Лікувально-профілактичні заходи при гіповітамінозі А

/

/

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Лікувально-профілактичні заходи при гіповітамінозі А»

Зміст

гіповітаміноз клінічний тварина вітамін

Вступ

1. Будова, номенклатура та властивості вітаміну А.

2. Синтез вітаміну А в організмі тварин.

3. Всмоктуванн і транспорт вітаміну А у травному каналі.

4. Вміст вітаміну А в органах і тканинах.

5. Роль вітаміну А: - в обміні речовин, забезпеченість та недостатність.

6. Етіопатогенез А-гіповітамінозу.

7. Клінічні симптоми, патолого-морфологічні зміни та діагностика гіповітамінозу А.

8. Лікувально-профіллактичні заходи при гіповітамінозі А.

Список використаної літератури

Вступ

Однією з важливих проблем сучасної ветеринарної науки і практики в галузі тваринництва є одержання здорового приплоду, збереження його в період вирощування, лікування молодняку та профілактики захворювань.

Гіповітамінози молодняку сільськогосподарських тварин мають широке розповсюдження і в структурі захворюваності посідають наступне місце після шлунково-кишкових та респіраторних захворювань і завдають великих збитків тваринництву.

Нестача та низька якість кормів, недотримання структури раціонів спричиняють глибокі порушення усіх видів речовин, зокрема А-вітамінного. Характерною особливістю А-гіповітамінозу, є те, що захворювання має приховану стадію перебігу. Діагноз хвороби в цій стадії можна поставити лише спеціальними, зокрема лабораторними методами дослідження.

Методи діагностики і профілактики А-гіповітамінозу корів і телят вивчені і висвітлені в деяких роботах. Проте до сьогодні залишається не з'ясованими ряд питань щодо ефективності різних доз вітамінних препаратів і ефективність їх в залежності від форми розчину та лікування тварин з урахуванням імунобіологічного та антиоксидантного статусу їх організму.

Проблема підвищення адаптивності організму і регуляції гомеостазу залишається однією з головних в сучасній біології. Інтенсивність вільнорадикальних процесів в організмі і вплив на них різних факторів свідчить про те, що їх роль знаходить найбільший прояв у тих біологічних системах, де швидкість метаболізму найбільш висока.

Метаболічні порушення значною мірою впливають на перебіг фізіологічних процесів, а стан антиоксидантної системи виступає в ролі одного з найбільш інтегральних критеріїв в обміну речовин.

У зв'язку з цим, розкриття сутності функціональних змін в організмі та пошук засобів впливу на клітинний гомеостаз є важливою проблемою.

Основним шляхом попередження порушень єпрофілактика гіповітамінозів з забезпеченням високої активності системи антиоксидантного захисту організму.

Внаслідок порушень метаболізму при гіповітамінозі А підвищується рівень продуктів перекисного окислення ліпідів у тканинах, тому пошук шляхів підтримки високого рівня антиоксидантного захисту організму є актуальним. Контроль за обміном речовин та антиоксидантним статусом організму тварин дозволить своєчасно профілактувати порушення обміну речовин, попереджати розвиток багатьох патологічних процесів, в тому числі і А-гіповітамінозу, а також підвищувати терапевтичну та профілактичну ефективність лікувально-профілактичних заходів і резистентність організму.

Методи діагностики і профілактики А-гіповітамінозу в корів та телят ґрунтовно вивчені і висвітлені в літературі. Проте сьогодні залишилися не з'ясованими ряд питань щодо ефективності різних доз і методів застосування різних форм вітамінних препаратів. Окрім того розвиток поліморбідності внутрішньої патології у тварин зумовлює необхідність застосування комплексних вітамінно-мінеральних препаратів, які мають різновекторну дію.

1. Будова, номенклатура та властивості вітаміну А

Жиророзчинний вітамін А, який має також назву ретинол і аксерофтол, відкритий у неомилювальній фракції жирів у 1912 році. Його назва введена в 1912 році, а структура встановлена П. Карером у 1931 році. Повний синтез кристалічного ретинолу був проведений в 1947 році. Уданий час вітамін А, який застосовується в медичній і ветеринарній практиці, одержують шляхом хімічного синтезу.

Головною природною формою вітаміну А є ретинол. Згідно з новою номенклатурою, загальне поняття вітамін А використовується для визначення всіх похідних в-іонона, крім каротиноїдів, що проявляють біологічну активність ретинолу. В останні роки для визначення всіх сполук вітаміну А, в тому числі його натуральних форм та синтетичних аналогів, застосовують термін ретиноїди. Об'єднана комісія з біохімічної номенклатури Міжнародного об'єднання чистої та прикладної хімії при Міжнародному союзі біохімії в 1982 році визначила ретиноїди як клас речовин, що складається з 4 ізопренощних одиниць. Всі ретинощи походять з одної моноциклічної сполуки, що містить 5 подвійних зв'язків -- чотири в боковому ланцюгу і один в Ь-іоновому кільці -- та містять кінцеву специфічну функціональну групу в кінці бокового ланцюга. Відповідно до структури всі ретиноїди поділяться на 4 групи: 1) ретинол і його ізомери; 2) ретиналь і його ізомери; 3) ефіри ретинолу; 4) ретиноєва кислота та її ізомери.

Ретинол і його похідні утворюються в організмі людини і тварин у результаті розщеплення каротиноїдів, що містять в-іононове кільце. У рослинах він відсутній, у них містяться лише попередники вітаміну А -- каротиноїди, з яких найбільшу активність проявляє в-каротин.

Основною формою вітаміну А в організмі тварин є ретинол 1 або вітамін A_t -- С₂₀Н₂₉ОН, молекулярною масою 284,4, який в основному депонується у печінці ссавців. Він являє собою жовтуваті кристали з температурою плавлення 63--64 °С, температура кипіння 120--126 °С, розчиняється в жирах і органічних розчинниках, не розчиняється у воді. У розчині хлороформу має максимум поглинання при 328 нм. З трихлороцтовою сурмою швидко дає характерне блакитне забарвлення, яке швидко зникає, з максимумом поглинання при 351нм. Вітамін А, чутливий до атмосферного кисню та інших окиснювачів (кобальт, мідь), він руйнується під дією світла.

За хімічною структурою вітамін А є ненасиченим циклічним спиртом, що складається з ліпофільного в-іононового кільця і ненасиченого бокового ізопреноїдного ланцюга, який складається з двох залишків метилбутадієну, і закінчується спиртовою групою. Це повністю транс-ретинол, в якому ненасичені зв'язки знаходяться в транс-формі.

При усуненні однієї метальної групи в боковому ланцюгу отримують майже повністю А-вітамін неактивне похідне. Неактивними є і похідні, що утворюються після усунення метальних груп з в-іононового ядра. Пролонгація вуглецевого ланцюга на 1 метильну групу майже повністю інактивує вітамін А. Завдяки наявності 5-ти кон'югованих подвійних зв'язків у молекулі ретинолу він може утворювати ізомерні форми. Відомо 5 ізомерних форм ретинолу: 9-цис-ретинол, 11-цис-ретинол, 13-цис ретинол, 9--13 цис-ретинол, 11--13-цис-ретинол, біологічна активність яких становить відповідно, 21, 24, 75, 24 і 15% від біологічної активності повного транс-ретинолу [62]. Ізомерізація вітаміну А відбувається в печінці, нирках, стінці кишечника при дії ізомераз, вона зсунута в бік утворення повністю транс-ізомеру. Відомо, що в процесі фоторецепції відбувається перетворення транс-ретиналю в ії цис-форму. Ця реакція ізомеризації є ключовою в забезпеченні функції зору. На даний час біологічні властивості і функції цис-ізомерів вітаміну А вивчені недостатньо.

Вітамін A₂ має додатковий подвійний зв'язок між С-3 і С-4 атомами вуглецю в інононовому кільці. Іншою формою вітаміну А₂ є ретиналь, у якого кінцева спиртова група (СН₂ОН) змінюється на альдегідну групу (СНО). Ретиналь утворюється в процесі метаболізму ретинолу. При відновленні ретиналю утворюється вітамін А-спирт, за оберненою на реакцію ретиналь-ретинол, яка зсунута в бік утворення ретинолу. При окисненні ретиналю утворюється ретиноєва кислота, яка містить кінцеву карбоксильну групу (СООН), за незворотною біохімічною реакцією ретиналь ретиноєва кислота, яка каталізується ретиналь-оксидазою. Ретиноєва кислота може виконувати всі функції ретинолу, крім репродуктивної і зорової.

За допомогою спектроскопії та інших фізико-хімічних методів у тканинах тварин виявлені 11 -цис і 9-цис ретиноєва кислоти. У печінці і нирках мишей вміст 9-цис і 11-цис ретиноєвої кислот становить відповідно 100 нмоль/мг тканини. Специфічні ядерні рецептори 9-цис ретиноєвої кислоти з біологічною активністю 100% виявлені в різних органах тварин.

Ретинол утворює ефіри з жирними кислотами -- пальмітиновою (ретинілпальмітат), стеариновою (ретинілстеарат), оцтовою (ретиніл-ацетат). Вітамін А нагромаджується в печінці тварин в основному у вигляді ретинілпальмітату, а головною формою вітаміну А в крові тварин є ретинол.

В організмі тварин виявлено 17 ретинощів, що утворюються в процесі обміну вітаміну А [48]. У різних видів тварин виявлені наступні ретиноїди: 4-гідроксиретиноєва кислота, 3, 4-дігідроксиретиноєва кислота, ангідроретинол, 4-гідрокси, 14-ретро-ретинол, цис-ретиналі і цис-ретиноли, ретиніл-в-глюкуронід, 4-гідроксиретинол, 9-цис і 13-цис ретиноєві кислоти, 5, 6-епоксиретиноєва кислота [91]. Природні ретиноїди мають різну біологічну активність. Наприклад, транс-ретиналь приймає участь у процесі зору, 9-цис ретиноєва кислота стимулює біосинтез білка, ангідроретинол інгібує ріст і ділення клітин у тканинах тварин.

Крім вищеназваних ретиноїдів, у тканинах тварин виявлені інші похідні вітаміну А. Так, з епітеліальних тканин і печінки був виділений та ідентифікований методом спектроскопії ефір ретинолу--ретинілфосфат. Концентрація ретинілфосфату в тканинах коливається від 5 мкг/г в печінці щурів до 0,2 мкг/г у фібробластах мишей. На даний час не встановлено чи ретинілфосфат та інші ретиноїди є кінцевим продуктом метаболізму ретинолу чи утворюються як активні форми із специфічними властивостями.

У жирі печінки прісноводних і морських риб разом з вітаміном A₁ міститься вітамін А₂ -- С₂₀Н₂₇ОН, який являє собою 3-дегідроретинол відміну від вітаміну А₁, вітамін А₂ має додатковий подвійний зв'язок між 3-м і 4-м атомами вуглецю в в-іоновому кільці. Максимум поглинання вітаміну А₂ при 351 нм. Температура плавлення вітаміну А₂ -- 94--95 °С.

Біологічна активність вітаміну А₂ становить біля 40% від біологічної активності вітаміну А₁. У печінці риб його вміст у декілька разів менший, ніж вміст вітаміну А₁, а відношення між цими вітамінами відносно постійне. Так само, як вітамін А₁ вітамін А₂ в печінці риб виявляється як у вільній формі, так і у вигляді ефірів з різними жирними кислотами. У печінці прісноводних риб виявлено чотири ізомери вітаміну А₂: 9-цис-, 11-цис-, 13-цис- і 9,в - діцис-ретинол.

Біологічну активність вітаміну А виражають в інтернаціональних одиницях. Ця одиниця визначається як щоденна доза, необхідна для забезпечення приросту маси щурів у віці 4--8 тижнів 3 г за тиждень. У 1950 році експерти з біологічної стандартизації при Всесвітній організації охорони здоров'я визнали за міжнародний стандарт вітаміну А його повний транс-вітамін А-ацетат, а інтернаціональну одиницю визнали як 0,344 мкг цього вітаміну. Так, 1 10 ретинолу за активністю відповідає 0,3 мкг ретинолу, або 0,55 мкг ретинілпальмітату. 1 г чистого ретинолу містить 3,33х10⁶ 10. Для того, щоб звести всі джерела вітаміну А і каротиноїдів до однієї одиниці виміру, ввели поняття ретиноловий еквівалент: 1 мкг ретинолу прирівнюють до 6 мкг в-каротину або 12 мкг суміші кретиноїдів.

2. Синтез вітаміну А в організмі тварин

Повний транс-ретинол утворюється внаслідок розщеплення каротиноїдів, що містять в-іонове кільце. Відомо два шляхи перетворення в-каротину у вітамін А: розщеплення молекули в-каротину по 15, 15' -- подвійному зв'язку (центральне окиснення), в результаті якого утворюється дві молекули ретиналю, та поступова деградація після розщеплення в-каротину по периферійному подвійному зв'язку. Центральне окиснення проходить шляхом включення в молекулу в-каротину двох молекул молекулярного кисню.

Частково в результаті розщеплення молекули в-каротину разом з молекулою ретинальальдегіду утворюються інші фрагменти. Розпад в-каротину каталізується в-каротин-15, 15'-діоксигеназою, яка міститься в цитозольній фракції слизової кишечника. Цей фермент містить іон заліза і тіолові групи, активується глутатіоном, сфінго-міеліном і солями жовчних кислот, та інгібується комплексоутворювальними агентами. Він характеризується високою спорідненістю до молекулярного кисню і неспоріднений до детергентів -- жовчних кислот і ліпідів. У телят розщеплення в-каротину з утворенням ретиналю і його відновленням відбувається лише в слизовій тонкого кишечника, в інших тварин -- також у печінці і нирках.

Другий шлях ензиматичного розщеплення в-каротину -- по периферійних подвійних зв'язках -- приводить до утворення апокаро-тиналей, які потім перетворюються в ретиналь і апокаротинові кислоти. Цей процес відбувається за участю NADPH-залежної каротиндіоксигенази (в-каротин 11, 12-діоксигенази), що локалізується в ядерно-мітохондріальній фракції слизової кишечника і також містить іон заліза та тіолові групи. Апокаротиналі, які утворюються з в-каротину в слизовій кишечника, окиснюються з утворенням ретиналю під дією в-каротин-15, 15'-діоксигенази. При цьому утворюються апокринові кислоти за участю мітохондріальної каротинальдегідрогенази. Для обох шляхів синтезу вітаміну А з в-каротину лімітуючим ферментом є в-каротин-15,15'-діоксигеназа.

Стимулюючий вплив на її активність мають речовини, що захищають тіолові групи ферменту: антиоксиданти, селен, цинк, глутатіон, цистеїн, вітамін В₁₂.

Виходячи з особливостей обох в-каротин-діоксигеназ, є два способи стимуляції утворення вітаміну А в слизовій кишечника тварин. В основу першого способу покладено підвищення синтезу в-каротин-15,15'-діоксигенази шляхом забезпечення в раціоні тварин оптимальної кількості повноцінного білка, незамінних амінокислот метіоніну і лізину, вітаміну В₁₂ і анаболічних гормонів. У основу другого способу покладено інгібування в-каротин-11, 12-діоксигенази антиоксидантами, селеном і вітаміном К_г Крім інгібування в-каротин-11, 12-діоксигеназа, вітамін К₃ і селен інгібують ензоматичне окиснення ретиналю в ретиноєву кислоту, яка швидко виводиться з організму, що сприяє депонуванню вітаміну А в печінці. Вказані способи дозволяють підвищити трансформацію в-каротину в вітамін А у 1,5--2 рази.

Ряд даних свідчить про те, що в-каротин перетворюється в ретиналь головним чином шляхом центрального окиснення під дією цитозольної каротин-15, 15'-діоксигенази. Зокрема, цей шлях синтезу домінує в слизовій тонкого кишечника кролів, щурів та яєчнику овець. При дефіциті вітаміну А в організмі тварин перетворення в-каротину в ретиналь значно підвищується, а при гіпервітамінозі -- знижується.

Окиснення в-каротину по периферійних подвійних зв'язках переважає в деяких видів ссавців, при згодовуванні їм в-каротину у великих дозах у стінці кишечника виявляються апокаротиналі. При аеробній інкубації гомогенатів слизової тонкого кишечника різних видів ссавців з в-каротином у темноті або при додаванні генераторів вільних радикалів відбувається хімічний синтез в-апокаротиналей, епоксикаротинів та кетокаротинів. Разом з тим, у гомогенатах слизової тонких кишок в-каротин перетворюється аеробним шляхом в окремі в -апокаротиналі, ретиналь та ретиноєву кислоту, причому швидкість утворення в-апокаротиналей за цих умов була в 7--14 разів більша, ніж швидкість утворення ретиноїдів.

У щурів, свиней, кіз, овець, кролів і собак майже весь в-каротин, що всмоктується в тонкому кишечнику, перетворюється в ретинол, внаслідок чого вміст його в крові незначний. У деяких видів тварин (велика рогата худоба, коні, птиця) та людини значна частина каротину всмоктується у кишечнику в незмінному вигляді і міститься в значній кількості в плазмі крові, молоці і тканинах. У молоці кролів, свиней, кіз, овець в-каротин не виявлений, що зумовлено його повною трансформацією в ретинол, і яка детермінується генетичними факторами.

Коефіцієнт трансформації каротину у вітамін А у різних видів тварин.

* Ефективність трансформації прийнята за 100% у щурів

3. Всмоктуванн і транспорт вітаміну А у травному каналі

Тварини споживають вітамін А в двох формах: у вигляді його попередника в-каротину і у вигляді вітаміну А, серед якого переважає етерифікована форма ретинолу (природний вітамін А і його синтетичні аналоги в основному знаходяться у вигляді ефірів з пальмітиновою кислотою). У порожнині кишечника ефіри вітаміну А в присутності жовчних солей розщеплюються панкреатичними гідролазами (ретиніл-ефіргідролазою і гідролазою ефірів холестеролу) з утворенням вільного ретинолу. Жовчні кислоти характеризуються детергентними властивостями, завдяки яким каротин і вітамін А піддаються Утворені солюбілізації, що полегшує їх всмоктування. Утворена міцелярна форма ліпідів у хімусі кишок, яка містить ретинол, каротиноїди, стероли, фосфоліпіди, моно- і діацилгліцероли, контактує з мембранами ентероцитів, котрі абсорбують міцели. Всмоктування вітаміну А в тонких кишках відбувається шляхом активного транспорту. Виявлено транспортний білок, який зв'язує вітамін А. Досліди, проведені на вівцях, показали, що найбільш інтенсивно всмоктуються вітамін А на початку тонкого кишечника.

У дослідах на щурах встановлено, що мембрани клітин щіткової облямівки кишок також здатні розщеплювати ефіри вітаміну А. Висока активність гідролаз виявлена як на зовнішній мембрані клітин щіткової облямівки слизової кишечника, так і всередині клітин. У них міститься два види гідролаз: одна з них панкреатичного походження, яка активується тригідроксижовчними кислотами, і гідролізує в основному коротко-ланцюгові ефіри ретинілу (ретинілкапрона), за каталітичними характеристиками подібна до панкреатичної холестеролефірестерази, друга гідролаза -- активується тригідрокси- і дигідроксижовчними кислотами і гідролізує довголанцюгові ефіри ретинілу (ретинілпальмітат). Гідролітична активність останнього ферменту по відношенню до гідролізу ефірів ретинілу значно вища, ніж першого. Встановлено, що при інкубації гомогенатів тонкого кишечника свиней з ефірами ретинолу в інкубаційному середовищі значно збільшується кількість вільного ретинолу.

Після всмоктування в слизовій тонких кишок /8-каротин розщеплюється в-каротин-15, 15-діоксигеназою по центральному подвійному зв'язку з утворенням ретинальальдегіду, який разом з ретинолом, що всмоктується з порожнини кишечника, піддається етерифікації (реетерифікації) з утворенням в основному ефірів з пальмітиновою кислотою. Етерифікація ретинолу відбувається в мікросомальній фракції ентероцитів тонкого кишечника за участю ацил-СоА-ретинілацилтрансферази і лецитинацилретиніл-трансферази. Ацил-СоА-ретинілацилтрансфераза каталізує етерифікацію ретинолу тільки при споживанні його тваринами у великій кількості. Інгібітором цього ферменту в мікросомальній фракції ентероцитів тонкого кишечника щурів є ретиноєва кислота. В ентероцитах тонкого кишечника ретинілефіри включаються в хіломікрони, які є транспортною формою ліпідів, і поступають у кров або безпосередньо (у птиці), або через лімфу (у ссавців). У хіломікронах у кіль-кісному відношенні переважають триацилгліцероли, а також містяться фосфоліпіди, ефіри холестеролу і білки. Хіломікрони поступають через грудну лімфатичну протоку в портальну систему кровообігу і транспортуються в печінку. Поглинання їх проходить шляхом ендоцитозу після зв'язування з рецепторами. Разом з етерифікованим ретинолом у хіломі-кронах міститься невелика кількість вільного ретинолу. У лімфі щурів виявлені ретинол, ретинілефіри і /3-каротин. В етерифікованому ретинолі в лімфі курчат виявлено 70--80% пальмітинової і стеаринової, 10-- 16% -- олеїнової, 6--9% --лінолевої кислот. Невелика кількість ретиноєвої кислоти ноступає в кров у вигляді комплексу з альбумінами.

У печінці ефіри ретинолу гідролізуються і після переетерифікації депонуються у жировмісних клітинах печінки. Гідроліз ефірів ретинолу проходить в ендоплазматичному ретикулумі паренхіматозних і зірчастих клітин. Останні містять більшу частину депонованого в організмі ретинолу. Обидва типи клітин містять ацилре-тинілацилтрансферазу і ретинілпальмітилгідролазу, ферменти, які каталізують синтез ефірів ретинолу і їх розпад, а також ретинолзв'язуючі білки (РЗБ), завдяки чому забезпечуються постійна етерифікація вільного ретинолу, розпад його ефірів та їх транспорт у різні органи і тканини. У дослідах на щурах, яким внутрішньовенно вводили хіломікрони, що містили ретинілацетат, встановлено, що гідроліз ефірів ретинолу, котрі містилися в хіломікронах з низьким вмістом ліпідів, проходив швидше, ніж гідроліз ефірів ретинолу, що містилися в хіломікронах з високим вмістом ліпідів. У печінці депонується приблизно 90% загальної кількості вітаміну А; відносно велика його кількість міститься також у нирках і наднирниках. У риб високий вміст вітаміну А, крім печінки, виявлений також у слизовій кишечника. Приблизно 30% ретинолу в печінці коропа становить вітамін А₂. Більша частина вітаміну А (79--84%) у печінці ссавців міститься в зірчастих клітинах, які характеризуються високим вмістом ліпідів. Вміст вітаміну А в ендотеліальних і купферових клітинах незначний.

Пік концентрації вітаміну А в крові курчат виявлено через 2,5 години після одноразового орального його введення. Біля 20% вітаміну А в кишках курей не засвоюється, а виділяється з організму протягом одного-двох днів. Із засвоєного курми вітаміну А 20--50% використовується в метаболічних процесах, а 30--60% депонується в печінці. При внутрішньовенному введенні вівцям ³Н-ретиніл ацетату через 5 хвилин у крові було виявлено 5,16% введеної кількості вітаміну і відносно високий рівень його спостерігався протягом 73-х днів. За цей час у печінці вміст міченого вітаміну А зменшився наполовину.

Загалом, вміст вітаміну А в печінці тварин становить 50--300 мкг/г сирої тканини. На його запаси в органі впливає вміст вітаміну і його попередників у раціоні тварин, їх стать, вік, рівень продуктивності. Так, у високопродуктивних корів значна кількість вітаміну А виділяється з молоком, а у курей яєчних ліній -- з яйцями.

Вітамін А поступає з печінки в кров у вигляді спиртової форми, зв'язаної з ретинолзв'язуючим білком, і транспортується в різні органи та тканини (око, кишечник, молочну залозу, плаценту) у складі ліпопротеїнів плазми крові. Білок, який транспортує алкогольну форму ретинолу, відрізняється від білка, який транспортує ефірну форму вітаміну і каротиноїди. У крові великої рогатої худоби ретинол-спирт зв'язується в основному з альбуміном і а-глобуліном. Ефірна форма ретинолу в крові свиней транспортується у складі ліпопротеїнів. У м'ясоїдних тварин значна кількість вітаміну А циркулює в крові у зв'язаному стані з ліпопротеїнами різної щільності в ефірній формі. Ретинілефіри плазми крові більшою мірою характеризують вміст вітаміну А в раціоні тварин, ніж спиртова форма вітаміну A. У крові людини транспорт ретинолу здійснює комплекс, який складається з ретинолзв'язуючого білка і преальбуміну. У зв'язаному з РЗБ і ліпопротеїнами стані вітамін А стабільніший і не піддається спонтанному ензиматичному окисненню. Разом з тим, синтез РЗБ не тільки забезпечує транспорт вітаміну А в органи-мішені, а і є стадією, яка контролює ступінь його мобілізації з печінки.

Інтенсивність синтезу РЗБ у печінці залежить від рівня вітаміну А в плазмі крові тварин. Рівень вітаміну А в крові тварин відносно стабільний (ЗО--40 мкг/мл) і змінюється відносно мало при змінах його вмісту в печінці.

РЗБ у печінці синтезується в основному в паренхіматозних клітинах. Найбільша кількість його виявлена в ендоплазматичному ретикулумі. Утворений комплекс ретинол-РЗБ-ліпопротеїни поступає з ендоплазматичного ретикулуму в апарат Гольджі і екскретується в кров.

Встановлена послідовність амінокислот у РЗБ плазми крові людини, щура, кроля і великої рогатої худоби. РЗБ плазми крові людини містить 182 амінокислотних залишки і 3 дисульфідних зв'язки. У РЗБ плазми крові щура виявлено 183 амінокислотних залишки, 86% його амінокислотних послідовностей гомологічні з амінокислотними послідовностями РЗБ плазми крові людини. РЗБ плазми крові кролів містить 182 амінокислотних залишки, 90% їх послідовностей гомологічні з послідовностями РЗБ плазми крові людини. У РЗБ великої рогатої худоби виявлено 183 амінокислотні залишки, 80% послідовності яких гомологічні з послідовностями амінокислот у РЗБ плазми крові людини, щура і кроля. Дослідженням структурних особливостей РЗБ плазми крові людини методом клональних антитіл встановлено, що він містить принаймні чотири головних антигенних домени, два з яких виявлено також у РЗБ плазми крові щура і кроля, а один виявлений тільки у РЗБ плазми крові людини. При дослідженні РЗБ плазми крові курчат методом клональних антитіл встановлено, що одна група антитіл пізнає тільки РЗБ курчат, дві групи пізнають РЗБ курчат, мишей, людини, а ще одна група антитіл пізнає РЗБ курчат, кіз, мишей, людини. Ці дослідження свідчать про те, що принаймні один домен РЗБ зберігся в процесі еволюції в ссавців і птахів.

Аналіз експресії мРНК РЗБ у печінці щурів нарізних стадіях онтогенезу показав, що в печінці плодів мРНК РЗБ виявляється в 14-денному віці. Відносно високий (10--15% від його кількості в печінці) вміст мРНК РЗБ виявлений також у нирках щурів, що свідчить про їх здатність синтезувати РЗБ. Вміст мРНК РЗБ у жировій тканині щурів становить 20% від його вмісту в печінці, що свідчить про те, що РЗБ може відігравати певну роль у мобілізації ретинолу з жирової тканини і його транспорті в органи мішені. Було показано, що мРНК РЗБ міститься лише в диферен-ційованих жирових клітинах -- адипоцитах, а в преадипоцитах вона відсутня.

4. Вміст вітаміну А в органах і тканинах

Печінка -- основне місце депонування вітаміну А. Печінка складається з паренхіматозних і непаренхіматозних клітин (клітин Купфера), ендотеліальних і зірчастих клітин. Паренхіматозні клітини,кількість яких становить 2/3 всіх клітин печінки, в котрих міститься 90% всіх білків печінки, поглинають залишки хіломікронів та синтезуюті екскретують ретинол-зв'язуючий білок [35].

Зірчасті клітини, кількість яких становить 6--8% всіх клітин печінки і містить 1% білків, є основним місцем депонування ефірів ретинолу [17]. Встановлено, що ефіри ретинолу, які містяться в залишках хіломікронів, спочатку поглинаються паренхіматознимиклітинами, а потім транспортуються в зірчасті клітини, де відбувається їх зберігання.

У щурів при гіперавітамінозі А більше 75% ретиноїдів печінки зберігається у вигляді ефірів ретинолу в ліпідних краплях зірчастих клітин [14]. Вітамін А депонується у зірчастих клітинах печінки головним чином у вигляді ефірів з стеариновою і пальмітиновою кислотами; його ефіри з іншими жирними кислотами виявляються в незначній кількості [21]. У птиці вітамін А депонується в зірчастих клітинах печінки в основному у вигляді ефірів з пальмітиновою кислотою [35]. Поглинання хіломікронів паренхіматозними клітинами печінки відбувається за участю рецепторів на плазматичній мембрані, які пізнають аполіпопротеїни (апоВ і апоЕ) хіломікронів [15].

Рецептори ретинолу виявлені на плазматичній мембрані і в ядрі гепатоцитів. Специфічні рецептори ретиноєвої кислоти виявлені на ядерній мембрані [27]. Встановлена ідентичність мембранних рецепторів ретинолу в клітинах різних органів і тканин. Вважається, що рецептори ретинолу на плазматичній мембрані гепатоцитів забезпечують транслокацію вітаміну А в середину клітини, а ядерні рецептори є лігандзалежними модуляторами генної активності.

5. Роль вітаміну А в обміні речовин, забезпеченість та недостатність

Вітамін А - це термін, що використовується для позначення всіх сполук, які проявляють біологічну активність, характерну для ретинолу, який є головною природною формою [14].

Дефіцит вітаміну А супроводжується зниженням гостроти зору, втратою здатності розрізняти предмети в темряві, атрофією і дегенерацією епітеліальних покровів і ураженням центральної нервової системи [19]. В результаті появляються (куряча сліпота), пневмонія, диспепсія, паралічі. Картина патологічних змін супроводжується кількісними змінами в ферментативному обміні, обміні білків, ліпідів, вуглеводів і мінеральних речовин. Участь вітаміну А в фізіологічному акті зору - одна із найбільш вивчених біологічних реакцій, зв'язаних з вітаміном А [51].

Велике значення має вітамін А в синтезі мукополісахаридів в слизистих оболонках, хрящах і смакових рецепторах. При гіповітамінозі гальмується включення S-сульфата в мукополісахариди [46]. При А-авітамінозі викриті дегенеративні зміни мієлінової оболонки нервових волокон. Відмічено також порушення формування кісної тканини і звуження спинномозкового каналу, що являються причиною підвищення тиснення спинномозкової рідини, знайдено у А-авітамінозних телят [67].

Вітамін А бере участь в забезпеченні нормального функціонування мембран. Відмічено, що у авітамінозних тварин зменшується міцність клітинних мембран, зміцнює вихід кислих гидролаз із лізисом, знижується стабільність мембран еритроцитів [73].

Після багатьох експериментів,які відносяться до потреб великої рогатої худоби в вітаміні А, підтвердили приведені спостерігання. Але потреба в каротині на одиницю маси в 4 - 5 разів збільшувала потребу в вітаміні А тільки при одному показнику - куряча сліпота [95]. При оцінці зросту і продуктивності ця різниця стала ще більшою.

Дефіцитний стан у телят і молодняку, які не отримували вітамін А, проявляється в першу чергу в послабленні зору і появи курячої сліпоти[25, 26, 28, 57, 61, 85]. Класичні симптоми авітамінозу появляються звикле пізніше. До них відносяться огрубіння шерстяного покрову, загальна слабкість, поноси, слиновиділення, сльозоточивість, запалення роговиці ока, ксерофтальмія[39, 40].

Важним показником забезпечення вітамінів є концентрація вітаміну А в крові та печінці тварин. Достатнім признаємо рівень складу вітаміну А в плазмі крові телят не менше 0,1 мкг/мл. Симптоми авітамінозу появляються при складі вітаміну А в плазмі 0,05 мкг/мл [26]. У дорослих тварин літом при пасовищному утриманні кількість вітаміну А в плазмі звичайно досягає 0,6 мкг/мл і більше, а при зимовому стійловому утриманні знижується до 0,15 мкг/мл [1, 39].

Уже в віці 3-х днів у телят, які отримували молозиво, печінка мала 26,4 мкг/г вітаміну А. Властивість новонароджених телят ефективно засвоювати вітамін А із молозива було використано нами для насичення організму теляти вітаміном [9]. Якщо до молозива першого і другого надою добавляли 900 000 і.о. вітаміну А, то в печінці 3-х денних телят його склад досягав 88 мкг/г[21].

Після прийому молозива уже на протязі першої неділі життя бачимо замітне піднесення концентрації вітаміну А і каротину також в сироватці крові телят [2]. Продовження вживання цільного молока веде до зниження складу каротину і вітаміну А в крові телят, яке продовжується до 5-ї неділі життя. Сіно високої якості і навіть пасовищна трава не можуть зупинити падіння рівня вітаміну А і каротину в крові в цей період. Тільки з 6-ї неділі життя, коли телята начинають вживати значну кількість грубих кормів, відмічається новий підйом концентрації каротину і вітаміну А в крові [100].

Із сказаного виходить, що в забезпеченні новонароджених телят вітаміном А молозиво має первинне значення, що і заставляє звертати увагу на підвищення його вітамінності. Зимове молоко корів має 0,05-0,12 мг вітаміну А в 1 л, а рівень вітаміну А в молозиві складає 2,5-7 мг/л [109]. В молозиві телиць більше вітаміну А, ніж в молозиві корів другої лактації[21].

У великої рогатої худоби каротинне живлення контролюють за вмістом провітаміну в сироватці крові. У молодняку старше 6-місячного віку і в дорослого поголів'я каротину має бути влітку не менше 900, у зимово-весняний період - 450 мкг/ЮОмл. У телят до тримісячного віку та у тварин інших видів визначення його не має діагностичного значення[36].

Уміст вітаміну А в сироватці крові є обов'язковим критерієм для діагностики патології. А-вітамінна недостатність характеризується вмістом ретинолу в сироватці крові телят місячного віку менше 10 мкг/100 мл (норма - 12,5--25), тримісячного - менше 15 (норма - 15-35), молодняку і корів - 20 мкг/100 мл (норма - взимку 25-80, влітку - не менше 40); свиней - 15 (норма - 20-50); вівцематок і коней - 10 (у нормі - 15-25 мкг/100 мл); у птиці - 25 (у нормі 50-230) [39].

Уміст ретинолу в сироватці крові тварин тривалий час підтримується за рахунок депо - печінки, і тому зниження його вмісту в крові настає пізніше, ніж у молозиві. Критичний уміст ретинолу в молозиві першого-другого надоїв становить 2,3 мг/л (оптимальний - 3-6 мг/л).

Визначення вмісту ретинолу в печінці дає змогу враховувати його запаси в організмі, тому цей метод є найбільш точним. Уміст ретинолу в печінці становить (мкг/г сирої тканини): в одноденних телят - 6-10; молодняку великої рогатої худоби - 30-90; корів - 60-200; поросят одноденних - 9-12 взимку і 15-17 влітку, двотижневих - 12-20, 1-2-місячних - 15-30, у групі вирощування та відгодівельних - 25-60; у добових курчат - 20-30, каченят - 12-80, гусенят - 26-140, індичат - 40-50, у молодняку птиці - не менше 60[40].

6. Етіопатогенез А-гіповітамінозу

А-гіповітаміноз (A-hypovitaminosis)- хронічне захворювання, спричинене нестачею в організмі ретинолу або його провітаміну - каротину. Характеризується посиленою метаплазією й ороговінням епітеліальних клітин шкіри, слизових оболонок дихальних шляхів, травного каналу, сечостатевих органів, порушенням зору, відтворної функції та росту молодняку. А-гіповітаміноз - широко поширене захворювання дорослих тварин усіх видів та молодняку[25, 26, 39].

Основна причина А-гіповітамінозу - недостатнє надходження вітаміну А або каротину з кормом. Багаті на каротин морква, зелена маса, сіно, сінаж і силос високої якості, жовта кукурудза. В рослинах є кілька ізомерів каротину, серед яких найбільшу біологічну активність має бета-каротин. Його частка в загальному вмісті активних каротиноїдів становить: у траві - 75 %, червоній моркві - 85, жовтій кукурудзі, овочах, картоплі - близько 50 %. При висушуванні трави під сонцем, у сіні, що довго лежить у валках під дощем, у силосі з низьким або високим рН відбувається руйнування каротину. Активність каротину щодо синтезу вітаміну А у тварин різних видів неоднакова. Найбільш ефективно синтез проходить у птиці, гірше - у сільськогосподарських тварин і зовсім погано - у хутрових звірів. Для великої рогатої худоби, овець, свиней і коней 1 мг бета-каротину еквівалентний 476 МО або 143 мкг вітаміну А (1 МО відповідає 0,3 мкг чистого вітаміну А), для птиці - 1112, хутрових звірів - 277 МО[21].

Вітамінний еквівалент кормів залежить від складу ізомерів каротину. Низьку біологічну активність має каротин силосу кукурудзи, з 1 мг якого утворюється 150-200 МО вітаміну А, в той час як із сіна злаково-бобового - 400^50 МО. У зв'язку з цим у корів, для яких у стійловий період основним джерелом каротину є силос кукурудзи, розвивається А-гіповітаміноз. До цього слід додати, що засвоєння каротину з різних кормів неоднакове: із силосу кукурудзи - 36,9 %, сіна конюшини - 62 %, а з кукурудзи молочної стиглості каротин взагалі не засвоюється[39].

На засвоєння каротину і його перетворення у ретинол негативно впливає дефіцит у раціоні протеїну, цукру, кобальту, цинку, йоду. Причиною А-гіповітамінозу можуть бути прогірклі жири, хімічні консерванти кормів, тривале варіння кормів при доступі повітря, відсутність жиру в раціоні[26].

Ендогенний А-гіповітаміноз може розвиватися при хронічному перебігу гастроентериту, хворобах печінки, гіпотиреозі, внаслідок руйнування каротину нітритами, хлоридами нафталіну та іншими антивітамінами. У засвоєнні вітаміну А важливу роль відіграють жовч і жовчні кислоти, які беруть участь в емульгації ретинолу, гідролітичному розщепленні його ефірів, розчиненні продуктів гідролізу і транспортуванні їх до кишкових епітеліоцитів. Тому при захворюваннях печінки розвиваються ознаки А-гіповітамінозу[22].

Для молодняку молочного періоду основним джерелом вітаміну А є молозиво і молоко, вміст ретинолу в яких залежить від годівлі тварин. В 1 кг повноцінного молозива корів міститься 3-5 мг вітаміну А. У молодняку післямолочного періоду захворювання розвивається при утриманні їх на раціонах з нестачею сіна, сінажу, силосу доброї якості, моркви, тому А-гіповітаміноз виявляють переважно у стійловий період[25, 42].

Вітамін А всмоктується у тонкому кишечнику, надходить у лімфатичне і кров'яне русло, а потім переноситься током крові в різні органи. У печінці депонується 75-90 % загального запасу вітаміну А в організмі[65].

При нестачі вітаміну А порушуються обмінні процеси, фізіологічні функції та знижується резистентність організму. Специфічним для патології є гіперплазія і кератинізація епітелію. Кератинізація - це самостійний вид патологічного розвитку епітеліальної тканини, коли клітини не досягають вищої стадії спеціалізації, не стають секреторними, а утворюють плоский багатошаровий епітелій, а в тих епітеліальних покривах, які в нормальних умовах кератинізуються (рогівка, епідерміс), при відсутності вітаміну А цей процес посилюється. Кератинізація знижує захисні властивості епітелію, що спричиняє розвиток різних хвороб. За часом виникнення кератинізації епітелію органів простежується така послідовність: слинні залози, дихальні та сечостатеві шляхи, очі та навколоочні слізні залози, шкіра[39].

Кератинізація слизових оболонок дихальних шляхів супроводиться наступним розвитком бронхіту та пневмонії, а розвиток ентероколіту, гіпо- та анацидного гастриту є наслідком порушення структури слизових оболонок шлунково-кишкового каналу[42].

Одним із постійних симптомів А-вітамінної недостатності є зниження репродуктивної функції самок та самців. Нестача вітаміну А у самок затримує настання статевої зрілості і знижує синтез статевих гормонів; зумовлює кератинізацію епітелію матки, піхви і нерегулярність еструсу; порушує перебіг вагітності; спричиняє загибель і резорбцію плода, дефекти його розвитку (мікрофтальмія, анофтальмія, полідактилія), народження мертвого або нежиттєздатного приплоду. У самців порушується сперміогенез, настає атрофія сперміогенного епітелію[21].

Дефіцит вітаміну А в організмі супроводиться зниженням гостроти зору, втратою здатності розрізняти предмети в темряві (нічна, або куряча сліпота - гемералопія; від грец. hemera - день + alaos -сліпий + ops -- зір). Пояснюється її розвиток тим, що ретинол, зв'язуючись з білком опсином у сітківці ока, утворює родопсин, який зумовлює адаптацію до темряви, а при дефіциті ретинолу цей процес порушується[39].

Для А-гіповітамінозу типовим є ураження очного яблука - ксеро-фтальмія, тобто сухість рогової оболонки ока, що виникає внаслідок закупорений слізного каналу кератинізованим епітелієм (xerophtalmia; xeros - сухий + ophthalmos - око). При ксерофтальмії очне яблуко не обмивається сльозою, яка має бактерицидні властивості. Тому під впливом мікрофлори розвивається запалення кон'юнктиви, набряк, розм'якшення (кератомаляція', keratomalacia; від грец. keras - ріг + malakia -- м'якість) і утворення виразок рогівки, які нерідко ускладнюються запаленням усього очного яблука (панофтальміт) [25,29].

Вітамін А підвищує стійкість організму проти інфекцій. При А-гіповітамінозі у молодняку знижуються напруженість бактерицидної і лізоцимної активності та елімінуюча здатність крові, знижується вміст імуноглобуліну А. На цьому фоні активується умовно-патогенна мікрофлора, що призводить до більш тяжкого перебігу респіраторних і шлунково-кишкових хвороб.

Внаслідок гіперплазії та ороговіння епітелію шкіри атрофуються сальні і потові залози, шкіра стає сухою, складчастою, волосяний покрив - тьмяним, місцями випадає.

Вітамін А є фактором росту, при його нестачі порушується синтез колагену кісткової тканини, настає її дистрофія, затримується ріст молодняку, трубчасті кістки кінцівок стають короткими[39,40].

7. Клінічні симптоми, патолого-морфологічні зміни та діагностика гіповітамінозу А

Хвороба розвивається повільно. Загальні симптоми А-гіповітамінозу - тьмяний волосяний покрив, алопеції, зниження еластичності шкіри, сухість; типові і специфічні - гіперкератоз шкіри, особливо в ділянці шиї, спини, кореня хвоста, ослаблення зору в темряві (гемералопія), сльозотеча, кон'юнктивіт, ксерофтальмія, кератомаляція; зниження відтворної функції, неплідність маточного поголів'я, порушення сперміогенезу, погіршення якості сперми, висока ембріональна смертність, аборти, народження маложиттєздатного приплоду; відставання в рості і розвитку молодняку, схильність його до шлунково-кишкових і респіраторних хвороб[22, 25].

Ранньою ознакою хвороби є зниження вмісту вітаміну А в молозиві. При утриманні корів на повноцінному раціоні віл молозива перших двох надоїв має бути не менше 3 мг ретинолу (при патології - менше 2,3). У сироватці крові знижується вміст каротину (менше 0,4 мг/100 мл, або 7,45 мкмоль/л) та вітаміну А (менше 25 мкг/100 мл, або 0,875 мкмоль/л). Критичним рівнем ретинолу в сироватці крові у зимово-весняний період є 20, у пасовищний - 40 мкг/100 мл. У телят перших днів життя клінічні симптоми А-гіповітамінозу проявляються при зниженні вмісту ретинолу у сироватці крові до 4-8 мкг/100 мл (норма 9-15). У бичків при вирощуванні і відгодівлі вміст ретинолу в печінці при субклінічному перебігу знижується до 10-20 мкг/г сирої тканини, а при типових ознаках хвороби - до 1-10 при нормі 30-90 мкг/г [42]

У свиней з ознаками А-гіповітамінозу поросята часто народжуються недорозвиненими, сліпими або з різними вадами розвитку очного яблука (мікрофтальмія, анофтальмія), кінцівок (полідактилія), у них спостерігаються судоми, атаксія, парези тазових кінцівок. У тварин усіх вікових груп відмічають струпоподібні нашарування на шкірі, сухість і зниження її еластичності. Вміст ретинолу у сироватці крові свиноматок знижується до 15 мкг/100 мл і мешпе (у здорових 20-50), у печінці одноденних поросят - до слідів (в нормі 9-12 мкг/г), двотижневих - менше 10 (в нормі 12-20) [25].

Патолого-морфологічні зміни. Слизові оболонки дихальних шляхів, органів травлення, сечовидільних органів покриті множинними сірими вузликами метаплазованого і змертвілого епітелію. У новонароджених телят виявляють рогову дистрофію сосочків у місці переходу сітки в книжку. При гістологічному дослідженні виявляють метаплазію і кератинізацію епітелію, атрофію і некроз залоз, епітелій слизових оболонок, слинних, потових і сальних залоз заміщується плоским багатошаровим ороговілим[39].

Діагноз на ранніх (субклінічних) стадіях хвороби можна поставити лише за результатами лабораторних досліджень з урахуванням аналізу раціонів на вміст каротину (ретинолу) та інших елементів живлення, які сприяють засвоєнню каротину і трансформації його в ретинол (протеїн, цукор, фосфор, цинк, кобальт, йод). Необхідно враховувати вид і вік тварин (ягнята до одномісячного віку, поросята до 45-денного віку, норки і коти не засвоюють каротин, свиноматки засвоюють 30-50 % каротину корму) [25].

У великої рогатої худоби контролюють каротинне живлення також за вмістом провітаміну в сироватці крові. У молодняку 3-6-місячного віку каротину має бути 250-800 мкг/100 мл, а після шестимісячного віку і в дорослого поголів'я влітку не менше 900, у зимово-весняний період - 450 мкг/100 мл. Слід зазначити, що вміст каротину у сироватці крові у третини корів не корелює з вмістом ретинолу (Сахнюк В.В., 1996). У новонароджених і телят до 1-2-місячного віку є лише сліди каротину в сироватці крові, тому визначення його не має діагностичного значення. Не досліджується на вміст каротину кров свиней, дрібної рогатої худоби, коней, курей[39].

Вміст вітаміну А в сироватці крові є об'єктивним критерієм для діагностики патології. А-вітамінна недостатність характеризується вмістом ретинолу в сироватці крові телят місячного віку менше 10 мкг/100 мл (норма 12,5-25), молодняку і корів - 20 мкг/100 мл (норма взимку 25-80, влітку не менше 40); свиней -15 (норма 20-50); вівцематок і коней - 10 (в нормі 15-25 мкг/100 мл). Слід зазначити, що вміст ретинолу в сироватці крові тварин довгий час підтримується за рахунок депо - печінки і тому зниження його вмісту в крові настає пізніше, ніж у молозиві. Критичний вміст ретинолу в молозиві першого-другого надоїв становить 2,3 мг/л (оптимальний - 3-6 мг/л).

Визначення вмісту ретинолу в печінці дає змогу враховувати його запаси в організмі. Прижиттєве дослідження проводиться в кусочках печінки, взятих біопсією, оскільки ретинол розміщений рівномірно у всіх частках органа, тому відбір середньої проби є не обов'язковим (Щуревич Г.0., 1986). Вміст ретинолу в печінці становить (мкг/г сирої тканини): в одноденних телят - 6-10; молодняку великої рогатої худоби -30-90; корів - 60-200; поросят одноденних - 9-12 взимку і 15-17 влітку, двотижневих - 12-20, 1-2-місячних - 15-30, в групі вирощування та відгодівельних - 25-60[42].

Симптоми хвороби (гемералопія, кон'юнктивіт, ксерофтальмія, кератомаляція, зміни епітелію шкіри і слизових оболонок) з'являються на більш пізніх стадіях хвороби, порівняно зі змінами в крові, печінці і особливо молозиві. Слід диференціювати телязіоз, рикетсіозний кератокон'юнктивіт, інфекційний ринотрахеїт (кон'юнктивальну форму), хламідіоз[42].

8. Лікувально-профілактичні заходи при гіповітамінозі А

В раціон вводять корми, багаті на каротин: сіно, сінаж, силос, моркву, хвойне чи трав'яне борошно, у пасовищний період - зелені корми [32].

До раціону собак, котів, хутрових звірів (хижаків) включають риб'ячий жир, печінку свійських тварин або жир з печінки, молоко корів.

В практиці ветеринарії широко використовують тривітамін - стабілізований масляний розчин, в 1 мл якого знаходиться ретинолу 15000 МЕ, холекальциферола - 20000 МЕ і токоферолу - 10 г.

Основні заходи профілактики А-гіповітамінозу - повноцінна годівля тварин, задоволення їх потреб в каротині і ретинолу в відповідності з існуючими нормами [24].

При хворобах печінки, шлунково-кишкових захворюваннях, запальних процесів в матці, інфекційних та інвазійних хвороб, стресах, вагітності, нестача в раціонах протеїну, енергії, потреба в каротині і вітаміні А збільшується. При зниженні запасів каротину і ретинолу в печінці, особливо в кінці стійлового періоду, потреба в них також збільшується. При утриманні в раціоні великої кількості нітратів і нітритів у тварин підвищується потреба в каротині [63].

Для задоволення потреб організму в каротині і вітаміні А в раціон добавляють сіно, трав'яну муку, сінаж, силос, зелені корми. Можна використовувати хвою, хвойні лапки, хвойну муку, які багаті каротином. В 1 кг свіжої хвойної муки міститься 40-80 мг каротину, 50-120 мг вітаміну С. Хвойну муку вводять в раціон в кількості: великій рогатій худобі - 0,7-1 кг, молодняку - 0,2-0,3 кг, свиням - 40-50 г, потім роблять 8-10-ти денну перерву [13].

В раціон биків-плідників і других високоякісних тварин включають моркву, в раціон свиней - трав'яну муку, комбікормовий силос, в раціон пушних звірів - печінку китову, кінну та свинячу.

Коли потребу в каротині або в ретинолу неможливо задовольнити за рахунок кормів, застосовують вітамінні препарати. Їх назначають в середину в стійловий період в невеликій кількості кожного дня або через 1-2 дня. Використовуючи риб'ячий жир (не прогірклий ), масляний концентрат вітаміну А, мікровіт А кормовий, мікробіологічний каротин, тривітамін [39, 46].

Профілактичні дози вітаміну А в 2-4 раз менше, ніж лікувальні, але їх приймають значно довше - 1,5-2 місяці і більше [33].

Для профілактики А-гіповітамінозу телятам з першою порцією молозива дають по 10000-20000 МЕ ретинолу в складі масляного концентрату, аквіталу, тривітаміну або другого препарату вітаміну А. З цією ж метою внутрішньом'язево вводять масляний концентрат ретинолу в дозах: телятам - 75000-125000 МЕ ретинолу, поросятам і ягнятам - 40000-50000 МЕ 1-2 рази в тиждень. З 3-тижневого віку телятам назначають вітамінне сіно, зелену траву, вітамінну трав'яну муку [51].

При утриманні тварин на промислових комплексах в комбікорм, як обов'язковий компонент включають вітамінний препарат, в комбікорм для свиней - трав'яну муку. Для збереження каротину в кормах застосовують дилудин, сантонін і другі антиоксиданти[23, 32, 34, 112].

В раціони вводять корми, багаті на каротин: сіно, сінаж, силос, моркву, хвойне чи трав'яне борошно, у пасовищний період - зелені корми. До раціону собак, котів, хутрових звірів (хижаків) включають риб'ячий жир, печінку свійських тварин або жир з печінки, молоко корів[22, 37.

Для лікування хворих тварин застосовують внутрішньом'язово олійні розчини ретинолу ацетату, аєвіт, тетравіт, тривітамін, декавіт, урзовіт, водорозчинний концентрат вітамінів А, Дз і Е - інсолвіт. Лікувальні добові дози ретинолу (МО): коровам - 100-150 тис.; телятам і молодняку - 250-300 на 1 кг маси тіла; свиноматкам лактуючим - 50-70 тис., порісним - 30-50 тис., відлученим поросятам - 10 тис.; вівцематкам кітним і ігідсисним - 20-25 тис.; собакам (на 1 кг маси тіла) дорослим -300, цуценятам - 500; котам - 300^00 МО. Внутрішньом'язові ін'єкції виконують один раз у 5-7 днів протягом 30-45 днів[37, 57].

Молодняку препарати краще давати з молозивом чи молоком, а в післямолочний період - з комбікормом. Добова доза 600-700 МО на 1 кг маси тіла. У США рекомендується в перший день життя телятам давати по 900 тис. МО вітаміну А. Нині часто застосовують комплексні вітамінно-мінеральні суміші, які позитивно впливають не лише на А-вітамінний, а й на інші види обміну речовин[53, 65].

Організовують повноцінну годівлю тварин. Потреба організму в каротині і вітаміні А має покриватися за рахунок природних джерел. Якщо вона не задовольняється, то застосовують препарати ретинолу: мікровіт-А кормовий, мікробіологічний каротин, олійний концентрат вітаміну А, польфамікс, тетравіт, тривіт[9, 10, 19, 29, 42]. Краще їх давати з комбікормом, а для телят - з молоком. За неможливості препарати ретинолу вводять підшкірне або внутрішньом'язово один раз на 7-Ю днів. Добова потреба становить (тис. МО): у корів - 50-80; свиноматок у другій половині порісності - 15-20, лактуючих - 20-30; відлучених поросят-2,5-3; кнурів-20; вівцематок кітних - 10; племінних ягнят -3; молодняку великої рогатої худоби - 150-200 МО/кг маси тіла[46].

Вважається, що за норму для тварин різних видів, незалежно від статі, віку, фізіологічного стану, можна взяти 3-5 тис. МО вітаміну А на 1 корм. од. або на 10,5 мДж обмінної енергії [27].

Слід зазначити, що при парентеральному введенні препаратів вітаміну А система контролю за надходженням його в кров стає малоефективною. Тому парентеральне їх потрібно призначати або до осіменіння, або в другій половині вагітності. Коровам у стійловий період вводять препарати ретинолу в період сухостою щодекадне по 1-1,5 млн МО на ін'єкцію. Молозиво цих корів містить достатню кількість вітаміну (4-5 мг в 1 л), яка забезпечує потребу телят протягом першого місяця життя. Порісним свиноматкам і кітним вівцематкам препарати ретинолу вводять в останній місяць перед родами щодекадне, відповідно, по 350-500 і 150-200 тис. МО на ін'єкцію.

Потреба дорослих собак у вітаміні становить 100, цуценят - 200, кішок - 150 МО на 1 кг маси тіла, кролів - 7-8 тис. МО на добу, або 15 тис. МО на 1 кг сухої речовини корму[30, 39, 42].

Список використаної літератури

1. Алексеева И.А., Спиричев В.Б., Богословский Н.А.// Вопроси медицинской химии. - 1983. 0 т. 29. -С. 103.

2. Александров М. Воздействие на фузариотоксин зеараленон // Вет.сб.-1990.-N3.-С.17-18

3. Алиев М.А., Лемешенко В.А., Костюченко Л.С., Бекболотова А.К. Стресс-протективный эффект горной адаптачии. Фрунзе: Илим, 1989.-215 с.

4. Аносов А.К., Соколов А.Ю., Рощупкин Д.И. Влияние альфа-токоферола на эффективность реинфузии УФ-облученной крови при лечении эксперементального острого калового перитонита // Тез. докл. ІІІ Всесоюз. конф. „Биоантиоксидант”.-Т.2.-М.:1989.-С.179-180.

5. Ахрипова Г.В., Матвеева С.И., Никишин А.В., Федотова И.Б. Распредиление антиоксиданта бутилокситолуола в отделах головного мозга и влияние его на эпилептиформный припадок и состав липидов крыс линии КМ // Патол. физиология и эксперим. терапия.-1986.-№3.-С.38-42.

6. Ахметова Ф.Г., Иванов А.В. Профилактика микотоксикозов у животных // Ветеринария.-2001.-N2.-С.47-50.

7. Ангельскі С., Якубовскі З., Домінічак М.Г. Клінічна біохімія: Пер. з пол.- Сопот, 1998.-451 с.

8. Бабунов П.П. В кн.: Этиология, диагностика и профилактика нарушений обмена веществ высокопродуктивных животных.-М.: МВА. 1982. с. 62-67.

9. Баженов А. Н., Щербаков Г.Г., Ефимов А.А. Современные проблемы профилактики и терапии незаразных болезней с.-х. Животных и птиц в Нечерноземной зоне РСФСР.-Л.,1989, с.9-11.

10. Балдаев С.Н., Кириллов С.А. Корма и профилактика эндемических болезней телят.- Улан-Уде: Бурятское книжное изд-во, 1991, с. 123.

11. Барабой В.А. Ретиноиды. // Научно-технический прогресс в медицине и биологии. - Киев, 1985.- С. 280-296.

12. Богданов Н.Г. // Экспериментальная витаминология. - Минск: Наука и техника. - 1979. - 344 с.

13. Бриттон Т. Биохимия природных пигментов. - М.: Мир, 1986. - 422 с.

14. Бурлакова Е.Б. Роль окислителей в физико-химических процессах регулирования размножения клеток. - М.: Наука, 1986.- С.14-26.

15. Бурлакова Е.Б., Алесенко А.В., Молочкина Е.М. и др. Биоантиоксиданты. - М.: Наука, 1975.- 211 с.

16. Бурлакова Е.Б., Храпова Н. Природные антиоксиданты // Успехи химии. - 1985. -Т. 54, №9- С.1540-1558.

17. Вальдман А.Р., Сурай П.Ф., Ионов И.А., Сахацкий Н.И. Витамины в питании животных. - Харьков: Оригинал, 1993.-С.423.

18. Вовк Д.М. Рослинні засоби у ветеринарній медицині. -К.: Урожай, 1996.-С.200.

19. Георгиевский В.И., Анненков Б.Н., Самохин В.Т. Минеральное питание животных, -М.: Колос, 1989. - 471 с.

20. Горжейши Я. Основы клинической биохимии в клинике внутренних болезней. -Прага, 1987. -680 с.

21. Гарькавий В.О. Діагностика порушень А- і Д-вітамінного обміну у телят // Вісник Білоцерківського ДАУ. -Вип.21. -Біла Церква, 2002. -С.40-45.

22. Гарькавий В.О., Богатко Л.М. Пошерення та діагностика порушень А- і Д-вітамінного обміну у телят місячного віку // Вісник Білоцерківського ДАУ. -Вип.13. -Біла Церква, 2002. -С.46-49.

23. Гасанов А.С. Влияние аскорбиновой кислоты на обмен глутатиона в условиях гипертермии // Докл.AH AзерССР. -1972. -28, №9-10. -С.76-78.

24. Глубер Е.В., Генкин А.А. Применение непараметрических критериев статистики в медикобиологических исследованиях. Л.: Медгиз, 1973. -154 с.

25. Данилевский В.М., Замарин Л.Г. и др. Внутренние незаразные болезни с/х животных. -М.: Агропромиздат, 1991. -575с.

26. Доник Н.С. Профилактика болезней телят. -К.: Урожай. 1994. -256 с.

27. Душейко А.А. Витамин А: обмен и функции -К.: Наукова думка, 1989. -288с.

28. Данилевский В.М. Справочник по ветеринарной терапии. -М.: Колос, 1983

29. Девяткин А.И., Ткаченко Е.И. новое в кормлении крупного рогатого скота. -М.: Колос, 1983, -С.187.

30. Дугин Г.И. Современные проблемы профилактики и терапии незаразных болезней с.-х. животных. -Л., 1984. С.13-14.

31. Ерин А.А., Скрыпин В.И., Братковская А.Б. @-токоферол - модификатор фазового состояния липидного бислоя // Бюл. экспер. биол и мед. -1984. - №12. -С.673-675.

32. Журавлев А.И. Бирантиокислители и их роль в регуляции окислительных процессов. М.: Наука, 1986.-С.7-14.

33. Ионов И.А., Сурай П.Ф., Шаповалов С.О. Сравнительная динамика витаминов Е, С и активность антиоксидантных ферментов в органах телят. // Биология. -1999. - Т.1, N2.-С.79-83.

34. Кулинский В.И., Колесниченко Л.С. Биологическая роль глутатиона // Успехи современной биологии. -1990.-Т.110,№1.-С.20-33.

35. Куртяк Б.М., Янович В.Г. Жиророзчинні вітаміни у ветеринарній медицині і тваринництві. - Львів: Тріада плюс, 2004. - 426 с.

36. Кондрахин И.П., Курилов Н.В., Малахов А.Г. и др. Клиническая лабораторная диагностика в ветеринарии. -М.:Агропромиздат, 1985.

37. Крылов В.М., Зинченко Л.И., Толстов А.И. Полноценное кормление коров. -Л.:Агропромиздат, 1987, -С.159.

38. Кузнецов А.Ф., Баланин В.И. Справочник по ветеринарной гигиене. -М.: Колос, 1984, -С.334.

39. Левченко В.І., Кондрахін І.П., Судаков М.О. Внутрішні хвороби тварин. За ред. В.І. Левченка. -Біла церква,1999. -Ч. 1. -367с.

40. Левченко В.І., Кондрахін І.П., Богатко Л.М. Загальна терапія і профілактика внутрішніх хвороб тварин. -Біла Церква, 2000.- 224 с.

41. Левченко В.І., Судаков М.О., Мельник Й.Л. Клінична діагностика хвороб тварин. -К.:Урожай, 1995. -368 с.

42. Литвин В.П., Береза В.И., Скибицкий В.Г. Болезни молодняка с.-х. жывотных. -К.:Урожай,1992. -168 с.

43. Лавкин В.З. Метаболизм липоперекисей в тканях млекопитающих // Биохимия липидов и их роль в обмене веществ. -М.: Наука,1981. - С.75-95.

44. Меерсон Ф.З. Адаптация, стресс и профилактика. -М.: наука,1981. -С.278.

45. Надиров Н.К., Ленская Е.Н., Айдарханов Б.Б. Влияние витамина Е из отходов переработки хлопкового масла на глутатионпероксидказную активность систему крыс // Прикладная биохимия и микробиология. -1986. -Т.21,№6. -С.834-839.

46. Нормы и рационы кормления с.-х. животных // Справочное пособие под редакцией А. П. Калашникова и Н. И. Клейменова. -М.: Агропромиздат, 1985, -С.352.

47. Осинська Д.Ф., Чекаль В.Н., Куштр Н.К., Кузьмша А.І. Про роль перекисного окислення ліпідів у пошкодженні ферментів окислювального метаболізму за експериментальної гипокії // Тези доп. 5-го Укр. біохім. з'їзду. -К.,1987. -Ч.2. -С.127-128.

48. Паранич А.В. Сезонные изменения содержания витамина Е в организме белых крыс разного возраста // Физиол. журнал. -1984. -№2. -С.217-222.