Рефераты - Афоризмы - Словари
Русские, белорусские и английские сочинения
Русские и белорусские изложения
 

Вплив народного мистецтва вишивки на виховання майбутніх українців

Работа из раздела: «Культура и искусство»

/

Зміст

Вступ

1. Історія української вишивки

2. Вишивки-обереги

2.1 Орнаменти та символи вишивки

2.2 Територіальні особливості вишивок

3. Сімейна традиція вишивання

Висновки

Література

Вступ

Вишивка - один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Вишивка виникла з появою шитва на примітивному одязі людини кам'яного віку. Уже в І-му тис. до н.е. вона досягнула високого художнього рівня у народів Вавилону, Стародавньої Греції і Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії, яка справила великий вплив на цей вид мистецтва в середньовічній Європі. За часів Відродження вишивка набула технічної досконалості в багатьох європейських країнах. На території України вишивка існувала з часів Київської Русі.

Вишивка хрестиком - давня народна традиція. Вишиванки, рушники, скатертини, прикрашені орнаментами, слугували своєрідним талісманом власнику речей. Ще в ті давні часи наші бабусі та прабабусі самі придумували орнаменти, і, вишиваючи їх, прикрашали свої речі.

У нашій сім'ї теж майже всі захоплюються вишивкою. А все це завдяки нашій бабусі, яка є своєрідним родинним талісманом, що передає свої таємниці онукам, а їх у неї аж семеро, і п'ятеро з них дівчаток. Тому й зацікавила мене обрана тема.

Актуальність цієї теми зумовлена тим, що на сьогодення вишивання залишається одним із захоплюючих занять українців, під час якого розвивається естетичний смак, виховується працелюбність, творче ставлення до праці, старанність, охайність, формуються навички та вміння, які знадобляться у житті.

Метою роботи ми ставили дослідити вплив народного мистецтва вишивки на виховання майбутніх українців.

Поставлена мета потребує вирішення таких завдань: по-перше, простежити особливості народного мистецтва вишивання в Україні; по-друге, дослідити різноманітні техніки та орнаменти вишивок та її територіальні особливості; по-третє, визначити роль та вплив вишивання у процесі родинного виховання майбутніх поколінь.

Робота структурована відповідно до поставлених завдань. У висновках обґрунтовано отримані результати.

1. Історія української вишивки

Одним із поширених видів родинного мистецтва на Україні, на наш погляд, є вишивка.

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються V ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII - XIX ст.

Арабський мандрівник Х ст. н. е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської культури.

Вишивка - одне з найпопулярніших, найдавніших народних ремесел в Україні. Археологи знайшли відображення вишивки поблизу Хорола на бронзових чоловічих статуетках VI--VII ст. Вишиті сорочки були популярними в Київській Русі, про що свідчать мініатюри давніх літописів, спогади іноземців. Матеріалом для вишивки в той час служили натуральні або пофарбовані нитки льону, коноплі, бавовни, шовку, вовни, волосся, а також перли і дорогоцінні камені, намиста і бісер, блискітки, черепашки, золоті і мідні бляшки, монети.

У часи Київської Русі серед знаті набула великої популярності вишивка золотими і срібними нитками. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий одяг, а й тканини для храмів. У Київській Русі центрами виготовлення вишивки були монастирі, точніше, монастирські школи. При них організовувалися школи вишивального мистецтва, в яких молоді дівчата вчилися мистецтву оздоблення тканини золотими та срібними нитками. Заняття вишиванням в Київській Русі вважалося справою елітною, достойною тільки найкращих. Дуже популярною було вишивання в родинах великих князів.

У ХІІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна теж вишивала тканини для себе, своєї родини, для Видубицького монастиря.

На половецьких кам'яних жіночих скульптурках XI - XIII ст., знайдених на Полтавщині, ми може спостерігати елементи вишивки на манжетах і подолах убрання. Вишивку епохи Гетьманщини можна побачити на народних картинах 'Козак Мамай' та 'Козак-бандурист'.

У ХVI - XVIII ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У XIX - XX ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Протягом сотень і сотень років існувала традиція, за якою жодна українська дівчина не могла вийти заміж, не приготувавши до заміжжя вишитих рушників, сорочок, скатертин. В українських селах ця традиція існувала ще років п'ятдесят тому, а в деяких районах Західної та Південно-Західної України збереглась і до сьогодні.

2. Вишивки - обереги

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали, образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви.

Наприклад, для втирання обличчя і рук - 'утирач', посуду і стола - 'стирок', для прикрашення образів - 'покутник', для шлюбних церемоній - 'весільний', для похорон - 'поховальний', для пов'язування сватів - 'плечовий' тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям, за якими розрізняються «подільські», «поліські», «київські», «гуцульські», «галицькі» і «буковинські».

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Важко уявити український національний побут без вишивки. Вишивкою прикрашали вбрання, рушники, серветки під ікони, скатерті, постільну білизну і навіть взуття. Але узори вишивок, як правило, були не тільки простими прикрасами, але й оберегами, які захищають («відгороджують») від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.

Можна легко помітить незвичайність підбору, чергування візерунків, їх різноманітність та кольори. В традиційній українській вишивці часто використовувалися нитки чорного, червоного, помаранчевого кольорів.

Але ми не завжди усвідомлюємо, що квітки, птахи, метелики, ромбики, квадратики, хрестики, «вужики», які начебто оживають на вишивках, спілкуються з нами, мають символічне значення і дуже часто є нашими захисниками, порадниками, домашньою 'антистресовою терапією' і, навіть, оберегами.

Вишивальниця через ці обереги намагалася передати нам любов, шанування, своє побажання здоров'я, довголіття, добробуту, гармонії з природою, щастя в сімейному житті, здорових діточок - всього найліпшого, для чого людина живе на світі.

Якщо ви бачите на фартушку дитини або на платтячку апетитну полуничку, метелика або пухнасте курча - так і знайте: малюку від щирого серця бажають здоров'я, щастя, благополуччя. Всі ці побажання мають збутися, бо вишиті узори мають силу оберегів. Але для цього дуже важлива умова - вишивальниця повинна знати зміст символів, має бути сама доброзичливою, добре ставитися до того, кому призначається подарунок і вишивати його з добрими намірами.

Раніше вишивальниця в процесі роботи ще й промовляла кілька разів молитву або заклинання, щоб злі вітри не принесли якісь нові лиха й напасті. Старі люди вважають, що тільки при виконанні цих умов оберіг буде виконувати свою функцію.

Часто на рушниках бачимо вишиту квітку лілії. В легендах квітка лілії - символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В християнстві лілія є атрибутом деяких святих - її пов'язують з цнотою діви Марії - і тому вона майже завжди присутня в біблійних сценах, пов'язаних з життям Богородиці. Дуже часто, крім квітки, невід'ємною частиною орнаменту є листок і пуп'янок, що разом складають нерозривну композицію триєдності - народження, розвиток та безперервність життя.

В орнаменті лілію часто доповнює знак, що нагадує собою хрест. Цей знак магічний. Він благословляє пару на утворення сім'ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднання батьківської сонячної та материнської вологої енергії.

Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний - любов, жага, світло, боротьба; чорний - смуток, нещастя, горе, смерть; зелений - весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка - результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса оточуючого світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

2.1 Орнаменти та символи вишивки

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх.

Різні варіанти вишитих мотивів на роботах Х-ХІ століття зберігались та відтворювалися у вишивках наступних поколінь. На вишивках із Десятинної церкви в Києві, Райковецького городища зображені в ряд круги, що зображали Сонце. Ці мотиви були дуже популярні в Київській Русі, відображаючи відголоски вірувань предків з культом Сонця. Вони не зникали з орнаменту вишивок, співпадаючи із зображенням на інших творах народного мистецтва, відомі й у вишивках ХVIII-XIX століття, дійшли і до наших днів. У районах Прикарпаття і сьогодні побутують круги-розетки, це улюблені узори вишивок, які місцеві знавці називають 'сонечка'. Іншими важливими складовими орнаментів на Русі були зображення слов`янських дохристиянських храмів, теремків з деревами, птахами, а у середині - жіночих фігур. Мабуть, звідси бере початок зображення 'дерева життя' та Берегині, що часто зустрічається в сучасній вишивці.

Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це 'барвінок', 'хмелик', 'курячий брід', 'зозулька', 'гарбузове листя' та ін. Ось тому вишивка - це не тільки художнє оформлення речей, а й своєрідне світобачення відтворене специфічними художніми засобами.

За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні ), рослинні, зооморфні (тварини).

Геометричні (абстрактні ) орнаменти властиві всієї слов'янської міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості і подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніш. Сьогодні на їх основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як 'баранячі роги', 'кучері', 'кудрявці', 'гребінці' і ін. В орнаменті вишивок зустрічається мотив 'кривульки', або 'нескінченник', відомого ще з часів трипільської культури, тобто він з'явився значно раніш, ніж знаменитий грецький меандр. Відомий візерунок 'рожі' (зірочки, розетки) являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця і сонячних променів.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу природи. Навіть умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як 'виноград', 'хміль', 'дубові листи', 'барвінок' і ін. Деякі з них несуть на собі відображення древніх символічних уявлень народу. Так, мотив 'барвінку' є символом нев'янучого життя, візерунок 'яблучне коло', розділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом любові. У сучасній вишивці зустрічається і древній символ 'дерево життя ', зображуваний переважно стилізовано у формі листів і гілок .

У вишивках зооморфних (тварин) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаби; із птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летучі жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідні, властиві даній вишивальниці, зображеннями, у яких відбиває її індивідуальне бачення візерунка. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто вигадливих сплетеннях (однак зі збереженням традиційних вимог до композиції) заячі і вовчі зуби, воляче око, луска коропа, баранячі роги й ін.

2.2 Територіальні особливості вишивок

Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо). Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так називані 'техніки'. Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов 'уперед голкою', 'хрестик', шов 'за голкою'.

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся - прості і чіткі за композицією. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості за композицією. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками, або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний .

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка 'павучками', якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - 'шабак'. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні .

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщують уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області : низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок , вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні - вишивка розписом, шов 'уперед голкою', контурні шви, якими обрамляють і з'єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна , срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір . Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ ('кривуля') у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), застосовуються як білий , так і багатобарвний орнаменти.

Але, не зважаючи на таку різноманітність технік вишивок, всі вони вражають своєю художньою майстерністю, і є справжнім витвором мистецтва.

3. Сімейна традиція вишивання

З давніх часів в українських сім'ях існувала традиція передання своїх надбань майбутньому поколінню. Так відбувалося і з мистецтвом вишивання, що передавалося від матері до доньки. В моїй сім'ї також зберігаються українські національні традиції. В основному, берегинею цих традицій є бабуся, яка чудово володіє майже всіма техніками вишивання.

В нашій сім'ї вишивають майже всі: обидві бабусі, матуся і я, коли це можливо. Ненька мого татка дуже добре і гарно володіє мистецтвом вишивання, а також оригінально оздоблює свої витвори.

У бабусі Галі четверо синів, відповідно, семеро онуків, із них п'ять дівчаток. Я і мої сестрички обожнюємо дивитись як вишиває бабуся. Коли в селі починається зима, то вона довгими, темними вечорами віддається цьому творчому процесу. Бабуня вишиває нам різноманітні костюми, рушники, ікони, наволочки. Її вишивка різноманітна. Час від часу вона більше приділяє увагу орнаменту, але не забуває і про пейзажі. Якщо звертатися до техніки її вишивок, то, незважаючи на те, що вона є корінною мешканкою Полтавщини, немає переваги однієї з них. Як справжній митець, бабуся використовує різні види швів, а іноді, навіть, поєднує їх, що призводить до народження нових і неперевершених витворів мистецтва.

Інша моя бабуся також гарно вишиває. В її роботах переважають пейзажні орнаменти. Наш малесенький сарайчик у селі весь увішаний вишитими малюночками. Там присутні також роботи мами та мої.

В давні часи вся Україна вишивала. Це було невід'ємною часточкою життя українців. Я можу це спостерігати навіть за вишитими роботами моїх прабабусь, які старанно збережені та вивішені у хатах в селі. Маю також надію, що колись і я стану берегинею родинних традицій. Оскільки, моя бабуся вишила обереги - талісмани для нашої родини. Першим таким оберегом є весільний рушник моїх батьків, вишитий нею. Ми дбайливо зберігаємо його. Вже декілька поколінь користуються вишиванками, створеними бабусею. Навіть для своїх онуків вона вже повишивала весільні рушники та рушники на закінчення школи. Задля оздоблення своєї оселі, бабуся вишила настінний килим. Я дивуюся художнім талантам бабусі, оскільки малюнок для цього килима, вона вигадала сама.

Моє захоплення вишивкою, окрім сімейних традицій, зумовлено також естетичним характером цього виду художнього мистецтва. Неможливо передати цього відчуття, коли милуєшся створеним тобою виробом. До того ж, це заспокійливий засіб, за допомогою вишивки відволікаєшся від повсякденної роботи. А ще це мене дисциплінує, оскільки намагаєшся не витрачати зайвого часу на щось непотрібне, а виконуєш все необхідне за можливістю якнайшвидше, щоб залишився час й на улюблену справу.

Загалом вишивка це дуже прекрасне хобі, мабуть тому, що воно мені так до вподоби!

Висновки

Дослідження вишивки розкриває важливі аспекти вираження в ній живописної, графічної і орнаментальної культури народу.

Вишивка зберігала в своїй іконографії давні архаїчні мотиви. Вона майже нічого не губила із своїх надбань, досвід причетний до відбиття складною мовою вишивального мистецтва народного світогляду.

Закономірні процеси художньо-естетичного мислення народу формувалися віками і удосконалювалися на шляху суспільного прогресу. У всезагальній художньо-естетичній картині людського буття вишивка займає чільне місце як найбільш масовий і різнофункціональний вид мистецтва.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному житті людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Найкращі узори, такі, які би ні в кого не було, створювались і вишивались для дорогих людей, для особливих святкових подій. Народною свідомістю опоетизована творчі жіноча праця, зв'язана з образами добра, захисту, надії. Високоморальні естетичні основи всенародного вишивального мистецтва.

Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті пов'язані з основним автором - жінкою. Вона по-іншому творила в кожну епоху, залежно від соціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину філософської мудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту ніжність. Одні і ті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг, вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали з шишками хліб, коровай, калачі, книші тощо. І завжди в усьому непохитна вірність народним традиціям і чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи не переривався зв'язок художніх традицій, як і постійні процеси взаємозв'язків і взаємовпливів з іншими видами народної творчості та мистецтва.

Вишивка - мистецтво всенародне і інтернаціональне за своєю суттю. У ній через віки пронесене і збережена колективна народна мудрість, художня пам'ять, естетичні ідеали краси. Любов до шиття і вишивання, привита дітям з раннього віку часто зберігається на все життя. Політехнічні знання, отримані під час вишивання, розширюють світогляд, збагачують уявлення про культурні традиції свого краю, відомості з народознавства та українознавства.

Як елемент сімейного виховання, вишивка є важливою художньою цінністю, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, комунікативну.

Вишивання формує художні здібності, мислення і естетичне сприймання творів декоративно-прикладного мистецтва, розвиває і удосконалює трудову культуру, вміння планувати і організовувати свою роботу. До того ж, при сьогоденному втрачанні народної культури, саме вишивка є єдиним шляхом збереження та передачі наших традицій.

український народний вишивка

Література:

1. Українська культура: історія і сучасність: [Навч. посібник для студентів ун-тів і пед. ін-тів] / [Черепанова С.О., Скотний В.Г., Бичко І.В. та ін.]. - Львів: Світ, 1994.

2. Українознавство: Посібник / [Укл. Б.Я.Мацюк, В.Г.Пугач]. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994.

3. Сорокіна Л. М. Учись вишивати / Л. М. Сорокіна. - К., 1988р.

4. Ткачук Я. Гуцульська та покутська вишивка / Я. Ткачук. - Коломия, 1993.

5. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях / Л. Гайдай. - Луцьк: Вежа, 2000.

6. Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (13-18 ст.) / О. Тищенко. - Київ, 1992.

ref.by 2006—2019
contextus@mail.ru