробництво засобів для виявлення стану алкогольного сп'яніння водіїв.

Нині існує варіант продажу підприємства швейцарським промисловцям. Про це йшлося в аналітичній довідці, підготовленій Фондом Держмайна України за 2007 рік. Свої анкети до ФДМУ надіслали українське ТОВ «Прексiм Д» та швейцарське «N.H. Nouveau. Trading S.A». ФДМУ характеризує Черкаський «Хімреактив» як інвестиційно привабливий для майбутніх покупців. В 2008 році Кабінет Міністрів України затвердив перелік державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, які підлягають першочерговій підготовці до продажу. Серед них -- підприємство «Черкаський державний завод хімічних реактивів». Балансову вартість майна визначено у сумі 25,092 млн гривень . На повторний продаж завод виставив Фонд державного майна України. Попередній конкурс не відбувся через відсутність попиту. Стартова вартість заводу становить 23,779 млн гривень, у тому числі ПДВ -- 3,963 млн. Серед умов придбання -- збереження основних напрямків діяльності заводу: виробництво автохімії, будівельної хімії, карбамідоформальдегідної смоли, засобів захисту рослин, хімічних наборів реактивів для лабораторій .

Того ж року на території підприємства було відкрите спільне австро-українське підприємство з виробництва картонної тари [37].

Хімічні волокна є важливим напрямом діяльності ринку хімічних товарів, одним з перспективних товарів, який має стратегічно важливе значення в діяльності хімічного комплексу України.

Нафтохімічна і резиноазбестова промисловість використовує продукцію нафтопереробної і газової промисловості, синтетичний і натуральний каучук. Тому нафтохімічні заводи переважно розміщуються поряд з нафтопереробними (Бердянськ, Борислав, Кременчук, Херсон). Окремі заводи нафтохімії орієнтуються на споживача, виробляючи синтетичні миючі засоби, замінники харчових жирів і тому подібне

Резиноазбестова промисловість налічує декілька підприємств різної потужності і асортименту готової продукції. Найбільшим є виробниче об'єднання 'Днепршина' в Дніпропетровську і виробниче об'єднання шин і резиноазбестових виробів 'Росава' в Білій Церкві (Київська область), а деякі види шин випускають в Броварах (Київська область).

ВАТ «Днепрошина» є одним з найкрупніших підприємств України і країн СНД, задіяних в хімічній промисловості.

Підприємство вступило в дію в квітні 1961г. В даний час його загальна територія складає 107 гектарів, персонал - більше 3500 чоловік.

ВАТ «Днепрошина» поставляє на світовий ринок понад 150 моделей шин широкої лінійки типорозмірів, а також 2000 найменувань формових і неформових резино-технічних виробів. Вся продукція, що випускається, адаптована для національних і міжнародних експлуатаційних вимог [6].

Продукцією підпріємства є шини для легкових, легкогрузових, вантажних і великовантажних автомобілів, тролейбусів і автобусів, шини сільськогосподарської, будівельно-дорожньої, гірничорудної техніки, колісних підйомно-транспортних машин, навантажувачів, мотоциклів.

ЗАТ «Росава» -- найбільший в Україні виробник шин. Виробничі майданчики розташовані на 2-х шинних заводах: «Росава» і виробництво великогабаритних шин (в минулому «Валса»). Потужності досягають близько 6 млн шт. шин на рік.

Створена 1998 році в місті Біла Церква Київської області (Україна) групою мажоритарних акціонерів відкритого акціонерного товариства «Росава» («Білоцерківський шинний завод», м. Біла Церква, Київська область, Україна).

Виробничу базу ЗАТ «Росава» склали виробничі потужності ВАТ «Росава», перекладені засновниками ЗАТ на його баланс з балансу ВАТ рішенням загальних зборів акціонерів останнього.

ЗАТ «Росава» розташоване в місті Біла Церква, в 74 км від м. Київ.

Основні види діяльності -- це виробництво:

* автошин,

* товарних гумових сумішей,

* гумово-технічних виробів.

Асортимент продукції складає близько 150 типорозмірів шин для легкових, вантажних автомобілів, дорожньо-будівельної та сільськогосподарської техніки. Шини забезпечують безпеку і комфорт на будь-якому дорожньому покритті незалежно від кліматичних умов.

Компанія «Росава» постійно розробляє й виводить на ринок нові конкурентноздатні шини для всіх груп автотранспортних засобів [4].

Гумотехнічні вироби також випускають підприємства Києва, Лісичанська, Білої Церкви (окремий від 'Росави' завод), Сум, Запоріжжя, Одеси, Харкова, Луцька, Донецька, Горлівки, Дубно (Ровненськая область), Чернівців (завод гумового взуття), Дашави і Кременчука (заводи технічного вуглецю).

Останніми роками інтенсивно розвивається хіміко-фармакологічна промисловість, підприємства якої проводять синтетичні медичні засоби, медикаменти, вітаміни, антибіотики, готові медичні препарати і ін. Сировиною для виготовлення ліків є продукція хімічних, коксохімічних, харчових і інших підприємств, а також лікувальні трави.

Фармацевтична (виробництво ліків) та мікробіологічна (виробництво вітамінів, кормових домішок та ін.) галузі орієнтуються на споживача і розміщені у найбільших містах України: у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Дніпродзержинську.

Фармацевтична галузь посідає значне місце і в економіці України, оскільки є важливим сегментом національного ринку, багато в чому визначає національну і оборонну безпеку країни, відрізняється великою наукоємною і розвиненою кооперацією. Упродовж п'яти останніх років галузь демонструє стійку тенденцію до зростання в грошовому вираженні на рівні менше 20% на рік. Якщо в 2002-2003 рр. вважалося великим досягненням приблизитися до обсягу ринку в розмірі 1 млрд USD, то в 2007 р. обсяг ринку перевищив 2 млрд USD.

Українська фармацевтична промисловість виробляє близько 1400 із 3000 препаратів, що продаються в Україні. Фармацевтичні компанії України виробляють лікарські засоби майже в усіх формах (твердих, рідких, порошкоподібних тощо). Основними групами є серцево-судинні препарати, анальгетики, вітаміни, засоби для лікування респіраторної та ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту і антибіотики.

Фармацевтичні субстанції в Україні виробляють 49 зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності. У структурі вироблених субстанцій 76 найменувань синтетичного походження, а 82 - природного. Субстанції вітчизняного виробництва складають всього лише 30% від загальної кількості, всі інші імпортуються з Китаю, Німеччини, Індії, Росії та США.

На фармацевтичному ринку сьогодні наявна продукція понад 300 виробників з країн далекого зарубіжжя, країн СНД і Балтії, а також 160 вітчизняних виробників, серед яких 22 виробники, що займалися виробництвом лікарських засобів ще за часів Радянського Союзу [34].

Українські фармацевтичні компанії намагаються диверсифікувати асортимент з метою задоволення потреб покупців, з кожним роком покращуючи якість і асортимент продукції, що випускається. Одним із основних факторів розвитку ринку фармацевтики є загальне зростання купівельної спроможності населення. Однак дана причина зовсім не єдина. За даними експертів, на ринку спостерігається тенденція до збільшення частки більш дорогих і, як правило, ефективніших препаратів за рахунок зниження сегмента дешевих класичних препаратів. Є також суб'єктивні причини збільшення на ринку частки дорогих препаратів: покупець, як і в інших сферах споживання, наслідує віянням моди. Часто виходить, що фактично люди платять лише за нову упаковку і бренд.

Зараз багато українських компаній переорієнтовуються з виробництва генериків на створення власних брендів з метою збільшення своєї частки на ринку, а також підвищення лояльності споживачів.

У групі провідних вітчизняних виробників лікарських засобів (щомісячний випуск понад 5,1 млн грн. - 1 млн USD) знаходяться ЗАТ «ФФ «Дарниця», Корпорація «Артеріум» (ТОВ «Київмедпрепарат» і АТ «Галичфарм»), ТОВ ФК «Здоров'я», ЗАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», ВАТ «Фармак».

«Дарниця» -- найбільше в Україні хіміко-фармацевтиче об'єднання.

ЗАТ «Фармацевтична фірма» Дарниця 'дуже динамічне підприємство. Сьогодні на її території проводиться понад 250 найменувань лікарських засобів на виробничих площах понад 30 тисяч квадратних метрів. Виробничі потужності «Дарниці» дозволяють випускати більше 500 млн. ампул, 4 млрд. таблеток, 30 млн. флаконів стерильних антибіотиків і більше 30 млн. туб м'яких лікарських форм, річна потужність ділянки виробництва крапель становить 35 млн. флаконів [36].

У ЗАТ „«Фармацевтична фірма» Дарниця“ працює багато докторів і кандидатів наук, що дозволяє на науковій основі проводити розробку і впроваджувати у виробництво нові, що часто не мають аналогів у світовій практиці, препарати.

ЗАТ „Фармацевтична фірма «Дарниця»“ стала лідером в області фармацевтичного виробництва України. Більш того, компанія -- єдиний вітчизняний виробник з усього СНД, що займає лідируючу позицію на внутрішньому ринку за обсягами продажів.

Сьогодні кожна п'ята упаковка ліків, що продаються в Україні -- виробництва «Дарниці».

Хімічна промисловість є однією з найважливіших ланок господарства України. Галузь має достатню сировинну базу і складну структуру. Значна частина продукції хімічної промисловості використовується підприємствами інших галузей як сировина і напівфабрикати.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВНІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Якщо ми подивимось на структуру народногосподарського комплексу, то побачимо, що хімічна промисловість займає провідне місце. Завдяки своїй пов'язаності з майже усіма галузями промисловості, вона є стратегічно важливою для економіки України. Негаразди в хімічній промисловості гостро позначаються і на інших галузях, так само як і успіхи є двигуном змін в інших галузях. В сучасних економічних умовах необхідно забезпечити підтримку хімічної промисловості, стимулювати розробку і реалізацію комплексного механізму структурної перебудови галузі, покращення інвестиційного клімату з метою впровадження високих і ресурсозберігаючих технологій і виробництва конкурентоспроможних промислових товарів, поглиблення степені переробки сировини [10].

Необхідно реалізувати ряд заходів по оновленню хімічної промисловості як важливого сектору економіки України, підвищення ефективності виробництва, оздоровлення економічного стану країни.

Протягом останніх років внутрішні кризові процеси в хімічній і нафтохімічній промисловості, не дивлячись на протилежні міри з боку товаровиробників і органів державного управління, продовжує наростати. Їх основним проявом стало зростання фінансово-інвестиційної кризи, яка гальмує розвиток товарного виробництва. Це призвело до збільшення кількості збиткових і непрацюючих підприємств, значного дефіциту оборотних коштів, зниження обсягів виробничих капіталовкладень, погіршення техніко-експлуатаційних показників діючих виробництв [3].

За сьогоднішніх умов галузь не здатна самостійно вийти з кризового стану і вимагає впровадження для її суб'єктів стимулюючих правових норм і сприятливого податкового режиму, корекції шляхів розвитку з врахуванням існуючої економічної ситуації.

Основними факторами, які визначають важливість розвитку хімічної промисловості для економіки України є наступні:

1. Хімічна і нафтохімічна промисловість займає важливе місце в сучасному промисловому потенціалі України. Її частка в ВВП складає 5,5%, в загальному товарообігу промислової продукції - 6,4%, експорті промислової продукції - 12,5%. Проте потенційні можливості галузі стосовно нарощування обсягів конкурентоспроможного товарного виробництва значно вищі. Діючі хімічні і нафтохімічні підприємства здатні (за умови створення сприятливих умов для розвитку імпортозаміщуючих виробництв) поставляти до 75% хімічної продукції споживчого і промислового призначення, яку споживає внутрішній товарний ринок. Однак, сьогодні ця доля складає лише 30%, а протягом останніх трьох років вона скоротилась на третину. Суттєве скорочення споживання хімічної продукції відбулось також і в проміжному промисловому споживанні - до 8%.

2. Стимулювання розвитку хімічної галузі здатне призвести до ланцюгової реакції для наростаючого розвитку багатьох споживаючих галузей промисловості через забезпечення їх сучасними матеріалами і сировиною. Галузь має один з найвищих рейтингів міжгалузевого споживання.

За час кризи відбулись значні структурні зміни в попиті. Традиційно місткі споживачі хімічної продукції значно знизили її споживання через падіння обсягів виробництва, низької покупної спроможності, що стало наслідком дефіциту оборотних коштів і недоступності кредитних ресурсів. Так, хімічна промисловість протягом останніх 10 років знизила частку проміжного споживання на 5,5%, машинобудування - на 7,3%, легка промисловість - на 4,5%, вся промисловість - на 8%, що свідчить про посилення ролі непромислового споживання з одночасним послабленням ролі пріоритетних галузей-споживачів, зокрема, легкої промисловості і машинобудування. Сприяти підвищенню попиту останніх на хімічну продукцію повинна державна підтримка розвитку пріоритетних галузей економіки.

З іншого боку, хімічна промисловість через свою виключно важливу роль в міжгалузевому споживанні повинна мати випереджаючий темп розвитку в порівнянні зі споживаючими галузями. Лише за такої умови вона здатна забезпечити їх необхідним асортиментом продукції і конкурувати з імпортними товарами.

В хімічній промисловості товарне галузеве виробництво протягом 1997-2000 рр. зазнало спаду: 1999 р. - 92,8% (тут і надалі - темп зростання до попереднього року), 1998 р. - 95,9%, 1997 р. - 99,8%, 1996 р. - 91%. В 2000 р. спостерігався приріст товарного виробництва в хімічній промисловості (106,3%), проте товарне виробництво в нафтохімічній промисловості продовжувало знижуватись (88,9%). Хімічна промисловість України належить до найбільш експортоорієнтованих. Протягом останніх років її обсяги експорту були стабільно високими і не опускались нижче 75% від загальних обсягів випуску товарної продукції[Додаток В табл.1].

Саме експортна орієнтація галузі відіграла вирішальну роль в уповільненні темпів спаду обсягів виробництва і стала суттєвим буфером в умовах наростаючого розвитку кризи попиту на вітчизняну хімічну продукцію на внутрішньому товарному ринку. Експортні поставки дозволили втримати на багатьох діючих хімічних виробництвах прийнятний рівень завантаження виробничих потужностей і зберегти робочі місця [3].

Сьогодні експорт хімічної продукції - основне джерело реальних надходжень коштів для підприємств експортерів, він сприяє поповненню обігових коштів і позитивно впливає на фінансовий стан підприємств. При цьому структура експортних поставок хімічної і нафтохімічної продукції суттєво змінилась. Основними є:

1. Наростаюче збільшення і домінування в експорті долі продуктів неорганічної хімії (1999 р. - 36,3%). Продукція неорганічної хімії (перш за все аміак), азотні і деякі комплексні добрива, шини дають близько 75% вартості сукупного товарного експорту. Таким чином продовжується процес звуження видової структури експорту, підсилюється його сировинна орієнтація. Це свідчить про економічну неефективність структури експорту хімічної та нафтохімічної продукції. В загальній складності хімічна сировина і напівпродукти складають майже 80% сукупного експорту хімічної продукції.

2. В експорті азотних добрив та інших товарних груп в 1997 - 1999 рр. відбулось значне скорочення вартісних обсягів експортних поставок (зокрема, в 1999р. в порівнянні з 1997р.: по карбаміду - на 50%, по азотним добривам в цілому - на 36%), зміна країн-імпортерів, обвальне зниження середньоекспортних цін на азотні добрива (по карбаміду з 120 $/т в 1997р. до 67 $/т в 1999р.; по аміаку - з 137 до 85 $/т). Ця тенденція свідчить про несприятливість світової кон'юнктури стосовно домінуючих продуктів, які експортуються з України в країни далекого зарубіжжя. Підвищення цін на продукцію, що містить азот в 2000 р. було пов'язане з періодичними кон'юнктурними коливаннями і змінами світового товарного ринку і не може бути порівнюване з ціновим спадом протягом попередніх трьох років. Окрім того, це не зніме проблему радикального зниження собівартості азотної продукції і проведення заходів по попередженню антидемпінгових процесів проти продукції українських товаровиробників. Аналогічні тенденції спостерігались і в зовнішній торгівлі шинною продукцією [13].

Визначимо основні причини, що викликали активізацію кризових процесів в галузі:

1. Зміни у внутрішній ціновій політиці (зокрема, в сфері державного регулювання) на енергоресурси (природний газ і електроенергію), результатом яких стало наближення їх цінового рівня до світового, а по деяким позиціям і перевищення його.

Хімічна промисловість споживає понад 8% сукупних паливно-енергетичних ресурсів країни, які йдуть на виробничо-експлуатаційні потреби, а енергетична складова собівартості багатьох видів хімічної продукції - від 40 до 85%. Це призвело до збільшення структурної і вартісної долі енерго- і матеріалосировинної складової в собівартості продукції, яка виросла протягом 1995 - 1999 рр. до 75-78%. Це зумовило зростання цінової неконкурентоспроможності вітчизняної хімічної продукції і, відповідно, зростання частки імпорту на внутрішньому промисловому і споживчому ринку продукції.

2. Залежність від імпорту значної частини секторів хімічного комплексу України по широкому спектру мінеральної сировини і хімічних напівпродуктів, відсутність реальних змін в освоєнні вітчизняної сировинної бази через нестачу коштів, низькі темпи диверсифікації джерел імпорту сировини. В більшості виробництв залежність від імпорту перевищує 50% (за часткою в матеріальних затратах): азотних добрив - 95%, фосфорних добрив - 80%, шинної продукції - 65%, гумотехнічних виробів - 56% тощо. У багатьох товарних групах існують нераціональні зустрічні потоки імпорту і експорту, що особливо стосується нафтохімічних вуглеводнів, виробництво яких здійснюється по давальницьким схемам.

3. Збільшення фінансового тиску на собівартість продукції таких складових як затрати на утримання законсервованих або виведених з експлуатації виробництв, соціальної інфраструктури, неповна завантаженість виробничих потужностей, високі податки на виробничу діяльність, високі ставки банківських кредитів, що в сукупності призвело до збільшення постійних витрат і цін на продукцію.

Для вирішення існуючих негараздів необхідно розробити комплексний підхід, адже багато проблем в галузі мають взаємопов'язаний характер. Для розв'язання проблеми необхідно забезпечити структурні, функціональні, енергетичні, сировинні та інвестиційні зміни. Цього можна досягти завдяки законодавчому, адміністративному та бізнесовому реформуванню. Податки мають виконувати стимулюючу роль і держава в перші роки може надати певні податкові пільги для найбільш перспективних підприємств для розширення ними виробництва і завоювання іноземних ринків. Необхідним також є проведення сертифікації та стандартизації продукції українських виробників за світовими стандартами якості. Доцільним є виділення державою кредитів під особливо прибуткові та надійні проекти. Ці заходи в першу чергу зможуть вирішити наступні проблеми:

- обмеженість власних інвестиційних ресурсів підприємств, які залишаються основним джерелом фінансування капітальних і фінансових вкладень. При цьому вартісні обсяги фінансування інвестиційних вкладень знижуються. Основними причинами такого стану є:

- відсутність дієвого податкового стимулювання нарощування внутрішньої бази відтворювання капіталу і ефективного використання власних інвестиційних ресурсів;

- фінансова нестабільність промислових підприємств, високий рівень товарообмінних операцій, що є причиною вилучення інвестиційних накопичень підприємств (реінвестований прибуток, амортизаційні кошти) на поповнення обігових коштів та інших нецільових напрямків використання;

- не зваженість амортизаційної політики в Україні стосовно цілей виробничого інвестування, яка більш зорієнтована на використання амортизаційних коштів як об'єкту для оподаткування ніж на технічне відновлення промислово-виробничого потенціалу;

- низький рівень залучення кредитних ресурсів. Особливо низькі обсяги залучення довгострокових кредитних ресурсів, не дивлячись на високу потребу в них і високу капіталомісткість хімічних виробництв;

- обмеженість прямих іноземних інвестицій в хімічну і нафтохімічну промисловість України, які складали станом на 01.07.2000р. $152,1 млн. за своїм характером вони є точковими і незначними за обсягами;

Таким чином, сьогодні обсяги існуючих внутрішніх і залучених інвестицій недостатні і не забезпечують навіть критичні об'єми інвестування відновлювальних процесів в більшості секторів. Для накопичення внутрішніх інвестицій необхідно знизити податковий тиск, активізувати амортизаційні накопичення і забезпечити їх цільове використання [3].

Стан хімічної промисловості в Україні характеризують наступні тенденції:

- надмірність натурообмінних операцій в товарообігу хімічної продукції, які ускладнюють фінансовий стан товаровиробників і знижують обсяги бюджетних відрахувань (давальницькі схеми, бартер, взаємозаліки);

- зниження рівня завантаженості виробничих потужностей, що у більшості секторів коливається від 30% до 70%. Це призводить до понаднормового підвищення затрат енергоносіїв і матеріалів, нераціонального використання трудових ресурсів, зростання накладних затрат;

- відсутність суттєвих структурних змін в галузевому виробництві, що були б результатом введення в дію нових потужностей або їх перепрофілювання. В галузі скорочуються обсяги запровадження нових технологічних процесів.

- погіршення стану виробничо-технічного потенціалу галузі, знос основних виробничих фондів досяг 49%, машин і обладнання - 70%. Проте фактичний моральний знос набагато вищий. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів галузі знизився в 1999 р. до 2,3%.

Тому, надзвичайно важливо здійснити вищевказані пропозиції для вирішення тих проблем які існують в галузі. Альтернативою цьому може бути здійснення реформування у відповідності з іншими програмами, що були й будуть розроблені українськими та іноземними профільними інститутами та установами.

Умовою збалансованого і ефективного розвитку промисловості є забезпечення відтворюваного характеру капітальних вкладень в обсягах, достатніх для здійснення як прямого, так і розширеного відтворення основних виробничих фондів. Через наростаючий дефіцит інвестиційних ресурсів процес відтворення набув переважно негативних змін. Основними з них є:

- збереження значних обсягів незавершеного капітального будівництва та невстановленого обладнання, їх частки в структурі матеріальних обігових коштів галузі. Станом на початок 2000 року обсяги незавершеного капітального будівництва та невстановленого обладнання складали відповідно 764 і 151 млн. грн..

- нестача існуючих обсягів капітальних вкладень. В 1999 році обсяги освоєний капітальних вкладень в хімічну і нафтохімічну промисловість України суттєвим чином скоротились в порівнянні з 1996-1998 р. і склали 130,4 млн. грн.

Отже, при здійсненні змін слід користуватись саме, тими пропозиціями, які були наведені вище. Це в свою чергу є досить обгрунтованим, оскільки нам необхідно оживити всю галузь загалом, а не окремі її сегменти. Як результат нам слід використовувати комплексні глобальні пропозиції які дадуть нам змогу не лише підняти виробництво але й запустити механізм самооновлення та саморегуляції галузі [2].

Для досягнення бажаних результатів необхідно поєднання зусиль на всіх рівнях. Так на сьогодні в Україні окрім урядових організацій діє асоціація хіміків, підгалузеві об'єднання, приватні організації різного спрямування. Сьогодні реформування відносин власності - одна з головних умов активізації промислового виробництва на етапі ринкових перетворень.

Тому першочерговими заходами державної промислової політики на початковому етапі (2001-2005 рр.) буде завершення приватизації державних підприємств, концентрація і зосередження контрольних пакетів акцій у ефективних власників і стратегічних інвесторів, а також створення фінансово-промислових об'єднань, що здатні інвестувати подальший розвиток галузі. Вказані перетворення слід робити лише за умови економічної доцільності, підвищення конкурентноздатності і ефективності виробництва [3].

Для реалізації намічених цілей має бути забезпечена чітка координація дій органів законодавчої та виконавчої влади за безпосередньої участі суб'єктів господарювання та профспілок. Для цього слід врахувати наступні пропозиції:

- максимальна орієнтація на власні можливості галузі;

- використання механізму програмно-цільового планування з врахуванням конкретної ситуації і динаміки її зміни

- об'єднання державного впливу і підтримки з ринковими регуляторами розвитку виробництва.

Ці складові потребуватимуть скоординованих зусиль як з боку органів законодавчої і виконавчої влади, так і з боку товаровиробників. Держава створює сприятливі умови для реалізації визначених цілей через макроекономічну, фінансово-кредитну та інвестиційну політику ,введення певних стимулюючих норм для підприємств галузі.

Необхідно проводити політику заохочення інвестицій, зокрема введення системи помірних і стимулюючих податків, спеціальних заохочень та пільг для реінвестицій [17].

'Стратегія розвитку хімічного комплексу України в 2007-2015 роках' вказує, що щорічний об'єм засобів, необхідних для оновлення виробничих фондів, має бути збільшений з 2,4 млрд грн. до 3,3-4,5 млрд грн. Всього в найближчі сім-вісім років українські хімічні підприємства планують інвестувати у виробництво не менше 13 млрд грн. Необхідність настільки значних вкладень викликана зношеністю виробничих потужностей галузі (55-60%), а також різким подорожчанням природного газу. З 2004 року ціна на газ для промисловості з врахуванням транспортних витрат і ПДВ виросла більш ніж в три рази -- з $65-75 до $290-310 за тисячу кубометрів [37].

Одним з пріоритетних напрямів розвитку галузі є перехід на енергозбережні технології. Так, Сєвєродонецьке об'єднання 'Азот' до 2012 року планує інвестувати в розвиток виробництва $300 млн. Велика частина цієї суми піде на впровадження цих технологій. Схожа програма існує і на черкаському 'Азоті'. Заявлені інвестиції в модернізацію виробництва в період з 2005 по 2010 роки повинні перевищити $350 млн, що дозволить в середньому на 10% понизити витрати на виробництво продукції.

Щорік українська хімічна промисловість споживає понад 8,3 млрд кубометрів природного газу, або 11% всього об'єму, використовуваного Україною. Нагадаємо, що в структурі собівартості виробництва азотних добрив (аміаку, карбаміду, аміачної селітри) доля природного газу складає 50-80%. В той же час українські хіміки мають дуже серйозний запас 'прихованої рентабельності' [3].

Крім того, зростання цін на газ компенсується високими цінами на азотні добрива на світовому ринку. У 2007 році середня ціна на аміак підвищилася на 10%, на карбамід -- на 38%. А в січні-вересні аміак і карбамід подорожчали удвічі, аміачна селітра -- в 1,6 разу. Це пов'язано із зростанням цін на продукти харчування по всьому світу і активнішим використанням сільськогосподарських культур у виробництві біопалива. Сільгоспвиробники, які прагнуть збільшити ефективність наявних орних земель, стимулюють попит на добрива. Тому експерти вважають, що ціни навряд чи впадуть до 2012 року. А значить, в найближчі декілька років хімічна галузь буде на підйомі [27].

Враховуючи, що головні проблеми підприємств хімічної промисловості пов'язані з необхідністю поповнення грошових оборотних засобів, накопиченням фінансових ресурсів для реконструкції і модернізації виробництв, що забезпечили зниження собівартості і підвищення якості продукції.

Доцільним є прийняття Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняної хімічної промисловості”. В Законі повинні бути передбачені законодавчі норми, які б стимулювали акумуляцію інвестиційних ресурсів в галузі і сприяли відтворенню оборотних засобів в обсягах необхідних для нормального фінансово-економічного функціонування підприємств

Основні положення повинні бути відображені в цільових комплексних програмах розвитку підгалузей хімічної промисловості, інвестиційних і інноваційних проектах, науково-дослідних і проектно-конструкторських розробках, механізмах адміністративного реформування галузевого управління, що будуть запропоновані як державними так і приватними інституціями, а також закладами науки та освіти всіх рівнів [2].

Щоб розв'язати існуючу проблему необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку хімічної промисловості, що будуть пов'язані з пріоритетними завданнями інших галузей промисловості, споживачів, держави. Такими пріоритетами, що дозволять вирішити існуючі проблеми є:

1) Розширення асортименту хімічної продукції

Найбільш пріоритетними напрямками є розвиток виробництва хімічної продукції для сільського господарства і переробних галузей агропромислового комплексу. Необхідно забезпечити сільське господарство засобами інтенсифікації рослинництва і тваринництва, зокрема необхідним асортиментом мінеральних добрив і засобів захисту рослин, шинами, полімерними та таропакувальними матеріалами. Необхідно також розвивати виробництво хімічної продукції і матеріалів соціального споживання. Необхідно розвивати виробництва, що є сировинною базою для легкої промисловості (хімічні волокна і нитки, супутні речовини, хімічні барвники), що виробляють товари побутової хімії, синтетичні миючі засоби, лакофарбові матеріали, субстанції для фармацевтичних препаратів тощо.

Особливу увагу слід зосередити на виробництві перспективних хімічних матеріалів, які відповідають досягненням науково-технічного прогресу та задовольняють потреби високотехнологічних виробництв машинобудування та інших галузей.

Необхідно покращити структуру випуску полімерів за рахунок нарощування їх прогресивних видів - поліпропілена, поліетилена низького тиску, полімерних матеріалів конструкційного і функціонального призначення, композиційних матеріалів, скло-, вугле-, метало- та органопластиків. Необхідно також забезпечити розвиток виробництва нових типорозмірів шин, прогресивних конструкцій для літакобудування, гумових виробів широкого асортименту і підвищеної якості.

Значною мірою цьому буде сприяти розвиток власної сировинної бази, зокрема подальше поглиблення переробки нафти і широке використання продуктів нафтопереробки як хімічної сировини, комплексне використання унікальних запасів природної хімічної сировини (полі мінеральних руд, природної сірки, ільменітів). Значна увага має бути зосереджена на утилізації і використанні відходів вже існуючих виробництв, а також на використанні відновленої рослинної сировини замість нафтопродуктів.

Важливим напрямком підвищення конкурентоспроможності галузі і зниження обсягів поставки імпорту є створення замкнутих технологічних циклів на багатьох хімічних виробництвах де є сприятливі сировинні і техніко-економічні передумови.

2) Створення виробничо-технологічних комплексів і промислово-фінансових груп.

Таке створення розглядається як механізм об'єднання на міжгалузевому і галузевому рівні виробничих можливостей і науково технічного потенціалу підприємств різної спеціалізації, підпорядкування і форм власності для виробництва ними кінцевої продукції, ресурсозберігання і покращення умов працевлаштування населення.

На першому етапі необхідно об'єднати виробників (імпортерів) сировини, хімічні підприємства і фінансові установи, що спроможні інвестувати виробничі процеси, інноваційну діяльність, впровадження нових технологій [3].

На другому етапі доцільно включити науково-технічні установи, реалізація розробок яких може забезпечити зростання конкурентоспроможності хімічної продукції і подальше підвищення ефективності технологічних процесів.

Важливою особливістю виробничо-технологічних комплексів і промислово-фінансових груп є те, що вони завдяки об'єднанню фінансового, виробничого і торгового капіталу активізують інвестиційні і інноваційні процеси, будуть сприяти прискоренню структурної перебудови виробництва і підвищення його конкурентоспроможності.

3) Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків

Одним з провідних завдань в найближчі роки є нарощування експортного потенціалу і забезпечення в ньому структурних якісних змін.

Слід здійснити заходи, що направлені на вдосконалення структури експорту за рахунок скорочення вивозу сировинних і енергетичних ресурсів і напівфабрикатів, стимулювання створення наукоємних експортоорієнтованих виробництв, що забезпечать нарощування експорту хімічної продукції більш глибинної переробки [11].

Необхідно також застосувати жорсткі економічні і адміністративні заходи по захисту і стимулюванню власних виробництв, що спроможні випускати якісну імпортозаміщуючу продукцію. Окрім того необхідно впровадити наступні методи захисту вітчизняних товаровиробників:

- в галузях виробництва товарів соціального спрямування - часткове обмеження небажаних видів імпорту через введення підвищених ставок ввізного мита і квотування, проведення сертифікації імпортної продукції, підтримка конкурентоспроможних виробництв, рекламна підтримка.

- розробка спеціальних програм направлених на формування експортного потенціалу в пріоритетних для України підгалузях хімічної промисловості, розвиток виробничої і науково-технічної кооперації, кредитні і страхові пільги, організація участі в міжнародних виставках та ярмарках, введення обмежень на експорт дефіцитних ресурсів.

- підготовка промислових підприємств до умов роботи в системі Світової організації торгівлі (СОТ) та відстоювання на державному рівні інтересів вітчизняних товаровиробників.

4) Забезпечення розв'язання екологічних проблем

Основними напрямками розвитку хімічної промисловості є впровадження замкнутих технологічних схем виробництва. Це форми організації технологічних процесів, при якій відходи виробництва зведені до мінімуму або цілком переробляються у вторинні матеріальні ресурси. При безвідхідному виробництві необхідне використання збалансованих по основних компонентах технологічних схем із замкнутими матеріальними й енергетичними потоками.

Технологічні цикли в безвідхідних виробництвах організовані таким чином, що всі повітряні, газові або водні потоки, що містять забруднення, ізольовані від навколишнього середовища, знаходяться в замкнутих контурах і при виході з них обов'язково проходять через спеціальні очисні пристрої.

Операції очищення від забруднення - допоміжні і випливають за основними виробничими операціями, але в безвідхідних технологічних схемах нерозривно з ними зв'язані. При цьому відходи найчастіше переробляють у корисну продукцію, що служить для задоволення потреб основного виробництва, є сировиною або напівфабрикатами для інших підприємств [36].

Допоміжні процеси очищення і переробки відходів організаційно являють собою продовження основного виробничого циклу, а пристрою й установки для здійснення таких процесів інтегруються в особливу специфічну частину усього виробничого комплексу.

Комплексне використання сировини в хімічній промисловості - основний принцип створення безвідхідних і маловідходних виробництв. У випадку комплексного використання сировини основним технологічним операціям супроводжують: витяг корисних, але не потрібних основному виробництву речовин, переробка цих речовин у цільові продукти або напівфабрикати, що поставляються власному основному виробництву або іншим підприємствам.

Збільшення обсягів виробленої продукції, розширення її асортименту, а також підвищення якості цієї продукції необхідно здійснювати з максимально повним використанням природної сировини, енергії і з мінімальним впливом на навколишнє природне середовище. Шляхи рішення цієї надзвичайно складної проблеми різноманітні, серед них варто виділити трохи основних:

- створення безстічних технологічних систем на базі існуючих, впроваджуваних у даний час і перспективні способи очищення водних систем від розчинених і зважених забруднюючих домішок;

- розробка і впровадження систем утилізації відходів основного виробництва;

- створення принципове нових технологічних процесів одержання традиційних видів продукції зі скороченням стадій, на яких утвориться основна кількість відходів;

- створення територіально-виробничих комплексів із замкнутої усередині них структурою матеріальних потоків сировини, продукції і відходів.

На сьогодні ми маємо вичерпання запасів ряду корисних копалин, ускладнення проблеми забезпечення водою і захоронення накопичених відходів хімічних виробництв. Технологічна відсталість та висока енерго- і матеріаломісткість основних хімічних виробництв погіршує стан навколишнього природного середовища [35]. Головними напрямками в розвитку екологічних проблем передбачено:

- оздоровлення промислових підприємств шляхом реконструкції і технічного переоснащення, виведення з експлуатації екологічно шкідливих виробництв, морально і фізично застарілих технологій і обладнання;

- підвищення ефективності використання енергоресурсів і сировини за рахунок впровадження мало- і безвідходних хімічних технологій, впровадження технологічних процесів переробки промислових відходів;

- посилення екологічної орієнтації всіх без виключення інвестиційних проектів галузі.

Основне завдання полягає в припиненні руйнівного впливу хімічної промисловості на навколишнє середовище, переході до збалансованого еколого-економічного регулювання виробництва і використання природних ресурсів.

На сьогоднішній день хімічний комплекс нараховує більше 200 промислових підприємств і об'єднань, 26 науково-дослідних і проектних інститутів. В галузі зайнято 350 тис.чоловік.

В структурі промислового виробництва галузь утримує 7-10%. Промисловість виробляє близько 20 тис. найменувань різноманітної хімічної продукції, що приблизно оцінюється в 5 млрд. грн. Серед провідних напрямків слід відзначити:

- виробництво мінеральних добрив для сільського господарства і неорганічних продуктів;

- виробництво органічних продуктів;

- виробництво шин і гумотехнічних виробів;

- виробництво хімічних волокон;

- виробництво пластмас і склопластиків;

- виробництво кіно- фотоматеріалів та магнітних носіїв інформації

- виробництво реактивів і особливо чистих речовин

- виробництво товарів побутової хімії та ін.

Для того, щоб підвищити глобальну та регіональну конкурентоспроможність України в хімічній промисловості треба здійснювати систему управління і функціонування хімічної промисловості на наступних принципах:

- суттєве зниження енергомісткості галузевого виробництва;

- екологічна спрямованість всіх інвестиційних проектів розвитку галузі; запровадження мало- і безвідходних технологій і технологічних процесів переробки промислових відходів; виведення з експлуатації екологічно шкідливих виробництв;

- розширення власної сировинної бази на основі залучення альтернативних джерел коксохімічної і відновленої рослинної сировини замість нафтопродуктів;

- забезпечення випереджаючого розвитку виробництв замкнутих технологічних циклів як всередині України, так і з залученням виробництв країн СНД;

- оновлення виробництва на прогресивній основі з виведенням з експлуатації морально і фізично застарілих технологій та обладнання;

- підвищення рівня завантаженості діючих виробництв;

- виробництво продукції в обсягах, асортименті і якості, що відповідає попиту як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках;

- оптимізації зовнішніх і внутрішніх товарних поставок на основі підвищення конкурентоспроможності хімічної продукції і інтенсифікації виробництва галузей-споживачів;

- досягнення рівня рентабельності і прибутковості хімічних виробництв, що забезпечить розширене відтворення;

Незадовільний фінансовий стан підприємств є сьогодні основним фактором, що заважає стабілізації роботи галузі. Галузь сьогодні неспроможна самостійно вийти з кризового стану і потребує залучення для певної частини її суб'єктів стимулюючих правових норм і сприятливого податкового режиму.

З цією метою слід ініціювати заходи по формуванню такої політики в податковій, бюджетній, фінансово-кредитній, антимонопольній, амортизаційній сферах, яка б забезпечила прискорений розвиток хімічної промисловості, особливо її пріоритетних напрямків [3].

Необхідно створити інвестиційний потенціал, використовуючи заощадження населення, спеціальні бюджетні і позабюджетні інвестиційні і інноваційні фонди, ресурси пенсійних, страхових та профспілкових фондів, кошти від реалізації продукції тощо, підвищити ефективність використання інвестиційних ресурсів, створити сприятливі умови для залучення інвестицій у тому числі й іноземних.

За умови здійснення всіх вищенаведених пропозицій можна очікувати наступні результати: додатковий прибуток - $129,412 млн.; відрахування в бюджет - $75,3 млн.; приріст валового продукту - $197 млн.; скорочення імпорту - $269,27 млн.; приріст експорту - $584,407 млн.; створення додаткових робочих місць - 11823[32].

ВИСНОВОК

Хімічна промисловість має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько 200 взаємопов'язаних виробництв з великою номенклатурою продукції. Ці виробництва об'єднані у три великі групи: неорганічна або основна хімія, хімія органічного синтезу та гірничо-хімічна промисловість.

Комплексне використання сировини в хімічній промисловості - основний принцип створення безвідхідних і маловідходних виробництв. У випадку комплексного використання сировини основним технологічним операціям супроводжують: витяг корисних, але не потрібних основному виробництву речовин, переробка цих речовин у цільові продукти або напівфабрикати, що поставляються власному основному виробництву або іншим підприємствам.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що хімічна індустрія України має величезний потенціал. Проте, враховуючи проблеми нестачі сировини і ринків збуту, він використовується всього на 40%. Існуючі проблеми хімічного комплексу можуть бути вирішені за допомогою структурної перебудови випуску промисловості у бік збільшення частки предметів споживання з 15% до 30-35% (зараз частка випуску засобів виробництва складає 85%, предметів споживання - 15%).

Також необхідно збільшувати об'єми і якість вироблюваної продукції, що вимагає значного удосконалення сьогоднішніх підприємств і технологій. Величезним недоліком є, те, що основні джерела інвестицій - самі підприємства, гострий брак кредитних ресурсів.

Вищеперелічені проблеми викликані недостатньою платоспроможністю населення і підприємств, а також тим, що рівень якості більшості видів продукції не відповідає вимогам внутрішнього і зовнішнього ринку.

Приватизація і структурна перебудова, як і у всіх галузях, хворобливо позначилася на хімічній промисловості України. Зниження споживчого попиту, конкуренція на світовому ринку в умовах дефіциту інвестицій привели до різкого падіння об'ємів виробництва і використання виробничих потужностей. Особливо гостро ці проблеми позначилися в індустріальних регіонах, де хімічна промисловість до базових галузей.

Найважчими для галузей виявилися 1996-1998 рр. але вже починаючи з 1999 р. і в подальші роки в хімічній і нафтохімічній промисловості Україні продовжується економічне зростання, яке охопило більшість сфер функціонування і секторів економічного комплексу і все більше набуває рис стабільного промислового зростання.

Це сприяє збільшенню продукції хімічної промисловості, що поступає як на зовнішній, так і на внутрішній ринок.

На зовнішньому ринку сформувався стійкий попит в більшості традиційних експортуючих сегментах вітчизняної хімічної і нафтохімічної продукції, що дозволило зберегти в цілому експортні потоки.

На внутрішньому ринку відбувається істотне збільшення об'ємів внутрішнього споживання вітчизняної хімічної промисловості. Крім того, цей процес супроводжується позитивними структурними змінами: у цілому ряду товарних ніш вітчизняна продукція почала конкурувати і істотно потіснила імпортний товар.

Спостерігається також і збільшення об'ємів виробничого інвестування галузі, що свідчить про активізацію процесу формування інвестиційних ресурсів, перш за все власних інвестиційних накопичень товаровиробників.

Помітно покращала фінансова стабілізація підприємств хімічного комплексу, зокрема відбулося збільшення реальних грошових потоків і оборотних коштів, істотне зниження об'ємів і частки реалізації товарної продукції по бартерних схемах, зменшення об'ємів кредиторської заборгованості підприємств, поточних бюджетних неплатежів, скорочення об'ємів і ліквідація заборгованості по заробітній платі, стабілізація проплат за використаних природний газ і електроенергію.

Можна відзначити ті чинники, які сприяли позитивним зрушенням в галузі, але найголовнішим є те, що більшість підприємств набули досвіду функціонування в умовах ринкових перетворень і постійних змін зовнішньою і внутрішньою коньюктури. Все це в комплексі і послужило причиною значного зростання об'ємів товарного виробництва як в цілому хімічної промисловості, так і в більшості їх товарних груп і видів.

Такі позитивні зрушення в галузі радують своєю перспективністю. Подальше поліпшення роботи підприємств і випуску конкурентоздатної продукції в хімічній і нафтохімічній промисловості залежить не тільки від інвестиційної політики, але і від наукових методів управління галуззю, а також від оптимального формування і завоювання ринку хімічних товарів.

Дамо оцінку і аналіз сучасного стану хімічної промисловості в структурі народногосподарського комплексу України, до складу якого входять гірськохімічна, основна хімія, хімія органічного синтезу, має в даний час 1177 підприємств і структурних одиниць, де працює більше чверті млн. працівників і виробляє продукції на більш ніж 5 млрд. грн.

Таким чином в хімічному комплексі багато проблем, які потребують рішення вже в короткостроковій перспективі.

Серед них: імпортозалежність з широкого спектру сировини і напівпродуктів, технічне переозброєння більшості виробництв з метою зменшення енергоємкості, зниження собівартості, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, активне виведення, з експлуатації надмірних потужностей найбільш енергоємких виробництв, продукція яких не має попиту, а також застарілих і техногенно небезпечних виробництв максимальне завантаження потужностей, що діють.

Крім того, необхідно розробити систему державної підтримки наукових досліджень і впровадження нових наукових розробок у виробництво а також розширювати міждержавні наукові зв'язки і інтеграцію науково-технічного потенціалу хімічного комплексу в світові господарські структури.

Ефективне функціонування виробництв хімічного комплексу в ринкових умовах залежить, по-перше, від платоспроможності споживачів продукції, по-друге від збільшення виробництва конкурентоздатної продукції як за якістю, так і за ціною. Для цього держава повинна створити реальні економічні, фінансові, управлінські, організаційні основи і сприятливі норматівно-правові умови.

Уряд України розробляє, але в дуже малих масштабах здійснює заходи щодо технічного переоснащення, зниження енергоємності, поліпшення умов праці, збільшенню інвестиційної привабливості.

Негативно на хімічній промисловості (втім, як і на решті всіх сфер виробництва і життя) відбивається фінансова економічна криза, яка почалася в 2008 році. Тому на сьогоднішній момент основним завданням є виведення країни, а значить і всіх галузей виробництва з кризи.

Не можна не сказати про те, що все ж таки останніми роками в хімічному комплексі йде зростання об'єму виробництва і номенклатури основних видів продукції, завдяки чому поповнюється Державний бюджет. Також слід зазначити, що хімічна галузь має найвищий рівень оновлення товарної продукції серед інших галузей промисловості і до теперішнього часу є України, що веде в економіці.

Можна зробити висновки, що хімічна промисловість України, виживши після розпаду СРСР і утримавшись на світовому ринку, має сталі зв'язки з іншими галузями народного господарства, хорошу репутацію на світовому ринку (відносно експортних товарів) і високий рейтинг інвестиційної привабливості.

Подорожчання газу суттєво послабить позиції української хімічної промисловості, однак, посилив інтеграційні процеси, Україна може посісти гідне місце в числі європейських виробників хімічних товарів.

Треба також зазначити, що хімічна промисловість часто є екологічно небезпечною, що призводить до того, що багато розвинених країн розміщують і розвивають виробництво хімічних товарів в країнах, що розвиваються, до яких належить Україна, але тим не менш вона залишається важливою галуззю господарства України.

Додаток А

Карта А 1 Промисловість України

Рис. А 1 Діаграма прмисловості України

Карта А 2. Хімічна промисловість України

Схема А 1. Об'єми реалізованої продукції хімічної промисловості в 2001-2007 рр.

Додаток Б

Схеба Б 1 Процес коксохімічного виробництва

Рис. Б 1. ВАТ «Донецккокс»

Схема Б 2. Структура виробництва азотних мінеральних добрив

Рис. Б 2 Хімічний комбінат «Стірол»

Додаток В

Таблиця В 1. Динаміка експорту продукції хімічної промисловості України в 2004-2008 рр.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Булава Л. М. Методичні рекомендації щодо написання курсових і кваліфікаційних робіт з географії / Леонід Миколайович Булава. - Полтава: ПДПУ імені В.Г. Короленка,2009. - 24 с.

2. Голубов А. Развитие химического комплекса Украины. Повышение роли работодателей / А. Голубов // Хiм. пром-ть України. - 2003. - №1. - С. 3-4.

3. Гончаров К.Ю. Проблеми розвитку хімічної промисловості та її інвестування / К.Ю. Гончаров // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. пр. - К., 2004. - Вип.1 (32). - С. 80-82.

4. Голиков А. П.. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. -- К.: Либідь, 1997. -- 320 с.

5. Географічна енциклопедія України. Т.1-3. ? К.: УРЕ, 1989-1992.

6. Дорогунцова С. І . Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка . - Изд. 2-е. - К.: КНЭУ, 2007. - 988 с.

7. Заставний Ф. Д. Географія України. -- Львів: Світ, 1994. -- 470 с.

8. Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України: Підруч. для 9 кл. серед, загальноосвіт. шк. -- К.: Форум, 2000. -- 239 с.

9. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. - 249 с.

10. Заблоцкий Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. - К.: Академиздат, 2002. - 368 с.

11. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (Теорія, методи, практика). - К.: Епроп. ун-т, 2002. - 216 с.

12. Клиновий, Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с.

13. Качан Є. П. . Розміщення продуктивних сил України: Підручник / , М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.;- К.: Вища школа, 1998.- 552 с.

14. В.В. Кістанов.Розміщення продуктивних сил: Підручник для вузів , Н.В. Копилов, А.Т. Хрущов та ін.; За ред. В.В. Кістанова, Н.В. Копилова.- третє видання, перероблене і доповнене.- М.: Економіка, 1994.- 255 с.

15. Основні показники соціально-економічного розвитку України // Державний комітет статистики України Статистичний бюлетень за січень-лютий 2007 року // 2007, Вих. №13/1-18/6

16. Лишиленко, В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна

економіка : навчальний посібник / В. І. Лишиленко. - К. : ЦНЛ, 2006. - 325 с.

17. Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України: Пробний підруч. для 8-9 кл. серед. шк. - К.: Зодіак-ЕКО, 2000. - 432 с

18. Мищенко В.С. Минерально-сырывой комплекс Украинской ССР. -- К. -- 1987. -- 232с.

19. Мухленов И.М., Табоцева В.Д., Горштейн А.Е. Основы химических технологий. - М.: Просвещение, 1964. - 632 с.

20. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. -- К.: Знання, 1998. -- 392с.

21. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ 'КНЕУ ім. Вадима Гетьмана' ; ред. С. І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змін. - К. : КНЕУ, 2007. - 992 с.

22. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник / За ред. Шаблія О.І. - Львів: Світ, 2000. - 680 с.

23. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Д.М. Стеченко. - К.: Вікар, 2006. - 396 с.

24. Стадницький, Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) : навчальний посібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. - К. : Знання, 2008. - 351 с.

25. Тарасова Н. Тенденции и проблемы развития химического комплекса / Н. Тарасова // Экономика Украины. - 2002. - №8. - С. 40-44.

26. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. - К.: Кондор, 2005. - 344 с.

27. Шубін О.О. Тенденції розвитку ринку хімічних волокон України / О.О. Шубін // Економіка промисловості. - 2002. - №4 (18). - С. 50-54.

28. Чернюк, Л.Г. Розміщення продуктивних сил України : навчальний посібник / Л. Г. Чернюк, Д. В. Клиновий. - К. : ЦУЛ, 2002. - 470 с.

29. http://geoswit.ucoz.ru/index/0-227

30. http://www.epravda.com.ua/publications/2008/06/18/162144/

31. http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=841&Itemid=520

32. http://www.osvita.org.ua/referat/agroindustrial/456/

33. http://www.mfa.gov.ua/data/upload/publication/uk/ua/12752/3203.htm

34. http://upr-search.com.ua/print:page,1,39-istoriya-ukrainskogo-ximproma-do-1917-goda.html

35. http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/prom/ukr/14.html

36. http://uk.wikipedia.org/wiki/Хімічна_промисловість

37. http://tsn.ua/ukrayina/metalurgiina-ta-himichna-promislovist-ukrayini-ne-vitrimuyut-konkurentsiyi.html