Агротехнічні прийоми вирощування овочевих культур

http://www. аllbest.ru/

аllbest.ru

Контрольна робота

Овочівництво

Зміст

1. Морфо-біологічні особливості буряка столового

2. Вирощування ревеню

3. Вимоги перцю овочевого до вологи та тепла

1. Морфо - біологічні особливості буряка столового

За існуючою класифікацією всі форми буряків (дикі й культурні, однорічні, дворічні та багаторічні) об'єднують в один ботанічний рід -- буряки Beta L., який належить до родини амарантових, і налічує 14 диких і один культурний вид. У процесі еволюції видів роду Beta L. утворилися 3 природні групи -- секції: канарські (3 види), гірські (6 видів), звичайні (6 видів). До останньої належить відібраний і сформований людиною збірний вид Beta vulgaris L., який об'єднує такі підвиди:

Beta cicia -- листкові буряки з трьома групами різновидностей (листові салатні -- convar vulgarly, черешкові салатні -- convar petiolata; гібридні черешкові декоративні -- convar varioecila)

Beta crassa -- коренеплідні буряки з трьома групами різновидностей (столові -- convar cruenfa; кормові -- convar crassa; цукрові -- convar sacchariferae з однонасінною формою -- convar monospermd).

За формою коренеплід буває округлий, плаский і циліндричний. Містить білка до 2 %, цукрів 14,5 %, солі калію, кальцію, магнію, фосфору. На відміну від моркви в буряку немає каротину, але більше аскорбінової кислоти.

Рослина волого- і світлолюбна, досить холодо- і засухостійка. Культуру вирощують на всіх континентах, в Україні -- у всіх землеробських районах, окрім Криму. Буряк більш вимогливий до тепла, ніж морква. Оптимальна температура для росту коренеплодів +16..+22°С. Пристосований до підвищеної засоленості ґрунтів, але вони повинні бути нейтральними і добре заправлені добривами.

Вегетаційний період у залежності від сорту 60-120 днів. Кожна насінина більшості сортів дає початок декільком проросткам, тому культура вимагає своєчасного проріджування. Існує і сорт одноростковою буряка (Однопаростковий).

Коренева система буряків стрижнева, проникає у ґрунт на глибину 1,5--2 м. Вона складається з головного кореня -- коренеплоду і великої кількості бічних корінців, які виходять з двох протилежних боків кожного кореня. Коренеплід умовно поділяють на три частини: головку, шийку і власне корінь, або кореневе тіло. Ці частини мають неоднакове походження і господарську цінність.

Головка (верхня частина) коренеплоду являє собою вкорочене стебло й утворюється з надсім'ядольного коліна (епікотилю). На ній розміщуються бруньки і листки. Бічні корені не утворюються. Вона повністю розміщується над поверхнею ґрунту. На головку припадає 10--15 % довжини кореня. Це найбільш здерев'яніла частина коренеплоду, в якій міститься менша кількість цукру, ніж у інших частинах. У центрі головки міститься конус наростання, де утворюються молоді листки.

Шийка розміщена між головкою і власне коренеплодом. На ній не ростуть ні листки, ні бічні корінці. Шийка -- це коротка частина коренеплоду цукрових буряків (1--3 см), у кормових вона досягає 5--10 см. Шийка утворюється завдяки розростанню підсім'ядольного коліна (гшокотилю) зародка. Більша частина її розміщується над поверхнею ґрунту. За вмістом поживних речовин шийка -- повноцінна частина як для технічних, так і кормових цілей.

Кореневе тіло (власне корінь) утворюється внаслідок розростання зародкового корінця. Це нижня, конічної форми частина коренеплоду, яка становить 65--70 % довжини всього коренеплоду. Ця частина коренеплоду розвивається повністю в ґрунті і для неї характерна наявність бічних корінців.

Бічні корінці у буряків розміщуються на двох протилежних боках кореня. Більш короткі ряди бічних корінців у кормових буряків з коротким кореневим тілом. Ряди бічних корінців знаходяться в одній площині з сім'ядольними листочками. У фазі двох пар справжніх листків вони досягають 8--10 см. У дорослих рослин ці корені розростаються в боки на відстань 100--120 см. Форма коренеплодів різноманітна: конічна, циліндрична, овальна та куляста.

Забарвлення коренеплоду в цукрових буряків зовні та всередині біле, у кормових надземна і підземна частини залежно від сорту бувають жовтою, оранжевою, червоною, фіолетовою. М'якоть біла, іноді з жовтими або рожевими кільцями. Коренеплоди різних сортів відрізняються також і за смаком та щільністю м'якоті. У цукрових буряків м'якоть порівняно з кормовими щільніша й солодша.

Анатомічна будова коренеплоду цукрових буряків протягом вегетаційного періоду змінюється. Спочатку він має первинну, потім вторинну, а ще пізніше -- третинну, характерну для двосім'ядольних рослин. Первинну будову коренеплід має з часу проростання до появи першої пари справжніх листків, тобто у фазі вилочки або сім'ядольних листків. На поперечному розрізі молодого кореня за допомогою мікроскопа можна бачити первинну кору з екзодермою (зовнішній шар первинної кори) і ендодермою (внутрішній шар), центральний циліндр, до складу якого входять первинна деревина, паренхіма і луб. Центральна частина оточена одношаровим перициклом -- шаром клітин, в якому закладаються бічні корінці, які, розростаючись, розривають кору і виходять назовні. При розгляді поперечного розрізу молодого кореня можна помітити, що по діаметру центрального циліндра розміщуються судини (більші -- у центрі, менші -- ближче до перициклу), які утворюють два радіальних серцевинних промені.

З появою перших справжніх листків у корені відбуваються вторинні зміни. Спочатку в паренхімних клітинах центрального циліндра під первинним лубом формуються камбіальні клітини у вигляді двох дуг, які потім перетворюються в камбіальне кільце. Клітини його в напрямі до центра утворюють вторинну деревину, а до периферії кореня -- вторинний луб. У деревині й лубі радіально розміщуються вторинні промені. Вторинний луб утворює вторинну кору з тонким шаром пробкової тканини. Остання розростається, розриває первинну кору, що призводить до змін, відомих під назвою «линяння».

Для третинної будови коренеплоду цукрових буряків характерне утворення в паренхімі вторинної кори клітин другого камбіального кільця. Після закінчення діяльності камбіальних кілець утворюється третє кільце, потім четверте, п'яте і т. д. У коренеплоду з третинною будовою є 6--12 концентрованих шарів, паренхіма яких містить значну кількість цукру.

При розгляданні поздовжнього розрізу коренеплоду в центрі первинної деревини видно судини, які у верхній частині розходяться до сім'ядоль з двох боків. Зовні центральної судини розміщуються судини інших концентричних кілець, які в свою чергу розгалужуються у верхній частині. У верхній частині шийки коренеплоду спостерігається перегрупування судин від кореня до листків та анастомози (зчленування) між пучками судин. У кормових буряків менше пучків і більша відстань між ними. У цукрових буряків утворюється 6-- 12, у кормових -- 5--6 камбіальних кілець.

Листки буряків. Під час проростання насіння спочатку починають рости корінець і під-сім'ядольне коліно. Корінець при цьому піднімає кришечку плоду, виходить назовні й заглиблюється в ґрунт, утворюючи стрижневу кореневу систему. Сім'ядолі деякий час залишаються в гнізді плоду, засвоюють поживні речовини з перисперму насінини. Згодом внаслідок розростання підсім'ядольного коліна вони вивільнюються з гнізда плоду і виносяться на поверхню ґрунту. Тут вони розправляються, зеленіють і починають асимілювати вуглекислоту. Сім'ядолі перетворюються в сім'ядольні листки видовженої форми. Через 8--10 днів після з'явлення сходів з бруньки, яка міститься між сім'ядолями, виростає перша пара справжніх листків, через 2--3 дні -- друга, потім третя, четверта і т. д. Всього за вегетаційний період виростає близько 50--60 (іноді до 90) листків, спіральне розміщених на головці коренеплоду. Листки, що утворилися раніше, відтісняються до периферії розетки. Перші дві пари справжніх листків асимілюють протягом 20--25 днів, після чого відмирають. Пізніше утворені листки живуть довше.

Листок буряків складається з черешка і пластинки. Листкова пластинка суцільна, у перших пар листків овальна, гладенька. У старіших листків черешок видовжений, пластинка серцеподібна, близька до трикутної, з гладенькою, брижуватою або гофрованою поверхнею і хвилястими краями. Поверхня листків однієї рослини досягає 3--4 тис. см.кв. Колір їх від ясно- до темно-зеленого, форма розетки залежно від сорту може бути розлогою або піднятою. Біля основи листкових черешків на головці коренеплоду розміщуються репродуктивні бруньки, з яких на другий рік життя виростають квітконосні пагони.

Будова буряків другого року життя Коренеплоди буряків, висаджені навесні у ґрунт, утворюють розетку прикореневих листків, а через 20--30 днів починають рости стебла. Внутрішня будова коренеплоду-насінника не змінюється. Він лише потовщується за рахунок утворення нових камбіальних кілець. Бічні корені виростають у тих же місцях, що і в буряків першого року життя. Вони проникають у ґрунт на глибину 1,5--2,5 м і розростаються в боки на 50--60 см.

Стеблові пагони заввишки 80--150 см, у нижній частині циліндричні, у середній і верхній -- ребристі, виповнені паренхімою. На кожному коренеплоді утворюється 1--12 пагонів, з яких формується кущ. Від розвитку стебел залежать типи кущів: одностеблий кущ має один головний пагін, який сильно гілкується, утворює пагони другого і третього порядків; нерівномірний кущ має 1 або 2--3 добре розвинених пагони, які помітно відрізняються від інших; рівномірний кущ складається з двох і більше стебел, майже однакових за розмірами.

На стеблових пагонах утворюються листки -- нижні великі черешкові з великими пластинками, вище -- дрібніші, які в зоні утворення квіток переходять у приквітки. У піхвах листків поодиноко або групами по 2--6 розміщуються квітки. Стебловий пагін та бічні його розгалуження закінчуються суцвіттям -- нещільним несправжнім поникаючим колосом.

Квітки буряків двостатеві, п'ятірного типу. Оцвітина проста, у вигляді п'ятикутної чашечки зеленого кольору. В центрі квітки формується зав'язь, навколо неї -- залозисте кільце, 5 тичинок, розміщених у заглибинах чашолистиків. Зав'язь напівнижня, одногнізда, стовпчик відсутній, приймочка трилопатева. Насінний зачаток напівобернений. Буряки -- перехреснозапильна рослина.

Плід -- коробочка (несправжній горішок). У багатонасінних буряків плоди зростаються, утворюючи супліддя клубочки. Під час достигання плодів чашолистики не відпадають, а зростаються з оболонкою плоду. Тому клубочок має округло-кутасту форму з горбкуватою поверхнею. Маса 1000 клубочків -- 20-- 40 г, колір -- жовто-бурий. Розмір клубочка (2--6 мм) залежить від кількості плодиків, з яких він утворюється. Насінина плоду оточена оплоднем, знаходиться в коробочці, прикрита кришечкою. Насінина невеликого розміру, з блискучою оболонкою. Зародок зігнутий майже кільцем навколо перисперму (поживної речовини насінини) і складається з двох сім'ядолей, між якими розміщується брунечка, підсім'ядольне коліно та зародковий корінець. Під час проростання багатонасінні буряки утворюють кілька ростків, а однонасінні -- лише один. Під час проростання сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту, з брунечки (епікотилю) утворюється головка коренеплоду, з підсім'ядольного коліна (гіпокотилю) -- шийка, а із зародкового корінця -- кореневе тіло, або власне коренеплід

2. Вирощування ревеню

Ділянка під ревеню готують з осені. Після збирання попередника спочатку проводять лущення ґрунту на глибину 8-10 см в двох напрямках, а потім вносять добрива і проводять оранка або перекопку.

Органічні і частина мінеральних добрив, а також вапно вносять восени під оранку, інші мінеральні - навесні під броньовані або культивації. Враховуючи той факт, що ревінь росте на одному місці тривалий час, в ґрунт (особливо бідну) обов'язково вносять органічні добрива з розрахунку на 1 га 80-100 т гною або 100-150 т торфокомпосту, 350-400 кг аміачної селітри, 300-400 кг суперфосфату і 250-300 кг калійної солі. Всі добрива добре перемішують з ґрунтом. При внесенні органічних добрив в лунку їх витрата скорочується до 3-4 кг під одну рослину. Додають ще деревних золу - 1,2 т на 1 га. При вирощуванні ревеню використовують переважно калійну сіль, так як він погано переносить надлишок хлору в ґрунті.

Ділянка під ревінь орють восени на глибину 40 см плугом ПН-3-40В агрегаті з кільчастих катком ЗККШ-6. Кислі ґрунти вапнують, вносячи під оранка 3-5 т вапна на 1 га. Так як ревінь чутливий на вміст кальцію в ґрунті і не особливо реагує на різка зміна рН, вапно можна вносити і в більш високих дозах.

Сухе насіння сходить дуже довго - через 16-22 діб, тому перед сівбою їх замочують у теплій воді протягом 48 год. або яровизують. З цією метою після замочування в теплій воді насіння розсипають тонким шаром на мішковину і поміщають на лід при температурі близько 0 ° С терміном на 7-10 діб. Підготовлені такими способами насіння злегка підсушують і висівають у вологий ґрунт.

Насіння ревеню починають проростати при температурі +3 ... +5 ° С, але сходить повільно. Яровизоване насіння з'являється на 10-13 діб раніше.

Ревінь розмножують насіннєвим, вегетативним і клональним мікророзмножуванням. При першому способі розмноження висівають насіння у відкритий ґрунт для отримання розсади. Цей спосіб найбільш придатний для великого господарства. При цьому забезпечується високий коефіцієнт розмноження та відбір розсади за морфологічними ознаками. Висів насіння і висадку розсади проводять механізовані. Вирощувати ж ревеню безрозсадним способом у відкритому ґрунті не рекомендують. Однак вирощування ревеню розсадним способом має недолік. Виростають гібридні рослини з елементами диких родючий. У черешках дикорослого ревеню багато щавлева кислоти, тоді як сорти створені і відібрані головним чином на зміст найбільш корисною яблучної кислоти.

Вегетативне розмноження здійснюють діленням кращих кущів, тобто частиною кореневища і кореня. Цей більш простий спосіб надійно покращує плантацію, гарантує збереження сортових ознак. Рослини, вирощені вегетативним способом, за всіма морфологічними ознаками спадкують материнське рослина. Недоліком цього способу, як зазначає М. В. Алексєєва, є малий коефіцієнт розмноження і великі витрати ручної праці. При вегетативному розмноженні можна одержати до 10-12 рослин з одного куща за два роки, а з 4-5-літніх - більше.

Під розсадник виділяють ділянку з високородючим ґрунтом, захищеним від вітру, забезпеченим поливами. Зазвичай використовують при парникові (притеплічні) ділянки. На 1 га посадок ревеню потрібно розсадник площею 1000 м2. На відведеній площі під розсадник восени під зяблеву оранку вносять по 20 т на 1 га перегною або 40-50 т / га торфокомпосту та мінеральні добрива в співвідношенні N10 K10 Конкретні дози добрив встановлюють у відповідності з картограмами.

Насіння ревеню залежно від ґрунтово-кліматичних умов району висівається на початку квітня, на початку травня і початку червня. Якщо сівбу проводять ранньою весною, то на постійне місце рослини висаджують восени в рік сівби або навесні наступного року. Однак краще висівати насіння під зиму, тоді розсада виходить більш міцною. У серпні наступного року розсаду обережно викопують і переносять на постійне місце. Для отримання розсади насіння висівають вузькорядним способом за схемою розміщення 20x15 см, 25x10 см і 35x8 см. В ряду сіють суцільно, а при появі сходів проріджують. У більшості випадків на грядках висівають ревінь на розсаду стрічковим дво-, трьохрядну і більше способі по схемам (20х50) х15 см, (20 + 20 + 50) х20 см, (30 + 60). Насіння не звільняють від крилаток, тому механізований посів утруднений. Борозенки нарізають сошників сівалок без підгортачей. Висівають насіння вручну і латають граблями. Глибина висіву насіння на суглинистих ґрунтах 2-3 см, на більш легких - 3-4 см. В ряду насіння розташовують на відстані 4-6 см, норма висіву 3-4 кг на I га.

Пророщені насіння дружно сходить на 4-5-е добу після сівби, а звичайні - на 8-12-е сутки. З появою 1-2 цього листа (через 17-20 діб після сходів) рослини прополювати і одночасно проріджують, залишаючи між ними в рядах відстань 8-20 см. Після проріджування рослини підгодовує перший раз з розрахунку: 100-150 кг аміачної селітри, 150 & mdash ; 200 кг суперфосфату, 150-200 кг калійної селітри на 1 га. Через три тижні дають друге підживлення з розрахунку 200-300 кг суперфосфату на 1 га. Протягом вегетаційного періоду розсаду поливають 4-5 разів поливної нормою 200 м3 води на 1 га.

Пізньої осені розсаду підгортають. Перезимувати розсаду навесні наступного року при появі червоних нирок висаджують на постійне місце.

До осені розсада, вирощені з насіння ранньовесняного терміну сівби, повинна мати 3-4 добре розвинених листа і стрижневий корінь. Висота розсади при цьому досягає 20-30 см. З 1 м2 розсадника отримують 15-20 рослин. Основна ознака відбору розсади - червоне забарвлення всього черешку або його нижній частині. Розсаду зі світло-зеленими черешками відбраковують. Перед вибіркою розсаду підкопуються тракторною скобою. У розсади підрізають дуже довгі коріння і мочають їх у бовтушку з глини та гною для попередження обсихання. Потім зібрану в пучки розсаду встановлюють в ящики і переводять до місця висадки.

Для розмноження відбирають 4-5-річні, добре розвинені, найбільш продуктивні, без квітів чи мало квітучі маткові рослини з черешки, що мають типові для даного сорту ознаки в період формування товарного врожаю (травень). При цьому беруть рослини, формують довгі та товсті черешки листя з червоно-кармінним забарвленням. На ділянці їх мітять.

Рослини викопують в кінці літа або рано навесні лопатою, яку ставлять руба до центру куща, щоб менше пошкодити великі корені. На великих ділянках кущі викопують навантажувачем-екскаватором ПФ-0, 75 в агрегаті з трактором МТЗ-80 або ЮМЗ-6. Потім кореневища обережно розрізають довгим гострим ножем на частини, відокремлюючи 1-2 нирки зі шматком належить їм потовщених кореневища. Відрізки кореневищ повинні бути з великими, здоровими, добре розвиненими нирками масою 200-250 г. Маса кореневища одного куща без листя досягає 10 кг. Виділені для висадки частини кореневища підсушують на повітрі, зрізи присипають товченим деревним вугіллям, що запобігає їх загнивання в ґрунті. Після цього приготований таким способом посадковий матеріал відразу поміщають у заздалегідь приготовлені посадкові ями.

Відокремлена частина кореневища і кореня ревеню з ниркою для висадки

При форсованму розмноженні залишають по одній нирці і прикопують посадковий матеріал у малогабаритні каркасні плівкові укриття для підрощювання, після чого отримують 4-10 відрізків кореневища. Від старих кущів для висадки беруть тільки периферійні частини кореневища, так як центральна частина менш стійка до стеблування і швидше знижує продуктивність рослин.

При вирощуванні ревеню на великих ділянках зазвичай використовують насінний (статевої) спосіб розмноження.

Рано навесні поле, борони у двох напрямках і двічі культивують одночасно з боронуванням. При першій культивації глибина обробки становить 8-10 см, а при передпосадочній - 12-14 см. На деяких ділянках проводять перепашку зябу і вносять мінеральні добрива з розрахунку 350-400 кг на 1 га аміачної селітри та частину фосфорних і калійних (якщо не дали з осені).Перед висадкою розсади або частин кореневищ поле маркують, тобто окучніком нарізають борозни в двох напрямках відповідно до прийнятих схем розміщення рослин.

При вегетативному розмноженні за допомогою частин кореневища та статевому (розсадному) ревінь висаджують ранньої восени (в кінці серпня - першій половині вересня) і навесні, коли ґрунт прогріється на глибині 8-10 см до +9 ... +10 ° С. Досвідчені Овочівники практикують осінню висадку розсади і кореневищ ревеню. Перевага цього терміну перед весняним в тому, що не потрібно полив і навесні укорінений з осені рослини рушати в ріст. В осінній період висаджені рослини пускають численні коріння.

При висадки посадкового матеріалу восени є можливість відібрати розсаду кращої якості, рівні за забарвленням черешки і з цільним листям. На кореневища вкорочувати на 2 / 3 листя (щоб зменшити поверхню випаровування) і довгі коріння.

Навесні розсаду і кореневища висаджують в дуже стислі строки, до розпускання бруньок (перша декада травня). При більш пізньому висадці посадковий матеріал погано приживається та надходження врожаю відкладається на рік.

Способи висаджування ревеню різні. Застосовують квадратний, квадратної-гніздовим (по 2 рослини) і широкорядних способи. При квадратному способі висадки використовують схеми розміщення рослин для ранньостиглих сортів 70x70 см, 80x80 см, для середньопізніх - 90x90 см, 100x100 см. Для квадратної-гніздовим способу застосовують схеми 120x120 см, 130x130 см і 150x150 см по дві рослини в гнізді в залежності від особливостей сорту. З метою кращої механізованої обробки міжрядь ревеню вирощують широкорядних способом за схемою розміщення рослин 100x90 см, 120x80 см, 140x70 см. У південних районах площа живлення рослин збільшують з 0,5 до 1 м2. Під тимчасовими плівковими укриття застосовують схеми розміщення рослин 80x50 см, 100x60 см. Густота рослин в залежності від вирощуваних сортів і застосовуваних схем розміщення коливається від 10 до 20 тис. шт. на 1 га.

Розсаду ревеню висаджують на 1-2 см глибше, ніж вона росла в розсаднику. Кореневища латають в ґрунт на таку глибину, щоб їх нирки зверху закривалися вологим ґрунтом шаром 2-4 см. При висадці стежать, щоб корні не загибались. За глибиною висаджування стежать дуже уважно, так як занадто дрібно висаджені кореневища сприяє усихання бруньки, а при дуже глибокому розміщенні вона загниває. У південних та центральних областях ревеню вирощують на рівній поверхні, на низинних перезволоження ділянках з малим гумусового горизонтом висаджують на грядках.

У великих господарствах з виробництва ревеню перед висадженням розбивають ділянку на квартали по 0,25-0,5 га, залишивши між ними дороги шириною 2,5-3 м для транспорту. Посадковий матеріал висаджують в підготовлені лунки глибиною і діаметром 40 см або під плуг. Лунки копають лопатою, особливо на легких супіщаних та піщаних ґрунтах і при місцевому внесення добрив. Їх заповнюють наполовину перегною (1,5-2 кг) або торфокомпостом (3-4 кг) у суміші з мінеральними добривами (5-10 г аміачної селітри, 20-25 г суперфосфату і 10 г калійної солі). Потім досипають в лунку частина викопаний ґрунту, добре перемішують і поливають 1-2 л води.

Кореневища і добре розвинену розсаду з грудкою ґрунту висаджують в лунки. При висадці навколо рослини ґрунт добре ущільнюють (ногою). Висаджують ревеню так, щоб земля була щільно притиснуті до коренів, а Верхівкова нирка була прикрита на 3-4 см нижче поверхні поля. Якщо під час осінньої висадці ґрунт навколо кореневища недостатньо ущільнити, то рослини ревеню погано вкорінюються, взимку випирають з землі, і гинуть. У посушливу погоду рослини рясно поливають з розрахунку 5-7 л води на лунку, а якщо використовують поливної техніки - 200-250 м3 води на 1 га.

Після висаджування Міжряддя пухкими. Розсада приживається протягом 7-10 діб. Під час висаджування ревеню восени рослини підгортають.

Він відрізняється від першого року життя і в наступні, коли рослини щорічно дають урожай. У перший рік після висадження розсади або частин кореневищ проводять систематичні розпушування ґрунту в міжряддях, прополки бур'янів в рядах, підживлення добривами, поливи, якщо необхідно, захист від хвороб і шкідників.

В наступні роки догляд за рослинами починають рано навесні з розрівнювання граблями або боронами куп перегною або торфокомпосту. З цієї роботи не запізнюються, так як під шаром матеріалу ґрунт повільніше відтавати, в результаті чого вегетація затримується на 5-7 доби. Ревеню рушати в ріст як тільки відтає верхній шар ґрунту. Початок вегетації його добре помітно по появи великих червоних нирок.

У перший рік проводять 3-4 прополки бур'янів в рядах з мотиженням навколо рослин. Міжряддя протягом вегетаційного періоду 2-3 рази пухкої кінним або тракторний культиватором, з тим щоб знищити кірку і бур'яни в початкові фази їх росту. На другий і наступні роки число розпушування ґрунту скорочують, так як кущі до цього часу розростаються і виникає небезпека їх пошкодження. На рівній поверхні ґрунт пухкої у двох напрямках, на грядках - в одному, поздовжньому. Бур'яни навколо кущів знищують 3-4 мотиженнями за вегетаційний період.

У перший рік життя ревеню для поліпшення росту і розвитку рослин проводять 2-3 підживлення повним мінеральним добривом: перша - навесні після приживання розсади або вкорінення частин кореневища, друга - через 2 тижні, третій - восени. При перших двох підгодівля мінеральні добрива вносять з розрахунку 100-150 кг аміачної селітри, 300 кг суперфосфату і 200 кг на 1 га калійної солі. Глибокої восени, з настанням морозів, рослини прикривають перегною або торфом по одному відру на рослину (50-60 т на 1 га).

В наступні роки рослини підгодовує 2 рази: перший - ранньою весною до відростання листя - з розрахунку 200-250 кг аміачної селітри, 150-200 кг суперфосфату і 100-150 кг калійної солі. Рано навесні в ґрунті відчувається дефіцит азоту. Другу підгодівлю дають восени перед уходом рослин під зиму. При цьому вносять на 1 га 300 кг суперфосфату і 200 кг аміачної селітри. Потім проводять міжрядний обробіток на глибину 10-12 см.

Замість мінеральних добрив застосовують у підживлення органічні. Після збирання врожаю щороку рослини підгодовують гнойовою рідотою в співвідношенні 1:10 з розрахунку 1-2 л на один кущ, а курячим позначити в співвідношенні 1:20 по 0,5-1 л на кущ. Один раз у 3-4 роки восени або навесні перед подрібненням в міжряддях вносять 20-30 т на 1 га гною або компосту та латають культиватором на глибину до 15 см.

Ревінь вимагає високої вологості ґрунту і повітря. Дуже добре росте в прохолодне і дощове літо. У спекотне літо без зрошення припиняє ріст і розвиток, черешки грубіють. Тому на зрошуваних землях півдня в перший рік поливають 2-3 рази, а в наступні - не менше 3-5 разів на рік за нормою 400-500 м3/га. Особливо сильно ревінь відчуває недолік вологи у фазі наростання листя і після збирання черешки.

У перший рік висадки кореневищ, а при розсадному способі вирощування і на другий в міжряддях ревеню розміщують ранні зеленню рослини в якості ущільнення (боби, цвітну капусту, редис, салат, кріп, квасоля, шпинат і ін.) Починаючи з другого року після висадки, регулярно (до 6 разів) протягом вегетаційного періоду (з липня до осені) з рослин ревеню видаляють з'явилися квітконосний стебла, які послаблюють ріст і знижують урожай на 20-25%. При довжині 10 см і більше стебла виламувати або вирізають біля основи, не залишаючи при цьому пеньки, які заважають відростання черешки листя. Крім того, в пеньки потрапляє вода, внаслідок чого кореневища загниває і пошкоджується морозами. На цю операцію витрачається 185-200 чел.-ч. на 1 га. Витрати окупаються Прибавкою врожаю.

Крім того, при вирощуванні ревеню застосовують спосіб омолодження кущів, тобто влітку зривають листя з черешку, залишивши один-два для харчування рослини. За вегетаційний період рослина виростає знову, у серпні та вересні температура знижується до 1 б ... + 17 ° С, і молоді черешки зрізують і використовують у їжу.

До кінця літа - у липні - на початку серпня - проводять підсадки ревеню на місця рослин, що не укорінилися. Перевірку посадок і ремонт плантації здійснюють і на другий рік після висадки.

Ревінь довгий час вважали рослиною, що не вражають шкідники і не пошкоджується, але досить тривалий час культивування його викликало і на ньому появу хвороб і шкідників. Особливо широко поширилися вірусні хвороби, які сумарно називають мозаїчним, зокрема вірусна мозаїка. Крім того, великої шкоди, особливо в південній зоні, заподіює борошнистої роси (на нижній стороні листа помітний як би цвілевих наліт). У цьому випадку все уражені листя видаляють і закопують в яму поза ділянки, а рослини обприскують 1%-й бордоське рідиною.

У зоні з прохолодним вологим кліматом ревеню вражають гнилі кореневої шийки. Він хворіє також плямистістю (аскохітозом), проти якої застосовують 1 - 1,5%-ю бордоських рідина (500 - 600 л на 1 га).

З шкідників ревеню пошкоджує клоп ревеневий, совка картопляна, Блоха бурякового і гречишна. Часто на стеблах з'являється попелиця або проїдають листя жуки та личинки різних шкідників. Іноді на засмічених ділянках з'являються слізні. Їх збирають і знищують. Сильно діючі хімічні засоби проти хвороб і шкідників застосовують тільки після останнього збору черешках в сезоні.

У другий і наступні роки життя рослини ревеню регулярно підгортають, що сприяє підвищенню якості черешки. Пізньої осені, коли листя відімруть, їх збирають і видаляють. Перед настанням морозів Міжряддя щороку пухкої або перекопують. Після настання стійких морозів ревінь мульчірують перегною або торфом (по 8 кг на рослину). Укриття рослин органічними матеріалами охороняє їх від вимерзання і зменшує освіта квітконосний стебел, а також є підживлення у весняний період.

Для якнайшвидшого отримання врожаю рослини рано навесні накривають переносними або пересувними плівковими укриття. Урожай черешки під такими укриття дозріває на 10 діб раніше, ніж у відкритому ґрунті, і він буде більш високим.

3. Вимоги перцю овочевого до вологи та тепла

Перець - одне із найбільш вимогливих рослин до температури, значно більш вимогливий, ніж томат. Тому в Поліссі та західних районах вирощується в основному в захищеному ґрунті. Рослини перцю дуже вимогливі до температури повітря в фазах бутонізації і масового цвітіння, які тривають близько 30 діб. Ці фази прийнято називати критичними. Оптимальні температури в цей період +28 ... +30 ° С, а після масового цвітіння - +20 ... +25 ° С; з нічними мінімум не нижче +16 ° С; сума ефективних температур повітря (вище +15 ° С) - не менше 150-180 ° С. При цьому температура ґрунту повинна бути на рівні +19 ... +20 ° С. Особливо чутливий перець до коливань температури в розсадний період.

Сходи перцю з'являються на 6-7-е добу при температурі повітря +26 ... +28 ° С, на 8-10-е сутки - при +20 ... +25 ° С, на 20-22-е сутки - при +14 ... +16 ° С, а при 13 ° С насіння тільки починають проростати й у фазі колечко можуть перебувати більше 30 діб. При температурі нижче 13 ° С ріст і розвиток рослин припиняється, а при +32 ... +35 ° С і вище вони пригнічується і майже не ростуть. Температура -0,3 ...- 0,5 ° С викликає загибель рослин, однак при закалювання насіння вони можуть витримувати заморозки до -1 ...- 2 ° С. Сума активних температур за вегетаційний період перцю коливається в межах 1100-2100 ° С.

Перець - світловимоглива рослина, затінення не виносить. Для нормального розвитку перцю потрібно короткий 10-12-годинний день і відкриті освітлені ділянки. При недостатній освітленості він не переходить до цвітінню і формує крихкі, ламкі стебло і пагони. Перець, як виходець із південних широт, вимагає високої інтенсивності освітлення з переважанням короткохвильове синьо-фіолетовою радіації. Оптимальна освітленість для рослин 30-40 тис. лк, а в розсадний період - не менше 5 тис. лк. До інтенсивності освітлення перець чутливий при закладці генеративних органів. У цей період розсада відповідає фазі 3-4 листків.

Перець - вологовимоглива рослина. Він пред'являє високі вимоги до вологості ґрунту і повітря. Це викликано обмеженим поширенням кореневої системи. На легких ґрунтах оптимальна вологість ґрунту для перцю повинна бути 70% НВ, на важких - 80% НВ. Перезволоження викликає зниження кисню в ґрунті і активність росту кореневої системи. Утрудняється поглинання води з ґрунту при поливі її з температурою нижче +15 ° С. Нестача вологи призводить до осипання квіток та зменшення кількості репродуктивних органів. Критичним періодом в споживанні води є фази бутонізації і масового цвітіння. Ґрунт на ділянці повинен бути досить вологим, тому поливають рослина не часто, але рясно.

Оптимальна відносна вологість повітря для перцю 65-70%. При її зниженні рослини затримуються в рості, скидають квіти та молоді зав'язі, а при надлишку - вони хворіють. Кисень необхідний перцю з самого початку проростання насіння. Паростків, а потім і коріння при нестачі кисню припиняються у зростанні, у них погіршується всмоктування елементів мінерального живлення.

цукровий буряк ревінь перець

Список використаної літератури

Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко -- К.: Аграрна освіта, 2001. -- 591 с.

аllbest.ru