Обычаи украинского народа

[pic]

      Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої
звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
      Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в
рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людь-
ми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну
культуру даного народу , що
в свою чергу впливає на процес постання народньої
творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями
народу .
      Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки
 в сучасному , а і в його істо- ричному минулому.
      Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних
і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті
найміцніші
елементи ,що об`єднують окремих людей в один на-
род ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися про-
тягом усього довгого життя і розвитку кожного
народу .
      В усіх народів світу існує повір`я , що той хто
забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі
, як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо
він загублений для свого народу .
      Наш великий поет Тарас Шевченко,звертаючись
до України ,як до матері , що вічно страждає питає :

                            Чи ти рано до схід-сонця
                             Богу не молилась ?
                             Чи ти діточок непевних
                             Звичаю не вчила?

                                            I

      Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури
почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із
християнством Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою культуру
, а не культуру взагалі . У  нас на Україні вже була національна культура ,
і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної ,
батьківської культури .
      Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ;
це була зустріч якщо не рівних , то близьких поту- гою , але різних
характером культур . Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній
творчості ознаки зустрічі , поєд- нання староукраїнської , дохристиянської
культур . Але ми до цього вже так звикли , що іноді не можемо розпізнати де
кінчається в народних звичаях староукраїнське і де почина-  ється
християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших
звичаїв , і тепер ми собі не уявляє-
мо Різдва без куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без клечання
, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами» . Всі ми відзначаємо
свято Купала , на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік , на
«Катерини» кличемо долю , а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це
великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вий-
де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,
співають :

      «А ми просо сіяли , сіяли ,
      Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»

Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :

      «Ой , дід , дід і Ладо ...»

      Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша
традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ на-
родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє

                                   II

житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили)
разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес-
ників ...

Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо-
українськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання
і плодючості .
      На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до
християнства на Україні прпадало свято зимово-
го повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і
тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів , що
мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році ,
багатство і добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля
для дівчини та  щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й
самого княжеча . Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються
, щоб не діяли на шкоду людям і худобі .

      Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до
початку християнських часів на Україні це виявляється
і у звичайних обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять святвечерніх
страв , закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі та злих вітрів ,
дідух на покутті , сіно на столі .


Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення в
житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для
душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.



[pic]