Рефераты - Афоризмы - Словари
Русские, белорусские и английские сочинения
Русские и белорусские изложения
 

Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури

Работа из раздела: «Культура и искусство»

/

Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури

ДИПЛОМНА РОБОТА

6.030100 - 'Філософія '

План

Вступ

Дана робота присвячена аналізу поняття екоурбанізму як частини культурно-естетичного комплексу постмодернізму. Виникнення і розвиток даного напрямку пов'язаний із загальними тенденціями актуалізації екологічних ініціатив, які набули поширення в кінці другої половини ХХ століття і наразі стала не тільки однією з провідних течій архітектури і містобудування, а й важливим елементом естетичної теорії.

Увага буде зосереджена на категоріальній суті екоурбаністичних тенденцій, вираженій через типологічні ознаки постмодерну, аналізі конкретних проектів у даній сфері в різних країнах світу, а також в структурному аналізі місця і ролі цього напрямку в контексті сучасного естетичного дискурсу.

Актуальність теми: питання теоретичної розробки та діяльнісного втілення нових акцентів сучасного культурного простору потребує як постійної творчої рефлексії, метою якої повинен стати пошук нових смислів, так і не менш інтенсивного аналізу та переосмислення існуючих категорій та концептів, що має на меті збереження конструктивних моментів, що зумовлювали і зумовлюють культурний прогрес як такий.

В контексті такої динаміки і знаходиться екоурбанізм, що, логічно витікаючи із досягнень сучасної культури, прагне подолати її невід'ємні наслідки шляхом переосмислення основних понять про гармонічну взаємодію індивіда і навколишнього світу. Як антропоцентрична настройка на підкорення природи може перейти у гармонійне співіснування індивіда і світу? Як це може вплинути на саме розуміння людиною основних естетичних категорій? Яке місце займають подібні прагнення в контексті сучасної культури, яку прийнято називати постмодерною? Саме ці та інші не менш актуальні питання становлять основу даної роботи.

Ступінь наукової розробки: критичні дослідження екоурбанізму тільки набирають обертів. Зростаючий ступінь актуалізації даного питання перш за все пов'язаний з постійним збільшенням проблемного кола екології та суміжних наук. Така ситуація вимагає збільшеної уваги до питань екологічної безпеки та інноваційних проектів у даній сфері, що, в свою чергу, вимагає від філософії цілісного узагальнюючого погляду на ті аспекти людського мислення, що дозволять адекватному втіленню згаданих ініціатив та отриманні з них максимально конструктивних результатів.

Об'єкт дослідження: поняття екоурбанізму та його сутнісні теоретичні характеристики.

Предмет дослідження: значення екоурбанізму в контексті сучасного постмодернізму

Мета і завдання дослідження: визначення місця і ролі екоурбанізму завдяки цілісному розгляду даного поняття через теоретико-методологічну та соціально-естетичні аспекти сучасної культури.

Прослідкувати зародження та розвиток екоурбаністичних тенденцій. - Вміти розрізняти такі поняття, як екопоселення та екоміста. Визначити сучасні прерогативи та діяльнісні аспекти екоурбанізму як послідовного культурно-естетичного орієнтира постмодернізму.

Теоретико-методологічна база: У роботі використані такі методи філософського дослідження, як компаративістський, аналітичний метод, а також метод порівняння.

Екоурбанізм: проблема визначення поняття

Теоретичні дослідження екоурбанізму почалися у другій половині ХХ століття та пов'язані з іменами працівників Чикагського університет, - Роберта Парка, Ернеста Берджесса та Луїса Уерта. Їх дослідження послужили запорукою розвитку ідей, що на довгі роки стали основою теорії і практики як соціологічних, так і естетичних досліджень феномену міст. Ці дві концепції, розроблені представниками чиказької школи, заслуговують особливої уваги саме через взаємну доповнюваність для розвитку екоурбанізму. Одна - це так званий екологічний підхід до аналізу міста, інша, розроблена Уертом, описує специфічні риси урбанізму як способу життя. [13]

Зрозуміло, що термін 'екологія' запозичений з природничих наук і означає дослідження пристосованості рослин і живих організмів до навколишнього середовища. У природі організми, як правило, певним чином розподіляються по території, в результаті чого досягається певний баланс або рівновага між різними видами. Представники чиказької школи вважали, що розміщення основних міських поселень і розподіл всередині них різних районів може бути чітко зрозумілим саме на основі подібних принципів. Міста, на їх думку, ростуть не безладно, а в залежності від домінуючих специфічних властивостей навколишнього середовища. Так, наприклад, великі зони міської забудови в сучасних суспільствах мають тенденцію розвиватися вздовж берегів річок, на родючих рівнинах, на перетині торгових шляхів або залізниць. [7, c.5-6]

За словами Р. Парка, 'будучи однажды основанным, город оказывается большим ситом, которое безошибочно выбирает из населения страны как целого тех, кто более всего подходит для жизни в данном районе или в данной среде'. [13]

Міста приходять у відповідність з навколишнім 'природним середовищем' за допомогою знайомого всім дарвіністського процесу природного відбору, захоплення своєї екологічної ніші та закріплення себе в ній. Очевидно, що подібні процеси протікають і в біологічній екології. Якщо ми поглянемо на екологію озера в природному середовищі, то виявимо, що серед різноманітних видів риб, комах та інших організмів йде боротьба, яка веде до досягнення відносно стабільного співвідношення. Цей баланс порушується у випадку 'вторгнення' нових видів, що намагаються перетворити озеро в місце свого проживання. Деякі види, що поширилися в центральній частині озера, витісняються і прирікають на гірші умови існування в периферійній частині. У центральній же частині затверджуються нові агресивні види. [20, c.35]

На думку прихильників Р. Парка та його колег, особливості розміщення, пересування та повторного розміщення на новому місці в міському середовищі аналогічні природним. Різні міські райони розвиваються шляхом адаптації своїх мешканців, що борються за засоби до існування. Місто може бути представлене як сукупність районів, що відрізняються один від одного своїми соціальними характеристиками. На початкових етапах становлення сучасних міст промисловість зосереджується в місцях, зручних для доставки необхідної сировини, поблизу від доріг, завдяки яким здійснюється постачання. Населення групується навколо цих промислових зон, які приймають все більш і більш різноманітні форми у міру зростання чисельності міського населення. [13]

Разом з цим зони відпочинку стають, відповідно, все більш і більш привабливими, і за володіння ними розгортається все більш гостра конкуренція. Ростуть ціни на землю і податки на власність, ускладнюючи подальше проживання в центрі міста. У центрі починають домінувати бізнес та індустрія розваг, а найбільш заможні жителі переміщуються у знову сформовані передмістя. Цей процес прив'язаний до транспортних артерій, оскільки це скорочує час, необхідний для переміщення по місту. Саме тому райони, розташовані осторонь від доріг, розвиваються повільніше. [13]

Формування міста можна розглядати як утворення послідовних кільцевих концентричних областей, розділених на сектори. У центрі розташовуються райони так званого внутрішнього міста, в якому процвітаючий великий бізнес розташовується із занепадаючими приватними будинками. Поза цієї зони знаходяться сформовані пізніше житлові квартали, в яких проживають трудящі з нижчих верств суспільства, що мають постійну роботу. Далі починаються передмістя, в яких селяться представники більш заможних соціальних груп. Процеси захоплення своєї екологічної ніші і закріплення в ній відбуваються у секторах концентричних кіл. Так, в міру руйнування власності в центральній або примикаючої до неї частині міста групи, що складаються з етнічних меншин, можуть почати просування в ці райони. У міру їх переміщення туди все більше число колишніх мешканці цієї частини міста починає покидати її, прискорюючи масовий виїзд в інші райони міста або його околиці. [7, c.36]

Найбільш ґрунтовними у цьому сенсі є спроби перевизначення відносини суспільства і навколишнього середовища через поняття 'коеволюції', 'обопільної контингенції' та 'складноструктурованої конструкції', 'коконструктивізму' 'теорії активної мережі', 'екологічного діалогу' і 'метаболізму'. Паралельно в працях представників радикальної екології проводився пошук альтернативних теорій пояснення екологічної ситуації, в результаті чого оформилися три головні її гілки [тут і далі 13, c.38-43]:

ь Глибока екологія;

ь Соціальна екологія;

ь Екофемінізм.

Глибока екологія пояснює становище екологічної кризи сучасності через ідею антропоцентричного гуманізму, що є головною складовою провідних ідеологій сучасності, з ліберальним капіталізмом і марксизмом включно. У прагненні звільнити людство від матеріальних нестатків пошуком можливостей управління природою, сучасні суспільства відкинули факт причетності людства до світу природи, що в даній ситуації стало критичним.

Соціальна екологія не схильна дивитися на екологічну кризу як на результат домінування антропоцентричних теорій, покладаючи основну відповідальність на діяльність авторитарних соціальних структур, найбільш наочно втілених у капіталізмі та сучасних проявах соціалізму.

Екофемінізм пов'язує сучасну екологічну ситуацію з домінуванням патріархального соціального устрою та з так званою 'логікою домінування', згідно з якою довільний елемент системи, не завжди заслужено визнаний вищим щодо інших, не завжди правильно визначає загальну стратегію поведінки щодо інших, нижчих елементів системи.

Характерним для цього проблемного кола є те, що за різних способів постановки проблематики остання виводиться у майже ідентичній формі. Проте така позитивна риса перекривається формою постановки, яка являє собою відкрите питання без конкретної структурної відповіді. Саме тому, ми повинні мати на увазі своєрідний матеріалістичний фундамент екоурбанізму, що зумовлений і зумовлює низку культурно-естетичних особливостей, які будуть розглянуті ближче до кінця роботи.

Саме тому сферу діяльності екоурбанізму можна розділити на кілька основних напрямків [22]:

ь Проектування міст, районів і мікрорайонів, спричинена зростаючою нестачею вільних земельних ділянок під нове житлове будівництво - зведення приміських мікрорайонів а екологічних принципах. Характеристиками такого напрямку виступають висока якість життя, самодостатність, хороша екологія та зазвичай глибоко інтегрований у проект розвиток інфраструктури.

ь Реорганізація і реконструкція індустріальних ділянок просторів у рекреаційні території. Реорганізація, реконструкція та рекреаційне освоєння територій різного профілю: перетворення промислової зони в парк культури і відпочинку, використання старих комунікаційних мереж на різних рівнях екоурбаністичного проекту, використання колишніх територій аеропортів, освоєння прибережної території під рекреаційний парк.

ь Проектування та реконструкція громадських просторів, що виражається через необхідність створення знакового образу площі для залучення городян та пожвавлення прилеглих кварталів.

ь Проектування будівель і споруд. Розробка об'єктів з метою максимального синтезу архітектурних стилістичних особливостей та натуралізаційних елементів (наприклад, природні матеріали)

ь Проектування і розробка міських меблів. При формуванні образу міського середовища важливу роль відіграє параметр його динамічності, який є особливого роду гомеостатичним процесом, що прагне за рахунок окремих змін на різних рівнях всієї системи привести до відносно стійкого рівноваги взаємодії 'форми' предметно-просторових параметрів і 'змісту'.

Виділяють форми динамічності середовища У змінних приватних параметрах середовища, в яких екоурбанізм прагне зберегти загальну предметно-просторову рівновагу можна виділити такі форми динамічного середовища [20, c.53]:

ь періодичний (протягом дня, сезону, з наступним поверненням в початковий стан);

ь епізодичний (випадкові або заплановані 'ремонтовані' порушення);

ь постійне накопичення до деякої межі приватних деформацій, які не змінюють докорінно форму і зміст об'єкта.

При цьому середовище постійно пристосовується до цих змін, практично не змінюючи власних рис. Суттєві параметри середовища можуть бути змінені, наприклад внаслідок сильних одночасних приватних зовнішніх сил або внутрішніх впливів - зміна містобудівних умов, злам просторової основи, зміна предметного наповнення, характеристик процесу діяльності та ін. Змінюється характер ставлення людини, суспільства до середовища, націленість його сприйняття, змінюються оцінки емоційного клімату в середовищі, що призводить до заміни змісту відбуваються тут, без зламу предметно-просторових реалій.

Визначення динамічності середовища дозволяє передбачити при проектуванні необхідний 'запас міцності' середовищної системи по відношенню до епізодичних впливів; пристосовувати систему до періодичних змін (пропозиція заходів щодо можливої просторової трансформації, умов адаптації середовища до запитів і смакам споживача), розуміючи обов'язковість 'вікових' змін стану середовища, пропозиція необхідних заходів щодо їх безболісного здійснення; за відчутної невідповідності вигляду середовища та його оцінки суспільством пропозиції та реалізацію більш ефективного сценарію її експлуатації [23, c.33].

Відштовхуючись від цих практичних тез, можна говорити про категоріальну суть екоурбанізму. Сучасне мистецтво представляє собою, перш за все, безупинний потік динамічної еклектики, що виражає свої діяльнісні мотиви за рахунок змінюваних того, що ми у дещо вульгарній формі можемо назвати модою. Суть цього полягає в отриманні результату шляхом комплексу активних взаємозамінюваних та взаємодоповнювальних інваріантів. Саме в цьому як на мене, і полягає суть постмодернізму.

В даний час вже можна говорити про постмодернізм як про сформовані стилі мистецтва зі своїми типологічними ознаками. Такі ознаки можна вичленити і для архітектури, і одним із найбільш активних симулякрів цього роду мистецтва є екоурбанізм.

Принципи постмодернізму заперечують стійке та завершене визначення будь-якого із своїх понять, адже вони перебувають у постійній зміні та динаміці. Проте для конкретизації та категоріальної визначеності, якої для більшої ясності потребує моє дослідження, я вважаю за необхідне застосувати деякий термінологічний апарат.

Отже, постмодернізм - це специфічний термін узагальнюючого характеру, що позначає структурно подібні явища суспільного життя і культури другої половини XX століття і вживається як для характеристики постнекласичного типу філософування, так і для комплексу стилістичних прийомів художнього мистецтва. [18] По суті, це стан сучасної культури, в якому основною характеристикою культурної сфери є масовість явищ, що спричинені тими чи іншими обставинами.

Дане визначення охоплює всі грані мистецької площини, і, звісно, архітектура як її важлива частина, не стала винятком. Для адекватного визначення екоурбанізму як невід'ємної частини структури постмодернізму (а саме такого статусу даний напрямок набув за останні роки), я вважаю за необхідне пропустити дане поняття через всі категоріально-типологічні напрямки даного напрямку. [7, c.83]

По-перше, необхідно зазначити основну характеристику, визначальну як для постмодернізму в цілому, так і для екоурбанізму зокрема. Мова йде про використання готових форм для активного творчого процесу. Принципово важливим буде зауважити те, що походження цих готових форм не має принципового значення: від утилітарних предметів побуту, викинутих на смітник або куплених в магазині, до шедеврів світового мистецтва безвідносно до конкретної історичної епохи. Ситуація художнього запозичення в рамках постмодернізму може бути розширена аж до симуляції запозичення, якими поняття є рімейку, реінтерпретації, 'клаптиковості' та тиражування, дописування 'від себе' класичних творів і багато-багато іншого.

По суті, постмодернізм звертається до готового, минулого, з метою заповнити недолік власного змістовного наповнення, яке фактично існує не як концепт, а скоріше як концепт концепту. 'Художник наших дней - это не производитель, а апроприатор (присвоитель) … современ Дюшана мы знаем, что современный художник не производит, а отбирает, комбинирует, переносит и размещает на новом месте… Культурная инновация осуществляется сегодня как приспособление культурной традиции к новым жизненным обстоятельствам, новым технологиям презентациии дистрибуции, или новым стереотипам восприятия', - саме так справедливо зауважує Б. Гройс. [7, c.85]

екоурбанізм постмодерна культура місто

Використання готових форм для екоурбанізму є очевидною річчю. Очевидність ця виражається передусім у самій назві напрямку. Екоурбанізм - це перш за все систематичне переосмислення ролі, значення та функціональних позицій великого міста - символу модерної епохи, епохи, яка і виступає основним об'єктом критики (і таким чином, і евристичною джерельною базою) постмодерну як такого.

Наступною ознакою постмодернізму, що, на мою думку, має найбільш вагому актуалізацію в контексті екоурбанізму, є еклектичність. Еклектика означає деякий спосіб побудови філософсько-естетичної системи шляхом компіляції різноманітних елементів, положень, які були взяті з минулих епох або систем. Синкретична єдність багатьох напрямів, іноді діаметрально протилежних за культурно-естетичним наповненням, є принципово важливою ознакою, яка, по суті, і зробила можливим явище, яке стало предметом даного дослідження.

Причина цього полягає у наступному. На відміну від Модерну, еклектика (також у рамках архітектури до цього напрямку можна застосовувати терміни 'неоромантизм' та 'бозар' як паралельно зароджені течії ХІХ ст.) не заперечує архітектурний ордер, а являє собою дійсно постмодерністський засіб реконструкції смислів колишніх архітектурних епох та взаємну імплікацію їх структурних елементів для отримання нової форми. Модерн заперечує всі існуючі форми, оголошуючи пошук нового ступеня вираження у будь-якому акті мистецтва, в той час, як основна задача постмодернізму полягає у перманентному симбіозі культурно-естетичних феноменів.

Можна сказати, що еклектика у сенсі постійно триваючої наукової критики стала одним із перших постмодерністських термінів саме завдяки написаному вище симбіозу культурно-естетичних концептів. В її рамках стало можливим об'єднання тих естетичних диспозицій, які раніше вважалися якщо не антагонізмом, то взаємодоповнюючими чи взаємовиключаючими поняттями.

Саме це і має прямий стосунок до питання екоурбанізму. Знову повертаючись до семантики, можна сказати, що за епохи модерну суть урбаністичної доктрини виражалася у майже ідеологічному протиставленні антропоцентризму та натуралізму. Головним обов'язком, завданням, програмою максимум для тогочасного соціуму було систематичне підкорення натуралістичного начала, а задачею конкретного індивіда - зайняти ідентичне і належне кожному місце у виконанні цього грандіозного плану, виконуючи свої чітко внормовані обов'язки. Соціальні умови, постулюючи певний ідеологічний масив, в обов'язковому порядку створювали відповідний культурно-естетичний фон, в якому описані вище думки знаходили постійну підтримку і мали на меті їх постійне оновлення і обов'язкову інтеграцію.

Закономірно, що одним з найбільш переконливих символів 'людського духу' і повноцінного та безапеляційного домінування останнього над всіма іншими формами стало місто. Саме місто отримало роль своєрідного осередку, цитаделі антропоцентризму, а його символами стали сягаючі неба хмарочоси, багатосмугові дороги, по яким слідували тисячі автомобілів, величезні мости, сотні кілометрів підземних тунелів, об'єднаних назвою 'метро' тощо. Принципово важливим був акцент на тому, наскільки велику кількість матеріалів було витрачено на виконання того чи іншого елементу тогочасного міста. Ці факти отримували полісемантичну структуру: одночасно вони були як наслідком досягнутого, чим необхідно було пишатися, так і причиною для подальших звершень, звершень, головною метою яких було перевершення означених раніше цифр.

Паралельно з цим екологічному питанню відводилася далеко не перша площина і надавався статус мовчазного спостерігача за процесом звершення людського духу. Екологічне питання перебувало у положенні опозиції, думка якої враховувалася скоріше як додаток до головного питання - життєвого стандарту людини і логічної необхідності його постійного зростання.

Проте з плином часу природні умови спричинили активізацію описаних вище опозиційних настроїв, а страх втрати будь-якого стандарту вкупі з явищем 'матеріалістичного насичення' зумовив початок деякої парадигмальної переорієнтації.

Порушення матеріально-економічної сталості, міжнародні небезпеки, а також постійне пришвидшення життєвого темпу зумовили тенденцію постійної плинності, в якій і розвивалися постмодерні ідеї. Саме ці обставини і зумовили до синтезу двох протилежних ідей і виникнення екоурбанізму.

Синтетичність та синкретизм досить повно виражають екоурбаністичні прагнення. Причому варто зауважити наступне: індустріальна еклектика зберігає смислову ідентичність різноманітних стилів, чистоту їх ознак чи можливу роздільність, проте описані у наступному розділі приклади можна охарактеризувати не інакше як своєрідний ерзац сплаву. Екоурбанізм демонструє буквальне зрощення різних ознак, прийомів, особливостей різних стилів, що представляють нову авторську форму. Це є дуже характерним для постмодернізму, адже його інновації - це сплав старого, колишнього, вже існуючого у вжитку, використаного в новому маргінальному контексті. Для будь-якої постмодерністської практики характерні історичні алюзії, і саме тому, як можна буде побачити, архітектура не є виключенням з цього закону. [7, c.105]

Остання означає те, що у постмодерні запозичений матеріал злегка видозмінюється або взагалі вилучається із природного оточення чи контексту, і поміщається в нову або невластиву йому область. У цьому полягає його глибока маргинальність. Будь-яка побутова або художня форма, в першу чергу, є'. для нього тільки джерело будматеріалу' [7, c.107]. Екоурбанізм, перетворюючи колишні індустріальні райони, здійснює подібну функцію. Імплікуючи елементи протилежного за змістом культурно-естетичного горизонту, активісти даного напрямку демонструють дієвість звичного матеріалу у новому середовищі. Тим самим вони доводять соціуму адекватність цього нового (екоурбанічтиного) середовища, тим самим роблячи 'ворожий елемент' запорукою сталості власної системи цінностей.

Іронія - це ще одна типологічна ознака культури постмодерну, що може бути застосована до екоурбанізму. Суть її полягає у намаганні перманентної постмодерної установки на новизну протиставити активне прагнення до включення до площини сучасного мистецтва всього світового естетичного досвіду за допомогою засобу іронічного цитування. Можливість вільно маніпулювати будь-якими готовими формами, а також художніми стилями минулого в іронічному ключі, звернення до позачасовим сюжетів і вічних тем, ще недавно немислиме в мистецтві авангарду, дозволяє акцентувати увагу на їх аномальному стані в сучасному світі. Кітчем стають не гіперболізовані образи монументалізму та гігантизму, а легкі та мінімально відчутні образи, гармонійно вписані у загальну натуралістичну композицію. По суті, натуралізму повертається його первинний зміст, дозволяючи побудову (звісно, за відповідних обставин) принципово нового аксіологічного орієнтира.

Для якомога більш істотного розуміння досягнень і перспектив екоурбанізму не тільки як сталої та ефективної форми соціальної організації, а і як своєрідного постмодерного орієнтира повсякденності видається необхідним аналіз всієї сукупності проблем, з якими стикається сьогодні даний напрямок, і які вони здатні подолати тим чи іншим чином.

Потрібно нагадати, що, починаючи з середини 1980-х років, на теоретичному і концептуальному рівні неодноразово проводилися спроби переосмислення та перевизначення співвідношення природи і суспільства, рознесені на протилежні полюси сприйняття ще епохою Просвітництва. Неспроможність цієї дихотомії в умовах наростаючого екологічного дисбалансу породила необхідність пошуку поняття, що втілює принципову нерозривність 'природи' і 'суспільства' і відбиває цю гібридність життя у світі.

Саме тому у найзагальнішому сенсі екоурбанізм можна назвати специфічним полісемантичним напрямком розвитку сучасної культури, вираженому через синтез інженерних та естетичних досягнень архітектури та принципів розумного натуралізації та розумного природокористування.

Конкретні досягнення у цій сфері будуть описані та проаналізовані у наступному розділі.

Зародження і розвиток екоурбаністичних тенденцій

Для адекватного розуміння всього комплексу теоретичного узагальнення, описаного у першому розділі, тим більше, для його осмислення у контексті постмодернізму, необхідні уточнення і конкретизація. Даний розділ буде присвячений детальному розгляду конкретних урбаністичних ініціатив. Звичайно, ці ініціативи різняться за масштабом, призначенням, місцем розташування і ступенем реалізації, проте для нашого дослідження такий стан речей впливає виключно позитивним чином.

Причина такої думки пов'язана, перш за все, із тим, що диверсифікація екоурбаністичних ініціатив дозволяє охопити загальне питання моєї бакалаврської роботи у більш широкій перспективі. Нижче читачу буде дана можливість простежити структуру екоурбанізму як в аспекті економіко-архітектурних перспектив, так і в якостях, що логічним чином витікають з першої, а саме [13]:

ь Соціально-ідеологічного руху з конкретними програмними засадами;

ь Об'єкта постмодерної культури, що й становить необхідний ракурс даного дослідження.

Екопоселення

Отже, пропоную перейти до більш детального розгляду конкретних ініціатив. Серед найбільш успішних експериментів останніх десятиліть пальма першості у цьому напрямку належить екопоселенням - особливій формі спільнот, які повертають урбаністиці людський масштаб і гармонію з природною і навколишнім середовищем завдяки технологіям і практикам сталого способу життя.

Перші проекти, що отримали назву екопоселень і стали позначати особливий вид інтенційних спільнот, виникли на початку 1970-х одночасно у двох країнах: США та ФРН. Однак імпульсом для стрімкого розвитку руху в 1990-і роки послужила поява і розвиток Глобальної мережі екопоселень (global ecovillage network or GEN), якій вдалося перетворитися на ключову активну ланку даної сфери. [27]

Спочатку ця мережа складалася з дев'яти учасників, які і по сьогодні залишаються її найбільш авторитетними членами. Цей список складають: Findhorn community (Шотландія), Farm (Теннесі, США), Lebensgarten (Німеччина), Crystal Waters (Австралія), Ековіль (Санкт-Петербург, Росія), Gyurufu (Румунія), Ladakh Project (Індія), Manitou institute (Колорадо, США) та Асоціація сталих спільнот Данії. Дещо пізніше з'явилися безліч локальних відгалужень GEN, і. на сьогоднішній день архіви цієї організації є головною інформаційною базою з питань сталого розвитку, а сама GEN активно займається просуванням і підтримкою моделей більш щадного відношення до навколишнього середовища. [27]

Протягом останніх десятиліть екологічна сфера, що у повному сенсі слова стала індустрією, кардинально змінила поняття 'екологічного', внаслідок чого воно втратило свої передумови і перетворилася на цілком споживчий механізм брендингу, змусивши багатьох забути, що '…дело не в домах, очистке воды или источниках электроэнергии. Дело в нашем мышлении и восприятии окружающего мира… [поскольку] главный объект экологического проектирования - человеческий разум'. [13]

Екопоселення як житлові освітні проекти мають безпосереднє відношення до постановки аксіологічних орієнтирів, оскільки будуються на основі сприйняття навколишнього середовища як нерозривної цілісності, в якій діють єдині етичні несуперечливі принципи. На тлі цілого комплексу занепаду сучасного суспільства, серед якого можна виділити розпад традиційної сім'ї, спільнот, спустошення міст, а також фрагментарність екологічної політики, екопоселення можна вважати оазисами в метафоричній пустелі - світі, прагнення до змін якого носить лише суто декларативний характер.

Реформуючи і, по суті, створюючи новий суспільний устрій, слід особливу увагу приділяти розробці цілісного середовища проживання, тим самим демонструючи спробу вирішити головний конфлікт урбаністики і природи.

'На деле понятие 'экологического поселения' довольно многогранно, поскольку охватывает разнообразные явления, среди которых качественные усовершенствования открытых пространств, политика транспортных ограничений, новые социальные отношения, стратегии по сбережению энергии и воды, критерии биологического строительства, включающие переоценку эстетических качеств архитектуры, а также сравнительный анализ затрат и результатов. Все эти аспекты объединяет общая направленность… на оптимизацию целого, а не максимизацию индивидуального в создании новых критериев качества жилья и самой жизни'. [13]

Вже чотири декади екопоселення виступають зовсім не лабораторними експериментами зі створення сталих спільнот - того, про що багато років писали теоретики сталого розвитку, але що тривалий час залишалося під грифом вельми далекої перспективи розвитку. Безліч цілком очікуваних критичних зауважень переважно скептичного характеру з приводу утопічності подібних проектів втрачають свою спроможність у світлі практичних досягнень щодо створення зручного і здорового оточення. Велика кількість стратегічних і технологічних чинників дозволяють екопоселенням бути універсальним механізмом, здатним функціонувати в якісно різних умовах, як в індустріальних і міських, так і в не індустріальних і сільських.

Точна цифра загальної чисельності існуючих у світі екопоселень невідома, оскільки багато з них є виключно локальними ініціативами, не пов'язаними з формальними мережами. У залежності від широти і строгості визначення, дослідники нараховують від 4-5 тис. до 15 тис поселень такого типу. Кількість жителів кожного екопоселення досить невелика - зазвичай від 50 до 2000 осіб. Якщо говорити про конкретні приклади, то: екологічні села Сасарді (Північна Колумбія) і Анхальт (Саксонія) налічують всього декілька десятків членів, в той час, як постійно зростаюча кількість жителів мережі екоміст в Шрі-Ланці вже складає більше тисячі.

Мікромасштаб екопоселень, зазвичай званий 'людським' масштабом, зумовлений пошуком оптимальних умов життя, які б відповідали реальним потребам людини. Основний акцент робиться на тому, що масштаб домашнього господарства часто занадто малий, а міста - занадто великий для усвідомлення і реалізації всіх можливостей сталого способу життя.

У цій ситуації оптимальним варіантом є невеликі громади з тісними соціальними зв'язками, об'єднані спільними екологічними, економіко-соціальними і духовними поглядами. Доволі показовий факт: переважна більшість екопоселень у своєму сталому розвитку і функціонуванні прагнуть бути самодостатніми системами, залежними виключно від своїх власних локальних ресурсів, серед яких органічна їжа, відновлювальна енергія, природні будівельні матеріали, біопаливо і т.д. Цей, здавалося б логічний і закономірний факт, є, по суті, цілком вдалою спробою переосмислення значення локального в системі глобалізованого світу, яка неголослівно доводить, що засновані на місцевих ресурсах економічні системи більш екологічно чутливі й ефективні. [13; 2, c.56]

Саме завдяки креативному використанню локальних ресурсів багатьом екопоселенням вдається вирішити свої найбільш актуальні проблеми, особливу увагу серед яких особлива увага приділяється сектору 'чистої' енергетики і мінімізації транспортних потреб. Створення співвідносних з людськими потребами просторів, що мають мінімальний екологічний вплив, але забезпечують необхідне середовище для життя спільноти - ось мета і одночасно засіб екопоселень. Даний процес починається з широкого використання 'зелених' будівельних технологій, але далеко виходить за їх межі.

Вважається, що планування, будівництво і життя в екологічно свідомому будинку зміцнюють певні принципи повсякденного життя, на що не здатне звичайне житло. Однак екопланування не обмежується ні матеріалами, ні технологією, а простягається на багато суміжних сфер, таких, як мінімізація споживання ресурсів у будівництві та повсякденному житті, психологічне відчуття комфорту, а також соціальна взаємодія членів спільноти та відродження у них втраченої за кілька поколінь прив'язки до землі. [13; 3, c.40]

Природно, що велика кількість цих задач знаходяться серед завдань 'великого' планування, важливість яких постійно підкреслюється складністю досягнення, але успіх ідей близької перспективи доводить правильність загального ідейного курсу програми.

Механізми утворення екопоселень часто досить різні, але переважають громадянські ініціативи, як правило, не мають фінансової підтримки урядових структур. Фінансування проектів здійснюється переважно через фонди, створені активістами, або шляхом персональних інвестицій.

Причини виникнення такої форми організації спільноти довгий час вишукувалися представниками лівої критики у переосмисленні мешканцями розвинених країн своєї аксіологічної парадигми у момент, коли їх увага перемістилася з економічного благополуччя на постматеріалістичні цінності. Сьогодні це позиція стала не такою актуальною з причини різкого збільшення кількості екопоселень в країнах, що розвиваються, яким так і не випало пройти етап 'матеріалістичного насичення'.

Показово, що на рівні інтуїтивної практики екопоселення відповідають на всі ці колізії, пропонуючи альтернативні моделі розвитку поза рамками усталеної парадигми, оскільки спочатку позиціонують своїх жителів всередині екологічної цілісності системи, яка не визнає домінування над природним оточенням і пресингу в соціально гнучкому середовищі спільноти. [27]

Однак найбільш важливим фактом є те, що практика екопоселень відмовляється від тривалої традиції протиставлення міста як породження культури і цивілізації природі, яка сприймається як зовнішній естетичний атрибут, а не як ключова складова навколишнього середовища.

Оскільки подібне протиставлення має пряме відношення до формування образу міста, його планування, облаштування та управління, - прямим наслідком описаного позиціонування стають головні міські проблеми: забруднення води і повітря, брак ресурсів, високе енергоспоживання, повені та інші катаклізми. Ліквідація самого протистояння може допомогти позбутися більшості зазначених проблем. Саме зовнішні екоурбаністичні поселень, як вже було сказано, створюють специфічну атмосферу, в якій у вже дорослого індивіда відбувається трансформація естетичних категорій у бік, наближений до потрібної форми, а у нових членів такого суспільства, народжених чи вихованих серед адекватного естетико-культурного фону, ці категорії формуються як базові стаціонарні Як же здійснюється втілення подібних задумів?

Для прикладу можна взяти психологічне розвантаження індивіда. За допомогою відповідної внутрішньої політики в екбоурбаністичних поселеннях вдається, наприклад, ліквідувати таку критичну для Західної Європи та США проблему великих міст, як відчуженість їх жителів. Ключову роль відіграє те, що екопоселення є інтернаціональними спільнотами, що відрізняє цей тип поселень як такий,що не є монолітним конгломератом загальної маси, несвідомої щодо одне одного, а об'єднує людей зі схожими поглядами на життя з їх принципової згоди. Мова йде про створення суспільства, заснованого на розумінні та співробітництві на противагу звичайному, де превалюючим елементом міжособистісної взаємодії виступає суперництво. Екоурбанізм - це шлях побудови особливого середовища, обумовленого повсякденною мовою і культурою. [8, c.42] Так, наприклад, жителі подібних екопоселень часто демонструють глибокі знання про навколишній світ, про джерела енергії і води, про практичне значення використання сонячного світла для освітлення, опалення та енергопостачання, а також про можливі різноманітні екологічні наслідки таких щоденних потреб, як їжа, використання водопроводу та утилізація відходів. Як вже зазначалося, модель співтовариства, діюча в екоурбаністичних поселеннях, виходить за межі парадигми привілейованості людини, що дозволяє розширити визначення спільноти та створити, по суті, принципово нові та більш досконалі етичні критерії.

Однак слід зазначити також переважання ідеологічної домінанти певної частини екопоселень, що виходить за рамки природоохоронних стратегій. Нерідко об'єднуючим для поселенців чинником є такий, що має більш сильні ідеологічні коріння: релігійні або радикальні. Найбільш поширеними стимулами для формування інтернаціональних спільнот дослідники називають релігійні доктрини, бажання політичних чи економічних реформ, а також прагнення до самореалізації. Проте практика показує, що найбільш продуктивними і довговічними залишаються ті поселення, в яких ідеологічна компонента якщо не мінімізована, то ретельно збалансована. Однак саме особливості світогляду мешканців також обумовлюють і згадані вище особливості кожного окремого співтовариства, що ускладнює визначення екопоселення як чистого урбаністичного типу, і дозволяє лише виділяти найбільш характерні риси кожного з них. [27]

Як я вже неодноразово зазначав, структура екопоселення руйнує дихотомію міського та сільського, визначальний для індустріального способу організації суспільства. Незважаючи на те, що дослівний переклад слова 'ecovillage' наближає його до поняття 'екологічного села', єдиної моделі екопоселення не існує, і навіть найбільш строгі їх визначення не включають цю особливість.

Наприклад, Los Angeles ecoVillage - це невеликий район Лос-Анжелеса, побудований та діючий за екоурбаністичними принципами, а ряд екопоселень Німеччині існують на території колишніх концентраційних таборів, яка традиційно вважалася етично непридатною для життя. [27; 13] Екологічні громади, організовані в сільській місцевості, надають своїм членам можливість вирощування власної продукції та розвитку навичок сільського господарювання, заснованих на самозабезпеченні і впевненості у своїх силах. Спільноти, організовані як центри відпочинку або навчання, центри холістичної медицини і школи сталого стилю життя теж часто розташовуються за містом.

Однак протягом останніх років старі центри все частіше використовують цю модель для відродження міських спільнот. Екопоселення міського типу використовують різні методи заохочення учасників, серед яких найбільше поширення має зниження витрат на житло, спільна оплата послуг та жвава соціальна активність. Деякі міські спільноти організовані як житлові кооперативи, що об'єднують певні соціальні групи: студентів, літніх або людей з обмеженими фінансовими можливостями. Це дозволяє їм спільно володіти власністю, використовувати ресурси, приймати рішення і бути частиною більш цілісної і взаємозалежної структури, ніж тої, яка існує у звичайних будинках або квартирах. І хоча створення подібних стійких структур, як правило, вимагає набагато більших зусиль і ресурсів для реформування міського простору, саме ці проекти найбільш показові для розуміння специфіки тих глобальних трансформацій, які так необхідні сучасним містам.

Не дивно, що в країнах, що розвиваються і регіонах Східної Європи переважає інший тип екопоселень, організованих у сільській глушині або серед незайманої природи. На відміну від західних (умовно прогресивних), східні (умовно регресивні) екопоселення частіше практикують відмову від благ сучасної цивілізації, ніж пошук альтернативних шляхів їх досягнення. Частіше такі громади пропагують повернення до традиційного способу життя без будь-яких новацій, зберігаючи і відроджуючи вікові традиції своїх предків. Альтернативний (прогресивний) підхід до створення екопоселень полягає в знаходженні шляхів мінімального сталого впливу на середовище існування, яке поєднується з високою якістю життя. Поселення такого типу мають більший потенціал для пропаганди можливостей екологічно свідомого стилю життя для більшості людей, демонструючи фінансову та благоустрійну повноцінність екологічно свідомого життя і спростовуючи міф жертовності благами цивілізації заради екологічного розвитку. [8, c.61]

Однак загальною ланкою цих досить відмінних спільнот є більш глибокий зміст, який жителі всіх екопоселень вкладають у поняття свого 'місця проживання', яке для них не стільки будинок, місто чи держава, а цілісна жива система серед багатьох інших систем, або, використовуючи термінологію екоурбанізму, 'біорегіонів'.

У співіснуванні один з одним і з усім біорегіоном, в який входять рослини, тварини та мікроорганізми, жителі екопоселень розвивають своєрідну 'етику землі', яка здатна стати ключовою для визначення сенсу спільноти в набагато більш широких межах, ніж у традиційному для людської цивілізації.

Екоміста

Як відомо, більшість екоурбаністичних проектів міського типу, знаходяться на розробці Китаю. Яскравий приклад такого будівництва - Ванжуань (див. Додаток), розташований між двома агломераціями - Пекіном і Тяньцзінь. Планується, що до 2025 року він буде нараховувати 400 000 жителів. Структура цього екоміста включає кілька районів, створених у вигляді кластерів, пов'язаних між собою єдиним центром, більш наближеним до міського типу. Таким чином планується зберегти природний та цінний у сільськогосподарському сенсі ландшафт околиць. [тут і далі - 27; 26]

Концепція Ванжуаня заснована на компактності і разом з тим насиченості інфраструктури, глибоко інтегрованої як в життя 'центру', так і згаданих кластерів сільського типу. Разом з тим були прописані і питання енерго-, водо- та транспортного забезпечення. Наприклад, історична система водопостачання доповнена системою каналів, які, з одного боку, мають більш урбаністичний характер, а з іншого - можуть бути використані місцевими фермерами.

Автори проекту розглядають Ванжуань як баланс між мегаполісом і селом. Це поселення, в якому аграрні традиції зберігаються і реалізуються на новому, сучасному рівні. Задум Ванжуаня - це один із внесків Китаю у вирішення нагальної проблеми внутрішньої урбанізації, негативним наслідком якої є постійне знищення сільськогосподарських територій.

Інший амбіційний екоурбанізаційний план - LowerDonLands - територія поблизу Торонто, що полягає у ревіталізації занедбаних земель уздовж узбережжя східної частини Торонто та передбачає захист від повеней, створення водно-болотних угідь і зелених насаджень, вирішення транспортної проблеми і будівництво енергоефективних будівель. Поштовхом до розробки подібного плану послужили особливості території в районі Don River. Спільно з екологами вони запропонували проект, ключову роль у якому стала взаємодія природних чинників 'земля - річка': вертикальні зелені фасади будівель доповнюються блакитними водними просторами різного призначення. Автори розробили багаторівневу систему контролю води, яка дозволяє зберегти унікальне середовища болотистого гирла річки і разом з тим уникнути затоплень. Були також додані рибні інкубатори з метою відновлення природного середовища існування для 16 місцевих видів риби.

Масштабність проекту дозволила варіювати різні типи забудови. У комплекс району будуть включені житлові будинки, офіси, комерційна нерухомість, а також в ньому великі площі будуть відведені під місця для активного відпочинку. Таким чином, занедбана промислова зона трансформується у екологічно орієнтований масив, де річковий ландшафт делікатно інтегрований у міське середовище.

Європа теж має досить амбіційні екоурбанізаційні плани. Один із таких - Соціополіс (додаток). Даний проект, введений у генеральний план забудови передмістя Валенсії, де, по суті, відбувається спроба побудови нового типу соціуму, в якому аграрні традиції тісно пов'язані з технократичними, що дозволяє створити гармонійне середовище проживання. У такому місті знайдеться місце для сімей з різними запитами, а це необхідна умова соціально сталого суспільства. Соціополіс зросте на площі 350 тис. кв. м і включатиме в себе 2500 житлових одиниць. У його структурі збережена 800-річна мережа зрошувальних каналів, що дісталися ще від арабів, що дозволяє розмістити вздовж них так звані урбан-ферми. Багато уваги приділено залученню місцевих жителів у життя міста, тому на території комплексу існує велика кількість відкритих площ, наприклад: спортивні, ігрові та торгівельні майданчики. Проектуванням окремих кварталів займалися 18 архітектурних бюро з усього світу, а значить, вигляд кожного мікрорайону буде по-справжньому особливим.

У Соціополісі буде забудоване покращене соціальне житло, яке підвищує якість життя, а його відкрите планування сприятиме налагодженню відкритої комунікації між жителями.

Ще один європейський екоурбаністичний проект проводиться на півночі континенту, у Данії. Мова йде про реконструкцію сміттєспалювального заводу Amagerforbraending. Данці показують, як навіть подібний необхідний, але культурно маргінальний об'єкт можна перетворити на яскравий культурний елемент. За задумом архітекторів, завод буде залишатися чинним, але до його функцій додадуться розважальна та освітня. Величезні кільця диму, що випускаються з основної труби заводу, в кожному з яких міститься 1 т вуглекислого газу, мають дві функції - по-перше, яскравість подібного явища не може не привернути увагу людей, що виконає функцію актуалазації об'єкта у людській свідомості, а по-друге, буде виконувати сотеріологічну функцію - яскравий актуалізований приклад, що змушує людину замислитися про зменшення викидів CO2 в атмосферу. Ще один функціональний елемент - перетворення зовнішньої оболонки будинку в гірськолижний спуск. Руйнуючи стереотипи городян про сміттєспалювальний заводі як про місце, куди не ходять на екскурсії, перед соціумом буде усунута його ізольованість. Інтегративний характер буду полягати у тому, що соціум поступово буде сприймати подібні елементи не як позасоціальний фактор, а й невід'ємну основу власного життєвого циклу.

Повертаючись до Азії, слід згадати Південну Корею. Споруджуване за 120 км від Сеула місто Сечжонг (додаток) називають міні-столицею держави, так як саме сюди планують перемістити більшість державних установ країни. Подібна релокація сприятиме більш рівномірному розподілу економічних вигод, а також значно розвантажить переповнені столичні магістралі. Передбачається, що до 2015 року в Сечжонзі розмістяться щонайменше 36 держустанов і міністерств, що спричинить за собою і численну міграцію людей. Місто є також дуже вигідним з точки зору безпеки в силу своєї віддаленості від Північної Кореї.

Макет генплану міста за формою нагадує метафоричне намисто, на яке 'нанизані' 25 міських центрів, в кожному з яких проживають 20 000 жителів. Центри пов'язані між собою зеленою інфраструктурою, основу якої складають природний ландшафт та комунікації. У центрі передбачені аграрні землі і збережений природний ландшафт: річка і пагорби. Так створюється змішана природно-урбаністична панорама міста (сіті-скейп). Будинки в Сечжонзі спроектовані за принципом збереження енергії та ресурсів, що також підтримує зелений імідж міні-столиці.

Як можна побачити з наочних матеріалів додатку, концепції різноманітних проектів екоурбаністичних проектів мають деякі спільні риси. Головна в них - це свіжий погляд на класичну давньогрецьку архітектурну спадщину, доповнений досягненнями сучасної інженерно-технічної думки. Всі описані вище втілені та втілювані плани являють собою доволі безпрецедентний, проте досить логічний крок - вирішення актуальних проблем екологічного характеру шляхом активного втілення на перший погляд утопічних планів. Причини і засоби такого досягнення будуть розглянуті нами у наступному розділі, проте зараз можна говорити саме про те, що екоурбанізм - це крок до подолання протиріччя не шляхом перерахунки існуючого рівняння, а за допомогою побудови принципово нового.

Стає очевидно, що багато моделей сталого розвитку, розроблених на базі екоурбанізму, можуть бути застосовані у якості альтернативного підходу до пожвавлення урбаністичного середовища сучасних міст, і навіть, можливо, для створення нової парадигми передмістя. В умовах недосяжності домовленостей і компромісів на рівні держав і політичних сил, створення екопоселень як локальних ініціатив стало єдино можливою альтернативою створення сильної, децентралізованої основи для сталого функціонування співтовариства, яка повертає поселенням людський масштаб, поєднуючи в собі згуртованість маленьких міст з культурним розмаїттям великих. Таким чином, виступаючи в якості своєрідних соціальних лабораторій, екоурбаністичні поселення верифікують соціальні та екологічні новації останніх десятиліть, а також проводять пошук найбільш оптимальних методів стійкого посилення локальних і регіональних економічних систем. Їх функціонування як центрів життя і навчання, нерідко пов'язаних зі шкільними та університетськими програмами, куди учні можуть приїхати для роботи і досліджень, відіграє унікальну роль у вихованні цінностей стійкої культури. Як зазначив професор Брайан Гудвін, співзасновник Інституту теорії складних систем Санта-Фе і активіст руху екопоселень: 'Что действительно необходимо современному миру, так это особое внимание к обучению совместному проживанию, а не индивидуальному успеху'.

Як вже було сказано, при формуванні образу навколишнього середовища необхідно забезпечувати достатність середовища, правильність, зрозумілість, можливість якісного оперування середовищем, безпеку, відкритість, достатній динамічний потенціал. Виходячи з вище означеної інформації, можна виділити деякі принципи екоурбанізму:

ь принцип використання підземних і надземних рівнів у міській забудові;

ь принцип використання та реконструкції паркових озеленених територій міста;

ь створення садів з використанням вільних територій під озеленення;

ь використання закинутих підземних і надземних комунікацій та реконструкція промислових районів.

Сучасні прерогативи та діяльнісні аспекти екоурбанізму як послідовного культурно-естетичного орієнтира постмодернізму

Відомий американський економіст Денніс Мідоус, автор екологічного бестселера 1970-х під назвою 'Межі зростання', в якому він з точністю передбачив алгоритм розвитку світової економіки на шляху екологічних деформацій, в одному зі своїх інтерв'ю розповів історію, що відбулася з ним кілька років тому. Редактор модного журналу попросила його розповісти читачам свого видання про екологічні проблеми сучасності та про те, що він має на увазі під необхідними змінами стилю життя:

'Я спросил ее, сколько у нее было пар туфель. Она ответила, что 18. Я заметил, что трех пар было бы вполне достаточно. Разумеется, после этого интервью так и не было опубликовано. Многие вредные привычки слишком глубоко укоренились в повседневную жизнь современного мира, и может потребоваться немало усилий, чтобы избавиться от них'. [13]

Даний випадок є гранично яскравою ілюстрацією колізії сучасної людини західної цивілізації на тлі стрімко опроблемненої екологічної ситуації. Реалії сучасності зобов'язують до змін, але наявне у сучасної людини прагнення 'врятувати планету' межує з неусвідомленим, а часом і цілком свідомим небажанням конкретних змін у своєму власному житті. Надмірність сучасної споживацької культури нині досягла свого апогею, а типологізовані уявлення про комфорт і благополуччя, надійно закріплені і ретельно підтримувані з боку великого капіталу, створеного на вищезгаданій споживанні, паралізують будь-яку ініціативність у даному питанні.

Щоб вийти за рамки подібних уявлень, - подібних до вказаного Мідоусом прикладу про примарну необхідність 18 пар туфель, - потрібен поштовх. Поштовх цей зовсім не обов'язково повинен носити реальний характер. Я вважаю, що даний приклад повинен володіти високим ступенем наочності і має 'яскраво рекламувати' спосіб життєдіяльності, який би супроводжувався, звичайно ж, із збереженням симулякра 'успішності', парадигмальною переорієнтацією звичного урбаністичного оточення, світу природи і місця людини в ньому.

Різноманітні проекти у сфері екоурбанізму по-різному розкривають тему екологічної, економічної та соціальної стійкості. Поставлені задачі, незалежно від того, був втілений проект, чи залишився він на папері, з обов'язковою необхідністю породжує нові смисли та поняття, хаотичний симбіоз яких є таким характерним для постмодерної культури. Для прикладу можна привести лише деякі із них: ребрендинг, урбан-ферми, ревіталізація, сіті-скейп, натуралізація та багато-багато інших. За необхідних обставин різноманітного характеру, найбільш вірогідною з яких видається активне спонсорування державними або (навіть частіше) приватними фондами, такі поняття отримують статус симулякра, своєрідного орієнтира або вектора, в руслі якого буде відбуватися подальший культурний розвиток. [19, c.38]

І мова тут йдеться зовсім не про моралістичну настанову по збереженню екологічного фонду Землі, враженого індустріалізацією та антропоцентричним ставленням до навколишнього середовища. Безумовно, такий контрапункт стає основою, але виступає не як причина, а скоріше як засіб досягнення настроїв, необхідних для адекватного сприйняття поданих ідей. Якщо говорити простими словами, то постмодернізм дозволяє перемістити на мистецтво економічні категорії, в яких екоурбанізм - це товар, його автори - виробники та продавці, а соціум та постульований ним істеблішмент - покупці. [21, c.12]

Екоурбанізм, я вважаю - це одна з перших спроб постмодернізму по відходу від імплікації ідей у соціальну дійсність шляхом індивідуалізованої експансії за допомогою масової культури і перехід до експлікації цих ідей на навколишню дійсність.

Про що це говорить? Перш за все - про деяку зрілість постмодернізму. Поступовий процес розвитку останнього проходить стадію коментування модерної спадщини та її, так би мовити, деконструкції, здійснюючи процес поступового переходу у власну ідейну площину. Такий процес можна спостерігати у всіх відгалуженнях мистецької площини, перш за все у музиці, кіно - і образотворчому мистецтві, скульптурі. Взаємна дифузія різних способів самовираження індивіда, їх послідовна комбінація та постійна мінімізація (в сенсі деякого 'очищення'), - ось ці риси, з якими можна пов'язувати розвиток постмодернізму. [20, c.7]

Зважаючи на описане вище, можна сказати, що утвердження екоурбаністичних тенденцій є, як не дивно для постмодернізму, явищем логічно закономірним. Натуралізація життєвого простору зі збереженням високого рівня цивілізаційного стандарту - ось програма-максимум, яку екоурбанізм намагається втілити у життя. У ній, як вже було сказано, руйнується традиційна антропоцентрична парадигма протиставлення людини і природи шляхом усунення імперативу цілковитого домінування першої над другою та утвердженням нового - концептуального імперативу адекватного співіснування. [19, c.55]

Цікавим для цієї роботи видається саме процес актуалізації нового імперативу у свідомості індивіда. Цей процес проходить постмодернічно у буквальному сенсі цього слова,що я і спробую довести у цьому розділі.

Першою змінною тут виступає причина виникнення і розвитку постмодернізму, а саме переосмислення спадщини індустріальної ери. Характер цього переосмислення є нетиповим для напрямку - він носить неприхований сотеріологічний характер. Екоурбанізм має саме навчити сучасну людину жити у згоді з природою, віднайти з нею зв'язок, втрачений з власної ініціативи, аби досягти концептуальної єдності.

Саме тому, як вже зазначалося у минулих розділах, нерідко екоурбаністичні проекти пов'язані зі старими промисловими районами - LowerDonLands, LosAngelesecovillage та інші є тому дійсними підтвердженнями. Їх реконструкція та переорієнтація на базі екоурбаністиних ідей носить не лише практичний характер (урбанізації не будуть підлягати додаткові території), а головним чином символічний - символи колишньої,індустріальної епохи стануть символами нової. По суті, автори проекту на символічному здійснюють матеріалістичну деконструкцію модерного поняття, і, за допомогою нових естетичних смислів, перетворюють його на діяльний об'єкт постмодерного культурного простору.

Друга змінна - засіб досягнення мети. Примітно, що екоурбанізм у своєму розвитку керується інструментарієм соціального впливу, який є характерним саме для індустріальної епохи. Антропоцентризм того часу постулював нагальну аксіоматичну необхідність підвищення вже згаданого поняття 'життєвого стандарту' - поняття, що стало необхідним важелем продуктивних сил соціуму, відповідно зумовлюючи специфічний культурний фон.

Високий і динамічно зростаючий життєвий стандарт також і однією з основ екоурбанізму. Варто згадати хоча б розглянуті у минулому розділі дослідження у сфері екопоселень. Використання екологічно чистих матеріалів, природних або відновлюваних джерел енергії, курс на мінімізацію агломераційного навантаження на територію поселення та інші екоурбаністичні інновації мають дві головні мети, - по-перше, створити місця людського проживання, які будуть максимально безпечними для навколишнього середовища, а по-друге - створені за допомогою таких інновацій місця повинні забезпечувати незмінно високу якість людського життя, задовольняючи всі ті потреби, які могли б бути задоволені 'традиційним' житлом. [19, c.58]

Саме ця умова є принципово важливою для суспільства, що знаходячись на етапі матеріалістичного насичення', висловлює прагнення до змін. Згадуючи думки Мідоуса, не один раз підтверджену конкретними прикладами, активісти екоурбаністичного руху роблять акцент саме на тому, що сучасна може допомогти врятувати планету без школи для власної зони комфорту, а лише змінивши спосіб її забезпечення. [20, c.15]

Таким чином, можна сказати, що екоурбанізм керується одним із найбільш важливих методологічних принципів постмодернізму - модою. Діячі цього руху використовують попередньо актуалізовані тенденції для того, щоб забезпечити власній ідеї практичне втілення, що й відбувається за рахунок тих, хто потратив під 'мейнстрим'.

Похідним від цього плану вже є багате естетичне наповнення екоурбанізму, виражене у знову ж таки актуалізованій ідеї про симбіоз архітектурних досягнень людського розуму та натуралістичних елементів, що має на меті створення максимально гармонійного простору, своєрідного образу, в якому вічно протиставлені поняття антропоцентризму та натуралізму не просто втратять антагоністичний аспект, а й стануть синонімами дійсного благополуччя і тотальної суспільної гармонії.

І, нарешті, третя змінна - наслідок. На сьогоднішній день ми можемо говорити про досить серйозну актуальність екоурбанізму передусім у розвинених країнах, індустріальні можливості перебувають на рівні, достатньому для постійних великих і довгострокових вкладів. До таких держав належить передусім Китай, Канада, США, Німеччина, Австралія і частково Іспанія.

Але головним для нашого дослідження є саме актуалізація екоурбанізму у постмодерному дискурсі. Можна сказати, що на сьогоднішній день даний напрямок знаходиться на етапі сходження, що, на мою думку, є дуже позитивною його стороною. Причина такого ставлення цілком зрозуміла - адже коли явище постмодерну досягає свого апогею, то, досягаючи своєї мети - актуалізації більшість маси - втрачає значення перспективного феномена. Після такого відбувається автоматична деконструкція поняття і пошук нової форми, що, по суті, ж смертю для ідеї. [19, c.62]

Тому можна сказати, що саме відсутність тотального інтересу до ще не звершеної, проте, поза всяким сумнівом, позитивно важливої ідеї є свідченням оптимістичного прогнозу щодо розвитку даного напрямку не тільки як об'єкта матеріалізму, а і як яскравого та багатого естетичного напрямку, що, я впевнена, породить цілу низку нових актуальних смислів сучасного мистецтва.

Висновки

Підводячи деякий підсумок даного дослідження, я можу сказати, що екоурбанізм - це специфічний полісемантичний напрямок розвитку сучасної культури, виражений через синтез інженерних і естетичних досягнень архітектури та принципів натуралізації і розумного природокористування.

Згідно цього визначення, можна сказати, що стабільний розвиток екоурбанізму забезпечений зростаючим проблемним колом прикладної екології та загально культурною тенденцією до естетизації природнього середовища.

Розвиток екоурбаністичних тенденцій - це, перш за все, розвиток нових підходів до формування, проектування і планування сучасного міста, реорганізації та реконструкції деградуючих територій шляхом структурування і багатоцільового використання цих територій, розглянутих у роботі на прикладах компактних екопоселень та більш масштабних екоміст. Але все ж головне досягнення екоурбанізму, розкрите у даній роботі - розробка та стабільна симбіотична актуалізація концептуалізму архітектури, що чого так тяжіє сучасний постмодернізм.

Даний напрямок уособлює ряд концепцій, що прагнуть до великої гнучкості та екологічної чутливості, що в даний час повинно включати в себе проектування та планування.

Методологія екоурбанізму зумовлює складність галузевого розмежування його діяльнісних аспектів. Виростаючи з ландшафтного дизайну, вданий напрямок розглядає складну сучасну міську динаміку, її сукупні знання і технічні прийоми з таких дисциплін як інженерія, загальна міська стратегія, ландшафтна екологія тощо.

Але одним із головних залишається саме культурно-естетичний аспект, що і забезпечує його відповідну актуалізацію в суспільстві. Аналітичні та теоретичні ідеї побудови міських стратегій об'єднуються з специфічними культурними наративами та цілим комплексом естетичних прийомів, головною метою яких є створення адекватного образу екоурбанізму як здорової, безпечної та надзвичайно перспективної альтернативи екстенсивному розвитку життєвого простору, що існував раніше.

Тому можна сказати, що однією з головних сучасних прерогатив та діяльнісних аспектів екоурбанізму як послідовного культурно-естетичного орієнтира постмодернізму є насамперед здійснення не тільки матеріальної переорієнтації даного життєвого простору, а й конструювання відповідних до напрямку ідейних концептів та симулякрів, мета яких буде полягати у розбудові принципово нового засобу сприйняття дійсності та вироблення системи внормованих прагнень по досягненню вже існуючих цілей, найголовнішою з яких видається життєвий стандарт.

На мою думку, головне досягнення екоурбанізму - це логічне продовження постмодерністської традиції по зміщенню і трансформації акцентів людської перцепції, що, нарешті, знайшла своє логічне продовження і в архітектурі на достатньо серйозному рівні. Рівень цей поданий не як імітація втілення декларованих ідейних постулатів, а як дійсно новий та свіжий погляд на оточуючу дійсність.

Підтверджений успіхом цілої низки завершених проектів та розвитком все більшої кількості, екоурбанізм можна назвати одним із найбільш перспективних напрямів розвитку як сучасної архітектури, так і культурно-естетичного простору в цілому.

Список використаних джерел та літератури

1. Гуменюк Т.К. Постмодернізм як транс культурний феномен. Естетичний аналіз.: Дис. д-ра філос. наук: 09.00.08/Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2009. - 395 арк. - Бібліогр.: арк. 371-395. http://librar.org.ua/sections_load. php? s=philosophy_psychology&id=581&start=18

2. Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ ст.: Навч. Посібник /Г.С. Мєднікова. - К.: Т-во 'Знання', КОО, 2007. - 214 с. http://npu.edu.ua/index. php? option=com_docman&task=doc_details&gid=2932&Itemid=156&lang=ua

3. Павлова О.Ю. Естетичний досвід в структурі суміжних понять.:: Дис. д-ра наук: 09.00.08 - 2009. - арк.1-5 http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_74/Pavlova. pdf

4. Андреева Е.Ю. Постмодернизм: искусство второй половины XX - начала XXI века / Екатерина Андреева. - СПб.: Азбука-классика, 2010. - 485 с.: ил., цв. ил. - (Серия 'Новая история искусства').

5. Бауман З. О постмодерне. http://www.ido.rudn.ru/ffec/philos/chrest%5Cbauman.html

6. Бизеев А.Ю. Переход и переходность в культуре постмодерна. Философствование постмодернизма и современная культура. / Бизеев А.Ю. Электронный журнал 'Знание. Понимание. Умение'. - 2009. - № 4 - Культурология.

7. Брайнин-Пассек В. О постмодернизме, кризисе восприятия и новой классике. Новый мир искусства. / Брайнин-Пассек В. - С-Пб, 2002.

8. Горохов В.А. - 'Зеленая природа города / Горохов В.А. - Т.1, Клуб 36`6, 2010 г. - 528 с.

9. Джекобс Дж. Смерть и жизньбольшиз американських городов. / Джекобс Дж. - Новое издательство, М. 2011

10. Дианова В.М. Постмодернизм как феномен культуры. / Дианова В.М. - Введение в культурологию. Курс лекций / Под ред. Ю.Н. Солонина, Е.Г. Соколова. - СПб., 2003. С.125-130 http://anthropology.ru/ru/texts/dianova/cultintro_12.html

11. Ильин, И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. / Ильин, И.П. - М.: Интрада, 1998. http://www.lib.ru/CULTURE/ILIN/postmodern. txt

12. Козловский П. Культура постмодерна / Козловский П. - М.: Республика, 2008. - 240 с

13. Лэндри Ч., Креативный город и экоурбанизм. / Лэндри Ч - М.: Издательский дом 'Классика-ХХI, 2011. - 399с. http://theoryandpractice.ru/seminars/15606-kreativnyy-gorod-i-ekourbanizm-16-3

14. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. / Маньковская Н.Б. - СПб.: Алетейя, 2000. - 347 с.

15. Можейко М.А. Становление теории нелинейных динамик в современной культуре: сравнительный анализ синергетической и постмодернистской парадигмы. / Можейко М.А. - Минск, 1999.

16. Новый философский словарь. Постмодернизм. - Мн.: Современный литератор, 2010. - С.425.

17. Постмодернизм: приближение к антимиру. Статья С.Е. Юркова из сборника 'Эстетика в интерпарадигмальном пространстве: перспективы нового века. Материалы научной конференции 10 октября 2001 года', Серия Symposium, выпуск 16.

18. Грицанов А.А., Можейко М.А. Постмодернизм: Энциклопедия / Грицанов А.А., Можейко М.А. - Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом; Яндекс, 2001; 2006. - 1040 с. - (Мир энциклопедий).

19. Саймондс. Дж.О. 'Ландшафт и архитектура' / Саймондс. Дж. - М.: Изд. Лит. по строит., 1965. - 190с. http://arch-grafika.ru/news/1/2010-02-07-489

20. Трубина Е. Город в теориию Опыт осмысления пространства. / Трубина Е. - Новое литературное обозрение, М. 2011.520с.

21. Усовская Э.А. Постмодернизм в культуре XX века: учебное пособие для вузов / Усовская Э.А. - Минск, 2003.

22. Фремптон К. Современная архитектура. Критический взгляд на историю развития. / Фремптон К. - / Пер. с англ. Е.А. Дубченко;. Под ред. В.Л. Хайта. - М.: Стройиздат, 1990.535 с. http://bookre.org/reader? file=556849&pg=172

23. Corner J, Duncan A. Landscpe urbanism: an annotated Bibliography. http://www.terrafluxus.com/wp-content/uploads/2010/10/final-format-LU-bib-2. pdf

24. Katz P. The new urbanism, McGraw-Hill Education. - 1993 - 228.

25. Stanley Trachtenberg, Ed. The Postmodern Moment. A Handbook of Contemporary Innovation in the Arts. - Westport-London., 1985. http://www.newurbanism.org/newurbanism.html, http://gen. ecovillage.org/

ref.by 2006—2019
contextus@mail.ru