Проблеми і перспективи, сучасний стан соціально-економічного розвитку Афганістану

/

/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПЕРЕДУМОВИ І ФАКТОРИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФГАНІСТАНУ

1.1 Оцінка природно-ресурсного потенціалу країни

1.2 Історико-культурні чинники становлення і розвитку Афганістану

1.3 Суспільно-демографічні фактори розвитку

1.4 Адміністративно-територіальний устрій

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФГАНІСТАНУ

2.1 Особливості розвитку промисловості

2.2 Сільське господарство Афганістану

2.3 Транспорт, фінансова система, зовнішньоекономічні зв'язки соціальна сфера Афганістану

2.4 Перспективи розвитку країни

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність наукової роботи полягає в тому, що Афганістан є однією з найменш стабільних країн світу і тому прогнозування дій таких країн має велике значення для забезпечення безпеки не лише найближчих сусідніх країн регіону, а й будь-якої країни світу. А якщо звернути увагу на той факт, що дана країна займає лідируюче положення у сфері кримінального синтезу й обороту наркотиків, то актуальність країнознавчого (комплексного) вивчення особливостей Афганістану постає не таким вже й екзотичним.

Об'єктом даної роботи є Афганістан.

Предметом дослідження виступають проблеми і перспективи, сучасний стан соціально-економічного розвитку країни.

Метою даної роботи є поглиблення існуючих знань про країну, її господарство, населення, зовнішньоекономічні зв'язки, сприяння кращій орієнтації в соціально-економічних процесах Афганістану з можливістю подальшого використання викладеного матеріалу в практичній діяльності.

У відповідності до мети були поставлені такі завдання:

- вивчити структуру країнознавчої характеристики країни;

- опрацювати методичні основи економіко-географічного дослідження країни;

- провести економіко-географічну характеристику країни;

- визначити проблеми та перспективи розвитку;

- дослідити сучасні зовнішньоекономічні зв'язки країни;

- вивчити внутрішні відмінності;

- показати особливості соціально-економічного розвитку країни.

В процесі наукового дослідження були використані такі методи: історичний, картографічний, літературний. При написанні роботи використовувались літературні джерела і періодична преса, різноманітні підручники, статистичні дані з комп'ютерної мережі Інтернет, атласи, карт.

Отримані результати дослідження мають певне науково-практичне значення і можуть використовуватися з освітньою і виховною метою в ході навчального процесу, а також практиками, які зацікавлені в успішному включенні у процес зовнішньоекономічної діяльності своєї країни.

Поставлені завдання роботи визначали її структуру. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури.

Роботу викладено на 37 сторінках друкованого тексту. До переліку використаної літератури входить 23 джерела.

РОЗДІЛ І. ПЕРЕДУМОВИ І ФАКТОРИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФГАНІСТАНУ

1.1 Оцінка природно-ресурсного потенціалу країни

афганістан транспорт фінансовий зовнішньоекономічний

Афганістан займає північно-східну частину Іранського нагір'я, що включає високі хребти й міжгірські долини. Східні райони країни з південно-заходу на північний схід перетинають високі масивні хребти Гіндукушу висотою більше 4000- 5000 м, а в межах Ваханського хребта - більше 6000 м. Тут на границі з Пакистаном перебуває вища крапка країни, гора Наушак (7485 м). У верхньому ярусі гір, особливо на північному сході, широко розвинене сучасне заледеніння з різноманітними типами льодовиків.

На захід від Гіндукушу розташоване велике по площі, сильно розчленоване, важкодоступне нагір'я Хазараджат висотою більше 3000 м (деякі вершини досягають 4000 м). У цих горах активно протікає фізичне вивітрювання, у результаті чого гірські породи руйнуються, а їхні уламки накопичуються у вигляді осипів (даманів) уздовж схилів й у їхніх підніж. Від Хазараджата до заходу й південно-заходу веерообразно розходяться системи більше низьких хребтів. Гори Паропаміз довжиною близько 600 км, шириною до 250 км і складаються із двох головних хребтів: Сафедхок - на півночі й Сіахкок - на півдні, розділених долиною р. Геріруд, розташовані на північно-заході Афганістану. Хребет Сафедкох має довжину близько 350 км і досягає висоти 3642 м на сході й 1433 м на заході [16, 123-124].

На півночі Афганістану розташована велика Бактрійська рівнина, що має ухил у напрямку до долини Амудар'ї. Поверхня рівнини в передгір'ях Гіндукушу й Паропаміза складена лесовими відкладеннями й розчленована численними ріками. Північніше вона переходить у піщану пустелю.

На південно-заході Афганістану розташовані безстічні горбкуваті плато висотою від 500 до 1000 м. Великі площі займають піщана пустеля Регістан і глинисто-щебениста - Дашті-Марго.

На південно-сході країни розташоване слаборозчленоване плоскогір'я висотою менш 2000 м, до якого присвячені кілька оазисів. Самий великий з них - на околицях міста Кандагар. (див.додаток 2)

У надрах Афганістану зосереджено чимало корисних копалин, але їхня розробка обмежена. В Афганістані є запаси таких важливих енергетичних копалин, як нафта (Сарі-Куль), природний газ (Шібірган), кам'яне вугілля (Каркар, Ішпушта, Дарайи-Суф, Карох). На півночі країни виражені соленосні структури в Талікана. В Анахоя й в інших місцях добувають кам'яну сіль. Є промислові поклади мідних (південніше Кабула), залізних (північніше й на захід від Кабула), берилієвих (північніше Джелалабада), марганцевих, свинцево-цинкових, олов'яних руд. Афганістан славиться покладами високоякісного лазуриту (на північному сході країни в басейні р. Кокчі). Є розсипні родовища золота. Можливий видобуток високоякісного мармуру, тальку, граніту, базальту, доломіту, гіпсу, вапняку, каоліну, азбесту, слюди, смарагдів, аметистів, яшми (див.додаток 4).

Клімат Афганістану субтропічний континентальний (зі значними амплітудами температур), сухий. Середні температури січня на рівнинах від 0°? до 8°??C (абсолютний мінімум -20 - -25°??С). Середні температури липня на рівнинах 24-32°?C, а зареєстрована абсолютна максимальна температура - 45°??C (у Гірішкці, пров. Гильменд). У Кабулі середня температура липня 25°? C, січня - 3°??C. Удень звичайно коштує ясна сонячна погода, а вночі - прохолодна або холодна. Середня річна кількість опадів невелика: на рівнинах ок. 200 мм, у горах до 800 мм. Сезон дощів на рівнинах Афганістану триває з жовтня по квітень. Специфічний режим зволоження проявляється на південно-сході країни, куди проникають літні мусони, що приносять зливові опади в липні-серпні. Завдяки мусонам річна кількість опадів досягає 800 мм. На південно-заході, у Систані, місцями опади взагалі не випадають.

За винятком р. Кабул, що впадає в Інд, і лівих припливів Пянджа (верхнього плину Амудар'ї), ріки Афганістану закінчуються в безстічних озерах або губляться в пісках. Головне джерело харчування великих рік - гірські сніги й льодовики. Паводки доводяться на весну й літо. Внаслідок більших заборів води на зрошення й сильний випар навіть великі ріки міліють у другій половині літа. На південних схилах Гіндукушу беруть початок ріки Кабул і Гільменд, що мають льодовикове харчування. Самий родючий і густонаселений район Афганістану присвячений до басейну Кабула. Ріка Гільменд перетинає значну частину країни в південно-західному напрямку й губиться в межах пустельної глинистої рівнини Систан на території Ірану. У її долині є ряд оазисів. Ріка Геріруд (Теджен у нижньому плині на території Туркменії) бере початок у Гіндукушу й тече на захід, а потім різко повертає на північ, утворюючи ірано-афганську границю. Її води зрошують родючий Гератський оазис. Ріки Бактрийської рівнини на півночі мають непостійний стік і влітку сильно пересихають. Багато хто з них не доходять до Амудар'ї й губляться в пісках, утворюючи великі дельти. Гірські ріки володіють значним гідроенергопотенціалом й, як правило, несудохідні. Ріка Кабул судноплавний протягом близько 120 км [15, 145].

Озер в Афганістані мало. У горах Гіндукушу найбільш великі й мальовничі озера - Сарикуль, Шіва й Банді-Амір. На заході й південно-заході країни є пересихаючі влітку солоні озера - Сабарі, Намаксар, Дагі-Тунді.

Для передгір'їв і долин характерні каштанові ґрунти, буроземи й сіроземи, що формуються на півночі на лесових відкладеннях, а на півдні - на глинисто-щебенистих. На найбільш зволожених гірських схилах зустрічаються чорноземні й гірсько-лучні грунти. Найбільша частина орнопридатних земель зосереджена в північних районах і міжгірних улоговинах. На півдні й південно-заході країни поширені сіроземні пустельні ґрунти й солончаки. Родючі ґрунти оазисів - значною мірою результат багатовікової праці селян.

В Афганістані переважають сухостепові й пустельні ландшафти, сухі степи поширені на передгірних рівнинах й у міжгірних улоговинах. У них домінують пирій, типчак й інші злаки. Найбільш низькі частини улоговин зайняті такирами й солончаками, а на південно-заході країни - піщаними й кам'янистими пустелями з перевагою полину, верблюжої колючки, тамариксу, саксаулу. На нижніх схилах гір домінують колючі напівчагарники у сполученні рідколіссями, гаями дикої фісташки, дикого мигдалю й шипшини.

Ліси зосереджені насамперед у східних провінціях Афганістану. Там ростуть сосна, гімалайський кедр, дуб, маслина й горіхоплідні дерева. Афганістан має недостачу деревини, але проте вона нерідко йде на експорт, оскільки її простіше сплавляти по ріках у Пакистан, чим доставляти в інші райони країни.

В Індо-Гімалайській області на сході й південно-сході країни на висотах від 750 до 1500 м над р.м. степи чергуються з деревними масивами з індійської пальми, акації, інжиру, мигдалю. Вище 1500 м зустрічаються листяні ліси з вічнозеленого дуба балут з підліском з мигдалю, черемшини, жасмину, жостеру, софори, кизильнику. На західних схилах іноді ростуть лісу з волоського горіха, на південних - гранатові гаї, на висотах 2200-2400 м - сосна Жерарда, вище (до 3500 м) що змінюється гімалайською сосною з домішкою гімалайського кедра й західногімалайської ялиці. У більше вологих місцеперебуваннях поширені ялиново-ялицеві ліси, у нижньому ярусі яких росте ясен, а в підліску - береза, сосна, жимолость, глід, смородина. На сухих, добре південних схилах, що прогрівають, ростуть арчові ліси. Вище 3500 м поширені зарості ялівцевого стланника й рододендрона, а вище 4000 м - альпійські й субальпійські луки.

В долині Амудар'ї поширені тугайні ліси, у яких переважають тополь-туранга, джидда, верба, гребенщик, очерет. У тугаях гірських рік ростуть тополі памірський, білий і лавролистний, лох, тамарикс, обліпиха, на півдні - олеандр.

На відкритих просторах пустельних і степових рівнин і плато водяться плямисті гієни, шакали, дикі осли-кулани, антилопи джейран і сагайдак, у горах - леопард-ірбіс, гірські козла, гірські барани-архари. У тугайних заростях по долинах рік зустрічаються кабан, очеретяний кіт, туранський тигр. Широко поширені афганська лисиця, кам'яна куниця й вовки, що наносять чималий збиток отарам овець, особливо взимку. У пустелях і сухих степах багато представлений мир плазуючих: варани, агами, степовий пітон, отрутні змії. Пустелі буяють гризунами (бабаки, ховрашки, полівки, піщанки). Багато отрутних і шкідливих комах: скорпіонів, каракуртів, фаланг, сарани й ін. Багата орнітофауна. Характерні такі хижі птахи, як шуліка, яструб-стерв'ятник, боривітер, беркут, гімалайський гриф, індійський сокол-лаггар. У пустелях широко поширені кам'янки, жайворонки, пустельні курочки. Для південно-східних районів характерна бенгальська сизоворонка, бекас, південна горлинка, гімалайська сойка, пищуха, індійський майна.

Ріки населені такими промисловими рибами як вусань, сом, сазан, форель, жерех [18, 111].

Отже, природні умови створюють чимало перешкод для господарського розвитку країни. Зокрема, гірські ландшафти унеможливлюють транспортний зв'язок та обмежують сільськогосподарське використання території.

1.2 Історико-культурні чинники становлення і розвитку Афганістану

Перше достовірне згадування про землі, на яких сформувався Афганістан, відноситься до декількох провінцій давньоперської держави Ахеменідів, заснованої Киром Великим у середині 6 ст. до н.е. Олександр Македонський розгромив цю державу під час походу в Індію в 327 до н.е. Він захопив провінцію Бактрію, заснував там місто Олександрія-Арійська (сучасний Герат) і одружився на бактрийській принцесі Роксані. Після його смерті перші Селевкиди й правителі Греко-Бактрийського царства панували в Бактрії, на зміну їм прийшли парфяни. В 2 ст. до н.е., під час міграції із Центральної Азії на південь, цю область підкорили собі юечжийські племена, які створили велике царство, яке управлялося Кушанською династією й процвітало в 1 ст. н.е. Кушанське царство встановило торговельні стосунки з Римом, а його місіонери поширили буддизм у Китаєві. Північна провінція кушанів Гандхара прославилася створенням чудового стилю в скульптурі, при якому буддійські сюжети були виконані із застосуванням канонів елліністичного мистецтва. Західні й північні райони цього царства були спочатку скорені перськими володарями з династії Сасанидов, а потім, в 7-8 стст., - мусульманами-арабами, хоча іслам не міг остаточно утвердитися серед місцевого населення протягом ще декількох сторіч. У цей період різні частини Афганістану підпадали під владу різних династій і правителів, включаючи Саманидів (819-999) і Саффаридів (861-900).

В 10 ст. утворилася імперія Газневидів (962-1186) зі столицею Газни, яка простиралася від узбережжя Аравійського моря в Центральну Азію й від Індії майже до Перської затоки. Махмуд Газневи (роки правління 998-1030) був талановитим полководцем і далекоглядним політиком. При ньому держава досягла найбільшої могутності, а Газни перетворився в торговельний і культурний центр. У період правління Гуридoв (1148-1206) була скорена майже вся територія сучасного Афганістану. В 13 ст. монгольські загони під проводом Чингисхана й в 14 ст. тюрко-монголи на чолі з Тамерланом вторглись із півночі й захопили Персію, частину Індії й основні землеробські області Афганістану [22, 23].

У період правління Тимуридів (1370-1507) розцвіли архітектура й мистецтво. Нащадок Тамерлана Бабур зробив столицею своєї держави Кабул, звідки для зручності керування великою імперією Великих Моголів в 1526 вона була перенесена в Делі. У боротьбу за контроль над Афганістаном вступили шахи з династії Сефевидов (1502-1736).

В 1738, після того як пуштуни гильзаи скинули перських правителів і прийшли до влади, перському воєначальникові Надиру-шахові вдалося відвоювати Кандагар. Після його вбивства в 1747 у результаті змови загони іранської армії очолив полководець пуштун Ахмад-хан. Оголосивши себе шахом, він прийняв титул Дур-і-Дуррани (`перлина з перлин'), об'єднав розрізнені афганські племена й зробив Кандагар столицею афганської держави, що включали більша частина басейну Інду. В час його правління утворюються перші дружні контакти з Росією.

Після смерті Ахмад-шаха в 1773 (за іншим даними в 1775) у країні почалися народні хвилювання. В 1776 столиця держави була перенесена в Кабул.

В 1838 британські війська вторглись у південно-західний Афганістан через Боланский прохід, і вибухнула Перша англо-афганська війна.

Друга англо-афганська війна почалася наприкінці 1878 вторгненням англійців на територію Афганістану одночасно по трьох напрямках: через Хайберський і Боланський проходи й Куррам.

Завершилася війна укладенням 26 травня 1879 Гандамакського договору, відповідно до якого Хайберский прохід й округу Куррам, Пишин і Сиби відійшли до Великобританії, що одержала також право контролювати зовнішню політику Афганістану.

У своїй національно-визвольній політиці Афганістан знайшов підтримку в Радянській Росії, що уже в березні 1919 визнала його незалежність. 28 лютого 1921 був підписаний договір про дружбу між РСФСР й Афганістаном. По попередньому мирному договорі, підписаному в Равалпінди 8 серпня 1919, визнавалася незалежність Афганістану у всіх сферах, включаючи зовнішню політику.

У квітні 1988р. Республіка Афганістан, Пакистан, СРСР і США підписали угоду по політичному врегулюванню положення й припиненню іноземного військового втручання у внутріафганські справи. У травні 1988р. почався вивід контингенту радянських збройних сил, що закінчився в лютому 1989р.

Наджибулла призначив на квітень 1988 вибори в Національну асамблею, зарезервувавши частину місць для повстанців, якщо вони побажають увійти в уряд. Однак ті вирішили продовжувати боротьбу й у лютому 1989 р. створили в Пакистані уряд у вигнанні. У квітні 1992р. мусульманські загони взяли Кабул, обов'язки президента Ісламської держави Афганістан були покладені на Бурхануддина Раббани - лідера Ісламського суспільства Афганістану. У грудні 1992 він був обраний президентом.

В початку 2001 таліби контролювали біля 90 % всієї території країни. Таліби довели країну до стану великомасштабної гуманітарної катастрофи. Мільйони біженців були змушені покинути місця свого постійного проживання. Країна була вторгнута в економічний хаос, лютували голод і хвороби. Основний доход режим талібів одержував від експорту наркотиків.

Під заступництвом талібів Усама бен Ладний створив в Афганістані мережу з 80 баз, тренувальних центрів і таборів підготовки терористів. Невідомо, скільки часу таліби змогли б управляти Афганістаном, якби не рішучі дії США після терористичних актів 11 вересня 2001. Оскільки основна баз, де здійснювалися ці акції міжнародної ісламістської організації `Аль-Каїа' перебувала в Афганістані під заступництвом режиму талібів, адміністрація США вирішила рішення військовий удар як по базах терористів, так і по тим, хто їх укривав. Головною чинністю для сухопутного настання на війська талібів стали збройні сили Північного альянсу, які при вирішальній підтримці ВВС США, що знищили всю військову інфраструктуру талібів, провели успішне настання, здобули важливу перемогу, взявши ключовий пункт оборони супротивника - місто Мазари Шариф, після чого позиції талібів розвалилися. Почавши операцію 7 жовтня 2001, війська Північного альянсу підтримані американською авіацією уже в листопаді розсіяли 50-тисячну армію талібів [24, 134].

В червні 2002 після довгих і важких переговорів, Лойя джирга (рада старійшин, або національна асамблея) ухвалила рішення щодо створенні перехідної адміністрації країни на чолі з тимчасовим президентом Хамидом Карзаем, одним з лідерів пуштунов. Нова конституція була підписана президентом Хамідом Карзаєм 26 січня 2004р.

1.3 Суспільно-демографічні фактори розвитку

Афганський етнос сформувався в XVI--XVIII ст. внаслідок змішування іранських, індійських, тюркських, монгольських та інших народностей.

Чисельність населення. Мови. В Афганістані у 2004 р. мешкало 29,9 млн. осіб. На чисельність населення Афганістану вплинули військові дії та міграції. За 20 років громадянської війни із країни в Пакистан, Іран, Індію і країни Близького Сходу виїхали 6 млн. осіб.

Згідно з діючою конституцією офіційними мовами Афганістану визнавалися пушту та дарі (або фарсі-кабулі -- афганський діалект персидської мови). Основою писемності обох мов є арабський алфавіт.

Національний і релігійний склад. Населення на 38% складається з представників пуштунських племен, що розселені переважно у південно-східних та південних (прикордонних з Пакистаном) районах. Другі за чисельністю -- таджики (25%), що мешкають у північних та північно-східних районах. На північному заході проживають туркмени (3% населення), на півночі -- узбеки (9%). До нечисленних національних меншин (приблизно 20 етнічних груп) належать нурістанці, ваханці, киргизи, чараймаки, казахи, па-шаї, белуджі та ін. П'яту частину населення країни становлять кочові племена.

Більшість населення (99%) сповідує іслам. Приблизно 80% афганців належать до сунітів, шиїтами є хазарейці, перси, теймури, а також деякі гірські пуштунські племена.

Для країни у 2009 р. був характерний значний позитивний приріст населення (4,77%), народжуваність (47,02%о) набагато перевищувала смертність (20,75%о). Середня кількість дітей в однієї жінки -- 5,86, однак дитяча смертність є дуже високою (149,3%о). Тривалість життя чоловіків становить 42,7 року, жінок -- 43,1 року. На осіб віком до 15 років припадає 45% населення, від 15 до 65 років -- 53%, населення похилого віку (більше 65 років) -- лише 2%. Чоловіків у країні більше, що спричинено вищою смертністю серед жінок внаслідок низького рівня медичних послуг і поганих побутових умов.

По території країни населення розміщене нерівномірно. При середній густоті 31 особа/км2 у родючих річкових долинах густота населення перевищує 100 осіб/км2, а в посушливих південних пустелях вона ледве сягає 1 особи/км2. Основна маса населення мешкає у селах (82%). Понад 3 млн. осіб становлять кочівники-скотарі. Великих міст мало: Кабул (понад 1,5 млн. осіб), Кандагар (225 тис), Герат (177 тис), Мазарі-Шариф (130 тис), Дже-лалабад (58 тис), Кундуз (57 тис) [6, 127-128].

Ситуація на трудовому ринку країни несприятлива внаслідок великого безробіття (до 60%). 80% працездатного населення зайнято у сільському господарстві і по 10% -- у промисловості та сфері послуг.

Іслам залишається потужною чинністю в Афганістані, де майже все населення дотримується мусульманської віри. Приблизно 84 % жителів - суннити ханифитского користі. Однак серед хазарейцев багато шиїтів, є також громада исмаилитов. На території країни діє ряд великих суфийских орденів - Чиштийя, Накшбандийя й Кадирийя.

За сформованою традицією афганські жінки не мають права брати участь у суспільному житті. Спроби змінити ситуацію `зверху', що вживали перед Другою світовою війною, зустріли опір суспільства. В 1959 уряд призвало до добровільної відмови від носіння чадри в містах. Енергійні зусилля марксистського керівництва випливати шляхом емансипації стали однієї із причин масових хвилювань консервативно настроєного населення.

У районах, де талиби узяли гору, установлений твердий контроль за виконанням жінками традиційних норм поводження. В Афганістані закрилися школи для дівчинок, жінкам забороняється працювати поза будинком. Дівчини можуть навчатися тільки в одному Балхском університеті в Мазари-Шарифе.

Після Другої світової війни помітні позитивні зрушення відбулися в медичному обслуговуванні населення. У багатьох містах були побудовані лікарні й клініки, і упор був перенесений із профілактичної медицини (кампаній по боротьбі з малярією, віспою й тифом) на лікувальну. Однак система охорони здоров'я звалилася через бойові дії, і сучасний Афганістан має один з найвищих у світі показників дитячої смертності (15,6 на 1000 немовлят), украй низкою залишається середня очікувана тривалість життя (45 років).

Населення Афганістану живе переважно більшими родинами в селах. Переважають прямокутні в плані будинку із плоскими або куполообразними дахами, побудовані із сирцового або обпаленої цегли й обмазані глиною. Садиба обноситься стіною із сирцового цегли. У горах зводять також будови з каменю, а у великих містах з'явилися будинки сучасного типу. Кочівники возять із собою намети з вовняної тканини, що мають чотирикутну форму.

До традиційних блюд ставляться плов з м'ясом або овочами, смажене м'ясо (кебаб), борошняні вироби (ашак, або манти) і випікають у традиційних печах-тандурах прісні коржі. Значну частку в харчовому раціоні становлять овочі - томати, картопля, горох, морква й огірки. Більша частина населення не може собі дозволити регулярне споживання м'яса. Зелений або чорний чай, кисломолочні продукти, свіжі й сушені фрукти й горіхи також входять у повсякденний раціон.

Головні елементи костюма майже всіх етнічних громад Афганістану - довга, до колін і нижче, сорочка й щільно підперезані поясом широкі штани (камис). Поверх чоловіка надягають безрукавку із чотирма кишенями й застібкою й халат. Характер головного убору, наприклад чалми, тюбетейки або повстяний ковпак, нерідко відображає приналежність чоловіків до певної національної групи й географічного району. Багато хто відпускають бороду, особливо з тих пор, як талиби заборонили голитися.

Жінки в сільській місцевості носять довгу, вишиту по комірі сорочку з кольорової бавовняної тканини й довгі, до щиколоток, штани. Жінки із середовища кочівників поверх сорочки надягають кілька широких спідниць. Жінки носять срібні прикраси із сердоліком і лазуритом, намиста й намиста з монет [6, 130].

В афганців звичайні більші родини. Родинні відносини створюють тло для прояву соціальної, економічної й політичної діяльності. Шлюби, і сестрами, що укладають часто між двоюрідними братами, як правило, організують старші у своїх родинах жінки. При сватовстве й заручинам домовляються про калим, придане й устрій весільного бенкету. Розлучення трапляються рідко.

1.4 Адміністративно-територіальний устрій

У квітні 1979 р. було проголошено Демократичну Республіку Афганістан (ДРА), після чого розпочалася громадянська війна, а наприкінці 1979 р. до країни був уведений `обмежений контингент' радянських військ для підтримки прорадян-ського уряду ДРА. Внаслідок військових дій проти афганської військової опозиції загинуло майже 15 000 радянських солдат. Після виводу радянських військ з Афганістану у 1989 р. війна між урядом та моджахедами продовжувалася. Відтак у 1992 р. влада перейшла до опозиційних угруповань, що спричинило нові міжусобні збройні зіткнення. У 1994 р. група студентів релігійних навчальних закладів спільно з моджахедами (талібами), яких підтримували з Пакистану та Саудівської Аравії, захопили м. Кандагар, а у вересні 1996 р. -- м. Кабул. У 2001 р. таліби взяли під свій контроль приблизно 90% території країни. Керівництво вони здійснювали згідно із законами шаріату: жінкам заборонялося навчатися та працювати поза домом, чоловіки мали відрощувати бороду, жінки -- носити чадру, розваги заборонялися тощо. Країну було доведено до масштабної гуманітарної катастрофи, мільйони її громадян були змушені залишити батьківщину. Після підтримки талібами восени 2001 р. атаки ісламських фундаменталістів на Нью-Йорк та Вашингтон США були змушені розпочати військову операцію зі знищення режиму талібів і встановлення демократії в Афганістані.

Кабул -- одне з найдавніших міст Центральної Азії. Вперше згадується про Кабул у Рігведі (давньоіндійське зведення гімнів II тис. до н. є.). У 1221 р. Чингисхан до підвалин зруйнував Кабул. У XVI ст. його захопив син Тимура, а в 1738 р. -- перський правитель Надир-Шах. Столицею Афганістану Кабул став у 1773 р., після заснування Афганської держави. З 1919 р. Кабул -- столиця незалежного Королівства Афганістан, а з 1973 р. -- Республіки Афганістан. У давнину через Кабул пролягала знаменита караванна дорога -- Великий Шовковий шлях. У місті діє аеропорт міжнародного значення. Усі основні промислові підприємства зруйновані під час громадянської війни. Більшість з них (автоскладальні, будівельні, металообробні, харчові) були побудовані завдяки фінансовій і технічній допомозі СРСР (див.додаток 3).

У старій частині міста розташовані старовинна фортеця Бала-Гіссар (приблизно V ст.), мавзолей Бабура, базар Чар-Чатта (Чотири Аркади, XVII ст.), мечеті Мас-джиді-Шахі-до-Шамшіра та Пулі-Гішті; у новій -- площа Пуштуністан і палац `Арк' (1883).

На початку 2001 року здавалось, що таліби стануть повноправними господарями Афганістану. Єдиною перешкодою до повного контролю талібами території країни стала Панджерська долина, де закріпився талановитий таджицький командир Ахмад Шах Масуд, який, як вважається, фінансував свою армію завдяки збуванню наркотиків у Центральній Азії та Російській Федерації. Одіозний польовий командир Достум змушений був тікати до Туреччини, коли війська `Талібану' захопили місто Мазарі - аль Шаріф [5, 128].

На вершині своєї влади таліби контролювали 95 відсотків території Афганістану. Вони проголосили `Ісламський емірат Афганістан', який визнали лише три країни світу - Пакистан, Саудівська Аравія та ОАЕ. Здавалось, що останнього удару `Північному Альянсу' завдало вбивство двома арабами-терористами 9 вересня 2001 року лідера Альянсу Ахмад Шаха Маруда, які під виглядом журналістів з'явились у його таборі, пронісши у відеокамері бомбу. Вона здетонувала, внаслідок чого Афганістан лишився без свого найбільш харизматичного лідера.

Встановивши свою владу в Афганістані, рух `Талібан' за короткий проміжок часу зумів налаштувати проти себе практично всіх своїх сусідів, а також населення власної країни, США та ООН. Страта іранських дипломатів, збільшення посівів опійного маку, незважаючи на лицемірну офіційну заборону його вирощувати, переслідування жінок і нав'язування середньовічних звичаїв населенню, підготовка в численних таборах терористів та переховування на контрольованій талібами території міжнародних злочинців перетворили `Талібан' на найбільш одіозний режим сучасності в очах світової спільноти.

Зокрема, за прикладом Саудівської Аравії було створено Міністерство моралі, доброчинності та придушення пороку, завданням якого був нагляд за поведінкою афганців. Для забезпечення `чистоти' ісламу заборонялось телебачення, музичні й танцювальні програми, азартні ігри та спортивні змагання. Таліби висунули власну філософію, якою визначалось місце жінки в афганському суспільстві та економічній системі країни. Згідно з нею, найпершим обов'язком афганської жінки було виховання наступних поколінь правовірних мусульман. Тому жінкам заборонялось працювати за межами власних будинків, набувати знань у змішаних класах та виходити на вулицю без одягу (чадри та бурки), який би повністю закривав їх від поглядів чоловіків. Оскільки тривалі війни перетворили саме жінок, через загибель багатьох мирних афганців, на головну рушійну силу економіки країни, така політика вела до краху. Більше того, вона викликала гострий осуд ООН, яка розцінила це як грубе порушення основних прав людини.

Чоловікам же було нав'язано такі `нововведення', як бриття голови та відпущення бороди, обов'язкову участь в публічних молитвах п'ять разів на день та примусове носіння шальвар - камізу (традиційного афганського одягу, що складався з довгих шароварів та сорочки до колін). Щоденне зганяння чоловік на публічну молитву повністю паралізувало ділове життя в великих містах Афганістану, торгівці несли великі збитки, всі були вкрай незадоволені варварськими заходами нової влади.

Відомо, що іслам забороняє зображати людей та звірів у скульптурах чи малюнках, тому за наказом духовного лідера `Талібану' мулли Омара було знищено через її неісламський характер найвидатнішу пам'ятку архітектури Афганістану -унікальну статую Будди в Баміані, збудовану ще аж у сьомому столітті нашої ери. Цей вандалізм викликав Обурення в усьому цивілізованому світі.

Афганістан перетворився на міжнародний центр з підготовки терористів для священної війни в КНР, Чечні та Кашмірі Вважається, що в Афганістані за роки існування руху `Талібан' пройшли підготовку понад 70 тисяч бойовиків. У 1998 році американці обстріляли `Томагавками' один з терористичних таборів в Афганістані, намагаючись знищити Осаму бен Ладена, якого звинуватили в терактах проти американських дипломатичних представництв в Танзанії та Кенії. Переховування в Афганістані цього одіозного саудівця, звинуваченого в терористичних актах в Нью-Йорку і Вашингтоні в 2001 році, стало для президента США Буша -молодшого останньою краплею терпіння. Проведена в цьому ж році проти руху `Талібан' антитерористична операція `Епс1игіп§ Ргеесіот' завершилась перемогою підтриманих американцями сил `Північного Альянсу' і дала шанс Афганістану вперше за багато років відновити повноцінну державу [2, 107].

У червні 2002 р. після довгих переговорів Лойя джирга (рада старійшин, або Національна асамблея) прийняла рішення про створення перехідної адміністрації країни на чолі з тимчасово обраним президентом. У 2004 р. перехідна влада прийняла нову конституцію і згодом відбулися демократичні вибори до органів законодавчої та виконавчої влади.

Адміністративно-територіально країна поділяється на 32 провінції (велаяти). Країна є учасницею ООН.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФГАНІСТАНУ

2.1 Особливості розвитку промисловості

Результатом двадцятирічної громадянської війни стало фактичне руйнування всіх галузей промисловості. Було повністю зруйновано загальнонаціональний економічний простір та єдину систему керування економікою, порушено транспортні і торгові зв'язки між регіонами країни та з іншими державами. Із 336 заводів та фабрик, що працювали в 1979 р., нині функціонує не більще 5--10, а із 100 «довоєнних» електростанцій -- лише 20. До початку воєнних дій у північних районах країни діяли бавовноочисні підприємства, цукровий завод в Баглані та вовняна фабрика в Кандагарі, цементні заводи в Джабаль-ус-Сіраджі та Пулі-Хумрі. З 70-х років розпочало розвиватися виробництво ізюму, м'ясних консервів, текстильних виробів, лікарських препаратів.

Афганістан довгий час продовжує залишатися однієї з гарячих точок планети. Раз у раз у засобах масової інформації висвітлюються події пов'язані з бойовими діями, терористичними актами або захопленням заручників. І в цьому потоці інформації попросту розчиняються відомості про інші сфери життя країни. А тим часом Афганська економіка, за останнім часом набирає досить високі темпи росту.

Важливим показником є підвищення доходів населення з 246 доларів на людину в 2008 році до 355 доларів на людину в 2009 році. За цим коштує ріст ВВП Афганістану з 5536 млн. доларів в 2008 році до 7987 млн. доларів в 2009 році. Таким чином, приріст склав 30,6%.

Такий темп росту характерний для відбудовної економіки, що ґрунтується на величезному споживчому попиті ринку, на використанні виробничих потужностей і майна, що залишилося після війни. І поки основні потреби населення Афганістану не будуть задоволені, подібний ріст буде тривати.

Згідно даним Міністерства фінансів Афганістану бюджет 2009 року складається:

- Операційний бюджет 831,8 млн. доларів;

- Бюджет розвитку 1372,7 млн. доларів;

- Консолідований бюджет 2204,6 млн. доларів;

- Приріст операційного бюджету склав до 2008 року 17%, консолідованого бюджету - 23%. Частка бюджету розвитку становить 62,2%.

Незважаючи на те, що бюджет недоодержує сум від міжнародних донорів, проте, держава вкладає значні гроші в розвиток країни. Відзначається, що на 2009 рік було потрібно 2955,5 млн. доларів зовнішнього фінансування від донорів, але реально надійде тільки 1425,6 млн. доларів. Недофінансування складе 51,8%.

Афганський уряд зуміло досить істотно збільшити витрати по цілому ряді статей. Консолідований бюджет Афганістану придбав яскраво виражений характер бюджету розвитку, коли левина частка витрат направляється в принципово важливі для економіки країни галузі.

За даними Азіатського банку розвитку ВВП Афганістану в 2008 році складався в такий спосіб:

- Сільське господарство - 35%.

- Промисловість - 26,3%.

- Послуги - 35,9%.

- Інше - 2,8%.

В Афганістані ведеться досить інтенсивне будівництво, про яке даних практично не публікується. Однак їсти можливість оцінити обсяги будівництва. Відомо, що тільки з Пакистану Афганістан імпортує близько 2 млн. тонн цементу. Якщо прийняти, що на 1 кв. метр площі затрачається 0,4 куб.м. бетони (витрачається 350 кг цементу на 1 куб.м. бетону), то за допомогою такої кількості цементу можна звести близько 280 тис. кв. метрів площі. За відсутністю більше точної статистики, важко розділити житлове й нежиле будівництво, але, зважаючи на все, житлове будівництво в Афганістані переважає. Це підтверджується повідомленнями про активне житлове будівництво в різних районах Кабула й навіть здачі під заселення перших приватних житлових комплексів [6, 132].

Усього, за даними Агентства по підтримці інвестицій Афганістану, у будівельну галузь було інвестовано близько 3 млрд. доларів, у тому числі в такі найбільш великі проекти:

- Готель `Серина' - 37 млн.;

- Готель `Сафиланд Марко' - 15 млн.;

- Цементний завод у Баглане - 200 млн.;

- Цементний завод у Джаб-уль Сирадж - 100 млн.;

- Цементний завод `Брадран-и Сафи' - 50 млн.;

За даними Азіатського банку розвитку, в 2009 році виробництво електроенергії становило 783 млн. квт/ч, а споживання - 623 млн. квт/ч. Це тенденція в розвитку афганської енергетики, тому що виробництво перевищувало споживання в 2007 й 2008 роках. Але при цьому, країна страждає від недостачі електроенергії, тому що поки ще не створено загальнонаціональної системи ЛЕП, які могли б передати енергію в будь-яку точку, у будь-який куточок Афганістану. Зараз електрифікація являє собою нечисленні електрифіковані анклави серед великих районів, у яких немає електрики.

Тим часом, в Афганістані здійснюється кілька великих енергетичних проектів, які збільшують можливості виробництва й передачі електроенергії. На кошти Азіатського банку розвитку (позики Афганістану й Таджикистану), зводиться трохи ЛЕП до Кундуза, Пул-и Хумри, Шерхан-Бандара, Кабула, по яких можна буде передавати 300 Мвт у рік (2325 млн. квт/ч). Туркменістан ще при покійному Туркменбаши гарантував проект будівництва ЛЕП від Марийсьої ГРЕС до Герата, по якій буде передаватися 800 Мвт у рік (6,2 млрд. квт/ч.).

За допомогою російських компаній реконструюється ГЕС `Наглу', на якій установлюються 4 гідрогенератори потужністю в 25 Мвт кожний. Станція зможе провадити 775 млн. квт/ч у рік. Крім того, з боку США обіцяний проект по установці в Кабулі додаткових енергетичних потужностей на 100 Мвт у рік до 2011 року.

Таким чином, в 2011-2012 роках Афганістан зможе провадити близько 2,3 млрд. квт/ч й одержувати ззовні 8,5 млрд. квт/ч. Сумарні енергетичні ресурси тоді можуть скласти 10,8 млрд. квт/ч [14, 178].

Із усього перерахованого вище можна зробити висновок, що Афганська економіка, досить упевнено піднімається, і якщо темпи росту не будуть збавлятися, те вже через кілька років Афганістан зможе вийти на більше високий економічний рівень.

У 2009 р. ВНП країни становив 21,5 млрд. дол., що на душу населення сягало лише 800 дол. (найменший показник в Азії).

2.2 Сільське господарство Афганістану

Основу економіки Афганістану традиційно становило сільське господарство. В 1980-і роки приблизно половина орних земель штучно зрошувалася. Для цього використалася система ариків, що харчуються від рік і підземних джерел. Крім того, є підземні водозбірні галереї з колодязями (кяризами або канатами). В 1980-1990-і роки воєнні дії завдали великої шкоди іригаційним спорудженням, а оброблення полів стало небезпечним заняттям у сільській місцевості. Більша частина оброблюваних земель належить дрібним селянським господарствам. Мінеральні добрива застосовуються рідко. Звичайно половина орних угідь для запобігання виснаження ґрунтів залишається під пором на рік або кілька років. Між кочівниками й землевласниками зложилися тісні взаємини. Селяни дозволяють чередам кочівників пастися по жнивам, оскільки тварини при цьому вгноюють поля. Однак два десятиліття війни порушили ці традиційні зв'язки.

Залежно від особливостей рельєфу, клімату й ґрунтів і висоти місцевості ведеться підбор просапних культур. Зернові культури вирощуються на територіях до 2700 м над у.м. Зі збільшенням висоти місцевості провідна роль переходить від рису до кукурудзи, потім до пшениці й ще вище до ячменя. Найбільш продуктивні землі перебувають на рівнинах північніше Гіндукушу, де припливи Амудар'ї утворять широкі й родючі долини, на плато в Кабулистані, у долинах рік Кабул, Логар, Сароби й Лагман, у центральній частині країни - на нагір'я Хазараджат, а також у долинах провінції Геріруд (біля Герата) і Гільменд.

Орні землі в Афганістані відводять переважно під зернові культури - пшеницю, кукурудзу, рис й ячмінь. Серед інших оброблюваних культур - цукровий буряк, бавовник, олійні й цукровий очерет. У садах вирощують усілякі плодові культури - абрикоси, персики, груші, зливи, вишню, гранати й цитрусові. Культивуються також кілька сортів винограду й дині, мигдаль і волоський горіх. Традиційно на експорт ішли свіжі й сухі фрукти, ізюм і горіхи.

В 1980-1990-і роки провідною товарною культурою став опійний мак, і Афганістан перетворився в головного світового постачальника опіуму (за зразковими оцінками, в 2009 його зроблене 1670 т).

Найбільш розвинене м'ясо-вовно-молочне вівчарство. Каракульська порода овець, який славиться північний Афганістан, давали знамениті каракулеві смушки. Населення володіє навичками вироблення овечих шкір. Традиційно розводили також кіз, коней, велика рогата худоба (зебу й буйволів), верблюдів й ослів. На основі продукції тваринництва населення займається шерстепрядінням і ручним килимарством.

У цілому, можна сказати, що афганське сільське господарство практично досягло рівня виробництва 1988 року. Але, по даним 2008 й 2009 років видно, що сільськогосподарське виробництво хитливо. Наприклад, в 2007 році було зібрано 2686 тис. тонн зерна пшениці, в 2008 - 3480 тисяч, в 2009 - 2390 тисяч тонн. Як видно, положення може змінитися тільки при кращому розвитку агротехніки й іригації, що зробить сільськогосподарське виробництво менш залежним від кліматичних коливань [23, 78].

2.3. Транспорт, фінансова система, зовнішньоекономічні зв'язки соціальна сфера Афганістану

У країні прокладено лише 25 км залізниць (між Кушкою у Туркменії й Торгунді - 10 км і Термезом в Узбекистані й Хайратаном - 15 км). У країні дуже мало придатних для судноплавства рік. Ріка Кабул судноплавний протягом не набагато більше 100 км. Мережа автомобільних доріг має довжина 21 000 км, з них 2800 км із твердим покриттям. Внаслідок воєнних дій стан цих доріг сильно погіршилося, а дорожньо-ремонтні роботи майже не проводяться. Узимку й навесні деякі дороги стають непроїзними. У багатьох районах люди пересуваються й перевозять вантажі в основному на верблюдах й ослах.

Важливе значення придбала кільцева автомагістраль, що починається в Кабулі, іде на північ через тунель на перевалі Саланг до Хульма, потім повертає на захід до Мазарі-Шарифу, далі треба на Меймене й Герат, після чого направляється до південно-сходу до Кандагара й, нарешті, до північного сходу на Кабул. Головні дороги країни з'єднуються із транспортною мережею Пакистану через Хайберський прохід і через перевал Ходжак. З Герата щоссе веде в Іран. Товари з Росії, центральноазіатських республік й європейських країн випливають по залізниці до державного кордону в Термезі, звідки починається шосе на Герат, і до одному із чотирьох портів на Амудар'ї. Переправу через ріку здійснюють на поромах і баржах. Є міжнародні аеропорти в Кабулі й Кандагарі й 44 аеродрому для обслуговування місцевих ліній, причому тільки 14 з них із твердим покриттям. Діють три вертолітних аеродроми.

В Афганістані прокладені два газопроводи: з Туркменії в Шинданд і з Узбекистану в Баграм.

Телефонна мережа слабко розвинена: в 2008 налічувалося 31,2 тис. абонентів. У той же час росте кількість стільникових і супутникових телефонів.

Грошова одиниця - афгані, рівним 100 пулам. Центральний банк Афганістану регулює грошовий обіг. Усе банки були націоналізовані в 1975. Іноземних банків у країні немає. З 1992 владу, що встановила контроль над північною частиною Афганістану й базована в Мазарі-Шарифі, випускає власні банкноти.

Поточні доходи уряд талібів одержує насамперед за рахунок непрямих податків, особливо від мит на імпорт і податку на продажі, прибуткового податку, у т.ч. `героїнового', а також допомоги ззовні. На аналогічну допомогу розраховують й опозиційні талибам чинності. Ці кошти обидві сторони направляють на озброєння й продовольство.

Афганістан до останнього часу мав обмежені торговельні зв'язки з іншими державами. При цьому імпорт постійно перевищував експорт. Основні статті експорту - героїн, природний газ і сухофрукти, а також килими, свіжі фрукти, вовна, бавовна й каракуль. Країна змушена імпортувати продовольство й широкий спектр промислових товарів, включаючи автомашини, нафтопродукти й тканини. Протягом багатьох років СРСР був головним торговельним партнером Афганістану, і ця тенденція ще більше підсилилася в 1980-і роки.

Коли в 1980-і роки через воєнні дії економіка країни занепала й почалася втеча селян із сіл, відбулося різке скорочення виробництва сільськогосподарської продукції, відповідно зросла залежність країни від поставок продовольства з-за кордону. В Афганістан доставлялися пшениця, рис, рослинні масла, цукор і молочні продукти.

Війна зруйнувала налагоджену систему освіти в Афганістані. У 2000 р. письменними були 47% чоловіків та 21% жінок. Кабульський університет заснований у 1932 р.

У країні розвинутий фольклор, передусім народні пісні (ландий). Відомий бойовий танець атан. В Афганістані поширена культова монументальна архітектура і рослинні орнаменти. Афганські майстри славляться художньою обробкою металу, різьбленням по дереву, вишивкою та ткацтвом килимів. Столичний Національний музей зберігав багато археологічних та етнографічних колекцій, однак у 1993 р. внаслідок військових дій понад 90% колекцій було розграбовано. Відкрита Національна картинна галерея, де серед експонатів є роботи прославленої Гератської школи мініатюри XV ст [6, 137].

В Афганістані нині практично неможливий туризм. Унаслідок військових дій, а також через низький рівень розвитку туристичної інфраструктури широкому загалу невідомі вражаюча природа країни, її іс-торико-культурні об'єкти, зокрема в Кабулі -- залишки стін фортеці (VII--VIII ст.), цитадель Бала-Гісар (V ст.), середньовічні садово-паркові ансамблі, у т. ч. Багі-Бабур з гробницею Бабура (XVI ст.) і мечеттю Шах-Джахана (XVII ст.); у Гераті -- Соборна мечеть (ХНІ--XX ст.) та архітектурний ансамбль Мусалла (1417--1438); у м. Баміан -- вирубаний у скелях комплекс буддійського монастиря (IV--УШІ ст.), у якому були 2 тис. гротів зі сходами та статуї Будди висотою 53 і 35 м були по-варварськи знищені талібами у 2001 р.

Отже, у сучасному Афганістані цілком зруйновано соціальний комплекс, знищені пам'ятки доісламської культури, розграбовані майже всі музеї.

2.4 Перспектви розвитку країни

Режим `Талібану' було скинуто, але проблеми в країні залишились. Для світової спільноти найбільш суттєвими загрозами, джерелом яких є Афганістан, і надалі залишаються тероризм та вирощування, переробка і збут наркотиків. Першу загрозу сьогодні ліквідовано, адже мережа таборів з підготовки терористів, створена за участю Пакистану, практично припинила своє існування. Від цього виграли насамперед Росія, Індія, Китай, Узбекистан та Таджикистан, які тією чи іншою мірою відчували на собі діяльність мусульманських бойовиків на своїх територіях.

Разом з тим, нагальним залишається питання боротьби з наркотиками. Лише у 1999 році в Афганістані зібрано `рекордний' урожай опіумного маку - в 6,400 тонн, який, зважаючи на значну висоту його посівів, вважається найбільш якісним для виробництва опію. Афганістан і справді інтегрувався в світову економічну систему в тому сенсі, що став експортером 75 відсотків споживаємого в світі опію і головним джерелом наркотиків для країн Східної та Західної Європи. Польові командири, що контролюють території, засіяні наркотичними культурами, зацікавлені в нарощуванні наркобізнесу - їм потрібні кошти для фінансування розвитку цих регіонів, озброювання своїх бойовиків і ведення бойових дій проти сусідів. З іншого боку, місцеві селяни вирощують ці культури, щоб забезпечити своє виживання. Коротке за часом перебування при владі талібів призвело до занепаду сільського господарства країни, оскільки вони, офіційно заборонивши опіумні посіви, надавали добрива і сільськогосподарську техніку саме тим селянам, які вирощували наркотичні культури. Більше того, в країні налічується багато племен, з яких вже не одне покоління спеціалізується на вирощуванні і переробці наркотичної сировини, що властиво, наприклад, жителям гірської провінції Нангахар. У західні ЗМІ потрапила інформація про те, що багато впливових осіб з політичної еліти Афганістану теж мають свій інтерес в цьому нелегальному, але прибутковому бізнесі [23, 80].

Та, як на наш погляд, лише тільки адміністративними методами проблему наркотиків до кінця не вирішити, оскільки потрібен комплексний підхід до цього доленосного питання. Проста заборона вирощувати опійний мак без належної грошової компенсації не змусить жителів перекваліфікуватись на вирощування інших сільськогосподарських культур. Зокрема, голова тимчасової адміністрації Афганістану Хамід Карзай запропонував фермерам 500 доларів за гектар, якщо вони відмовляться вирощувати опійний мак, в той же час після збору урожаю фермери отримують щонайменше 3400 доларів з гектара, тобто в сім разів більше. До того ж, в країні ще не створено умов для виробництва і продажу сільськогосподарської продукції. Йдеться про необхідність функціонування кредитних спілок, створення іригаційних споруд, закупівлі добрив, вдосконалення транспортної інфраструктури для інтеграції афганського господарства з ринками сільськогосподарської продукції суміжних країн або налагодження товарообігу всередині країни.

Афганістан займає одне з провідних місць у світі за кількістю вогнепальної зброї на тисячу жителів, що робить їх роззброєння досить проблематичним. Особливе занепокоєння викликає наявність в афганських племен високотехнологічної зброї. Так, за рішенням тоді ще чинного президента США Рональда Рейгана в 1985 році в Афганістан почали надходити найкращі в світі переносні ракетні комплекси `Стінгер'. За підрахунками ЦРУ, моджахеди отримали 1000 цих систем, з яких 200-300 не було використано. Комплекси `Стінгер' можуть ефективно застосовуватись терористами для знищення цивільних авіалайнерів по всій

Азії, тому сьогодні як ніколи гостро стоїть проблема їх повернення до американських арсеналів. Цим завданням займаються уряд Афганістану, лояльні до США племена, а також Центральне розвідувальне управління. Що стосується звичайної вогнепальної зброї, то жителі країни здають її дуже неохоче, оскільки в країні панує нестабільність і процвітає мародерство.

Не втратила актуальності також проблема мін, які залишились в країні ще з часів радянської інтервенції. Вважається, що на території Афганістану, за найскромнішими підрахунками, налічується ще 500 тисяч мін, через які щомісяця гине 130-150 чоловік. З урахуванням того, що один мільйон мін вже знешкоджено, Афганістан все ще залишається країною найбільшої в світі кількості мінних полів.

У чому ж в такому разі полягає завдання світової спільноти? Потрібно, на наш погляд, відбудувати сучасний Афганістан як помірковану державу зі стабільною політичною системою. Тому надто важливо вирішити питання представництва різних етнічних груп у політичному житті країни. Це завдання вимагає балансування між більшістю - пуштунами та етнічними меншинами. Тривалий час в Афганістані ключові управлінські посади займали пуштуни з клану Дурані, а таджики контролювали торгівлю та багато постів середнього рівня. Інші меншини були зовсім виключені з політичного та економічного життя країни, проживаючи відособлено у своїх місцевостях.

Сьогодні з розподілом владних повноважень виникають певні протиріччя. Вся пуштунська правляча еліта емігрувала з країни після усунення від престолу короля Захір Шаха. Понад 100 тисяч нащадків пуштунської інтелігенції мешкають в розвинених країнах Заходу. Баланс сил у сучасному Афганістані помітно змінився не на користь пуштунів: їхні племена розколоті на 30 етнічних груп і підгруп, в них нема злагоди і взаємопорозуміння між двома найбільшими кланами - Дурані і Гілзаї. Одну з найбільш відомих опозиційно налаштованих сил до тимчасового уряду представляє Хекматіяр - теж пуштун. Між тим, узбеки та таджики добре організовані і озброєні, є гомогенними національностями. Більше того, у таджиків нема такого традиційного для пуштунів поділу на племена, вони іменують себе послуговуючись назвою місцевості, де проживають.

Наприклад, таджики Панджерської долини, чи таджики Бадахшану. Таджики не піддаються силовому тиску, оскільки вони перетворили території свого проживання на справжні фортеці. Це стосується як Панджерської долини, так і північно-східних провінцій Парвану і Тахрару. Велика концентрація таджицького населення спостерігається також в Кабулі та інших великих урбанізованих центрах Афганістану, що змінює баланс сил в містах не на користь пуштунів. В результаті антитерористичної компанії війська `Північного Альянсу' взяли під контроль половину території країни, більшість великих міст, весь кордон і комунікації Афганістану з 5 країнами-сусідами, тоді як пуштуни мають вихід лише до пакистанського кордону. США, яким потрібна була коротка переможна компанія, надали значну економічну та військово-технічну допомогу командирам `Північного Альянсу' для того, щоб ті лише за мінімальної наземної підтримки американців воювали з талібами. Тому сьогодні командири Альянсу можуть розраховувати на добре підготовану й чудово оснащену армію [23, 81-82].

Крім того, спостерігається дипломатична ізоляція пуштунів. Рух `Талібан `в основному складався з пуштунів, тому це плем'я так чи інакше опинились у становищі переможеного у війні і має напружені стосунки зі своїм найближчим союзником і патроном Пакистаном. `Північний Альянс' підтримують Індія, Китай, Росія, Іран, країни Центральної Азії. Для Індії і Китаю головну роль відіграє стабільність Афганістану і закриття на його території таборів з підготовки терористів, які час від часу просочувались у Синдзян-Уйгурський автономний округ КНР та в індійський штат Джамму і Кашмір. У свою чергу Іран, зацікавлений в тому, щоб мати вплив на західний Афганістан і захищати проживаючу там шиїтську меншину. Тому він робить ставку на губернатора Герату Ізмаїл Хана, незважаючи на те, що той є таджиком. У ретроспективі відносини іранського керівництва з рухом `Талібан' взагалі були ворожими, оскільки таліби розстріляли 9 іранських дипломатів та одного журналіста під час штурму північного міста Мазарі-аль-Шаріф. Для Росії `Талібан' був єдиним у світі політичним режимом, що визнав Чечню як суб'єкта міжнародних відносин і активно допомагав чеченським сепаратистам.

Скоріш за все майбутнє Афганістану залежатиме від тиску США та інших заможних країн-донорів на етнічні групи. Йдеться про політику `дай-війзьми', тобто про велику грошову допомогу Заходу в обмін на коаліційний уряд, повернення всіх етнічних груп на свої історичні землі і пропорційне їх представництво в політичній системі при збереженні певного рівня автономії етнічних меншин. Для виконання цього та інших завдань потрібні величезні кошти. На зустрічі в Токіо країни - донори зобов'язались надати Афганістану 4,5 мільярда доларів прямої економічної допомоги терміном на п `ять років. Але завдання відбудови народного господарства країни настільки всеосяжні і масштабні, що така сума виглядає мізерною. Фінансових ресурсів потрібно значно більше, адже в країні зруйновано більшість промислових об'єктів, розповсюдженим явищем стало безробіття. Серед афганської робочої сили практично неможливо знайти висококваліфікованих робітників, працівників творчої сфери тощо. Вважається, що в Ірані перебуває 1,5 мільйона афганців, у Пакистані - понад 2,2 мільйона. Щомісяця прибуває понад 100 тисяч чоловік до зруйнованої столиці країни, які осідають на околицях Кабула в саморобних палатках. Біженці вважають, що це безпечна територія, оскільки тут порядок підтримують миротворці. Житла і роботи майже ніде нема, війною зруйновано каналізаційні системи, транспортну інфраструктуру, заклади дозвілля та розваг, більшість навчальних закладів.

Для сучасного Афганістану надто важкими залишаються й інші проблеми. Якщо Кабул ще якось функціонує завдяки діяльності численних неурядових гуманітарних організацій та добре налагодженій охороні міжнародних миротворців, то в провінціях країни панує повний хаос. Польові командири займаються дорожнім рекетом або встановлюють на дорогах своєрідні митниці, збираючи з водіїв транспортних засобів платню за проїзд по `їхній території'. На руках у населення дуже багато вогнепальної зброї, яку в такий тривожний час воно добровільно не здаватиме. Тим більше, що по країні прокотилась хвиля вбивств ворогуючих між собою наркоділків і контрабандистів, почастішали випадки викрадень з метою отримання викупу [8, 167].

Таким чином, без сильної, добре озброєної армії встановити порядок в Афганістані неможливо. Німеччина вже займається підготовкою поліцейських сил Афганістану, США та Франція тренують перші професійні військові формування країни. План Карзая передбачає створення 70-тисячної армії, хоча коштів в бюджеті Афганістану для цього взагалі нема. Наболіле питання створення загальноафганської армії не за етнічною ознакою - це лише одна із сотень проблем державного розвитку зруйнованої країни. Фахівці прогнозують, що Афганістан навряд чи обійдеться сумою, меншою за 30 мільярдів доларів.

Вихід з такого складного становища можна буде знайти хіба що завдяки азіатським глобалізаційним процесам, пошуку сусідами Афганістану нових торговельних шляхів. Розташування Афганістану з одного боку між бідними на енергоносії Пакистаном та Індією, а з другого - із забезпеченими нафтою і газом, але обділеними споживчими товарами та продовольством країнами Центральної Азії робить Афганістан природним мостом між цими важливими регіонами. Всі країни Центральної Азії зацікавлені портами і товарами Пакистану, Індії та Ірану, новими споживачами третіх у світі запасів газу географічно ізольованого Туркменістану, альтернативними шляхами експортування нафти Казахстану тощо. Афганістан, точніше його територія, може у цьому допомогти (див.додаток 1).

Виходячи з вищенаведеного, найбільш виправданим виглядає налагодження торговельно-економічних зв'язків з безпосередніми географічними сусідами країни. Наразі терміново відбудовуються тунель через перевал Саланг і міст Дружби через річку Термез, майже завершена робота з приєднанням доріг Афганістану до Каракорумського шосе між Пакистаном і КНР. У всякому разі настрій афганців можна вважати оптимістичним, вони готові до тривалого процесу відбудови своєї зруйнованої країни.

ВИСНОВКИ

Аналізуючи матеріал по даній темі, ми прийшли до слідубчиз висновків:

1. Афганістан - держава в Південно-Західній Азії. Граничить із Пакистаном на півдні й сході, Іраном на заході, Туркменією, Узбекистаном і Таджикистаном на півночі, Китаєм й Індією на крайньому північному сході.

2. Афганістан, як і більшість країн Середнього Сходу, став заручником свого геополітичного становища. В ретроспективі ця обділена природними ресурсами високогірна країна, де домінує пустельна гориста місцевість з окремими плодючими долинами, завжди цікавила регіональних сусідів з огляду на її ключове географічне розташування між півостровом Індостан і Середньою Азією.

3. Роль місцезнаходження Афганістану, як буферної зони між російськими завоюваннями в Середній Азії та Британською Індією не відійшла в минуле з розпадом цих імперій. У повоєнний період країна вважалась зоною національних інтересів вже Великої Британії, Радянського Союзу, США, Пакистану, Ірану, а ще пізніше - республік Центральної Азії та Російської Федерації.

4. Нестабільність в Афганістані викликалась не лише впливом на нього багатьох прикордонних держав, а й значною різноманітністю населення країни, де мешкає 55 великих та малих етнічних груп. Зокрема, етнічну більшість в країні становлять пуштуни (38 відсотків), а серед інших племен значний прошарок складають таджики (25 відсотків), хазарейці (18 відсотків населення) та узбеки (6 відсотків). Причому в своїй більшості хазарейці є шиїтами, на відміну від сунітського віросповідання всіх інших груп населення країни. Безперечно, що така етнічна `мозаїка' особливо впливає на мовну ситуацію в Афганістані: за відсутності єдиної мови афганці спілкуються на пушту, дарі і тюркській мовах.

5. Рельєф Афганістану з високими гірськими хребтами Гіндукушу та ізольованими долинами сприяв розрізненості населення.

6. Географічне розташування країни також негативно позначалось на її економічному розвитку. Оточений високими гірськими системами Паміру і Гіндукушу, Афганістан не має виходу до морських торговельних шляхів. Недосконала система дорожніх комунікацій на східному кордоні країни гальмує її торговельні відносини з пустельними ізольованими державами Центральної Азії.

7. Отже, відчутно дається взнаки надзвичайна транзитна залежність Афганістану від Пакистану, порти якого - єдине `вікно у світ' для афганських товарів. До того ж, складові афганського експорту представлені продукцією з низьким ступенем обробки чи натуральною сировиною, вивозити яку на далекі відстані невигідно.

8. Єдиним конкурентноздатним товаром є килими ручної роботи, але й вони стикаються з шаленою конкуренцією з боку виробників перських та кашмірських килимів. А якщо додати до цього відсутність розвиненої мережі доріг (протяжність, скажімо, залізничних шляхів становить лише 24 кілометри), нестабільну обстановку і бойові дії в країні, то навіть малим партіям афганських товарів потрапити до Пакистану надто складно. Крім того, більшість виробничих потужностей та іригаційних каналів зруйновано ще в часи радянського вторгнення в Афганістан, а у деяких регіонах промисловість взагалі відсутня і домінує дрібне натуральне господарство.

9. Таліби довели країну до стану великомасштабної гуманітарної катастрофи. Країна ввергнута в економічний хаос, лютують голод і хвороби, гинуть люди. Приблизно третина населення покинула країну, і дотепер на території Пакистану залишаються близько 1,2 млн., а території Ірану - 1,4 млн. афганських біженців.

10. Зруйновано багато підприємств, порушені транспортні й торговельні зв'язки між окремими частинами країни й інших держав. Основною галуззю економіки стала так називана транзитна торгівля, крім того Афганістан перетворився в головного світового постачальника опіуму.

Афганістан належить до найменш економічно розвинутих країн світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арунова М.Р. Афганская политика США в 1945 -1999 годах. - М., 2008.

2. Афганистан на переходном этапе (сентябрь 2001 - июнь 2002). Сборник статей. - М., 2002.

3. Афганистан: проблемы войны и мира. М., 1998

4. Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Внешнеэкономические связи: Учебное пособие для студентов, обучающихся по экономическим специальностям. - М.: Финансы и статистика. 2000. - 542с.

5. Безуглий В.В., Козинець В.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу. - К. «Академія» - 2003. - 688 c.

6. Безуглий В.В., Козинець В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних краї: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ВЦ “Академія”. - 2005. - 704 c.

7. Губар Мир Гулям Мухаммад. Афганистан на пути истории. М., 1987

8. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ВЦ `Академія', 2005. - 704 с.

9. Ігнатьєв П.М. Країнознавство. Країни Азії: Навч. посіб. -Чернівці: Книги - XXI, 2004. - 384 с.

10. Ломакин В. К. Мировая экономика: Учебник для вузов. - М.: Финансы: ЮНИТИ. 1998. - 727 с.

11. Миклашевська Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник / под общ. ред. А. В. Сидоровича. - М.: Дело и сервис. - 1998. - 272с.

14. Мировая экономика: введение во внешнеэкономическую деятельность: учебное пособие для студентов вузов / Елова М. В., Муравьева Е. К. и др. под ред. А. И. Журкалина. - М.: Логос. - 2010. - 248с.

15. Мировая экономика: экономика зарубежных стран: Учебник для студентов экономических специальностей вузов / Авдокушин Е. Ф., Бойченко А. В., Железова Ю. Ф., под ред. Колесова В. П. - М.: Флинта. - 2000. - 480с.

16. Мусульманские страны у границ СНГ (Афганистан, Пакистан, Ирани Турция - современное состояние и перспективы). М., 2001.

17. Овчинников Г. П. Международная экономика: Учебное пособие для вузов - СПб.: Полиус. - 1998. - 620с.

18. Пуляркин В. А. Афганистан. Экономическая география. М., 1994.

19. Радионова И. Н. Экономическая география отдельных зарубежных стран, - М.: Московский лицей. - 1997.

20. Рыбалкин В. Е., Щербанин Ю. А., Болдин Л. В. Международные экономические отношения: Учебник для студентов экономичеських специальностей - М.: ЮНИТИ - ДАНА. - 2000. - 503 с.

21. Сергеев П. В. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе: Учебное пособие по курсу `Мировая экономика'. - М.: Юнити. - 1998. - 176 с.

22. Сикоев Р Несостоявшийся всемирный халифат // Азия и Африка Сегодня. - 2002. - №11.

23. Сикоев Р. Афганистан. Неясные контуры будущего // Азия и Африка Сегодня. - 2010. - №7.

24. Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. М. 1996.

25. Шумов С. А., Андреев А. Р. История Афганистана: документальное исследование. М., 2002

26. Экономика зарубежных стран: Капиталистические и развивающиеся страны: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1998 - 369 с.

ДОДАТОК 1

/

/

Політична карта Афганістану.

ДОДАТОК 2

/

/

Фізична карта Афганістану.

ДОДАТОК 3

/

/

Адміністративний поділ Афганістану

ДОДАТОК 4

/

/

Природні ресурси Афганістану