Аналіз виробництва витрат і собівартості продукції рослинництва на підприємстві Корпорація "Украгротех" Христинівського району Черкаської області

/

/

МІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

на тему : “Аналіз виробництва витрат і собівартості продукції рослинництва на підприємстві Корпорація “Украгротех” ” Христинівського району, Черкаської області ”

Виконав

студент 42-е групи

Акопян Арут

Керівник роботи

Соколюк С.Ю.

УМАНЬ 2010

План

Вступ

1. Економічна сутність виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва

2. Організаційно-інформаційна модель аналізу виробничих витрат і собівартості продукції.

3. Методика аналізу виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва.

4. Аналіз сучасного стану та динаміки виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва у Корпорації «Украгротех», Христинівського району, Черкаської області.

5. Аналіз динаміки витрат на виробництво продукції рослинництва видів продукції галузі.

6. Аналіз собівартості одиниці продукції в спів ставні періоди

(структура витрат в розрізі статей, темпи росту).

7. Підвищення врожайності - основний фактор зниження собівартості одиниці продукції.

8. Удосконалення структури посівних площ та збільшення обсягів виробництва видів продукції рослинництва, резерви зниження.

Висновки

Список використаних літературних джерел

Вступ

Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно забезпечує потребу населення в продуктах харчування, є базою для розвитку тваринництва, дає сировину для промисловості.

Темою даної курсової роботи було обрано саме аналіз виробництва витрат і собівартості продукції рослинництва тому, що головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво продукції рослинництва .

Виробництво продукції рослинництва зерна має вирішальне значення для розвитку всіх галузей сільського господарства. Зернове господарство є основою сільськогосподарського виробництва, а рівень його розвитку - одним з найважливіших показників стану економіки країни, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут населення.

Зерно як цінний і незамінний продукт харчування становить основу продовольчого фонду, воно необхідне для задоволення потреб тваринництва в концентрованих кормах і як важливе джерело виробництво продукції рослинництва молока, м'яса, яєць та інших продуктів. Зернове господарство постачає сировину багатьом галузям переробної промисловості і є основою функціонування і розвитку борошномельної, комбікормової, пивоварної, спиртової та інших галузей.

Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво продукції рослинництва .

Вартість витрачених засобів виробництва і новостворена вартість необхідною працею становлять собівартість продукції. Отже, собівартість як економічна категорія виражає витрати у грошовому виразі на використані засоби виробництва і заробітну плату з відрахуванням на соціальне забезпечення з розрахунку на одиницю продукції.

Кінцевою метою даної курсової роботи є аналіз динаміки витрат на виробництво продукції рослинництва продукції рослинництва та аналіз собівартості одиниці продукції в спів ставні періоди в Корпорації «Украгротех». Для цього в процесі економічного аналізу необхідно вирішити наступні задачі: встановити основну тенденцію динаміки витрат на виробництво продукції рослинництва , встановити фактори, що впливають на зміну урожайності та тісноту зв'язку між ними.

1. Економічна сутність виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва

Виробництво продукції рослинництва є одним із основних процесів господарської діяльності сільськогосподарського підприємства. У процесі виробництва використовують природні ресурси, сировину, паливо, трудові ресурси, основні засоби і одержують готову продукцію, яку потім реалізують. Характерною особливістю цього процесу є формування витрат на виробництво продукції рослинництва, що становлять її виробничу собівартість. До витрат виробництва відносять витрати, обумовлені технологією виробництва, перебувають у залежності від обсягу випущеної продукції і складають її речову основу.

Повинна своєчасно, повно і правдиво відображатися інформація про фактичні витрати на виробництво продукції рослинництва, яка використовується для обчислення фактичної собівартості окремих її видів, а також для контролю за раціональним використанням трудових, матеріальних і фінансових ресурсів скорочення витрат і зниження собівартості продукції позитивно впливає на кінцеві результати діяльності підприємства. Досягнення запланованої ефективності виробництва вимагає постійного зіставлення витрат і одержаних результатів [4 с.318].

Одна з основних цілей підприємства, що здійснює свою економічну діяльність у ринкових умовах - одержання максимально можливого прибутку. Можливості досягнення цієї стратегічної мети обмежені витратами виробництва і реалізації, а також ринковим попитом на продукцію підприємства. Тобто витрати є фактором, що визначає величину пропозиції і розміру прибутку, а прийняття управлінських рішень неможливе без аналізу витрат.

Собівартість продукції сільськогосподарського господарства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів.

Метою обчислення собівартості продукції рослинництва є своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на її виробництво, а також контроль за використанням виробничих ресурсів [3 с.6-9].

Витрати на виробництво продукції рослинництва неоднорідні і розподіляються за економічним значенням і характером участі у виробничому процесі, за якісним складом, за способом включення в собівартість. Правильний розподіл виробничих витрат має істотне значення в плануванні та обчисленні собівартості продукції.

Виробничі витрати за економічним значенням у створенні продукції поділяються на:

· основні витрати;

· витрати пов'язані з організацією та управлінням виробництвом.

Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом, без них виробництво неможливе. Витрати на організацію і управління виробництвом визначають по окремих виробничих підрозділах і по підприємству в цілому. Це бригадно-цехові і загальногосподарські витрати.

До загальногосподарських витрат належать витрати, пов'язані з управлінням підприємствами і організацією виробництва в цілому: оплата праці працівників апарату управління; на службові роз'їзди; утримання легкового транспорту; конторські, друкарські, телефонні витрати, амортизація; витрати на утримання і ремонт будівель, на підготовку кадрів, охорону підприємства.

Витрати, які виникають в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи [6 с.103-106] :

· операційні, які виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

· фінансові витрати;

· витрати, що виникають процесі звичайної діяльності, які не увійшли до операційних та фінансових витрат;

· надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції.(Рис. 1.1.)

/

/

Рис. 1.1. Склад операційних витрат

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які мають бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятими на виробництві продукції, які можуть бути прямо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Найбільш важливим серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки.

Загально виробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати по управлінню цехами, бригадами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування, витрати на службові відрядження персоналу цехів, тощо.

Адміністративні витрати - це витрати які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування.

Витрати на збут продукції (робіт та послуг) включають в себе витрати на рекламу, дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та інше.

До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати від знецінення засобів, визнані штрафи, пеня та інше.

Фінансові витрати: виплата процентів за користування кредитами і за випущені облігації; витрати фінансовою орендою.

До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх заліковою вартістю та реалізованих майнових комплексів.

Надзвичайні витрати виникають в результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікуються, що вони будуть повторюватись періодично або в кожному наступному періоді.

Собівартість, як економічна категорія, являє собою відокремлену частину вартості. Собівартість - одна з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, який характеризує виробничу і господарську діяльність підприємства. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення [7 с.256].

Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.

У сільському господарстві розрізняють кілька видів собівартості:

Ш Індивідуальна собівартість відображає витрати окремого сільськогосподарського підприємства і реалізацію одиниці продукції.

Ш Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції.

Ш Виробнича собівартість формує витрати, пов'язані з виробництвом продукції і її транспортуванням до місця зберігання.

Ш В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

Ш Планова собівартість - витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції.

Ш Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництва і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Ш Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і планових даних, одержаних розрахунків з метою контролю за витрачанням коштів.

2. Організаційно - інформаційна модель аналізу виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва

Важливим показником, що характеризує роботу сільськогосподарських підприємств, є собівартість продукції рослинництва . Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Аналіз собівартості продукції рослинництва має дуже важливе значення. Він дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівні, визначити вплив факторів на його приріст, установити резерви і дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції [2 с.356].

Об'єктами аналізу собівартості продукції рослинництва є наступні показники:

Ш повна собівартість товарної продукції в цілому і по елементах витрат;

Ш витрати на гривню товарної продукції; собівартість окремих виробів; окремі статті витрат.

Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми і нормативи споживання ресурсів, звітна інформація, зокрема “Звіт про фінансові результати” форма 2, “Звіт з праці” форма 1-ПВ і форма 3- ПВ, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм, матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічна документація, паспортні дані).

Елементи витрат: матеріальні витрати (сировина і матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергія, і т.д.), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні нестатки, амортизація основних засобів, інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, відсотки по кредитах банку, податки, що включаються в собівартість продукції, відрахування в позабюджетні фонди й ін.).

Угруповання витрат по елементах необхідний для того, щоб вивчити матеріалоємність, енергоємність, трудомісткість, фондомісткість і установити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про ріст продуктивності праці.

Важливим аспектом оцінки результатів роботи підприємства, спрямованої на мінімізацію витрат на виробництво і реалізацію продукції рослинництва, є аналіз собівартості зробленої продукції по калькуляційних статтях витрат. Саме такий аналіз дає можливість визначити конкретні напрямки подальшого пошуку резервів зниження собівартості продукції. Угруповання витрат по призначенню, тобто по статтях калькуляції, указує, куди, на які мети й у яких розмірах витрачені ресурси.

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, поворотні відходи, покупні вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні цілі, основна і додаткова зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне і медичне страхування виробничих робітників, витрати на зміст і експлуатацію машин і устаткування, загальновиробничі витрати, комерційні витрати.

Розрізняють також витрати прямі і непрямі. Прямі витрати зв'язані з виробництвом визначених видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників і ін.). Вони прямо відносяться на той або інший об'єкт калькуляції. Непрямі витрати зв'язані з виробництвом декількох видів продукції і розподіляються по об'єктах калькуляції пропорційно відповідній базі (основній і додатковій зарплаті робітників або всім прямим витратам, виробничій площі і т.д.). Прикладом непрямих витрат є загальвиробничі і загальногосподарські витрати, витрати на зміст основних засобів і ін.

У ринковій економіці витрати класифікують також на явні і неявні (імпліцитні). До явного відносяться витрати, що приймають форму прямих платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. У число явних витрат входить зарплата менеджерів, службовців, комісійні виплати торговельним фірмам, виплати банкам і іншим постачальникам фінансових і матеріальних послуг, оплата транспортних витрат і інше.

Неявні (імпліцитні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми або знаходяться у власності фірми як юридичної особи. Такі витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і не відбивають у бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними.

У залежності від обсягу виробництва усі витрати підприємства можна розділити на постійні і перемінні.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції - витрати на гривню товарної продукції, що вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком.

Визначається він відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості зробленої продукції в діючих цінах.

У процесі аналізу варто вивчити також динамікові витрат на гривню товарної продукції і провести міжгосподарські порівняння по цьому показнику [9 с.386].

Наступний етап аналізу -- вивчення виконання плану і визначення впливу факторів на зміну рівня даного показника.

Витрати на гривню товарної продукції безпосередньо залежать від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукцію і від зміни вартості зробленої продукції. На загальну суму витрат впливають обсяг виробництва продукції, її структура, зміна перемінних і постійних витрат, що у свою чергу можуть збільшитися або зменшитися за рахунок рівня ресурсомісткості продукції і цін на спожиті ресурси. Вартість товарної продукції залежить від обсягу випуску, його структури і цін на продукцію.

Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на гривню товарної продукції розраховується способом ланцюгової підстановки.

Сума постійних і перемінних витрат у свою чергу залежить від рівня ресурсомісткості і зміни вартості матеріальних ресурсів у зв'язку з інфляцією.

Щоб установити вплив досліджуваних факторів на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на гривню товарної продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах.

Як правило, найбільша питома вага в собівартості продукції рослинництва займають витрати на насіння і паливо. Загальна сума витрат по цій статті залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і зміни питомих витрат на окремі вироби. Вплив цих факторів на зміну загальної суми матеріальних витрат визначається способом ланцюгової підстановки.

Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції по окремих виробах, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановим і даними минулих років у цілому і по статтях витрат.

Потім більш детально вивчають собівартість товарної продукції по кожній статті витрат, для чого фактичні дані порівнюють із плановими або даними за минулі періоди.

Аналогічні розрахунки робляться по кожнім виді продукції. Основними джерелами резервів зниження собівартості промислової продукції є:

1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства;

2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, устаткування, скорочення непродуктивних витрат, виробничого шлюбу і т.д.

Резерви збільшення виробництва продукції рослинництва виявляються в процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції зростають тільки перемінні витрати (пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати й ін.), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, у результаті знижується собівартість виробів.

3. Методика аналізу виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва

Об'єктами розрахунку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року [10 с.79].

Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чином доробляється (висушується, очищується, сортується тощо). З огляду на це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені у виробничу собівартість продукції. Відповідно до існуючого положення зерно і насіння соняшнику калькулюються за принципом франко-тік (франко-місце зберігання). При цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солома калькулюються за франко-місцем зберігання, силос -- франко-силосною спорудою, включаючи витрати на виробництво зеленої маси і на силосування, зелений корм -- франко-місцем споживання, коренеплоди, картопля -- за франко-місцем зберігання.

В товарному зерновому виробництві розраховується собівартість центнера зерна, зерновідходів і нормативна собівартість центнера соломи.

У товарному буряківництві визначають собівартість центнера коренів методом вилучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички. Залишкову суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують собівартість центнера основної продукції. В насіннєвому буряківництві розраховують собівартість центнера насіння. Для визначення собівартості центнера насіння соняшника потрібно загальну суму витрат на вирощування і збирання цієї культури зменшити на нормативну собівартість соняшнику і кошиків і одержаний результат поділити на фізичну масу насіння після доробки (доочистки).

Особливістю визначення собівартості центнера картоплі є те, що із загальної суми витрат на її вирощування та збирання віднімається вартість нестандартної картоплі, яка згодована худобі, в оцінці за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності.

Собівартість продукції окремих овочевих культур визначають окремо по культурах відкритого і закритого ґрунту. При цьому в неспеціалізованому овочівництві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну собівартість гички і потім розподіляють їх залишкову суму за окремими овочевими культурами пропорційно виручці від реалізації основної продукції цих культур.

Нові умови господарювання ставлять підвищені вимоги до управління виробничими витратами як з боку держави, так і власників підприємств. Необхідність вдосконалення діючих систем управління виробничими витратами на рівні господарських структур різних форм власності доведена і знайшла своє відображення у працях вітчизняних вчених-економістів, зокрема, необхідність комплексного і системного підходу до вирішення проблем вдосконалення управління виробничими витратами в умовах розвитку ринкової економіки. Однак цілий ряд важливих питань цієї проблеми поки що не знайшли свого вирішення навіть зараз, коли спостерігається відносна стабілізація економічної ситуації. Як і раніше, необґрунтовано зростають виробничі витрати, що призводить до зниження ефективності господарювання.

Зарубіжний досвід свідчить, що питанням раціонального управління виробничими витратами постійно приділяється значна увага з боку менеджерів, керівників і власників підприємств, фірм, компаній тощо. При цьому в останні роки в розвинутих країнах світу відбулися значні зрушення у сфері управління виробничими витратами. Це стосується, в першу чергу, питань обліку, оцінки ефективності використання витрат та їх прогнозування, формування стратегії і тактики їх зниження. Величина витрат у багатьох випадках вважається головним критерієм при виборі варіантів розвитку підприємств [11 с.368].

Керування витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, поліпшує політику закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їхнє ефективне використання в майбутньому.

Наступним кроком після формування витрат є їх облік і контроль. Виділяють такі його стадії.

1. Визначення об'єктів обліку та контролю і встановлення стандартів.

2. Забезпечення зв'язку обліку і контролю витрат з іншими системами діяльності підприємства.

3. Встановлення процедур для моніторингу фактичних витрат.

4. Порівняння фактичних витрат зі стандартами.

5. Аналіз відхилень фактичних витрат від установлених стандартів.

4. Аналіз сучасного стану та динаміки виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва у Корпорації «Украгротех», Христинівського району, Черкаської області

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі TOB) ім. Кірова розташоване на території Христинівської міської ради, Христинівського району Черкаської області. Віддаленість від районного центру смт. Христинівка - 15 км, від обласного центру м. Черкас - 230 км. Вид економічної діяльності - вирощування зернових та інших сільськогосподарських культур.

При здійсненні господарської діяльності господарство керується Законом України 'Про господарські товариства', Законом України 'Про підприємства в Україні'. Згідно першого Закону, товариство з обмеженою відповідальністю (TOB) - це об'єднання між юридичними та фізичними особами або громадянами їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Особливістю даних господарюючих суб'єктів полягає в тому, що учасники несуть відповідальність лише у розмірі своїх вкладів. Також обмеженою є кількість засновників - від 3 до 7 осіб, саме більше 15 осіб. Варто зазначити, що дана форма господарювання займає 45% серед усіх господарств в аграрному секторі [1 с.1-12].

Господарство знаходиться в зоні Лісостепу. Ця зона є зоною нестійкого зволоження. Гумусний шар грунту сягає 80 см. ґрунти господарства - опідзолені чорноземи, але без достатнього зволоження одержати запланований урожай неможливо.

В господарстві є також чорноземи реградовані, які складають близько 80 % ріллі. Оцінка землі в середньому по всіх категоріях землі складає в розмірі 78 балів.

Середньорічна кількість опадів не перевищує 400-450 мм, температура січня найнижча 1-31 °С, найвища температура липня 35°С. середня тривалість вегетації до 220 днів, а період активної вегетації - 165-175 днів. Опади випадають нерівномірно.

Залягання вод на території господарства коливається від 60 до 150 м. наявність ставків дещо поліпшує мікроклімат, а це сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

Діяльність сільськогосподарських господарств неможливе без використання засобів виробництва. Основним засобом виробництва у сільському господарстві є земельні ресурси.

Земля, як засіб виробництва, у сільському господарстві має специфічні особливості:

Ш по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці;

Ш по-друге, земля є незмінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;

Ш по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її неможна заново створити або збільшити її розміри;

Ш по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується.

Будь-яке підприємство має основні фонди, які використовує під час здійснення своєї діяльності - виробництва продукції. Отже, розглянемо забезпеченість TOB ім. Кірова основними фондами, та розглянемо ефективність їх використання. Для цього розглянемо таблицю 4.1.

Таблиця 4.1

Забезпеченість Корпорації «Украгротех» основними і оборотними фондами та ефективність їх використання

З наведених у таблиці 4.1 даних випливає, що у 2009 році порівняно з 2007 роком вартість основних засобів зросла на 785,4 тис. грн., оборотних засобів зменшилась на 315,9 тис. грн.. Що ж до показників ефективності використання основних засобів, то у 2009 році порівняно з 2007 роком показники значно кращі: чистий прибуток від реалізації зріс на 702,8 тис. грн.; фондозабезпеченість на 100 га с/ г угідь - зросла на 53,43 тис грн., вона показує яка вартість основних фондів припадає на 100 га с/г угідь; фондоозброєність збільшилась на 31,24 тис. грн., даний показник показує яка вартість основних фондів припадає на одного середньорічного працівника; фондовіддача зросла на 0,04 грн. - показує скільки на 1 грн. вартості основних фондів припадає валової продукції, а фондоємність (так як це обернений показник) зменшилась на 0,08 грн.. Норма прибутку у 2009 році найвища -29,74%, що на 15,43% більше ніж у 2007 році. Норма прибутку показує скільки копійок прибутку припадає на 1 грн. вартості основних і оборотних засобів, у 2009 році на 1 грн. основних і оборотних фондів припадало майже 30 копійок прибутку.

Для подальшої характеристики даного підприємства необхідно розглянути динаміку та структуру сільськогосподарських угідь господарства у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Динаміка і структура сільськогосподарських угідь у Корпорації «Украгротех»

Аналізуючи вище наведену таблицю можна дійти висновку, що основну питому вагу у структурі сільськогосподарських угідь займає рілля -у 2009 році 94,46%, а найменшу питому вагу - пасовища 2,59%. Якщо розглядати динаміку, то можна побачити, що протягом досліджуваного періоду площа сільськогосподарських угідь зменшувалась і в 2009 році порівняно з 2007 роком площа зменшилась на 19,47%, або на 559,56 га.

Для визначення прибутковості нашого господарства необхідно визначити на скільки є прибутковим наше підприємство. Для цього розглянемо таблицю 4.3

Таблиця 4.3

Фінансові результати від реалізації сільськогосподарської продукції в Корпорації «Украгротех»

З розрахованих в таблиці даних можна зробити висновок про те, що дослідне господарство є досить прибутковим - рентабельність зростала з кожним роком і вже у 2009 році становила - 50,5%, що на 24,1% більше ніж у 2006 році.

Виручка від реалізації у 2007 році становила 1979,0 тис.грн, а у 2009 році 3649,0 тис.грн, що на 17,7 % більше. Проте повна собівартість реалізованої продукції зросла на 345%.

Не зважаючи на велику собівартість прибуток з 2007 року по 2009 рік зріс на 602,8%, що ще раз показує нам те, що підприємство покращило свої показники прибутковості.

Іншим не менш важливим фактором виробництва без якого воно неможливе є трудові ресурси. Розглянемо наявність та ефективність використання трудових ресурсів за даними наведеними в таблиці 4.4.

Таблиця 4.4

Ефективність використання трудових ресурсів у Корпорації «Украгротех»

Аналізуючи таблицю 4.4 можна зробити висновок, що найвища чисельність працівників була у 2008 році - 125 чоловік, а саме в рослинництві - 109 чоловік. У 2009 році порівняно з 2007 роком чисельність працівників зменшилась на 37 осіб, найбільше зменшення відбулося в галузі тваринництва - на 24 особи.

Що ж до продуктивності то річна продуктивність загалом у 2009 році порівняно з 2007 роком зросла на 23,84 тис. грн. в основному за рахунок збільшення продуктивності в рослинництві - на 24,2 тис. грн., а в тваринництві навпаки - продуктивність зменшилась на 1,04 тис. грн.

На збільшення річної продуктивності праці вплинуло не лише зменшення працівників, а ще й збільшення виробництва валової продукції - у 2009 році порівняно з 2007 роком валова продукція зросла 667 тис. грн.: в рослинництві зросла на 40 тис. грн., а в тваринництві зменшилась на 251 тис. грн.

На сам кінець необхідно визначити напрям спеціалізації даного господарства та структуру товарної продукції в Корпорації «Украгротех» в таблиці 4.5.

Таблиця 4.5

Структура товарної продукції в Корпорації «Украгротех»

Як висновок до даної таблиці доцільним було б обрахувати коефіцієнт спеціалізації даного господарства:

Кс=100/(79,04(2*1-1)+12,93(2*2-1)+3,5(2*3-1)+1,26(2*4-1)+1,0(2*5-1)+0,77(2*6-1)+0,51(2*7-1)) = 0,59

Як бачимо, розрахований коефіцієнт спеціалізації лежить в межах від 0,501 до 0,600, що означає високий рівень товарного зосередження. Також з даних наведених в таблиці 4.5 можна дійти висновку, що напрям спеціалізації зерново-технічний, так як у структурі товарної продукції зернобобові займають79,04%, а соняшник - 12,93%.

5. Аналіз динаміки витрат на виробництво продукції рослинництва

Аналіз витрат на виробництво продукції рослинництва на Корпорації «Украгротех» включає у себе динаміку показників витрат за 2007-2009 роки, їх структуру та відхилення у 2009 році відносно 2007 року.

Аналіз динаміки витрат понесених на виробництво продукції рослинництва чітко показує нам, котра із категорій витрат займає найбільшу питому вагу, та її місце у структурі витрат. Також можна простежити зміну розміру витрат, та виявити на що саме керівництво звернуло свою увагу, та збільшило чи зменшило фінансування.

Проаналізувавши ці дані можна виявити резерви та втрати фінансування по категоріям та підтвердити доцільність даного варіанту розподілу статей витрат.

Саме таку послідовність дій застосовують при аналізі динаміки та структури витрат на виробництво продукції рослинництва в даному господарстві. Ці дані наведені у таблиці 5.1 Аналіз динаміки витрат на виробництво продукції рослинництва.

Таблиця 5.1

Аналіз динаміки витрат на виробництво продукції рослинництва

Проаналізувавши дані, наведені у таблиці 5.1 можна зробити висновок, про те, котра із статей витрат займає найбільшу питому вагу.

Так у 2007 році найбільшу частку у структурі витрат займали витрати на нафтопродукти 19,73%, або 368 тис.грн.

На другому місці витрати на орендну плату за земельні паї 18,89%, що в грошовому виразі становило 352,4 тис, також витрати на оплату праці 14,59% або 272,2 тис.грн.

Мінеральні добрива у структурі витрат 2007 року становлять 13,94%, що займають 260 тис.грн. Запасні частини також займають близько 10%, що в грошовому виразі рівне 201 тис. грн. З цього можна зробити висновок, що половина статей витрат займає приблизно рівні частини.

У 2008 році найбільшу частку займають витрати на нафтопродукти 28,82% (1125 тис.грн.), а уже потім оплата праці стороннім організаціям 906тис.грн., або ж 23,21%.

Орендна плата за земельні паї на третьому місці та займає 12,27% або 479 тис.грн. Витрати на оплату праці замають меншу питому вагу, ніж у 2007 році - лише 8,76% (342 тис.грн.). Мінеральні добрива також втратили своє місце у структурі фінансування, вони мають лише 4,97%, або 194 тис.грн.

У 2009 році знову ж перше місце зайняли нафтопродукти 26,74% (813 тис.грн), а насіння здобуло 16,54%, що в грошовому виразі дістало 503 тис.грн.

Далі пішли орендна плата за земельні паї 14,73% (448 тис.грн.), та витрати на мінеральні добрива 13,94% або ж 424 тис. грн. Амортизація основних засобів зайняла 9,27%, що показало нам, що вартість основних засобів змінилася у порівнянні з попередніми роками.

В загальному ж аналізуючи відхилення у 2009 році відносно 2007 року. то можна констатувати той факт, що фактичні витрати на оплату праці знизилися на 8,89%, що показує негативний фактор у відношенні до персоналу господарства. Відрахування на соціальні заходи зросли на 67,04%. Витрати на насіння побільшали, тому і вартісна іх оцінка збільшилася на 179,04%. Мінеральні добрива також мають у своєму складі збільшення на 63,07%.

Нафтопродукти використовуються підприємством все більше і більше, тож фактична їхня вартість зросла на 120,92%. Електроенергія має аналогічну ситуацію, коли відбулося збільшення на 116,45%.

Сума витрат понесених на запасні частини у 2009 році становила 67,16% у порівнянні з 2007 роком. Оплата праці стороннім організаціям у 2008 році була досить велика проте у порівнянні з 2007 роком вона знизилася на 3,23%. Амортизація основних засобів досягла показника 286,29% у порівнянні з 2007 роком, що на 186,29% більше.

Орендна плата також збільшилася, що показує нам збільшення площі земельних паїв узятих у оренду. Їх вартість зросла на 27,12%.

Загальна ж динаміка витрат на продукцію рослинництва на протязі трьох років змінювалася, та в кінці 2009 року показала збільшення у порівнянні з 2007 роком на 63,03%. Що також ще раз показує нам, що витрати на виробництво зростають, а також разом з ним зростають обсяги самого виробництва.

6.Аналіз собівартості одиниці продукції в спів ставні періоди (структура витрат в розрізі статей, темпи росту).

Для детального аналізу собівартості одиниці продукції рослинництва в Корпорації «Украгротех» необхідно проаналізувати структуру витрат на 1 центнер та темпи росту даних витрат.

Мною було проаналізовано структуру виробничої собівартості 1 центнера озимої пшениці, кукурудзи на зерно, ячменю та соняшника, а також їх темпи росту.

Таблиця 6.1

Структура та темпи росту виробничої собівартості 1 центнера озимої пшениці у Корпорації «Украгротех»

Виходячи з таблиці 6.1 можна зробити висновок, що темп росту виробничої собівартості 1 центнера озимої пшениці 2009 року до 2008 року знизився на 32,12%.

Прямі матеріальні витрати також знизилися на 36,08%, прямі витрати на оплату праці упали на 43,58%, а темп росту інших прямих витрат на 1 центнер озимої пшениці знизився лише на 10,96%.

Загальна собівартість озимої пшениці знизилася у 2009 році.

У таблиці 6.2 відображені аналогічні дані по кукурудзі на зерно.

Таблиця 6.2

Структура та темпи росту виробничої собівартості 1 центнера кукурудзи на зерно у Корпорації «Украгротех»

Проаналізувавши наведені у таблиці 6.2 дані можна зробити висновок, що темп росту виробничої собівартості 1 центнера кукурудзи на зерно 2009 року до 2007 року становить 115,46%. Темп росту прямих матеріальних витрат упав на 6,06%, прямих витрат на оплату праці на 43,59%, а інших прямих витрат становив 171,82%.

Собівартість 1 центнера кукурудзи на зерно в загальному зросла на 15,46%.

У таблиці2.9 показано структуру собівартості та темп росту по ячменю.

Таблиця 6.2

Структура та темпи росту виробничої собівартості 1 центнера ячменю у Корпорації «Украгротех»

У таблиці 6.2 відображена структура та темпи росту виробничої собівартості 1 центнера ячменю. Темп росту прямих матеріальних витрат 2009 року до 2007 року склав 131,00%, прямих витрат на оплату праці 168,31%, а інших прямих витрат 79,74%.

Загальний показник виробничої собівартості у 2009 році на 24,23% до 2008 року, а до 2007 на 20,74%.

В таблиці 6.3 наведено структуру виробничої собівартості соняшника.

Таблиця 6.3

Структура та темпи росту виробничої собівартості 1 центнера соняшника у Корпорації «Украгротех»

На сам кінець розглянемо структуру та темп росту соняшника: так темп росту у 2009 році до 2007 року склав 117,97%, а до 2008 року лише 98,29%.

Темп росту прямих матеріальних витрат у 2009 році до 2008 року склав 125,81%, а до 2007 року 179,20%. Темп росту прямих витрат на оплату праці у відношенні до 2008 року склав 32,29%, а до 2007 року 16,55%. Також темп росту інших прямих витрат склав 6,91% до 2008 року, та 7,99 до 2007 року.

Загальний висновок по динаміці собівартості виглядає як зменшення за 3 роки на 1,71%.

7. Основні напрями зниження собівартості одиниці продукції

Зниження собівартості продукції є важливою умовою економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва продукції рослинництва і зменшення затрат праці і виробничих ресурсів на її виробництво.

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) [12 с.264].

Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.

Виробництво продукції рослинництва потребує відповідних затрат живої праці і матеріальних витрат. Матеріальні витрати здійснюються у вигляді предметів праці і допоміжних матеріалів (насіння, палива і т. д) або у вигляді зносу відповідних засобів праці. вартість витрачених засобів виробництва і новостворена вартість становлять собівартість продукції.

Витрати на виробництво продукції рослинництва неоднорідні і розподіляються за економічним значенням і характером участі у виробничому процесі, за якісним складом, за способом включення в собівартість. Правильний розподіл виробничих витрат має істотне значення в плануванні та обчисленні собівартості продукції.

Собівартість, як економічна категорія, являє собою відокремлену частину вартості. Собівартість - одна з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, який характеризує виробничу і господарську діяльність підприємства. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення.

У сільському господарстві розрізняють кілька видів собівартості:

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, технічних, організаційно-економічних і природний умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі її форми, як середня галузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньо зональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу - по району, області [13 с.123-127].

Виробнича собівартість розраховується на кожному підприємстві і складається з витрати пов'язаних з виробництвом і доробкою продукції, її транспортування до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм).

Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і планових даних, одержаних розрахунків з метою контролю за витрачанням коштів.

В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

Планова собівартість - витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції.

Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництва і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та організації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи:

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об`єкті планування і обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг).

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. У рослинництві побічна продукція (солома, гичка, бадилля) оцінюється за нормативною собівартістю, або за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції.

4. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненими за реалізаційними цінами.

5. Комбінований метод. Включає два або більше вищезазначених методів.

Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.

Головний шлях зниження собівартості продукції рослинництва - це підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Основні витрати по вирощуванню сільськогосподарських культур здійснюються незалежно від рівня врожайності і продуктивності.

Для зниження собівартості продукції рослинництва в Корпорації «Украгротех» потрібно:

· впроваджувати прогресивні системи землеробства, науково-обґрунтовані сівозміни і передові технології виробництва;

· послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і поліпшення родючості землі;

· впровадження у виробництво нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур. Дотримання всіх агротехнічних вимог;

· удосконалення галузевої структури підприємства з організацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень НТП і передової практики.

Ці та інші заходи вимагають збільшення виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських культур, але одночасно сприяють зменшенню собівартості одиниці продукції [13 с.123-127].

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є впровадження високоякісних сортів. Економічно доведено, що підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% - впровадження високоврожайних і перспективних сортів і гібридів, на 25% поліпшенням обробітку ґрунту.

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою для впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування, забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпечення господарств надійною системою машин (тракторів, пристроїв та знарядь, комбайнів та інше) дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових і значно зменшує втрати зерна при збиранні врожаю.

За даними наукових досліджень при збиранні врожаю зернових культур на п'ятий день після повного достигання втрати зерна не перевищують 3-4%, а вже на десятий день вони зростуть на 17-20%.

Також важливим заходом по зниженню собівартості виробництва зерна - це підвищення організації трудового процесу.

Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок високоврожайних твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15 - 17%) і клейковини (28 - 43%).

Розглянемо спосіб зниження собівартості озимої пшениці вищезазначеним методом - виберемо новий сорт озимої пшениці Ятрань 60. Він характеризується високою врожайністю при тих самих затратах на насіння. Це пшениця низькоросла (75 - 80 см), хоча у сприятливих умовах наводиться, як середньоросла і може досягти 102 см. Сорт стійкий до вилягання і осипання, зимостійкість і посухостійкість добрі. Визначається холодостійкістю у весняний період, добре переносить весняні приморозки. Сорт стійкий до ураження бурею іржею, толерантний до борошнистої роси. Борошномельні та хлібопекарські властивості високі, у зерні вміст білка становить 14,2 - 15,8%, клейковини -- 28,4 - 33,6%. Високоврожайний, урожайність може досягати до 76,3 ц/га. За типом вирощування і вимогами до умов вирощування сорт можна віднести до універсальних. Помітно реагує на підвищений агрофон, може вирощуватись після кращих і посередніх попередників. Пластичний щодо строків сівби, але найвищу продуктивність формує за умов сівби в другій половині оптимальних.

8. Удосконалення структури посівних площ та збільшення обсягів виробництва видів продукції рослинництва, резерви зниження

собівартість витрата продукція рослинництво

Висока віддача кожного гектара ріллі сівозміни незалежно від типу і виду можлива за умови оптимального насичення її відповідними сільськогосподарськими культурами. За даними Інституту землеробства УААН в підзоні достатнього зволоження насичення озимою пшеницею до 40% не забезпечило збільшення валового збору зерна в сівозміні. Збільшення площі під горохом з 10 до 20% і більше викликало істотне зниження врожайності цієї культури і середньої врожайності зернових в сівозміні.

Кукурудза знижує врожайність на 9-9,5 ц/га при збільшенні її частки в структурі до 30% (20 на зерно і 10 на силос). На врожайність ячменю збільшення його площі від 10 до 20% не вплинуло, але врожайність озимої пшениці знизилась на 2 ц/га внаслідок погіршення складу попередників та високого насичення колосовими культурами. Оптимальним для підзони цей показник лежить у межах 40%. Насичення сівозміни зерновими від 60 до 80% за рахунок збільшення вівса від 10 до 20% забезпечило збільшення валового збору фуражного зерна і не мало негативного впливу на врожайність озимої пшениці та ячменю [15 с.105].

В десятипільних сівозмінах господарств підзони достатнього зволоження, яке мають зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом напрямок можна рекомендувати наступне чергування культур: 1) конюшина на 2 укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) озима пшениця; 6) кукурудза на зерно, цукрові буряки; 7) горох; 8) озима пшениця; 9) цукрові буряки; 10) ячмінь з підсівом конюшини.

В залежності від необхідності або для зміцнення кормової бази в сівозміну можна внести зміни шляхом зменшення площі посіву під цукровими буряками і ввести в сівозміну картоплю, круп'яні, збільшити площу під кукурудзою та запровадити проміжні посіви. Чергування культур може бути і наступним: 1) конюшина на два укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) горох; 5) озима пшениця плюс післяжнивні посіви; 6) кукурудза на силос; 7) озима пшениця; 8) цукрові буряки, картопля, гречка; 9) кукурудза на зерно; 10) ячмінь плюс конюшина. Запровадження сівозмін з більш коротким періодом ротації (7-9 років) веде до скорочення терміну повернення цукрових буряків на попереднє місце вирощування до 2-3 років.

У підзоні нестійкого зволоження в господарствах, які спеціалізуються по виробництву зерна, цукрових буряків, продукції тваринництва можна рекомендувати сівозміни з наступним чергуванням культур: 1) багаторічні трави на один укіс; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно; 5) горох; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) кукурудза на силос і зелений корм; 9) озима пшениця; 10) ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав. В разі необхідності збільшити виробництво цукросировини можна поле кукурудзи на зерно замінити збірним просапних культур, передбачивши в ньому половину поля під цукрові буряки.

При зменшенні кількості полів сівозміни можуть мати наступне чергування культур: 1) багаторічні трави на один укіс, однорічні трави; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно і силос; 5) горох, гречка; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав. У підзоні недостатнього зволоження в сівозмінах обов'язково слід запроваджувати чистий пар: 1) чорний і зайнятий пар ранніми культурами; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) ячмінь, овес, просо з підсівом багаторічних трав; 5) багаторічні трави; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) горох, кукурудза на силос; 9) озима пшениця; 10) кукурудза на зерно, соняшник.

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів. Порівняльна оцінка показників інтенсивності в динаміці та в різних підприємствах дасть змогу виявити деякі напрями подальшого поліпшення використання землі.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають за такими показниками:

v ступенем господарського використання землі, яка розраховується діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу господарства;

v ступенем розораності, що обчислюється як частка від ділення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських угідь;

v ступенем меліорованості як відношення площі меліорованих земель (зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;

v питомою вагою інтенсивних культур (цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, соняшнику, зернової кукурудзи, коноплі) у загальній посівній площі підприємства;

v коефіцієнтом повторного використання землі, який визначається відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної площі господарства.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам'ятати, що завдяки трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню (зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур -- у структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання землі до оптимальних рівнів можливості підприємства щодо збільшення обсягу виробництва продукції (за інших однакових умов) зростатимуть. Але тут важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників, оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її родючості. Наприклад, надмірне розорювання сільськогосподарських угідь у багатьох господарствах призвело до інтенсивного розвитку вітрової та водної ерозії з усіма відповідними негативними наслідками.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників. До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства -- на ріллю, птахівництва -- на площу зернових). До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні -- всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. У першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому -- об'єктивно оцінити результати господарювання. Наведемо такий приклад. Два господарства мають однакову площу і структуру сільськогосподарських угідь -- по 2 000 га. Грошова оцінка 1 га угідь у першому підприємстві становить 7 000 грн., а в другому -- 9 000 грн., тобто тут землі кращі за економічною родючістю. Перше підприємство виробило за звітний рік 2 млн. грн. валової продукції, друге -- 2,2 млн. грн.

Якщо розраховувати вартісний показник ефективності використання землі на гектар фізичної площі, то можна зробити висновок, що друге господарство раціональніше використовує землю, оскільки виробляє на гектар угідь 1 100 грн. валової продукції (2 200 000 : 2 000 = 1 100), тоді як перше господарство менше -- 1 000 грн. Але коли врахувати економічну родючість землі, то з'ясується, що такий висновок є передчасним. Щоб у цьому переконатися, потрібно розрахувати вартісний показник ефективності використання землі -- землевіддачу відношенням вартості валової продукції, одержаної з гектара угідь, до грошової оцінки цих угідь. У нашому прикладі по першому підприємству землевіддача становить 1 000 : 7 000 = 0,143, а по другому -- лише 0,122. Тепер стає очевидним, що землю раціональніше використовує не друге, а перше підприємство.

Дана методика може бути використана і для оцінки виробничої діяльності структурних рослинницьких підрозділів підприємства, які використовують неоднакові за якістю землі [16 с.78].

Основною ознакою високої родючості й окультуреності ґрунту є вміст у ньому гумусу і перегною. Доведено, що підвищити вміст гумусу в ґрунті можна двома основними шляхами: а) щорічним внесенням гною і торфогноєвих компостів, б) розширенням посівів люцерни і конюшини за рахунок скорочення площі кормових культур, що у великих кількостях споживають (мінералізують) гумус. В поліських районах України в середньому на гектар сівозмінної площі потрібно щорічно вносити 12--14 т, у Лісостепу 10--12, на південних чорноземах 5--8 т гною, причому якість гною потрібно оцінювати не за вмістом доступних форм NРК, а за кількістю в ньому гумусу і перегною. Збільшення вмісту двох останніх компонентів в гної можна досягти, коли він вироблятиметься найбільш ефективним підстилковим способом за обмеження безпідстилкового способу, який зменшує вихід гною на 15 % і знижує його цінність на 20 %, і повним виключенням рідкого способу, коли гній прибирається гідрозмивом (такий гній не лише втрачає свою якість, а й завдає шкоди довкіллю).

У розвинутих країнах Заходу вносять високі дози гною, наприклад у Голландії -- до 70 т на гектар сільськогосподарських угідь. З підвищенням доз внесення гною знижується кислотність ґрунту. Це надто важливо, оскільки на фоні органічних добрив можна збільшувати дози внесення мінеральних добрив, які підвищують рН ґрунту. Якщо мінеральні добрива вносити без органічних або за низьких доз застосування останніх, то виникне необхідність у вапнуванні ґрунту, яке знижує кислотність, але прискорює мінералізацію органічної речовини. Недарма існує німецьке прислів'я: «Вапно збагачує батьків, але розорює дітей». Дослідні дані свідчать, що 10т якісного гною або торфогноєвого компосту збагачують ґрунт на 1 т гумусу, а лише 1 г гумусу вбирає від 4 до 20 г води, склеюючи в грудочки мінеральні частки ґрунту, завдяки чому створюється його структура.

Висока якість гною може бути забезпечена за правильних його підготовки і внесення. Ні в якому разі не можна вносити рідкого, напіврідкого і свіжого твердого гною. Він швидко мінералізується і не справляє належного впливу на підвищення родючості ґрунту. Заготовляти гній потрібно протягом усього року, а вносити -- лише влітку і восени.

Удосконалення структури посівних площ необхідно поєднувати з правильним чергуванням сільськогосподарських культур. Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожайність на 30--40 % і забезпечують повніше використання техніки і робочої сили.

У підвищенні економічної родючості ґрунту велика роль належить також прогресивним системам обробітку ґрунту, системам насінництва, полезахисним смугам. Значним резервом поліпшення використання земельних ресурсів є підвищення продуктивності при­родних кормових угідь, частка яких становить 17,8 % всієї площі сільськогосподарських угідь України. Однак значні площі природних сінокосів і пасовищ використовуються мало ефективно, хоч виробництво кормів на них є значно дешевшим, ніж на орних землях. Підвищення продуктивності природних кормових угідь можна досягти завдяки докорінному і поверхневому поліпшенню їх.

Особливо важливе значення для підвищення ефективності використання земельних ресурсів має меліорація.

Резерви зниження собівартості можна згрупувати таким чином: ті які можуть бути використані без додаткових витрат. До них відносять резерви, які можуть бути виявлені за рахунок таких джерел: ліквідація додаткових витрат по окремим статтям витрат, по конкретному виду продукції, зниження вартості поданих основному виробництву послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв, приведення в дію резервів збільшення виробництва валової продукції .

Ті які потребують незначних витрат і можуть бути використані в календарному або господарському році: покращення структури посівних площ, правильне комплектування агрегатів, внесення оптимальних доз добрив. Отже запропонуємо внести органічні добрива, які вже на протязі багатьох років не вносяться в грунт.

ті, які потребують значних капітальних вкладень і будуть виконані в перспективі проведення меліоративних або зрошувальних робіт впровадження нових сортів. Суму цих резервів визначають порівнюючи розрахункову собівартість з урахуванням додаткових витрат і додаткового виходу продукції із собівартістю попереднього періоду.

Збільшення виробництва насіння соняшника повинно виконуватися за наступними заходами:

- збільшення посівних площ;

- покращення їх структури;

- збільшення урожайності соняшнику.

В господарстві є можливість провести розкорчовку і тим самим збільшити пощу посівів, і тим самим виробництво соняшнику .

- виявити сільськогосподарські внутрішні резерви для підвищення виробництва соняшнику.

- розробляються заходи по засвоєнню виявлення резервів збільшення виробництва.

Одним з важливих завдань аналізу є виявлення і підрахунок резервів збільшення виробництва продукції зернових.

Основні резерви збільшення виробництва валової продукції рослинництва, зокрема зернових культур, такі:

введення в господарський оборот земельних угідь, що перебувають поза господарським оборотом;

перетворення екстенсивних угідь в інтенсивні, щоб з одиниці площі мати максимальну кількість продукції;

поліпшення сільськогосподарських угідь та вдосконалення структури посівних площ;

підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур, особливо зернових, і в районах зрошення;

підвищення продуктивності природних угідь.

Одним з важливих напрямків виявлення резервів є розширення посівних площ. Можливі і невикористані резерви розширення посівних площ розраховують множенням можливої розширеної площі на фактичну урожайність тих культур, посіви яких планується вирощувати на ній.

Суттєвим резервом збільшення виробництва продукції зернових є збільшення виробництва за рахунок ліквідації втрат при збиранні урожаю за 2009 рік ( таблиця 8.1).

Таблиця 8.1

Підрахунок резервів збільшення виробництва за рахунок ліквідації втрат при збиранні урожаю за 2009 рік

Як видно із таблиці 8.1 збільшення виробництва за рахунок ліквідації втрат при збиранні урожаю принесе наступні резерви валових зборів: озима пшениця 1272 ц., гречка 42 ц., ячмінь ярий 963 ц., соняшник 644 ц., та ріпак озимий 186 ц..

Наступний резерв збільшення виробництва продукції - за рахунок підвищення урожайності до рівня передового господарства (таблиця 7.2).

Таблиця 8.2

Визначення резервів збільшення виробництва продукції за рахунок підвищення урожайності до рівня передового господарства

Як видно із таблиці 8.2 загальні резерви виробництва продукції рослинництва за рахунок підвищення збільшення урожайності до рівня передового підприємства та сорту гібриду становлять наступні дані. Так в даному підприємстві резерв у відношенні до передового становить на рахунок озимої пшениці 24270 ц., гречки., 816 ц., кукурудзи на зерно 13300 ц., ячменю ярого 20293 ц. і т.д. Що ж до сорту гібриду, то резерв передового господарства становить у озимої пшениці 27651 ц., гречки 340 ц.. кукурудзи на зерно 9975 ц., ячменю ярого 20293 ц., соняшника 17423 ц., ріпаку озимого 7464 ц.

Узагальнення виявлених при аналізі внутрігосподарських резервів збільшення валового виробництва продукції рослинництва проводимо у таблиці 8.3.

Таблиця 8.3

Узагальнення резервів збільшення валового збору у господарстві

Підводячи загальний висновок у визначенні загального резерву по кожній із культур варто зазначити, що резерв валового збору озимої пшениці склав 26796 ц., гречки 654 ц., кукурудзи на зерно 30590 ц., ячменю ярого 19659 ц., соняшника 11648 ц., ріпаку озимого 2052 ц.

Висновок

Темою курсової роботи я обрала саме, аналіз виробництва витрат і собівартості продукції рослинництва на прикладі Корпорації «Украгротех» тому, що у нас час ц є досить актуальним питанням. В процесі проведеного аналізу я спробувала аналізувати поставлені переді мною завдання та вивести чітку та обґрунтовані висновки.

Загалом галузь рослинництва у сільському господарстві сучасної України посідає передове місце, тобто вона потребує чіткої та конкретної аналізуючої системи витрат. Саме над проведенням аналізу витрат і собівартості продукції рослинництва і була побудована моя курсова робота.

Об'єктом мого дослідження виступило Корпорації «Украгротех», котре розташоване на території Христинівської міської ради, Христинівського району Черкаської області. Віддаленість від районного центру смт. Христинівка - 15 км, від обласного центру м. Черкас - 230 км.

Особливістю даних господарюючих суб'єктів полягає в тому, що учасники несуть відповідальність лише у розмірі своїх вкладів. Також обмеженою є кількість засновників - від 3 до 7 осіб, саме більше 15 осіб. Варто зазначити, що дана форма господарювання займає 45% серед усіх господарств в аграрному секторі.

Після проведеного аналізу мною було визначено, що станом на 01.01.2010 року у Корпорації «Украгротех» сума основних фондів становила 3105 тис.грн., оборотних фондів 1014 тис.грн. Було отримано чистого доходу від звичайної діяльності підприємства у розмірі 687 тис.грн. При цьому виручка від реалізації продукції у цьому році становила 4464 тис.грн.

Власний капітал становив 241 тис.грн. Середньорічна кількість працюючих в господарстві склала 55 чоловік. а площа сільськогосподарських угідь 2315,12 га.

У 2007 році найбільшу частку у структурі витрат займали витрати на нафтопродукти 19,73%, або 368 тис.грн.

У 2008 році найбільшу частку займають витрати на нафтопродукти 28,82% (1125 тис.грн.), а уже потім оплата праці стороннім організаціям 906тис.грн., або ж 23,21%.

У 2009 році знову ж перше місце зайняли нафтопродукти 26,74% (813 тис.грн), а насіння здобуло 16,54%, що в грошовому виразі дістало 503 тис.грн.

Темп росту виробничої собівартості 1 центнера озимої пшениці у 2009 року в порівнянні до 2008 року знизився на 32,12%.

Прямі матеріальні витрати також знизилися на 36,08%, прямі витрати на оплату праці упали на 43,58%, а темп росту інших прямих витрат на 1 центнер озимої пшениці знизився лише на 10,96%.

Загальна собівартість озимої пшениці знизилася у 2009 році.

Темп росту виробничої собівартості 1 центнера кукурудзи на зерно 2009 року до 2007 року становить 115,46%. Темп росту прямих матеріальних витрат упав на 6,06%, прямих витрат на оплату праці на 43,59%, а інших прямих витрат становив 171,82%. Собівартість 1 центнера кукурудзи на зерно в загальному зросла на 15,46%. Темп росту прямих матеріальних витрат 2009 року до 2007 року склав 131,00%, прямих витрат на оплату праці 168,31%, а інших прямих витрат 79,74%. Загальний показник виробничої собівартості у 2009 році на 24,23% до 2008 року, а до 2007 на 20,74%. Темп росту прямих матеріальних витрат у 2009 році до 2008 року склав 125,81%, а до 2007 року 179,20%. Темп росту прямих витрат на оплату праці у відношенні до 2008 року склав 32,29%, а до 2007 року 16,55%. Також темп росту інших прямих витрат склав 6,91% до 2008 року, та 7,99 до 2007 року.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, як підприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чином істотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також усіх складових собівартості.

Резерв скорочення витрат понесених на виробництво продукції рослинництва криється в категоріях виробничої собівартості. При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами виявляється у тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовно-постійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже і на її собівартість.

Також мною були виявлені наступні проблеми у дослідженні собівартості. Перш за все потрібно впровадити необхідні заходи з боку держави контролю за статтями витрат, тому, що систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, а і дає державі додаткові засоби, як для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, так і для поліпшення матеріального становища працівників.

Список використаних літературних джерел

1. Закон України «Про господарські товариства» (від 19.09.1991 р., із змінами та доповненнями).

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.-К.:КНЕУ, 2000.-356 с.

3. Герасимчук І. Визначення питомої ваги виручки від реалізації сільськогосподарської продукції.// Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2004- №13-14 -с. 6-9.

4. Д.К. Семенда, 0.1. Здоровцов. Аграрна економіка. Підручник - Умань, 2005-318 с.

5. Данилишин Б. Цінові підсумки 2009-го - кращі за останні роки.//Урядовий кур'єр. - 2010.-14 січня, -с. 5.

6. Заюкова М. С. Основні організаційно-економічні передумови забезпечення конкурентоспроможності виробництва рослинницької і тваринницької продукції.//Економіка АПК. - 2009. - №1-с. 103-106.

7. Абрютина Н.А., Грачов І.В. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства. - М.: Справа та сервіс, 2008. - 256 с.

8. Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства: Учеб. посібник для вузів / П.П. Табурчак, А.Є. Вікуленко, Л.А. Овчиннікова і ін; Під ред. П.П. Табурчака, В.М. Тумин, М.С. Саприкіна. - Ростов н / Д: Фенікс, 2008. - 352 с.

9. Аналіз господарської діяльності в промисловості: Підручник / Н.А. Русак, В.І. Стражев, О.Ф. Моргун та ін; За заг. ред. В.І. Стражева. - 3-е вид. - Мн.: Вишейш. шк., 2009. - 386 с.

10. Аналіз господарської діяльності промислового підприємства: Зб. задач / За ред. С.І. Шкарабана. - Тернопіль: ТАНГ, 2009. - 79 с.

11. Андрійчук А.В., Андрійчикове О.М. Аналіз, синтез, планування рішень в економіці. - М.: Фінанси і статистика, 2007. - 368 с.

12. Дем'яненко С.І. Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві: [навч. посіб.] / Дем'яненкоС.І. - К.: КНЕУ, 1998. - 264 с.

13.Мазур Н.А. Конкурентоспроможність виробництва сільського-сподарської продукції та основні напрями її підвищення / Н.А.Мазур, М. В.Місюк // Економіка АПК. - 2007. - № 2. - С. 123-127.

14. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. -- 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 624 с.

15. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. Лебідь, 2004 р.ст.105

16. Каблук П. Т. Розвиток аграрної економічної науки і її завдання на сучасному етапі здійснення аграрної політики в Україні. АПК, 2006 р. № 2. ст.78.

Додаток А

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про господарські товариства

{ Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 49, ст.682 }

Цей Закон визначає поняття і види господарських товариств,

правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх

учасників та засновників.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Господарські товариства

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. { Статтю 1 доповнено частиною першою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

{ Частину четверту статті 1 виключено на підставі Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені. { Частина статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 }

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. { Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 }

Стаття 2. Найменування товариства

Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.

Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Стаття 3. Засновники та учасники товариства

{ Дію частини першої статті 3 зупинено у частині права державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств згідно з Декретом N 24-92 від 31.12.92 } Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

{ Дію частини другої статті 3 зупинено у частині права державних підприємств бути засновниками або учасниками господарських товариств згідно з Декретом N 24-92 від 31.12.92 } Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. { Статтю 3 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Стаття 4. Установчі документи товариства

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору.

Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України. { Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 82/95-ВР від 02.03.95, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 } Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. { Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3095-III ( 3095-14 ) від 07.03.2002 }

Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Стаття 5. Строк діяльності товариства

Якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

Стаття 6. Державна реєстрація товариства

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Товариства підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом. { Частина друга статті 6 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.