Управління процесами формування та використання прибутку підприємства на матеріалах приватного аграрно-орендного підприємства "Зоря"

/

Зміст

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА.

1.1Прибуток, як основний фінансовий показник діяльності підприємства.

1.2 Особливості процесу формування прибутку підприємства.

1.3 Управління прибутком підприємства на основі його фінансової стійкості.

1.4 Характеристика процесу розподілу та використання прибутку підприємства.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ З УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПРИВАТНОГО АГРАРНО-ОРЕНДНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЗОРЯ».

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства.

2.2 Аналіз основних фінансово-економічних показників діяльності підприємства.

2.3 Аналіз фінансового стану підприємства.

2.4 Аналіз формування і використання прибутку на ПАОП «ЗОРЯ».

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА.

3.1 Інтегральний аналіз прибутковості та рентабельності підприємства.

3.2 Планування формування, розподілу та використання прибутку підприємства.

3.3 Шляхи зростання прибутку підприємства та ефективність його використання.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ДОДАТКИ.

ВСТУП

фінансовий показник рентабельність прибутковість

Актуальність теми дипломної роботи. Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють фінансово-економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої господарської діяльності. В умовах iнтегрування економіки України у свiтову відбувається трансформація фінансових відносин мікрорівня. Оскільки характерною рисою сьогодення стала велика кількість збиткових підприємств, зростає потреба у дослідженні причинно-наслідкових зв'язків, пов'язаних із процесом формування прибутку підприємства, ефективністю його використання.

Прибуток підприємства є джерелом власних фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення фінансово-господарської діяльності. Їх нестача спричиняє виникнення боргів, що у кінцевому підсумку може призвести до фінансової кризи і банкрутства. Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Чинниками, що впливають на фінансові результати у різних галузях економіки, можуть бути: діючий порядок формування та використання прибутку підприємств, зміни обсягів виробництва в галузі, ефективність фінансового менеджменту підприємств, тощо.

Процеси глобалізації вітчизняної економіки зумовлюють необхідність удосконалення методів, пов'язаних із розрахунками показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, відповідно до законів ринку в забезпеченні задоволення інтересів працівників, підприємств та держави.

Мета написання дипломної роботи - визначення ролі та місця прибутку в економіці підприємства, дослідження політики формування прибутку на підприємстві та розробка стратегії управління розподілом прибутку.

Для досягнення мети основними завданнями написання дипломної роботи є:

Розглянути економічну сутність та джерела формування прибутку на підприємстві;

Висвітлити методологічні підходи до формування політики розподілу прибутку;

Провести аналіз прибутку підприємства та показників рентабельності;

Дослідити ефективність політики розподілу прибутку підприємства;

Розробити стратегію управляння розподілом прибутком на перспективу;

Розробити заходи щодо збільшення прибутковості підприємства.

Предмет досліджень - управління процесами формування та використання прибутку підприємства.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є приватне аграрно-орендне підприємство «Зоря» Красноградського району Харківської області.

Основні положення, викладені в дипломній роботі, і надані пропозиції можуть бути використані керівництвом ПАОП «Зоря» в своїй подальшій роботі.

Теоретичною базою для написання дипломної роботи послужили Закони і законодавчі акти України, Постанови уряду, дослідження вчених аграрників-економістів, статистичні дані.

Практичними матеріалами послужили дані річних звітів за 2007-2009 роки.

Дипломна робота складається з вступу, 3 розділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури і додатків. Загальний обсяг текстової частини ? сторінок, де наведено ? таблиць, ? рисунки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Прибуток, як основний фінансовий показник діяльності підприємства

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати -- питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

1) закономірний результат продуктивності капіталу;

2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

Прибуток - це виражений в грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток як економічна категорія відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального проведення в процесі господарської і комерційної діяльності.

Оподатковуваний прибуток - це прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу підприємства на суму валових видатків підприємства й сума амортизаційних відрахувань.

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує наступні основні функціі:

1. Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства. Його значення полягає у тому, що він відображає кінцевий фінансовий результат (оцінна функція);

2. Сутність стимулюючої функції полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо;

3. Прибуток є одним із джерел формування доходної бази бюджетів різних рівнів. Він находить до бюджетів у вигляді податків (податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів та платежів (фіскальна функція).

В аналізі факторів, що впливають на величину прибутку, лежать резерви збільшення прибутку підприємства, основними з яких є:

1. Забезпечення росту обсягу виробництва продукції на основі технічного його відновлення й підвищення ефективності проведення;

2. Поліпшення умов продажу продукції, у тому числі ха рахунок удосконалення розрахунково-платіжних відносин між підприємствами;

3. Зміна структури виробленої й продаваної продукції за рахунок збільшення частки більш рентабельної;

4. Зниження валових видатків на проведення й обіг продукції;

5. Установлення реальної залежності рівня цін від якості виробленої продукції, її конкурентоспроможності, попиту та пропозиції аналогічної продукції іншим виробникам;

6. Збільшення прибутку від іншої діяльності підприємства (від продажу основних фондів, іншого майна підприємства, валютних цінностей, цінних паперів та інше).

Прибуток як економічна категорія відбиває чистий дохід, створений у сфері виробництва та послуг в процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності господарюючих суб'єктів, є готова продукція, що стає товаром за умови її реалізації споживачу. На стадії продажу виявляється вартість товару, що включає вартість минулої упредметненої праці і живої праці. Вартість живої праці відбиває знову створену вартість і розпадається на дві частини. Перша являє собою заробітну плату працівників, що беруть участь у виробництві продукції. Її величина визначається рядом факторів, обумовлених необхідністю відтворення робочої сили. У цьому змісті для підприємця вона представляє частину витрат по виробництву продукції. Друга частина знову створеної вартості відбиває чистий доход, що реалізується тільки в результаті продажу продукції, яке означає суспільне визнання її корисності. [ Белобтецький И.А. Прибуток підприємства. // Фінанси України. -1999 №3, с.40 - 47.]

На рівні підприємства в умовах товарно-грошових відносин чистий доход приймає форму прибутку (див. ф.2). На ринку товарів підприємства виступають як відносно відособлені товаровиробники. Установивши ціну на продукцію, вони реалізують її споживачу, одержуючи при цьому грошовий виторг, що не означає одержання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виторг із витратами на виробництво і реалізацію, що приймають форму собівартості продукції. Коли виторг перевищує собівартість, фінансовий результат свідчить про одержання прибутку. Підприємець завжди ставить за основну мету своєю діяльності отримання прибутку, але не завжди його одержує. Якщо виторг дорівнює собівартості, то, в такому випадку, удалося лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції. При реалізації без збитків, відсутній і прибуток як джерело виробничого, науково-технічного і соціального розвитку. При витратах, що перевищують виторг, підприємство одержує збитки - негативний фінансовий результат, що ставить його в досить складне фінансове становище, яке не виключає і банкрутство. [ Рєзников Л. Фінансовий стан і фінансова політика виробничих підприємств. // Економіка України, 2007, №7., с.11-14]

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує визначені функції.[ Ушакова Н.М.,Кукурудза Л.О. Управління прибутком торговельного підприємства. - К.:КТЕІ, 1993.-50 с.]

По-перше, характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства. Але всі аспекти діяльності підприємства за допомогою прибутку оцінити неможливо. Такого універсального показника і не може бути. Саме тому при аналізі виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства використовується система показників.

Значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевий фінансовий результат. Разом з тим на його величину впливає ряд залежних і не залежних від підприємства факторів. Практично поза сферою впливу підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень цін на споживані матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси. Певною мірою залежать від підприємства такі фактори, як рівень цін на реалізовану продукцію і заробітну плату, рівень господарювання, компетентність керівництва і менеджерів, конкурентноздатність продукції, організація виробництва і праці, його продуктивність, стан і ефективність виробничого і фінансового планування.

Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг реалізованої продукції і собівартість, тому для з'ясування кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу реалізованої продукції і вартість витрат і ресурсів, використаних у виробництві.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцію. Її зміст полягає в тому, що вона одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів, повинна бути достатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників.

По-третє, прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Він надходить у бюджети у виді податків і поряд з іншими дохідними надходженнями використовується для фінансування задоволення спільних суспільних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцій, державних інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

В умовах ринкової економіки значення прибутку величезне. Прагнення до його одержання орієнтує товаровиробників на збільшення обсягу виробництва продукції, потрібної споживачу, зниження витрат на виробництво. При розвинутій конкуренції цим досягається не тільки мета підприємництва, але і задоволення суспільних потреб. Для підприємця прибуток є сигналом, що вказує, де можна домогтися найбільшого приросту вартості, створює стимул для інвестування в ці сфери. Свою роль відіграють і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки в напрямку засобів, організації виробництва і збуту продукції.

Економічна нестабільність, монопольне положення товаровиробників спотворюють формування прибутку як чистого доходу, приводять до прагнення одержання доходів головним чином у результаті підвищення цін. Усуненню інфляційного наповнення прибутку сприяють фінансове оздоровлення економіки, розвиток ринкових механізмів ціноутворення, оптимальна система податків. Ці задачі повинна виконувати держава в ході здійснення економічних реформ.[ Цыгичко А.Н. Новый механизм формирования эффективности. -М.: Экономика, 2004. -191с]

Розглядаючи прибуток як економічну категорію, ми говоримо про неї абстрактно. Але при плануванні й оцінці господарської і фінансової діяльності підприємства, розподілі прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, використовуються конкретні показники. Ємним інформативним показником є прибуток до оподаткування.

Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління процесом формування, розподілу і використання прибутку. Управління включає аналіз прибутку, його планування і постійний пошук можливостей його збільшення.

Економічний прибуток - найважливіша стадія роботи, що передує плануванню і прогнозуванню фінансових ресурсів підприємства, ефективного їхнього використання. Результати аналізу є основою для прийняття управлінських рішень на рівні керівництва підприємством і є вихідним матеріалом дня роботи фінансових менеджерів.

У задачі аналізу фінансових результатів входять:

· оцінка динаміки показників прибутку;

· вивчення складених елементів формування прибутку;

· виявлення і вимір впливу факторів, що впливають на прибуток;

· аналіз показників рентабельності;

· виявлення й оцінка резервів зростання прибутку, способів їхньої мобілізації. [ Мазуров И.И., Астапенко З.Н., Брылева М.Д. Лекции по анализу хозяйственной деятельности предприятий. -СПб.: Изд. СПбУЭФ, 1999 -72с.]

За видами прибуток класифікується:

· за джерелами формування прибутку, що використовується в його обліку;

· за джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства;

· по скалу елементів, що формують прибуток;

· за характером оподаткування прибутку;

· за характером інфляційного «очищення» прибутку;

· за періодом формування, що розглядається;

· за регулярністю формування;

· за характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов'язкових платежів чистого прибутку);

· за значенням підсумкового результату господарювання.

Основною ціллю розподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою його частинами. Виходячи з цієї цілі на підприємстві вирішуються наступні задачі:

· забезпечення отримання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

· забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капіталізованої частини прибутку;

· забезпечення стимулювання трудової активності та додаткового соціального захисту персоналу;

· забезпечення формування в необхідних розмірах резервного та інших фондів підприємства.

Аналіз динаміки балансового прибутку, темпів його приросту в зіставленні з динамікою величини і приросту чистого прибутку становить значний інтерес. Результати аналізу можуть свідчити про зниження темпів приросту чистого прибутку в порівнянні з балансовим, і навпаки. Корисну інформацію можна почерпнути з аналізу динаміки частки чистого прибутку в балансовому. Якщо частка чистого прибутку росте, це свідчить про оптимальну величину податків, що сплачуються, зацікавленості підприємства в результатах роботи й ефективному господарюванні.

Прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг займає найбільшу питому вагу в структурі балансового прибутку підприємства. Її величина формується під впливом трьох основних факторів: собівартості продукції, обсягу реалізації і рівня діючих цін на реалізовану продукцію. Найважливішим з них є собівартість. Кількісно в структурі ціни вона займає значну питому вагу, тому зниження собівартості дуже помітно позначається на зростанні прибутку за інших рівних умов. Динаміка показника собівартості продукції цікава і з іншого погляду. Зниження витрат у масштабі народного господарства країни свідчить про рівень господарювання в цілому і відбиває позитивні процеси в економіці.

На багатьох підприємствах існують підрозділи економічних служб, що займаються постатейним аналізом собівартості, вишукують шляхи її зниження. Але значною мірою ця робота знецінюється інфляцією і ростом цін на вихідну сировину і паливно-енергетичні ресурси. [ Маевский В.. Вяткин В.Н, Хриптон Дж., Казак А.Ю. Принятие финансовых решений: задачи, ситуации. // Вопросы экономики, 1998, №12, с.152.]

Збільшення обсягу реалізації продукції в натуральному виразі за інших рівних умов веде до зростання прибутку. Зростаючі обсяги виробництва продукції, що користається попитом, можуть досягатися за допомогою капітальних вкладень, що вимагає направлення прибутку на купівлю більш продуктивного устаткування, освоєння нових технологій, розширення виробництва. Не вимагає капітальних витрат прискорення обороту обігових коштів, що також веде до росту обсягів виробництва і реалізації продукції.

При стабільних економічних умовах господарювання основний шлях збільшення прибутку від реалізації продукції складається в зниженні собівартості в частині матеріальних витрат. Особливо важливо це для підприємств обробних галузей (машинобудування і металообробка, металургійна, нафтохімічна й ін.), на яких питома вага вартості сировини в собівартості істотно вище, ніж на аналогічних підприємствах розвитих країн.

На величину прибутку від реалізації продукції впливає склад і розмір нереалізованих залишків на початок і кінець звітного періоду. Значна величина залишків приводить до неповного надходження виручки і недоодержанню очікуваного прибутку.

Залишки нереалізованої продукції утворяться по наступним причинах:

· частина готової продукції закономірно осідає на складі в зв'язку з необхідністю її комплектації, упакування, підготовки до відвантаження, нагромадження до розмірів транспортної партії, виписки розрахункових документів. Збільшення залишків готової продукції на складі понад нормативну величину повинне бути предметом уваги фінансових служб підприємства: можливо, продукція не знаходить збуту через розрив господарських зв'язків чи не користається попитом з іншої причини. Такий вплив на прибуток залишків готової продукції на складі має місце на підприємствах, що випускають продукцію, яка має натурально-речовинну форму. Виконані роботи і надані послуги в силу своєї специфічної форми як товару не можуть приймати вид залишків продукції на складі. Те ж відноситься і до продукції деяких галузей, наприклад, електроенергетики, транспорту, зв'язку;

· залишки товарів відвантажених, термін оплати яких не наступив, можуть утворюватися при застосуванні визначених форм розрахунку за відвантажену продукцію. Повна передоплата продукції, що відвантажується, виключає утворення таких залишків і практикується багатьма підприємствами, але як форма розрахунків має свої недоліки;

· частина товарів відвантажених не оплачена в термін покупцем. Не надходження виручки в цьому випадку практично не залежить від постачальника. Підприємству варто працювати в напрямку одержання доходів - припинити відвантаження продукції покупцю, перевести його на акредитивну форму розрахунків, передати вимоги по стягненню неплатежів з покупця банку, оформити комерційний кредит;

· продукція відвантажена й отримана покупцем, але останній на законних підставах відмовився від її оплати. Найбільш ймовірною причиною відмовлення може бути недотримання постачальником умов договору постачання.

Резервом збільшення балансового прибутку може бути прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства. Якщо раніш операції, пов'язані з вибуттям основних фондів, не робили помітного впливу на фінансові результати, то тепер, коли підприємства вправі розпоряджатися своїм майном, має сенс звільнитися від зайвого і не встановленого устаткування, попередньо зваживши, що вигідніше - продати його чи здати в оренду. [Богатин Ю.В. Экономическая оценка качества и эффективности работы предприятия. -М.: изд. стандартов, 1991. -214с., Вонебникова Н.В., Пяков М. Л. Учет финансовых результатов по оплате. // Бух. учет в Украине , 1998, №1, с.17-21 ]

Прибуток може бути отримана від реалізації нематеріальних активів, що мають попит на ринку. Їхня продажна ціна визначається здатністю приносити доход. Для обчислення прибутку з продажної ціни виключаються витрати, пов'язані зі створенням чи купівлею нематеріальних активів з урахуванням витрат по їхньому доведенню до стану, у якому вони здатні приносити доход.

У складі позареалізаційних операцій найбільш дохідними можуть бути фінансові вкладення. Важливо, щоб вони здійснювалися не на шкоду основної діяльності підприємства. Конкретні напрямки і структура фінансових вкладень повинні бути результатом продуманої політики підприємства на основі достовірної оцінки їхньої ефективності. Непрофесійний підхід до цього питання може привести до втрати засобів, вкладених у статутний капітал інших підприємств чи спільну діяльність, у неліквідні цінні папери.

Відносно надійним способом фінансових вкладень зараз можна вважати збереження грошей на депозитному рахунку чи придбання депозитних сертифікатів. У цьому випадку повинні враховуватися щонайменше дві обставини: темпи інфляції, якщо мова йде про придбання сертифікатів, і процентна ставка податку з отриманих доходів.

Найважливішим питанням управління процесом формування прибутку є планування прибутку й інших фінансових результатів з урахуванням висновків економічного аналізу. Головною метою при плануванні є максимізація доходів, що дозволяє забезпечувати фінансування більшого обсягу потреб підприємства в його розвитку. При цьому важливо виходити з величини чистого прибутку. Задача максимізації чистого прибутку підприємства тісно пов'язана з оптимізацією величини податків, що сплачуються, у рамках діючого законодавства, запобіганням непродуктивних виплат.

1.2 Особливості процесу формування прибутку підприємства

В умовах ринкової економіки для зростання та стабільності економіки України потрібне підтримання сталого рівня національної безпеки. Рівень національної економічної безпеки визначається рівнем безпеки певних секторів економіки. Для нашої країни, сільське господарство є важливою складовою фінансової безпеки держави, адже це дасть подальший економічний розвиток Україні. Одним із найважливіших показників, які характеризують фінансову безпеку підприємства, є прибуток. Зараз можна спостерігати зниження прибутковості сільськогосподарських підприємств, що свідчить про неефективну політику щодо формування і розподілу прибутку. Це відбувається через неврахування факторів, що безпосередньо на нього впливають.

Сьогодні рівень економічної безпеки аграрного підприємства у більшості регіонів України є низьким. Це видно із негативних показників фінансового стану, ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, неповного використання ресурсів, низького рівня конкурентноспроможності підприємств та їх інноваційної активності. Фінансова безпека аграрного підприємства характеризується такими показниками: рівень забезпеченості власним капіталом; наявність резервного капіталу; диверсифікація сільськогосподарського бізнесу; страхування сільськогосподарського підприємства; прибуткова діяльність.

Найважливішим показником фінансової безпеки є прибутковість сільськогосподарської діяльності, яка обраховується за допомогою показників рентабельності. Так збільшити власний капітал, сформувати резервний фонд, застрахувати свою діяльність, започаткувати нові напрями сільськогосподарського виробництва для диверсифікації бізнесу можна за допомогою прибутку. Він являється підсумковим показником позитивних результатів господарської діяльності підприємств. [ Мельник О.Г. Інноваційний прибуток як джерело фінансування інновацій / О.Г. Мельник // Актуальні проблеми економіки. - 2009р. - №8. - С.108 -115. ].

Процес формування і використання прибутку є досить складним і неоднозначним у зв'язку із специфікую аграрної галузі. Можна виділити такі особливості формування прибутку сільськогосподарських підприємств, які випливають із особливостей їх діяльності:

1. Вища ймовірність неотримання прибутку в результаті обставин, що не залежать від підприємства (епідемія, навала сарани, посуха, ураган, зливи).

2. Частину прибутку необхідно спрямовувати на придбання та утримання дорогих основних засобів (процес виробництва здійснюється на великих площах, широко використовуються сільськогосподарські машини).

3. Формування прибутку відбувається залежно від періоду закінчення виробничого процесу, оскільки процес виробництва не збігається з календарним роком.

4. За частиною продукції не формуються фінансові результати, оскільки вона надходить до внутрішнього обороту, тобто спрямовується на внутрішньогосподарське споживання.

5. Застосовується різний порядок формування і розподілу прибутку, оскільки передбачені особливі організаційно-правові форми аграрних підприємств.

6. Значний вплив на процес формування прибутку мають природньо-кліматичні фактори (характерна сезонність виробництва) [Приказок О.В. Прибуток у формуванні фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств / О.В. Приказок // Банківська справа. - 2009р. - №2. - С.82-88.].

Також на прибуток впливають дві групи різноманітних факторів: фактори, що не залежать від діяльності підприємства (зовнішні); фактори, що перебувають у компетенції підприємств (внутрішні). До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій. Внутрішні фактори поділяються на виробничі, які характеризують наявність та використання засобів і предметів праці, трудових, фінансових ресурсів та поза виробничі: соціальні умови праці та життя, природоохоронна діяльність підприємства. Усі вище перераховані фактори перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності, і всі впливають на величину прибутку. Аналіз ступеня впливу цих факторів на прибуток дасть змогу знайти та використати резерви зростання прибутку сільськогосподарських підприємств і підвищити рівень їх фінансової безпеки.

У зв'язку з цим діяльність вітчизняних підприємств, незалежно від форм власності, особливо в умовах кризи в Україні, спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні. При цьому слід зазначити, що за рахунок прибутку підприємств відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється матеріальне стимулювання працівників та проводиться фінансування процесів вирішення проблем соціально-культурних заходів. [Мазурок П.П. Дослідження ролі та стану наукових поглядів на трактування категорії ”прибуток” підприємств / П.П. Мазурок // Держава та регіони. Серія. Економіка та підприємництво. - 2009р. - №4. - С. 117 - 120.].

Забезпечення фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств неможливе без фінансової підтримки з боку держави (надання державних дотацій, закупівля державою за відповідними цінами сільськогосподарської продукції та зменшення податкового тиску). Лише комплексні дії сільськогосподарських підприємств та держави, спрямовані на підтримання фінансової безпеки шляхом створення умов і вживання заходів для отримання прибутку необхідного рівня, забезпечать бажаний результат.

Різні напрямки основної діяльності підприємства, що пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції - товарів, робіт, послуг, а також фінансової та інвестиційної діяльності дістають остаточну грошову оцінку в сукупності показників фінансових результатів. Ці показники подаються в розділі І „Фінансові результати” „Звіту про фінансові результати” (далі - Звіту).

Основним узагальнюючим показником Звіту є чистий прибуток, який підприємство отримало за звітний період (або збитки, яких воно зазнало).

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток - найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі №4 „Звіт про власний капітал” фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.[ Аналіз господарської діяльності. / Під ред. Бєлобородової В.А. - К.: Либідь, 1999. - 420с.]

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. [Аналіз господарської діяльності. / Під ред. Бєлобородової В.А. - К.: Либідь, 1999. - 420с., . Чечета А.І. Інформація про фінансові результати і її аналіз // Фінанси України, 2007, №5, с. 32-34.]

Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов'язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, - це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

Послідовність формування чистого прибутку (збитку) підприємства показано на рис. 1.1.

Прибуток і собівартість є традиційними показниками у ефективності господарювання вітчизняних підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку і планування діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування - істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.

Аналіз чистих грошових потоків є основою класичних методів інвестиційного аналізу. У формі №3 „Звіт про рух грошових коштів” фінансової звітності передбачається додавання амортизації необоротних коштів до прибутку, що свідчить про орієнтацію українських підприємств на „чистий грошовий потік”.

Таким чином, базуючись на наведеній вище інформації, до завдань управління прибутком можна віднести:

1. Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства.

2. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства.

3. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді.

4. Забезпечення постійного росту ринкової вартості підприємства.

1.3 Управління прибутком підприємства на основі його фінансової стійкості

Розміри прибутку - найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибутку напряму залежить від обсягу отриманої виручки і тому, при розгляді питань щодо управління прибутком підприємством ці показники необхідно розглядати комплексно.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: перша група - натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група - загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об'єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретну значимість здобуває одна з двох названих груп факторів, що формують виручку від продажів.[ Сотникова Л.В. О формировании финансовых результатов. // Бух. учет, в Украине 2007,№1]

Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.

Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов'язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і перемінні, а також на прямі і непрямі.

Перемінні витрати - це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.

Постійні витрати - це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, - наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо.

Однак не випадково перемінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-перемінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, що традиційно прийнято вважати постійними, у визначених ситуаціях можуть поводитися як перемінні, і навпаки.

Наприклад, істотний ріст обсягу виробництва і продажів може викликати необхідність у збільшенні виробничих площ, вартості устаткування. Тоді амортизація основних фондів, орендна плата поводяться як перемінні витрати, але з одним застереженням: вони збільшуються з ростом натурального обсягу виробництва і продажів, однак не пропорційно цьому росту. У періоди, коли така ситуація має місце, доцільно враховувати названі витрати в складі перемінних і визначати їхній приріст у розрахунку на кожен пункт приросту натурального обсягу виробництва і продажів. [Сотникова Л.В. О формировании финансовых результатов. // Бух. учет, в Украине 2007,№1]

Інший приклад. У складі фонду оплати праці робітників-відрядників можуть бути суми, пов'язані з оплатою простоїв. Ці суми не пов'язані на пряму зі змінами натуральних обсягів, отже, вони носять характер постійних витрат.

Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку перемінних і постійних витрат не існує. Але в кожнім конкретному випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат піде за збільшенням натурального обсягу виробництва і продажів і в якій пропорції. Тому точний поділ витрат на перемінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, - інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є перемінними, однак деякі види перемінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі перемінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї чи іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток. Іншими словами, маржинальний прибуток - це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вище прямих перемінних витрат. [Ушакова Н.М.,Кукурудза Л.О. Управління прибутком торговельного підприємства. - К.:КТЕІ, 1993.-50 с.]

Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.

В умовах ринку підприємство несе повну економічну відповідальність за ефективність діяльності, своєчасне виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками. Досягти стабільних позитивних фінансових результатів підприємство може лише за умови ефективного використання всіх видів ресурсів, удосконалення технології виробництва, використання новацій та нововведень, мінімізації витрат. Одержання максимального прибутку за мінімальних витрат - основна умова забезпечення міцного фінансового стану підприємства.

Однією з важливих ознак фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість.

Отже, фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів, їх розподілу та використання, яких забезпечує діяльність підприємства на основі збільшення прибутку, платоспроможність та кредитоспроможність підприємства в умовах допустимого рівня ризику.

Фінансову стійкість підприємства характеризують такі чинники:

· фінансова забезпеченість безперервності діяльності;

· фінансова незалежність від зовнішніх джерел фінансування;

· здатність вільно маневрувати грошовими коштами;

· забезпечення покриття затрат на розширення та оновлення виробництва;

· стабільне перевищення доходів над витратами [Поддерьогін А. М. авт. пол. і наук. ред.проф. Фінанси підприємств Підручник/3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.]

Найважливішим елементом забезпечення фінансової стійкості підприємства у короткостроковому періоді є його система бюджетування. Бюджетування на підприємстві виражає основний зміст сучасної технології фінансового планування. [Чугунов І. Я.// 'Фінанси України' - 2006, 139 с.]

За рівнем покриття запасів і затрат джерелами покриття розрізняють такі види фінансової стійкості фінансового стану підприємств:

· Абсолютна стійкість фінансового стану;

· Нормальний стійкий фінансовий стан;

· Нестійкий фінансовий стан;

· Кризовий фінансовий стан;

Абсолютна стійкість фінансового стану проявляється тоді, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати.

Нормальний стійкий фінансовий стан проявляється тоді, коли вартість запасів і витрат покривається сумою власних джерел формування оборотних активів і довготерміновими позиченими джерелами.

Нестійкий фінансовий стан проявляється тоді, коли вартість запасів і витрат не покривається сумою власних джерел формування оборотних активів і довготерміновими та короткотерміновими позиченими джерелами.

Кризовий фінансовий стан проявляється тоді, коли вартість запасів і затрат не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення. Такий стан підприємства називається банкрутством.

Фінансова стійкість підприємства характеризується:

· достатньою фінансовою забезпеченістю безперервності основних видів діяльності;

· фінансовою незалежністю від зовнішніх джерел фінансування;

· здатністю маневрувати власними коштами;

· достатнім забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами покриття;

· станом виробничого потенціалу. [Поддерьогін А. М. авт. пол. і наук. ред.проф. Фінанси підприємств Підручник/3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.]

Всі підприємства сфери матеріального виробництва в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку. Це таке господарювання, яке передбачає зіставлення витрат і результатів діяльності в грошовій формі, одержання максимуму прибутку при мінімумі витрат. Суть комерційного розрахунку зумовлює специфічні вимоги до організації фінансового господарства підприємства, яка має зважати на те, що суб'єкти господарювання у ринковій економіці володіють не уявною, а дійсною фінансовою незалежністю, і що вони несуть реальну економічну відповідальність за ефективність свого функціонування, своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, банками, іншими діловими партнерами, а також перед державою. Здатність підприємства успішно діяти в умовах комерційного розрахунку знаходить своє відображення у його фінансовому стані. [Шкарабана С.І. 'Економічний аналіз діяльності промислових підприємств та об'єднань' . - Тернопіль ТАНГ 2004.].

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. У ньому, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі і роботи з управління фінансовими ресурсами, тобто фінансової роботи. Бо, як уже підкреслювалося, для отримання доходу, прибутку підприємство повинне на належному рівні, з найменшими витратами організувати виробництво, збут продукції, раціонально розпорядитися наявними власними і позиковими ресурсами, тими ресурсами, які воно одержує, реалізуючи новостворену вартість. Найбільш зримо фінансовий стан підприємства визначається такими елементами його економічної діяльності:

· прибутковість (рентабельність) роботи підприємства;

· оптимальність з точки зору економічного становища підприємства розподілу прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків і обов'язкових відрахувань;

· наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів) не нижче мінімально необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

· раціональне розміщення основних і оборотних коштів (власних і позичених), перш за все недопущення відволікання грошей у запаси непотрібного підприємству устаткування, яке довгий час не монтується і не використовується, понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей, витрат виробництва, у дебіторську заборгованість, інші позапланові і непродуктивні витрати;

· платоспроможність;

· ліквідність.

Якщо підприємство досягає у цих напрямках необхідних параметрів, то фінансовий стан такого підприємства стає стійким.

Прибуток підприємства -- головне джерело збільшення обсягу фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибутку у розмірах, які забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів, у першу чергу для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери; тим більше воно не може бути стійким, якщо підприємство працює збитково. Збиткова робота підприємства веде до зменшення, 'проїдання' його фінансових ресурсів, перш за все статутного фонду. Ось чому першочерговим завданням фінансової служби у забезпеченні стабільного фінансового стану підприємства с фінансовий контроль за використанням намічених планів і завдань по випуску високорентабельної, конкурентоспроможної продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків, за зниженням витрат на виробництво, запровадження режиму економії ресурсів на всіх ділянках виробництва та управління ними, бо такий контроль -- це важливий чинник росту прибутковості підприємства.

Щоб досягти поставленої мети, підприємствам необхідно:

· визначити величину потрібних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності;

· оптимізувати структуру капіталу за джерелами формування і напрямами розміщення. визначити прогнозовану дохідність капіталу, авансованого на формування активів підприємства;

· розробити альтернативні чи запобіжні заходи на випадок відхилень від прогнозованих показників;

· контролювати й оперативно реагувати на хід виконання фінансового плану.

У процесі розроблення фінансового плану пропонується поетапно прогнозувати:

· доходи, витрати й прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності та чистий прибуток і напрями його використання;

· потребу в оборотних коштах за джерелами формування і напрямами використання;

· джерела інвестиційних ресурсів для виконання плану капітальних вкладень;

· величину і напрями використання коштів соціального спрямування;

· баланс активів і пасивів на кінець планового періоду.

На першому етапі необхідно розробити план доходів, витрат і прибутку з тим, щоб упевнитися в економічній і фінансовій результативності прогнозованих видів діяльності, достатності очікуваного чистого прибутку для самоокупності (простого відтворення) та остаточно визначитися у напрямах діяльності.

На другому етапі слід подбати про достатність грошових ресурсів для ритмічного кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто створити фінансові передумови виконання прогнозованих обсягів діяльності. Для цього доцільно скласти баланс грошових ресурсів, у якому відобразити потребу в обігових коштах для формування запасів планових оборотних засобів, з одного боку, і джерела формування обігових коштів -- з другого. Слід зауважити, що структура джерел має бути не довільною, а такою, що забезпечить підприємству платоспроможність, кредитоспроможність і ліквідність поточних зобов'язань. Тому величина власних обігових коштів повинна бути прогнозованою, має встановлюватися норматив. Обов'язок підприємства забезпечити їх наявність у розмірі, не меншому за норматив.

На третьому етапі необхідно визначити джерела фінансування капітальних вкладень, щоб уникнути недофінансування об'єктів і не допустити непланового вилучення власних коштів із обігу на капітальні вкладення. За великих обсягів капітальних вкладень доцільно скласти баланс фінансування капітальних вкладень, в якому відобразити їх напрями та конкретні джерела фінансування. Якщо підприємство залучає зовнішні інвестиції на визначений строк, треба спершу скласти розрахунок їх окупності. За невеликих обсягів капітальних вкладень джерела і напрями використання коштів на реальні інвестиції можна відобразити окремими розділами у балансі грошових ресурсів.

Четвертий етап пов'язаний із соціальною політикою підприємства. Щоб забезпечити успішне виконання показників бізнес-плану і фінансового плану зокрема, необхідно приділити належну увагу персоналу підприємства, його соціальному захисту, оскільки матеріальне заохочення є важливою мотивацією до праці, до новацій. Від соціальної політики підприємства великою мірою залежить прогрес на підприємстві, трудова дисципліна і кадрова стабільність. Тому підприємству доцільно виробити систему матеріального заохочення, поєднати її з результатами праці та кінцевими фінансовими результатами підприємства, визначити джерела фінансування, скласти кошторис та забезпечити прозорість і гласність використання коштів.

На завершальному етапі необхідно скласти прогнозний баланс активів і пасивів підприємства на кінець планового періоду, визначити структурні зміни, які відбудуться за умов виконання фінансового плану, оцінити їх вплив на фінансовий стан підприємства, розрахувати очікувані показники, за якими оцінюється фінансова стабільність, пронести їх порівняльний аналіз за останні 3--5 періодів, з тим щоб запобігти можливому погіршенню фінансового стану підприємства. Із сказаного випливає, що кожний етап потребує певних економічно обгрунтованих розрахунків. Слід зазначити, що комплексне фінансове планування потребує фахового підходу. У процесі розробки плану й контролю за ходом його виконання у полі зору фінансиста повинна бути вся різнобічна фінансово-господарська діяльність підприємства. Першочерговим його завданням має бути забезпечення фінансової стабільності суб'єкта господарювання шляхом максимального використання внутрішніх важелів ресурсного забезпечення кругообігу виробничих фондів, підвищення фондовіддачі і рентабельності активів, забезпечення високої ліквідності боргових зобов'язань. Водночас фінансовий менеджер повинен аналізувати доступну інформацію про діяльність конкурентів підприємства, прогнозувати вплив зовнішніх чинників на фінансовий стан підприємства, розробляти запобіжні чи альтернативні заходи, щоб забезпечити фінансову стійкість і конкурентоспроможність. необхідні передумови фінансової стабільності. Такі показники мають лягти в основу розробки фінансового плану і порівняльного аналізу фінансового стану підприємства за даними фінансової звітності. Ними можуть бути: рентабельність обороту (продаж), рентабельність активів (вт. ч. основних фондів і оборотних засобів), рентабельність власного капіталу, фондовіддача активів (в т. ч. основних фондів і оборотних засобів), коефіцієнти маневрування, поточної ліквідності і фінансової стійкості. [Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України 'Фінанси України' № 4 (137),Біла О. Г. кандидат економічних наук, професор кафедри фінансів і кредиту Львівської комерційної академії. 2007. с. 112 - 118.]

1.4 Характеристика процесу розподілу та використання прибутку підприємства

Об'єктом розподілу є прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати так:

· прибуток, отриманий підприємством у результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

· прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюються законодавчо;

· величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості у зростанні обсягів виробництва та поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

· прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, насамперед направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині -- на потреби споживання.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Розподіл чистого прибутку -- один із напрямів внутрішньо-фірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

В умовах ринкового господарства держава не втручається у процес розподілу прибутку. Підприємство повинне самостійно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі. (рис. 1.4.1).

Рис.1.4.1. Формування та розподіл чистого прибутку підприємства.

Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, пов'язаних зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати становлять собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

Однією з потреб виробництва, пов'язаною з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовуються переважно на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

· будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;

· утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

· проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

· інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Кошти матеріального заохочення використовуються для стимулювання зацікавленості працівників підприємства в досягненні високих результатів праці. У цьому напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги працівникам.

Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій -- засновникам і акціонерам.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку визначається не тільки установчими документами, а й є обов'язковим у порядку і розмірах, що встановлюються чинним законодавством.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов'язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми оподатковуваного прибутку), звільняється від оподаткування.

Нерозподілений прибуток, у широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку. [Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р., Фінанси підприємств. Навч. Посібник/Знання-Прес, 2004. - 291 с. ]

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ З УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПРИВАТНОГО АГРАРНО-ОРЕНДНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЗОРЯ»

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства

Приватне аграрно-орендне підприємство «Зоря» (надалі ПАОП «Зоря»), створено 19 січня 2000 року на базі КСП «Зоря». Воно розташоване в північно - східній частині Красноградського району Харківської області з центральною садибою в селі Миколо-Комишувата. Центральна садиба господарства знаходиться на відстані 35 км від райцентру міста Краснограда та 100 км від міста Харкова.

Землекористування господарства належить до зони Лісостепу України, яка характеризується помірно - континентальним кліматом. В цілому кліматичні умови господарства по кількості тепла і вологи сприяють для вирощування всіх сільськогосподарських культур.

Рельєф дозволяє досить широко застосовувати сучасні засоби механізації виробничих процесів при вирощуванні сільськогосподарських культур. Ґрунти переважно чорноземи мають високі природні властивості.

До виробничих підрозділів відносять: дві тракторні бригади, в яких налічується 75 тракторів і 15 самохідних комбайнів; автопарк, який налічує 33 автомобілі, дві молочно-товарні ферми і свинарно-товарну ферму. В господарстві також наявні склади матеріальних цінностей і паливно - мастильних матеріалів.

ПАОП «Зоря» має приватну форму власності і діє на основі статуту.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визначених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:
- індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і
праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);
- сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці
громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад,
сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);
- приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

ПАОП «Зоря» відноситься до індивідуального приватного підприємства.

Поняття орендного підприємства визначено в ч. І ст. 115 ГКУ України, де зазначено: «орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності». Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки.

Орендоване підприємство може бути визнано банкрутом в порядку, встановленому законом.

Сьогодні жоден Закон України не визначає приватно-орендне підприємство як організаційно-правову форму. Як відомо, для господарського, цивільного оборотів первісне значення має не форма власності господарюючого суб'єкта, підприємства, а організаційно-правова форма, яка характеризує вид підприємства, його організаційну структуру, яка закріплена нормативно-правовими актами.

Статут підприємства передбачає дотримання певних положень (принципів): добровільність, відкритість, пріоритетність, обов'язкова соціальна захищеність працівників.

Він охоплює питання діяльності підприємства, містить приблизну схему і принципи побудови, включає найменування юридичної особи, відомості про місце знаходження, адресу, визначає органи управління, їхню компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Як правило, кожну групу питань об'єднують у розділ, що має свою специфіку.

Статут підприємства містить такі відомості:

- найменування приватного підприємства;

- мету та предмет діяльності;

- розмір і порядок створення статутного капіталу;

- порядок розподілу прибутків і збитків;

- органи управління, їх компетенцію;

- умови реорганізації та ліквідації;

- інші відомості, що не суперечать законодавству.

Організаційно-економічну характеристику підприємства доцільно розпочати із визначення його розмірів. Оптимальним є такий розмір підприємства, який у певних природно-економічних умовах забезпечує найбільший вихід продукції і прибутку при найменших затратах праці та капіталу. Основні економічно - виробничі показники (показники розміру) підприємства наведено в таблиці 2.1.1.

Аналізуючи дані в таблиці можна сказати, що господарство нарощує обсяги продукції, про це свідчить суттєве збільшення товарної продукції в порівнянні з 2005 роком та вартості оборотних активів (більше, ніж в 2 рази).

Обсяг виробництва валової продукції сільського господарства (у порівнянних цінах 2005 р.) в 2009 р. порівняно з 2005 р. майже не змінився і становить 27000,86 тис. грн., хоча показники «середньорічна чисельність працівників 2009 році, порівняно з 2005 роком, зменшилися на 19,8%.

2.1.1 Динаміка показників розміру ПАОП «Зоря»

Якщо проаналізувати динаміку прибутку на підприємстві, який є одним з основних показників успішного функціонування господарства, то простежується досить суттєве його зменшення: у 2005 році прибуток становив 4169,1 тис. грн., у 2009 році показник прибутку зменшився більше, ніж в 2 рази, і складає збиток - 3472,3 тис. грн.

Спеціалізація сільського господарства - переважний розвиток однієї або декількох галузей у виробництві товарної продукції окремих господарств, районів, областей. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий напрямок сільського господарства. Її визначають за структурою грошової виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, тобто товарної продукції. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь займає в структурі 90 % і більше. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей, якщо кожна з них складає не менше 25 %, трьох - 75 % відповідно, а кожна не менше 24 %. Усі останні господарства багатогалузеві.

За даними таблиці 2.1.2 розглянемо обсяг і структуру товарної продукції.

Аналізуючи дані цієї таблиці, можна сказати, що ПАОП «Зоря» до 2007 р. було багатогалузевим. В трьох наступних роках підприємство спеціалізується на виробництві продукції двох галузей. Так в 2007 році найбільшу питому вагу замає виробництво зернових (32,56%) та соняшника (26,73%); в 2008 році - виробництво молока (35,8%) та зернових (29,84%) та в 2009 році - виробництво зернових(39,6%) та молока (25,16%).

Взагалі по господарству в 2009 р. обсяг товарної продукції у порівнянні з 2005 р. Збільшився в2,5 рази, а саме на 97,5%, та у порівнянні з 2008 р. на 74,32%.

Найбільшу суму грошових коштів у звітному році підприємство отримало від реалізації зернових та зернобобових та молока, відповідно 20963,5 та 13318,9 тис. грн.

2.1.2. Склад та структура товарної продукції ПАОП «Зоря»

Отже, можна зробити висновок, що ПАОП «Зоря» має зерново-молочний напрямок спеціалізації.

Ціль спеціалізації сільськогосподарських підприємств - створення умов для збільшення прибутку, досягнення більш високої продуктивності праці, збільшення кількості продукції та підвищення її якості.

Слід зазначити, що процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації виробництва, який визначається частиною всіх товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації (Кс):

Господарства з вузьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20; з середнім - від 0,21 до 0,40; з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією.

Виходячи із структури товарної продукції визначимо спеціалізацію господарства (таблиця 2.1.3).

Коефіцієнт спеціалізації у 2005 та 2008 роках склав відповідно 0,22 та 0,21 що свідчить про середній рівень спеціалізації досліджуваного господарства у даному періоді.

Проте в 2006, 2007 та 2009 роках показники знижувалися до 0,15, 0,19 та 0,17 відповідно, що свідчить про низький рівень спеціалізації даного господарства.

Важливе значення в ПАОП «Зоря» приділяється його інтенсифікації. Інтенсифікація - головний напрям розвитку сільськогосподарського виробництва, який характеризується зростанням інвестицій на розвиток сучасних засобів виробництва та більш кваліфікованою працею в розрахунку на одиницю площі. Інтенсифікація сільського виробництва - це постійне удосконалення засобів виробництва. Мета інтенсифікації сільського господарства - збільшення виходу високоякісної продукції з розрахунку на одиницю земельної площі або на голову худоби, а також підвищення економічної ефективності сільського виробництва. Засобом розв'язання цієї проблеми є додаткові вкладання, що зумовлюють концентрацію уречевленої і живої праці на одній і тій самій земельній площі, а в тваринництві - на голову худоби.

Показники інтенсифікації поділяються на три групи: рівень інтенсивності, результати інтенсифікації і економічну ефективність інтенсифікації.

Проаналізуємо процес інтенсифікації сільського виробництва в ПАОП «Зоря» використовуючи дані таблиці 2.1.4.

Характеризуючи показники рівня інтенсивності можна зробити наступні висновки. Середньорічна вартість основних виробничих і оборотних засобів та поточні виробничі витрати, в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, мали тенденцію до збільшення. Так в 2009 році, порівняно з 2005 роком вони збільшилися на 65,43% та в 2,3 рази відповідно.

Щодо поголів'я продуктивної худоби то його чисельність на 100 га сільськогосподарських угідь в 2009 році, порівняно з 2005 роком, зменшилося на 14,29% і становить 31,8 ум. гол.

Характеризуючи показники результатів інтенсифікації можна сказати, що товарна продукція та чистий прибуток з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь мали тенденцію до збільшення. В 2009 році, порівняно з 2005 роком, їх кількість збільшилась відповідно в 2,4 та 2,6 рази. Валова продукція зменшилась порівняно з 2005 роком на 1,48%.

2.1.4 Економічна ефективність інтенсифікації ПАОП «Зоря»

Аналізуючи показники економічної ефективності інтенсифікації можна відмітити , що валова продукція в розрахунку на 100 грн. основних виробничих і оборотних засобів та чистий прибуток в розрахунку на 100 грн поточних витрат в 2009 році, порівняно з 2005 роком зменшилися на 40,42% та на 84,03% відповідно.

Основою для виробництва виробництва в сільському господарстві є земельні ресурси. Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва. Тому наступні розрахунки будуть присвячені саме земельним ресурсамПАОП «Зоря». Потрібно відмітити, що земля значною мірою визначає темпи зростання і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Земля територіально обмежена, її поверхню не можна збільшити, або створити заново. Землю на відміну від інших засобів виробництва неможливо замінити більш удосконаленим в технічному відношенні засобом виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу, а в масштабах сільськогосподарського підприємства - можливість його ефективного існування в ринкових умовах господарювання.

Рівень використання та збереження землі як засобу виробництва для майбутніх поколінь залежить від багатьох факторів і передусім соціально-економічних. В умовах ринкової економіки селянин повинен бути господарем на землі, зацікавленим у збільшенні виробництва продукції та підвищенні її якості. При цьому необхідно створити рівні економічні умови та відповідні організаційні передумови для підвищення ефективності господарювання, розвитку самостійності та ініціативи для різноманітних ринкових форм господарювання.

Розглянемо склад і структуру земельного фонду в ПАОП «Зоря» за даними таблиці 2.1.5.

2.1.5 Склад та структура земельних угідь в ПАОП «Зоря»

Проаналізувавши дані таблиці можна сказати, що в ПАОП «Зоря» спостерігається досить високий рівень сільськогосподарської освоєності земельного фонду - 98,56% (2009 р.).

Структурна характеристика земельних угідь підприємства свідчить про значний рівень їх розораності протягом останніх років - 91,46% (2009 р.) та низьку питому вагу природних кормових угідь (сінокосів та пасовищ) в площі сільськогосподарських угідь - 7,11% (2009 р.).

Посівною називають площу ріллі або інших розораних угідь, яка зайнята посівами сільськогосподарських культур. Розміри посівних площ визначають по окремим культурам.

При аналізі структури посівних площ обчислюють частку посівів окремих культур або їх груп у загальній площі всіх посівів. Розглянемо структуру посівних площ ПАОП «Зоря» в таблиці 2.1.6.

Проаналізувавши дані таблиці 1.1.6 можна сказати, що загальна площа посівів в 2009 році, порівняно з 2005 роком, збільшилася на 652 га (10,05%).

Найбільшу питому вагу в структурі займають посіви зернових, площа яких збільшилася в 2009 році порівняно з 2005 роком в 3,1 рази і становить 4169 га.

Урожай і урожайність - найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображує вплив економічних і продуктивних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та господарств.

Під урожаєм у статистиці розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожай і валовий збір - поняття тотожні, однозначні. Урожайність - це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі.

Характеристики урожайністі сільськогосподарських культур в ПАОП «Зоря» в таблиці 2.1.7.

2.1.6 Структура посівних площ сільськогосподарських культур в ПАОП «Зоря»

2.1.7 Урожайність сільськогосподарських культур в ПАОП «Зоря»

Урожайність сільськогосподарських культур значно варіює. Це звичайно залежить від погодно-кліматичних умов кожного року, внесення добрив, застосування засобів захисту рослин, технології вирощування, строків виконання агротехнічних прийомів тощо. Помітно, що у 2009 році показники врожайності зросли лише по соняшнику (на 59,17%), що свідчить про застосування оптимальних рішень по підвищенню урожайності сільськогосподарських культур. А урожайність зернових та кукурудзи на зерно знизилася на 21,% та 28,24% відповідно.

У тваринництві економічний процес відтворення тісно переплітається з природним. З біологічної точки зору одержання тваринницької продукції основане на природних процесах розмноження, росту і розвитку. Крім того, інтенсивність вирощування тварин, рівень їх продуктивності може зростати внаслідок свідомої господарської діяльності людей. Поголів'я тварин і їх продуктивність в ПАОП «Зоря» за період з 2005 р. по 2009 р. наведено в таблиці 2.1.8.

2.1.8 Поголів`я тварин та їх продуктивність

Як бачимо з даних таблиці, кількість ВРХ зменшилася. Так, у 2009 році в господарстві налічується на 639 голови ВРХ більше, ніж у 2005 році. Надій на 1 корову в господарстві збільшився за п'ять років на 232,5 кг в рік. Середньодобовий приріст на 1 голову також збільшується і складає у 2009 році 4,1 кг.

Рентабельність являється важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку. Вона означає доходність, прибутковість підприємства. У процесі госпрозрахункової діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати в результаті реалізації продукції, і одержати прибуток. Тому рентабельність - показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.

Прибуток підприємства - це реалізована частина чистого доходу підприємства. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства.

Розглянемо рентабельність виробництва продукції в ПАОП «Зоря» за 2007-2009рр. в таблиці 2.1.9.

2.1.9 Рентабельність виробництва продукції за 2007- 2009 роки

Проаналізувавши дані таблиці 2.1.9 можна сказати, що найбільший прибуток підприємство отримує у галузі рослинництва. Рівень рентабельності по роках тут складає 53,0%, 15,1%, 7,3%. Серед сільськогосподарських культур найбільш прибутковими є соняшник в 2007 році, прибуток по якому становить 6621,9 тис. грн. та зернові і зернобобові в 2008 та 2009 рр., прибуток по яких становить відповідно 1708,5 та 1843,1 тис.грн.

Галузь тваринництва має тенденцію до зменшення. Так в 2009 році має місце рівень збитковості - 18,6% (5580,1 тис. грн.). Відповідно до цього виробництво у цій галузі являється нерентабельним.

Перспективною галузю -- є свинарство.

Свинарство, як одна з провідних галузей сільського господарства, залишається одним із най рентабельніших виробництв.

Останні роки в ПАОП “Зоря” внесені корективи у визначенні пріоритетів як на світовому так і на внутрішньому ринках нашої країни. Зараз вітчизняні переробні підприємства закуповують сировину віддаючи перевагу свинині беконного типу. Саме ці чинники і змусили сільгоспвиробників, які зробили ставку на розвиток цієї галузі, переглянути власне бачення її подальшого розвитку.

У ПАОП “Зоря” вже не одне десятиліття продуктивно займається свинарством і має великі невикористані можливості. Потрібно лише визначити стратегію розвитку галузі. Тоді продукція буде не тільки конкурентоспроможною на ринку, а й завдяки зниженню собівартості, даватиме прибутки.

Нині у сільгосппідприємстві налічується понад 3 тисячі свиней великої білої породи сального типу. Проте останнім часом попит на цей національний продукт знижується. Переробні комбінати бажають запаковувати переважно м'ясну сировину, в якій практично відсутнє сало. За неї пропонують і більшу ціну. Саме це й змусило керівництво підприємства вдатися до радикальних дій у селекційній справі.

Ефективність свинарства нині визначається не лише рівнем відгодівельних якостей, а й значною мірою залежить від її м'ясної продуктивності.

Упродовж наступних 1,5 року в господарстві за рахунок селекційної роботи, планують повністю оновити свинопоголів'я. Свій вибір зупинили на сучасній беконній породі -- Англійська біла. Задля цього зі спеціального племінного комплексу, що в Сумській області, закупили 30 ремонтних свинок, які й стануть основою майбутнього маточного поголів'я.

При створиенні відповідних умов для максимальної реалізації генетичного потенціалу тварин, то навіть в умовах кризи можна розраховувати на успіх. Щоправда, спрогнозувати вірогідність повернення вкладених коштів поки що важко. Все залежить від того, які кормові інгредієнти використовуються при вигодівлі, як утримуються тварини.

Уже кілька років поспіль ПАОП “Зоря” віддають перевагу відгодівлі свиней за так званою голландською технологією, пристосувавши її до своїх можливостей. Тварини кожної вікової групи утримуються в окремих загонах, оснащених ємкостями з кормом та автоматичними поїлками. У раціоні -- тільки сухий комбікорм з додаванням білкової суміші та примісiв. Це дозволяє отримувати приріст живої ваги в середньому 650 г на добу. Їжа для тварин готується у власному цеху, згідно з рецептами, розробленими за допомогою комп'ютерних станків для індивідуального утримання свиноматок.

Щоб убезпечити свинарство від різних ризиків, зокрема хвороб, постійна увага приділяється санітарному режимові та профілактиці поширення різноманітних інфекцій. Заказ кожен тваринницький комплекс -- зона карантинного режиму, доступ до якої має обмежене коло людей і транспорту. При в'їзді на територію встановлено спеціальні дезінфекційні бар'єри.

Подбало господарство і про трудові ресурси, задіяні у цій сфері. Підготовленні робітники. На свинофермі працюють лише спеціально підготовлені робітники. В результаті прирости живої ваги тут одні з найвищих в районі.

2.2Аналіз основних фінансово-економічних показників діяльності підприємства

Фінансова звітність -- це комплекс взаємопов'язаних показників фінансово-господарської діяльності підприємства за звітний період. Звітним формам властивий як логічний, так і інформаційний взаємозв'язок. Суть логічного зв'язку полягає у взаємодоповненні і взаємній кореспонденції звітних форм, їх розділів і статей. Деякі найбільш важливі балансові статті розшифровуються в відповідних формах. Розшифровку інших показників при необхідності можна знайти в аналітичному обліці. На основі фінансової звітності проведено аналіз фінансово-економічних показників ПАОП «Зоря»

Таблиця 2.2.1.

Основні фінансово-економічні показники діяльності ПАОП 'Зоря.

Висновок:

Проаналізувавши фінансові показники ПАОП «Зоря» можна зробити висновки, що за звітний рік структура активів аналізуючого підприємства істотно змінилася: активи за рік зменшились на 3781 грн. Необоротні активи на кінець 2009 року збільшились на 926 грн. Але в той же час зменшились нематеріальні та оборотні активи.

Вартість нематеріальних активів за рік не змінилися і становить 35,5 грн.. Оборотні активи даного підприємства на кінець 2009 року зменшились на 4707 грн. або і становлять 40428 грн. Запаси на кінець 2008 року становили 33272 грн., а на кінець 26888 року 911,4 грн., тобто зменшились на 6384 грн. Дебіторська заборгованість збільшилась на 3172 грн. Грошові кошти на кінець 2009 року зменшились, порівняно з 2008 роком на 1420 грн. Середні залишки необоротних активів за рік збільшились на 6680 грн. і становлять 42718,5 грн.

Дані ж, які приводяться в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни пройшли в структурі власного і позиченого капіталу, скільки запозичено в оборот підприємства довгострокових і короткострокових позичених коштів; пасив показує, звідки взялись кошти, кому зобов'язане за них підприємство. Джерела формування капіталу на кінець 2009 року зменшились на 3781 грн. Середня вартість власного капіталу зросла на 9632 грн. Середня вартість сукупного капіталу теж збільшилася на 8553,5 грн.

З даних таблиці видно, що підприємство не має заборгованості по довгостроковим кредитам.

Вище розраховані дані свідчать про збільшення чистого доходу від реалізації продукції на 71%. Дане збільшення відбулося за рахунок збільшення випуску продукції та її реалізації у звітному році в порівнянні з попереднім роком. Відповідно збільшилася собівартість реалізованої продукції на 45%. Валовий прибуток збільшився на 8023 грн.

З вище наведених даних видно, що в звітному році в результаті операційної діяльності досліджуваного підприємства надійшло 6152000 грн., що на 157% більше, порівняно з попереднім періодом. Загальне відхилення по грошових коштах складає в 2009 році 1385000 грн. Тобто, на кінець звітного року грошових коштів зменшилося на 1385000 грн., хоча в попередньому році чистий рух коштів являв собою прибуток у розмірі 1385000 грн.

Провівши аналіз ділової активності даного підприємства бачимо, що в попередньому році капіталовіддача становила 0,5 обороту, а в звітному зросла на 0,3 оборотів і дорівнює 0,8 обороти. Фондовіддача зросла на 0,4 грн/грн. і становила 1,3 грн./грн., при цьому фондомісткість зменшилась з 1,2 грн./грн. до 0,8 грн./грн. Коефіцієнт обіговості оборотних активів в 2008 році склав 0,9 обороти, а в 2009 році 1,3 обороти, тобто за рік збільшився на 0,4 обороту, або на 45 %.

Позитивним є зменшення тривалості обороту по грошових коштах і поточних фінансових інвестиціях, по дебіторській заборгованості та інших активах. За аналізований період загальна величина дебіторської заборгованості збільшилася на 3,9 тис. грн., що становить 60 %. Оборотність дебіторської заборгованості є низькою, що є негативним фактором. Прискорити погашення дебіторської заборгованості можна шляхом: ознайомлення з фінансовим станом покупця та набуття впевненості щодо його подальшої платоспроможності; своєчасного оформлення розрахункових документів; застосування попередньої оплати; застосування вексельної форми оплати; удосконалення розрахунків і т. д.

Це говорить про те, що активи підприємства використовуються повністю. 0,3 грн./грн., або на 69 %, і складає 0,8 грн./грн. Середній період обороту оборотних активів становить відповідно: 397 і 275 днів. Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості, який свідчить про збільшення або зменшення кредиту, що надає підприємство, збільшився в 2009 році на 3,9 оборотів, або на 60 % і дорівнює 10,3 обороти. Тобто відбулося збільшення заборгованості перед підприємством. Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості, який свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству збільшився в 2009 році на 18,5 оборотів на 49% і дорівнює 56,7 обороти . Тобто відбулося зростання купівлі продукції в кредит, відповідно середній термін обороту кредиторської заборгованості, що відображає середній термін повернення боргів підприємства, зменшився в звітному періоді на 3,1 дні або на 67% і становить 6,4 днів. Коефіцієнт обіговості запасів показує, що на даному підприємстві в 2008 році матеріальні запаси трансформувалися в обсяги товарної продукції 1,2 рази на рік або за 290,7 діб, а в 2009 році - 1,9 рази на рік або за 193,1 доби. Тривалість операційного циклу характеризує, скільки діб у середньому необхідно для виробництва, реалізації й оплати продукції підприємства, або - протягом якого періоду часу грошові ресурси підприємства «заморожені» в його товарно-матеріальних запасах та операціях. На даному підприємстві в 2008 році грошові кошти підприємства були «заморожені» в його матеріально-виробничих запасах протягом 346,5 діб, а в 2009 році - 228 діб. Це говорить про те, що в 2009 році підприємство швидше виробляє, реалізує і оплачує продукцію. Отже, можемо сказати, що стан ділової активності на підприємстві в 2009 році покращився, порівняно з 2008 роком.

Аналізуючи рентабельність підприємства, ми спостерігаємо зниження деяких її основних показників, що свідчить про погіршення в звітному році ефективності операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства. Рентабельність сукупного капіталу в звітному періоді становить 0,03 грн./грн., що 9 % менше ніж в попередньому році. Рентабельність власного капіталу в звітному періоді становила 0,03 грн./грн., що на 9 % менше ніж в попередньому. Рентабельність основних засобів в звітному періоді становила 0,04 грн./грн., що на 10 % менше ніж в попередньому. Рентабельність оборотного капіталу зменшилась на 9 % і становить в 2009 році 0,04 грн./грн. Валова рентабельність продажу збільшилася в попередньому році вона становила 0,03 грн./грн., а в звітному періоді 0,13грн./грн. Операційна рентабельність продажу також знизилась на 8 % і дорівнює 0,05 грн./грн. Чиста рентабельність продажу в 2009 році зменшилась на 6 % і становила 0,03 грн./грн. Рентабельність продукції показує, що в 2008 році підприємство отрималозбиток в розмірі 0,03 грн., від кожної гривні реалізованої продукції, а в 2009 році прибуток - 0,14 грн.

Провівши аналіз платоспроможності діяльності підприємства бачимо, що абсолютна ліквідність підприємства зменшилась на 12 % і при цьому становила 0,1 грн./грн. Отже, оборотні активи підприємства в кінці попереднього року більш ніж у двічі перевищують розмір поточних зобов'язань підприємства, але на кінець звітного року цей показник знизився, при цьому суб'єкт господарювання вважається платоспроможним, але має ознаки фінансового ризику в оплаті боргів. Коефіцієнт швидкої ліквідності допомагає оцінити можливість погашення підприємством поточних зобов'язань у разі виникнення критичних обставин, і хоча наприкінці попереднього року цей показник був високим, що свідчило про невиправдане зростання дебіторської заборгованості, але до кінця звітного року він став у нормі. Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом, значення цього коефіцієнта не повинне опускатися нижче від 0,2, з цього слідує , що на в кінці 2008 року підприємство було платоспроможне, а в кінці 2009 року вже ні, так як коефіцієнт впав до 0,1. Коефіцієнт покриття на кінець 2009 року становить 25,1 грн./грн., що на 22 % більше ніж торік. Цей коефіцієнт показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань.

Зробивши аналіз фінансового стану досліджуваного підприємства бачимо, що загалом він погіршав. Коефіцієнт автономії у 2008 році відповідає нормативному значенню >0,5 , але спостерігається тенденція до зниження. Так на кінець 2008 року частина власних коштів, яка формує активи підприємства становила 0,89 грн./грн., а на кінець 2009 року 0,97 грн./грн. В 2008 році в оборотні активи було вкладено 0,56 грн./грн. власного капіталу, в 2009 році 0,56 грн./грн. Коефіцієнт фінансування на кінець попереднього періоду на 1 грн. позикових коштів припадало 9,24 грн./грн., а на кінець звітного року - 42,73 грн./грн., що на 362 % бильше. З вище розрахованого коефіцієнта заборгованості бачимо, що кількість позикових коштів, які залучає дане пбільшилось. Так в 2008 році показник заборгованості склав 0,03 грн./грн., а в 2009 році 0,02 грн./грн., але все одно ці значення менші за нормативне < 1. Коефіцієнт забезпеченості запасів як на кінець попереднього року так і на кінець звітного періоду відповідає нормативному значенню > 0,8 і становить відповідно 1,2 грн./грн. і 1,42 грн./грн. Тобто як і в 2008 році, в 2009 матеріальні кошти підприємства фінансуються за рахунок власного оборотного капіталу, але в 2009 році цей показник зменшився. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів не відповідає нормі і становить на кінець 2009 року 0,95 грн./грн. Цей показник показує частку оборотних активів, що фінансується за рахунок власного оборотного капіталу.

Слід пам'ятати, що в умовах ринкових відносин забезпечення фінансової стійкості підприємства є однією з найбільш важливих проблем, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності і відсутності у підприємства коштів для розвитку.

Отже, після такого детального аналізу можна зробити висновок, що у фінансовому стані підприємства спостерігається тенденція до погіршення. Керівництву необхідно звернути увагу на цю тенденцію і вжити заходів для покращення діяльності даного підприємства.

Тому можна сформулювати загальне правило для будь-якого підприємства -- майбутні ділові партнери, у першу чергу, віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшою фінансовою незалежністю, оскільки таке підприємство з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власного капіталу. Власники ж підприємства віддають перевагу розумному зростанню в динаміці частки позикових коштів.

2.3 Аналіз фінансового стану підприємства

Аналіз складу та структури майна підприємства.

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати певне майно, котре належить йому на правах власності чи володіння. Усе майно, яке належить підприємству і відображене в його балансі, становить його активи.

Активи - це економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів у активи. У процесі функціонування підприємства величина активів і їх структура постійно змінюються. Характеристику якісних змін у структурі майна підприємство та джерел цього майна можна отримати за допомогою аналізу звітності.

На основі активу балансу підприємства здійснимо загальну оцінку майна, що є в розпорядженні підприємства.

Розміщення коштів підприємства має дуже велику роль в фінансовій діяльності і підвищенні його ефективності, тому в процесі аналізу активів підприємства в першу чергу належить вивчити зміни в їх складі і структурі і дати їм оцінку.

Проаналізувавши актив балансу, бачимо, що загальна вартість майна підприємства зменшилась на 3781 грн., тобто на 95 %. Кількість майна підприємства зменшилась. Частина оборотних активів 2008 року складала 60,34%, а в 2009 році 56,92%, що свідчить про зменшення оборотності активів. На підприємстві зменшилися товарно-матеріальні запаси на суму 6384 грн. Збільшилась дебіторська заборгованість на 3172 грн. Зменшились необоротні активи на 75 грн.

Аналіз джерел фінансування підприємства.

Дані, які приводяться в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни пройшли в структурі власного і позиченого капіталу, скільки запозичено в оборот підприємства довгострокових і короткострокових позичених коштів; пасив показує, звідки взялись кошти, кому зобов'язане за них підприємство.

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від того, які кошти воно має в своєму розпорядженні і куди вони вкладені. По мірі використання капітал підрозділяється на власний і позичений. По строку використання розрізняють капітал довгостроковий, постійний, і короткостроковий.

В залежності від того на скільки оптимально відношення власного і позиченого капіталу, багато в чому залежить фінансовий стан підприємства. Обґрунтування правильної фінансової стратегії допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

При внутрішньому аналізі фінансового стану необхідно вивчити динаміку і структуру власного і позиченого капіталу, визначити причини зміни окремих його складових і дати оцінку цим змінам за звітний період.

Таблиця 2.3.1.

Аналіз джерел фінансування капіталу ПАОП 'Зоря', грн.

Висновок:

Кожне підприємство потребує додаткових джерел фінансування. Їх можна знайти на ринку капіталів, залучаючи потенційних інвесторів і кредиторів шляхом об'єктивного інформування їх про свою фінансову діяльність. Наскільки привабливі фінансові результати, що показують поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, настільки висока і вірогідність одержання додаткових джерел фінансування.

Отже, аналізуючи структуру пасиву балансу можемо спостерігати, що сукупний капітал підприємства на кінець року зменшився на 3781 грн. Власний капітал має найбільшу питому вагу у структурі пасиву балансу, і становить відповідно, на початок і на кінець 2009 року 66925 грн. та 68800 грн. Тобто спостерігається негативна динаміка, дане підприємство збільшує свої зобов'язання, і вже збільшило суму боргу на 68 грн.

Особливе місце серед показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, належить показникам платоспроможності та ліквідності.

Підходи науковців до визначення сутності платоспроможності підприємства можна звести до такого:

платоспроможність визначається наявністю власних оборотних коштів та здатністю покривати збитки;

платоспроможність визначається як здатність підприємства виконувати свої зобов'язання;

платоспроможність представлена як важливий показник фінансової стійкості.

Показником платоспроможності підприємства на певну дату є відсутність прострочених боргів банку, бюджету, постачальникам, своїм робітникам та службовцям.

Аналіз платоспроможності проводять як зовнішні, так і внутрішні користувачі інформації. Внутрішні користувачі розраховують показники платоспроможності з метою оцінки та прогнозування фінансової діяльності підприємства на перспективу. Зовнішні користувачі аналітичної інформації, зокрема:

банківські установи -- з метою оцінки рівню кредитоспроможності підприємства;

інвестори, ділові партнери повинні мати інформацію стосовно фінансових можливостей підприємства за умов надання йому комерційного кредиту, позик або відстрочки платежу.

Оцінка платоспроможності проводиться на основі характеристики ліквідності поточних активів. Під ліквідністю підприємства слід розуміти його здатність покривати зобов'язання активами, строк перетворення яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов'язань. Ліквідність означає безумовну платоспроможність підприємства і передбачає постійну тотожність між його активами та зобов'язаннями одночасно за загальною сумою, термінами перетворення активів у гроші та термінами погашення зобов'язань.

При оцінці рівню ліквідності слід розрізняти наступні поняття:

ліквідність балансу-- це можливість суб'єкта господарювання перетворити свої активи у готівку та погасити зобов'язання, або ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення платіжних зобов'язань;

ліквідність підприємства -- це більш загальне поняття ніж ліквідність балансу. Ліквідність балансу, як зазначено раніше, передбачає використання платіжних коштів для покриття зобов'язань лише за рахунок залучення внутрішніх джерел (наприклад, реалізації майна). У той же час, маючи високий рівень інвестиційної привабливості та іміджу воно може залучати для цього і позикові кошти;

ліквідність активів -- це величина зворотна ліквідності балансу за часом перетворення активів у грошові кошти. Чим менше часу необхідно для перетворення того чи іншого активу у грошову форму, тим вища його ліквідність. Зокрема, баланс підприємств України включає розміщення активів від найменш ліквідних (необоротних активів) до найбільш ліквідних активів (грошових коштів та їх еквівалентів);

поточна ліквідність -- це відповідність між розміром дебіторської заборгованості, грошових активів підприємства і кредиторською заборгованістю товарного та нетоварного характеру;

термінова ліквідність -- це здатність підприємства до погашення зобов'язань у випадку його ліквідації;

недостатня ліквідність -- це неможливість підприємства повністю розрахуватися з боргами навіть за умови надання йому вигідних комерційних можливостей, знижок;

високий рівень недостатності ліквідності -- підприємство неспроможне погасити свої поточні борги і зобов'язання, що може привести до його неплатоспроможності і банкрутства.

Отже, поняття «платоспроможність» та «ліквідність» за своїм змістом дуже близькі, однак ліквідність більш містке поняття, оскільки від ліквідності балансу залежить рівень платоспроможності підприємства.

Ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладень в оборотні активи. Ступінь ліквідності оборотних активів, і кожної їх групи, визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до поточних зобов'язань.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів (актив балансу), які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку убування (зменшення) їх ліквідності, із зобов'язаннями (пасив балансу), які згруповані за строками їх погашення та розміщені у порядку зростання термінів.

Для цього залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, активи підприємства поділяються на такі групи:

- найбільш ліквідні активи (А1) - суми за всіма статтями коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно (ряд. 230, 240 ). У цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (ряд. 220);

А1 на кін. 2008 р. = 1557 тис. грн.

А1 на кін. 2009 р. = 137 тис. грн.

- активи, що швидко реалізуються (А2), - активи, для перетворення яких у грошові кошти потрібний певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі за якою очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи (ряд. 150, 160, 170, 180, 190, 200, 210, 250);

А2 на кін. 2008 р. = 5245+4353+611+97=10306 тис. грн.

А2 на кін. 2009 р. = 5622+1606+898+5255+22=13403 тис. грн.

- активи, котрі повільно реалізуються (А3), - менш ліквідні активи - це запаси, дебіторська заборгованість (платежі за якою очікуються більше ніж через 12 місяців після звітної дати), довгострокові фінансові інвестиції тощо (ряд. 100, 110, 120, 130, 140);

А3 на кін. 2008 р. = 10,2+435,8 = 446 тис. грн.

А3 на кін. 2009 р. = 4,8+165,4 = 170,2 тис. грн.

- активи, що важко реалізуються (А4), - активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом відносно тривалого періоду. В цю групу можна включити статті 1- го розділу активу балансу “Необоротні активи” та витрати майбутніх періодів з терміном використання понад рік (ряд. 080, 270).

Пасиви балансу за ступенем зростання термінів погашення зобов'язань групуються так:

А4 на кін. 2008 р. = 8262 тис. грн.

А4 на кін. 2009 р. = 9001,9 тис. грн.

- найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами, інші поточні зобов'язання (ряд. 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610, 630);

П1 на кін. 2008 р. = 114,2 + 13,1 + 211,7 + 136,2 + 311,6 + 471,8 + 45 = 1303,6 тис. грн.

П1 на кін. 2009 р. = 643,3 + 79,9 + 153,3 + 312,7 + 428,6 + 18,4 = 1636,2 тис. грн.

- короткострокові пасиви (П2) - короткострокові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 - ти місяців після звітної дати (ряд. 500, 510);

П2 на кін. 2008 р. = 24 тис. грн.

П2 на кін. 2009 р. = 140,6 тис. грн.

- довгострокові пасиви (П3) - довгострокові позики й інші довгострокові пасиви - статті 3- го розділу пасиву балансу “Довгострокові зобов'язання” (ряд. 480);

П3 на кін. 2008 р. = -

П3 на кін. 2009 р. = -

- постійні пасиви (П4) - статті 1 і 2- го розділу пасиву балансу (ряд. 380, 430).

П4 на кін. 2008 р. = 9645,2 + 64,3 = 9709,5 тис. грн.

П4 на кін. 2009 р. = 9937,1 + 13,6 = 9950,7 тис. грн.

Оформимо розрахунки у формі таблиці.

Таблиця 2.4.1.

Аналіз ліквідності балансу ПАОП 'Зоря', грн.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 П1;

А2 П2;

А3 П3;

А4 П4.

Баланси ліквідності за декілька періодів, років дають можливість виявити тенденції зміни фінансового стану підприємства.

Отже, підприємство не має достатньої суми наявних грошових коштів для розрахунків з кредиторами, так як А1 < П1, але в той же час поточні активи підприємства (А1 + А2 + А3) перевищують його зовнішні зобов'язання (П1 + П2 + П3), тобто воно має власний оборотний капітал, який при ефективному використанні забезпечить належну фінансову сталість.

Для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства важливе значення має розрахунок та застосування показників ліквідності. Вони дають можливість оцінити рівень платоспроможності підприємства на певний момент часу, а також у випадках виникнення надзвичайних ситуацій. З цією метою застосовують систему коефіцієнтів ліквідності, що розрізняються між собою розміром ліквідних активів та розглядаються як джерело покриття зобов'язань.

Кожен із зазначених коефіцієнтів має своє аналітичне призначення. Так, загальну оцінку платоспроможності підприємства дає коефіцієнт загальної ліквідності. В міжнародній аналітичній практиці він має ще назву -- коефіцієнт покриття, поточної ліквідності та оптимальне значення, яке залежить від галузі діяльності. Це коефіцієнт універсальний, так як аналітиками застосовується не лише при оцінці рівню платоспроможності, але й, наприклад, діагностиці ймовірності банкрутства підприємства. Його оптимальне значення (2) свідчить, що оборотні активи повинні у двічі перевищувати розмір поточних зобов'язань підприємства. При значенні показника нижче за оптимальне суб'єкт господарювання вважається платоспроможним, але має ознаки фінансового ризику в оплаті боргів. Рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань (значення коефіцієнту >1) є свідченням загрози для фінансової стабільності підприємства, так як воно має можливість розрахуватися лише з боргами, власного капіталу в обороті для продовження господарської діяльності не матиме.

= Усього за розділом ІІ «Оборотні активи» / Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Коефіцієнт термінової ліквідності (швидкої ліквідності, проміжного покриття, миттєвої оцінки) допомагає оцінити можливість погашення підприємством поточних зобов'язань у разі виникнення критичних обставин. Однак при оцінці рівню платоспроможності за вказаним показником слід враховувати «якість» складу оборотних активів, дебіторської заборгованості, реальність і терміновість її повернення на підприємство. Цей показник рекомендується в межах від 0,7 до 1,0, але може бути надзвичайно високим через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

= (Усього за розділом ІІ «Оборотні активи» - (виробничі запаси + поточні біологічні активи + незавершене виробництво + готова продукція + товари)) / Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є свідченням достатності грошових коштів для негайного покриття зобов'язань. При цьому підприємство повинно погасити не менше 20 % короткострокових боргів, що є запорукою його платоспроможності. Ліквідність підприємства вважається достатньою, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності досягає значення 0,2 грн./грн.

Однак більшість вітчизняних підприємств мають значення показника нижчі за оптимальні, але це не дає підстави робити висновок про неможливість розрахунків, так як усі кредитори одночасно не звертаються з вимогами про повернення боргів.

= (поточні фінансові інвестиції + грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті + грошові кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті) / Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Надходження від дебіторів будуть використанні для погашення поточних зобов'язань підприємства:

= (векселі одержані + чиста реалізаційна вартість + дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом + дебіторська заборгованість за виданими авансами + дебіторська заборгованість з нарахованих доходів + дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків + інша поточна дебіторська заборгованість)/ Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Коефіцієнт ліквідності запасів показує в якій мірі матеріальні цінності покривають поточні зобов'язання підприємства.

= (виробничі запаси + поточні біологічні активи + незавершене виробництво + готова продукція + товари) / Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Таблиця 2.4.2.

Аналіз ліквідності ПАОП 'Зоря'.

Щоб комплексно оцінити ліквідність балансу застосуємо загальний показник платоспроможності. Збільшення значення КЛ свідчить про зміцнення платоспроможності підприємства та зрушення в бік покращення структури активів і пасивів. Цей коефіцієнт розраховується з формулою:

Висновок:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом, значення цього коефіцієнта не повинне бути нижче від 0,2, з цього слідує , що на в кінці 2008 року підприємство було платоспроможне, а в кінці 2009 року вже ні, так як коефіцієнт знизився до 0,09, це набагато нижче встановленої норми. Тобто кількість короткострокової заборгованості, яку підприємство може погасити найближчим часом дуже малі. Коефіцієнт покриття показує, стільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. На кінець 2009 року він становив 25,11 грн./грн., що на 22% бульше ніж торік. Коефіцієнт ліквідності коштів на кінець попереднього року становив 4,64, а на кінець звітного року збільшився до 8,31. В звітному році поточні зобов'язання підприємства покривають матеріальні цінності в розмірі 16,7, що на 10% більше ніж в попередньому році. На підприємстві спостерігається збільшення показника платоспроможності на 3,02, це свідчить про покращення структури активів і пасивів, та покращання платоспроможності.

Окрім того для аналізу платоспроможності підприємства розраховуються такі коефіцієнти:

Коефіцієнт грошової платоспроможності:

= (поточні фінансові інвестиції + грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті + грошові кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті) / Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності:

= (векселі одержані + дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (чиста реалізаційна вартість) + дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (первісна вартість) + дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (резерв сумнівних боргів) + + +дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджету) + дебіторська заборгованість за розрахунками (за виданими авансами) + дебіторська заборгованість за розрахунками (з нарахованих доходів) + дебіторська заборгованість за розрахунками (із внутрішніх розрахунків) + інша поточна дебіторська заборгованість + поточні фінансові інвестиції + грофові кошти та інші еквіваленти (в національній ваюті) + грофові кошти та інші еквіваленти (у т.ч. у касі) + грофові кошти та інші еквіваленти + грофові кошти та інші еквіваленти (в іноземній валюті) + інші оборотні активи) / Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності:

=( векселі одержані + дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (чиста реалізаційна вартість) + дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (первісна вартість) + дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (резерв сумнівних боргів) + + +дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджету) + дебіторська заборгованість за розрахунками (за виданими авансами) + дебіторська заборгованість за розрахунками (з нарахованих доходів) + дебіторська заборгованість за розрахунками (із внутрішніх розрахунків) + інша поточна дебіторська заборгованість + поточні фінансові інвестиції + грофові кошти та інші еквіваленти (в національній ваюті) + грофові кошти та інші еквіваленти (у т.ч. у касі) + грофові кошти та інші еквіваленти + грофові кошти та інші еквіваленти (в іноземній валюті) + інші оборотні активи) + довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом в капіталі інших підприємств + інші фінансові інвестиції + готова продукція + товари)) / Усього за розділом ІІІ «Довгострокові зобов'язання» + / Усього за розділом IV «Поточні зобов'язання»

Висновок:

В нашому випадку умова в більшості випадків виконується. ПАОП «Зоря», загалом має можливості вчасно повертати кредити та позики, задовольняти платіжні вимоги постачальників, виплачувати заробітну плату, та вносити платежі до бюджету.

Оцінка фінансової стійкості.

В сучасних умовах, коли господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюються за рахунок самофінансування, а при недостатності власних фінансових ресурсів - за рахунок позикових засобів, важливою аналітичною характеристикою є фінансова стійкість підприємства.

Фінансова стійкість - це стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності. Це необхідно для того, щоб визначити:

фінансову залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування;

зростає чи знижується рівень цієї залежності;

визначити структуру балансу;

відповідність стану активів та пасивів підприємства завданням його фінансово-господарської діяльності.

Фінансову стійкість підприємства оцінюють за двома ознаками:

з урахуванням ступеню покриття запасів джерелами фінансування;

з урахуванням рівню ліквідності оборотних активів.

Фінансову стійкість підприємства за першою ознакою визначають за системою узагальнюючих та часткових показників.

Узагальнюючим показником фінансової незалежності є надлишок або нестача джерел фінансування для формування запасів, який визначають як різницю між величиною джерел покриття та величиною запасів. Вартість запасів порівнюють послідовно з наявністю власного оборотного капіталу, довгостроковими зобов'язаннями та короткостроковими кредитами та позиками. Відповідно до забезпеченості запасів, згаданими варіантами фінансування, розрізняють чотири типи фінансової стійкості.

абсолютна стійкість-- цей тип фінансової ситуації зустрічається рідко та вказує, що для забезпечення запасів достатньо власного оборотного капіталу, платоспроможність підприємства гарантовано;

нормальна стійкість -- для забезпечення запасів залучають власний (постійний) капітал та довгострокові кредити та позики, платоспроможність гарантована;

передкризовий (критичний) фінансовий стан -- для забезпечення запасів крім власного оборотного капіталу та довгострокових кредитів і позик залучають короткострокові кредити та позики, платоспроможність порушено, але є можливість її відновити за рахунок скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів;

кризовий фінансовий стан -- для забезпечення запасів, не вистачає зазначених джерел їх фінансування, підприємству загрожує банкрутство, поновлення запасів відбувається за рахунок коштів, які сформувалися за рахунок уповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

Методику розрахунку вище наведених показників подано у таблиці 6.

При оцінці фінансового стану (таблиця 2.5.1) потрібно враховувати, що:

1. Якщо Е1, Е2, Е3, > 0 -- то підприємство має абсолютну фінансову стійкість;

Якщо Е1 < 0, Е2 > 0, Е3, > 0 -- то підприємство має нормальну фінансову стійкість;

Якщо Е1 < 0, Е2 < 0, Е3 > 0 -- то підприємство має нестійке фінансове положення;

Якщо Е1< 0, Е2 < 0, Е3 < 0 -- то підприємство має кризовий фінансовий стан.

Таблиця 2.5.1.

Розрахунок узагальнюючих показників фінансової стійкості ПАОП 'Зоря', грн.

Отже, підприємство має абсолютну фінансову стійкість (Е1, Е2, Е3, > 0), яка не змінилась протягом наступного року. Окрім того, за даними таблиці на кінець 2009 року сума власного обігового капіталу підприємства для формування запасів склала 38206 грн., що більше, порівняно з попереднім роком - 37257 грн. На кінець 2009 року стало значно більше власного оборотного, довгострокового і короткострокового позикового капіталу для формування запасів - 11318 грн., що на 7333 грн. більше в порівнянні з 2008 роком.

Поряд з абсолютними показниками фінансову стійкість підприємства характеризують також фінансові коефіцієнти (таблиця 2.5.2).

Показники структури капіталу характеризують ступінь захищеності інтересів кредиторів та інвесторів, що мають довгострокові вкладення в підприємство.

Успіх фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і його фінансова стійкість, багато в чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

До них відносять: коефіцієнт автономії, коефіцієнт концентрації залученого капіталу, коефіцієнт фінансування, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт забезпеченості запасів, коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, коефіцієнт забезпеченості оборотних активів, коефіцієнт забезпеченості товарів, коефіцієнт короткострокової заборгованості, коефіцієнт інвестування, коефіцієнт маневреності та інші. Далі наведений порядок розрахунку цих показників.

Коефіцієнт економічної незалежності (коефіцієнт автономії або коефіцієнт концентрації власного капіталу). Цей коефіцієнт показує, яка частина власних коштів формує активи підприємства. Він є одним із найважливіших показників, що характеризує стійкість фінансового стану, його незалежність від позикових засобів; визначається як відношення власних коштів до загальної суми балансу. Його оптимальне значення ? 0,5.

= Усього за розділом І «Власний капітал» / Баланс «Доходи майбутніх періодів»

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу. Він показує частку позикових коштів у формуванні активів. Його оптимальне значення < 0,5. Він обчислюється за балансом таким чином:

= Усього за розділом ІІІ «Довгострокові зобов'язання» + Усього за розділом ІV «Поточні зобов'язання» / Баланс «Доходи майбутніх періодів»

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт фінансової залежності. Цей показник обернений до коефіцієнта автономії, він показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів.

Його оптимальне значення < 2.

Обчислюється шляхом відношення валюти балансу до власного капіталу:

= Баланс «Доходи майбутніх періодів» / Усього за розділом І «Власний капітал»

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт фінансування. Цей коефіцієнт указує на кількість власних коштів підприємства, яка припадає на 1 гривню позикових коштів. Його оптимальне значення > 1.

Він розраховується за балансом шляхом відношення власного капіталу до позикових коштів:

= Усього за розділом І «Власний капітал» / (Усього за розділом ІІІ «Довгострокові зобов'язання» + Усього за розділом ІV «Поточні зобов'язання»)

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт заборгованості. Він показує, скільки позикових коштів залучає підприємство для фінансування поточної діяльності на 1 гривню власних коштів. Його оптимальне значення < 1. Обчислюється співвідношенням поточних позикових коштів і власного капіталу:

= Усього за розділом ІV «Поточні зобов'язання» / Усього за розділом І «Власний капітал»

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів обчислюється як частка довгострокових позикових коштів у загальній сумі довгострокового позикового капіталу:

= Усього за розділом ІІІ «Довгострокові зобов'язання» + (Усього за розділом І «Власний капітал» +Усього за розділом ІІ «Забезпечення наступних витрат і платежів» + Усього за розділом ІІІ «Довгострокові зобов'язання»

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року = -

Коефіцієнт забезпеченості запасів. Цей коефіцієнт показує, яка частка матеріальних оборотних активів фінансується за рахунок власного оборотного капіталу. Його оптимальне значення ? 0,8.

Він обчислюється шляхом відношення власних оборотних активів до матеріальних оборотних активів:

= (Усього за розділом І «Власний капітал» - Усього за розділом І «Необоротні активи») / (виробничфі запаси + поточні біологічні активи + незавершене виробництво +

+ готова продукція + товари)

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт забезпеченості товарів. Показує, яка частина товарів фінансується за рахунок власного капіталу. Його оптимальне значення ? 0,5.

=(неоплачений капітал - Усього за розділом ІV «Поточні зобов'язання») / товари

На кінець 2008 року = -

На кінець 2009 року = -

Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів. Цей коефіцієнт показує, яка частка оборотних активів підприємства фінансується за рахунок власного капіталу. Його оптимальне значення ? 0,5. Це відношення власних оборотних активів до вартості всіх оборотних активів:

= (Усього за розділом І «Власний капітал» - Усього за розділом І «Необоротні активи») / неоплачений капітал

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт маневреності. Цей коефіцієнт показує, яка частка власного капіталу підприємства вкладена в оборотні активи. Його оптимальне значення

> 0,5. Його визначають як відношення власних оборотних активів до власного капіталу:

= (Усього за розділом І «Власний капітал» - Усього за розділом І «Необоротні активи») / Усього за розділом І «Власний капітал»

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт короткострокової заборгованості виражає частку поточних зобов'язань підприємства в загальній сумі зобов'язань

= Усього за розділом ІV «Поточні зобов'язання» / Усього за розділом ІІІ «Довгострокові зобов'язання» + Усього за розділом ІV «Поточні зобов'язання»

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Коефіцієнт інвестування. Він характеризує, частку основних засобів, яка фінансується за рахунок власного капіталу:

= Усього за розділом І «Власний капітал» / основні засоби (залишкова вартість))

На кінець 2008 року =

На кінець 2009 року =

Розрахунки показники занесемо до таблиці 2.5.2.

Таблиця 2.5.2.

Показники фінансової структури капіталу ПАОП 'Зоря', грн.

Висновок:

Зробивши аналіз фінансового стану досліджуваного підприємства бачимо, що загалом він погіршав. Коефіцієнт автономії у 2008 році відповідає нормативному значенню >0,5 , але спостерігається тенденція до зниження. Так на кінець 2008 року частина власних коштів, яка формує активи підприємства становила 9,24 грн./грн., а на кінець 2009 року 42,73 грн./грн. Коефіцієнт фінансування більше встановленого нормативного значення. На кінець попереднього періоду на 1 грн. позикових коштів припадало 9,24 грн./грн., а на кінець звітного року - 42,73 грн./грн., що є більше з попереднім роком. З вище розрахованого коефіцієнта заборгованості бачимо, що кількість позикових коштів, які залучає дане підприємство для фінансування поточної діяльності на 1 грн. власних коштів зменшилось. Отже підприємство стало більше залучати власних коштів. Так в 2008 році цей показник склав 0,03 грн./грн., а в 2009 році 0,02 грн./грн., але все одно ці значення менші за нормативне < 1. Коефіцієнт забезпеченості запасів як на кінець попереднього року так і на кінець звітного періоду відповідає нормативному значенню > 0,8 і становить відповідно 1,12 грн./грн. і 1,42 грн./грн. Тобто як і в 2008 році, в 2009 матеріальні кошти підприємства фінансуються за рахунок власного оборотного капіталу, але в 2009 році цей показник зменшився. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів відповідає нормі і становить на кінець 2009 року 0,56 грн./грн. Цей показник показує частку оборотних активів, що фінансується за рахунок власного оборотного капіталу. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу в звітному році, в порівнянні з попереднім зменшився на 0,08 грн./грн. Проте незважаючи на це, коефіцієнт не відповідає оптимальному значенню. А це означає, що залучені кошти не є головним джерелом у формуванні активів. Дане підприємство не залежить від зовнішніх джерел фінансування, про це свідчить значення коефіцієнта фінансової залежності, який на кінець 2008 року становив 1,12, а на кінець 2009 року 1,03, що відповідає нормативному значенню.

Коефіцієнт забезпеченості товарів не є актуальним для даного підприємства оскільки в структурі оборотних активів товари відсутні. Загальна сума зобов'язань на підприємстві за ва роки складається з поточних зобов'язань, тому коефіцієнт короткострокової заборгованості дорівнює 1. Коефіцієнт інвестування на кінець 2009 року залишився без змін 2,65, а це значить що товариство не стало менш привабливим для інвесторів, та іноземних інвестицій.

Фінансово стійким можна вважати тільки таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

В умовах ринкових відносин забезпечення фінансової стійкості підприємства є однією з найбільш важливих проблем, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності і відсутності у підприємства коштів для розвитку.

2.4 Аналіз формування і використання прибутку на ПАОП «ЗОРЯ»

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Прибуток підприємства формується як фінансовий результат за всіма видами його діяльності: операційної ,інвестиційної ,фінансової. Операції формування та розподілу прибутку підприємства подані у звіті про фінансові результати діяльності підприємства (форма №2 звітності).

Процеси формування прибутку підприємства передбачають визначення валового прибутку (збитку), прибутку (збитку) від операційної діяльності, прибутку (збитку) від проведення інвестиційної і фінансової діяльності. Формування прибутку на підприємстві завершується визначенням величини прибутку від звичайної діяльності до оподаткування.

Сформований на підприємстві прибуток від звичайної діяльності до оподаткування є спільною власністю підприємства, держави і в окремих випадках фінансової системи. Розподіл прибутку в рамках діючих законодавчих актів характеризує відносини між підприємством, з одного боку, та державою й фінансовою системою - з другого.

На першому етапі розподілу прибутку визначається частка держави в частині відрахувань до бюджету суми податку на прибуток, податку на транспортні засоби, податку на землю й податку на нерухомість.

Якщо підприємство користується довгостроковим кредитом, то на другому етапі розподілу прибутку розраховується обсяг процентних платежів за довгостроковий кредит та погашення основної суми боргу. Після проведення таких платежів у Державний бюджет і фінансову систему формується величини чистого прибутку, який є основною власністю підприємства й використовується за напрямками, що визначаються статутом підприємства та його органами управління.

Підприємницька діяльність в умовах ринку (не залежно від сфери діяльності) завжди здійснюється для реалізації свого власного інтересу. При цьому цілі і задачі окремо взятого підприємства можуть бути самими різноманітними. Тому кожне підприємство прагне максимізувати прибуток, оскільки:

1. Прибуток виступає основним показником результативності і ефективності бізнесу.

2. Прагнення максимізувати прибуток дозволяє пояснювати і прогнозувати економічну поведінку діючих на ринку підприємств-конкурентів.

3. В існуючій конкурентній боротьбі виживають підприємства, продукція яких є конкурентноздатною, одержуючи при цьому максимум прибутку при ефективному використанні ресурсів.

Чистий прибуток - один з найважливіших показників, який характеризує економічну діяльність підприємства, він відображає як ефективно функціонує підприємство. Чистий прибуток - це той прибуток, який підприємство може використовувати на власний розсуд.

Розподіл чистого прибутку дає змогу підприємству розширювати діяльність за рахунок власних, відносно дешевих джерел фінансування. При цьому значно знижуються витрати на залучення додаткових позикових джерел, на випуск нових акцій, що зберігає систему контролю за діяльністю підприємства, оскільки кількість власників не збільшується.

Проведемо аналіз формування та розподілу прибутку підприємства ПАОП «Зоря».

Таблиця 3.1.1.

Схема формування та розподілу прибутку підприємства.

Висновок:

Отже в 2009 році дохід від валової реалізації збільшився на 26948 грн. або на 75 %, порівняно з минулим роком. Податки та збори в ціні продукції збільшилися на 113%, при цьому чистий дохід від реалізації збільшився на 71 %, або на 23363 грн. Собівартість реалізованої продукції також збільшилась на 45%. Валовий прибуток зріс на 7019 грн. , при цьому інші операційні доходи зменшились на 10342 грн. або на 62 %. Сумарні операційні доходи зросли на 22 %, тобто на 13021 грн. Адміністративні витрати збільшилися на 52 %, витрати на збут зросли на 265 %, точніше кажучи на 4033 грн. Окрім цього зросли інші операційні витрати на 8540 тис. грн. або на 176%. Сумарні операційні витрати зросли на 69%, в порівнянні з минулим роком, точніше кажучи на 28745 грн. Прибуток від операційної діяльності зменшився на 15724 грн. або на 14 %. Дохід від інвестиційної та фінансової діяльності зменшився, одночасно з тим зменшились витрати від і інвестиційної та фінансової діяльності на 416 грн., або на 64%. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування зменшився на 11%, так само зменшився і чистий прибуток від звичайної діяльності.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Інтегральний аналіз прибутковості та рентабельності підприємства

Необхідність та доцільність аналізу показників прибутковості

Функціонування підприємства, незалежно від виду його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній прибуток.

Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. [Попович П.Я. Економічний аналіз і аудит на підприємстві. - Тернопіль: Економічна думка, 1999г., c. 195] в умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим чинником стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства та створює фінансову основу для її розширення, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. Також прибуток можна визначити як головне джерело фонду підприємства, з одного боку, а також джерело доходів державного та місцевих бюджетів.

А також прибуток - один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства.

Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності ( здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.). Прибуток - це частина чистого доходу, який безпосередньо отримують суб'єкти господарювання після реалізації продукції. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між чистим виторгом ( після виплат податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань із виторгу до бюджетних і не бюджетних фондів) та повної собівартості реалізованої продукції.

Об'єм реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від вибраної маркетингової і фінансової діяльності підприємства, ці показники характеризують всі сторони господарювання.

Основними задачами аналізу фінансових результатів діяльності є:

· Систематичний контроль за виконанням планів реалізації та отримання прибутку;

· Визначення впливу, як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів на х факторів на фінансові результати;

· Вплив резервів збільшення суми прибутку і рентабельності;

· Оцінка роботи підприємства за використання можливостей збільшення прибутку та рентабельності;

· Розробка заходів, що до використання виявлених резервів.

В процесі аналізу господарської діяльності використовують наступні показники прибутку: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, робіт та послуг, прибуток від іншої реалізації, фінансові результати від позареалізаційних операцій, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

Балансовий прибуток включає в себе фінансові результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій.

Прибуток до оподаткування - це різниця між балансовим прибутком та сумою прибутку, що обкладається податком на дохід, а також суми пільг за податком на прибуток, згідно з податковим законодавством, що періодично змінюється.

Чистий прибуток - це прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, економічних санкцій та відрахувань до доброчинних фондів. [Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: Высшая школа, 1999г., c. 256]

Необхідно проаналізувати склад балансового прибутку, його структуру, динаміку та виконання плану за звітний рік. При вивченні динаміки прибутку слід враховувати інфляційні фактори зміни і суми.

Величина балансового, чистого та прибутку до оподаткування залежить від багатьох факторів. Крім того слід мати на увазі, що розмір прибутку в багато чому залежить і від облікової політики, що застосовується на даному підприємстві.

Нормативні акти, що діють на території України, допускають наступні методи регулювання прибутку суб'єктом господарювання:

· Зміна методу нарахування зносу МБЗ;

· Застосування різних методів оцінки нематеріальних активів та способів нарахування амортизації;

· Вибір метода оцінки використаних запасів;

· Зміна строків погашення витрат майбутніх періодів, скорочення яких веде до росту собівартості продукції звітного періоду;

· Зміна метода визначення прибутку від реалізації і т.д.

Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції і послуг. В процесі аналізу визначається динаміка, виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначаються фактори зміни його суми.

Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від 4-х факторів першого рівня підпорядкованості: обсяг реалізації продукції, її структура, собівартість та рівень середньо реалізаційних цін.

Обсяг реалізації продукції може здійснювати позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції приводить до пропорціонального збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації виникає зменшення суми прибутку.

Структура товарної продукції може здійснювати як позитивний так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться доля більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки при збільшенні питомої ваги низькорентабельних видів то загальна сума прибутку зменшується рентабельних видів то загальна сума прибутку зменшується.

Собівартість продукції і прибуток знаходяться в зворотно пропорційній залежності і зниження собівартості приводить до відповідного росту прибутку і навпаки.

Зміна рівня середньо реалізаційних цін і величина прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку відповідно зросте і навпаки.

Узагальнена інформація для аналізу фінансових результатів подана у формі 2 для річної і квартальної бухгалтерської звітності “Звіт про фінансові результати” [4], у формі 1 для річної і періодичної бухгалтерської звітності “Бухгалтерський баланс” [3], у формі 5 для річної і квартальної бухгалтерської звітності “Примітка до балансу”.

Значення аналізу показників рентабельності діяльності підприємства.

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів.

Рентабельність застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насам перед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

У багато номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групування. Насамперед усі вироби групуються за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції розраховують частину у % до загальної кількості виробів, а також їхню частку в обсязі реалізованої продукції.

Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

Дуже важливо здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності:

· Вироби з низькою рентабельністю;

· Вироби з середньою або нормальною рентабельністю;

· Вироби високорентабельні.

При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в загальному обсязі реалізації.

Також здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напрямку зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких:

· Рентабельність помітно зросла;

· Рентабельність суттєво не змінилась;

· Рентабельність знизилась.

Групування виробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості ня прибутковості виробництва. При цьому треба врахувати дію на рентабельність продукції таких чинників:

· Зміну ринкових цін на продукцію даного підприємства;

· Зміну податку на додану вартість;

· Зміну рівня собівартості виробу з усіма факторами, які впливають на неї.

Серед чинників, які впливають на собівартість продукції, треба звернути особливу увагу на час випуску продукції. Однією з причин зростання рентабельності або супровідним їй чинником може бути збільшення обсягів виробництва цієї продукції.

Показник рентабельності продукції в цілому по окремих видах продукції та асортиментно-структурних зрушень у реалізації продукції.

Рентабельність підприємства - найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційних фінансових результатів.[ Івахненко В.М., Горбатюк М.Т., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 1999г. c.123]

Отже показники рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності можливо об'єднати у декілька груп:

· Показники, що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

· Показники, що характеризують прибутковість продажів;

· Показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі показники можуть розраховуватись на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції та чистого прибутку.

Отже, рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства.

3.2 Планування формування, розподілу та використання прибутку підприємства

В умовах функціонування ринкової економіки прибуток виступає основною метою підприємницької діяльності, тому визначення суті прибутку та механізму вдосконалення його формування та використання є необхідною передумовою розвитку економіки країни. Зростання динамічності економічних відносин і глибинна трансформація їх внутрішньої природи, підвищення ролі інноваційного чинника у забезпеченні конкурентоспроможності та довгострокової результативності діяльності підприємства визначають необхідність переосмислення аналітичного інструментарію управління результативністю діяльності сучасного підприємства [Олексюк О.І., Дзюбенко Л.М. Прибутковість в управлінні результативністю діяльності сучасних компаній// Фінанси України. - 2006, № 12. - С. 101-111.].

Існують різні підходи економістів до трактування поняття 'прибуток підприємства'. В умовах розвитку ринкових відносин в економіці України визначення прибутку зазнає певних змін. Серед вітчизняних та закордонних учених існують певні суперечності щодо визначення поняття прибутку.

Прибуток у класичному розумінні - це різниця між ціною товару і витратами на виготовлення товару - його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Натомість, відповідно до Закону України 'Про оподаткування прибутку підприємств', прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних і нематеріальних активів. На наш погляд, таке визначення не характеризує повною мірою якість господарювання підприємства та не відображає суті прибутку.

У сучасних умовах серед вчених-економістів існують різні точки зору щодо поняття прибуток, однак при цьому значна частина вчених характеризує прибуток лише з кількісного боку.

Так, С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виторгу, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і є головним показником її результативності (ефективності) [Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с., с. 436].

На думку І.М. Бойчик, прибуток - це частина доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності [Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. пос. - К.: Атіка, 2004. - 480 с., с. 346].

Л.І. Шваб характеризує прибуток як узагальнюючий фінансовий показник діяльності підприємства, це та частина його виторгу, що залишаєтьсяпісля відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність під-приємства [Шваб Л.І. Економіка підприємства. - К.: Каравела, 2005. - 568 с.].

За визначенням А.А. Мазаракі, прибуток як економіч-ний показник - різниця між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманого виторгу та сумою витрат на виготовлення та реалізацію продукції [Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів.(Під ред. проф.Н.М. Ушакової). - К.: Хрещатик, 1999. - 800 с., с. 449].

Однак, перераховані вище трактування вітчизняних вчених характеризують поняття прибутку, насамперед, з кількісного боку, що є очевидним, проте при цьому не розкривається його економічна природа.

Російський економіст Д.С. Моляков під прибутком розуміє грошове втілення частини вартості додаткового продукту. А.М. Поддєрьогін визначає прибуток як частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Таким чином, наголошується на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти.

У публікаціях останніх років І.А. Бланк одним із перших в Україні використовує поняття співвідношення ризику і доходу у своєму визначенні прибутку. На думку вченого, прибуток - це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризикз дійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення підприємницької діяльності [Субботович Ю.Л. Прибуток у господарській діяльності підприємницьких структур// Фінанси України, 1999, № 12. - С. 39-47].

Актуальним, на наш погляд, є визначення С.В. Мочерного про те, що прибуток - перетворена похідна форми додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товарів і витратами капіталу на її виготовлення [Економічна енциклопедія: У трьох томах, т.2/ За ред. С.В. Мочерний та ін. - К.: Вид.центр 'Академія', 2002. - 952 с].

Адже незаперечним фактом є те, що кількісно прибуток відображається як різниця між ціною товару та витратами на його виготовлення, однаквчений, цілком доречно, зауважує, що прибуток відображає перетворену похідну форму до даткової вартості.

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або, принаймні, стабілізацію його на певному рівні [Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с].

Прибуток є головною метою та критерієм ефективної діяльності сучасногоп ідприємства, безпосередньо впливає на його фінансовий стан тає захисним механізмом від банкрутства, а також - основним джерелом забезпечення фінансування внутрішніх потреб та подальшого його розвитку.

В умовахрозвитку ринкової економіки України прибуток є основним спонукальниммотивомздійсненнябудь-якоїпідприємницькоїдіяльності, оскільки він забезпечує зростання добробуту власників та працівників підприємства через дохід на вкладений капітал.

Необхідною умовою вдосконалення механізму формування та використання прибутку підприємства є розрахунок потреби прибутку. Економічне обґрунтування розрахунку потреби прибутку проводиться на основі детального планування окремих напрямків використання коштів для досягнення стратегічних цілей діяльності підприємства, а також він повинен бути підкріплений реальними можливостями підприємства щодо отримання необхідної суми прибутку.

Для вдосконалення формування прибутку підприємства та економічного обґрунтування його потреби пропоную здійснювати планування розподілу прибутку в такому порядку:

· визначення потреби у прибутку за напрямками його використання.

· формування цільової структури розподілу прибутку.

· визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямками використання.

· балансування потреби у прибутку за напрямками його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Розрахунок потреби у прибутку підприємства за напрямками його використання необхідно здійснювати за окремими елементами його складових:

· фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);

· фінансування приросту власних обігових коштів (авансування власногообігового капіталу);

· фінансовий резерв (фонд ризику чи фонд регулювання цін);

· погашення довгострокових і середньострокових кредитів банку;

· погашення інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплата процентів з них;

· здійснення соціального розвитку і заохочення трудового колективу;

· виплата дивідендів власникам підприємства;

· придбання кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств;

· фінансування діяльності об'єднань, асоціацій, концернів та інших горизонтальних структур, членом яких є підприємство;

· сплата податків та інших обов'язкових платежів і внесків передбачених законодавством.

Важливим напрямком стратегічного планування діяльності є врахування усіх чинників та аспектів подальшого розвитку підприємства для повного і обґрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості.

Під час розподілу прибутку необхідно встановити обґрунтовані пріоритети розподілу з врахуванням обмеженості ресурсів та визначити конкретні цілі для досягнення яких будуть мобілізуватися ресурси підприємства.

Стратегічними завданнями управління підприємства з врахуванням яких необхідно проводити розподіл прибутку, є:

· забезпечення ефективності діяльності ключових напрямків діяльності;

· забезпечення додаткового розвитку і отримання максимальної вартості підприємства;

· забезпечення стабільної прибутковості діяльності;

· створення нових і розвиток існуючих напрямків діяльності для забезпечення подальшого розвитку;

· виконання реальних можливостей і концентрації потужностей, з метою створення потенціалу розвитку;

· розвиток підприємства шляхом ефективного використання капіталу;

· створення реальних гарантій для подальшого розвитку;

· створення стійкого потенціалу розвиткуза різних сценаріів змін.

В умовах функціонування ринкової економіки України механізм розподілу прибутку має велике значення, адже у ньому відображається ефективність господарської діяльності, від нього залежить дієвість господарської самостійності й самофінансування підприємств. Від удосконалення форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємствта окремих працівників у постійному підвищенні ефективності діяльності та покращенні кінцевих фінансових результатів.

Таким чином, на нашу думку, основними шляхами покращення цільової структури використання прибутку підприємства є:

· визначення пріоритетного напрямку використання прибутку - капіталізації коштів, що спричинить до подальшого розвитку підприємства та покращення фінансових результатів від діяльності підприємства;

· оптимізація розміру коштів, спрямованих на фонд споживання, зокрема грошових коштів, спрямованих на матеріальне заохочення працівників, що сприятиме підвищенню продуктивності праціі, як наслідок, - розміру прибутку у майбутні періоди, а також соціального розвитку підприємства;

· розрахунок оптимального розміру резервного фонду та скерування коштів на забезпечення його збільшення;

· оптимізація коштів, що спрямовуються в інші цільові фонди та на інші цілі;

· забезпечення умов діяльності підприємства за яких прибуток, який підлягає розподілу підприємства, не буде використовуватися для сплати підприємством штрафних санкцій;

· складання детального плану використання та розподілу прибутку підприємства з визначеними датами та конкретним кошторисом;

· проведення чіткого контролю за виконанням поставлених завдань у плані використання та розподілу прибутку;

· проведення економічної роботи щодо аналізу динаміки та чинників отриманих прибутків у базовому періоді, виявлення резервів, що сприятимуть максимізації прибутку, а також планування формування, розподілу та використання прибутку на наступні періоди.

Отже, з метою підвищення результативності діяльності підприємства та його стратегічного розвитку у перспективі, виникає потреба у розробці стратегії управлінняп ідприємством спрямованої на вдосконалення механізму формування та використання прибутку. Для максимізації прибутку підприємства необхідно, насамперед, виконати комплекс завдань щодо забезпеченняз ростання обсягів діяльності, ефективного управління витратами, підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази, оптимізації складу та структури обігових коштів, підвищення продуктивності праці та системи управління підприємства. Розподіл прибутку підприємства необхідно здійснювати відповідно до спеціально розробленої політики, формування якої є складною економічною задачею. Ця політика повинна відображати основні вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової ціни, формувати необхідні обсяги інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників та працівників. При цьому у процесі формування політики розподілу прибутку необхідно враховувати дві протилежні мотивації власників підприємства - отримання високих поточних доходів або значне збільшення їх розмірів у перспективному періоді.

Основна мета управління прибутком підприємства -- забезпечення зростання його суми і рівня, а також ефективний цього розподіл за напрямками економічного розвитку. Згідно з визначеною метою об'єктом управління виступають як формування прибутку підприємства, так і його розподіл.

Ефективність формування прибутку характеризується як загальною його сумою, так і рівнем, який визначається системою коефіцієнтів рентабельності. У системі планів, пов'язаних із виробничою діяльністю підприємств, головне місце посідає планування прибутку. Це планування визначає необхідний обсяг операційної діяльності підприємства, забезпечує стратегічний його розвиток необхідними фінансовими ресурсами, формує фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними фондами. Об'єктом планування є елементи балансового прибутку. При цьому особливе значення має планування прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг.

Обираючи той чи інший тип дивідендної політики в сучасних умовах, підприємства має врахувати такі основні фактори:

1. Рівень прибутковості господарської діяльності.

2. Вимоги економічного зростання.

3. Можливості прискорення або гальмування реальних інвестиційних проектів, що реалізуються.

4. Вартість залучення додаткового капіталу на фінансовому рику.

5. Можливості залучення додаткових фінансових ресурсів із альтернативних внутрішніх джерел.

6. Стадія життєвого циклу підприємства.

7. Рівень ліквідності активів підприємства.

3.3 Шляхи зростання прибутку підприємства та ефективність його використання

Прибуток виступає як суспільно значиму категорію, особистий мотиватор, що спонукає підприємців до збільшення обсягів товарів та їхніх видів з метою задоволення зростаючих потреб суспільства. Прибуток - одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів тощо, саме тому формування та напрями використання прибутку в наш час є дуже актуальною темою.

Дана проблема досліджувалась ще в давні часи представникам класичної школи, зокрема це роботи: А. Сміта, Д. Рікарда, Дж. Ст. Міля, які відображають економічні умови того часу та мають відповідний ідеологічний відтінок. Значний внесок у розв'язання проблеми формування та напрями використання прибутку в системі забезпечення діяльності підприємницьких структур внесли українські економісти С.Ф. Покропивний, М. Я. Коробов, В. І. Баранов, О. С. Філіпченко, І. В. Зятковський, С. В. Мочерний, В. І. Іваненко, С. М. Онисько та інші

Основною задачею є дослідження сутності прибутку та особливості його формування й напрямів використання, виявлення факторів, які впливають на отримання максимального доходу, розробка методичних й організаційних методів вдосконалення планування і прогнозування прибутку на підприємстві.

Пропонується така модель підвищення прибутку підприємства, яка складається з наступних елементів:

1. Планування. Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку діяльності, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

2. Якість продукції (товарів, робіт, послуг). Величина прибутку в основному залежить від попиту.

3. Резерви зростання. Постійний пошук невикористаних можливостей збільшення прибутку, що забезпечуватиме його зростання.

4. Ділова репутація. Одержувати додатковий прибуток і підвищити рентабельність підприємству дозволяє висока ділова репутація. Вчасне розрахування з постачальниками, якість та швидкість наданих товарів і послуг, прийнятна ціна - основні її показники.

Науковою новизною дослідження є удосконалення моделі до пріоритетних напрямків фінансової діяльності підприємства, що дозволяє підвищити його прибутковість та рентабельність.

В роботі показано, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства і виступає як кінцевий фінансовий результат діяльності господарюючих суб'єктів.

Глибокі перетворення, що відбуваються в економіці, сприяють максимальній мобілізації внутрішніх резервів. Для ефективного функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин найбільше значення має виявлення резервів збільшення об'єму продукції, зниження собівартості, росту прибутку.

Одним із резервів росту прибутку підприємства є збільшення об'єму реалізації товарної продукції. Між прибутком та об'ємом реалізації існує пряма залежність, тобто чим більше продукції реалізується, при інших рівних умовах, тим більшою є сума прибутку, і навпаки, невиконання плану по реалізації зменшує прибуток. Таким чином, різноманітність продукції, що реалізовується ПАОП «Зоря» має значний вплив на збільшення реалізованої продукції фірми.

Збільшення прибутку в результаті виробничої діяльності дає можливість підприємству заробити кошти на виробничий і соціальний розвиток, матеріальне заохочення, до того ж це стає функцією самого підприємства. В той же час ріст прибутку на підприємстві означає й збільшення відрахувань в державний бюджет.[ Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. і наук. ред проф. А.М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999. - 384 с,302-307].

Багато підприємств проводять розробку та реалізацію наково-технічних нововведень і отримують на них ліцензії. В умовах розвитку ринкових відносин, а разом з ними і конкуренції, підприємства намагаються не займатися їх продажем. Однак відмова від надання ліцензій на виробництво продукції іншим підприємствам не завжди є правильним кроком. Вона позбавляє підприємства, що здійснили нововведення крупних доходів від продажи ліцензій. В умовах жорстокої конкуренції виробники можуть проводити власні дослідження і розробки в такому обсязі , який є необхідним для здійснення покращення властивостей продукції, і зробити її більш конкурентоспроможною. В результаті обсяг реалізації продукції підприємства-власника ліцензії може знизитись чи підвищитись в залежності від попиту на продукцію і відповідно зменшиться або збільшиться прибуток.

Певну роль в процесі реалізації продукції відіграє правильна організація оплати праці робітників відділів збуту промислових підприємств.

Важливу роль в організації збутової програми відведена маркетингу. Практика торгівлі показала, що багато видів нових виробів не знаходять свого покупця на ринку без вправної організації маркетингу. Тому в цих умовах господарювання слід більше уваги приділяти маркетингу. Так, наприклад, для ПАОП «Зоря» велике значення при здійсненні торгівельної діяльності надавалось розташуванню фірми, від якого залежало отримання фірмою прибутку.

Для збільшення обсягу отримуваного прибутку велике значення має збереження наявних довготривалих господарських зв'язків. Їх зруйнування погано позначається на виробництві, матеріально-технічному постачанні.

Для росту обсягу прибутку від реалізації необхідно регулярно проводити інвентаризацію запасів і обладнання з метою виявлення надлишків. Ці надлишки необхідно продавати за ринковими цінами.

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприєство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.

Зниження собівартості продукції - необхідна умова стабілізації цін, економічного процвітання будь-якого підприємства, джерело накопичень для прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, підвищення добробуту населення.

Ефективне використання матеріальних ресурсів в значній мірі залежить від роботи відділу постачання. Однією з важливих задач органів постачання промисливих підприємств (об'єднань) є контроль за станом запасів і за управлінням ними.

Робота служби постачання повинна сприяти економічному і раціональному використанню матеріальних ресурсів при плануванні матеріально-технічного постачання, в процесі операційної роботи по виконанню розроблених планів постачання, а також при прямому використанні матеріальних ресурсів.

Потребують вдосконалення й нормативи. Так, нормативи використання материальних ресурсів та виробітку продукції не всюди достатньо технічно обгрунтовані, тому вони не завжди можуть служити достовірною базою для встановлення дійсно прогресивних норм витрат. Технічно обгрунтовані норми й нормативи, їх своєчасний перегляд, з одного боку, впливають на оплату праці, а, з іншої - на формування ціни, тому що виявлення резервів призводить до зниження суспільно-необхідних витрат робітників.

Одним з резервів збільшення прибутку промислових підприємств є більш повне використання вторинних ресурсів та попутних продуктів. Доля вторинної сировини в загальному обсязі материальних ресурсів, використовуваних у господарстві країни, значно зростає.

Резервом збільшення прибутку суб єктів господарювання є ліквідація невиробничих виплат по заробітній платі , по оплаті цілоденних простоїв і часів внутрізмінного простою, доплат за працю в додатковий час, ліквідація невиробничих витрат і втрат у складі витрат на обслуговування підрозділів виробництва і управління.

Значний вплив на збільшення прибутку має оновлення основних фондів. Технічне перезброєння виробництва покращує економічні показники роботи підприємств. Однак введення нових підприємств і об'єктів у багатьох випадках викликає підвищення собівартості продукції. Однією з причин такого стану є подорожчення одиниці потужностей, що вводяться. Вартість основних фондів, а відповідно й вартість амортизації залежить від затраченних коштів на проектування будівельних об єктів, від його якості, тривалості і вартості будівництва, а також вартості обладнання і строків опанування проектних потужностей.

Збільшення прибутку є одним з напрямків підвищення продуктивності праці, економії трудових витрат на виробництво. Значний вплив на підвищення продуктивності праці і, відповідно ріст прибутку, має скорочення застосування ручної праці, подальше впровадження механізації і автоматизації виробничих процесів. Розрахунки спеціалістів показують, що при механізації робіт продуктивність праці збільшується у 1,5-2 рази.

Основою збільшення прибутку є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Саме науково-технічний прогрес та його ресурсозберігаючий характер забеспечують різкий поворот до інтенсифікації.

Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення якості виробляємої продукції і ліквідація втрат від браку. Проблема якості продукції в ряді галузей промисловості пов'язана із підвищенням надійності і тривалості використання виробів. Багато підприємств випускають продукцію з гарантією. Практика показує, що деякі підприємства забезпечують гарантований строк служби виробів за рахунок оплати витрат по передчасному ремонту бракованої продукції, реалізованої споживачу в майстернях гарантійного ремонту. Це призводить до зниження якості продукції і збільшенню її собівартості, так як в плановій собівартості вже передбачені витрати на гарантійний ремонт, що наносить як моральний, так і матеріальний збиток і покупцю і виробнику.

Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення цін.

Ціни відображають кон'юнктуру ринку, протиставляючи виробника споживачу товару, і навпаки.

Для збільшення обсягу отримуваного прибутку промисловим підприємствам необхідно застосовувати правильну тактику в області встановлення цін. При встановленні ціни товару слід використовувати спеціальну методику розрахунку вихідної ціни.

У цінах повинні відображатись суспільно-необхідні витрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживчі властивості, якість, платоспроможний попит.

Від правильності розрахунку ціни багато в чому залежить обсяг отримуваного прибутку, ліквідність і платоспроможність підприємства, його фінансовий стан.

Промислові підприємства можуть підвищити прибуток, використавши послуги банків по факторинговому обслуговуванню. Факторингове обслуговування спрямоване на ліквідацію несвоєчасних платежів клієнтів.

Правильний розрахунок резервів росту прибутку є необхідним для його планування на майбутній період. Знаючи перспективну суму прибутку підприємства можна правильно спрогнозувати інвестиційну політику, а також витрати на соціально-культурні заходи та матеріальні заохочення працівників.

Досвід роботи промислових підприємств в сучасних умовах господарювання підтверджує велике значення повного виявлення в ході фінансового планування внутрігосподарських резервів росту грошових накопичень. Виявлення резервів росту впливає на вдосконалення комерційного розрахунку, розвиток ринкових відносин, сприяє ліквідації кризових явищ в економіці. [Економіка підприємств. Підручник/ За ред. К. Ф. Полякова. - К.: Епіцентр, 2001, 301 с., 85-119].

Ефективне управління прибутком.

За спеціально розробленою політикою торговельне підприємство здійснює розробку однієї з найважчих задач - це управління прибутком.

Ця політика покликана відображати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його вартості на ринку, формувати необхідний обсяг фінансових ресурсів, задовільняти матеріальні інтереси власників і персоналу. В процесі управління формуванням прибутку вирішуються дві основні задачі:

· підвищення загального розміру прибутку в процесі його формування;

· ефективний розподіл отриманого прибутку за окремими напрямками його використання.

Серед цих задач найвагомішою є перша, тому що від її вирішення залежать форми та пропорції розподілу прибутку на торговельному підприємстві.

Механізм управління формуванням прибутку від реалізації товарів (робіт,послуг) будується на тісному взаємозв'язку цього показника з показниками обсягу товарооборота, доходов і витрат обігу торговельного підприємства.

Система цього взаємозв'язку дозволяє виявити роль окремих факторів, які впливають на формування прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) та забезпечити ефективне управління цим процесом.

Стратегія управління підприємством пов'язана з визначенням головної мети його функціонування. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і, відповідно, одержання певної маси чистого прибутку.

Маса прибутку підприємства залежить від величини доходів, що одержує підприємство та від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.

Етапи обґрунтування стратегій управління прибутком підприємства.

На першому етапі визначають цільову суму прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життевого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. При цьому величина прибутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точки рівноваги, яка відповідає одержанню максимального прибутку. Як відомо, кожна одиниця товарообороту додає певну величину до доходу і витрат торговельного підприємства. Цей приріст отримав назви: граничні доходи і граничні витрати.

Подальше збільшення обсягів реалізації економічно невигідне підприємству, тому що не буде забезпечувати подальше зростання прибутку.На другому етапі обгрунтування стратегій визначають обсяг товарообороту, який забезпечує одержання цільової суми прибутку. Для цього розраховують необхідний обсяг товарообороту, який відповідає попиту на товари і ресурсозабезпеченості обороту (можливий обсяг закупки товарів, потужність торговельного підприємства і її визначення, чисельність робітників і продуктивність їх праці ).

Розробка асортиментної політики підприємства (третій етап) має бути спрямована на оптимальну товарно-групову структуру відповідно до структури попиту населення.

Обґрунтування цінової політики (четвертий етап) має бути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізацій товарів, при яких досягається оптимальний обсяг товарообороту, а як наслідок - максимальний прибуток.

Формування ресурсної політики підприємства, яка здійснюється в ході п'ятого етапу обґрунтування стратегій управління прибутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу виробництва із найменшими затратами.

Шостий та сьомий етапи розробки стратегій пов'язані з розв'занням завдань управління валовим доходом та поточними витратами торговельного підприємства. Результатом розробки стратегії є визначення можливого (реального) обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівняння яких дозволить оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.

На восьмому етапі можливий обсяг отримання прибутку необхідно порівняти з його цільовим розміром. Якщо відповідність досягнута, тобто можливий прибуток більше або дорівнює цільовому прибутку, стратегічний план приймається до виконання (дев'ятий етап), здійснюються заходи контролю за ходом його реалізації.

Якщо відповідність не досягається, необхідно виявити можливі резерви збільшення прибутку за рахунок раціонального використання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж варто відкоригувати (зменшити) цільову суму прибутку.[ Черевко Г.В., Горбонос Ф.В., Іваницька Г.Б., Павленчик Н.Ф. Економіка підприємств: Навчальний посібник / За заг. ред. Г.В. Черевко. - Львів: Апріорі; 2004 - 384 с., 123-127].

Література

1. Аналіз господарської діяльності. / Під ред. Бєлобородової В.А. - К.: Либідь, 1999. - 420с.

2. Балтакса П.М., Кливец П.Г. Слагаемые эффективности: Из опыта промышленного предприятия. -М.: Экономика, 1988. -92с.

3. Белобтецький И.А. Прибуток підприємства. // Фінанси України. -1999 №3, с.40 - 47.

4. Богатин Ю.В. Экономическая оценка качества и эффективности работы предприятия. -М.: изд. стандартов, 1991. -214с.

5. Вонебникова Н.В., Пяков М. Л. Учет финансовых результатов по оплате. // Бух. учет в Украине , 1998, №1, с.17-21

6. Горбачева Л.А. Анализ прибыли и рентабельности. -М.: Экономика, 1998. -95с.

7. Зудилин А.П. Анализ хозяйственной деятельности развитых стран. -Екатеринбург: «Каменный пояс», 1992.-224с.

8. Кіперман Г.Я., Белялов А.З. Оподаткування підприємств і громадян (Практичне керівництво: Рекомендації і приклади розрахунків). -К.: 'Айтолан', 1992. -180с.

9. Курс экономического анализа. / Под ред. Бокамова Н.И., Шеремета А.Д.. - М.: Финансы и статистика, 1994. -412с.

10. Логінов У, Новицький Н. Удосконалювання фінансової податкової системи. // Економіст, 1998, №2. с. 17-24.

11. Лопатина И.М., Золкина З.К. Основы анализа финансового состояния предприятия: Учебное пособие. -Ярославль: ЯГУ, 1993. -66 с.

12. Маевский В.. Вяткин В.Н, Хриптон Дж., Казак А.Ю. Принятие финансовых решений: задачи, ситуации. // Вопросы экономики, 1998, №12, с.152.

13. Мазуров И.И., Астапенко З.Н., Брылева М.Д. Лекции по анализу хозяйственной деятельности предприятий. -СПб.: Изд. СПбУЭФ, 1999 -72с.

14. Методы экономического анализа. // Под ред. 17. Бариленко В.И. и др. -Саратов: Изд. Сарат. универ., 2005. -200с.

15. Мухин С.А. Прибыль в новых условиях хозяйствования. -М.: Финансы и статистика, 2006. -144с.

16. Палій В.Ф. Нова бухгалтерська звітність. -К.: Контролінг, 2005. -524с.

17. Парасочка В.Т., Дубовенко Л.А., Медведева О.В. Самоокупаемость и самофинансирование (Методика анализа). -М.: Финансы и статистика, 1989. -144с.

18. Пошуків В. Фінансові проблеми стабілізації української економіки. // Економіка України, 2007, №1. с.7-10

19. Рєзников Л. Фінансовий стан і фінансова політика виробничих підприємств. // Економіка України, 2007, №7., с.11-14

20. Рыночная экономика : Словарь. / Под ред. Кипермана Г.Я. -М.: Республика, 2003. -524 с.

21. Рязанова В., Широкорад Л. Общественные основы микроэкономики, переходная экономика: Учебное пособие., С-П.: Ант., 2004. - 421с.

22. Сотникова Л.В. О формировании финансовых результатов. // Бух. учет, в Украине 2007,№1

23. Учет финансовых результатов. // Налоги и бухгалтерський учет, 2005,№1

24. Ушакова Н.М.,Кукурудза Л.О. Управління прибутком торговельного підприємства. - К.:КТЕІ, 1993.-50 с.

25. Цыгичко А.Н. Новый механизм формирования эффективности. -М.: Экономика, 2004. -191с.

26. Чечета А.І. Інформація про фінансові результати і її аналіз // Фінанси України, 2007, №5, с. 32-34.

27. Шеремет А.Д. Комплексный экономический анализ деятельности предприятий. -М.: Экономика, 2000. -210с.

28. Ширягіна О.Є. Значення прибутку у фінансово-господарській діяльності підприємств // Вісник Технологічного університету Поділля. Частина 2, том 1: Економічні науки. - Хмельницький, 2004. - С.152-155 . - 0,27 друк. арк.

29. Ширягіна О.Є. Методика аналізу фінансових результатів підприємства // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. №5(36). - К., 2004. - С. 60-64. - 0,38 друк.арк.

30. Ширягіна О.Є. Удосконалення методики прогнозування прибутку підприємств // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. №6(37). - К., 2004. - С. 12-16. - 0,25 друк. арк.

31. Ширягіна О.Є. Прибуток підприємства: теоретичні та методологічні аспекти //Наукові записки: Серія “Економіка”. Вип.№3. Збірник наукових праць. - Острог: Вид-во “Острозька Академія”, 2002. - С. 170-182. - 0,71 друк. арк.

32. Ширягіна О.Є. Ефективність методик прогнозування прибутку підприємств // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004”. Том 67. Економіка підприємства. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С.85-87. - 0,11 друк.арк.

33. Антонюк Р.Р. Проблемні аспекти управління прибутком сільськогосподарських підприємств / Антонюк Р.Р., Березівський П.С. // Економічний простір. - 2009. - № 21. - С. 312-320.

34. Баранцева С.М. Стратегічне управління прибутком торговельного підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / С.М. Баранцева- Донецьк, 2007. - 22 с.

35. Верхоглядова Н.І. Зміст та значення прибутку як головної рушійної сили ринкової економіки / Верхоглядова Н.І., Ільїна С.Б., Шило В.П. // Економічний простір. - 2008. - № 18. - С. 237-245.

36. Дзюбенко Л.М. Організаційно-економічне забезпечення прибутковості підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / Л.М. Дзюбенко. - К., 2007. - 22 с.

37. Офіційний web-сайт Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.ukrstat.gov.ua.

38. Ткаченко Є.Ю. Управління формуванням прибутку в процесі господарської діяльності підприємств машинобудування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.06.01 / Є.Ю. Ткачекно. - Запоріжжя, 2006. - 22 с.

39. Федорова О.В. Збалансованість як метод управління прибутковістю підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / О.В. Федорова. - К., 2007. - 22 с.

40. Хістієва О.В. Якість прибутку та його вплив на сталий розвиток торговельного підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.05 / О.В. Хістієва - Донецьк, 2006. - 21 с.

41. Хмелевський О.В. Механізм управління прибутковістю промислового підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / О.В. Хмелевський.- Хмельницький, 2008. - 22 с.

42. Господарський кодекс України від 07.02.91р.// www.nau.kiev.ua

43. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.97. №283/97 - ВР зі змінами та доповненнями.// www.nau.kiev.ua

44. Аналіз господарської діяльності / Укл. Барабаш Н.-Київ:КНЕУ,2002 . - 252с.

45. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник / к.е.н., доц. Л.В. Руденко; доц. В.О. Подольська; О.В. Яріш. -Ірпінь: НМЦ Укоопсовіта, 2000. - 422 с.

46. Афанасьєв М.В., Плоха О.Б Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. -- Х. : ВД 'Інжек', 2007. -- 320с.

47. Білоус О.С., Вовк В.М., Федорович Р.В. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів підприємства: методичний аспект: Монографія. -Тернопіль: Астон, 2005 .-224 с.

48. Блонська В. І. Прибуток підприємства та чинники, які впливають на його розвиток // Науковий вісник. -- Львів, 2006. -- С.272-274.

49. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник .-2-ге вид.-Київ: Знання, 2005 .- 456 с.

50. Костенко Т.Д., Герасимов А.А., Рижиков В.С.. Добикіна О.К., Касьянюк С.В. Економічна діагностика:Практикум .- Київ: ЦУЛ, 2007 . - 186 с.

51. Кузык Б.Н.,Кушлин В.И., Яковец Ю.В. Прогнозирование и стратегическое планирование социально - экономического развития: Учебник .- Москва: Экономика, 2006 .-427 с.

52. Лучко М.Р., Десятнюк О.М. Контролінг: теоретичні основи організації. -Тернопіль: Тер Аудит, 2000 .-106 с.

53. Лучко М.Р., Зорій Н.М., Мельник Н.Г. Економічний аналіз .-Тернопіль: ТАНГ, 2004. -111 с.

54. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. - Київ: Вища школа, 2003 .- 278 с.

55. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник / 2-ге вид. - Київ: ЦУЛ, 2005.- 472 с.

56. Павлишенко М. М. Прибуток: його суть і механізм формування в умовах ринкової економіки // Наук. вісн. -- Львів, 2005. -- Вип.15.5. -- С.321-331.

57. Поддерьогін А.М., Білик М.Д., Буряк Л.Д., Булгакова С.О., Куліш А.П. Фінанси підприємств:Підручник/Під ред. А.М.Поддерьогіна.-Київ: КНЕУ, 2005. - 546 с.

58. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання: Підручник .-Тернопіль: Економічна думка,2004 .

59. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства.:Навчальний посібник .-2-ге вид., виправлене і доповнене.- Київ: Знання, 2005.- 662 с.

60. Стрішенець О. Розподіл і використання прибутку // Формування економічних відносин в умовах ринку. -- Тернопіль, 1998. -- Вип.2. -- С.262-264.

61. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз:Навчальний посібник .-4-тє вид. доп. перер.-Львів: Новий Світ-2000,2006 .-344 с.

62. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч.-метод.посіб. для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. Терещенка О.О .-Київ: КНЕУ,2006 .-312 с.

63. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / За ред. Г.Г. Кірейцев. - 2-ге вид., перероб. та доп. К.: ЦУЛ, - 2002. - 268 с.

64. Цигилик І.І. Контролінг: Навчальний посібник .- Київ: ЦУЛ, 2004 .- 74 с.

65. Шило В.П., Верхоглядова С.Б., Темченко А.Г., Брадул О.М. Аналіз фінансового стану виробничої та комерційної діяльності підприємства: Навч. підручник .-Київ: Кондор, 2005 .-240 с.

66. Шепітко Г.Ф. Контролінг: посібник для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання .- Київ: В-во Євр. ун-ту, 2004 .-136 с.